Недоліки закону щодо інвалідів війни необхідно усунути

Звернення голови УСВА

Народному депутату України
І. Ф. Шарову

Шановний Ігоре Федоровичу!

С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Оргкомітет обговорив план заходів

---

Знаем, помним, гордимся нашими героями и военачальниками – участниками боевых действий в Афганистане
Герой Советского Союза – звание, высшая степень отличия в СССР за личные заслуги, связанные с совершением героического подвига. Учреждено 16 апреля1934 года, а 1 августа 1939 года  учреждена медаль «Золотая Звезда». С этого времени Героям Советского Союза вручались высшая награда СССР — орден Ленина и знак особого отличия — медаль «Золотая Звезда».
За мужество и героизм, проявленные в боевых действиях в Афганистане, звания Героя Советского Союза удостоены 86 военнослужащих, из них 28 — посмертно.
18 Героев Советского Союза родились в Украине: В. В. Арсенов – в  Донецке (награжден посмертно), B. C. Белюженко – в селе Новогригоровка Межевского района Днепропетровской области, А. П. Богданов – в селе Дозорное Белогорского района АР Крым (награжден посмертно), В. Ф. Гончаренко – в Полтаве, Я. П. Горошко – в селе Борщевка Лановецкого района Тернопольской области, В. И. Гринчак – в селе Чемерполь Гайворонского района Кировоградской области, Е. И. Зельняков – в  Житомире, В. Д. Капшук – в селе  Карапыши Мироновского района Киевской области, В. Ф. Карпухин – в Луцке, B. C. Кот – в поселке Алексеево-Орловка в черте Шахтерска Донецкой области, В. А. Кучеренко – в селе Нижняя Сыроватка Сумской области, О. П. Онищук – в поселке Путринцы Изяславского района Хмельницкой области (награжден посмертно), И. Н. Плосконос – в Павлограде, П. В. Рубан – в селе Хильчичи Середино-Будского района Сумской области (награжден посмертно), А. В. Руцкой – в Хмельницком, В. П. Синицкий – в селе Вербяж Воловецкого района Закарпатской области, С. Л. Соколов – в Евпатории, А. И. Стовба – в Днепропетровске (награжден посмертно).
9 Героев Советского Союза похоронены в Украине: В. В. Арсенов – в поселке Грабари Куйбышевского района Донецкой области, А. П. Богданов – в Симферополе, В. К. Гайнутдинов – в Саках, Я. П. Горошко – в Киеве, С. П. Козлов — в Виноградном Закарпатской области, О. П. Онищук – в Изяславе Хмельницкой области,  П. В. Рубан – в Запорожье, И. Н. Плосконос – в Киеве, А. И. Стовба – в Днепродзержинске Днепропетровской области.
Многие офицеры и генералы — Герои до и после участия в боевых действиях в Афганистане проходили службу в Киевском, Одесском, Прикарпатском военных округах на территории Украины.
Звания Героя Российской Федерации удостоен П. И. Шкидченко, который родился в Радомышле Житомирской области и похоронен в  Днепропетровске (награжден посмертно).
Звания Героя Украины удостоен С. В. Червонопиский, который родился в  Черкассах.
Судьба всех высших военачальников, прошедших через Афганистан, участвовавших в  боевых действиях, связана с Украиной.

Украина – родина министра обороны СССР, руководителя Оперативной группы МО в Афганистане Маршала Советского Союза С. Л. Соколова, заместителя главного военного советника генерал-лейтенанта П. И. Шкидченко, командармов генерал-лейтенанта Б. И. Ткача и генерала армии В. Ф. Ермакова, советника начальника Генштаба ВС ДРА генерал-майора П. Г. Костенко, советника Главкома ВВС и ПВО ДРА генерал-лейтенанта А. М. Шапошникова.
Участвовали в боях за освобождение Украины от фашистских захватчиков в период Великой Отечественной войны руководитель Оперативной группы МО в Афганистане генерал армии В. И. Варенников, командующие Южным направлением генералы армии Ю. П. Максимов, М. М. Зайцев, главные военные советники генералы армии А. М. Майоров, М. И. Сорокин, генерал-полковник С. К. Магометов, заместители главного военного советника генерал-лейтенанты П. И. Шкидченко, В. П. Черемных, генерал-майор В. П. Заплатин.

Командовали войсками Киевского военного округа главный военный советник генерал армии Г. И. Салманов и командарм генерал-полковник Б. В. Громов, командовал войсками Прикарпатского военного округа генерал армии В. И. Варенников.

Занимали высокие служебные должности в Киевском, Одесском и Прикарпатском военных округах главный военный советник генерал-лейтенант Л. Н. Горелов, генерал-лейтенант П. И. Шкидченко, советники главкома ВВС и ПВО ДРА генерал-лейтенант А. М. Шапошников, генерал-майор О. Г. Орлов, командармы генерал-полковник Б. И. Тухаринов, генерал-лейтенант Б. И. Ткач, генерал-полковник Л. Е. Генералов, генералы армии И. Н. Родионов, В. П. Дубынин и другие.

Главным организатором работ воинских частей по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС был генерал армии  В. И. Варенников, в его штабе работал начальник группы планирования боевых действий главного военного советника в ДРА генерал-майор И. Я. Брунениекс.

Стали почетными жителями городов Украины: Житомира – генерал армии М. И. Сорокин, Евпатории – Маршал Советского Союза С. Л. Соколов, Изюма – генерал армии В. И. Варенников, Одессы – генерал-лейтенант Л. Н. Горелов.

---

     Міністерство соціальної політики України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 16.07.2013 № 24354/15/1-13 стосовно забезпечення виконання підпункту 4 пункту 2 Плану організації виконання Указу Президента України від 12.06.2013 № 329 «Про проведення у 2014 році в Україні Року учасників бойових дій на території інших держав» повідомляє.
     Підпунктом 4 пункту 2 Плану передбачено Міністерству соціальної політики та іншим зацікавленим центральним органам виконавчої влади за участю громадських об'єднань воїнів-інтернаціоналістів розробити і затвердити заходи щодо посилення контролю за встановленням особам статусу ветеранів війни.
     Міністерство внутрішніх справ повідомило про відсутність будь-яких пропозицій з порушеного питання, оскільки, на їхню думку, встановлення громадянам статусу інваліда війни та учасника війни врегульовано на законодавчому рівні. Додатково слід зазначити, що у цьому міністерстві створена і працює Координаційна рада ветеранів Афганістану МВС України, головною метою якої є соціальний захист воїнів-інтернаціоналістів.
     За повідомленням СБУ, відповідно до статті 32 Закону України «Про Службу безпеки України» контроль за її діяльністю здійснюється Президентом України та уповноваженими ним державними органами. Враховуючи зазначене, участь громадських об'єднань у заходах щодо посилення контролю за встановленням особам статусу ветеранів війни в Службі безпеки України вбачається неможливою.
     Водночас, з метою виконання вимог законодавства України і нормативно-правових актів стосовно надання особам статусу ветеранів війни в Центральному управлінні та регіональних органах Служби безпеки України створені відповідні комісії, через які керівництво СБУ здійснює постійний контроль за цією діяльністю.
     Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) висловила пропозицію щодо проведення перереєстрації й заміни посвідчень учасників бойових дій та інвалідів після періоду Великої Вітчизняної війни. УСВА вважає за необхідне створити 27 регіональних комісій при державних адміністраціях, а також спеціальну комісію при Кабінеті Міністрів України (Міністерстві соціальної політики України), куди повинні увійти представники органів, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 надано право видачі посвідчень учасників бойових дій, та представники всеукраїнських громадських об'єднань ветеранів, які входять до складу Консультативної ради з питань поліпшення соціального захисту ветеранів війни.
     Також УСВА вважає, що право видачі та заміни посвідчень необхідно надати на основі рішень комісій тільки управлінням соціального захисту за місцем реєстрації ветерана.
     Державна служба з питань інвалідів та ветеранів запропонувала, зокрема, наступне:
     – здійснити вибіркову міжрегіональну документальну перевірку законодавчих підстав для видачі особам посвідчення з написом «Посвідчення учасника війни», «Посвідчення інваліда війни», що підтверджують статус ветерана війни;
     – створити міжвідомчу групу для вибіркової перевірки законності визначення статусу ветерана війни для осіб, яким видано посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій»;
     – розглянути питання щодо створення єдиного державного міжвідомчого органу при Кабінеті Міністрів України з правом розгляду конфліктних ситуацій щодо визначення статусу ветерана війни, включити до його складу представників громадських об'єднань ветеранів за згодою.
     Мінсоцполітики вважає за доцільне підтримати пропозицію УСВА стосовно створення регіональних комісій, а також пропонує створення єдиного державного міжвідомчого органу з правом розгляду конфліктних ситуацій щодо визначення статусу ветерана війни з включенням до його складу представників громадських об'єднань ветеранів за згодою.
     Враховуючи викладене, просимо доручити зацікавленим центральним органам виконавчої влади надати ґрунтовні пропозиції щодо створення регіональних комісій та міжвідомчого органу, а також можливих кандидатур до його складу.

Про перереєстрацію та заміну посвідчень

Прес-служба УСВА.

Зустріч однополчан через роки

Петро КАНАК,
член правління Тернопільської обласної організації УСВА.

З ГІР АФГАНСЬКИХ – В ГОРИ УКРАЇНСЬКІ

Віта БОЙЧУК.

В організаціях УСВА
Ревізійна комісія рекомендує

Прес-служба УСВА.

Первый звон колокола памяти

Александр ПОПОВ,
член Луганской областной организации УСВА.

Праздник с песнями и подарками

Нина ГУРСКАЯ,
пресс-секретарь Запорожского областного объединения  УСВА.

Подвиг, що спонукає до життя

        Володимир ПИПИЧ,
        член Шепетівської спілки
        ветеранів Афганістану.

Память в бронзе, металле и камне
Будут помнить земляки

Александр СИНИЦКИЙ,
председатель Козелецкого районного союза ветеранов Афганистана.

Тем, кто сражался на земле чужой

Пресс-служба ЗОО УСВА.

У рідному селі героя

В. АЛЕКСАНДРОВ,
голова Добровеличківської районної спілки УСВА.

Долг боевых побратимов

Виктор ПЕРЕПИЧКА,
председатель Староконстантиновской районной организации
воинов-интернационалистов.

Наш біль застигне у камені

Степан КОРНІЄНКО,
секретар Яворівської районної організації УСВА.

---

Ветеранів Великої Вітчизняної війни серед нас, на жаль, стає дедалі менше. І часто трапляється так, що ми не розпитали про їхній бойовий шлях, за який подвиг і чим вони були нагороджені. Ще менше ми знаємо про подвиги і нагороди загиблих на війні.
Так було і з моїм родичем І. Т. Ширченком з  села Йосипівки Малинського району Житомирської області. У 1975 році через архів Міністерства оборони СРСР мені вдалося розшукати його орден Слави третього ступеня. До нагороди Івана Талімоновича було представлено у 1944 році, проте у роки війни орден він не отримав, оскільки був тяжко поранений і довго лікувався у різних госпіталях. Отримати заслужену нагороду я тоді допоміг, але так і не розпитав, за що конкретно вона була.
І ось нещодавно, згадавши ту історію, зайшов на офіційну сторінку архіву Міністерства оборони Росії — колишнього архіву Міністерства оборони СРСР — «Подвиг народа» і знайшов нагородний лист на червоноармійця-розвідника 1130-го стрілецького Тернопільського полку 336-ї стрілецької Житомирської дивізії І. Т. Ширченка. Ось про що в ньому йдеться: «Товарищ Ширченко в боях за деревню Кселикенцы 20.08.1944 года, действуя с взводом пешей разведки, проявил смелость и отвагу, под сильным огнем противника ползком пробрался в деревню, выявил огневые точки противника, которые были уничтожены огнем нашей артиллерии. При захвате пленного в районе Юзефув 10.10.1944 г. тов. Ширченко ворвался в немецкие траншеи, уничтожив двух немецких солдат, обеспечил группе захват пленного».
Через цей веб-сайт мені також вдалося дізнатися про бойові нагороди батька Любові Козлової з села Пристанційного, що на Житомирщині. Микола Іванович Філоненко — гвардії старшина, виконував обов'язки командира шабельного взводу 21-го гвардійського кавалерійського полку, був нагороджений медаллю «За відвагу» і орденом Слави третього ступеня. Медаль він отримав за те, що в бою 20 вересня 1944 року особисто знищив 10 фашистів, орден Слави — за вміле керівництво шабельним взводом 5 лютого 1945 року під час бою на лівому березі ріки Одер, а також за особисту мужність і відвагу. Під час цього бою він знищив 4 солдатів ворога і, незважаючи на поранення, продовжував керувати взводом. Наступного дня помер від ран.
Дочка знала, що батько загинув десь у Німеччині. Не знала вона і про його нагороди. Відтепер Любов Миколаївна може пишатися подвигами батька разом з донькою та онуками. А держава щомісяця доплачуватиме їй, як інваліду з дитинства, за нагороди батька 213 гривень до пенсії.
Ось так веб-сайт «Подвиг народа» допомагає людям дізнаватися про героїчне минуле батьків і дідів.

---

В городе Каменске-Уральском Свердловской области на родине  бывшего командующего  40-й армии,  начальника Генерального штаба Вооруженных Сил Российской Федерации, Героя России генерала армии В. П. Дубынина открыт памятник.
Монумент в центральном парке культуры и отдыха посвящен командарму, солдатам и офицерам, ветеранам боевых действий в Афганистане и участникам контртеррористических операций. На его открытии присутствовали члены семьи, родственники, руководители федерального округа, российские военачальники, военнослужащие, ветераны, принимавшие участие в боевых действиях и контртеррористических операциях, жители города.
Генерал армии В. И. Исаков отметил военные заслуги Виктора Петровича Дубынина, его талант и умелое руководство войсками в Афганистане и в период мирного строительства Вооруженных Сил новой России.
Памятник  изображает один из эпизодов Афганской войны. На постаменте установлены три бронзовые фигуры: Дубынин и двое военнослужащих, один из которых держит радиостанцию. Место для монумента выбрано не случайно: Виктор Дубынин родился в поселке Мартюш Каменского района 1 февраля 1943 года. Он зарекомендовал себя талантливым военачальником, смелым и мужественным офицером. В июне 1992 года был назначен начальником Генштаба ВС РФ. В 2003 году Указом Президента Российской Федерации за проявленное личное мужество и умелое руководство войсками генералу армии Виктору Дубынину посмертно присвоено звание Героя России.

---

Про внесення зміни до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії  їх соціального захисту» щодо першочергового безплатного забезпечення санаторно-курортним лікуванням інвалідів війни
Верховна Рада України постановляє:
1. Пункт 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст. 425; 2008 р., №№5-8, ст. 78; із змінами, внесеними Законом України від 16жовтня2012 р. №5462-41) викласти в такій редакції:
«3) безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
Інваліди війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, безплатно забезпечуються санаторно-курортним лікуванням першочергово із числа позачерговиків.
Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Інваліди війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування інваліда на обліку або за місцем його роботи.
За бажанням інвалідів замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни першої-другої груп – у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни третьої групи – у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань».
2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

21 травня 2013 року.
№ 284–VII.

---

Уряд підтримав пропозицію Мінсоцполітики щодо збільшення розмірів грошових компенсацій інвалідам на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів і на транспортне обслуговування.
Про це сказала міністр соціальної політики України Наталія Королевська, коментуючи затвердження відповідної постанови КМУ. «Постанова передбачає збільшення розмірів грошових компенсацій інвалідам на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів і на транспортне обслуговування у середньому на 50% на місяць для однієї особи», – сказала Наталія Королевська. Міністр нагадала, що розміри таких компенсацій не змінювалися понад десять років. «За цей час ціни на бензин і технічне обслуговування автомобіля зросли більше ніж утричі», – зауважила вона. – Це підвищення стосується близько 82 тисяч інвалідів. На ці потреби у бюджеті 2014 року буде передбачено 6,2 млн. грн.».
Із 82 тисяч 34 241 інвалід отримує компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів (з них мають у користуванні автомобіль 32 716 осіб, а мотоколяску – 1 525 осіб) і 47 581 інвалід отримує компенсацію на транспортне обслуговування, оскільки вони мають право на забезпечення автомобілем, але не отримали його.
Квота бронювання квитків

Кабінет Міністрів пропонує встановити квоту бронювання для людей з обмеженими можливостями – не менше 15% проїзних документів на нижні місця.
Про це йдеться в урядовому законопроекті «Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових прав інвалідів та дітей під час користування залізничним транспортом в Україні» №3032 від 26.07.2013 р.
Основною метою законопроекту є поліпшення становища інвалідів та осіб, які здійснюють поїздки з дітьми віком до шести років, під час проїзду залізничним транспортом шляхом встановлення додаткових гарантій при придбанні проїзних документів на нижніх місцях для лежання.
Правила бронювання, строки зняття броні та порядок продажу заброньованих проїзних документів затверджуватимуться центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Строк зняття броні не може перевищувати три дні до кінцевої дати реалізації відповідного проїзного документа.

Поліпшиться забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів
Уряд за ініціативи Української Спілки ветеранів Афганістану і поданням Міністерства соціальної політики вніс зміни до Порядку використання коштів, передбачених у держбюджеті на забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів ( Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів» №547 від 7 серпня 2013 р.).
Відповідно до раніше затвердженого Порядку придбання житла здійснювалося за результатами торгів, але вартість 1 кв. м не повинна була перевищувати граничної вартості, затвердженої урядом.
Оскільки в деяких регіонах вона була вища, це не дозволяло купувати житло й освоювати бюджетні кошти. Така норма фактично блокувала виконання цільової соціальної програми: із передбачених у Держбюджеті-2012 91 млн. грн. вдалося використати лише 55,1 млн. (60,5%).
Крім того, вдосконалено механізм спрямування бюджетних коштів, а також контролю за їх використанням через структурні підрозділи Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Усе це дозволить раціональніше використовувати кошти і збільшити кількість придбаних квартир для таких громадян.

За матеріалами журналу «Соціальний захист».

---

Даже подумать не могла, что столкнусь в жизни с ситуацией, которую не могу решить уже второй год. Может быть, мое письмо поможет кому-то принять правильное решение, а может быть, еще кто-то в Украине также не может победить бюрократию, и тогда мы объединимся и защитим свои права.
В стране идет процесс создания обществ совладельцев многоквартирных домов и
реорганизация ЖЭК, ЖСК в ОСМД. Вот я и столкнулась с глухой стеной, когда не принимают документы для оформления льгот.
Я участник боевых действий в Афганистане (удостоверение АБ № 437393), инвалид  третьей группы, проживаю в Харькове в доме, где создано ОСМД «Меркурий-2006». Договоров между жильцами дома и поставщиками коммунальных услуг нет, а коллективным абонентом-потребителем коммунальных услуг выступает само ОСМД.
Председатель ОСМД отказывается предоставлять мне льготу на оплату жилья и коммунальных услуг. Два раза (в декабре 2012 и в марте 2013 г.) Харьковский городской союз ветеранов Афганистана обращался в письменном виде к председателю ОСМД М. М. Аристовой с просьбой следовать законам Украины и не нарушать права участников боевых действий. Обращения были проигнорированы.
Я обратилась за помощью к депутату городского совета С. Б. Сироте. От имени депутата  направлялись два запроса 21.11.12 г. (исх. № 1/21) и 30.01.13 г. (исх. № 1/30). На один запрос пришла формальная отписка, что льготы Е. В. Гученко находятся в стадии оформлення, а второй запрос остался без ответа.
31 мая 2013 года за № 1/31 депутат С. Б.  Сирота направил депутатский запрос в прокуратуру Фрунзенского района Харькова. Ответ Фрунзенского РВХМУ Харькова от 02.07.13 № 59/1910 меня просто ошеломил: «ОСМД является неприбыльной организацией и у него нет цели получать прибыль для дальнейшего распределения между членами ОСМД. Льготы, которые предусмотрены Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», предоставляются организациями за счет собственных средств. А собственных средств у ОСМД  «Меркурий-2006» нет, так как оно не имеет уставного капитала, накоплений и нераспределенной прибыли. ОСМД «Меркурий-2006» органами местного самоуправления не делегированы полномочия по предоставлению льгот отдельным категориям граждан».
Вот такой получила я отказ на свое право на льготы, гарантированное мне Конституцией и Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»,  и лишь потому, что я проживаю в доме, принадлежащем ОСМД. По предыдущему месту проживания, в ЖСК, у меня вообще не было проблем с льготами.
і
Так  где же гарантия нашей социальной защиты? И куда дальше обращаться – в Генеральную прокуратуру, к Президенту Украины? Второй год не могу добиться справедливости, и это в то время, когда мы готовимся встретить 25-летие вывода войск из Афганистана и так много наши чиновники говорят о поддержке, уважении ветеранов войны.

          За разъяснением ситуации редакция обратилась к руководителю юридической службы УСВА О. А. Выборнову, который считает, что спор Екатерины Васильевны с руководством ОСМД может разрешить только суд по месту проживания ответчика. К большому сожалению, в нашей стране нередко только через суды можно защитить свои законные права.

---

Документальное издание «ЛОО УСВА 20 лет» – своеобразный отчет о работе Луганской областной организации УСВА за два десятилетия.
Воинам-интернационалистам области посвящена эта книга, рассказывающая о том, как воевали луганчане в Афганистане, как сложилась судьба ветеранов после войны, чем они занимались, как объединились в свои организации. Какое место в обществе, в жизни Луганщины заняли «афганцы», как складывались и развиваются отношения с государственными, исполнительными органами власти – и об этом можно прочитать в новом издании.
Большой раздел посвящен истории создания, становления и развития областной, районных и городских организаций ветеранов Афганистана. Читатель узнает о целях, задачах и основных направлениях их деятельности.
В книге освещены житейские проблемы участников боевых действий, инвалидов, семей погибших. Заметное место отведено патриотическому воспитанию молодежи, преемственности поколений.
С любовью и уважением написаны очерки о председателях районных и городских организаций, ветеранах-«афганцах». Важная часть издания – стихи и песни  воинов-интернационалистов, фотоматериалы о жизни и работе ветеранов Афганистана и их организаций.

---

Об Афганской войне и участии в ней наших воинов-интернационалистов написано немало мемуаров, документалистики, художественных произведений. Новая книга львовянина Игоря Мосейченка «Долгое эхо Афгана» основана на публикациях в печати, которые автор собирал многие годы.
Журналисты обращались к теме необъявленной войны и во время боевых действий, и после, пишут о ней и сейчас. Благодаря этим публикациям многие читатели зримо открыли для себя страницы периода нашей истории.
 Игорь Мосейченок – профессиональный журналист, главный редактор журнала Академии Сухопутных войск имени гетмана П. Сагайдачного «Офицер Украины», полковник запаса, за более чем три десятилетия военной службы прошел большой путь, одним из сложнейших этапов которого была война в Афганистане. Теме этой войны, мужеству и героизму наших воинов посвящены многие его материалы в средствах массовой информации, их знают и помнят читатели нашей газеты. Необъявленной войне посвящена и книга «Львов – Афган – Львов», увидевшая свет в 2006 году.
Новая книга – результат многолетней работы автора, в ней широко использованы публикации средств массовой информации, свидетельства участников боевых действий,  уникальные фотографии разных лет войны и показывающие сегодняшний день воинов-интернационалистов. В книге журналисты и участники боевых действий, как бы являясь соавторами, ведут интересное насыщенное повествование об одном из самых драматичных и в то же время доблестных периодов бывшего СССР, его последствиях, вот уже четверть века отражающихся на жизни людей.
Автор знакомит читателя с рядом аспектов спецопераций в далекой мусульманской стране, социальной политики верхних эшелонов власти по отношению к «афганцам». Книга содержит воспоминания известных военачальников. Особое место отведено в ней представителям Львовской областной организации Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), возглавляемой Михаилом Магеровским.
«В течение многих лет рос мой личный архив под коротким названием «Афган»: тяжелели книжные полки, множились папки с вырезками из журналов и газет, накапливались уникальные фотографии, записи, – пишет Игорь Мосейченок в обращении к читателю. – Решение частично использовать его для настоящей книги вызрело не случайно. Стараясь придерживаться хронологии событий, от начала и до конца повествования я лишь выстраиваю цепь из публикаций средств массовой информации разных лет: и тех, рожденных журналистским замыслом еще там, за речкой, и тех, что увидели свет уже после вывода советских войск из Афганистана.
С течением лет ушел из жизни кто-то из корреспондентов и героев их очерков и репортажей. Не существует ряда изданий, на которые ссылаюсь, как и государства под названием СССР. Но тем ценнее, думается мне, становится наследие, о котором речь, потому что не канула в Лету работа многих людей, а оставила свой заметный след на скрижалях истории…»
Будем надеяться, что новая книга Игоря Мосейченка тоже оставит свой след  в нашей памяти, станет достойным подарком многим боевым побратимам накануне 25-летия вывода войск бывшего СССР из Афганистана.

---

Яку пам'ять залишила по собі для багатьох уродженців Коломийського району, що на Івано-Франківщині, війна в Афганістані? Відповідь на це непросте питання – у документальній хроніці «Сини Коломийщини в Афганській війні».
22 роки діє Коломийська організація ветеранів Афганістану – одна з найкращих, найбойовитіших у нашій державі. І недарма флагманом ветеранського руху називає цю міськрайонну ветеранську організацію голова УСВА, Герой України Сергій Червонописький у вступному слові. Коломия стала широко відома завдяки згуртованості воїнів-інтернаціоналістів, яких там налічується більше 400. А правління, яке очолює вже тричі переобраний головою організації Йосип Тодорів, задає тон у роботі, показує приклад іншим ветеранським осередкам.
Коломияни створили своєрідний літопис організації, самі розповіли про свою роботу, проблеми і здобутки, про все те, що корисного зроблено за два десятиріччя.
Розділ «Про тих, що не повернулися» – мартиролог гірких втрат, яких зазнала Коломийщина на Афганській війні. Чотирнадцять синів не повернулися до отчого порогу. Про коротке життя і бойовий подвиг земляків розповідає нова книга.
Важлива частина видання – розповіді й спогади учасників бойових дій «На війні – як на війні». Книга добре ілюстрована, в ній багато фотографій – і архівних, і тих, які показують сьогодення коломийських ветеранів.
Нове видання про діяльність Коломийської організації ветеранів Афганістану – ще один доказ того, що спілка набрала сили, повнокровно живе, і не лише сьогоднішнім днем, але й хоче залишити слід для майбутніх поколінь. 

---

Книга «Мосты, соединяющие сердца» посвящена киевским понтонерам и рассказывает о создании и боевом пути 16-го понтонно-мостового Верхнеднепровского ордена Красной Звезды полка (впоследствии 210-й понтонно-мостовой бригады), рожденного в Киеве в 1945 году.
Этот историко-литературный очерк основан на архивных, документальных данных и на воспоминаниях ветеранов-понтонеров.
Книга интересна и для ветеранов,  и для широкого круга читателей. Ее цель – рассказать об одной из лучших частей не только Краснознаменного Киевского военного округа, но и всей Советской Армии, повысить интерес подрастающего поколения  к славной профессии воина-понтонера.
В главе  «Мы помним тебя, Афганистан» рассказывается о войне в Афганистане, о боевом пути полка, о воинах-понтонерах, которым приходилось наводить мосты под обстрелом, о первом  понтонном мосту через реку Амударью, который наводился в ночь с 24 на 25 декабря 1979 года и по которому утром наши войска вошли в Афганистан.
Книга иллюстрирована многими фотографиями. Издана под литературной редакцией писателя, военного журналиста, лауреата премии Союза журналистов СССР полковника в отставке А. П. Полякова.

---

Книга Володимира Новікова «Мне отмшение и аз воздам» є своєрідним намаганням розповісти про воїнів-інтернаціоналістів, що відображає, можливо, один з нових підходів до вивчення наслідків перебування наших військовослужбовців у «гарячих точках».  Дослідження також містить цікаві відомості щодо історії козацтва, достовірні дані про соловецькі голгофи, відображає сучасні події.
У своїх історико-публіцистичних оповіданнях «Хто ми, воїни-інтернаціоналісти?», «Багряне небо», «Наслідок політиканства», «Соловецька голгофа для українців», «Апостоли Української державності і вороги» автор намагається через своє особисте сприйняття поєднати минуле і сьогодення, пошук і втілення в життя біблійної істини – жити без помсти за особисті образи, гріхи людські, а бути вище цього і довіритись Божому суду. Тоді все повернеться Добром.
Кожна людина шукає Істину власноруч і так само рятує свою душу і честь. Багато  років, які минули після закінчення Афганської війни, з різних причин не дали можливості  для об’єктивного історико-політологічного, системного аналізу подій в цій країні і навкруги неї. Афганська епопея не пройшла  академічний етап вивчення. Не сприяли історизму і об’єктивності у висвітленні афганського сегмента світової і релігійної історії і методологічні, методичні руїни формаційного і класового підходів до висвітлення минулих подій радянського періоду.
Час показав, що намагання істориків від влади нав’язати свою ідеологію введення і перебування наших військ у Афганістані завжди наштовхувались на міцний внутрішній супротив учасників бойових дій. Ця боротьба базувалась і базуєтья на особистій пам’яті «афганців», що, як  правило, не збігається з «загальноприйнятими» оцінками, судженнями, концепціями.
Правда історії і правда історичної пам’яті рідко збігаються, XX століття створило дисбаланс між академічною історією і народною пам’яттю, яку нерідко відносять до звичайної усної інформації, міфології або фольклору. Пам’ять нерідко буває вибірковою, вона «працює» в кількох проекціях. Пам’ять про афганські події далеко не мирна. У ній здебільшого трагічна і травматична  цілісність поряд з героїчною. Носіями цієї пам’яті в Україні набирається приблизно 160 тисяч осіб, які перебували в Обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані.
Володимир Новіков своїми доказами намагається сприяти ліквідації міфів, фальсифікацій афганської епопеї, формує усну історію, створює історичну базу для наступних поколінь історіографів. Але, головне, базисне в тім, що автор залишився вірним патріотичним ідеям. Це  не глобально-радянський, а груповий, колективний – солдатський, офіцерський, бойовий патріотизм. Саме тому він став основою унікального «афганського» братерства.
Автор наполегливо проводить думку про те, що тільки за фактами можна судити про доцільність виконання військового обов’язку. І протестує проти того, що нас, особливо молоде покоління, змушують пишатися тими, хто   століттями ненавидів, спустошував, стріляв. Не обов’язково бойовими, а і «вибухівками» психологічної війни.
 Навіки справедливо  зганьбив колишнього міністра оборони генерала Радецького і його клевретів. В історії повинні бути імена не тільки героїв, але і антигероїв. Особливо тих, хто «лупцював» в Україні уцілілих в Афганістані «афганців», знищуючи сам дух бойового братерства, вірності присязі й героїко-патріотичним традиціям, будучи зобов’язаним їх зміцнювати.
Ось і маємо те, що маємо: зникла святість професії – Батьківщину захищати.  А разом з цим зникла і боєздатність Збройних Сил. Більшість юнаків думає лише про виїзд за кордон, бізнес і дармовину. Зате бойові офіцери, закінчивши свої військові академії на полі бою, закріпивши практику теорій не на паркетах високих кабінетів і в саунах, були викинуті. Прикладів на цей рахунок у книзі В. Новікова чимало. І він, не даючи оцінки, пропонує читачам самим зробити аналіз подібної абсурдної ситуації.
Автор вміло, ненав’язливо проводить паралель між життям у боях  і після них в Україні. Різниця, за великим рахунком, невелика. Доводилось виживати, але не здаватися. Частіше кріпли і розумнішали не від перемог, а поразок, втрат друзів. І від цього майбутні перемоги ставали ще значнішими.
Лейтмотив  досліджень В. Новікова – звернення до Бога, каяття, згадування загиблих, славлення мучеників боїв і віри. Автор постійно нагадує про мораль, святість і чистоту  взаємних відносин. Пам’ятаючи про це, ми повинні, де б не були,  не залишати після себе духовну і мирську отруту. Тим більше проливати її на пам’ять загиблих «афганців», які першими прийняли у далекій мусульманській державі  хвилі  міжнародного тероризму, ісламського екстремізму, наркотероризму, що стали світовою загрозою людству.
Сьогодні ми настільки почорніли від ідеологічної, психологічної, моральної, фізичної наруги, що приклади незламності духу  18-19-річних юнаків  у період виконання бойового завдання,  сприймаються як вигадки. Але дослідження Володимира Новікова доводять, що героїзм, патріотизм, допомога товаришу, командиру, вірність присязі – не видумки, а нормальні явища для справжніх чоловіків.
 По-різному сприйматиме читач цей збірник, до якого увійшли п’ять різних досліджень, в яких автор брав безпосередню участь. Адже всі ми такі різні  особистості. Не можна забувати своє минуле, без нього немає майбутнього. Мається на увазі, що без викарбуваних у пам’яті зарубок і віх важко знайти правильний вихід із життєвих лабіринтів. Наприклад, з участі у війні в Афганістані радянських військ і «генеральної репетиції» у пустелі Гобі. Тому читачам, не байдужим до власної історії, і присвячена ця незвичайна  за змістом книга.

---

В адрес редакции и УСВА часто приходят письма от воинов-интернационалистов с просьбой найти однополчан, с которыми делили радости и горести службы, от родных и близких погибших в Афганистане, ищущих боевых товарищей своих сыновей, друзей и братьев. Наш общий долг – помочь им в этом нелегком поиске, для чего и открываем новую рубрику «Поможем найти». Пишите на сайт УСВА или в редакцию нашей газеты.


32 года безуспешно ищу однополчан любимого младшего брата – Козьменко Николая Васильевича, родившегося 26 марта 1961 года в Сарани Карагандинской области. Призван на службу весной 1979 года в Печенижин Коломыйского района Ивано-Франковской области. В самом начале службы он был в Овруче, в школе сержантов. В конце 1979 года его отправили в Афганистан. С тех пор я потеряла покой.
Первое письмо из Афганистана – полевая почта 82869 «В» – он прислал в январе 1980 года. Там же была единственная и последняя его фотография. Последнее письмо прислал мне в начале августа 1980 года. У брата было звание сержанта, служил заместителем командира взвода. Писал, что они очищают местность от банд. Коля погиб 31 августа 1980 года, как раз в день рождения нашего папы. Привезли его в гробу к родителям 4 сентября к вечеру, а 5 похоронили.
Сколько попыток мы предпринимали, чтобы что-то узнать о гибели брата! Я много раз несколько лет писала в разные инстанции, которые занимаются поиском солдат, но все безрезультатно. Не получила ни одного ответа на свои письма, но надежды не теряю. Надеюсь найти хоть одного его сослуживца, а если их найдется несколько – буду несказанно рада! Хочу с ними общаться, ведь для меня они уже самые родные. Ребята, отзовитесь! Напишите, что знаете о моем брате, о его службе, какой он был там, в армии. Я его очень любила, практически воспитывала, так как мама всегда была на работе.
Уже 33 года прошло, а слезы катятся, как будто это было недавно. Моя душа никак не хочет смириться с его смертью. Мы были очень близки духовно, он очень меня любил, даже ревновал к парням…
Мне его очень не хватает в жизни. Когда Коля был еще маленьким, всегда говорил: «Я вырасту, женюсь, будешь жить рядом со мной, я тебя никому не дам в обиду». Он всегда мечтал жить в Печенижине, где я сейчас живу, любил эти края…

---

Хочу в нашей газете поблагодарить замечательного человека, который прошел ад войны в Афганистане, видел все беды и горе этой войны, – депутата Днепропетровского городского совета, председателя Днепропетровской областной организации УСВА  Виктора Николаевича Волошина.
Я мать погибшего в Афганистане офицера Мария Ивановна Бугара, осталась одна. Иногда, когда нахлынут проблемы, которые мне осилить просто невозможно, кажется,что жизнь теряет смысл. Но всегда в тяжелые для меня времена приходят на помощь небезразличные люди, боевые товарищи сына, дети друзей сына, они возвращают меня к жизни своими словами и поддержкой.
Огромную помощь – моральную и материальную – оказывает однополчанин сына – Виктор Николаевич Волошин. Чувствую его сыновью поддержку. Огромное спасибо ему за заботу и помощь  и низкий материнский поклон.

---

У  селі  Велимче  Ратнівського  району Волинської області відбувся турнір з волейболу  пам’яті воїна-інтернаціоналіста  Миколи Заліпи, який загинув у  Афганістані.
  Микола Васильович Заліпа народився 10 травня 1961 року в селі Видраниця  Ратнівського району. Після закінчення восьми класів Ратнівської школи-інтернату навчався у Харківському індустріальному технікумі. Працював на заводі у Первомайську  Луганської області . В Афганістані – з травня 1982 року. Рядовий, стрілок. Загинув у бою 25 липня 1982 року. Нагороджений посмертно  орденом Червоної  Зірки. Похований в селі  Велимче.   Ім’ям воїна-інтернаціоналіста названо одну з вулиць села.
Учасники змагань поклали  квіти на могили Миколи Заліпи і побратимів, які померли від хвороб у мирний час – Миколи й Петра Каганів.
Турнір проводиться традиційно щороку. Цього разу зустрілися  команда господарів і спортсмени зі Старовижівського району. Гра проходила з перемінним успіхом. Перемогли волейболісти села Велимче.
На  змаганнях були присутні заступник голови Ратнівської райдержадміністрації  Іван  Бурко, сільський голова Василь Філозоф.  Місцеві  «афганці» Василь Геч, Олександр  Літвинович і Ярослав Наход вручили переможцям  кубок, грамоти і волейбольні м’ячі.
Дякуємо спонсорам – Віктору Романіку, Тетяні Савчук і Галині Ващук, які допомогли провести змагання.

---

У селі Гейсиха на Київщині вшістнадцяте відбувся традиційний футбольний турнір на кубок пам'яті воїнів-«афганців».  
Урочиста частина відкриття змагань розпочалася внесенням Державного прапора, прапора Ставищенської районної організації УСВА, виконанням Гімну України, покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам-«афганцям» і до Меморіалу Слави, військовим салютом.
Учасників привітали голова Київської обласної організації УСВА І. Коваль, голова райдержадміністрації Д. Лимар, голова районної спілки ветеранів В. Малаш, військовий комісар підполковник О. Ведмідь.
Справжні баталії не забарилися розгорнутися на футбольних полях Ставища і Гейсихи. Гравцям не завадила навіть раптова злива. Вдруге володарем кубка стала команда Великої Березянки Таращанського району Київщини, на другій сходинці – ФК «Нива», «бронзу» – вибороли жашківчани (обидві команди – з Черкащини). Нагороджені призами кращі футболісти – воротар С. Волошин (ФК «Нива»), бомбардир Ю. Сава (ФК «Жашків»), гравець В. Рокицький (ФК «Велика Березянка»).
Усі бажаючі могли скуштувати смачної солдатської каші. Лунали «афганські» пісні у виконанні групи «Ташакор» з Білої Церкви.
Ставищенська районна спілка ветеранів Афганістану висловлює вдячність депутату Київської обласної ради, голові правління ТОВ ФК «Агролідер Україна» В. І. Гудзенку, директорам ТОВ «Інтерагросервіс» В. В. Міщенку, ТОВ «Інтерагроінвест» В. М. Дабіжі, ТОВ «Ясенсвіт» Е. Г. Геращенку, ТОВ АПК «Насташка» В. П. Марченку, ПСП «Гейсиське» Л. І. Білецькій, СФГ «Перлина» О. В. Пацелі, ПП «Джерело» В. П. Пацелі, СВК «Світанок» В. А. Тупчію, а також приватним підприємцям В. М. Братчику, В. М. Бабенку, А. А. Самохвалу, С. А. Миколайчук, командиру та особовому складу військової частини А-1232 міста Біла Церква, Київській обласній організації УСВА, групі «Ташакор» з Білої Церкві, начальнику відділу молоді та спорту Ставищенської РДА О. Г. Барану, заступнику директора Ставищенського НВК №1 Н. П. П’ятничук, ведучій урочистого відкриття турніру Т. П. Крук, районному спортивному товариству «Колос», Київській обласній федерації футболу.

---

У мальовничому куточку Ковельщини, біля села Бахів відбулися районні спортивно-туристичні змагання школярів, присвячені пам’яті  загиблих в Афганістані.
Організаторами виступили Ковельська міська організація УСВА, райдержадміністрація, Ковельський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Програма була дуже насиченою: командні змагання в молодшій та старшій вікових групах з техніки пішохідного туризму, індивідуальні змагання з техніки пішохідного туризму і стрільба з пневматичної гвинтівки, індивідуальні змагання зі спортивного орієнтування, а також пізнавальні конкурси. Діти сформували й представили композиції з лікарських рослин, розповідали вірші, співали про рідний край.
Школярі показали хорошу фізичну підготовку і високі результати. У кожному виді змагань визначено переможців і призерів, які нагороджені грамотами і подарунками. Вручали нагороди голова Ковельської міської організації  УСВА М. Савосюк і начальник служби у справах дітей райдержадміністрації С. Ілюшик.

---

У Мелітопольському парку культури та відпочинку імені М. Горького відбулася сьома обласна спартакіада інвалідів «Повір у себе», присвячена пам’яті депутата Олега Алексенка.
У спартакіаді взяли участь 148 людей різного віку з обмеженими фізичними можливостями із Запоріжжя, Мелітополя, Якимівки, Мелітопольського і Приазовського районів, команда Спілки інвалідів, ветеранів війни та праці Заводського району Запоріжжя, більшість складу якої – воїни-«афганці».
Учасники змагалися у фігурній їзді на візочках, у бігу, стрибках у довжину з місця, а також демонстрували свої вміння в городках, дартсі й баскетболі. Наша запорізька команда виборола почесне третє місце, здобувши 4 медалі з 18, і була запрошена взяти участь у міжнародній спартакіаді в Бердянську. Настрій у нас бойовий, ми сумлінно готуємось, тренуємося і набираємо  форму, щоб прославити не тільки рідне місто, а й нашу організацію. Приємно, що нам допомагає Cпілка «Громадська оборона».
– Проведення подібних змагань вкрай необхідне, – наголошує голова комітету фізкультури і спорту Всеукраїнської організації інвалідів України  Сергій Чумак. – Вони сприяють стимулу до життя, злагоді в сім’ях. Складно у наш час виживати людям з обмеженими можливостями, та треба долати перешкоди, фізичний біль, нерозуміння оточення. А коли цей бар’єр хоч раз вже подолано, інвалід відкритий для світу.