Нинішній день 21 червня 2012 року не буде згадуватись усім нам, як згадувае старше покоління 21 червня 1941 року – останній день їхнього мирного життя. А для багатьох – останній день кохання, батьківства, сімейного затишку…
     Залишилось невідомим прізвище першого солдата, який загинув у Великій Вітчизняній війні. Так само невідоме прізвище і останнього солдата чи офіцера, хто віддав своє життя в цій битві. Зараз  головне те, як ми, нащадки, ставимося до пам'яті тих людей, які не повернулися з фронтів. Серед карпатських гір, в одній з ущелин знаходиться військова частина, якою командує полковник Юрій Грицик. Свого часу саме в цій ущелині війська партизанського з’єднання під керівництвом Сидора Ковпака вели пекельні бої з фашистськими загарбниками. Потім тут точились бої радянських військ, які визволяли Прикарпаття.
     – Сьогодні на території нашої частини відомо лише про одне військове поховання, – розповідає заступник командира частини з виховної роботи майор Ярослав Кушина. – Це братська могила, в якій поховано 23 солдати. Ми з великою шаною ставимося до них. Кожного року до Дня Перемоги та початку війни могила впорядковується. Цього року громада гарнізону власним коштом відновила огорожу навколо могили, пофарбувала пам’ятник. На жаль, за десятки років так і не вдалося знайти родичів загиблих, однак командування частини сподівається, що, побачивши фотографію пам’ятника на шпальтах газет та в Інтернеті, знайдуться родичі тих, хто похован тут.
     Загалом на Прикарпатті зафіксовано 779 братських та одиночних поховань, 319 з яких – це могили радянських солдатів, 365 – учасників визвольних змагань та жертв репресій і переслідувань, 42 братські могили іноземних солдатів та 53 могили цивільних людей, що загинули під час бойових дій. За всіма могилами доглядають і представники влади, і прості мешканці. На їхнє переконання, війна в кожного солдата була різна, а смерть на всіх завжди одна.

Тарас ГРЕНЬ.