Зі святом Повітряно-десантних військ!
Дорогі ветерани Повітряно-десантних військ,
воїни сучасних Високомобільних десантних військ!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас з професійним святом – Днем Повітряно-десантних військ, Днем Високомобільних десантних військ України!
Цього року відзначається 83-я річниця Повітряно-десантних військ і 21-а річниця Високомобільних десантних військ України. Великий і славний шлях пройшли вони за період свого радянського існування, і їхня історія триває вже в українському вимірі.
Однією зі славетних сторінок історії Повітряно-десантних військ є майже 10-річна війна в Афганістані, де наші воїни-десантники завжди виявляли мужність, стійкість, героїзм і до кінця виконували свій військовий обов’язок. Десятки тисяч воїнів-десантників були відзначені бойовими орденами і медалями, а 17 стали Героями Радянського Союзу.
Сучасні Високомобільні десантні війська України є спадкоємцем Повітряно-десантних військ, створені на їхньому досвіді, базі й традиціях. Сьогодні вже можна з упевненістю стверджувати, що в країні є суперсучасні війська, які поєднують в собі бойові якості авіації і сухопутних формувань, володіють високою вогневою могутністю, рухомістю, стійкістю.
Воїни-десантники пишаються тим, що їхнім командувачем був наш земляк, легендарний десантник номер один, Герой Радянського Союзу генерал армії Василь Пилипович Маргелов, девіз якого «Ніхто, крім нас!» назавжди об’єднав усіх справжніх воїнів-десантників і залишається донині на прапорі ВДВ.
Бажаю усім ветеранам Повітряно-десантних військ, воїнам Високомобільних десантних військ міцного здоров’я, добробуту, успіхів у житті і роботі, служби на благо народу України, мирного блакитного неба над головою!
З повагою –

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА, Герой України,  
ветеран Повітряно-десантних військ.

---

29 липня голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Герой України Сергій Червонописький зустрівся з головою Федерації професійних спілок України Юрієм Куліком.
У рамках підготовки до 25-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану Сергій Васильович ознайомив керівника профспілок з планом заходів з підготовки і проведення у 2014 році в Україні Року учасників бойових дій на території інших держав, з пропозиціями щодо вдосконалення законодавства, наголосив важливі соціальні, медичні, трудові проблеми сімей загиблих, інвалідів війни, учасників бойових дій.
У ході зустрічі було обговорено актуальні питання співпраці у широкому спектрі першочергових завдань.
В обговоренні питань взяли участь заступник голови УСВА Павло Покутний, радник голови УСВА, заступник голови Агресивної всеукраїнської міжгалузевої профспілки учасників бойових дій та ветеранів військової служби Олександр Максименко, заступники голови Федерації профспілок України, ветерани Афганської війни Сергій Кондрюк і Володимир Саєнко.

---

30 июля в офисе  УСВА состоялось  совещание по  обсуждению социальных положений проекта плана мероприятий, посвященных 25-й годовщине вывода советских войск из Афганистана.
В обсуждении социальных положений плана мероприятий  приняли  участие  Герой Украины, председатель УСВА  С. В. Червонопиский, директор Департамента пенсионного обеспечения и социальной защиты инвалидов Министерства социальной политики Украины Н. И. Шамбир,  директор  Департамента по работе с инвалидами и ветеранами Государственной службы по вопросам инвалидов и ветеранов Украины С. Н. Устименко, заместители председателя УСВА О. И. Михнюк, В. И. Аблазов, П. Г. Покутный,  начальник организационного отдела УСВА А. В. Бабенко. 
В ходе деловой, конструктивной дискуссии разработаны предложения по практической реализации поэтапного улучшения пенсионного обеспечения семей погибших, инвалидов войны и участников боевых действий.

---

27 июля украинская команда, в состав которой вошли ветераны Афганской войны, под руководством заместителя председателя Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), председателя Всеукраинской общественной организации «Закончим войну» Юрия Зубко взошла на вершину Эльбруса и на высоте 5642 метра развернула знамя УСВА.
Эльбрус — высшая точка Кавказа, России, Европы. Высочайший горный массив вулкана Эльбрус (по одному мнению Эльбрус — потухший вулкан, а по-другому — спящий) расположен севернее Главного Кавказского хребта. Западная вершина Эльбруса (высота 5642 метра) и Восточная (5621м)  разделены седловиной (5300м). Вокруг высшей точки Европы — самые красивые и известные вершины Кавказа – Ушба, Донгуз-Орун, Накра-Тау.
–  Мы посвящаем наше восхождение знаменательным датам – 83-й годовщине Воздушно-десантых войск, 21-й – Высокомобильных десантных войск Украины и предстоящей 25-й годовщине вывода советских войск из Афганистана, – сказал Юрий Зубко. – Это событие должно как-то обратить внимание руководства страны на проблемы инвалидов войны, семей погибших, участников боевых действий, которые заслуживают более достойной жизни в нашей стране.

---

«Крилата піхота», «блакитні берети», «війська дяді Васі» – якими тільки епітетами не нагороджували гвардійців-десантників, але завжди, в усі часи і за будь-яких обставин вони незмінно залишалися сильними, мужніми і надійними людьми.

Повітряно-десантні війська ведуть свою історію з 2 серпня 1930 року. Під час показових навчань Московського військового округу вперше був скинутий десант з десяти осіб і озброєння для них. Підсумки проведення на початку 30-х років ряду навчань і маневрів з висадки десанту дозволили приступити до формування авіадесантної частини. Перший дослідний загін чисельністю 164 людини було створено у Ленінградському військовому окрузі, а до 1934 року в десанті вже служили 8000 бійців.
В основу теорії призначення і ролі ВДВ лягли праці маршала М. Тухачевського. Розробка засобів десантування велася в Науково-дослідному інституті Військово-Повітряних Сил під керівництвом П. Гроховського, над парашутною технікою трудився колектив, очолюваний директором заводу М. Савицьким. Було сконструйовано вітчизняний парашут ПТ-1 для здійснення навчально-тренувальних стрибків, який витіснив зарубіжні аналоги. Потім було створено спеціальний десантний парашут ПД-1 конструкції Н. Лобанова. Для десантування широко використовувався літак ТБ-3. Він брав на борт по 35 десантників, а на зовнішню підвіску – легкий танк або бронеавтомобіль або дві гармати калібру 76 мм.
На маневрах у Київському військовому окрузі у вересні 1935 року в присутності іноземних делегацій було викинуто небачений в світовій практиці великий парашутний десант у складі 1200 осіб, який виконав завдання із захоплення аеродрому та забезпечення висадки двох полків 59-ї стрілецької дивізії з легкими танками, артилерією та іншою технікою. На навчаннях у Білорусії стрибнуло вже 1800 парашутистів, а на маневрах у Московському військовому окрузі - 500 десантників забезпечили десантування посадочним способом 5272 бійців 84-ї стрілецької дивізії.
Перший бойовий досвід радянські десантники набули в боях з розгрому японських мілітаристів на річці Халхін-Гол, у фінській війні, у визвольному поході Червоної Армії в Бессарабії.
До початку Великої Вітчизняної війни було закінчено формування п'яти повітряно-десантних корпусів. З перших днів війни вони вели оборонні бої в Прибалтиці, на Україні і в Білорусії. Висадився досить великий десант (близько 6000 осіб) у районі Орла, у взаємодії з частинами 1-го стрілецького корпусу протягом кількох діб стримували натиск фашистських танків, що рвалися до Мценська і Тул.
Восени 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення про виведення повітряно-десантних корпусів зі складу фронтів і проведення заходів з подальшого зміцнення ВДВ. Було сформовані кілька нових корпусів. На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни дивізії зі складу ВДВ виконували свою частину важкої бойової роботи на Карельському фронті, в Яссько-Кишинівській операції, в боях за Угорщину, Відень. Війна для воїнів-десантників закінчилася в серпні 1945-го, коли 4000 крилатих бійців було висаджено на аеродромах Харбіна, Гиріна, Мукдена, в Порт-Артурі, Пхеньяні, на Південному Сахаліні. Ці десанти паралізували дії японського військового командування.
Виходячи з досвіду війни, було прийнято рішення про виведення ВДВ зі складу Військово-Повітряних Сил і передачу їх у Сухопутні війська, а в 1964 році вони перейшли у безпосереднє підпорядкування міністра оборони СРСР. У 60-ті роки досягнуто значні успіхи в десантуванні важкої бойової техніки на спеціальних платформах і за допомогою парашутно-реактивних систем.
У грудні 1979 року з'єднання і частини ВДВ, проводячи самостійну повітряно-десантну операцію, висадилися в Афганістані на аеродроми Кабул, Баграм і до підходу мотострільців виконали поставлені завдання.
Виконуючи бойові завдання в Афганістані, воїни-десантники своєю відвагою, мужністю і героїзмом внесли золоту сторінку в історію не тільки своїх військ, але і Збройних Сил у цілому. Взявши участь практично в усіх крупних операціях, вони успішно виконували бойові завдання, завдаючи ворогу істотних втрат, при цьому самі мали мінімальні втрати. За роки Афганської війни більш як 24 тисячі десантників за проявлені мужність і героїзм були відзначені високими державними нагородами, а 17 з них стали Героями Радянського Союзу (восьмеро – посмертно: старший сержант В. Александров, старший лейтенант В. Задорожній, сержант А. Ісрафілов, єфрейтор О. Корявін, старший сержант О. Мироненко, рядовий А. Мельников, старший сержант М. Чепик, майор О. Юрасов). У 103-й гвардійській повітряно-десантній дивізії і 345-му окремому гвардійському парашутно-десантному полку набули бойовий досвід більшість офіцерів і прапорщиків Повітряно-десантних військ.
Після Афганської війни багато частин ВДВ залучалися для вирішення миротворчих функцій із завданням не допустити розгоряння міжнаціональної ворожнечі. Воїни-десантники не раз вставали живим щитом між протиборчими сторонами в Баку, Карабаху, Південній і Північній Осетії, в Оші, Придністров'ї та в зоні грузино-абхазького конфлікту. Два десантних батальйони з честю виконують завдання у складі Миротворчих Сил ООН в Югославії.
Незважаючи на нелегкі умови, Повітряно-десантні війська залишаються одними з найбільш боєздатних. Це дозволяє ВДВ стати основою мобільних сил, тому що за своєю оснащеністю, специфікою вирішуваних завдань і набутим досвідом вони найбільш підходять для цієї ролі.
Аеромобільні війська ЗС України створено після проголошення незалежності України на базовій основі Повітряно-десантних військ Радянського Союзу, які дислокувалися на її території.
Першим начальником Аеромобільних військ Збройних Сил України був учасник бойових дій, командир 56-ї окремої десантно-штурмової бригади в Афганістані, генерал-майор В. А. Раєвський, на плечі якого випали всі тяготи створення і становлення десантних військ в країні. 
«Аеромобільні війська України створювалися у зв’язку з тим, що в сучасних умовах різко зросло значення мобільних сил, – пише у своій книзі Віталій Анатолійович. – Вони здатні в загрозливий період у короткі терміни перекидатися повітрям на будь-який стратегічний напрямок у межах України, забезпечити прикриття ділянок держкордону та сприяти розгортанню угруповань сухопутних військ. Частини і підрозділи Аеромобільних військ повністю аеротранспортабельні, автономні в бою, можуть діяти на місцевості, недоступній для сухопутних військ, десантуватися в заданий район парашутним способом, посадочним, по-штурмовому. Аеромобільні війська являють собою ту основу, на базі якої можна розгорнути в майбутньому універсальні мобільні сили».

Уряд 29 травня 2013 року прийняв постанову КМУ №377 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України». Документом приводиться у відповідність з Указом Президента України від 27 липня 2012 року № 457/2012 «Про День високомобільних десантних військ» п’ять постанов Кабінету Міністрів України.
Зміни мають редакційний характер – щодо перейменування аеромобільних військ у високомобільні десантні війська.
Вносяться відповідні зміни до постанов КМУ, які регламентують порядок їх забезпечення. Зокрема, постанову КМУ від 29.03.2002 № 426 щодо норм харчування; постанову КМУ від 26.03.2003 № 378 щодо участі ВДВ в урочистих заходах; постанову КМУ від 17.07.2003 № 1073 щодо зразків форми одягу; постанову КМУ від 28.10.2004 № 1444 щодо забезпечення речовим майном; постанову КМУ від 07.11.2007 № 1294 щодо впорядкування грошового забезпечення.
Одночасно перейменування передбачає змістовну складову щодо успадкування бойових традицій десантних військ, вимагає підвищення рівня особистої відповідальності військовослужбовців високомобільних десантних військ до виконання покладених на ВДВ завдань.

---

З метою відродження та розвитку національних військових традицій, ураховуючи важливу роль високомобільних десантних військ у забезпеченні обороноздатності держави, постановляю:
1. Установити в Україні День високомобільних десантних військ, який відзначати щороку 2 серпня.
2. Визначити таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 2 серпня 1999 року № 937 «Про день аеромобільних військ».
3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України
 м. Київ.
27 липня 2012 року,
№ 457/2012.

---

За підсумками спільної робочої наради, що відбулася 11 липня (газета «ТТ» №14 за липень 2013 року), і з урахуванням висловлених пропозицій прийнято проект  «Плану заходів з підготовки і проведення у 2014 році в Україні Року учасників бойових дій на території інших держав», якій друкується в газеті.


Організаційна робота
1. Провести:
1) урочистості та меморіальні заходи з відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 25-ї річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан та увічнення пам’яті про загиблих (покладання квітів до меморіалів та пам’ятників).
    Міноборони, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС, Мінсоцполітики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою), громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
15 лютого 2014 року;
2) урочистості з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 25-ї річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан в Національному палаці мистецтв «Україна» за участі учасників бойових дій на території інших держав, представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, Збройних Сил та громадськості.
    Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Мінкультури, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, Адміністрація Держприкордонслужби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
15 лютого 2014 року;
3) у військових навчальних закладах науково-практичні конференції з нагоди Року учасників бойових дій на території інших держав із запрошенням учасників бойових дій на території інших держав.
    Міноборони, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, МОН, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Протягом року;
4) у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих та позашкільних навчальних закладах тематичні уроки і лекції з історії війни в Республіці Афганістан та інших локальних конфліктів.
    МОН, Міноборони, Мінкультури, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Січень-лютий 2014 року;
5) всеукраїнський благодійний телевізійний марафон «Обов’язок – Батьківщині. Честь – нікому!» з метою підтримки сімей загиблих і померлих учасників бойових дій на території інших держав і статутної діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
    Держкомтелерадіо, Укрінформ, Міноборони, Мінкультури, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
До 14 лютого 2014 року.
2. Організувати виставки творів мистецтва, фотографій, документів та архівних матеріалів у музеях; мемуарної та історичної літератури в бібліотеках; проведення творчих зустрічей, концертних програм, фестивалів «афганської» та героїко-патріотичної пісні, присвячених Року учасників бойових дій на території інших держав.
    Мінкультури, Міноборони, Мінсоцполітики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Укрдержархів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою), національні творчі спілки України (за згодою).
Протягом 2013–2014 років.
3. Підготувати з урахуванням пропозицій Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та інших громадських об’єднань ветеранів подання про нагородження учасників бойових дій на території інших держав державними нагородами, відзнаками Кабінету Міністрів України.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Міноборони, МВС, ДСНС, Адміністрація Держприкордонслужби, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
До 15 грудня 2013 року.
4. Розглянути питання щодо:
1) присвоєння учасникам бойових дій на території інших держав чергових військових (спеціальних) звань (у тому числі військовослужбовцям, звільненим у запас), рангів державних службовців, дипломатичних рангів та класних чинів працівникам органів прокуратури відповідно до вимог законодавства.
    Міноборони, МВС, МЗС, СБУ (за згодою), ДСНС, Адміністрація Держприкордонслужби, Генеральна прокуратура (за згодою), Державна служба з питань інвалідів та ветеранів.
До 14 лютого 2014 року;
2) активізації гуманітарних зв’язків з Ісламською Республікою Афганістан щодо розшуку військовослужбовців, які пропали безвісти, обміну делегаціями ветеранів тощо.
    МЗС, Мінсоцполітики, Міноборони, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
Протягом 2013–2014 років.
5. Забезпечити:
1) фінансування в установленому порядку заходів з підготовки і проведення у 2014 році в Україні Року учасників бойових дій на території інших держав.
    Мінфін, Мінсоцполітики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Міноборони, МЗС, Міністерство молоді та спорту, Мінкультури, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Протягом 2013–2014 років;
2) проведення закордонними дипломатичними установами України роботи щодо інформування міжнародної спільноти про роль українських військовослужбовців і правоохоронців у міжнародних діях, заходах, спрямованих на виконання миротворчих та гуманітарних завдань.
МЗС, Міноборони, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів.
Протягом 2014 року;
3) проведення зустрічей керівників місцевих органів виконавчої влади з ветеранами війни – учасниками бойових дій на території інших держав, сім’ями загиблих.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Лютий 2014 року;
4) у місцях проведення заходів з відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 25-ї річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан:
медичне супроводження та належний санітарно-епідеміологічний нагляд.
    МОЗ, Держсанепідслужба, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Січень – лютий 2014 року;
охорону громадського порядку та дотримання правил дорожнього руху.
    МВС.
Лютий 2014 року.
6. Сприяти:
1) широкому висвітленню у засобах масової інформації заходів, присвячених Року учасників бойових дій на території інших держав.
Держкомтелерадіо, Укрінформ, Міноборони, Мінкультури, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Протягом року;
2) широкому висвітленню у засобах масової інформації героїчних сторінок історії війни в Республіці Афганістан, інших локальних конфліктів; створенню художніх та документальних творів на відповідну тематику.
    Держкомтелерадіо, Укрінформ, Мінкультури, Міноборони, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
Протягом 2013–2014 років;
3) проведенню всеукраїнського турніру «Шураві» з міні-футболу, присвяченого вшануванню пам’яті учасників бойових дій, загиблих в Республіці Афганістан та на території інших держав.
    Київська облдержадміністрація, Міністерство молоді та спорту, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
Лютий 2014 року.
Посилення соціального захисту
учасників бойових дій на території інших держав та членів їх сімей
7. Вжити заходів щодо:
1) підвищення рівня соціального захисту, пенсійного забезпечення та медичного обслуговування учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих та померлих учасників бойових дій на території інших держав та вдосконалення нормативно-правової бази з цих питань.
    Мінсоцполітики, Міноборони, МВС, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, МОЗ, Пенсійний фонд України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
протягом 2014 року;
2) удосконалення порядку встановлення громадянам статусу учасника бойових дій та посилення державного контролю з цього питання.
    Міноборони, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінсоцполітики, СБУ (за згодою), Служба зовнішньої розвідки (за згодою), ДПтС, Управління державної охорони (за згодою), Адміністрація Держприкордонслужби, Держспецзв’язку, Держспецтрансслужба, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
Протягом 2014 року;
3) забезпечення житлом учасників бойових дій
(воїнів-інтернаціоналістів), які потребують поліпшення житлових умов, а в разі їх смерті – членів сімей, за якими згідно з чинним законодавством зберігається право подальшого перебування на квартирному обліку:
які перебували на квартирному обліку в місцевих органах самоврядування станом на 1 січня 2000 року.
    Мінсоцполітики, Мінфін, Мінекономіки, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Мінрегіон, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Протягом 2014 року;
які перебувають на квартирному обліку в місцевих органах самоврядування з 1 січня 2000 року.
    Мінсоцполітики, Мінфін, Мінекономіки, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Мінрегіон, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
До 2017 року;
4) забезпечення автомобілями інвалідів війни з числа учасників бойових дій на території інших держав, які перебувають на обліку в структурних підрозділах соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій:
І групи.
    Мінсоцполітики, Мінфін, Мінекономіки, МОЗ, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Протягом 2014 року;
ІІ, ІІІ групи.
    Мінсоцполітики, Мінфін, Мінекономіки, МОЗ, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Протягом 2015–2016 років.
8. Організувати:
1) комплексне медичне обстеження учасників бойових дій на території інших держав та надання їм своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.
    МОЗ, Міноборони, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Протягом 2014 року;
2) відвідування керівниками центральних та місцевих органів виконавчої влади інвалідів війни з числа учасників бойових дій на території інших держав та учасників бойових дій на території інших держав, що перебувають у госпіталях та лікарнях.
    МОЗ, Міноборони, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінсоцполітики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
9. Розглянути питання щодо:
1) перепрофілювання окремих медичних закладів (госпіталів, санаторіїв тощо), які скорочуються, в центри медичної реабілітації учасників бойових дій.
    МОЗ, Міноборони, МВС, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Лютий 2014 року;
2) визначення порядку передачі відомчих медичних закладів при їх реформуванні чи скороченні до МОЗ і місцевих органів влади як діючих майнових комплексів без вилучення основних фондів і обладнання з метою збереження рівня медичного обслуговування ветеранів війни, у тому числі учасників бойових дій на території інших держав.
    МОЗ, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Лютий 2014 року;
3) надання інвалідам війни з числа учасників бойових дій на території інших держав права на лікування в госпіталях для інвалідів Великої Вітчизняної війни за наявності відповідних показань.
    МОЗ, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно;
4) віднесення до сфери управління Державної служби з питань інвалідів та ветеранів санаторію імені М. О. Семашка (смт Сімеїз, вул. Луговського, 8).
    Мінсоцполітики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Фонд державного майна.
До 14 лютого 2014 року;
5) надання інвалідам від загального захворювання з числа учасників бойових дій статусу інвалідів війни.
    Мінсоцполітики, МОЗ.
Протягом 2014 року;
6) надання членам сімей померлих учасників бойових дій на території інших держав пільг, передбачених статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
    Мінсоцполітики, Мінфін.
Протягом 2014 року;
7) встановлення батькам воїнів, загиблих під час бойових дій на території інших держав, надбавки до пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
    Мінсоцполітики, Мінфін.
Протягом 2014 року;
8) підвищення пенсії інвалідам війни вдвічі.
    Мінсоцполітики, Мінфін.
Протягом 2014 року.
10. Спільно з громадськими об’єднаннями ветеранів провести обстеження матеріально-побутових умов проживання ветеранів війни – учасників бойових дій на території інших держав та членів їх сімей, за результатами якого забезпечити надання в установленому порядку матеріальної та іншої допомоги.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Постійно.
11. Забезпечити:
1) підвищення якості технічних засобів реабілітації, що видаються інвалідам.
    Мінсоцполітики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, ПО «Укрпротез» (за згодою).
Постійно;
2) удосконалення структури, проведення капітального ремонту будівлі та технічного переоснащення сучасним медичним обладнанням Українського госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна».
    МОЗ
Протягом 2014–2015 років;
3) доступність для інвалідів війни та інших маломобільних категорій населення експозицій другого поверху Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років».
    Мінкультури, Мінфін, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів.
До 14 лютого 2014 року;
4) обговорення із всеукраїнськими громадськими об’єднаннями ветеранів питань з реформування соціальної і медичної сфери, узгодження відповідних проектів законодавчих і нормативно-правових актів.
    Мінсоцполітики, МОЗ, Міноборони, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Постійно.
Увічнення пам’яті
12. Забезпечити благоустрій меморіалів, пам’ятників, упорядження меморіальних дощок, місць поховань загиблих учасників бойових дій на території інших держав.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Мінрегіон, Мінкультури, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
До 14 лютого 2014 року.
13. Розглянути питання щодо:
1) увічнення пам’яті учасників бойових дій на території інших держав, які мають видатні бойові заслуги шляхом встановлення пам’ятних знаків (пам’ятників, меморіальних дощок тощо), найменування (перейменування) їхніми іменами об’єктів місцевої інфраструктури (площ, вулиць, провулків), навчальних закладів, встановлення іменних нагород, премій та стипендій.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
Протягом 2014 року;
2) увічнення пам’яті першого командувача 40-ї загальновійськової армії на території Республіки Афганістан генерал-лейтенанта Ткача Б. І. у місцях його народження, служби та життя в Україні шляхом встановлення пам’ятних знаків (пам’ятників, меморіальних дощок тощо).
    Львівська, Одеська, Тернопільська, Хмельницька обласні та Київська міська держадміністрації, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (за згодою).
Протягом 2014 року;
3) проведення реконструкції Меморіалу воїнів-інтернаціоналістів у м. Києві та надання йому статусу національного.
    Київська міськдержадміністрація, Мінкультури, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Протягом 2014 року;
4) виготовлення та випуск в обіг у встановленому порядку пам’ятної монети на честь 25-ї річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан.
    Національний банк (за згодою), Мінфін.
До 14 лютого 2014 року;
5) випуск в обіг поштової марки і конверта, присвячених 25-й річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан, та здійснення спецпогашення поштової марки.
    Мінінфраструктури, УДППЗ “Укрпошта” (за згодою), Національний банк (за згодою), Мінфін.
До 14 лютого 2014 року.
14. Сприяти:
1) проведенню молодіжними, ветеранськими та іншими громадськими об’єднаннями і військово-патріотичними клубами заходів, спортивних змагань, присвячених Року учасників бойових дій на території інших держав.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Міноборони, МОН, Міністерство молоді та спорту, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
До 14 лютого 2014 року;
2) виданню художньої і мемуарної літератури про героїчне минуле учасників бойових дій на території інших держав, зокрема в Республіці Афганістан.
    Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держкомтелерадіо, Мінкультури, МОН, Міноборони, Укрдержархів, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Протягом 2014 року;
3) виробництву художніх та документальних фільмів про героїчне минуле учасників бойових дій на території інших держав, зокрема в Республіці Афганістан.
    Мінкультури, Держкіно, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, громадські об’єднання ветеранів (за згодою).
Протягом 2014 року.

---

Досі нез’ясованою залишається доля десятків українців, які воювали в ДРА. У роки неоголошеної Афганської війни через її горнило пройшли понад 160 тисяч українців, з яких 3360 загинули.
Прийнято вважати, що останній радянський солдат покинув Афганістан 15 лютого 1989 року. Але це не зовсім так. Бо з понад 600 тисяч радянських військовиків, які там воювали, на день виведення наших військ деякі були в руках моджахедів або ж пропали безвісти. Впродовж 1979–1989 років така доля спіткала 417 солдатів, офіцерів і службовців Радянської армії. Лише 111 чоловік вдалося визволити з неволі під час бойових дій. Серед бранців і пропалих безвісти чимало й українців, які, нагадаю, становили найбільшу після росіян частку особового складу 40-ї армії.
– За час, що минув з того дня, коли закінчилися бойові дії, нам вдалося з’ясувати долі багатьох наших співвітчизників, а декого навіть і повернути на рідну землю, – говорить полковник у відставці Валерій Аблазов (на знімку) – заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, який тривалий час очолював міжвідомчу робочу групу з розшуку та повернення військовополонених в Україну. – На жаль, доля 55 чоловік залишається невідомою.
– Чому? Адже з того дня, як наші війська залишили цю багатостраждальну країну, минуло понад два десятиліття...
– Річ у тім, що після виведення з Афганістану Обмеженого контингенту радянських військ ситуація ускладнилася. До влади прийшли вороги режиму, який Радянський Союз всіляко підтримував. Тож нам –  за великим рахунком – довелося сідати за стіл переговорів з нашими вчорашніми ворогами. Але, незважаючи на всі протиріччя, крига у справі з’ясування долі пропалих безвісти чи полонених почала поступово скресати. Загалом Схід, як казав відомий кіногерой, справа тонка, там існує маса специфічних нюансів, які нам, європейцям, важко збагнути, але з якими потрібно рахуватись.
– На календарі — 2013 рік. Чи не забула Україна своїх синів, які не з власної волі опинилися на чужині в ролі так званих інтернаціоналістів?
– Була проведена колосальна робота: до пошуку наших співвітчизників залучалися представники Товариства Червоного Хреста України, багатьох міністерств та відомств, перші посадові особи держави зверталися по допомогу до міжнародних інституцій. І нам вдалося багато чого зробити. А щодо тих 55 українців, чия доля невідома і які досі вважаються зниклими безвісти, пошук триває.
Нагадаю, що в 2010 році український уряд прийняв постанову, згідно з якою роботу щодо розшуку колишніх військовиків Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані продовжено. До цієї благородної справи залучені як державні структури, так і громадські організації. Зокрема, Українська Спілка ветеранів Афганістану. Ми всі свого часу побували на тій страшній війні і проблему розуміємо, як ніхто інший. Тож докладаємо усіх зусиль, щоб доля жодного солдата, офіцера не залишилася невідомою. При цьому широко використовуємо свої зв’язки з колишніми «афганцями», які проживають в інших країнах СНД.
Зараз ми уточнюємо місця проживання родичів військовослужбовців, які пропали безвісти в Афганістані, збираємо зразки їх крові і створюємо єдину базу ДНК для подальшого розпізнавання й ідентифікації останків воїнів, які знаходимо в Афганістані. В УСВА цю ділянку роботи очолює заступник голови Олег Міхнюк.
– Розкажіть, будь ласка, про результати цієї роботи.
– Найбільш плідні стосунки у нас склалися з Комітетом у справах воїнів-інтернаціоналістів СНД, який очолює Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант запасу Руслан Аушев. Його заступнику Олександру Лаврентьєву вдалося вийти на одного з місцевих жителів, який по фотознімку впізнав рядового Віктора Балабанова, призваного з Полтавської області, що пропав безвісти у 1985 році. Афганець повідомив, що солдат був захоплений в полон, а потім, після виведення радянських військ, проживав у провінції Гильменд. На початку 90-х років у нього народився син, але незабаром Балабанов загинув. О. Лаврентьєву вдалося зустрітися з сином Віктора – Асматом, і той висловив бажання жити зі своєю сім’єю на історичній батьківщині батька.
– А є гарантії того, що Асмат – це справді син загиблого українця Балабанова?
– Так. У нього була взята кров. Молекулярно-генетичні дослідження і порівнювальний аналіз ДНК Асмата і рідної сестри Віктора Надії, яка проживає в Україні, переконливо довели, що це справді його син. Наприкінці минулого року Надія Олександрівна звернулася з проханням про сприяння в переселенні племінника і його дружини-афганки в Україну. Сьогодні це питання вивчається експертами.
– Мені відомо, що перша інформація про долю Віктора Балабанова та обставини його загибелі була отримана українською стороною ще на початку 90-х років...
– Так, до голови УСВА Сергія Червонописького вона надійшла ще у 1992 році. Її, а також відеозвернення Віктора до рідних, записане незадовго до його трагічної загибелі, Сергій Васильович відразу передав матері під час особистої зустрічі з нею. На жаль, сьогодні ні батька, ні матері Віктора немає в живих.
– Відтоді, як радянські війська залишили Афганістан, минуло 24 роки. Як офіцер-«афганець», як громадянин України, як людина вважаю своїм обов’язком зробити все для того, щоб з’ясувати долі усіх наших співвітчизників, які там воювали і вважаються безвісти пропалими. Лише тоді можна буде говорити про закінчення тієї війни.

---

В Днепропетровске с рабочим визитом находилась министр социальной политики Украины Н. Ю. Королевская.
В заседании приняли участие руководители социальной политики, представители общественных организаций города и области, среди которых председатели Днепропетровского областного и городского объединений ветеранов Афганистана В. Н. Волошин и Ю. В. Виноградов, заместитель председателя Днепропетровской областной организации семей погибших в Афганистане воинов М. И. Бугара. Обсуждались вопросы социальной защиты участников боевых действий, инвалидов войны и семей погибших.
Мария Ивановна рассказала о сложившейся социальной несправедливости по отношению к семьям погибших в Афганистане воинов. Прошло уже почти четверть века со дня вывода войск, но за этот период времени семьи погибших так и не почувствовали достойную заботу государства о своей категории. В канун 24-й годовщины вывода войск из Афганистана по настойчивым требованиям руководства Украинского Союза ветеранов Афганистана с Кабинетом Министров Украины был подписан Меморандум о сотрудничестве, в результате которого на 25% увеличена пенсия инвалидам войны  и доплата, составляющая сейчас 200 гривен в месяц к пенсиям семей погибших. Но этого недостаточно для улучшения социального положения инвалидов войны и семей погибших. 
Один из самых наболевших вопросов – это обеспечение жильем ветеранов войны в Афганистане, только в Днепропетровске  более 280 человек нуждаются в этом. Многие из них живут в аварийных домах, снимают жилье в наем и более десяти лет состоят на квартирном учете. Министр отметила, что по этому вопросу идет постоянная работа. Будет изменено положение о финансировании и предоставлении жилья «афганцам». 
 – В центре внимания Президента Украины и правительства – ветераны и инвалиды войны, – сказала на заседании Наталья Юрьевна. – Обеспечение их потребностей, социальная защита этой категории граждан – святой долг власти и общества. Самый болезненный вопрос – поддержка матерей и вдов погибших воинов-интернационалистов. Это люди, которые остались без надежной поддержки со стороны государства, и как минимум, нужно решать проблему повышения им уровня выплат.   В этом году направлено 95 млн. гривен на приобретение жилья воинам-интернационалистам. Правительство приняло решение вместе с общественными организациями контролировать этот процесс, и я уверена, что люди свои квартиры получат.
 В следующем году – 25-я годовщина вывода войск из Афганистана и объявленный Президентом Украины Год участников боевых действий на территории других государств. И мы сделаем все, чтобы люди почувствовали изменения и увидели, что имеющиеся проблемы шаг за шагом решаются. Я уверена, что при поддержке «афганцев» мы это сделаем, – подытожила министр социальной политики Н. Королевская.
До 25-й годовщины вывода войск из Афганистана осталось чуть больше полугода. Успеет ли решить поставленные задачи Кабинет Министров Украины и Министерство социальной политики. Ведь данное министром слово – не воробей. Выпустишь – не поймаешь.

---

В херсонском парке Славы у памятника воинам-интернационалистам состоялась встреча воинов-интернационалистов «кубинцев» в честь 50-летия  завершения военно-стратегической операции «Анадырь» и юбилейной даты – 60-летия со дня Национальной революции на Кубе.
Звучали слова благодарности от кубинского народа, переданные Херсонскому отряду воинов-интернационалистов «кубинцев» от Посольства Кубы в Украине.
В период Карибского кризиса с октября 1962 по ноябрь 1963 года нависла реальная угроза мировой термоядерной войны из-за попытки США задушить социалистическую революцию на Кубе. И только благодаря мощи и высокому военному потенциалу Вооружённых Сил СССР, умению советского правительства разрешать противоречия и накалы мирным путем удалось потушить этот сложный мировой очаг. При этом нельзя не отметить не только солдат и офицеров, побывавших на Кубе в составе советских войск, но и моряков, которые отважно и в строжайшей секретности, под видом экономической помощи переправляли ракеты, вооружение и боеприпасы на сухогрузах и танкерах под пристальным наблюдением агрессора.
К большому сожалению, присутствие 43-тысячного контингента советских войск на Кубе оказалось не без жертв – 66 советских военнослужащих и 3 человека из числа гражданского персонала погибли (умерли) при разных обстоятельствах. Среди них и наш односельчанин из Нижних Серогоз рядовой  Чернышов.
О стойкости и мужестве советских военнослужащих на Кубе  мы, воины-«кубинцы», рассказываем на уроках мужества школьникам и студентам.
Правительство и народ Кубы, испытав тяготы и лишения революции, строительства и  блокады, многие годы осуществляет программу помощи в лечении и оздоровлении детей Украины, пострадавших от последствий аварии на Чернобыльской АЭС. 
Присутствующие на встрече минутой молчания почтили светлую память воинов-интернационалистов, погибших в войнах и военных конфликтах в других странах, и возложили  цветы к памятнику.

---

У селі Жолудки Хмельницької області з ініціативи Шепетівської спілки ветеранів війни в Афганістані вшановано пам'ять загиблого воїна-інтернаціоналіста Михайла Івановича Франчука. 
Михайло Франчук народився 27 липня 1967 року в селі Жолудки Шепетівського району. З лютого 1986 року виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Загинув у 19 років, з честю виконавши свій солдатський обов'язок. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зіркі.
Воїни-інтернаціоналісти О. В. Гурінович, В. А. Косогов, В. М. Лук'янчук, В. М. Мельник, П. В. Шидей,  В. С. Пипич, однополчанин загиблого героя, житель села Клумбівка Ізяславського району Генадій Матвійчук, разом з представниками влади вшанували пам'ять свого земляка, поклавши квіти до стели Михайлу Франчуку  на іменному полі (на знімку).
Відвідали батьків  Михайла в селі Жолудки – Ганну Трохимівну і Івана Степановича. Разом з батьками і жителями села поклали квіти на могилу Михайла Франчука, а настоятель Свято-Покровського храму ієрей отець Володимир відслужив заупокійну службу по загиблому воїну.
Заступник голови райдержадміністрації Ю. В. Лінник подякував батькам за сина-героя і наголосив, що райдержадміністрація і надалі буде їх підтримувати і сприяти тому, щоб частину врожаю з іменного поля виділялось їхній сім'ї. Депутат Хмельницької обласної ради В. М.  Мовсисян побажав Ганні Трохимівни та Івану Степановичу терпіння, довголіття і здоров'я й надав матеріальну допомогу. Виконуючий обов'язки Шепетівської СВА О. В. Гурінович від імені спілки вручив батькам матеріальну допомогу. Корпорацією «Сварог-Вест Груп» другий рік поспіль виділяє і доставляє батькам загиблого воїна два центнери збіжжя з поля, яке носить ім'я Михайла Франчука. Транспорт для проведення заходу надав керівник Шепетівський СТК ТСОУ М. Л. Окунєвич.

---

Воїни-інтернаціоналісти Коропського районного відділення УСВА (Чернігівська область) вшанували пам’ять жертв Великої Вітчизняної війни і загиблих бойових побратимів.
Ветерани Афганської війни, керівництво села Оболонне, місцеві жителі, священнослужителі поклали квіти до могили Невідомого солдата. У вересні 1943 року тут були тяжкі бої з фашистськими загарбниками за визволення Чернігівщини.
На могилі загиблого 30 років тому в Афганістані Івана Кулика  відбулася панахида. Цей хлопчина з села Осьмаки Коропського району прожив коротке, але ємке життя, яке обірвалося в 19 років. У складі дозору мотоманеврової групи Іван потрапив у душманську засідку і весь вогонь ворожих куль прийняв на себе. За подвиг посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований у рідному селі. Односельці бережуть пам'ять про подвиг земляка: на школі, де він навчався(на знімку), встановлено меморіальну дошку, могила завжди утримується в порядку, в селі є вулиця, названа на його честь.
У школі, де навчався герой  відбувся концерт барда Станіслава Фокіна, який співав про Велику Вітчизняну та Афганську війни.
 

---

В селе Рясное Золочевского района Харьковской области провели  чемпионат по спортивной рыбалке среди инвалидов.
Организаторами соревнований  выступили Харьковский городской союз ветеранов Афганистана, коммунальное предприятие Харьковского регионального центра физической культуры и спорта инвалидов «Инваспорт» при поддержке администрации Золочевского района.
Открыл чемпионат по спортивной рыбалке и объявил программу соревнований, в которую вошли плавание, шахматы и шашки,  руководитель КП ХРЦ «Инваспорт», участник боевых действий в Афганистане, неоднократный призер Параолимпийских игр Н. Н. Овчаренко.
Председатель Харьковского городского союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) В. Н. Коваленко пожелал участникам соревнований хорошего настроения, высоких спортивных достижений и побед. Виктор Николаевич, в честь юбилея образования КП ХРЦ «Инваспорт», которому исполнилось 20 лет, вручил почетную грамоту за развитие физической культуры и спорта среди инвалидов в Харьковском регионе.
 Первую рыбку поймал Богдан Шумаков, внук участника боевых действий в Чехословакии Александра Шумакова. Потом фортуна сопутствовала Александру Желтикову, инвалиду войны в Афганистане второй группы, который вытащил подряд двух щук. Свой улов демонстрировали и инвалиды первой группы Александр Алексеев, Станислав Олейник и Виктор Пожидаев.
Были сформированы команды по плаванию от «афганцев» и «Инваспорта». Группы поддержки от обеих команд перекрикивали друг друга, подбадривая своих представителей. Было очень весело. Особенно всем понравились заплывы на резиновых кругах,  которыми не просто управлять, что добавляло спортивного интереса и азарта.  
В полевой кухне варилась каша, а в ставке плавали арбузы, дожидаясь обеда. Вадим Стремоухов неоднократный призер и лауреат международных фестивалей солдатской песни вместе с Андреем Асотским, исполнили песни и народные, и «афганские».
Время пролетело очень незаметно, чемпионат подошел к концу. Состоялось награждение участников спортивной рыбалки, и других соревнований. Призы, кубки и медали украсили победителей.
Хочется  выразить благодарность братьям-«афганцам» Золочевского района, главе  районной рады, председателю районного союза ветеранов Афганистана  Леониду Канивцу, руководителю КСП «Патриот» Анатолию Тельнову, депутату районного совета Анатолию Чалому за помощь в проведении такого замечательного и нужного мероприятия для инвалидов и их семей.

---

Под эгидой Украинского Союза ветеранов Афганистана вышел новый документальный короткометражный фильм «Смотри и помни». Его  сняли воины-интернационалисты: заслуженный работник культуры, член Союза кинематографистов Украины В. Н. Быкодир и член Евразийской Академии телевидения и радио, Конгресса литераторов Украины, поэт А. Н. Елагин.
 Фильм длительностью одиннадцать минут создавался около восьми месяцев. Съёмки Александр Николаевич проводил на территории концлагеря «Освенцим». Чередование хроникальных и современных кадров создает контрастный ритм данного кинопроизведения. Философское осмысление того, что фашизм жив, выраженное с помощью использования средств компьютерной графики и документальных кадров современности, заставляет зрителя протестовать и противодействовать возрождению коричневой чумы.
Сколько бы ни прошло времени: десятки, сотни, тысячи лет – ужасы фашизма должны помнить люди, дабы избежать в дальнейшем подобного жестокого и варварского истребления.
Исторический материал собрал и предоставил авторам председатель Херсонской областной организации УСВА В. Ф. Столяр. Его наработки гармонично легли в основу сценария.
Лента по достоинству оценена: – получила звание «Лучшего документального короткометражного фильма» на ХII Киевском Международном фестивале документальных фильмов «Кинолетопись-2013», удостоена бронзовой медали 55-го Петербургского международного фестиваля кинолюбителей «Белые ночи», заняла второе место в номинации «Патриотический фильм» на Международном кинофестивале «Свет миру» в Ярославле.
Виктор Быкодир в интервью телекомпании «ЯТБ» отметил: «О преступлениях фашизма нельзя забывать, это надо показывать, и только документальный экран способен достоверно передать те страшные деяния, которые он принёс». Авторы акцентируют внимание на возрождении идеологии фашизма, его символики и знаков в молодёжных движениях, как бы показывая новое его лицо. «Вот, посмотрите – это страшно! Этого нельзя допустить! Может быть, эта работа поможет молодым людям пересмотреть своё отношение к некоторым современным направлениям, – говорит Виктор Николаевич.
Что такое война воины-интернационалисты знают не понаслышке, поэтому такие острые темы им не безразличны. Люди должны над этим задумываться. Недаром одной из версий названия фильма было «Думай и помни». Всё это должно быть на слуху, не должно быть в забвении! Фильм построен так, что зритель сам выступает судьей: идут кадры, музыкальное сопровождение, и приходишь к собственным выводам. Ничего не навязывается.
В планах авторов – отправить киноленту для показа в Европу. Пожелаем же им удачи в такой благородной миссии!

---

Заядлый нумизмат из Диканьки Полтавской области Виктор Журов (на снимке) дарит старым копейкам вторую жизнь, выкладывая из них цветы, символы и религиозные сюжеты.
– Монетки сами по себе хоть и дьявольского происхождения, но очень красивый материал. Особенно, когда их почистить и отполировать, – рассказывает Виктор. – Я их клею на кожзаменитель под углом. Если в темноте зажечь свечку, картина начинает сиять.
В основном мастер использует советские деньги – говорит, они из самого хорошего материала, редко темнеют. Есть на картинах и царские, и зарубежные монеты. У многих – «темное» прошлое.
– Я вхожу в состав группы «Поиск», которая выявляет останки воинов Великой Отечественной и различный металл, поэтому часто и на монетки натыкаюсь, – рассказывает Виктор Журов (кстати, он награжден орденом Богдана Хмельницкого за то, что нашел старую заминированную дорогу возле Диканьки с пятью ящиками тротила). – Приходится долго очищать их от смолы, грязи, пороха. Даже представить трудно, через какие руки эти копейки прошли. Надеюсь, на моих картинах они обретают чистую энергетику.
      Журов и сам воевал, был тяжело ранен в Афганистане. Поэтому на картинах есть и военная тематика. Например, из немецких монет времен войны, найденных в окопах, он выложил символ фашистской угрозы. Но большинство работ ветерана (а их уже около сотни) – «светлые». Даже настоятель Свято-Троицкой церкви в Диканьке, отец Павел, удивился ауре «денежных» картин и благословил мастера на дальнейшее творчество.
      К слову, на самой большой картине ("Полная чаша") мастер использовал 1300 копеек! Главная его мечта - найти для работ достойное место в музее, чтобы экспозицию видели люди. А вот продавать и дарить монетные картины Журов категорически отказывается.
 

---

«Гірке відлуння» В’ячеслава Шинкаря – книга про війну, яку так мало знали і знають, про подвиг тих, хто воював у афганських горах і пустелях.
«А воювати там було надзвичайно важко, і в першу чергу психологічно, – пише автор. – Бо коли тебе оточують ворожі гори, які плавляться від вогню, коли ти пришелець на чужій землі, тоді все перемішується – честь і сором, героїзм і внутрішнє відчуття якоїсь неправоти, в якій ти не винен і водночас винен…» У своїх сповіданнях, спогадах, роздумах, віршах про Афганську війну В’ячеслав Шинкар наголошує, що не буває даремно виконаного військового обов’язку, даремної вірності військовій присязі і навіть, як це не жорстоко виглядає, даремно пролитої крові. Війни – і справедливі, і несправедливі – починають не воїни, а політики, й нехай вони несуть за все відповідальність. А мужність і героїзм воїнів-інтернаціоналістів варті наслідування і шани, гідні розповідей про них, пісень і вічної пам’яті.
Чернівчанин В’ячеслав Шинкар добре знає те, про що пише, він учасник бойових дій в Афганістані, має бойові нагороди. І нова книжка – не перше видання вже досвідченого автора. Вже побачили світ його книги «Афганські маки», «Золоті підкови», «І чорніли тюльпани», «Віра, Надія, Любов», він співавтор сценарію художнього фільму «Один у полі – воїн», автор сценарію художньо-публіцистичних фільмів «Груз-200», «Земляки», написав тексти понад тридцяти пісень.
Автор сподівається, що нова книга прислужиться патріотичному вихованню молодого покоління, а для політиків – це нагадування про необхідність і обов’язок виваженості у прийнятті історичних рішень, про уважне і поважне ставлення до захисників Вітчизни.

---

«Судьбы, опаленные войной» –  книга о военной и послевоенной судьбе воинов-«афганцев», призванных из Донецкой области и вернувшихся назад, о трагической цене и преодолении последствий спецоперации в Афганистане, ее современном научном осмыслении.
Второе издание вышло по многочисленным просьбам ветеранов благодаря поддержке руководства города и области. В него вошли выдержки из нормативных документов и дневников участников боевых действий, новые сведения о деятельности областной, городских и районных организаций УСВА.
В научном разделе представлены работы, содержащие современные подходы к освещению и оценке спецоперации, раскрывающие архивный, библиографический потенциал дальнейшего изучения и освещения участия донетчан в Афганской войне.
Главные разделы книги – о тех, кто доблестно воевал на афганской земле. Публикуются интересные материалы о Героях Советского Союза Валерии Арсенове и Викторе Коте, о корифее «афганской» песни Юрии Кирсанове, воспоминания участников боевых действий – представителей разных военных профессий. Краткие биографические сведения представлены о всех павших в Афганистане земляках.
Об этапах истории и сегодняшнем дне «афганского» движения в области и деятельности ветеранских организаций рассказывают их руководители и активисты. Не оставят читателя равнодушным стихи и песни воинов-интернационалистов об Афганистане, военной юности, о погибших и живых боевых побратимах.
Книга иллюстрирована архивными фотографиями времен Афганской войны и послевоенного периода, представлены установленные в области памятники и памятные знаки погибшим, серия картин художника В. Ягодинца «Афганистан – боль души моей».

---

Историко-документальная повесть Юрия Русанова «В пасти Панджшера» посвящена событиям, происходившим в Афганистане в апреле 1984 года, когда проводилась операция по освобождению этой долины от боевых группировок моджахедов.
Юрий Русанов – очевидец и участник описываемых в книге событий, за мужество и воинскую доблесть при выполнении интернационального долга награжден орденом Красной Звезды, боевыми медалями. Почти два десятилетия преподает на историческом факультете Черниговского национального университета имени Т. Г. Шевченко, кандидат исторических наук, доцент, автор более пятидесяти научных работ, документальной повести «…А превратились в белых журавлей».
Как пишет автор, десять лет ушло на написание этой книги. Здесь воспоминания командира 285-го танкового полка (впоследствии 682-го мотострелкового полка) полков¬ника П. Р. Суман, генерала П. Крянги, подполковника В. Пудина, подполковника Е. Обремского, начальника разведки Р. Саловатова, зам. командира дивизии В. Ефремова, начальника связи полка Ю. Васюкова, командира разведроты полка Героя Советского Союза В. Гринчака, полковника   В. Белозерова,   полковника А. Степанова, полковника А. Шморгунова, полковника А. Крупченко (г. Москва), офицеров А. Ружина, В. Александрова, сержанта С. Куницьіна, А. Кошевого и других солдат и офицеров полка, участвовавших в Панджшерской операции на территории Афганистана. При написании книги использованы материалы топографической разведки, проводимой нами в Панджшерском ущелье под командованием нач. топ. службы 40-й армии В. Лагутьі, капитана В. Симионова, майора В. Мукосеева, капитана Н. Ивлева, в период, когда было очевидно открытое предательство афганских офицеров, сдававших планы проведения крупных военных операций, когда приходилось заново проводить глубокую разведку всего ущелья и прилегающих к нему территории с целью выявления военных баз, складов с боеприпасами, жизненно важных источников существования и составления в условиях большой секретности подробных карт, используемых в обход афганцев только советскими командирами.
Панджшер в переводе с фарси — «Ущелье пяти львов», «сердце» Афганистана, протяженностью более 110 км, которое тянется прямо в соседний Пакистан. Оно богато золотом, алмазами, лазуритом и нескончаемыми полями опиумного мака и конопли. Территория принадлежала афганскому фео¬далу Ахмад Шаху Масуду. Название книги «В пасти Панджшера» соответствует тем событиям, которые разворачивались в Демократической Республике Афганистан в 1984 году, когда солдаты и офицеры советской армии оказались, что называется, «в пасти» этого афганского «монстра». Пройдя и видержав тяжелые испытания, потеряв боевых друзей, получив тяжелые ранения и увечья, они до сих пор находятся в реалиях тех событий, в кошмарных снах видя все то, что происходило на их глазах в совсем молодом возрасте.
В центре исторических событий – командир полка подполковник Петр Романович Суман, на плечи которого легла тяжелая миссия быть на направлении главного удара по освобождению ущелья Панджшер от бандформирований Ахмад Шаха Масуда в 1984 году В книге также показан образ рядового Олега Шаповала, типичного представителя поколения 1980-х гг., погибшего 30 апреля 1984 года в бою вместе с командиром 1-го мсб 682-го мсп А. Королевым и его подчиненными. В судьбах командира, его солдат и офицеров раскрывается черная страница одной из самых тяжелых и драматических военных операций в Афганистане. Читатель найдет в книге правду, почерпнет для себя что-то новое, увидит события глазами молодого поколения 1980-х гг., воспитанного на патрио-тизме и беззаветном служении Советскому Союзу.
Работая над книгой «В пасти Панджшера», используя самые разнообразные источники, связи и личные встречи, ми беседовали со многими генералами и офицерами, участниками зтих событий, сержантами и солдатами, которые прошли ад зтих жестоких боев и сейчас занимают высокие административные должности в руководстве городов, районов, областей, избраны народними депутатами. Ми считаем, что эта категория со своим жизненным опытом способна глубоко проанализировать прошедшие события и дать объективную оценку. Все они с любовью и уважением отзываются о своих командирах, несмотря на перенесенные тяготы и лишения, с гордостью рассказывают о своем командире П. Р. Суман. Их воспоминания мы и взяли основополагающим материалом для книги.

---

На вопросы читателей отвечают специалисты Министерства социальной политики и Пенсионного фонда Украины
До 1997 года я имел статус участника войны (получил удостоверение в 1981 году). С этого года меня признали инвалидом войны первой группы. Имею ли я право на льготный проезд по территории государств — участников СНГ?
Межправительственное соглашение «О взаимном признании прав  на льготный проезд для инвалидов и участников Великой Отечественной войны, а также лиц, приравненных к ним» от 12.03.1993 г., подписанное главами правительств государств — участников СНГ, вступило в силу с момента его подписания. Оно предоставляет право льготного проезда по территории государств — участников СНГ инвалидам войны, участникам войны и приравненным к ним лицам. Согласно ст. 7 соглашения основанием для приобретения льготного проездного билета является удостоверение и лист талонов на льготный проезд, выданные соответствующими органами бывшего Союза ССР или сторонами по форме, действующей на 01.01.1992 г., по месту постоянного проживания лица, имеющего право на льготный проезд.
Согласно п. 2  Порядка выдачи удостоверений и нагрудных знаков ветеранов войны, утвержденного постановлением Кабмина от 12.05.1994 г. № 302, удостоверения инвалида войны, участника войны и приравненных к ним лиц, выданные соответствующими органами СССР, союзных республик, существовавших на его территории, Украины и других независимых государств, образовавшихся на его территории, по образцам, действовавшим на 01.01.1992 г., остаются на хранении у ветеранов войны.
На основании удостоверения участника Великой Отечественной войны (по форме, действующей на 01.01.1992 г.) Вы имеете право на 50-процентную скидку стоимости проезда по территории государств — участников СНГ один раз в год (туда и обратно) железнодорожным, водным, воздушным, междугородным автомобильным транспортом (ст. 3 Соглашения) или можете воспользоваться правом бесплатного проезда один раз в два года (туда и обратно) указанными видами транспорта (ст. 4 Соглашения).
Также согласно ст. 13 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» инвалидам войны первой  и второй групп предоставляется право бесплатного проезда один раз в год (туда и обратно) железнодорожным, водным, воздушным или междугородным автомобильным транспортом, а лицам, сопровождающим инвалидов первой группы (не более одного сопровождающего), — 50-процентная скидка стоимости проезда один раз в год (туда и обратно) указанными видами транспорта.
Я инвалид Великой Отечественной войны, пользуюсь автомобилем, который получил от управления социальной защиты, управляю сам. Останется ли автомобиль в моей семье, если я не смогу сам управлять им? Можно ли будет переоформить автомобиль на другого члена семьи, который сможет им управлять?
Согласно п. 6 Порядка обеспечения инвалидов автомобилями, утвержденного постановлением Кабмина от 19.07.2006 г. № 999, обеспечение инвалидов автомобилями осуществляется главными управлениями труда и социальной защиты населения на десятилетний срок эксплуатации без права продажи, дарения и передачи (в том числе по доверенности) другому лицу. Согласно законодательству владельцами автотранспорта являются органы труда и социальной защиты населения, инвалиды их получают в пользование как средство реабилитации. Гарантированная государством льгота относительно обеспечения спецавтотранспортом предоставляется конкретному инвалиду, а не членам его семьи.
Согласно п. 32 вышеуказанного порядка, если во время эксплуатации автомобиля у инвалида обнаруживаются противопоказания к управлению им, вопрос о передаче управления автомобилем члену семьи, который проживает и зарегистрирован в одном населенном пункте с инвалидом, решается в каждом конкретном случае по решению главного управления труда и социальной защиты населения согласно ходатайству районного управления труда и социальной защиты населения.
Я военный пенсионер, участник боевых действий во время Великой Отечественной войны, инвалид второй группы вследствие общего заболевания. Пенсия назначена по выслуге лет, к пенсии установлено повышение как инвалиду войны второй группы. Ммею ли я право на пенсию по инвалидности как инвалид войны?
Согласно ст. 18 Закона Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» право на пенсию по инвалидности имеют военнослужащие, если их инвалидность наступила вследствие заболевания (травмы, ранения, контузии, увечья и т. п.), которое возникло в период прохождения военной службы. Поскольку Вам установлена вторая группа инвалидности, не связанная с военной службой, а вследствие общего заболевания, то нет оснований для назначения Вам пенсии в соответствии с Законом Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц», как инвалиду войны, в размере 80% от денежного обеспечения.
Согласно ст. 7 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» с учетом внесенных в нее изменений Вы, как участник боевых действий и инвалид вследствие общего заболевания, относитесь к категории инвалидов войны и с 01.01.2013 г. имеете право на льготы, установленные действующим законодательством для указанной категории лиц. Поэтому Вам с 01.01.2013 г. устанавливается повышение к размеру пенсии, предусмотренное этим законом для инвалидов войны первой группы.
Я военный пенсионер, участник Великой Отечественной войны, в июне этого года мне исполнится 85 лет. Пенсия назначена по выслуге лет, к пенсии получаю повышение как участник боевых действий. Прошу сообщить, буду ли я иметь право на повышение к пенсии как инвалиду войны первой группы.
Согласно Закону Украины «О внесении изменений в Закон Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» с 01.01.2013 г. предусматривается повышение пенсий, в частности, участникам боевых действий во время Великой Отечественной войны 1941—1945 годов, которым исполнилось 85 лет и больше, в размере, предусмотренном в этом законе для инвалидов войны первой группы. Также в соответствии с постановлением КМУ от 13.03.2013 г. № 151 «О внесении изменения в пункт 1 постановления Кабинета Министров Украины от 28 июля 2010 г. № 656» с 1 мая 2013 года инвалидам войны второй и третьей групп из числа участников боевых действий во время Великой Отечественной войны 1941—1945 годов и участникам боевых действий во время Великой Отечественной войны 1941—1945 годов, которым исполнилось 85 лет и больше, ежемесячная государственная адресная помощь к пенсии, предусмотренная в абзаце первом этого пункта, выплачивается в размере, установленном для инвалидов войны первой группы.
Таким образом, повышение к пенсии и адресная помощь в перечисленном размере Вам будут установлены автоматически после достижения 85-летнего возраста.
Хто має право на безплатний ремонт квартири? Яка процедура та які документи потрібні для того, щоб отримати таке право?

Відповідає юрист Антон ГАЛЬ:

Перелік осіб, які мають право на ремонт власного житлового будинку або квартири коштами державного бюджету, визначений Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) № 565 від 20.05.2009 року.
Так, на безплатний ремонт житлових будинків можуть претендувати:
по-перше, особи, на яких поширюється дія Закону  України   «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
по-друге, дружини або чоловіки померлих жертв нацистських переслідувань.
Розраховувати на ремонт коштом держави житлового будинку чи квартири можуть:
  – інваліди війни та прирівняні до них особи;
  – особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (в тому числі і трудові);
  – колишні   малолітні в'язні гетто та інших примусових місць тримання, визнані інвалідами.
Безплатний капітальний ремонт проводиться не частіше ніж раз на 10 років.
Слід пам'ятати, що безплатному капітальному ремонту підлягають лише ті будинки і квартири, які перебувають у приватній власності пільговика: він повинен бути там зареєстрованим та постійно мешкати.
Якщо ви належите до якоїсь із вказаних категорій, звертайтеся до органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування за місцем свого постійного проживання з заявою. її форма міститься в додатку до Постанови КМУ № 565 від 20.05.2009 року. Щоб домогтися безплатного ремонту, потрібен документ, який надає право на пільгу, та документ, що посвідчує право власності на будинок чи квартиру.
Для вирішення питання щодо проведення ремонту буде створено спеціальну комісію. Вона проведе обстеження вашої оселі, складе дефектний акт, кошторис та у місячний строк після подання заяви прийме рішення про згоду або відмову в проведен-ні безплатного ремонту.
Врахуйте, що ремонт оплачується не у всьому помешканні, а з розрахунку 21 кв. метр на пільговика.

---

Уже несколько десятков автомобилей получили в этом году инвалиды, которые имеют право на бесплатное или на льготных условиях обеспечение легковыми автомобилями и первыми стоят в очереди льготников, – сообщил заместитель директора Фонда социальной защиты инвалидов Сергей Скорупский.
— Фонд соцзащиты по результатам тендера подписал договор с ИП «Аис – столица» на приобретение 505 легковых автомобилей, — рассказал С. Скорупский. — Автомобили с обычным управлением приобретены по 60900 грн., с ручным управлением для инвалидов с поражением одной ноги — по 68050 грн., для инвалидов с поражением обеих ног — по 70050 грн.  Впрочем, полную стоимость гражданам платить не придется. Находящиеся в общей очереди заплатят 30% от стоимости автомобиля, участники войны — инвалиды по зрению — 7%, а те, кто имеет право на первоочередное обеспечение автомобилями (инвалиды войны и приравненные к ним лица) получат машины бесплатно.
Проблема, однако, в другом: закупленных 505 автомобилей мало для 78492 инвалидов, которые сегодня состоят на учете в органах соцзащиты для обеспечения их спецавтотранспортом. Причина такого резкого дисбаланса между потребностью и уровнем обеспеченности в том, что не хватает средств  в госбюджете, за счет которых преимущественно и производятся закупки.
— Цены на автомобили каждый год растут, а расходы по соответствующей бюджетной программе остаются на уровне предыдущих лет, поэтому количество закупленных и выданных автомобилей каждый раз уменьшается, — объяснила ситуацию заместитель начальника управления по работе с инвалидами — начальник отдела реализации льгот и мониторинга программ социальной защиты инвалидов Государственной службы по вопросам инвалидов и ветеранов Лариса Боюк.
Дольше всех приходится ждать инвалидам из общей очереди, которая при этом самая многочисленная: 62835 человек (по состоянию на 01.01.2013 г.). В ней находятся инвалиды вследствие трудового увечья непроизводственного характера или инвалиды детства. Наиболее медленно эта очередь двигается еще и потому, что согласно Порядку обеспечения инвалидов автомобилями, утвержденному постановлением КМУ № 999 от 19.07.2006 г., каждый год доля предоставленных для этой категории инвалидов автомобили составляет лишь 20% от общего количества закупленных транспортных спецсредств.
Сейчас создалась тупиковая ситуация, когда государство не в состоянии обеспечить всех инвалидов автомобилями, но и не может отказаться от соответствующей государственной программы. Кстати, Украина — единственная из постсоветских стран, которая обязалась обеспечивать инвалидов бесплатно или удешевленными автомобилями. Другие государства бывшего СССР давно уже не могут позволить себе такую роскошь.
— Прошло много дискуссий с участием общественных организаций относительно того, как выйти из такой ситуации, — рассказала исполнительный директор Национальной ассамблеи инвалидов Украины Наталья Скрипка. — Рассматривались разные варианты. К примеру, человек с инвалидностью, стоящий в очереди, может получить автомобиль из-за границы как благотворительную помощь или подарок от благотворительных или общественных организаций. Однако здесь возникает сразу несколько сопутствующих проблем: растаможивание, право собственности и т. п.
Предлагали также рассрочить для очередников выплату стоимости автомобиля на несколько лет. Звучали также предложения выделить очередникам определенную сумму для компенсации проезда в общественном транспорте при условии, что они уйдут из очереди. Может, и в самом деле это могло бы заинтересовать, например, ветеранов Великой Отечественной войны. Тем не менее, как говорится, воз и ныне там. Поскольку дискуссии по этому поводу пока желательного результата не дали.

---

У «Голосі України» від 23 травня 2013 року мою увагу привернув матеріал Анни Шевченко «Інвалідам війни — безкоштовні путівки до санаторію». У «пропозиції» зазначено, що готується законопроект, згідно з яким «за бажанням інваліди замість путівки до санаторію зможуть раз на два роки отримувати грошову компенсацію в таких розмірах: інваліди війни першої-другої  груп — у розмірі середньої вартості путівки; інваліди війни третьої групи — 75 відсотків середньої вартості путівки».
У мене одразу виникло запитання: чому б не компенсувати повну вартість путівки людям, котрі пройшли суворі роки війни?! Тільки уявіть їх: поранених, покалічених, які втратили здоров'я, яким і жити залишився лічений час — роки, місяці, а може бути, і дні. Адже наймолодшим з них близько 90 років! Як зазначено в статті, таких людей залишилося дуже мало. Невже вони не заслужили, щоб один раз на рік, якщо не можуть скористатися путівкою, отримувати компенсацію в розмірі п'яти тисяч гривень?
Вважаю, що обов'язок держави — подбати про соціальний захист ветеранів на схилі літ. Але в чому ця турбота? Адже інвалід війни не має права отримувати компенсацію щорічно, а тільки раз на два роки, й то не повну вартість путівки. Сьогодні я живий, а завтра мене вже може й не бути, тож держава заощаджує на інвалідах війни.
Цей лист — крик душі інваліда Великої Вітчизняної війни першої групи «А», 1925 року народження. Перше поранення я зазнав 4 листопада 1943 року в боях за визволення Києва, друге — у Закарпатті 1944 року. Після звільнення в запас мені вдалося тричі побувати в санаторіях у 2008–2010 роках. А в 2011 і 2012 роках я звернувся до обласного військкомату з питання компенсації. Путівка коштує тисяч п'ять і більше, а от компенсацію видають раз у два роки в розмірі 340 гривень. Розділивши цю суму на два, одержуємо 170 гривень на оздоровлення на рік. Цікаво, чи зумів би чиновник, що створив і підписав цей закон, оздоровитися за таку суму?
Це не просто глузування, а знущання над старшими людьми, фронтовиками, які захистили Батьківщину.

---

За дорученням воїнів-інтернаціоналістів Недригайлівського району Сумської області до редакції з листом звернувся ветеран Афганської війни, житель села Коровинці Б. І. Попей. Борис Іванович просить опублікувати спогади кавалера ордена Червоної Зірки і медалі «За відвагу» Віктора Григоровича Тютюнника, на «афганському» рахунку якого десятки бойових виходів під час служби у розвідувальній роті в 1984 – 1986 роках. Земляки бажають, щоб про відважного десантника знали не лише в їхньому районі, а й в найвіддаленіших куточках України, куди листоноші розносять газету «Третій тост».
На тій війні ми були солдатами
Слово Афганістан звучить для кожного по-різному. Для когось це просто далека азійська країна, для когось – політика, а для нас – друге народження. Там ми пізнали істину, кожен узнав свою ціну і своє місце в житті.
У дитинстві я мріяв стати повітряним десантником.  Дивився фільми і заздрив воїнам у голубих беретах. Мене захоплювала їх сміливість, витримка і мужність. З ранніх років почав готувати себе до служби в армії. Не цурався фізичної праці, старанно займався спортом. Згодом вступив до Сумського навчального центру з підготовки  парашутистів. Коли призвали в армію, дуже радів, що добився свого – став десантником. Почалася служба, і я відчув, як нелегко бути солдатом у голубому береті. Недарма говорили наші офіцери, що десантниками не стають – ними народжуються. Адже любов до неба і радість вільного польоту закладені в нас, мабуть, ще з материнським молоком. Як би не старався, ніколи не можна полюбити небо, якщо ти його боїшся.
Хто ніколи в житті не залишав літак на великій висоті, з якої міста і села здаються зовсім крихітними, хто не відчував пружність і свист вітру при вільному падінні, тому, на жаль, ніколи не зрозуміти те, чим ми пишаємось.
Не знаю, в кого як, а в нас свої правила, свої неписані закони. Іх багато. Тож не даремно жартома ми говоримо, що шпигуна серед своїх розпізнаємо відразу. Взяти, наприклад, таку дрібницю. Три доби сидимо у засідці в горах. Три доби майже нічого не їли. Про сон забули. Але ти не повинен навіть вигляду подавати, що стомився, і не дай боже у тебе буде «кисла» пика. Коли сядеш до столу, ні в якому разі не хапай і не ковтай так, ніби три доби не їв. За таку дрібничку хороший синець і презирство товаришів гарантовані.
Саме стриманість, витривалість, сила волі й самопожертва є основою повітряно-десантних військ. Часом нелюдські фізичні навантаження. А якщо заскиглив, можеш назавжди втратити повагу товаришів. Будуть ігнорувати і не братимуть на бойові операції, а це, мабуть, найтяжче моральне покарання. Без перебільшення скажу, що в Афганістані ми виконували роботу, яка іншим була не під силу. І тому в наших військах слабких не було, вони просто спочатку тут не вживались.
Ми були юні. Повні сил і енергії. З бойовим навантаженням вагою в 40 кілограмів і без альпіністського спорядження за півдня піднімались у гори на висоту більше чотирьох тисяч метрів, ходили по льодовику вночі, в темряві, минаючи ущелини і прірви, сходили вниз. Скільки там, в Афганістані, було таких підйомів? Скільки боїв? Скільки ночей ми не спали? Скільки згорали під сонцем і замерзали в горах у снігу? Все це злилось в єдине ціле. По-військовому звучить просто: фізично-нервове навантаження.
Пам’ятаю свій перший бойовий вихід. На душі якась трепетна тривога. Але гордість, що мене взяли, що я зараз іду поряд зі своїми старшими товаришами, переважала все. Тільки б не підвести. І я старався з усіх сил. Йти було нелегко. Бойове спорядження, спека і розріджене високогірне повітря давали про себе знати. Піт заливав очі, вони щеміли. Мій одяг якось дивно почав скрипіти і побілів, ніби покрився інеєм, від поту, який висох і перетворився на сіль. Горло стискав мідний присмак крові. Дуже хочеться пити. Але робити цього не можна ні в якому разі. Якщо нап'єшся води, то сили тебе залишать, і потрібно буде відпочивати, а сидіти ніколи.
З кожною хвилиною піднімаємось все вище в гори. Ідемо в темряві. Розмовляти не можна, потрібно додержуватись повної тиші. Я в головній групі. Нас 24. Попереду, метрів за сто, пішов дозор із трьох бійців, десь там, за нами, іде такий же заслон.  І я чомусь весь час думаю про них. У темряві як вони бачать стежку? А ті, хто йдє за нами? Я весь час озираюся назад вниз і їх не бачу. Стає боязко, щоб вони не відстали і не загубились. Але коли згадую, що там ідуть «старики», стає спокійно. Вони відпрацьовують це майже кожного тижня. І я чомусь тоді не думав, що мине менш як півроку, і я кожного такого разу ходитиму в дозорі або в заслоні.
Підкоривши перевал, ми стали спускатися в долину. Внизу була стежка, якою повинен іти душманський караван зі зброєю і боєприпасами. Ми розподілилися вздовж по схилу і замаскувалися серед каміння. Запанувала тиша. Так тихо, мабуть, буває тільки на тому світі й на війні. Нічне небо всіяне мільярдами зірок, і коли дивишся на нього, то здається, що воно легко розгойдується і зірки ніби шелестять. В афганському небі вони особливо пишні. У другій половині ночі спеку різко змінює холод. Він стрімким потоком спускається з верхів'я  у долини, і тепер замість вечірніх плюс тридцяти градусів п’ять тепла. Раннім ранком поміж камінням починають гуляти протяги, і ми, цокочучи зубами, з нетерпінням чекаємо сонця. І воно, здається, зжалюється над нами, швидко виходить з-за гір і вогняною кулею злітає над горами.
Сонце піднімається все вище, а години чекання тягнуться дуже повільно. Чого тільки не передумаєш за цей час. Пригадується дім, усі рідні й друзі, які так далеко звідси. Чомусь щемить в горлі й дуже хочеться повернутися додому. Але коли подумаєш, що попереду ще два роки, то поспіхом проганяєш ці думки, і тоді починаєш розмірковувати на тему життя і смерті. Саме ця тема була дуже близька для кожного із нас. Тільки там, на тій війні, ми переосмислили, зважили і по-справжньому оцінили всі привілеї нашого існування. І тепер знаємо, що життя – це подарунок від Бога, велике благо, дане нам на тимчасове користування.
Час від часу поглядаю на своїх товаришів. Вони за три метри від мене, пильно дивляться на караванну стежку і сидять, ніби закам'яніли. Помітивши мій погляд, командир взводу старший лейтенант Алексеєв, підбадьорюючи, підморгнув – мовляв, не сумуй, скоро буде «весело».
Сонце вже стояло в зеніті. На небі – жодної хмаринки. Тут під сонцем усі плюс 60. Здається, від спеки почне тріскатись каміння. І раптом, ніби міраж, на стежці з'являється караван. Більше десятка верблюдів, обвішаних великими корзинами і вузлами, а навколо – озброєні люди. Вони йшли, поспішаючи, втративши пильність. А ми їх вже давно чекали. І, ніби грім з ясного неба, на караван обривається шквал свинцевого дощу. Приблизно три хвилини – і стрілянина так же різко обривається, як і почалась. Усе, що тільки було живе і рухалось, в безладі лежить на землі.
Ми залишаємося на своїх місцях. «Дозволяю п’ять хвилин перекур», – крикнув взводний. Ось тільки тепер можна трішки розслабитись. Я потягнувся до кишені, в якій лежали цигарки, і відчув, що руки тремтять. Поглянув навколо себе і побачив, як старші товариші вже з цигарками в зубах старанно опоряджують вистріляні магазини. Починаю робити те саме. Клацаючи патронами об пластмасові корпуси магазинів, я не чую, як внизу в муках кричать помираючі душмани.
«Чистити» караван довелося нам, «молодим». Командир взводу і «старики» – на своїх місцях в групі прикриття, а ми пішли «чистити» те, що лишилося від каравану. Підійшовши впритул, побачив всю абсурдність і божевільність війни. Людина, котра в материнських муках народжена на світ, дитиною була найціннішим скарбом батьків, про яку  хтось переживав, турбувався і яку любив, за лічені хвилини перетворюється в спотворене закривавлене тіло. До ворога ми жалю не знаємо. Душмани добре озброєні, їх було вдвічі більше, ніж нас. І якби ми їх не розстріляли, то лежали б зараз так, як лежать вони. По жорстокості душманам можуть позаздрити навіть фашисти. Що ж, такі закони війни, а ми на ній – лише солдати.
Караван був цінний. Сотні одиниць стрілецької зброї. Сотні кілограмів вибухівки. Десятки кілограмів наркотиків. Убито 70 душманів.
Це був мій перший бойовий вихід. А попереду ще два довгих роки війни. Було багато блискавичних перемог і гірких втрат. Якщо детально описувати все, то, мабуть, не вистачить решти життя.
Хотілось би розповісти про наших героїв: Чепіка, Міроненка, Корявіна – Героїв Радянського Союзу (посмертно). Хотілося б, щоб люди знали і запам'ятали ці імена. Доки ми їх пам'ятаємо, вони живуть з нами. Живуть з нашим поколінням, з нашими мріями і справами.
Історія ще не раз доведе, що, воюючи на чужій землі, в Афганістані, ми захищали свою Батьківщину. Адже якщо хочеш, щоб не згорів твій дім, гаси іскри на далеких пожежах.

---

В 2000 году назрел вопрос о создании в Середино-Будском районе Сумской области организации воинов-«афганцев», ее председателем  единогласно избрали Н. П. Гончарова. 
Свой выбор ветераны аргументировали четко: Николай Петрович – человек инициативный, авторитетный, умеет постоять за себя и за других, придерживается своей точки зрения в спорах, за службу в Афганистане  имеет  медали  «За отвагу»,  «Захиснику Вітчизни», «За ратную доблесть», медали УСВА «За громадянську мужність»  «За заслуги».  И товарищи не ошиблись,  Николай  Гончаров  все эти годы  возглавляет районную организацию УСВА,  насчитывающую  более 50 воинов-интернационалистов.
Детство Николая  прошло в живописном селе Лукашенково,  родители – Петр Яковлевич и Людмила Ивановна учили своих четверых ребятишек любить родную землю, приобщали их к труду.  На летних каникулах работал с отцом на комбайне в колхозе «Заря», по окончании восьмилітки его  направили  учиться  на тракториста-машиниста и водителя в Знобь-Новгородское СПТУ.
В армию Н. Гончарова и его товарищей С. Мишкина и А. Беличко  призвали в октябре 1986 года. О том, что нести службу будут  в Афганистане, они поняли сразу: «покупатель» набирал так называемую команду «20 Г». Последние сомнения развеялись, когда самолет с новобранцами приземлился в Ташкенте, а оттуда до Ферганы – рукой подать, где  и прошли «учебку».      
Впервые нервная дрожь пробежала по телу в ту минуту, когда  еще  в нераскрывшуюся рампу борта  Ил-76, приземлившегося в Кабуле, прозвучало надрывное: «В колонну  по пятеро  стройся!».  Наши земляки попали в  56-ю гвардейскую  отдельную десантно-штурмовую бригаду, дислоцировавшуюся в  Гардезе.  Н. Гончаров  попал служить в разведроту,  С. Мишкин – в комендатский взвод, а А. Беличко – в охрану бригады.
– Разведрота – элита бригады, –  с гордостью говорит Николай Петрович. – Туда отбирали только самых выдержанных и крепких духом ребят. Оно и понятно: во все времена на разведчиков возлагались очень серьезные задачи.
Штат разведроты, в которой служил наш земляк,  насчитывал 50 человек. К ним были «приставлены» пять новеньких БМП и «Урал». На боевые операции, а в задачу разведчиков входило в том числе и  сопровождение колонн, выдвигались по 25-30 человек. В группе с разведчиками были двое саперов, арткорректировщики, переводчик, иногда – медик.
– Пару дней мы находились на базе, а потом снова отравлялись на задание, в горы – вспоминает Николай Петрович. О том, насколько было тяжело, знает каждый, кто там воевал.  Раскаленные скалы и разряженный воздух (Гардез расположен на высоте примерно две с половиной тысячи километров над уровнем моря) не позволяли вдохнуть полной грудью – дыхание забивалось, поэтому передвигались в основном ночью. Но наиболее сложным было испытание водой. Точнее, ее отсутствием.
Взятые с собой на задание запасы питьевой воды быстро заканчивались, взять більше – невозможно: рюкзак каждого разведчика и без того весил около 60 килограммов, таскали на себе еще и  гранатомет «Оса» и пулемет «Утес» ( Николай Гончаров был командиром расчета «Утеса»). Во время боевых операций на выручку приходили «вертушки» – сбрасывали рюкзаки. Но, к сожалению, не всякий сброшенный рюкзак успешно долетал до земли – большинство разбивалось о скалы. Разведчики подбирали остатки, все еще сохранявшие влагу, и берегли, как зеницу ока. Находясь в засаде, они могли рассчитывать лишь на собственные силы: воду брали из родников в ущельях и обеззараживали  пантацитом.
По  подсчетам Николая Петровича за всю службу в Афганистане – с 15 мая 1987  по 13 июня 1988 года – он участвовал в сопровождении 20 колонн, доставлявших горючее, боеприпасы, медикаменты. Сколько за этот период  было перехвачено вражеских караванов с оружием, боеприпасами и наркотиками, не считал.
Рассказывать об отдельных эпизодах своей воинской жизни Николай Петрович не любит. Впрочем, как и все его боевые побратимы. И понять их можно: каждое воспоминание болью отзывается в душе… Единственный момент, который я смогла «выудить» у собеседника, – то, что он с товарищами принимал участие в крупномасштабной общевойсковой операции «Магистраль», основные действия которой развернулись вдоль магистрали Гардез – Хост. Моджахеды стремились блокировать Хост, где планировали создать исламское государство. Знаменитый фильм «9-я рота» – именно о тех событиях: 9-я рота 345-го парашютно-десантного полка ВДВ рьяно отстаивала высоту 3234. Перед ребятами была поставлена боевая задача: не допустить прорыв противника к дороге Гардез – Хост. «А наша боевая задача в тот момент состояла в охране дороги на Хост», – говорит Н. Гончаров. – Длилась операция  с ноября 1987 по январь 1988 года и унесла жизни многих наших солдат.
Вернувшись на родную Серединобудщину, старшина Н. Гончаров работал водителем  в ПМК-14.  Из армии его ждала невеста – Надежда. Сыграли свадьбу, родился сын Максим. Сегодня родители прилагают все усилия, чтобы сын получил хорошее образование, и он вот-вот получит диплом об окончании одного из киевских вузов. Сам Николай Петрович, находясь на пенсии по инвалидности, без дела не сидит: руководство районной «афганской» организацией требует немало сил и времени.

---

На гранітній стелі викарбовано портрети восьми земляків, які загинули в Афганістані. Усього ж інтернаціональний обов'язок виконували 120 юнаків з Любомльського району.
У відкритті пам'ятної стели взяли участь голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук, голова Любомльської райдержадміністрації Олександр Дзядук, голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович, працівники місцевих і районних організацій, воїни-«афганці», городяни і гості міста.
На урочистому мітингу голова ОДА Борис Клімчук зауважив, що обеліски і стели воїнам-інтернаціоналістам потрібні сьогодні, адже вони є тими місцями, куди близькі, рідні, товариші по службі, всі громадяни можуть прийти покласти квіти, віддати шану і згадати тих, кого немає поруч, кого забрала безглузда війна в Афганістані чи іншій країні. Борис Петрович наголосив на тому, що святий обов'язок сьогоднішньої влади — не повторювати таких жорстоких помилок у майбутньому.
— Ми маємо вшановувати пам'ять тих, хто не повернувся, та пам'ятати і допомагати тим, хто залишився живим, — зазначив голова ОДА.
— Молодь повинна знати ціну війни, щоб не допустити схожої розв'язки, а ви, воїни-інтернаціоналісти, більше розповідати про цю війну, — сказав голова райдержадміністрації Олександр Дзядук, вітаючи присутніх із відкриттям пам'ятника. — Прикро, що війна забрала життя молодих людей, наш обов'язок — пам'ятати їх і шанувати тих, хто повернувся. — Він подякував районній спілці ветеранів Афганістану за активну участь у суспільному житті.
— Сьогодні ми відкриваємо пам'ятну стелу в Любомлі. Перенесення на нові місця старих пам'ятників, побудова нових — це не просто наша робота, це наш обов'язок, адже там, в Афганістані, ми обіцяли своїм бойовим побратимам, які полягли на полі бою, не забувати їх подвиг і зробити все для того, аби їх завжди пам'ятали, — сказав Григорій Павлович. — Нині в Україні діє потужне громадське об'єднання воїнів-інтернаціоналістів — Українська Спілка ветеранів Афганістану, і обласна влада з нами тісно співпрацює у різних напрямах.
Голова обласної організації УСВА повідомив, що минулого року на Волині відкрито два пам'ятники воїнам-інтернаціоналістам і дві кімнати пам'яті, а також вручив пам'ятні нагороди УСВА воїнам і меценатам.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих земляків, до підніжжя стелі поклали вінки і квіти. Пам'ятний знак освятив благочинний Любомльської округи, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці протоієрей Василій Мельничук.
Супроводжувався захід виступами аматорів районного Будинку культури.

---

Абрам Григорович Абрамович народився3січня 1910 року в селі Катеринка Первомайського району Миколаївської області в сім'ї робітника. Закінчив сім класів і працював на різних підприємствах Миколаєва.
У Червоній Армії з 1932 року. Після курсів молодшого комскладу служив механіком-водієм танка. Від 1936 року — учасник громадянської війни в Іспанії. У кривавих боях під Ґвадалахарою, командуючи танковим взводом, лейтенант Абрамович неодноразово вів розвідку і добував цінні відомості про противника, вогнем зі свого танка Т-26 підтримував наступ піхоти.
9 липня 1937 року в бою під містом Брунете на захід від Мадрида танк Абрамовича від прямого влучення спалахнув і став плавитися. Члени екіпажу — механік-водій Олексій Никонов і командир башти Федір Ковров — загинули відразу. Командир танку Абрамович помер від ран і опіків наступного дня.
За мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового та інтернаціонального обов'язку, 3 листопада 1937 року лейтенанту Абрамовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, він нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора.
Подвиг червоного командира, напевно, так би і залишився лише надбанням місцевого шкільного музею, якби не наполегливість первомайських воїнів-інтернаціоналістів і голови цієї громадської організації Володимира Йонги. Вони виступили ініціаторами увічнення пам'яті героя, і в день смерті Абрама Абрамовича на його малій Батьківщині задумане здійснилося. З нагоди цієї зворушливої події відбувся мітинг, на якому були присутні всі, хто вважав своїм обов'язком і честю вклонитися подвигу цієї людини. Свою шану герою прийшли засвідчити воїни-інтернаціоналісти, голова єврейської общини «Хабад» Михайло Шефкін, який виступив меценатом цього заходу, і, звичайно ж, представники місцевої влади — голова райдержадміністрації
Борис Демченко, заступник міського голови, начальник міського управління праці та соціального захисту населення Ольга Колесніченко і Кам'яномостівський сільський голова Олександр Ляхов.
Найважливіше, що серед тих, хто прийшов на мітинг, була молодь, заради якої, власне кажучи, і проводився цей захід.
— Ми сьогодні на прикладі дідів і батьків, на їхніх славних подвигах повинні виховувати у нашої молоді поняття честі, патріотизму і мужності, — сказав Володимир Йонга. — Через сімдесят шість років ім'я героя воскресло із забуття і, мабуть, було так Богу угодно, щоб саме ми знайшли можливість і сили для увічнення його пам'яті. Бо тільки той народ має майбутнє, який пам'ятає свою історію.
Велика і багата історична спадщина Первомайщини, яка стала колискою багатьох славних справ і починань. Золотими літерами в історію рідного краю вписані імена славних земляків — Героїв Радянського Союзу, серед яких гідне місце займає і Абрам Абрамович. А меморіальна дошка на сільському осередку культури — яскраве наочне свідчення того. Віриться, що кожному, хто побачить цей пам'ятний знак, захочеться дізнатися детальніше про подвиг відважного командира.

---

У селі Поляни Березнівського району Рівненської області відбувся черговий XXVI обласний турнір з волейболу серед ветеранів війни в Афганістані, присвячений пам'яті воїна-інтернаціоналіста Івана Феодосійовича Холоде.
Іван Холод героїчно загинув 11 травня 1980 року під час жорсткого бою в провінції Кунар при проведенні бойової операції. Нагороджений посмертно медаллю «За відвагу». Іван був працелюбним, чуйним і привітним юнаком, любив спорт, допомагав іншим — таким його запам'ятали односельці.
15 районних і міських організацій ветеранів війни в Афганістані делегували свої команди для участі в турнірі, а також дві команди дітей учасників бойових дій.
Турнір розпочався панахидою по загиблих в Афганській війні. Голова Полянської сільської ради Раїса Ковальчук побажала спортивних досягнень і перемог, запросила спортсменів знову відвідати гостинну полянську землю наступного року. Голова Рівненської обласної організації УСВА Микола Ражик подякував учасникам за пам'ять, яку вони несуть у своєму серці, й побажав яскравих перемог. Голова Березнівської районної організації УСВА Іван Попач розповів про воїнів-інтернаціоналістів району, про їхню мужність і відвагу на Афганській війні. Школярі привітали учасників турніру і вручили хліб-сіль.
Після урочистого мітингу розпочалися змагання. Команди показали високу спортивну майстерність і волю до перемоги. Особливо напруженими були партії між фіналістами. Перше місце виборола команда Рівненського району, друге — Рокитнівського, третє — волейболісти Кузнецовська.
Після вручення нагород учасники традиційно скуштували шур- пу тогорічного переможця турніру. Працівники Березнівського районного Будинку культури подарували дискотеку, на якій прозвучали популярні сучасні й народні пісні.
Завдяки турніру на приз І. Холода вшановано пам'ять загиблих в Афганістані, привернуто увагу до сьогоднішніх проблем учасників бойових дій і проведено роботу з військово-патріотичного виховання молоді на прикладах героїзму воїнів-інтернаціоналістів.

У селі Старі Петликівці на Тернопільщині з ініціативи Бучацькоїрайонної організації УСВА проведено турнір з футболу пам 'яті полеглих на Афганській війні земляків Богдана Гриньківа з села Медведівці й Теодозія Знака з села Білявинці.
Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий відзначив, що пам'ять про полеглих бойових побратимів, увічнена у цьому турнірі, вічно житиме в серцях земляків.
У змаганнях взяли участь сільські команди Бучацького району. У фінальному матчі футболісти з Переволок перемогли команду Пиляв з рахунком 3:0. Переможцям вручено кубок, а кращим гравцям — грамоти і цінні подарунки.
Правління обласної організації УСВА щиро вдячне ветеранам Афганської війни Богдану Меньків і Богдану Романів за надання матеріальної допомоги.
 

У селі Василів Заставнівського району Чернівецької області відбувся футбольний турнір, присвячений пам'яті воїнів-«афганців» Тараса Бабича і Михайла Довбні, які загинули в Афганістані, та Миколи Гоивули, який відійшов у вічність у мирний час.
Змагання розпочали хвилиною мовчання. Учні Василівського НВК і учасники бойових дій в Афганістані поклали вінки до могил загиблих.
Перше місце вибороли господарі, друге — футболісти села Чуньків, третє — команда з Кулівців. Голова районної організації УСВА В. Стецюк вручив призерам грамоти і кубки.
Заставнівська районна організація щиро дякує учасникам турніру за цікаву гру, суддям — І. Гривулу, В. Скибін- ському, вболівальникам — за підтримку гравців, а за сприяння в організації — вчителю фізичного виховання Василівського НВК М. Королику.
Спонсор турніру — районна організація УСВА, яка придбала кубки і грамоти, приватний підприємець О. Шкуматов дав гроші, ФК «Василів» придбав вінки.

---

Совет ветеранов полка приглашает на традиционную встречу ветеранов 16-го понтонно-мостового Верхнеднепровского ордена Красной Звезды полка (впоследствии 210-й понтонно-мостовой бригады).
Встреча начнется в 10.00 20 августа у памятника воинам-понтонерам на территории Броварского инженерного полка.