Звання Героя Радянського Союзу було найпочеснішим в СРСР. За час
існування Союзу його присвоєно 12862 особам, з них 3266 — посмертно.По-різному складалися долі Героїв. Не для всіх слава стала ключем до щастя. Сім Героїв-генералів Сталін наказав розстріляти за відступ і поразки у дні війни. По війні позбавлено життя ще трьох — генералів В. І'ордова, Г. Кулика та майора-льотчика М. Косса. Саме про нього — ця розповідь. Найтрагічніша сторінка його біографії написана на Черкащині.
Михайло Косса народився 20 жовтня 1921 року в родині українських селян у селі Малокатеринівка Комишуватського району Запорізької області. Про небо й літаки мріяв змалку. Після семирічки відвідував аероклуб у Запоріжжі. Пізніше навчався в аероклубі Дніпропетровська. Потім потрапив до знаменитої Качинської військово-авіаційної школи пілотів, яку успішно закінчив у 1941 році.
...Перше хрещення у небі пілот 247-го винищувального авіаполку Михайло Косса отримав 21 травня 1942 року, коли дві ланки літаків Як-1 вилетіли на прикриття військ, що переправлялися через Керченську протоку. Шістка винищувачів напала на 30 німецьких бомбардувальників Ю-88, яких охороняли вісім винищувачів Ме-109. Стрій «мессерів» розладнався, «юнкерси» поспішно скидали бомби в море, аби куди. Тоді сержант Косса збив «юнкерса», 12 липня 1942 року Косса збиває винищувача Ме-109, 18 липня - бомбардувальника Хе- 111, а 20 липня ще одного «хейнкеля».
Гроза ворожих літаків
Наприкінці липня 1942 року командування 247-го винищувального авіаполку представило сержанта Михайла Коссу до нагороди. У поданні командир полку про Коссу писав: «Всегда ищет самолеты противника и, встретив их, преследует до полного уничтожения... Среди старых и особенно молодых летчиков пользуется заслуженным деловым авторитетом...».
Та про свою нагороду — орден Червоного Прапора — Косса дізнався аж в кінці січня 1943 року. А причина ось яка. 2 серпня 1942 року при виконанні бойового завдання Косса був збитий, парашут розкрився лише за 70 метрів від землі. Михайла врятувало те, що впав він на солом'яну покрівлю селянської клуні. У селі господарювали німці. Жінка, що знайшла пораненого льотчика, прихистила його у своїй хаті. Коли німці кинулись по дворах шукати радянського пілота, відважна українка сказала, що Михайло — її чоловік.
У січні 1943 року село звільнили й Косса почав шукати свій полк. Та ним спершу зайнялась контррозвідка. Лише після жорстких перевірок він знову пішов служити в авіацію. Полк, куди прибув сержант 8 лютого 1942 року, став невдовзі гвардійським.
З льотчиками 42-го гвардійського винищувального авіаполку Михайло Косса служив до кінця війни. Відзначився у повітряних боях при обороні Кавказу та визволення Кубані, Тамані, Керчі та Криму. Збивав ворожі літаки у Східній Пруссії та під час наступу на Берлін.
Що вразило Мислера
Побратими Михайла відзначали його запальний характер. Але коли пілот був за штурвалом, його бойовий запал вдало поєднувався з високою льотною майстерністю. Він став блискучим майстром висотного бою. Звання аса закріпилося за 22-річним пілотом після того, як Михайло Косса збив відомого аса люфтваффе, гордість Німеччини, героя боїв у Тунісі, знаменитого Г. Мислера. Мислер вистрибнув з підбитого Коссою літака з парашутом. Коли його взяли в полон, просив показати радянського льотчика, який збив його. І коли перед очима збитого аса постав Михайло, розпачу Мислера не було меж:
— О, мій Боже! Який молодий, який юний...
Парад Перемоги
Останні дні війни Косса провів у повітряних боях північніше Берліна. Свого останнього «фокера» збив 1 травня 1945 року. А 24 червня гвардії капітан Михайло Косса, 23-літній льотчик, крокував Красною площею в Москві на Параді Перемоги, в складі зведеного полку Другого Білоруського фронту.
В останні дні війни командування надіслало до Москви документи для присвоєння Михайлові Коссі звання Героя. У нагородному листі зазначалося: «Провел 113 воздушных боев, в большинстве случаев с превосходящими силами противника, при этом сбил лично 15 немецких самолетов, из них 8 бомбардировщиков и 7 истребителей. Кроме того, в составе группы сбил 4 и лично подбил 4 самолета противника».
Та Москва не поспішала. Її насторожувало, що льотчик був збитий і перебував на окупованій території. Аж 15 травня 1946 року Михайлові Іллічу Коссі було присвоєно звання Героя з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№8100).
Командир ескадрильї М. Косса навчається в Краснодарській вищій офіцерській школі штурманів Військово-повітряних сил, яку успішно закінчує 1949 року. Тоді в СРСР знову почався пошук ворогів серед тих, хто хоч день-тиждень перебував на окупованій території. Беріївські нишпорки взяли під приціл Коссу. Про його подвиги у небі не згадували. На партзборах почалися «проробки», приниження. Після навчання він сподівався на перспективну службу. Однак у травні 1949 року майора Коссу, який до цього командував ескадрильєю (16—18 літаків), призначають командиром авіаланки (чотири літаки). І то не в бойову частину, а в периферійний навчальний центр Добровільного товариства сприяння авіації (ДТСАВ), у селі Ротмистрівка тодішньої Київської області. Це — крах військової кар'єри молодого Героя.
У травні 1949 року він прибув із родиною у Ротмистрівку, що тоді була центром невеликого району. Неважко уявити, яким контрастом стала служба майора Косси в цьому селі після Краснодара, Москви, Києва. Сім'я Коссів наймала помешкання у місцевого жителя Івана Самсонова. У душі Михайла ятрилася образа: чому з ним вчинили так несправедливо? До того додалися клопоти побутові — де і як жити далі, де зимувати з малою дитиною.
Останній політ
Він дедалі частіше гасив душевний біль алкоголем. А багато хто був радий перехилити чарчину з асом-винищувачем, Героєм Радянського Союзу. І майор Косса не цурався компанії. Молода дружина не розуміла його морального стану. Між ними почалися сварки. Одна з них сталася й 22 вересня, коли Михайло напідпитку з'явився додому. Ось як про це 23 вересня на допиті пояснювала слідчому дружина Михайла, Анастасія: «Косса систематически пьянствовал... 22 сентября он также был випивши, а на мое замечание, «что нехорошо делает» заявил: «Ты все обижаешься и вечно мной недовольна. Ну, запомни сегодняшнее число...» После этого Косса выпил еще вина, поцеловал дочь, заплакал и начал надевать новое обмундирование. Я его уговаривала и не отпускала из дому, но он меня оттолкнул, взял с етажерки топографическую карту и уехал на аэродром».
22 вересня 1949 року майор Косса злетів із Ротмистрівського аеродрому на літаку Як-9Т, що належав аероклубові, і полетів на захід. Коли закінчувалося пальне, приземлився за Чернівецькою областю на румунському аеродромі біля Сучави. Там пояснив, що переслідував літака-порушника й заблукав. Просив дати трохи бензину, щоб долетіти назад.
Румуни передали Косса радянській стороні. 24 вересня гвардії майора заарештували органи МДБ і порушили кримінальну справу зі звинуваченням у зраді Батьківщини. Мовляв, хотів утекти на бойовому літаку в Туреччину, щоб там передати військовій розвідці США або Англії таємні дані про радянську авіацію. Але через брак пального приземлився не в Туреччині, а в Сучаві. Пригадали Коссі й вимушене перебування на окупованій території. Слідчі органи держбезпеки взялися ліпити з нього образ зрадника й шпигуна. Коссі вперто приписувалася спроба втечі в Туреччину. Сам Косса так розповідав слідчому: «Уходя от жены, я имел в виду пойти на аэродром, сесть в самолет и улететь... Куда, сам не знал... Во время полета протрезвился, приземлился в Сучаве, чтобы дозаправиться и немедленно возвращаться. Но было уже поздно...»
Додамо, що літак Як-9Т, на якому майор Косса полетів із Ротмистрівки в Румунію, в 1949 році вже давно не був новинкою авіації, ще в грудні 1948 року припинили виробництво винищувачів марки Як. На зміну їм прийшла реактивна техніка.
...Слідство в справі Косси тривало недовго. Але суду все не було. Здавалося, чомусь зволікають. Річ у тім, що в СРСР із 1947 року було скасовано смертну кару. А Михайла Коссу надійшла команда із Кремля засудити до розстрілу. 12 січня 1950 року
Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, підривників-диверсантів». Льотчику судилося бути першим, кого позбавлять життя після майже трирічної паузи в роботі розстрільних команд...
20 квітня 1950 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР на закритому судовому засіданні у Москві розглянула справу. Вирок: «Косса Михаила Ильича лишить воинского звания майора и подвергнуть ... расстрелу, с конфискацией всего имущества... Приговор окончательный и обжалованию не подлежит».
Розстріляли 28-річного Героя того самого дня, 20 квітня 1950 року. Звання Героя позбавили аж 7 лютого 1951 року. Де могила — невідомо. Орієнтовно це Донський цвинтар у Москві.
Ніхто не забутий?
Аж 1 червня 1966 року Пленум Верховного Суду СРСР скасував смертний вирок і припинив справу за відсутністю складу злочину, вказавши, що «нарушение Правил полетов, выразившееся в самовольном поднятии в воздух на учебном самолете, Косса совершил в нетрезвом состоянии в результате недисциплинированности». Колишнього гвардії майора Коссу Михайла Ілліча було посмертно реабілітовано. Звання Героя також повернули посмертно.
Нині у Ротмистрівці, великому селі поблизу Сміли, майже ніщо не нагадує про те, що колись тут піднімалися в небо літаки. Хіба що бетонна злітна смуга та скульптура невідомого пілота, що самотньо стоїть у зарослому травою сільському парку. Ні у школі, ні в бібліотеці, ні у сільраді немає жодної згадки про відчайдушного пілота, людину трагічної долі Михайла Коссу. Ніби він і не жив на цій землі. Ніби не бився у пекельному небі заради миру і спокою у кожному домі.
...Перше хрещення у небі пілот 247-го винищувального авіаполку Михайло Косса отримав 21 травня 1942 року, коли дві ланки літаків Як-1 вилетіли на прикриття військ, що переправлялися через Керченську протоку. Шістка винищувачів напала на 30 німецьких бомбардувальників Ю-88, яких охороняли вісім винищувачів Ме-109. Стрій «мессерів» розладнався, «юнкерси» поспішно скидали бомби в море, аби куди. Тоді сержант Косса збив «юнкерса», 12 липня 1942 року Косса збиває винищувача Ме-109, 18 липня - бомбардувальника Хе- 111, а 20 липня ще одного «хейнкеля».
Гроза ворожих літаків
Наприкінці липня 1942 року командування 247-го винищувального авіаполку представило сержанта Михайла Коссу до нагороди. У поданні командир полку про Коссу писав: «Всегда ищет самолеты противника и, встретив их, преследует до полного уничтожения... Среди старых и особенно молодых летчиков пользуется заслуженным деловым авторитетом...».
Та про свою нагороду — орден Червоного Прапора — Косса дізнався аж в кінці січня 1943 року. А причина ось яка. 2 серпня 1942 року при виконанні бойового завдання Косса був збитий, парашут розкрився лише за 70 метрів від землі. Михайла врятувало те, що впав він на солом'яну покрівлю селянської клуні. У селі господарювали німці. Жінка, що знайшла пораненого льотчика, прихистила його у своїй хаті. Коли німці кинулись по дворах шукати радянського пілота, відважна українка сказала, що Михайло — її чоловік.
У січні 1943 року село звільнили й Косса почав шукати свій полк. Та ним спершу зайнялась контррозвідка. Лише після жорстких перевірок він знову пішов служити в авіацію. Полк, куди прибув сержант 8 лютого 1942 року, став невдовзі гвардійським.
З льотчиками 42-го гвардійського винищувального авіаполку Михайло Косса служив до кінця війни. Відзначився у повітряних боях при обороні Кавказу та визволення Кубані, Тамані, Керчі та Криму. Збивав ворожі літаки у Східній Пруссії та під час наступу на Берлін.
Що вразило Мислера
Побратими Михайла відзначали його запальний характер. Але коли пілот був за штурвалом, його бойовий запал вдало поєднувався з високою льотною майстерністю. Він став блискучим майстром висотного бою. Звання аса закріпилося за 22-річним пілотом після того, як Михайло Косса збив відомого аса люфтваффе, гордість Німеччини, героя боїв у Тунісі, знаменитого Г. Мислера. Мислер вистрибнув з підбитого Коссою літака з парашутом. Коли його взяли в полон, просив показати радянського льотчика, який збив його. І коли перед очима збитого аса постав Михайло, розпачу Мислера не було меж:
— О, мій Боже! Який молодий, який юний...
Парад Перемоги
Останні дні війни Косса провів у повітряних боях північніше Берліна. Свого останнього «фокера» збив 1 травня 1945 року. А 24 червня гвардії капітан Михайло Косса, 23-літній льотчик, крокував Красною площею в Москві на Параді Перемоги, в складі зведеного полку Другого Білоруського фронту.
В останні дні війни командування надіслало до Москви документи для присвоєння Михайлові Коссі звання Героя. У нагородному листі зазначалося: «Провел 113 воздушных боев, в большинстве случаев с превосходящими силами противника, при этом сбил лично 15 немецких самолетов, из них 8 бомбардировщиков и 7 истребителей. Кроме того, в составе группы сбил 4 и лично подбил 4 самолета противника».
Та Москва не поспішала. Її насторожувало, що льотчик був збитий і перебував на окупованій території. Аж 15 травня 1946 року Михайлові Іллічу Коссі було присвоєно звання Героя з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№8100).
Командир ескадрильї М. Косса навчається в Краснодарській вищій офіцерській школі штурманів Військово-повітряних сил, яку успішно закінчує 1949 року. Тоді в СРСР знову почався пошук ворогів серед тих, хто хоч день-тиждень перебував на окупованій території. Беріївські нишпорки взяли під приціл Коссу. Про його подвиги у небі не згадували. На партзборах почалися «проробки», приниження. Після навчання він сподівався на перспективну службу. Однак у травні 1949 року майора Коссу, який до цього командував ескадрильєю (16—18 літаків), призначають командиром авіаланки (чотири літаки). І то не в бойову частину, а в периферійний навчальний центр Добровільного товариства сприяння авіації (ДТСАВ), у селі Ротмистрівка тодішньої Київської області. Це — крах військової кар'єри молодого Героя.
У травні 1949 року він прибув із родиною у Ротмистрівку, що тоді була центром невеликого району. Неважко уявити, яким контрастом стала служба майора Косси в цьому селі після Краснодара, Москви, Києва. Сім'я Коссів наймала помешкання у місцевого жителя Івана Самсонова. У душі Михайла ятрилася образа: чому з ним вчинили так несправедливо? До того додалися клопоти побутові — де і як жити далі, де зимувати з малою дитиною.
Останній політ
Він дедалі частіше гасив душевний біль алкоголем. А багато хто був радий перехилити чарчину з асом-винищувачем, Героєм Радянського Союзу. І майор Косса не цурався компанії. Молода дружина не розуміла його морального стану. Між ними почалися сварки. Одна з них сталася й 22 вересня, коли Михайло напідпитку з'явився додому. Ось як про це 23 вересня на допиті пояснювала слідчому дружина Михайла, Анастасія: «Косса систематически пьянствовал... 22 сентября он также был випивши, а на мое замечание, «что нехорошо делает» заявил: «Ты все обижаешься и вечно мной недовольна. Ну, запомни сегодняшнее число...» После этого Косса выпил еще вина, поцеловал дочь, заплакал и начал надевать новое обмундирование. Я его уговаривала и не отпускала из дому, но он меня оттолкнул, взял с етажерки топографическую карту и уехал на аэродром».
22 вересня 1949 року майор Косса злетів із Ротмистрівського аеродрому на літаку Як-9Т, що належав аероклубові, і полетів на захід. Коли закінчувалося пальне, приземлився за Чернівецькою областю на румунському аеродромі біля Сучави. Там пояснив, що переслідував літака-порушника й заблукав. Просив дати трохи бензину, щоб долетіти назад.
Румуни передали Косса радянській стороні. 24 вересня гвардії майора заарештували органи МДБ і порушили кримінальну справу зі звинуваченням у зраді Батьківщини. Мовляв, хотів утекти на бойовому літаку в Туреччину, щоб там передати військовій розвідці США або Англії таємні дані про радянську авіацію. Але через брак пального приземлився не в Туреччині, а в Сучаві. Пригадали Коссі й вимушене перебування на окупованій території. Слідчі органи держбезпеки взялися ліпити з нього образ зрадника й шпигуна. Коссі вперто приписувалася спроба втечі в Туреччину. Сам Косса так розповідав слідчому: «Уходя от жены, я имел в виду пойти на аэродром, сесть в самолет и улететь... Куда, сам не знал... Во время полета протрезвился, приземлился в Сучаве, чтобы дозаправиться и немедленно возвращаться. Но было уже поздно...»
Додамо, що літак Як-9Т, на якому майор Косса полетів із Ротмистрівки в Румунію, в 1949 році вже давно не був новинкою авіації, ще в грудні 1948 року припинили виробництво винищувачів марки Як. На зміну їм прийшла реактивна техніка.
...Слідство в справі Косси тривало недовго. Але суду все не було. Здавалося, чомусь зволікають. Річ у тім, що в СРСР із 1947 року було скасовано смертну кару. А Михайла Коссу надійшла команда із Кремля засудити до розстрілу. 12 січня 1950 року
Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, підривників-диверсантів». Льотчику судилося бути першим, кого позбавлять життя після майже трирічної паузи в роботі розстрільних команд...
20 квітня 1950 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР на закритому судовому засіданні у Москві розглянула справу. Вирок: «Косса Михаила Ильича лишить воинского звания майора и подвергнуть ... расстрелу, с конфискацией всего имущества... Приговор окончательный и обжалованию не подлежит».
Розстріляли 28-річного Героя того самого дня, 20 квітня 1950 року. Звання Героя позбавили аж 7 лютого 1951 року. Де могила — невідомо. Орієнтовно це Донський цвинтар у Москві.
Ніхто не забутий?
Аж 1 червня 1966 року Пленум Верховного Суду СРСР скасував смертний вирок і припинив справу за відсутністю складу злочину, вказавши, що «нарушение Правил полетов, выразившееся в самовольном поднятии в воздух на учебном самолете, Косса совершил в нетрезвом состоянии в результате недисциплинированности». Колишнього гвардії майора Коссу Михайла Ілліча було посмертно реабілітовано. Звання Героя також повернули посмертно.
Нині у Ротмистрівці, великому селі поблизу Сміли, майже ніщо не нагадує про те, що колись тут піднімалися в небо літаки. Хіба що бетонна злітна смуга та скульптура невідомого пілота, що самотньо стоїть у зарослому травою сільському парку. Ні у школі, ні в бібліотеці, ні у сільраді немає жодної згадки про відчайдушного пілота, людину трагічної долі Михайла Коссу. Ніби він і не жив на цій землі. Ніби не бився у пекельному небі заради миру і спокою у кожному домі.
Василь МАРЧЕНКО, Лідія ТИТАРЕНКО.
Черкаська область. На знімку: Михайло Косса.
Фото з військового архіву.
Черкаська область. На знімку: Михайло Косса.
Фото з військового архіву.
P. S. Автори висловлюють вдячність за надані консультації та допомогу в підготовці цього матеріалу полковникові Ростиславу Головачу, начальнику відділу оборонного планування — заступникові начальника штабу повітряного командування «Центр» Збройних Сил України та полковникові Борису Даценку, колишньому командиру Золотоніського зенітно-ракетного полку Повітряних сил Збройних Сил України.