2 серпня – День Повітряно-десантних військ, яким цього року виконується 83 роки. «Крилата піхота», «блакитні берети», «війська дяді Васі» – якими тільки епітатами не нагороджували гвардійців-десантників, але завжди, в усі часи і за будь-яких обставин вони незмінно залишалися сильними, мужніми і надійними людьми.
Повітряно-десантні війська ведуть свою історію з 2 серпня 1930 року. Під час показових навчань Московського військового округу вперше був скинутий десант з десяти чоловік і озброєння для них. Підсумки проведення на початку 30-х років ряду навчань і маневрів з висадки десанту дозволили приступити до формування авіадесантної частин. Перший дослідний загін чисельністю 164 людини був створений у Ленінградському військовому окрузі, а до 1934 року в десанті вже служило 8000 бійців.
В основу теорії призначення і ролі ВДВ лягли праці маршала М. Тухачевського. Розробка засобів десантування велася в Науково-дослідному інституті Військово-Повітряних Сил під керівництвом П. Гроховського, над парашутної технікою трудився колектив, очолюваний директором заводу М. Савицьким. Їм був сконструйований вітчизняний парашут ПТ-1 для здійснення навчально-тренувальних стрибків, якій витіснив зарубіжні аналаги. Потім був створений спеціальний десантний парашут ПД-1 конструкції Н. Лобанова. Для десантування широко використовувався літак ТБ-3. Він брав на борт по 35 десантників, а на зовнішню підвіску легкий танк або бронеавтомобіль, або дві гармати калібру 76 мм.
На маневрах у Київському військовому окрузі у вересні 1935 року в присутності іноземних делегацій був викинутий небачений в світовій практиці великий парашутний десант у складі 1200 чоловік, який виконав завдання по захопленню аеродрому та забезпеченню висадки двох полків 59-ї стрілецької дивізії з легкими танками, артилерією і іншою технікою. На навчаннях в Білорусії стрибнуло вже 1800 парашутистів, а на маневрах у Московському військовому окрузі - 500 десантників забезпечили десантування посадочним способом 5272 чоловік 84-ї стрілецької дивізії.
Перший бойовий досвід радянські десантники набули в боях по розгрому японських мілітаристів на річці Холхін-Гол, у фінській війні, у визвольному поході Червоної Армії в Бессарабії. До початку Великої Вітчизняної війни було закінчено формування п'яти повітряно-десантних корпусів.
З перших же днів війни вони вели оборонні бої в Прибалтиці, на Україні і в Білорусії. Висадився досить великий десант (близько 6000 осіб) в районі Орла у взаємодії з частинами 1-го стрілецького корпусу протягом декількох діб стримували натиск фашистських танків, що рвалися до міст Мценськ і Тула. Восени 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення на виведення повітряно-десантних корпусів зі складу фронтів та проведення заходів з подальшого зміцнення ВДВ. Були сформовані кілька нових корпусів. На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни дивізії зі складу ВДВ виконували свою частину важкої бойової роботи на Карельському фронті, в Яссько-Кишинівській операції, в боях за Угорщину, Відень. Війна для воїнів-десантників закінчилася в серпні 1945-го, коли більше 4000 крилатих бійців було висаджено на аеродромах Харбіна, Гиріна, Мукдена, в Порт-Артурі, Пхеньяні, на Південному Сахаліні. Ці десанти паралізували дії японського військового командування.
Виходячи з досвіду війни, було прийнято рішення про виведення ВДВ зі складу Військово-Повітряних Сил та передачу їх у Сухопутні війська, а в 1964 році вони перейшли у безпосереднє підпорядкування Міністра оборони СРСР. У 60-ті роки досягнуті значні успіхи в області десантування важкої бойової техніки на спеціальних платформах і за допомогою парашутно-реактивних систем.
У грудні 1979 року з'єднання і частини ВДВ, проводячи самостійну по суті, повітряно-десантну операцію, висадилися в Афганістані на аеродроми Кабул, Баграм і до підходу мотострільців виконали поставлені ним завдання.
Виконуючи бойові завдання в Афганістані, воїни-десантники своєю відвагою, мужністю і героїзмом внесли золоту сторінку в історію не тільки своїх військ, але і Збройних Сил у цілому. Взявши участь практично в усіх крупних операціях, вони успішно виконували бойові завдання, завдаючи ворогу істотних втрат, при цьому самі мали мінімальні втрати. За роки Афганської війни більш як 24 тисячі десантників за проявлені мужність і героїзм були відзначені високими державними нагородами, а 17 з них стали Героями Радянського Союзу (восьмеро – посмертно, це старший сержант В. Александров, старший лейтенант В. Задорожній, сержант А. Ісрафілов, єфрейтор О. Корявін, старший сержант О. Мироненко, рядовий А. Мельников, старший сержант М. Чепик, майор О. Юрасов). У 103-й гвардійській повітряно-десантній дивізії і 345-му окремому гвардійському парашутно-десантному полку набули бойовий досвід більшість офіцерів і прапорщиків Повітряно-десантних військ.
Після Афганської війни багато частин ВДВ залучалися для вирішення миротворчих функцій із завданням не допустити розгоряння міжнаціональної ворожнечі. Воїни-десантники не раз вставали живим щитом між протиборчими сторонами в Баку, Карабаху, Південній і Північній Осетії, в Оші, Придністров'ї та в зоні грузино-абхазького конфлікту. Два десантних батальйону з честю виконують завдання у складі Миротворчих Сил ООН в Югославії.
Незважаючи на нелегкі умови, Повітряно-десантні війська залишаються одними з найбільш боєздатних. Це дозволяє ВДВ стати основою Мобільних Сил, тому що по своїй оснащеності, специфіці вирішуваних завдань і набутому досвіду вони найбільш підходять для цієї ролі.
Аеромобільні війська ЗС України створені після проголошення незалежності України на базовій основі повітряно-десантних військ Радянського Союзу, які дислокувалися на її території.
Першим начальником Аеромобільних військ Збройних Сил України був учасник бойових дій, командир 56-ї окремої десантно-штурмової бригади в Афганістані, генерал-майор В. А. Раєвський, на плечі якого випали всі тяготи створення і ставлення десантних військ в країни.  
– Аеромобільні війська України створювалися у зв’язку з тим, що в сучасних умовах різко зросло значення мобільних сил, – пише у своєї книги Віталій Анатольович. – Вони здатні в загрозливий період у короткі терміни перекидатися повітрям на будь-який стратегічний напрямок у межах України, забезпечити прикриття ділянок держкордону та сприяти розгортанню угруповань сухопутних військ. Частини і підрозділи Аеромобільних військ повністю аеротранспортабельні, автономні в бою, можуть діяти на місцевості, недоступній для сухопутних військ, десантуватися в заданий район парашутним способом, посадочним, по-штурмовому. Аеромобільні війська являють собою ту основу, на базі якої можна розгорнути в майбутньому універсальні мобільні сили.
Уряд 29 травня 2013 року прийняв постанову КМУ №377 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України». Документом приводиться у відповідність з Указом Президента України від 27 липня 2012 року № 457/2012 «Про День високомобільних десантних військ» п’ять постанов Кабінету Міністрів України.
Зміни мають редакційний характер – щодо перейменування «аеромобільних військ» у «високомобільні десантні війська».
Вносяться відповідні зміни до постанов КМУ, які регламентують порядок їх забезпечення. Зокрема, постанову КМУ від 29.03.2002 № 426 щодо норм харчування; постанову КМУ від 26.03.2003 № 378 щодо участі ВДВ в урочистих заходах; постанову КМУ від 17.07.2003 № 1073 щодо зразків форми одягу; постанову КМУ від 28.10.2004 № 1444 щодо забезпечення речовим майном; постанову КМУ від 07.11.2007 № 1294 щодо впорядкування грошового забезпечення.
Одночасно перейменування передбачає змістовну складову щодо успадкування бойових традицій десантних військ, вимагає підвищення рівня особистої відповідальності військовослужбовців високомобільних десантних військ (ВДВ) до виконання покладених на ВДВ завдань.

Інф. "ТТ"