"Третій Тост", №17(473), 2012 рік, вересень
Героя України, голову Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), генерал-майора Сергія Васильовича Червонописького привітали:

    Для ветеранів Співдружності Незалежних Держав Ви завжди є взірцем мужності та стійкості в захисті інтересів ветеранів бойових дій і членів їхніх сімей. Вас знають і поважають за принциповість, справедливість і уважне ставлення до людей. Бажаю Вам, шановний Сергію Васильовичу, успіхів у роботі, благополуччя Вам і Вашим близьким!

Зі щирою повагою – голова Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів
при Раді глав урядів держав – учасниць Співдружності
Герой Радянського Союзу Руслан АУШЕВ.


   Шановний Сергію Васильовичу! Від імені багатомільйонної Організації ветеранів України і від себе особисто сердечно поздоровляю Вас з чудовою подією у Вашому житті – присвоєнням високого звання Герой України!
   Щиро бажаємо Вам, шановний Сергію Васильовичу, міцного здоров’я, довгих років життя, мудрості та мужності, добра й нових успіхів на ветеранській ниві!

З повагою –  голова Організації ветеранів України,
народний депутат України Петро ЦИБЕНКО.


    Від імені керівництва і співробітників Служби безпеки України прийміть сердечні вітання зі знаменною подією у Вашому житті – присвоєнням високого звання Герой України з врученням ордена Держави! Це свідчення високої оцінки керівництвом нашої держави Ваших професійних здібностей, чіткої державницької позиції та визначних трудових досягнень. Щиро бажаємо Вам творчого й духовного піднесення, невичерпного потенціалу, енергійності та працездатності, реалізації всіх планів!

З повагою – голова Служби безпеки України
генерал-полковник Ігор КАЛІНІН.


    Усі, хто знають Вас, засвідчують Вашу високу порядність, працездатність і відповідальне ставлення до справи. Ви заслужили загальне визнання людини, здатної у найскладніших ситуаціях знаходити неординарні та правильні рішення. Усі ці прекрасні якості гармонійно поєднуються у Вас з високим покликанням бути патріотом Батьківщини. Тож нехай Ваше життя й надалі буде прикладом чесного й самовідданого служіння народу України!

З повагою – голова Служби зовнішньої розвідки України Григорій ІЛЛЯШОВ.     

    Знаючи Вас як видного політика, державного і громадського діяча, відмінного керівника, не сумніваюся, що Ви й надалі докладатимете всіх зусиль для соціального захисту ветеранів, для зміцнення дружби й співпраці між нашими народами. Бажаю Вам міцного здоров'я, благополуччя, щастя і миру Вашим рідним і близьким!

З повагою – депутат Державної Думи Дмитро САБЛІН.

   Шановний Сергію Васильовичу! Від імені Спілки ветеранів Афганської війни Республіки Вірменія прийміть щирі вітання з присвоєнням Вам високої державної нагороди – звання Героя України за визначні особисті заслуги перед країною в реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів та за багаторічну плідну громадську діяльність! Ви являєте собою приклад істинного генерала! Від усієї душі бажаю Вам, Сергію Васильовичу, міцного здоров'я, щастя та успіхів!

Голова Спілки ветеранів Афганської війни Республіки Вірменія,
депутат Народного Зібрання  Армен МХІТАРЯН.



         З високою державною нагородою – званням Герой України Сергія Васильовича Червонописького привітали Герой Радянського Союзу голова Міжнародного Союзу «Бойове братерство» Б. В.  Громов, керівники обласних, міських, районних адміністрацій і рад, голови  територіальних, міських, районних організацій Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), бойові друзі з України і країн СНД, колеги.


В організаціях УСВА
Добрі справи вінничан
      Військово-патріотичне виховання молоді, благодійна допомога інвалідам і родинам загиблих в Афганістані, проведення пісенних фестивалів, увічнення пам’яті загиблих, видання художніх і документальних книг про неоголошену війну – основні напрями, за якими спрямовують свою роботу Вінницькі обласна і міська спілки ветеранів війни в Афганістані.
      На жаль, багато вінничан не повернулися живими із Афганістану. Про них не забувають бойові побратими. На могилах загиблих встановлено обеліски, споруджено пам’ятники в обласному і багатьох районних центрах, де часто збираються «афганці», щоб віддати шану полеглим у боях.
      А нинішнього року увічнено пам'ять про загиблого в Афганістані уродженця села Якушинці Вінницького району Олександра Галененка. Правління районної організації воїнів-інтернаціоналістів і сільський голова, учасник бойових дій в Афганістані Василь Катілов, разом з однодумцями та спонсорами спорудили меморіальну дошку на фасаді школи, в якій навчався Олександр. З нагоди її відкриття провели мітинг за участю батьків загиблого – Івана Петровича і Катерини Олександрівни, учителів і учнів школи, а також активістів «афганського» руху Вінниччини на чолі з головою  обласної спілки Петром  Кирилішиним.     
      Міжнародний фестиваль «афганської» та військово-патріотичної пісні вже набуває статусу традиційного. До Вінниці приїздять не лише добре відомі, а й молоді виконавці. Ветерани пісенного «афганського фронту» на останньому за часом пісенному святі  були, здебільшого, членами журі або гостями. І це втішно, бо наша пісня не вмирає, а знаходить благодатне підґрунтя у серцях дітей та онуків. Найяскравішим підтвердженням цьому стало те, що Гран-прі та головний приз отримала юна співачка з Придніпров’я  Оксана Макасер.        
      – Наше місто завжди було і залишається гостинним. Ми раді, що до нас завітали автори і виконавці пісень військово-патріотичного спрямування, адже ці твори відіграють неабияку роль у вихованні молоді. Вони згуртовують, морально підтримують і тих, хто пройшов суворі випробування війною. Тому ми й надалі підтримуватимемо ініціативу міської організації учасників бойових дій в Афганістані щодо проведення наступних фестивалів, – наголосила, вручаючи нагороди разом із членами журі учасникам і дипломантам, заступник Вінницького міського голови Валентина Балицька.
      Про Афганську війну написано вже немало. Та й фільмів створено добрий десяток. Однак ця тема далеко не вичерпана. Нещодавно у Вінниці відбулася презентація книги «63 градуса выше нуля (взвод)», до якої увійшли кіносценарій та розповіді про події, що відбувались в Афганістані. Її автор – військовий журналіст, кіносценарист, учасник бойових дій на тій неоголошеній війні Ігор Курбангалієв. За одним із його сценаріїв уже створено художній фільм «Два шага до тишины».
      Щодо нових творів Ігоря Фарітовича, то й вони не залишать байдужими тих, хто з ними ознайомиться. Адже в їх основу покладено реальні події, найчастіше трагічні, які відбувалися в горах і пустелях Афганістану. А їх учасниками було й чимало наших земляків. Кожен із героїв книги заслуговує на повагу і увагу читача. 
      Редактором, складачем добірки виступив батько автора – Фаріт Курбангалієв, полковник, учасник бойових дій, який проживає у Вінниці. Він же був і продюсером фільму. У творчих планах батька і сина – ще один фільм, за сценарієм «Возвращение», який увійшов до добірки.
      Уже багато років поспіль у Вінниці проводяться турніри з міні-футболу серед юнацьких команд при міських ЖЕКах, присвячені пам’яті загиблих  в Афганістані.
      – Чимало вінничан, що захоплювалися футболом, у вісімдесяті роки загинуло під час війни в Афганістані, – розповідає педагог-організатор спортивно-масової роботи при ЖЕКові № 3 Ольга Ніколаєва. – Щоб зберегти про них пам'ять, й було вирішено проводити щороку міні-турніри серед юнаків 16–18 років, які займаються у спортивних клубах при міських ЖЕКах. Ініціатором виступив тренер футбольної команди «Шкіряний м’яч», що вже не один десяток років діє при ЖЕКу №12, Валерій Миколайович Чеботарьов. Через цей клуб пройшло багато юнаків, які стали особистостями, відомими людьми. Зокрема й нинішній міський голова Вінниці Володимир Гройсман свого часу займався у цьому клубі. На жаль, деякі вихованці загинули в Афганістані, тому й виникла ідея проведення такого турніру, яку підтримали й в інших клубах.
      Організатори змагань,  крім фізичного загартування юнаків, досягнення певних спортивних результатів, ставлять і  виховну мету. А це – профілактика негативних явищ серед підлітків. Турнір входить до загальноміської програми «Діти вулиці», «Спорт, культура – проти насильства, жорстокості, тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків», є одним з напрямів військово-патріотичного виховання на прикладі учасників бойових дій в Афганістані. Юні футболісти відвідали Музей воїнів-«афганців», поклали квіти до пам’ятника загиблим в Афганістані, зустрічалися з учасниками бойових дій.
      Матчі на двох футбольних майданчиках Вінницького політехнічного технікуму проходили жваво й цікаво. Перемогли  представники спортивного клубу «Майстер», який діє при однойменному міському комунальному підприємстві.  Усі призери отримали  грамоти від міськспорткомітету, а голова міської спілки учасників бойових дій в Афганістані Анатолій Перебетюк вручив почесні грамоти організації та цінні подарунки – футбольні м’ячі.
      Попереду у вінницьких «афганців» ще чимало добрих й цікавих справ і для поліпшення життя бойових побратимів, і для процвітання рідного краю.
Никифор ЛИСИЦЯ,
учасник бойових дій в Афганістані


Подвиг не забувають

    Сьогодні ім’я цього хлопця знають не лише в рідній Огіївці, що на Харківщині.  26 червня 1984 року Леонід Пожидаєв загинув смертю героя, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Бойовим орденом Червоної Зірки і медаллю «Від вдячного афганського народу» нагороджений посмертно. Воїни-«афганці», представники місцевої влади, жителі села, вчителі та учні зібралися в Огіївському НВК, щоб згадати подвиг земляка.
    Перед цим бойові побратими відвідали місцеве кладовище, де біля могили настоятель Новопокровського храму Лоцько Іоан (до речі, теж воїн-«афганець») відслужив панахиду.
    Хвилюючі слова про Афганську війну, ще більш хвилюючі пісні нікого не залишили байдужими. Класний керівник Леоніда – Зінаїда Костянтинівна Кривенко нагадала, що Льоша (так називала його колись мама, а потім друзі й однокласники) народився в Огіївці. Тут минули його дитячі й шкільні роки. Вчився старанно. Зараз у шкільному музеї зберігаються його похвальні листи. Був допитливим, жвавим. Мав багато друзів, яких приваблювали його чесність, доброта, відвертість.
    Життя не балувало хлопця. Мати-інвалід одержувала 46 карбованців пенсії, батько залишив сім’ю, коли син був ще маленьким. Льоша завжди був охайним, одяг випрасуваний, на грудях – комсомольський значок, спортивні відзнаки. Важко усвідомлювати, що нема його з нами.
    Спогади продовжив однокласник Леоніда – Микола Паламар. Він пригадав, що 1982 року після закінчення десятирічки Льоша навчався в Сахновщинській автошколі ДТСААФ. Тут він також був прикладом для інших. За чотири місяці грунтовно опанував професію водія. Наказом по автошколі був нагороджений грамотою і нагрудним знаком «За відмінне навчання». Професія ця на селі потрібна, і не було, мабуть, в колгоспі «Більшовик» шофера, стараннішого за Пожидаєва.
    Не проводжала мама сина в армію – померла. Щоб затамувати біль утрати, хлопець проситься на службу. Листи йшли від нього з Туркестанського округу. А через півроку направили Леоніда  в Афганістан.
    Останній лист юнака датований 1 червня 1984 року. Про що писав? Про буденне життя: «Жара тут до 50 градусів. Афганці вже зібрали пшеницю. Жнуть вони серпами, в’яжуть у снопи, складають у купи. Прилітав вертольотом магазин, так хоч конвертами запаслися, тож буду писати часто». Та писати більше не довелося. Доля жорстоко розпорядилася життям хлопця. Не судилося йому живим повернутися з того пекла.
    Одного літнього дня село облетіла жахлива звістка: Леонід Пожидаєв загинув у Афганістані. Хоронили його всім селом. Коротким було життя хлопця – він не прожив і двадцяти років, але життя його засяяло яскравою зіркою і на афганській, і на рідній землі. Ім’я воїна носить група восьмого класу школи, де він  навчався, вулиця, якою бігав до школи, ходив на роботу, поспішав на перше побачення.
    Гірка пам’ять війни ніколи не згасне. Про це говорив голова районної організації УСВА Сергій Борисович Захожий. Згадали на мітингу всіх випускників Огіївської школи, яким довелося воювати в Афганістані. Це Євген Гела, Сергій Кошляк, Микола Гарячкін, Сергій Дмитренко, Григорій Біда, Сергій Ананін, Владислав Пред, Ігор Панченко.
    Щороку 20 лютого, у день народження Льоші, воїни-«афганці» відвідують шкільний музей, на могилу кладуть квіти. У школі 17 вересня (день визволення Огіївки від фашистських загарбників) відбувається легкоатлетичний крос на кубок імені Леоніда Пожидаєва. Запропоновано запровадити районний кубок його імені з баскетболу.

В. ТЕРЕЩЕНКО.


Автомобиль для ветерана

     6 сентября с рабочим визитом в город Кривой Рог прибыл Герой Украины, председатель УСВА С. В. Червонопиский.
На встрече, состоявшейся у памятника погибшим воинам-интернационалистам, присутствовали заместитель Криворожского городского головы Константин Беликов, председатель Днепропетровского областного объединения ветеранов Афганистана Виктор Волошин, председатель Криворожской городской организации ветеранов Афганистана Юрий Федосенко, начальник управления труда и социальной защиты населения городского совета Инесса Благун, председатель исполкома Долгинцевского районного совета Игорь Колесник, депутат городского совета Николай Колесник, члены семей погибших в  Афганистане воинов, инвалиды, участники боевых действий, ветераны войны и труда, жители города.
     Во время обращения к собравшимся Сергей Васильевич отметил, что Днепропетровская область в целом, а Кривой Рог – в частности, несомненно, одни из лучших в Украине, где решаются проблемы воинов-интернационалистов. Город оказывает всестороннюю поддержку ветеранам, особое внимание уделяется увековечению памяти погибших воинов, оказывается помощь их семьям.
     Главным событием, конечно же, стало вручение ключей от автомобиля. Благодаря личной инициативе С. В. Червонопиского и при участии ветеранов-«афганцев» Петра Николаевича Трохимчука и Василия Ивановича Петрова, кавалер двух  орденов Красной Звезды и медали «За боевые заслуги» инвалид первой группы Николай Николаевич Дробот, лишившийся ног вследствие тяжелого ранения в Афганистане, уехал домой на новом, специально оборудованном для инвалидов автомобиле «ЗАЗ Daewoo Sens» (на снимке). Николая Дробота от всей души поздравил депутат Криворожского городского совета, ветеран ВДВ Николай Колесник и вручил ветерану сертификат на бесплатное приобретение зимних шин и шиномонтаж от автомобильного супермаркета "Авто-Стиль".
     С. В. Червонопиский от имени союза общественных организаций Кривого Рога вручил орден «Честь и Слава» хирургу Николаю Владимировичу Крыжову, который оказывает помощь членам семей погибших, инвалидам войны и участникам боевых действий в Афганистане в виде консультаций и лечения.
     На  площади возле храма иконы Богородицы «Взыскание погибших», построенного в память о погибших в Афганистане воинах, председатель УСВА С. В. Червонопиский в дружественной теплой обстановке пообщался с членами семей погибших, инвалидами войны и участникам боевых действий в Афганистане  и ответил на их многочисленные вопросы о жизнедеятельности УСВА, проводимой работе по усилению на государственном уровне социальной защиты, а также о Партии ветеранов Афганистана.
 
Юрий ФЕДОСЕНКО,
председатель КГО УСВА.


Спадкоємці героїв
     300 юнаків отримали першого вересня погони в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна. На урочистій лінійці, присвяченій початку нового навчального року, майбутніх офіцерів окрім керівництва закладу вітали імениті гості.
     Першим з привітальним словом до хлопців звернувся Герой України, голова Української Спілки ветеранів Афганістану, кавалер двох бойових орденів Червоної Зірки, генерал-майор Сергій Червонописький:
     «Шановні викладачі та ліцеїсти! Я сам у 1974 році закінчив Мінське суворовське військове училище, потім Рязанське повітряно-десантне училище. Афганська війна. Все те, що довелося перенести після тяжкого поранення… Але всі ці роки той заряд навчання, який я отримав у суворовському училищі, потім у житті мені знадобився. Більше того, мені вдалося і після тяжкого поранення закінчити Національну Академію внутрішніх справ і отримати юридичну освіту, стати доктором політології, що мені й зараз допомагає в роботі по захисту прав ветеранів війни, інвалідів, сімей загиблих, вести військово-патріотичну роботу. Тому мені дуже приємно бути сьогодні разом з вами, з нашими молодими послідовниками, з тими, хто продовжуватиме славу героїчних знамен радянської, а тепер української армії. Щиро зичу вам щастя, здоров’я, успіхів, а Україні – мирного неба!».
     Начальник училища, генерал-майор Данило Романенко у привітальному слові зазначив, що сьогоднішні новачки будуть випускатися в особливий рік – у 70-ту річницю заснування ліцею:
     «Ми розуміємо, що першому курсу зараз важко. Але ці труднощі тимчасові, і ви повинні не пасувати перед ними, а долати їх. Якщо ви усвідомите це в молодому віці, то в дорослому житті вам буде значно легше. Захисниками Батьківщини не народжуються, ними стають. А для цього потрібен час. Ви – наші спадкоємці».
     Найхвилююча мить після офіційних привітань – вручення погонів старшокурсниками-ліцеїстами першому курсу. Свято продовжилося святковим концертом.
     Після офіційної частини Сергія Червонописького запросили до Музею Київського військового ліцею, де він у неформальній обстановці поспілкувався з першокурсниками з Вінницької області, а їх до ліцею цього року вступило 32. Хлопці слухали розповідь про життя видатного українця, про його навчання й загартування сили духу.
     «Мені дуже приємно цього дня бути з вами, згадувати себе в ці дні у 1972-му році. Я був такий же, як і ви, отримав чорну форму і червоні погони. Якщо хтось вам скаже, що ваш вчинок неправильний і краще б ви посиділи вдома з мамою – нічого подібного. Ніхто з тих, хто закінчив суворовське училище, не сказав, що це погано, не пожалкував. Більше того, ази справжнього армійського братства, дружби, такі якості як честь, гідність – усе це закладається у суворовському училищі».
     Сергій Васильович зазначив, що у ліцеї чудовий викладацький склад, і пригадав своїх викладачів: «У нас кафедру іноземних мов очолював колишній розвідник підполковник Ковальов. Він був дуже високий, і ми його називали Біг Бен. Взагалі були унікальні люди, було з кого брати приклад».
     Саме навчання загартувало його характер, розповів генерал-майор: «Коли я у 1981 році підірвався на міні й втратив ноги, рік лежав у госпіталі. Але завдяки тій підготовці я зміг піднятися, піти працювати».
     Хлопців надихнув приклад героя, і вони пообіцяли гідно нести звання ліцеїста. Голова УСВА дав на прощання ще кілька життєвих порад:
     «У нас була традиція: кожної перерви між заняттями – два-три підходи на віджимання на стільці або на табуреті. Якщо регулярно так робити, ви непомітно виростете й зміцнієте. Наш старшина роти, який служив ще з маршалом Жуковим, казав: «Ви прийшли сюди худенькими сірничками, а підете міцними, як шафа».
     Сергій Васильович особисто потиснув руки усім хлопцям, а з Владом Гончаруком з села Чапаївка, Сашком Олійником – випускником середньої школи № 12 з Вінниці  познайомився.
Прес-служба УСВА.

Журавлі з отчого краю
Уривки з книги
Сергій Червонописький у двадцять чотири став перед вибором: як жити далі? Доля розпорядилася жорстоко й немилосердно, але він не занепав духом, не зламався. Зумів перебудуватися з суто військового на мирний лад, виявив себе бійцем за ідею, за чистоту наших ідеалів, став визнаним і авторитетним ватажком молоді.
Подвиг Сергія Червонописького триває. Щохвилини, щодня, щомиті. Життям своїм він ще і ще раз стверджує слова свого земляка Василя Симоненка:

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того, чи ні,
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.


…Останній місяць Сергій був командиром роти, тепер його обов’язки значно ускладнилися. І сьогодні, інструктуючи десантників, попередив: «Не наказую – прошу: «Будьте пильними, обережними. І не забувайте, що банда полюбляє мінну війну, тож механікам-водіям їхати обережно, узбіччям дороги. Ніякої самодіяльності, без команди – ні кроку».
Бойові машини йшли на великій швидкості. За півкілометра до кишлаку Сергій попросив зупинитись. Підняв люк, висунувся по пояс і пильно подивився вперед. Жодної душі. Таке враження, що в Каланаджарі вимерли люди. І ця безлюдність насторожила його. Не виключено, що душмани вичікують, тому ніхто й не вештається без діла, хоча вранці в кишлаках, як правило, особливо жваво вирує життя.
– Через двісті метрів з’їдеш на шлях, – сказав Сергієнкові, сподіваючись, що небезпечний відрізок дороги вже минули. Якщо й були міни, то позаду. До того ж недавно цим шляхом без пригод протарабанилась ціла колонна автомобілів.
БМД знову рушила, заколисуючи плавністю, м’якістю ходу. «В’їдемо в кишлак – розберемось», – подумки прикинув Сергій. І раптом – вибух. Натужний, немов з тисячометрової глибини. Неймовірна сила висмикнула Сергія із сидіння, він боляче стукнувся головою об метал і осів. Яскраві зорі засяяли в очах, і в ту ж мить відчув, що втрачає під собою опору, немов і БМД, і земля провалюються разом з ним у безодню. «Ноги, ноги…». Йому здалося, що він простогнав, насправді ж, лише жалюча думка блискавкою промайнула в голові. Таке відчуття, ніби літак потрапив у повітряну яму – обривається все всередині, і ти не здатен керувати своїм тілом.
Шок від удару тривав кілька секунд. Сергій знав: зараз, негайно ж, почнеться шалений обстріл. З машини, швидше з машини! Обіруч схопився за пружок отвору люка, з останніх сил підтягнувся і натренованим рухом викинув своє тіло на узбіччя.
Сергій лежав у придорожній пилюці. Перед очима оберталися жовті кола, нещадно стискало скроні, наче голову взяли в лещата. А тоді химерно захилитався перед ним світ, хтось дужий і всевладний підхопив його на довжелезні руки і жбурнув у безвість. Політ був легкий і радісний, як уві сні… Гори, кишлак, БМД – усе злилося у суцільний клубок і з протяжним посвистом навалилося на нього...
Четверта  ранку – за кабульським часом вісім годин. Саме о восьмій годині 11 листопада 1981 року БМД, в якій їхав старший лейтенант Сергій Васильович Червонописький, підірвалася на ворожій міні, і він дістав тяжке поранення ніг.
Саме тієї  хвилини мати відчула сина.
Саме тієї хвилини непояснений біль у серці змусив її схопитися, подумати про Сергія.
Мати, Ніна Іванівна, не помилилася. Матері в таких випадках не помиляються.
Цілий день її мучило, терзало гнітюче передчуття. Вона йшла, не відаючи, куди, щось робила, не знаючи, для чого, з кимось говорила, не замислюючись, про що. Життя ніби втратило узвичаєний сенс і логіку. Ніна Іванівна намагалася геть відкинути спустошливу думку, але це було поза її силою і волею.
Перед очима стояв її Серьожа…
Повіки розплющилися – і немов у тумані Сергій побачив Васю Мойсеєнка.
За ним  знічено, з перепелиним ляком в очах остовпіло стояли сержанти Лобур і Федорів. Перше, що він помітив, – сльози на щоках. Плачуть, як діти, не соромлячись своїх сліз.
– Припиніть плакати… Відставити сльози… Буду жить…
Йому здавалося, що криком кричить на своїх десантників. Насправді ж лише натужно прошепотів:
– Займіть кругову оборону, хлопці… Приготуйтеся до бою…
Бою, на щастя, не було.
Зціпивши зуби, останнім зусиллям волі стримуючи стогін, він дивився, як Мойсеєнко спершу зробив укол, а тоді джгутами перев’язав його понівечені ноги.
– Цигарку, Васю, дай цигарку…
В очах бійця – якась дитинна розгубленість. Силкувався щось сказати, але слова знесилено загасали на губах. Нарешті :
– Ви не можете курити, товаришу старший лейтенант. У вас губи… осколком
– Зможу, Васю… Ще й як зможу. Цигарку… І житиму, Васю, житиму… Чуєш мене?..
Курив Сергій, ніби востаннє в своєму житті, ніби вже ніколи не затягнеться досхочу, до задушливого лоскоту в горлі димом, який здавався йому зараз таким солодким і заспокійливим…
    Поки він спроквола курив, розтягуючи те задоволення, десантники по рації вже викликали вертоліт. Але він того не знав, не відав, що машина вже в повітрі – на щастя, кишлак був недалеко від Кабула. Він курив, а світ довкола нього знову почав розпливатися, втрачати реальні обриси… Раптом невідь як збагнув: зараз його піднімуть і понесуть до вертольота. Крізь пелену напівмарення враз прорвалася свердляча думка: а як же механік-водій?
– Сергієнка з машини… Негайно… Наказу… – і тремтячою рукою потягся до кобури.
Десантники ошелешено дивилися на свого командира, не в силах що-небудь збагнути. Нараз їх охопила крижана тривога-підозра: невже?..
 – Не можна гаяти часу, товаришу старший лейтенант. Ви кров’ю зійшли. А його притисло… Потім…
– Сергієнка в вертоліт… Наказую… – прохрипів.
І знепритомнів
Василь ІВАНИНА.

Память в бронзе, металле и камне
Житиме у наших серцях

Для увічнення подвигу воїна-«афганця» Сергія Нікули, який ціною власного життя врятував своїх бойових побратимів, у його рідному селі Зелена Кельменецького району Чернівецької області встановлено пам'ятний знак на центральній вулиці села і меморіальну дошку на школі, де він вчився.
Мітинг відкрив Зеленецький сільський голова О. В. Придрик. На відкритті пам'ятних знаків були присутні голова райдержадміністрації М. О. Довгань, голова районної ради Д. В. Власов, перший заступник голови РДА В. Г. Карапчивська, голова обласної організації УСВА  С. В. Козак, голова районної організації ветеранів Афганістану Д. М. Паскар, воїни-«афганці».
Бойові побратими згадували про свої афганські дороги, які вони пройшли разом із Сергієм, про останні хвилини його життя, про те, що війна залишила болючий слід у серці кожного з них.
Найважче було, звичайно, матерям, яким приходила страшна звістка: «Ваш син загинув, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок…».  Шана і низький уклін їм за мужність серця. Мама С. Нікули – Марія Фоківна нагороджена медаллю УСВА «За громадянську мужність».
Медалі й грамоти УСВА вручили воїнам-«афганцям» А. О. Придрику, В. Н. Стратійчуку, О. О. Білобрицькому. Почесними грамотами нагороджені В. Пуюл, М. Пуюл, Зеленецький сільський голова О. В. Придрик, головний спеціаліст відділу культури РДА В. Г. Паламарчук, учасник бойових дій в Афганістані О. Д. Тодорчук. Нагороди вручив голова обласної організації УСВА С. В. Козак.
Почесну місію відкриття пам'ятника Сергію Нікулі було надано його бойовим побратимам М. Яшину, С. Улянчуку, В. Ковалю, М. Твердуну, О. Чубатку, М. Лановцю, Г. Дмитруку, М. Арделяну, П. Барановському, І. Кінащуку, а меморіальну дошку в школі відкрили В. Сторчак, А. Перстинчук, В. Стратійчук.
Віримо, що пам'ять про Сергія Нікулу житиме не лише у серцях тих, хто його знав особисто. На його прикладі виховуватимуться наступні покоління.

Надія ПАУК.

Загиблим землякам

     У селищі Стара Вижівка Волинської області відкрито пам’ятник загиблим воїнам-інтернаціоналістам.
     Із Старовижівського району в Афганістан було призвано більш як 70 земляків, троє – Василь Коржан, Володимир Цалай і Микола Юхимук загинули,одинадцять учасників бойових дій померли вже після війни.
     У заходах взяли участь родичі загиблих,ветерани-«афганці», інваліди війни, голова Старовижівської райдержадміністрації Володимир Семенюк, голова районної ради Валентина Лисюк, селищний голова Микола Залевський, голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович.
     Пам’ять загиблих і померлих земляків вшанували хвилиною мовчання.
Григорій ПАВЛОВИЧ,
голова Волинської обласної організації УСВА.

Із поетичного зошита
Афганський етюд


У полях жита колосяться,
Над вічністю проноситься
Твоя весна.

І світ край дивується,
Життя цвіте, милується,
А ти одна.

Ятрить – не забувається
І все тобі  витається
З-під довгих вій:

Горить кишлак розстріляний,
Мовчить комбат зневірений.
І знову бій.

І серце болем повниться,
Берізка долу горнеться.
Іде гроза.

І в сни твої непрошені,
Як в ті жита нескошені,
Впаде сльоза.


То обривалося життя

Сивіло небо.
І сивіла голова.
Бій затихав.
Диміли гори в дикім шалі.

І тричі зранені
Світанки і слова
Струною обривалися
На перевалі.

І лячно день згасав.
На милицях страждань
Спішив у зелень – тінь
Подільської берізки.

То обривалося життя
І йшло за грань,
Де пам’ять-біль
Гранітні ставить обеліски.


      Свіча горить

Нас рани мучать.
Мучить пам'ять нас давно.
І поза часом біль
І каяття дорога.
Не поспішаймо за поріг,
Доп’єм вино
І відпустить гріхи
Попросимо ми Бога.
Не за доляри, ні,
Не раз приймали бій.
І там, і в нас
Хай вічно святяться могили.
Свічою місяць впав
На цвіт живих надій,
Свіча горить.
Безсмертні душі –
Їх не вбити.
Вони в дівочих снах,
В утомі спраглих днів,
Настояних на білім смутку надвечір’я,
Вони в журливо-синім леті журавлів,
Що повертаються
В свої гніздів’я.
Не всі вернулися
З далеких тих доріг.
Їм так хотілося
Гніздо родинне звити.
Згорьована
Виходить мати на поріг,
Щоб день прийдешній
На добро благословити.
І молиться…


                                    Анатолій ВАСИЛЬКОВ,
                                    учасник бойових дій.
                                    Тиврів  Вінницької області.

Спорт
Перемогли господарі поля

     З ініціативи Великоолександрівської районної організації УСВА  разом з відділами освіти, у справах сім’ї, молоді та спорту започатковано футбольний турнір, присвячений пам’яті загиблих в Афганістані земляків Семена Івановича Попова і Сергія Володимировича Насальського.
  На футбольному полі «Колос» селища Велика Олександрівка, що на півдні Херсонщини, зібралися шкільні команди. На змагання запросили ветеранів Афганістану, голову райдержадміністрації В. Литвина, голову районної ради Л. Засядька, заступника начальника управління Північно-Кримського каналу В. Білоконя, який є членом УСВА. Зі словами привітання до юних спортсменів звернувся В’ячеслав Литвин, який закликав футболістів у чесному поєдинку здобути кубок.
     Голова РО УСВА Валерій Мельник подякував юним футболістам і тренерам за те, що вони вшановують пам'ять героїв-земляків. Член районної організації УСВА, гвардії старший прапорщик, учасник бойових дій в Афганістані Віктор Болбас висловив упевненість в тому, що боротьба на футбольному полі буде цікавою і для гравців, і для вболівальників.
     У фіналі зустрілися команди місцевої ДЮСШ і Борозенської школи. Усі гравці показали майстерність і волю до перемоги, але результативнішими були господарі поля, які перемогли з перевагою всього в один м’яч (1:0) і стали володарями перехідного кубка на честь загиблих воїнів.
     Після нагородження всіх футболістів і гостей запросили на частування. Пригощали солдатською кашею С. Рожко і внук ветерана війни в Афганістані Д. Щадін.
     Великоолександрівська РО УСВА висловлює подяку в організації футбольного турніру райдержадміністрації та райраді. Дякуємо спонсорам, які допомогли провести це спортивне свято.

Віктор БОЛБАС,
учасник бойових дій в Афганістані,
член Великоолександрівської
районної організації УСВА.