Серед безлічі злободенних проблем в українському війську найбільш
болючою є проблема соціального захисту. Як не парадоксально, Закон
України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів
їх сімей», ухвалений Верховною Радою України 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ та
визнаний на той час одним з найкращих на пострадянському просторі,
сьогодні сприймається військовослужбовцями, ветеранами військової служби
не інакше як відвертим знущанням держави над ними, їхніми дружинами та
дітьми. Протягом усього часу дії цього закону держава виявилася
неспроможною створити умови для його стовідсоткового виконання.
ЧИНОВНИЦЬКЕ СВАВІЛЛЯ
На сьогодні є багато підстав стверджувати, що конституційні права людей у погонах, ветеранів військової служби в частині забезпечення гідного життя реалізуються державою недостатньо. Більше того, протягом останніх років спостерігаємо звуження їхніх соціальних прав та, фактично, відмову держави від своїх соціальних зобов'язань. Найбільш загрозливими для системи соціального захисту пільгових категорій громадян стали кроки влади, спрямовані на вибудовування системи законодавчо виправданого самоусунення держави від виконання її соціально-захисної функції.
Так, у державному бюджеті на2012р. Верховна Рада у порушення рішень, прийнятих Конституційним судом у 2007-2009 рр. встановила, що пільгові положення щодо чорнобильців, дітей війни, пенсіонерів-військовослужбовців фінансуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з фінансового ресурсу бюджету. Після ухвалення закону про держбюджет соціальних виплат у розмірах, визначених законодавством, позбулися 34 категорії громадян.
А 27.12.2011 р. нинішній склад КС усупереч статті 1-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), яка однозначно визначає, що нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними, ухвалив остаточне рішення, яким підтвердив, що уряд має право в ручному режимі встановлювати розмір і порядок соціальних виплат відповідно до наявності коштів. Іншими словами, чиновник Кабміну вирішуватиме, за яких умов, коли і якій категорії населення дати чи не дати встановлену законом пільгову виплату.
Це в той час, коли для військових пенсіонерів фактично недоступною є значна частина медичних послуг. Ветерани військової служби не захищені від спекулятивного підвищення цін на ліки, продукти харчування. Обіцяне державою щорічне безкоштовне санаторно-курортне лікування фінансується лише на 8-10% від числа осіб, що мають на це право. Більш того, щороку зменшується і кількість санаторно-курортних закладів, які належать силовим структурам держави.
Нагадаю, що тільки у Міністерстві оборони України на санаторно-курортному забезпеченні перебуває 1 млн 183,4 тис. осіб, але через постійне недофінансування щорічно лише 7% має можливість отримати санаторно-курортне лікування. Слід звернути увагу на те, що санаторно-курортні заклади Міноборони є військовими частинами, на які покладено мобілізаційні завдання і які в особливий період повинні перетворитися у військові госпіталі та використовуватися за призначенням. До того ж Законом № 2011-ХІІ заборонено зміну підпорядкування, перепрофілювання військово-медичних закладів охорони здоров'я, санаторно-курортних та оздоровчих закладів Міністерства оборони, Служби безпеки та Державної прикордонної служби України.
Роками залишається невирішеною і ще одна болюча проблема - забезпечення інвалідів війни спеціальним автотранспортом. На даний час у черзі перебуває понад 150 тис. інвалідів різних категорій, з яких майже 45 тис. інвалідів війни.
Таким чином, можна констатувати, що для державних органів влади формування, реалізація та правове забезпечення державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, особливо інвалідів, учасників бойових дій та сімей загиблих військовослужбовців не є пріоритетом у їх повсякденній діяльності. Таке відбувається навіть усупереч зобов'язанням, що пролунали у зверненні Президента до ветеранів.
ДРУГОСОРТНІСТЬ ЛЮДЕЙ У ПОГОНАХ
Середнє грошове забезпечення офіцера, яке впливає на розмір пенсії, нині нижче середньої заробітної плати по країні. По суті, і про це треба говорити відверто, існуюча сьогодні система грошового забезпечення військовослужбовців є дискримінаційною. Невідомо з яких причин посадові оклади військовослужбовців не прирівняні до системи посадових окладів держслужбовців, а оклади за військовим званням - до оплати за ранги держслужбовців. Хоча у ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25. 03.1992 р. №2232-ХІІ виписана рівність прав військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, органів і підрозділів цивільного захисту та держслужбовців. Та, виявляється, «рівнішими» все-таки є останні, оскільки посадові оклади військовослужбовців є меншими від окладів відповідних держслужбовців на 40 і більше відсотків (начальника відділу - на 50%). Парадокс, але нині на окремих посадах в Міноборони підпорядковані військовослужбовцям державні службовці отримують заробітну плату вищу, ніж їх начальники-військовослужбовці.
Суттєву різницю спостерігаємо і під час нарахування пенсії. Якщо військовослужбовець за 20 років вислуги отримує 50% від суми грошового забезпечення, то держслужбовець - 90% від заробітної плати. Та чи не найбільш принизливим для офіцерського, генеральського складу українського війська і, як на мене, для суспільства загалом є нині діючі в українському війську оклади за військові звання.
Як пояснить український генерал своєму колезі, наприклад, генералу Війська Польського (шведського, турецького чи будь-якого іншого), що найвище військове звання в Україні - генерал армії України - оцінено у 160 грн! Лише 20 доларів США! Чи не принизлива сума для генерала? Чи усвідомлюють нинішні очільники владних структур, що це ганебно не стільки для керівників влади, скільки для держави. Для держави, військовослужбовці якої за усіма показниками бойового вишколу не поступаються своїм колегам з армій інших держав у «гарячих точках» планети?
Чинне законодавство містить дискримінаційні норми і по відношенню до сімей військовослужбовців. Нині за померлого державного службовця пенсія у разі втрати годувальника призначається у розмірі 70% від його заробітної плати, а за військовослужбовця - тільки 30% (учасників бойових дій - 40 %). Пенсії у таких розмірах отримують крім держслужбовців також сім'ї народних депутатів, прокурорів, суддів. Крім явної дискримінації діючих норм депутатська більшість Верховної Ради 17.11.2011 р. провалила законопроект № 5108 про внесення змін до ст. 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9.04.1992 р. № 2262-ХІІ щодо розміру пенсій у разі втрати годувальника. Цим законопроектом пропонувалося встановити пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї та у розмірі 90% на двох і більше членів сім'ї.
Державні службовці при виході на пенсію за 20 років служби (роботи) отримують 80% від заробітку за останньою посадою, а військовослужбовець - лише 50%. Де при цьому рівноправність, про яку йдеться у вищезгаданому законі? Чи варто тоді моралізувати, хто керівництву держави, так би мовити, ближчий до серця?
ПРИРЕЧЕНІ БУТИ БЕЗХАТЧЕНКАМИ
Незважаючи на обіцянки вже нинішньої влади, стан фінансування житлового будівництва залишається вкрай незадовільним. Не забезпечать вирішення проблеми задекларовані обсяги фінансування «Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів Внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових митних органів та членів їх сімей» (постанова Кабміну від 15 грудня 2010 р. № 1191), для реалізації якої потрібно щорічно будувати не менше 6 тис. квартир. Для порівняння: за 2011 р. Міноборони спромоглося добудувати лише 1800 квартир при плані введення 2174 квартир. У 2012 р. передбачено профінансувати будівництво (придбання) лише 2 300 квартир. Такий рівень грошового забезпечення навіть не покриває щорічне збільшення черги (у 2010 р. взято на облік 2,95 тис., а знято з обліку 2,86 тис.). Тобто навіть якщо заморозити чергу, то останні з неї отримають житло через 20 років!
Можна і далі перераховувати проблеми соціального характеру, які роками не вирішуються державою. Та, на мій погляд, і згаданих достатньо, щоб вкотре привернути увагу до нинішнього стану соціального захисту, або точніше було б сказати беззахисності, військовослужбовців, ветеранів військової служби, військових пенсіонерів. І щоб вкотре нагадати очільникам влади, що Збройні сили є одними з тих небагатьох атрибутів держави, від яких залежить її авторитет.
На сьогодні є багато підстав стверджувати, що конституційні права людей у погонах, ветеранів військової служби в частині забезпечення гідного життя реалізуються державою недостатньо. Більше того, протягом останніх років спостерігаємо звуження їхніх соціальних прав та, фактично, відмову держави від своїх соціальних зобов'язань. Найбільш загрозливими для системи соціального захисту пільгових категорій громадян стали кроки влади, спрямовані на вибудовування системи законодавчо виправданого самоусунення держави від виконання її соціально-захисної функції.
Так, у державному бюджеті на2012р. Верховна Рада у порушення рішень, прийнятих Конституційним судом у 2007-2009 рр. встановила, що пільгові положення щодо чорнобильців, дітей війни, пенсіонерів-військовослужбовців фінансуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з фінансового ресурсу бюджету. Після ухвалення закону про держбюджет соціальних виплат у розмірах, визначених законодавством, позбулися 34 категорії громадян.
А 27.12.2011 р. нинішній склад КС усупереч статті 1-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), яка однозначно визначає, що нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними, ухвалив остаточне рішення, яким підтвердив, що уряд має право в ручному режимі встановлювати розмір і порядок соціальних виплат відповідно до наявності коштів. Іншими словами, чиновник Кабміну вирішуватиме, за яких умов, коли і якій категорії населення дати чи не дати встановлену законом пільгову виплату.
Довідка «К»
Незважаючи на те, що Україна є лідером серед країн Європи за обсягами витрат на виплату пенсій у співвідношенні до обсягів економіки (у 2009 р. частка пенсійних видатків становила понад 18% ВВП), рівень українських пенсій є одним із найнижчих. Середня пенсія в нашій країні у 14 разів менша, ніж у Фінляндії, у 9 разів - ніж у США чи Німеччині, вчетверо - ніж у Польщі і навіть удвічі менша за середню російську пенсію. Понад половина українських пенсіонерів отримує не більше 800 грн і лише кожен десятий - більше 1500 грн.
Це в той час, коли для військових пенсіонерів фактично недоступною є значна частина медичних послуг. Ветерани військової служби не захищені від спекулятивного підвищення цін на ліки, продукти харчування. Обіцяне державою щорічне безкоштовне санаторно-курортне лікування фінансується лише на 8-10% від числа осіб, що мають на це право. Більш того, щороку зменшується і кількість санаторно-курортних закладів, які належать силовим структурам держави.
Нагадаю, що тільки у Міністерстві оборони України на санаторно-курортному забезпеченні перебуває 1 млн 183,4 тис. осіб, але через постійне недофінансування щорічно лише 7% має можливість отримати санаторно-курортне лікування. Слід звернути увагу на те, що санаторно-курортні заклади Міноборони є військовими частинами, на які покладено мобілізаційні завдання і які в особливий період повинні перетворитися у військові госпіталі та використовуватися за призначенням. До того ж Законом № 2011-ХІІ заборонено зміну підпорядкування, перепрофілювання військово-медичних закладів охорони здоров'я, санаторно-курортних та оздоровчих закладів Міністерства оборони, Служби безпеки та Державної прикордонної служби України.
Роками залишається невирішеною і ще одна болюча проблема - забезпечення інвалідів війни спеціальним автотранспортом. На даний час у черзі перебуває понад 150 тис. інвалідів різних категорій, з яких майже 45 тис. інвалідів війни.
Таким чином, можна констатувати, що для державних органів влади формування, реалізація та правове забезпечення державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, особливо інвалідів, учасників бойових дій та сімей загиблих військовослужбовців не є пріоритетом у їх повсякденній діяльності. Таке відбувається навіть усупереч зобов'язанням, що пролунали у зверненні Президента до ветеранів.
Цитатник «К»На жаль, рівень свого соціального захисту військовослужбовці контролювати і відстоювати не можуть, оскільки обмежені статутом та є єдиною соціальною групою, що не має своєї професійної спілки, хоча такі органи існують в усіх арміях демократичних держав, є навіть міжнародні об'єднання.
«Ми в цілому змінили ставлення влади до ветеранів. Скасовано ганебну практику календарного святкування. Влада буде опікуватися ветеранами, як кажуть, щодня. А якщо хтось із чиновників цього не зрозумів, то, безумовно, він це зрозуміє, але буде пізно».
Із звернення Президента України Віктора Януковича до ветеранів, 5 травня 2011 р.
ДРУГОСОРТНІСТЬ ЛЮДЕЙ У ПОГОНАХ
Середнє грошове забезпечення офіцера, яке впливає на розмір пенсії, нині нижче середньої заробітної плати по країні. По суті, і про це треба говорити відверто, існуюча сьогодні система грошового забезпечення військовослужбовців є дискримінаційною. Невідомо з яких причин посадові оклади військовослужбовців не прирівняні до системи посадових окладів держслужбовців, а оклади за військовим званням - до оплати за ранги держслужбовців. Хоча у ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25. 03.1992 р. №2232-ХІІ виписана рівність прав військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, органів і підрозділів цивільного захисту та держслужбовців. Та, виявляється, «рівнішими» все-таки є останні, оскільки посадові оклади військовослужбовців є меншими від окладів відповідних держслужбовців на 40 і більше відсотків (начальника відділу - на 50%). Парадокс, але нині на окремих посадах в Міноборони підпорядковані військовослужбовцям державні службовці отримують заробітну плату вищу, ніж їх начальники-військовослужбовці.
Суттєву різницю спостерігаємо і під час нарахування пенсії. Якщо військовослужбовець за 20 років вислуги отримує 50% від суми грошового забезпечення, то держслужбовець - 90% від заробітної плати. Та чи не найбільш принизливим для офіцерського, генеральського складу українського війська і, як на мене, для суспільства загалом є нині діючі в українському війську оклади за військові звання.
Як пояснить український генерал своєму колезі, наприклад, генералу Війська Польського (шведського, турецького чи будь-якого іншого), що найвище військове звання в Україні - генерал армії України - оцінено у 160 грн! Лише 20 доларів США! Чи не принизлива сума для генерала? Чи усвідомлюють нинішні очільники владних структур, що це ганебно не стільки для керівників влади, скільки для держави. Для держави, військовослужбовці якої за усіма показниками бойового вишколу не поступаються своїм колегам з армій інших держав у «гарячих точках» планети?
Чинне законодавство містить дискримінаційні норми і по відношенню до сімей військовослужбовців. Нині за померлого державного службовця пенсія у разі втрати годувальника призначається у розмірі 70% від його заробітної плати, а за військовослужбовця - тільки 30% (учасників бойових дій - 40 %). Пенсії у таких розмірах отримують крім держслужбовців також сім'ї народних депутатів, прокурорів, суддів. Крім явної дискримінації діючих норм депутатська більшість Верховної Ради 17.11.2011 р. провалила законопроект № 5108 про внесення змін до ст. 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9.04.1992 р. № 2262-ХІІ щодо розміру пенсій у разі втрати годувальника. Цим законопроектом пропонувалося встановити пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї та у розмірі 90% на двох і більше членів сім'ї.
Державні службовці при виході на пенсію за 20 років служби (роботи) отримують 80% від заробітку за останньою посадою, а військовослужбовець - лише 50%. Де при цьому рівноправність, про яку йдеться у вищезгаданому законі? Чи варто тоді моралізувати, хто керівництву держави, так би мовити, ближчий до серця?
ПРИРЕЧЕНІ БУТИ БЕЗХАТЧЕНКАМИ
Незважаючи на обіцянки вже нинішньої влади, стан фінансування житлового будівництва залишається вкрай незадовільним. Не забезпечать вирішення проблеми задекларовані обсяги фінансування «Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів Внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових митних органів та членів їх сімей» (постанова Кабміну від 15 грудня 2010 р. № 1191), для реалізації якої потрібно щорічно будувати не менше 6 тис. квартир. Для порівняння: за 2011 р. Міноборони спромоглося добудувати лише 1800 квартир при плані введення 2174 квартир. У 2012 р. передбачено профінансувати будівництво (придбання) лише 2 300 квартир. Такий рівень грошового забезпечення навіть не покриває щорічне збільшення черги (у 2010 р. взято на облік 2,95 тис., а знято з обліку 2,86 тис.). Тобто навіть якщо заморозити чергу, то останні з неї отримають житло через 20 років!
Довідка «К»
На 1 січня 2011 р. квартирна черга лише в Міноборони становила 45,2 тис. сімей, у т. ч. у списках першочергового забезпечення житлом - 7,2 тис. осіб (15,8%) та у списках позачергового забезпечення житлом -11,4 тис. осіб (25,2%). Не отримали квартир 12,3 тис. (27,1%) військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, з них 5,3 тис. звільнені в ході реформування ЗС України. Більше 15 років чекають на житло 8,2 тис. бідолах та ще 1,6 тис. соціально незахищених сімей (загиблих, померлих, інвалідів, багатодітних).
На квартирному обліку в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення та Держспецтрансслужби перебуває 28,332 тис. військовослужбовців. У виконавчих органах місцевої влади на квартирному обліку перебувають звільнені у запас та відставку з МО, МВС, МНС, СБ та інших силових структур України військовослужбовці у кількості 26,015 тис. осіб.
Можна і далі перераховувати проблеми соціального характеру, які роками не вирішуються державою. Та, на мій погляд, і згаданих достатньо, щоб вкотре привернути увагу до нинішнього стану соціального захисту, або точніше було б сказати беззахисності, військовослужбовців, ветеранів військової служби, військових пенсіонерів. І щоб вкотре нагадати очільникам влади, що Збройні сили є одними з тих небагатьох атрибутів держави, від яких залежить її авторитет.
Петро ПРОЦИК,
генерал-лейтенант запасу, військовий експерт
Журнал "Камуфляж"
генерал-лейтенант запасу, військовий експерт
Журнал "Камуфляж"