Символ морської слави України
Протягом багатьох століть символом слави, честі та відваги у багатьох флотах світу були і залишаються кортики. Можна багато дискутувати стосовно походження цього виду холодної зброї: одні дослідники стверджують, що він бере початок від шпаги чи рапіри, інші - від абордажної шаблі. На даний час кортик вже давно втратив своє бойове призначення як вид холодної зброї і виконує чисто символічну функцію, будучи обов'язковим атрибутом форми морських офіцерів.
Військово-морський кортик завжди був символом гордості його власника, оскільки офіцери флоту вважалися елітою, вищою кастою суспільства, особливо в тих країнах, де існувала монархічна форма правління.
В історії Військово-морських сил нашої держави кортик уперше з'явився у 1918 р. за правління гетьмана Павла Скоропадського. Як кадровий військовий, генерал він багато уваги приділяв питанням розбудови армії та Військово-морського флоту молодої країни. Відповідними нормативно-правовими документами було затверджено військово-морський прапор українських ВМС (до речі, він став зразком для створення прапора сучасних ВМС України), зразки форми для матросів та офіцерів. Розроблявся проект власного вітчизняного кортика як обов'язкового атрибута форми для офіцерського складу (цікаво, що він не був копією кортика російського імператорського флоту). Одночасно з цим тривала активна розбудова самого флоту.
Із здобуттям Україною незалежності постало питання про створення власних Збройних сил і, зокрема, Військово-морського флоту та розробки їх відповідної символіки. Вона не повинна була сліпо копіювати радянські зразки, а мала грунтуватися на історичній спадщині та увібрати в себе кращі українські традиції та досягнення попередніх епох.
З 1991 р. Міністерством оборони України розглядалося декілька зразків кортика ВМС України - було оголошено відповідний конкурс на створення кращого зразка цього виду холодної зброї. Через певні причини робота зі створення кортика затягнулася на декілька років. І нарешті у 1994 р. кортик ВМС України було прийнято на озброєння. Авторами проекту та розробки дизайну стали К. Федорчук, Б. Кіча, А. Скворцов та С. Жук. До речі, це був перший зразок зброї, розроблений та прийнятий на озброєння молодою Українською державою.
Серійне виробництво кортика здійснювалося на судно-механічному заводі Міноборони у Феодосії. Клинок кортика виготовлений із нержавіючої сталі, деталі прибора литі з латуні, піхви дерев'яні, обтягнуті шкірою, малюнки на усті піхов виконані методом лазерного гравірування. Зовні український кортик виглядає дуже елегантно, і в цьому значно виграє перед кортиком ВМФ СРСР.

Довідка «К»
Кортик ВМС України є складовою частиною парадної форми одягу адміралів, офіцерів, мічманів і прапорщиків Військово-морських сил України. Він вручається кожному випускнику вищих військово-морських навчальних закладів разом із лейтенантськими погонами і присвоєнням лейтенантського звання.
Кортик носиться у піхвах на поясі адміралами, генералами і офіцерами Військово-морських сил, а також мічманами та прапорщиками при парадній формі та під час несення чергової і вахтової служби.
Опис та розміри кортика ВМС Збройних сил України (у дужках, для порівняння, наведені параметри кортика ВМФ СРСР):
-    загальна довжина - 33 см (31,3);
-    довжина клинка - 22,7 см (21,2);
-    довжина руків'я - 10,3 см (10,1);
-    ширина клинка -1,8 см (1,8);
-    ширина хрестовини - 8,4 см (7,9).
З обох боків клинок має по одному долу завдовжки 12,7 см і завширшки 0,3 см. У латунній хрестовині кортика, яка має вигляд лап якоря, вмонтовано кнопковий фіксатор, що дозволяє утримувати кортик у піхвах від випадкового випадання.
Щічки руків'я монолітні, круглі у поперечному розрізі, виготовлені із чорного ебоніту і мають гвинтовий наріз (заглиблення) по всій довжині поверхні від хрестовини до верхів'я. Верхів'я руків'я має загальний вигляд урізаного конуса з розширенням до його закінчення.
Прибор піхов складається з устя, двох гайок з кільцями і наконечника (так званого стакана). На усті піхов з одного боку вигравірувано герб України - тризуб на щиті, з іншого - розу вітрів.
Сергій Дзюбак
Журнал "Камуфляж"