Про ситуацію, яка склалася в Україні щодо соціально-правовового захисту ветеранів, про інші житейські та суто ситуаційні питання наш кореспондент розмовляв з першим заступником голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів Володимиром Сіроштаном.
– Володимире Григоровичу,  зараз настав такий час, коли  кожен з нас має свою думку щодо поточних політичних подій, ситуації в Україні. Які думки з цього приводу у Вас особисто та у ветеранських організаціях?
– В нас зараз ветеранська спільнота тільки на рівні ветеранів війни нараховує біля півтора мільйона осіб. Вони об’єднані у майже 2 300 громадських організацій різного рівня, офіційно 169 – це ті громадські об’єднання, які є всеукраїнськими, а біля тридцяти з них, які, правда, по-справжньому живі-дійові, а не формально створені під чергового відставного генерала. Представники таких-ось тридцяти структурованих всеукраїнських організацій увійшли до складу Громадської ради, створеної при Службі, як центральному органі виконавчої влади. Це дійсно активна, бойова сила. Зразу зауважу, що жодного серйозного рішення нормативно-правовового характеру, без експертного проходження через ці організації, останнім часом не приймається.
– Які ветеранські об’єднання можете виділити особливо?
– Всі тридцять організацій цікаві кожна по-своєму. Але я хочу нав’язати нашій розмові саме  «проінтернаціоналістську»  направленість. Поясню чому. По-перше, саме воїни-інтернаціоналісти організовано і конструктивно проявили себе на Євромайдані, по-друге, тільки-но ухвалено рішення Кабміну щодо Плану заходів до Року учасників бойових дій на території інших держав.  Зазначу, що десь біля п’ятнадцяти-сімадцяти організацій мають у своєму складі ветеранів-інтернаціоналістів. Не тільки «афганців», але інтернаціоналістів у більш широкому розумінні, адже Радянський Союз в свій час мав бойові дії в 24 країнах світу. Був той час, коли словосполучення «интернациональный долг» мало ідейні та високоморальні цінності. Це наша з вами історія.
Але є одна базова організація, яка нараховує у своїх лавах біля 112 тисяч, підкреслюю, фіксованих, а не декларованих ветеранів-інтернаціоналістів. Вона структурована в усіх без винятку районах і містах України. Це – Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів),  потужна сила, яку на протязі всього часу її існування очолює дуже знана, шанована і авторитетна в Україні людина Сергій Червонописький.
– Не є військовою таємницею, що в УСВА чимало «справжніх бійців». Чи не так?
– Так, це правда. Але для обпалених війною людей любі прояви агресії є неприйнятними. Там є різні люди, оскільки вони представляють як західну, так і східну частини України… Є хлопці з півдня і з центру...  Але всі вони об’єднані миротворчими настроями, бажанням завадити крові на асфальті. На Євромайдані розгорнуто два великих намети УСВА, над якими майорить «афганський»  прапор. Я по можливості спілкуюсь з представниками цього новоутвореного ветеранського середовища. Хочу підкреслити, що в тій ситуації, коли натовп на натовп, коли пролилася перша кров по серединці стали, все ж таки, «афганці». На продовження свого мирного демаршу вони, як бачимо, на Майдані зі своїми наметами, ведуть доволі активну роботу з приводу своєї миротворчої місії…
Кияни звернули увагу на те, що на початку акції Хрещатик заполонили нецензурщина та скардезності. Чимало було й «піддатих». І в цьому також навели лад ветерани з логотипом «УСВА» на камуфляжі. А найважливіше те, що  саме вони «плече-до-плеча» відстоюють ідею переговорного процесу між владою та опозицією, іншими активними протестувальниками. І саме від них я почув мудрі слова про те, що в Європу можна йти тільки навчившись домовлятись.
– Ветерани-«афганці», до речі, взагалі активні учасники протестних акцій, зокрема і тих, які стосувалися певних соціальних питань. Яка зараз ситуація з виконанням соціальних зобов’язань держави перед ветеранською спільнотою?
– Ви розумієте, з одного боку у цієї спільноти є певна недовіра до політиків. Ті ж «афганці» добре ще пам’ятають слова пісні «И встречала плевком в лицо потерявшая совесть Родина». І вони розуміють, що героїзм солдатів, зазвичай, є наслідком дурості полководців і політиків. А тому їх насторожене  ставлення до влади цілком зрозуміле. Багато з цих людей посивіли у свої дев’ятнадцять саме в реаліях жорсткої війни.
З іншого боку, це розуміє і держава. Загравання тут немає, але є розуміння ситуації. Є певні соціальні стандарти по відношенню до ветеранів війни взагалі і спільноти інтернаціоналістів зокрема, які системно поліпшуються.
– А як щодо підтвердження цих слів?
– 15 лютого цього року ми відзначатимемо 25-ту річницю виведення радянських військ із Афганістану. Нинішня влада розуміє, що  для всіх «афганців», інших категорій воїнів-інтернаціоналістів, ця ювілейна дата – як для ветеранів Великої Вітчизняної війни 9 травня. Тому приємно відзначити, що попри складну ситуацію в Україні, на днях Урядом ухвалено План заходів з підготовки і проведення у 2014 року в Україні Року учасників бойових дій на території інших держав. Ним передбачено значне посилення уваги до потреб інтернаціоналістів. Зовсім не перебільшую, бо вже в деталях опрацьовуються бюджетні затрати в добрих півтора десятка мільярдів. Враховано всі основні пропозиції і побажання самих ветеранів – від значного посилення пенсії і забезпечення автомобілями та путівками до будівництва ліфта-підйомника на другий поверх «афганського» музею.
Все це буде. Був би тільки спокій в Україні та на душі кожного з нас. Бо проситься на завершення нашої розмови універсальна сентенція німецького філософа Канта про дві речі,  які викликають захоплення і здивування, – зоряне небо над головою (не має значення Луганськ це чи Львів) і моральний кодекс честі  кожної окремої людини.
– Дякую Вам за розмову!

Вів інтерв’ю Михайло КАМІНСЬКИЙ.