«Ветерани відчувають поважний вік, але душею не старіють»
Cвого часу талановитий незрячий поет Едуард Асадов писав про радянське
студентство як про унікальну, особливу «націю». Молоді люди, яким він
тоді присвячував свої рядки, вже давно на пенсії. Іншими словами, вони
вже дідусі й бабусі, ветерани. Хоча і для цієї поважної категорії
громадян нашого суспільства поетичне визначення «особливий народ»
залишається цілком доречним і актуальним. Ветерани справді — особливі
люди.
Про це напередодні Дня ветерана і IIВсеукраїнського форуму ветеранів не просто, як кажуть, для галочки, а щиро і з глибоким переконанням говорив, наводячи дуже вагомі аргументи і конкретні приклади з життя ветеранської громади України, голова Державної служби з питань інвалідів та ветеранів Володимир МАСЛАКОВ.
— Володимире Олексійовичу, ви вже не перший рік працюєте з цією поважною категорією громадян України, з ветеранськими громадами. Що найбільше стимулює і надихає вас на посаді голови служби, яка опікується ветеранами?
— Хтось може заперечити, або й не погодитися, але, на моє переконання, ветерани, ветеранські громадські організації — це найактивніша частина громадян України. Їх по-справжньому хвилюють абсолютно всі сфери і питання життєдіяльності нашої держави — починаючи від дріб’язкових, як кажуть, побутових і закінчуючи глобальними, державними. І саме те, що ветерани небайдужі й надзвичайно цікаві люди, надихає в роботі, стимулює мою повсякденну діяльність як голови служби. Пересвідчуюсь, що ці люди володіють колосальним життєвим досвідом, глибокими знаннями... Переважна більшість з них прожили довге непросте життя. Вони народилися та жили не в якійсь одній епосі, а в різних громадсько-політичних формаціях. Ветерани випробували на собі всілякі труднощі та є носіями безцінної історичної інформації. А найголовніше — вони ніколи не втрачають оптимізму. Це неповторні, унікальні люди.
Найбільше викликає повагу те, що ветерани щиро турбуються, допомагають один одному. Словом, тримаються вкупі. Це і життя їм подовжує, і відкриває в ньому якісь нові грані, горизонти. А з іншого боку, попри те, що багатьом із них уже за сімдесят-вісімдесят, цей дух, струна, яка була налагоджена протягом тривалого життя у непростих умовах існування, не фальшивить і сьогодні. Почуття причетності, відповідальності за країну, в якій вони жили і живуть, залишається.
— Ви логічно підвели розмову до надважливої теми. Відомо, що організації ветеранів, інші громадські організації — важлива складова інституцій громадянського суспільства. Як ви оцінюєте роль ветеранів, у розбудові та розвитку України?
— Насамперед, хочу сказати про діяльність Громадської ради при службі. Вона утворена з двох, так би мовити, рівнозначних крил, які втілені в яскравому символічному образі Птаха Фенікса — об’єднуючому знакові громадських організацій інвалідів та громадських організацій ветеранів. Так ось, ветеранське крило дуже успішно очолює співголова Громадської ради Палій Віктор Миколайович. Це особлива людина, генерал-полковник, справжній генератор ідей. Його вирізняє те, що на будь-яке найскладніше запитання у нього є чітка, смілива і дуже кваліфікована відповідь. У ньому відчувається величезна зацікавленість, щире бажання будь-що виконати найскладніші завдання, які стоять сьогодні перед ветеранською спільнотою. Саме тому наша Громадська рада існує не як придаток до Служби, а як цілком самодостатня структурована одиниця. Це дійсно надійний бойовий загін ветеранів.
Члени цього консультативно-дорадчого органу займаються безліччю дуже важливих справ, що стосуються соціального захисту інвалідів і ветеранів. Зокрема, наданням їм матеріальної допомоги у вирішенні побутових питань (найчастіше — проблем зі здоров’ям). З ініціативи громадських організацій ветеранів був створений Благодійний фонд. Він існує вже два роки та активно допомагає людям. Кожна копійка Благодійного фонду — під контролем Громадської ради. Сьогодні вже використано майже вісімсот тисяч гривень. Залишок становить понад півтора мільйона. Хоча не буде таємницею сказати, що нагальні потреби ветеранів та інвалідів, якими опікується служба, сягають не одного-двох, а десятків мільйонів. Тому, подаючи власний приклад реальної благодійності, якось, напередодні чергової річниці визволення України від фашистських загарбників, працівники служби перерахували свій денний заробіток на рахунок Благодійного фонду. Також через засоби масової інформації звернулися до всіх громадян, не байдужих до вчорашніх заслуг і нинішніх проблем ветеранів із закликом зробити посильний матеріальний внесок у цю благородну справу.
Наші представники у ВФВ
— А які громадські організації ветеранів на сьогоднішній день діють найбільш активно і цілеспрямовано?
— Дуже важко виділити якусь одну організацію: всі працюють як пальці однієї руки. Хоча можна відзначити діяльність всеукраїнських організацій «афганців» і «чорнобильців», очолюваних відповідно Героєм України Сергієм Васильовичем Червонопиським та Юрієм Борисовичем Андреєвим. Велику роботу проводять громадські спільноти ветеранів на чолі з Володимиром Гавриловичем Воронцовим, Петром Степановичем Цибенком, Олександром Вікторовичем Кузьміним, Олександром Олексійовичем Стеценком, Віктором Анатолійовичем Доманським, Олексієм Івановичем Семішаном, Маркіяном Дмитровичем Демидовим, Юрієм Григоровичем Зубком... Щодо результатів їхньої діяльності, то за останні роки зусиллями служби і громадських організацій проведено сотні змістовних заходів різної тематики і направленості, здійснено десятки поїздок місцями бойової та партизанської слави до міст Москва, Мінськ, Кишинів, Санкт-Петербург, Волгоград, Севастополь, Ржищів, Котельва та інших.
У травні минулого року на високому організаційному рівні проведено ХХІІ засідання Постійної комісії з європейських справ Всесвітньої Федерації Ветеранів, у якій взяли участь 81 делегат від ветеранських організацій із 26 країн світу. Представники України — голови громадських організацій ветеранів Володимир Воронцов та Сергій Червонописький уперше були обрані до керівних органів цієї авторитетної міжнародної організації.
Словом, ветерани не вміють і не хочуть сидіти склавши руки, а продовжують діяти, жити повноцінним громадським та суспільним життям. Завдяки їхній ініціативі, невтомним зусиллям і наполегливості організовано міжнародні морські походи та автопробіги, створено низку аматорських документальних стрічок, видано мемуарну та методичну літературу. Все це дуже важливо для збереження нашої історії, увічнення пам’яті.
— Які критерії оцінки поточної діяльності громадських організацій ветеранів ви застосовуєте?
— Їх небагато, бо справжню роботу видно, як кажуть, неозброєним оком. Скажімо, є така Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну», де головою — Юрій Зубко. Вона працює не за якісь там почесті й славу, а за покликом серця. Її діяльність сприяє поверненню імен безіменним солдатам Великої Вітчизняної, а їхнім рідним допомагає матеріалізувати пам’ять. Так само як і творчі зусилля Товариства українських офіцерів на чолі з Олександром Стеценком. Їхній документальний відеофільм «Поле забутих героїв», можливо, і небездоганний у розумінні високої кінематографії, але як щиро і по-людськи!
Або взяти діяльність громадської організації «Українська спілка в’язнів жертв нацизму», очолюваної Маркіяном Демидовим. Вона начебто і не помітна, Маркіян Дмитрович, так би мовити, в бубни не б’є з високих трибун, але ця ветеранська спільнота колишніх малолітніх в’язнів цілеспрямовано і наполегливо крокує своїм курсом, виконуючи дуже важливу місію. Дехто оцінює діяльність громадських організацій як те, хто голосніше вдарить у відро чи у діжку. Ми не прихильники таких критеріїв. Для нас важливо бачити, що організація системно працює, люди зайняті громадсько-корисною справою. Тобто нам не потрібні барабанний бій, якісь ефектні заходи з напівоголеними дівчатами, а жива щоденна робота, щоб ветеран відчував реальну турботу про себе, те, що він комусь потрібен. А отже — щоб на серці у нього був спокій. Бо фізично ветерани, можливо, і відчувають свій вік, але душею вони залишаються молодими.
Люди не похилого, а поважного віку
— В останні роки Президент України Віктор Янукович, уряд роблять чимало для покращання умов життя ветеранів. Та проблеми є, і вони не так швидко вирішуються, як того хотілося б...
— Відомо, що з прадавніх часів у будь-якій важливій справі обов’язково спочатку радилися з представниками старшого покоління. Пригадується навіть один дуже повчальний приклад. У давнину дідусі-хлібороби, перш ніж благословити посівну, виходили в поле і сідали на межу. Якщо не відчували дискомфорту, то давали свою «відмашку» на обробку землі. Державні справи не виняток. Будь-яке питання, яке стосується облаштування нашого суспільства, дуже важливо обговорювати з представниками старшого покоління громадян. Звісно, не завжди така житейська наука сприймається легко, але вона конче потрібна і вельми корисна. Ветерани прожили життя і їхній досвід для нас безцінний. Можуть бути і не зовсім приємні і не цілком доречні поради, але раціональне зерно в них присутнє завжди. Тому не випадково в багатьох країнах на державному рівні залишається інститут ради старійшин.
Дуже важливо, що Президент Віктор Федорович Янукович, члени уряду України це розуміють. Вже увійшло в практику їхньої роботи будь-яку можливість використовувати для того, щоби порадитися з ветеранами, дізнатися їхню думку з тих чи інших важливих питань. І нерідко вони дослуховуються до порад. Не випадково вже підтримана пропозиція, щоб двічі на рік Прем’єр-міністр і члени уряду зустрічалися з головами Громадських рад при центральних органах виконавчої влади.
Фактично лише останнім часом, за багато років існування незалежної України, почали так серйозно і системно підходити до вирішення соціальних питань. І насамперед — до надання реальної допомоги літнім громадянам, тим людям, які фактично розбудовували, захищали і відроджували нашу країну.
— І насамкінець. II Всеукраїнський форум ветеранів проходить у День ветерана та Міжнародний день людей похилого віку. Що б ви побажати цим поважним громадянам нашої країни?
Насамперед хочу наголосити на визначенні «поважні», бо ветерани на нього дійсно заслуговують. І не випадково сьогодні є дуже хороша пропозиція від членів Громадської ради при Службі, щоб у згаданій назві «Міжнародний день людей похилого віку» слова «похилого віку» замінити на «людей поважного віку». І це було б дуже правильно.
А щодо побажань, то, по-перше, бажаю ветеранам оптимізму. По-друге — щоб вони були потрібними своїм дітям, онукам і правнукам. Достеменно відомо, що літні люди, зазвичай, помирають не від хвороб, а від самотності і саме самотність є причиною всіх смертельних хвороб. Тож бережімо наших ветеранів!
— Володимире Олексійовичу, ви вже не перший рік працюєте з цією поважною категорією громадян України, з ветеранськими громадами. Що найбільше стимулює і надихає вас на посаді голови служби, яка опікується ветеранами?
— Хтось може заперечити, або й не погодитися, але, на моє переконання, ветерани, ветеранські громадські організації — це найактивніша частина громадян України. Їх по-справжньому хвилюють абсолютно всі сфери і питання життєдіяльності нашої держави — починаючи від дріб’язкових, як кажуть, побутових і закінчуючи глобальними, державними. І саме те, що ветерани небайдужі й надзвичайно цікаві люди, надихає в роботі, стимулює мою повсякденну діяльність як голови служби. Пересвідчуюсь, що ці люди володіють колосальним життєвим досвідом, глибокими знаннями... Переважна більшість з них прожили довге непросте життя. Вони народилися та жили не в якійсь одній епосі, а в різних громадсько-політичних формаціях. Ветерани випробували на собі всілякі труднощі та є носіями безцінної історичної інформації. А найголовніше — вони ніколи не втрачають оптимізму. Це неповторні, унікальні люди.
Найбільше викликає повагу те, що ветерани щиро турбуються, допомагають один одному. Словом, тримаються вкупі. Це і життя їм подовжує, і відкриває в ньому якісь нові грані, горизонти. А з іншого боку, попри те, що багатьом із них уже за сімдесят-вісімдесят, цей дух, струна, яка була налагоджена протягом тривалого життя у непростих умовах існування, не фальшивить і сьогодні. Почуття причетності, відповідальності за країну, в якій вони жили і живуть, залишається.
— Ви логічно підвели розмову до надважливої теми. Відомо, що організації ветеранів, інші громадські організації — важлива складова інституцій громадянського суспільства. Як ви оцінюєте роль ветеранів, у розбудові та розвитку України?
— Насамперед, хочу сказати про діяльність Громадської ради при службі. Вона утворена з двох, так би мовити, рівнозначних крил, які втілені в яскравому символічному образі Птаха Фенікса — об’єднуючому знакові громадських організацій інвалідів та громадських організацій ветеранів. Так ось, ветеранське крило дуже успішно очолює співголова Громадської ради Палій Віктор Миколайович. Це особлива людина, генерал-полковник, справжній генератор ідей. Його вирізняє те, що на будь-яке найскладніше запитання у нього є чітка, смілива і дуже кваліфікована відповідь. У ньому відчувається величезна зацікавленість, щире бажання будь-що виконати найскладніші завдання, які стоять сьогодні перед ветеранською спільнотою. Саме тому наша Громадська рада існує не як придаток до Служби, а як цілком самодостатня структурована одиниця. Це дійсно надійний бойовий загін ветеранів.
Члени цього консультативно-дорадчого органу займаються безліччю дуже важливих справ, що стосуються соціального захисту інвалідів і ветеранів. Зокрема, наданням їм матеріальної допомоги у вирішенні побутових питань (найчастіше — проблем зі здоров’ям). З ініціативи громадських організацій ветеранів був створений Благодійний фонд. Він існує вже два роки та активно допомагає людям. Кожна копійка Благодійного фонду — під контролем Громадської ради. Сьогодні вже використано майже вісімсот тисяч гривень. Залишок становить понад півтора мільйона. Хоча не буде таємницею сказати, що нагальні потреби ветеранів та інвалідів, якими опікується служба, сягають не одного-двох, а десятків мільйонів. Тому, подаючи власний приклад реальної благодійності, якось, напередодні чергової річниці визволення України від фашистських загарбників, працівники служби перерахували свій денний заробіток на рахунок Благодійного фонду. Також через засоби масової інформації звернулися до всіх громадян, не байдужих до вчорашніх заслуг і нинішніх проблем ветеранів із закликом зробити посильний матеріальний внесок у цю благородну справу.
Наші представники у ВФВ
— А які громадські організації ветеранів на сьогоднішній день діють найбільш активно і цілеспрямовано?
— Дуже важко виділити якусь одну організацію: всі працюють як пальці однієї руки. Хоча можна відзначити діяльність всеукраїнських організацій «афганців» і «чорнобильців», очолюваних відповідно Героєм України Сергієм Васильовичем Червонопиським та Юрієм Борисовичем Андреєвим. Велику роботу проводять громадські спільноти ветеранів на чолі з Володимиром Гавриловичем Воронцовим, Петром Степановичем Цибенком, Олександром Вікторовичем Кузьміним, Олександром Олексійовичем Стеценком, Віктором Анатолійовичем Доманським, Олексієм Івановичем Семішаном, Маркіяном Дмитровичем Демидовим, Юрієм Григоровичем Зубком... Щодо результатів їхньої діяльності, то за останні роки зусиллями служби і громадських організацій проведено сотні змістовних заходів різної тематики і направленості, здійснено десятки поїздок місцями бойової та партизанської слави до міст Москва, Мінськ, Кишинів, Санкт-Петербург, Волгоград, Севастополь, Ржищів, Котельва та інших.
У травні минулого року на високому організаційному рівні проведено ХХІІ засідання Постійної комісії з європейських справ Всесвітньої Федерації Ветеранів, у якій взяли участь 81 делегат від ветеранських організацій із 26 країн світу. Представники України — голови громадських організацій ветеранів Володимир Воронцов та Сергій Червонописький уперше були обрані до керівних органів цієї авторитетної міжнародної організації.
Словом, ветерани не вміють і не хочуть сидіти склавши руки, а продовжують діяти, жити повноцінним громадським та суспільним життям. Завдяки їхній ініціативі, невтомним зусиллям і наполегливості організовано міжнародні морські походи та автопробіги, створено низку аматорських документальних стрічок, видано мемуарну та методичну літературу. Все це дуже важливо для збереження нашої історії, увічнення пам’яті.
— Які критерії оцінки поточної діяльності громадських організацій ветеранів ви застосовуєте?
— Їх небагато, бо справжню роботу видно, як кажуть, неозброєним оком. Скажімо, є така Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну», де головою — Юрій Зубко. Вона працює не за якісь там почесті й славу, а за покликом серця. Її діяльність сприяє поверненню імен безіменним солдатам Великої Вітчизняної, а їхнім рідним допомагає матеріалізувати пам’ять. Так само як і творчі зусилля Товариства українських офіцерів на чолі з Олександром Стеценком. Їхній документальний відеофільм «Поле забутих героїв», можливо, і небездоганний у розумінні високої кінематографії, але як щиро і по-людськи!
Або взяти діяльність громадської організації «Українська спілка в’язнів жертв нацизму», очолюваної Маркіяном Демидовим. Вона начебто і не помітна, Маркіян Дмитрович, так би мовити, в бубни не б’є з високих трибун, але ця ветеранська спільнота колишніх малолітніх в’язнів цілеспрямовано і наполегливо крокує своїм курсом, виконуючи дуже важливу місію. Дехто оцінює діяльність громадських організацій як те, хто голосніше вдарить у відро чи у діжку. Ми не прихильники таких критеріїв. Для нас важливо бачити, що організація системно працює, люди зайняті громадсько-корисною справою. Тобто нам не потрібні барабанний бій, якісь ефектні заходи з напівоголеними дівчатами, а жива щоденна робота, щоб ветеран відчував реальну турботу про себе, те, що він комусь потрібен. А отже — щоб на серці у нього був спокій. Бо фізично ветерани, можливо, і відчувають свій вік, але душею вони залишаються молодими.
Люди не похилого, а поважного віку
— В останні роки Президент України Віктор Янукович, уряд роблять чимало для покращання умов життя ветеранів. Та проблеми є, і вони не так швидко вирішуються, як того хотілося б...
— Відомо, що з прадавніх часів у будь-якій важливій справі обов’язково спочатку радилися з представниками старшого покоління. Пригадується навіть один дуже повчальний приклад. У давнину дідусі-хлібороби, перш ніж благословити посівну, виходили в поле і сідали на межу. Якщо не відчували дискомфорту, то давали свою «відмашку» на обробку землі. Державні справи не виняток. Будь-яке питання, яке стосується облаштування нашого суспільства, дуже важливо обговорювати з представниками старшого покоління громадян. Звісно, не завжди така житейська наука сприймається легко, але вона конче потрібна і вельми корисна. Ветерани прожили життя і їхній досвід для нас безцінний. Можуть бути і не зовсім приємні і не цілком доречні поради, але раціональне зерно в них присутнє завжди. Тому не випадково в багатьох країнах на державному рівні залишається інститут ради старійшин.
Дуже важливо, що Президент Віктор Федорович Янукович, члени уряду України це розуміють. Вже увійшло в практику їхньої роботи будь-яку можливість використовувати для того, щоби порадитися з ветеранами, дізнатися їхню думку з тих чи інших важливих питань. І нерідко вони дослуховуються до порад. Не випадково вже підтримана пропозиція, щоб двічі на рік Прем’єр-міністр і члени уряду зустрічалися з головами Громадських рад при центральних органах виконавчої влади.
Фактично лише останнім часом, за багато років існування незалежної України, почали так серйозно і системно підходити до вирішення соціальних питань. І насамперед — до надання реальної допомоги літнім громадянам, тим людям, які фактично розбудовували, захищали і відроджували нашу країну.
— І насамкінець. II Всеукраїнський форум ветеранів проходить у День ветерана та Міжнародний день людей похилого віку. Що б ви побажати цим поважним громадянам нашої країни?
Насамперед хочу наголосити на визначенні «поважні», бо ветерани на нього дійсно заслуговують. І не випадково сьогодні є дуже хороша пропозиція від членів Громадської ради при Службі, щоб у згаданій назві «Міжнародний день людей похилого віку» слова «похилого віку» замінити на «людей поважного віку». І це було б дуже правильно.
А щодо побажань, то, по-перше, бажаю ветеранам оптимізму. По-друге — щоб вони були потрібними своїм дітям, онукам і правнукам. Достеменно відомо, що літні люди, зазвичай, помирають не від хвороб, а від самотності і саме самотність є причиною всіх смертельних хвороб. Тож бережімо наших ветеранів!
Інтерв’ю вів Михайло КАМІНСЬКИЙ,
Київ
Київ