Ще під час строкової служби в навчальному центрі Білоруського військового округу механік-водій легкого плавучого танка ПТ-76 рядовий Шерстюк неодноразово подавав рапорти про направлення його до Афганістану. Але командування військової частини постійно відмовляло Сергію: «Мало ще досвіду маєш!» — казали йому командири. Невдовзі Сергій став курсантом Новосибірського вищого військово-політичного загальновійськового училища імені 60-річчя великого Жовтня.

Не минуло й півроку після закінчення військового вишу, як молодий офіцер отримав припис до 180-го мотострілецького полку 108-ї Невельської мотострілецької дивізії, яка дислокувалась поблизу Кабула, де Сергій мав обійняти посаду заступника командира 2-ї мотострілецької роти з політичної частини. На той час у родині Шерстюків уже була 8-місячна донечка Анастасія, а невдовзі мала народитися ще одна дитина.
— Солдатів та офіцерів, які щойно прибули до Афганістану,  відразу у бойових виходах не задіювали, необхідно було пройти певну адаптацію і підготовку, — пригадує Сергій Шерстюк. — Наш підрозділ жартома називали «лейтенантським», адже всі офіцери роти були в цьому званні. У першому бойовому виході, потрапивши під обстріл «духів», я був вражений спокійною впевненістю дій командира роти лейтенанта Бахтіора Акрамова, що позитивно впливала на весь особовий склад.
За час перебування у складі обмеженого контингенту радянських військ у ДРА, підрозділ, в якому служив Сергій Шерстюк, нерідко брав участь у широкомасштабних операціях, офіцер неодноразово, як кажуть, бачив обличчя смерті...
Під час проведення одного з етапів бойової операції біля Панджшерської ущелини, його рота «зачищувала» трасу Саланг — Кабул — Баграм від противника, який з прилеглих чагарників, лісових посадок, виноградників та будівель міг обстрілювати колони радянських військ.
А на основному етапі Панджшерської операції батальйон мотострільців десантувався на висоту, де розпочав запеклий бій з «духами», що відкрили шквальний вогонь.
— Під час підльоту нашого гвинтокрила командир роти лейтенант Бахтіор Акрамов наказав мені десантуватися першому, аби організувати на висоті укриття для солдатів і вести бій з противником, — розповідає Сергій. — Щойно я разом зі зв’язківцем, артнавідником та борттехніком залишили вертоліт, як «духи» з ДШК влучили йому в гвинт. На борту ще залишався ротний та гранатометний розрахунок, коли гвинтокрил вибухнув... Ще дві «вертушки», в яких перебували заступник командира роти та командир першого взводу, також були пошкоджені й вимушено повернулися на базу. Після проведення 40-хвилинного бою я доповів командирові батальйону майору Володимиру Папірнику про втрати. Почувши мене, він здивувався і сказав, що в центр бойового управління вже доповіли про мою загибель. «Тож будеш довго жити!» — обнадійливо зазначив комбат.
Майже три доби батальйон утримував висоту... Під час спуску з вершини друга рота та окремий взвод АГС потрапили в засідку, з якої хлопцям ледь вдалося вирватися. Для прикриття відходу батальйону залишилися п’ять досвідчених офіцерів, серед яких був і лейтенант Сергій Шерстюк. Вони вели бій, а підрозділ, який фактично залишився без офіцерів, успішно дійшов до пункту постійної дислокації.
За виявлені мужність та героїзм під час прикриття мотострілецького батальйону лейтенанта Шерстюка нагороджено орденом Червоної Зірки. Крім того, на Сергія чекала ще одна радісна звістка, дорожча за будь-яку нагороду, — у нього народився син Іван.
В «афганській» біографії нашого героя було чимало випадків, які ледь не вартували йому життя.
Повернувся Сергій Шерстюк з Афганістану у званні старшого лейтенанта.
Далі служив у Калінінградській області, у Чехословаччині, за Уралом, звідки перевівся на рідну Дніпропетровщину, де проходив службу в 112-му мотострілецькому полку. Звільнився у запас у 1996 році. Тоді ж на сімейній раді було прийнято рішення залишитися на Дніпропетровщині.
Вже протягом багатьох років майор у відставці Сергій Шерстюк активно займається військово-патріотичним вихованням молоді. Працював учителем у місцевій школі, викладав допризовну підготовку юнаків, правознавство та історію України. У селищі Гвардійське, де мешкає і сьогодні, організував первинну громадську організацію «Афганець» Української спілки ветеранів Афганістану. Ця громадська організація постійно допомагає викладачам предмета «Захист Вітчизни» проводити у навчальних закладах уроки пам’яті та мужності.
Середній син Іван пішов батьковими стопами та став офіцером Збройних Сил України. Зараз він — викладач кафедри військового диригування у Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, став багаторазовим лауреатом міжнародних та всеукраїнських фестивалів авторських та патріотичних пісень. Молодший син Володимир — ще школяр, але вже змалку бере приклад з батька та старшого брата: захоплюється парашутним спортом та мріє стати офіцером-десантником.
На знімку: Сергій Шерстюк (праворуч) під час перебування у Демократичній Республіці Афганістан.

Фото з архіву Сергія Шерстюка
Валентин ШЕВЧЕНКО,
Дніпропетровськ