У червневому номері журналу читачі мали змогу ознайомитися зі статтею Віталія Костриченка «Підводний загін Калганова» про створення науково-дослідного океанаріуму ВМФ СРСР. Пропонований матеріал є продовженням теми й дає можливість дізнатися про деякі моменти специфіки практичної підготовки й використання морських тварин у військових цілях.

ДО ІСТОРІЇ ПИТАННЯ
Для історії неприйнятними є припущення, у яких використовується умовний спосіб: наприклад, «що було б, коли б...». Тому не будемо розмірковувати, яких би результатів досягнув СРСР у використанні для військових цілей морських тварин, коли б потрапили до рук більшовиків у далекому 1917-му напрацювання майбутнього засновника великої циркової династії Володимира Дурова. Обмежимося лише констатацією маловідомого для широкого загалу факту, що першопрохідниками, як чомусь вважає більшість, у цій справі були не американці. Саме Володимир Дуров ще в 1915 р. передав до Генерального штабу Російської імперії розгорнуту доповідь на тему можливості застосування морських ссавців у військових цілях. Він запропонував використовувати тюленів для пошуку підводних мін (у той час ішла Перша світова війна, і Німеччина активно використовувала субмарини). На флоті зацікавилися пропозицією, і незабаром у Балаклавській бухті під Севастополем був обладнаний спеціальний секретний морський полігон, куди взяли 20 тюленів і сивучів.
За перші три місяці роботи вдалося підготувати два десятки тварин, переважно тюленів. Під час показових тренувань вони легко виявляли під водою муляжі протикорабельних мін і позначали їх спеціальними буями. Але використати тюленів у бойових умовах так і не вдалося. Одного разу вночі всі морські вихованці Дурова загинули - їх було отруєно. Припускали, що акт диверсії вчинили агенти німецької розвідки. Дуров був готовий підготувати нових морських тварин і продовжити їх навчання, для чого звернувся із запитом до Головного морського штабу про надання йому 50 тис. руб. Але грошей не знайшлося... А потім вибухнула революція 1917 р., у горнилі якої зникли всі методологічні конспекти Володимира Дурова.
США
На довгі роки про можливість використання у війні морських ссавців забули. Лише в 1958 р., після виступу в Пентагоні американського нейрофізіолога Джона Ліллі, який заявив, що дельфінів і невеликих китів можна використовувати як «самонавідну зброю проти людини», а також навчити веденню розвідки й несенню патрульної служби при кораблях і підводних човнах, військові взялися за справу всерйоз.
Уже в 1962 р. на острові Кі-Уест, штат Флорида, ЦРУ провело перші навчання з бойовими дельфінами. Вони зазнали провалу - тварини не розрізняли військові й цивільні кораблі, і незабаром відомству довелося виправдовуватися перед яхтсменами, які виявили на своїх суднах навчальні магнітні міни. Але дельфіни швидко набиралися розуму й вправності. І вже через два роки прийняли своє перше бойове хрещення.
Вступивши в 1964 р. у війну проти В'єтнаму, США зіштовхнулися з необхідністю вести мінно-диверсійну боротьбу з північно-в'єтнамськими плавцями, що атакували американські кораблі в порту Камрань. Першими в бій вступили бійці підрозділу, призначеного для захисту об'єктів ВМС від бойових плавців супротивника. Але безрезультатно. В'єтнамські «люди-жаби» буквально просочувалися крізь оборонні рубежі й мінували кораблі, судна й портові об'єкти. ВМС США зазнавали істотних втрат. І тоді до справи взявся особливий підрозділ - шість бойових дельфінів. Вони виявляли ворожого плавця на відстані до 360 м. Наблизившись до нього, робили укол пустотілою голкою, з'єднаною з балончиком вуглекислого газу під високим тиском. Газ розширювався і розривав внутрішні органи плавця. За 12 місяців було знищено більше 50 диверсантів. Під час однієї з операцій по підриву американських транспортних кораблів з боєприпасами в бухті Камрань загинули двоє плавців радянського диверсійно-розвідувального підрозділу «Дельфін». їх убили саме бойові дельфіни. Після цього з радянськими розвідниками-диверсантами стали проводити протидельфінну підготовку. Згодом спроби американців застосувати своїх дельфінів проти радянських бойових плавців біля узбережжя Нікарагуа закінчилися знищенням тварин.
Але американці готували дельфінів не лише для боротьби з підводними диверсантами. За повідомленням однієї з лондонських газет «Обсервер», Пентагон готував і дельфінів-смертників для лобових атак на кораблі супротивника. Заряд вибухової речовини кріпився на тілі живої торпеди. За свідченням американського журналу «Аргосі», зазвичай циліндрична міна підвішувалася до спинного плавця. Велися експерименти і по вживленню пекельної машини в шлунок дельфіна так, щоб він не зміг відригнути пристрій. Заряд оснащувався дистанційним підривачем. Однак всі ці заряди мали невелику масу й не здатні були заподіяти кораблю значних ушкоджень. Тому фахівці ЦРУ кілька років займалися відпрацюванням транспортування спеціальної торпеди за допомогою дельфіна. Тварина штовхала її перед собою або буксирувала на тросі завдовжки близько метра. Підривані спрацьовували у момент торкання дельфіном борту судна.
У 1984 р. газета «Нью-Йорк тайме» повідомила про закриту директиву ВМС США, у якій ішлося про використання дельфінячого спецназу в Нікарагуа. Після того як в акваторіях нікарагуанських портів через американські міни постраждало 14 торговельних суден, включаючи радянський танкер «Луганськ», адміністрація президента Рейгана визнала свою причетність до диверсій, але з уточненням: міни доставлялися не дельфінами, а швидкісними катерами.
У1987-1988 рр. під час війни між Іраном і Іраком «зірково-смугасті» дельфіни в Перській затоці охороняли не лише військові кораблі, а й танкери. І водночас займалися бойовим траленням як сапери.
Але набагато більше американським дельфінам і сивучам довелося потрудитися в ході операції «Буря в пустелі». Підрозділ іракських бойових плавців установив велику мінну смугу перед узбережжям Кувейту, щоб не допустити тут висадки американського десанту. Смуга інтенсивно охоронялася, спроби американських підводних плавців розмінувати її виявилися безуспішними, більш того, двоє з них були знищені іракським спецназом.
Невдачі зазнали й підводні роботи-сапери, яких пустили на мінне поле після провалу спроб підводного спецназу. Іракські бойові плавці вивели з ладу майже всіх роботів. Тоді в зону Перської затоки було перекинуто підрозділ сивучів, які швидко змінили ситуацію на узбережжі. Четверо іракських бойових плавців було вбито, п'ятеро спливли й були захоплені в полон.
Подолавши кувейтський рубіж, сили коаліції зіштовхнулися з іншою проблемою. Американські й британські водолази з великими труднощами знаходили міни в каламутній воді біля іракського півострова Фао. А без розмінування фарватеру порту Умм-Каср на півдні Іраку неможливо було провести судна з гуманітарною допомогою. Саме тут і знадобилися дельфіни. Вони мали завдання знайти смертоносний заряд, після чого біля міни виставляли спеціальний знак. А розмінування виконувала людина.
У 1998 р. поблизу Клайпеди відбулися натовські навчання Baltic Challenge - 98. Для участі в бойових маневрах із Сан-Дієго (Каліфорнія) у Литву були доставлені чи то п'ять, чи то шість дельфінів. Уперше бойові дельфіни США проходили випробування в малосолоних водах Балтики. Начебто шукали умовні міни. Але хто і що знайшов, не повідомлялося.
У серпні 2005 р. США постраждали від сильного урагану «Катріна», який прокотився по узбережжю Флориди, Мексиканській затоці й штату Луїзіана, руйнуючи все на своєму шляху. Був затоплений Новий Орлеан. Загинули більше 1000 чоловік. Але виявляється, в Луїзіані перебувало близько 40 бойових дельфінів, навчених стріляти отруєними дротиками й спеціальними пістолетами в підозрілих аквалангістів. Під час урагану дельфінячий спецназ вийшов в океан. Кажуть, що з належним екіпіруванням...
У даний час у США існує п'ять центрів ВМС, які активно займаються підготовкою бойових морських ссавців. Усі вони перебувають під егідою Військово-морських сил. Шостий центр відкритий «під крилом» ЦРУ в Кі-Уест (штат Флорида). За неофіційними даними, їх чисельність становить близько двох сотень бойових дельфінів і морських левів.
СРСР
Зрозуміло, що Радянський Союз не міг залишитися осторонь від подібних розробок. Ініціатором створення радянського океанаріуму був головнокомандувач ВМФ, адмірал флоту Радянського Союзу Сергій Горшков. Улітку 1965 р. у Севастополі, у непримітній бухті Козачій була створена Науково-дослідна експериментальна база ВМФ. У той час вона значилася як секретна «військова частина 13132-К» або «Майданчик 75». Будівництвом керував капітан 1 рангу Віктор Калганов, він же став і першим його начальником.
До роботи в океанаріумі були залучені визначні наукові кадри країни у сфері біології, на нього працювали півсотні НДІ, КБ та інших організацій по всьому Радянському Союзу. Перша партія чорноморських афалін була виловлена біля берегів Гурзуфа й передана в умілі руки дресирувальників, серед яких була і Ольга Карандєєва, яка раніше працювала в знаменитому «куточку Дурова». Коли радянська програма запрацювала на повну котушку, на «Майданчику 75» навчалося близько 120 ластоногих.
Після довгого й клопіткого періоду досліджень повадок і особливостей даного типу ссавців військові разом із цивільними вченими зупинилися на тому, що найбільш ефективним тренуванням дельфінів є їх пряме дресирування в рамках вузько спрямованої спеціалізації: пошук предметів на дні моря; пошук і виявлення людей у воді; підрив кораблів або встановлення на них радіомаяків; мінування й підрив портових споруд і суден на рейді; проникнення в закриті бухти. Для кращого засвоєння матеріалу підопічними на початку 1970-х років в океанаріумі стали використовувати дистанційний електрошокер, яким дресирувальник карав тварин у разі їх неправильної поведінки. Цей антигуманний метод дозволив не лише скоротити процес навчання, а й призвів до приголомшуючих результатів: дельфіни не забували, що від них потрібно, протягом майже двох десятків років.
Привчали дельфінячий спецназ і до стрільби: потрібно було виробити в них звикання до звуків пострілу з бойового підводного пістолета. Вони адаптувалися через вісім-десять пострілів і продовжували виконувати своє завдання. Стійкість дельфіна до ударної хвилі підводного вибуху з'ясовували так. На відстані 50 і глибині п'ять метрів від дельфіна, який перебував у бортовому сітковому вольєрі судна, підривали кілограмову тротилову шашку. З'ясувалося, що дельфін стійкіший до вибуху порівняно з людиною в п'ять-шість разів - жодних травм, він лише здригався під час вибуху. А головне, це бомбування не вибивало його з колії, він міг продовжувати робити свою справу. Таким чином шліфувалися елементи біотехнічної системи по охороні кораблів, бухт, найважливіших морських баз ЧФ.
З кінця 1960-х років у Балаклаві почали так само тренувати й сивучів - це великі, масою близько 800 кг і завдовжки більше трьох метрів ссавці сімейства вухатих тюленів. Як виявилося, сивучі здатні пірнати на глибину до 500 м, вони не гірше дельфінів розшукують під водою різні предмети й людей. Основним полігоном для відпрацьовування взаємодії всіх сил і засобів протидиверсійної боротьби стали води біля доків Балаклавського секретного заводу з ремонту підводних човнів.
Підрозділ бойових дельфінів базувався в Костянтинівському равеліні, у тунелях прибережної скелі, звідки вони й виходили в гавань на чергування. Технологія була відпрацьована до дрібниць: вахту дельфіни несли цілодобово, кожна пара чергувала по три години, потім відбувалася зміна. За даними різних джерел, дельфіни чергували в плавучих клітях, розташованих на відстані 200-400 м одна від одної. Як тільки «вартові» виявляли «чужого» (на дистанції до 400-500 м),
вони відразу тиснули на педаль, а далі до справи бралися люди. Згодом, ближче до кінця 1980-х, систему вдосконалили: над клітями розташували телекамери, зображення з яких виводилося на один екран на диспетчерському пункті. Виявивши джерело звуку, дельфіни роз-верталися в той бік, і оператор автоматично (по пеленгах з камер, які поверталися в той же, що й дельфіни, бік) визначав приблизний напрямок і навіть координати порушника.
У 1975 р. тварини вперше заступили на бойове чергування в Севастопольській бухті. З того часу й до розпаду Радянського Союзу в акваторію СРСР не зміг проникнути жоден цікавий.
НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ШУКАЧІ МОРСЬКИХ «СКАРБІВ»
До пошуково-розвідувальних здібностей морських ссавців американські й радянські фахівці звернулися лише після того, як навчили їх боротьбі з ворожими диверсантами. Однак саме цьому напрямку і в СРСР, і за кордоном поступово почали віддавати перевагу. Завдяки всім своїм унікальним здібностям дельфіни виявилися чудовими фахівцями з пошуку затоплених предметів - від давніх амфор до сучасних виробів. Як з'ясували біологи, «гідролокатор» дельфіна дозволяє йому легко виявляти у воді предмети завбільшки зі сливу на відстані до 15 м! Що вже казати про величезні міни й торпеди.
На початку 1970-х американці на острові Оаху за два роки навчили двох гринд (рід ссавців із сімейства дельфінових) і двох косаток пошуку й підйому із глибини до 90 м затонулих торпед Мк46. Не дивно, що пошукові здібності дельфінів шокували бувалих адміралів. Головний штаб ВМФ СРСР ухвалив рішення щодо створення дельфінячого спецназу для пошуку затонулих зразків військової техніки, надання допомоги водолазам під час підводних пошуково-рятувальних робіт. Результат перевершив сподівання. Дельфін Антей пірнув на 102 м і безпомилково знайшов і позначив затонулу торпеду. Зауважимо, що рекорд найкращого американського «пошуковця», дельфіна Таффі, що брав участь у пошуку уламків космічного корабля «Челленджер», «усього» 92 м. За це йому, до речі, було офіційно присвоєно звання старшини.
Однак насправді унікальні пошукові здібності дельфінів особливо наочно продемонстрував радянський «спецназівець» на ім'я Титан. Він за лічені хвилини виявляв практично будь-яку ціль, та ще й навчився «мітити» міну: він пірнав до неї в спеціальному наморднику з буєм-маркером і тикав штангою, що стирчала попереду, прямо в міну - буйок звільнявся і спливав, позначаючи небезпечний предмет. Тобто тварина фіксувала місце, а вже підйомом об'єкта і його знешкодженням займалися люди.
Навесні 1983 р. відбулися практичні навчання: навчальну міну від Титана ховали по всій бухті: один раз її сховали навіть під бортом затонулого корабля. Результат перевершив найсміливіші очікування: дельфін виявляв ціль за лічені хвилини. Тоді проти нього виставили морський тральщик - учасникам «змагання» потрібно було по черзі шукати донну міну в призначеному районі полігона. Першим вийшов дельфін і знайшов об'єкт за 15 хвилин, а тральщик, що вирушив другим, обстежував район два дні і міну так і не виявив...
Залучення дельфінів для пошуку у відкритому морі загублених об'єктів із застосуванням створеної біотехнічної системи (БТС) дало змогу виявити й підняти сотні виробів, серед яких торпеди, донні міни, контейнери й уламки літаків часів Другої світової війни, затонулі зразки зброї й військової техніки, а також загублений в 1970-х роках мініатюрний підводний човен. Економічний ефект від впровадження біотехнічної системи підводного пошуку з використанням навчених дельфінів обчислюється десятками мільйонів рублів за цінами до 1991 р.
Навчали афалін і виявленню бойових цілей, таких як гідрокостюм, водолаз у спорядженні, водолаз на підводному засобі пересування типу «Протей», міна-присоска, балончик, акваланг. Імовірність безвідмовної роботи протидиверсійної БТС оцінювалася в 80-90%, що значно вище, ніж у прийнятої на озброєння спецтехніки. Улітку 1991-го після навчань на Чорному морі військові відзначили, що ефективність ластоногих «спецназівців» виявилася в 5 разів вищою, ніж ефективність шаблонних технічних засобів.
Останні кілька років перед розпадом СРСР головну базу Чорноморського флоту в Севастополі наглухо закрили від потенційних ворогів не хто інші, як описані вище дельфіни, взявши під надійну охорону й окремі бойові кораблі. Будь-який підозрілий об'єкт, який плив по поверхні або в глибині, дельфіни засікали за кілька кілометрів, негайно передаючи відповідний сигнал-попередження на центральний пульт. А там уже досвідчений, звичний до сюрпризів оператор вирішував особисто, яких заходів вжити. Чи наказати дисциплінованим дельфінам виштовхнути це «щось» на поверхню, чи послати на перехоплення швидкохідний озброєний катер або відразу нейтралізувати силами дельфінів. Благо, до того часу пара заслужених зброярів Симонових винайшла убивчу підводну зброю для «носіння її тваринами» - від пістолетів до кулеметів. Скажімо, потужна тристволка з дельфінячого носа легко уражала мішень кулею 12 калібру на відстані в 20 метрів.
УКРАЇНА
У 1992 р. вже в складі Збройних сил України на океанаріум були покладені завдання щодо розробки організаційних і технічних аспектів пошуково-рятувального забезпечення діяльності всіх видів ЗС України на морі і водних басейнах, зокрема проблеми рятування моряків, льотчиків, підводників, водолазні, підводно-технічні, суднопідіймальні та підводні роботи. Також він став експериментальною і випробувальною морською базою і, одночасно, науковим центром, у якому акумулюються і випробовуються нові знання і результати досліджень багатьох наукових колективів міністерств і відомств України. У травні
1994 р. океанаріуму надано статус «Державний». А в квітні 2002 р. на базі філії Центрального науково-дослідного інституту ЗС України була створена самостійна науково-дослідна установа - Науково-дослідний центр Збройних сил України «Державний океанаріум».
Слід зазначити, що в океанаріумі здійснюються успішні дослідження за багатьма науковими напрямками, зокрема реабілітація людей за допомогою дельфінів (дельфінотерапія). Розроблені методики дають змогу проводити корекцію функціонального стану людей з різними порушеннями здоров'я: синдромом хронічної втоми, дитячими неврозами, фобіями тощо.
Продумуються і проекти біотехнічних систем нового покоління, які зможуть працювати в різних сферах народного господарства, пов'язаних з морем. Севастопольський океанаріум запропонував свої послуги по системному обстеженню всього чорноморського узбережжя на глибинах до 70 м. Нафтовики, рибалки, газовики щорічно втрачають у прибережній зоні велику кількість дорогого устаткування. Водолазний пошук не завжди допомагає - крізь мул і сплетення водоростей здатні бачити лише дельфіни. За зміну вони можуть обстежити водний район площею в 20 км2. При цьому імовірність виявлення потрібного предмета в обстежуваній акваторії становить 90%.
Крім цього дельфіни можуть брати участь у постійному екологічному моніторингу. Сьогодні, за різним даними, на дні Чорного моря перебувають до двох тисяч загиблих суден. Тільки в територіальних водах України затоплено понад 750 кораблів, суден, транспортів і підводних човнів, що являють собою, з одного боку, історичну цінність, а з іншого - небезпеку екологічної катастрофи й аварій під час мореплавання. За підрахунками фахівців, маса боєзапасу в трюмах загиблих лише військових кораблів сягає 20 тис. т. Снаряди, бомби та інші боєприпаси через тривале перебування в солоній воді знаходяться у вибухонебезпечному стані й можуть здетонувати від найменшого доторку, наприклад, якорем. Треба пам'ятати і про те, що в червні 1942 р. у бухтах Севастополя та інших місць Кримського узбережжя були затоплені хімічні боєприпаси Чорноморського флоту. Тим часом райони затоплення розташовані в густонаселених місцях узбережжя. Так що навіть мирних турбот у севастопольських дельфінологів і дельфінів вистачить на багато десятиліть наперед.