| |
Підтримка ветеранів - проблема державна
В Україні мешкає ветеранів війни (осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону) близько 3,2 млн., ветеранів праці - близько 5,6 млн., ветеранів військової служби - близько 0,24 млн. осіб. Кількісні показники категорій ветеранів щорічно змінюються і потребують постійного моніторингу. З кожним роком зменшується кількість ветеранів Великої Вітчизняної війни, розширюється коло осіб, яким надається право на отримання статусу ветерана війни за новими законами, а учасники бойових дій переходять до категорії інвалідів війни.
Права ветеранів на статус, переваги, пільги та компенсації визначаються відповідними основними законами:
- Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ;
- Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР;
- Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 р. № 3721-ХІІ.
Система соціального і правового захисту ветеранів з числа військовослужбовців, працівників правоохоронних органів і членів їхніх сімей, права ветеранів на статус, переваги, пільги та компенсації визначаються більш як 200 чинними законами України.
Законодавча база постійно вдосконалюється. Тільки до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на 2007 р. зміни внесено більше 40 разів. Але залишається актуальним законодавче і нормативне-правове врегулювання важливих проблем соціального захисту для всіх категорій ветеранів: сімей загиблих, учасників бойових дій, інвалідів війни тощо.
До важливих соціальних прав усіх категорій ветеранів віднесено наступні: право на життя і здоров'я, право на гідний справедливий рівень пенсії, право на пільги і компенсацію знищених заощаджень. А для ветеранів зарубіжних воєн, учасників миротворчих операцій і ветеранів військової служби, крім того, пріоритетними є реалізація права на житло і працевлаштування відповідно до кваліфікації.
Держава дає права ветеранами, але не забезпечує їх реалізацію. Впродовж усіх років точиться, без перебільшення, запекла боротьба ветеранів за свої законні права. Кожний уряд, без винятку, робить спроби обмежити ці права всупереч чинній Конституції держави. Це підтверджує, що, на жаль, стратегія соціальної політики стосовно ветеранів у нашій державі залишається остаточно не визначеною.
Органи законодавчої і виконавчої влади реально не мають стратегії реалізації життєво важливих прав ветеранів, виконання зобов'язань держави перед ветеранами війни, військової служби та праці, а лише здійснюють ситуативні заходи.
У 1992-2005 роках в Україні існувала дієва система влади для формування і реалізації соціальної політики стосовно ветеранів: у Верховній Раді України - Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, а в уряді - Державний комітет України у справах ветеранів. Обидва комітети плідно співпрацювали між собою. Державному комітету України у справах ветеранів було відведено надзвичайно важливу роль: з одного боку, він представляв уряд, а з іншого - відстоював в уряді права ветеранів і їхніх громадських організацій. При виникненні конфліктних ситуацій Держкомітет першим приймав на себе реакцію незадоволення як з одного, так і іншого боку.
У Держкомітеті на більшості посад працювали самі ветерани - інваліди війни і учасники бойових дій, а також ветерани військової служби. В Автономній Республіці Крим, областях, у Києві та Севастополі працювали представники Держкомітету. Дефіцит кадрів і коштів компенсувався ініціативою, творчістю і наполегливою роботою працівників Держкомітету у тісній співпраці з громадськими організаціями із захисту прав ветеранів.
Указом Президента України від 20 квітня 2005 р. № 679/2005 Державний комітет України у справах ветеранів ліквідовано. Таке рішення Президента України не знайшло підтримки.
Враховуючи вимоги і пропозиції ветеранів, звернення Верховної Ради, Кабінет Міністрів України Постановою № 187 від 13 лютого 2007 року створив Державний комітет України у справах ветеранів. Але реалізація цієї важливої для ветеранів постанови здійснюється дуже повільно, таке враження, що ця ветеранська структура є зайвою і для Президента, і для Кабміну.
Систематичне порушення прав ветеранів і активізація спроб руйнування досягнень у ветеранському русі спонукали нас, ветеранів, зробити дієві кроки в боротьбі за мандати представницьких органів влади від районних рад до Верховної Ради України.
На жаль, народні депутати дуже повільно використовують повноваження, які надані народом, і втрачають можливості законотворчого ресурсу. Це викликає незадоволення ветеранів роботою народних депутатів.
Народні депутати-ветерани мають значний життєвий й фаховий досвід. Разом з поздоровленнями з нагоди обрання народним депутатом V скликання мені нагадали, що свій перший термін в якості депутата Верховної Ради СРСР я не допрацював до кінця відведеного терміну. Верховна рада СРСР, як і сама держава, перестала існувати під тиском бурхливих подій і бездіяльності Президента, який діяв нерішуче і відкладав прийняття відповідальних рішень. Мені побажали, щоб історія не повторилася вдруге. Але ж цей жарт втілюється у життя... На війні - як на війні, у тому числі й на політичній, кожен має професійно робити свою справу. Ми постійно радимося з ветеранами, вносимо і реєструємо проекти законів, які диктує життя.
На жаль, спровоковані президентською командою дострокові вибори Верховної Ради не дозволили мені та Юрію Зубку довести свої законодавчі ініціативи до логічного завершення. У наші наміри і плани діяльності, насамперед, входило відстоювання прав ветеранів, вдосконалення чинного законодавства, надання однакових прав ветеранам війни, які брали участь у бойових діях на території інших держав, із учасниками бойових дій під час Великої Вітчизняної війни, запровадження європейських норм і стандартів, створення законодавчої бази нового рівня.
Участь громадян України у бойових діях на території інших країн, а також у міжнародних миротворчих операціях, була і залишається виконанням військового обов'язку, пов'язаного з особливим ризиком для життя. Громадян України в складних умовах у складі контингентів військ з гідністю і честю виконували свій військовий обов'язок у різних регіонах земної кулі.
У зв'язку з численними зверненнями учасників бойових дій, які виконували військовий обов'язок на території інших держав, а також членів їхніх сімей, щодо необхідності усунення порушення рівності прав ветеранів війни, які мають однаковий статус, нами розроблено низку проектів законів України про внесення змін до деяких законів України щодо:
- надання однакових прав ветеранам війни, нагородженим за бойові дії орденом, медаллю "За відвагу" або медаллю Ушакова, які брали участь у бойових діях на території інших держав, із учасниками бойових дій під час Великої Вітчизняної війни в частині призначення пенсій за особливі заслуги перед Україною незалежно від часу нагородження;
- поховання учасників бойових дій на території інших держав за рахунок коштів державного бюджету і соціального захисту членів їхніх сімей;
- призначення другої пенсії (по втраті годувальника) батькам і вдовам загиблих воїнів, які отримують власну пенсію за віком або за вислугою років;
- поширення права на достроковий вихід на пенсію на учасників бойових дій з числа вільнонайманих працівників;
- поновлення прав учасників бойових дій на території інших держав на пільгове оподаткування;
- поновлення прав інвалідів війни на безоплатне користування телефоном та осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, на виплату разової грошової допомоги, надання статусу інваліда війни учасникам бойових дій на території інших держав, які є інвалідами від загального захворювання та з інших причин.
Перший проект уже отримав силу закону, інші перебувають у різних фазах проходження у Верховній Раді України і потребують наполегливого супроводження і подальшої копіткої праці для їх прийняття. Не маючи свого представництва у складі Верховної Ради нинішнього скликання (щоправда, за умови його успішного старту (у чому нема гарантій). Українська Спілка ветеранів Афганістану все ж таки впливатиме на законодавчі процеси.
Але крім законотворчої діяльності у захисті прав ветеранів, необхідно плідно співпрацювати з органами виконавчої влади, які повинні забезпечувати реалізацію соціальної політики щодо ветеранів. Розглянемо окремі важливі питання.
Право на отримання статусу учасника бойових дій особам, які брали участь у військових подіях у країнах, відносно яких Україна самостійно прийняла політичне рішення і визнала факт ведення бойових дій в них, а саме в подіях у Чехословаччині 1968 року та у широкомасштабній військовій стратегічній операції "Анадир" на підтримку Республіки Куба у 1962-1963 роках, залишається тривалий час неврегульованим. Уряд повинен здійснити кроки для врегулювання питання надання статусу ветерана війни.
Водночас потребує уваги Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. У чинному законодавстві, крім статей прямої дії, визначення частини норм делегується Кабінетом Міністрів України. У ряді випадків відповідні постанови Кабінету Міністрів України регулюють питання, які віднесено виключено до актів Верховної Ради України.
Не є винятком Постанова КМУ від 8 лютого 1994 року № 63, якою визначається Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Тобто, Постановою Кабінету Міністрів України регулюються питання визначення стану війни на території інших держав, розширення категорій учасників бойових дій. Необхідно ініціювати законодавче врегулювання Переліку держав і періодів бойових дій на їх території.
Право на ефективне безоплатне медичне обслуговування, користування медичними закладами Міністерства оборони України порушується, медичне обслуговування ветеранів війни і військової служби погіршується у зв'язку зі скороченням і реформуванням Збройних Сил України.
Відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ветерани війни, ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і ветерани державної пожежної охорони мають право на безоплатне користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, інших центральних органів виконавчої влади, військових формувань. А відповідно до Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" Кабінет Міністрів України повинен здійснити заходи щодо належного фінансування закладів охорони здоров'я і санаторно-курортного лікування Міністерства оборони України та недопущення зменшення їх кількості.
Але при скороченні Збройних Сил України одночасно ліквідуються і військово-медичні заклади, які за рівнем медичного персоналу, обслуговування і обладнання є провідними закладами охорони здоров'я на територіях дислокації військових формувань. За останні десять років кількість цих закладів зменшилася, практично, вдвічі.
Кабінет Міністрів України прийняв рішення зупинити цей процес, створив прецедент і видав розпорядження від 20.06.2007 року № 450-р "Про передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю", яким прийнято пропозицію Міноборони і Балтської районної ради щодо передачі цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю (Одеська область) з державної власності у суспільну власність територіальних громад району для створення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.
Згідно з розпорядженням цілісний майновий комплекс разом з наявним медичним і технічно-допоміжним устаткуванням передається з державної власності в сумісну власність територіальних громад Балтського району Одеської області. Це розпорядження уряду було прийнято з урахуванням того, що у Балтському районі відсутня сучасна медична установа, а також живе велика кількість пенсіонерів і ветеранів Збройних Сил, які одержували медичне забезпечення у військовому госпіталі. У зв'язку з його реформуванням і відсутністю можливості утримання за рахунок військового відомства передача Балтського військового госпіталю з метою подальшого створення місцевої медичної установи позитивно вплине на соціально-економічний стан у регіоні.
Право на грошову компенсацію за невикористане санаторно-курортне лікування лише декларується. Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено право інвалідів війни один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни першої-другої груп - у розмірі середньої вартості путівки, третьої групи - 75 відсотків середньої вартості путівки. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785 "Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян визначено (п. 7), що "середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінпраці за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку до 15 березня в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про державний бюджет на поточний рік". Тобто Постановою Кабінету Міністрів України введено обмеження на норму, встановлену Законом України, а встановлення її розміру делеговано лише одному центральному органу виконавчої влади замість Кабінету Міністрів України. Тому необхідно вжити заходів для запобігання порушенням прав ветеранів війни, передусім, інвалідів війни, на санаторно-курортне лікування.
Право на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем з ручним керуванням, передбачене у пункті 22 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виглядає марним, оскільки очікування цих автомобілів у черзі розтягується на десятиріччя, а умови отримання від однієї постанови уряду до другої погіршуються. Інваліди війни звертаються з проханням, розглянути факт порушення їхніх прав і внести відповідний акт реагування про припинення дії Постанови КМ України № 999 від 19.07.2006 року "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" як такої, що прийнята з перевищенням повноважень уряду і суперечить Цивільному кодексу України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Норми проектів законів України про Державний бюджет обмежують соціальні права ветеранів. У проектах законів України про Державний бюджет, які розробляються і подаються Кабінетом Міністрів України, із року в рік відтворюються норми, які обмежують соціальні права громадян України і, насамперед, ветеранів і пенсіонерів. Така практика неодноразово у попередні роки викликала негативну реакцію суспільства, масові протестні акції ветеранів, позиви до сусідів і відповідні рішення Конституційного суду і судів загальної юрисдикції на користь позивачів.
Необхідно відмовлятися від таких спроб політичних ігор і морального тиску на ветеранів, більшість з яких є хворими людьми похилого віку.
Не приведено у відповідність з чинним законодавством постанови Кабінету Міністрів України, якими регламентуються розміри соціальних виплат. Не зважаючи на попередні рішення Верховної Ради України (зокрема, п. 3 Постанови Верховної Ради України від 25.03.2005 р. № 2469 "Про стан виконання законодавства України щодо соціального, медичного та пенсійного забезпечення ветеранів війни і відзначення 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.") Кабінет Міністрів України не привів у відповідність чинному законодавству постанови КМУ від 19.03.1996 р. № 342, від 03.01.2002 р. № 1 та від 15.04.2003 р. № 544, якими регламентуються розміри соціальних виплат окремим категоріям громадян України.
Статтею 101 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати. Це може призвести до наступних порушень прав людини на соціальні виплати і порушення ст. 22 Конституції України.
Реалізація права ветеранів на житло - гостра соціальна проблема. На квартобліку в органах влади перебувають десятки тисяч ветеранів, серед них сім'ї учасників бойових дій, інвалідів війни, ветеранів військової служби, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, членів сімей загиблих і померлих військовослужбовців. Залишаються безквартирними більш як 4 тисячі сімей ветеранів, вік яких перевищує 60 років.
Перманентна передача функцій головного розпорядника коштів за цією програмою, відсутність дієвого державного і громадського контролю за їх використанням і належних важелів впливу на стан справ не дозволяють ефективно розв'язувати проблему забезпечення ветеранів війни житлом.
Порушення прав людини в ситуації з підвищенням тарифів потребує невідкладного реагування органів влади. Досі не забезпечено реалізації в повному обсязі принципів державного регулювання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, як то вимагає чинне законодавство. Передусім це стосується вимог Закону "Про житлово-комунальні послуги" щодо випередження зростання доходів населення над зростанням цін і тарифів на житлово-комунальні послуги. Необхідно врахувати рівень соціально-економічного розвитку кожного населеного пункту, а також забезпечити рівні можливості доступу до отримання послуг споживачів з різних верств населення.
На практиці ж наслідком прийняття місцевими радами таких рішень у більшості випадків стало відчутне випередження зростання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги над зростанням доходів населення, що суперечить законодавству України, зокрема ст. 30 згаданого закону. До того ж, залежно від регіону проживання, людям доводиться за однакові обсяги і якість послуг сплачувати суми, що різняться в кілька разів.
Наведені факти свідчать про порушення конституційного принципу рівності прав громадян за ознакою місця проживання, встановленого ст. 24 Конституції України, і можуть розцінюватися як дискримінація за цензом осілості.
Потребують також перегляду підходи до формування об'єктивного місячного прожиткового мінімуму з врахуванням реального рівня цін на життєво необхідні товари й послуги, вдосконалення механізму призначення субсидій.
Аналіз численних звернень громадян свідчить про масове порушення в Україні невід'ємних прав людини на належні умови проживання, здоров'я, гідний рівень життя. За таких умов люди мають усі підстави реалізувати свої права на судовий захист. Ця гостра соціальна проблема потребує негайного реагування органів державної влади. Ситуація, що склалася, надає правові підстави внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо законодавчого врегулювання всього комплексу питань, пов'язаних з наданням населенню житлово-комунальних послуг; вжиття додаткових заходів що підвищення доходів населення, які мають випереджати зростання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги. Це дасть змогу забезпечити здійснення в усіх регіонах єдиної прозорої державної політики у надзвичайно важливій соціальній сфері та дотримання конституційних прав громадян незалежно від місця їхнього проживання.
Право на безкоштовний проїзд у міжнародному, міжміському, міському, приміському транспорті порушується. Проведена у попередні роки Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Молдова, Азербайджанською Республікою монетизація пільг унеможливила реалізацію права на безкоштовний проїзд ветеранами війни України в цих країнах. Підписані раніше угоди "де факто" припиняють дію.
Мають місце порушення права ветеранів на безкоштовний проїзд у міському транспорті й в Україні залежно від форми його власності. В окремих регіонах місцеві органи влади встановлюють обмеження залежно від підстав для встановлення статусу (тільки для інвалідів Великої Вітчизняної війни), місця проживання ветеранів (тільки для місцевих жителів запроваджують вкладки у посвідчення), кількості пільгових пасажирів у салоні (допускається перевезення лише одного-двох пасажирів пільгових категорій). Такі дії є незаконними, напружують ситуацію у регіонах, призводять до конфліктів із перевізниками, спричиняють масове обурення і непорозуміння.
Увічнення пам'яті учасників і жертв війни та відновлення історичної справедливості подій новітньої історії потребує дієвих кроків. Нині на території України існує більше 25 тисяч військових поховань, братських захоронень, індивідуальних могил, меморіальних знаків тощо. На території України лише в роки Великої Вітчизняної війни загинуло більше 3 млн. воїнів Радянської Армії. Імена 1,8 млн. із них невідомі. Десятиріччями не проводяться історико-архівні дослідження та польові пошукові роботи у місцях боїв як на території України, так і на території інших країн. Недостатньо уваги надається відтворенню бойового шляху під час Радянсько-фінляндської війни 1939-1940 років сформованої на Житомирщині стрілецької дивізії, більшість особового складу якої загинула і похована на території Фінляндії.
Заходи щодо збереження та утримання пам'ятників, пов'язаних із історичними подіями на території України та за її межами, епізодичні та некоординовані, а в деяких регіонах - взагалі не здійснюються. Угоди щодо охорони та збереження поховань підписані Україною лише з чотирма країнами, на території яких поховані наші співвітчизники.
Фактично зупинилася робота органів виконавчої влади щодо розробки та укладання міжнародних договорів з питань ліквідації наслідків Другої світової війни, локальних конфліктів, увічнення пам'яті полеглих воїнів. Незалежна взаємодія із відповідними інституціями інших країн та міжнародними організаціями системно не налагоджена.
Особливої уваги, достатнього державного фінансування і належних організаційних заходів потребує забезпечення гідного поховання і увічнення пам'яті ветеранів, які ідуть з життя з наш час.
З метою узагальнення, привернення уваги держави і суспільства до цієї ділянки роботи, розробки виважених пропозицій, активізації роботи з увічненням пам'яті й слави воїнів, координації її в масштабах України, конструктивної співпраці з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування за ініціативою Української Спілки ветеранів Афганістану створена Всеукраїнська громадська патріотична організація нащадків бойової слави України "Закінчимо війну".
Нерозв'язаних проблем багато. Але немає проблем, які у конструктивній співпраці із законодавчою, виконавчою гілками влади не спроможні вирішити ветерани, спираючись на потужну недержавну організацію та на справедливі судові рішення у разі виникнення непорозуміння з органами влади.
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.
|
|
| |
Осколки памяти афганской
Кавалер трех орденов Красной Звезды подполковник запаса Александр Степанович Тумаха - участник боевых действий в Афганистане в 1981-1983 годах. Воевал в должности командира десантно-штурмового взвода, роты 56-й отдельной десантно-штурмовой бригады. "Третий тост" недавно уже рассказывал о боевом пути А. С. Тумахи (№ 15-16 за 2007 год), а теперь предлагаем вниманию читателей некоторые стихи из его сборников, посвященных и военным годам, и послевоенному времени.
Александр ТУМАХА
* * *
Осколки памяти афганской
В мои вонзаются стихи,
Пройдя через аорту сердца,
Иголкой колятся в ночи...
Осколки памяти афганской,
Что двадцать лет живут во мне,
Затихнув, оглушают болью
Не наяву, а лишь во сне.
Что делать мне с осколками,
Той памяти афганской?
* * *
По ночам я часто вижу,
Вижу, словно наяву,
И бачонка у дороги,
Головой лежит во рву.
До сих пор от "Пламя" грохот,
Бензовозов, взрывов - вой.
До сих пор предсмертный шепот
Слышу... Что это со мной?
Кто убит. А кто был ранен
За афганскую войну.
Рвется цепь воспоминаний,
Но опять звено к звену...
- Бедолага, наклонись же!
Вройся в землю! Не дыши!
Мальчик встал в весь рост:
- Гляди же!
Ворон смерти, не спеши...
От пылищи и пожара
У ребенка кудри серы.
Я к мальчонке подбегаю...
Не успел? Нет - я не верю...
Ну зачем, мальчонка? Зелен...
Застрочил вдруг пулемет.
Черным зверем, диким зверем
Рябятенка тело рвет.
Добежать - не добежал...
На мгновенье не успел я.
Он в кювет ничком упал.
Смерть обволокла все тело...
Развернулся пузом сытым,
Пуль насквозь прошла орава.
И лежит во рву изрытом
Не спасенный мной, кудрявый.
Рвется цепь воспоминаний,
Но опять звено к звену...
Если б ранен. Хоть бы ранен!
Нету сил забыть войну.
* * *
Я много лет живу и думаю,
До боли душу теребя,
Что, может, кто-нибудь судьбу мою
В Афгане принял на себя.
Что это было мне назначено
Лежать на входе в Бараки,
Да как-то вдруг переиначено
В час наступающей зари.
Мне быть разорванному миной
В предгорьях города Гардез,
Да кто-то будто бы лавиною
Рванулся ей наперерез.
Но если прав я в убеждении,
Что не во сне, а наяву,
Пал кто-то за меня в Панджшере,
Тот, за кого сейчас живу.
Живой я - радуюсь, печалюсь,
Иду дорогами борьбы.
И потому совсем не жалуюсь
На все превратности судьбы.
Но и того еще из памяти
Мне до кончины не стереть,
Что за тебя солдат Отчизны
И я готов был умереть.
Монолог десанта
Плач матери, седая прядь...
Природа не прощает,
Родители детей
В сырую землю зарывают...
Я помню все, что помнишь ты.
Погоста скорбные кресты,
И смерть, и гроб...
Она костлявая пришла,
Вы верьте ей, не верьте,
Она пришла в гробу,
И сверху - в голубом берете
Отец вот взял и не поверил смерти:
"Лучше нету войск на свете..."
- запел.
Не песня - стон...
А для десантника Приказ - Закон.
О, как нам памятна она,
Та песня, полная значенья,
И первый мой прыжок.
Сирены вой...
"Пошел!"
И день рожденья дочки, и дорога,
И страх, и край вокруг чужой,
Оскал шакала и гиены вой.
И чей-то сын, не досмотревший сна.
Все это называется - Афган!
Афган! Война!
Как страшно и священно это слово.
Но как его забыть, не вспоминать.
Когда оно сегодня снова
Ревет, и шар земной,
Грозит на клочья разорвать.
Его не надо часто повторять.
Оно из пепла, из огня и крови,
А сколько шрамов и смертей
В красивом этом слове...
Его не надо вовсе называть...
С ним погибали алые закаты,
Лицом в колючки падали солдаты.
И матери ночами стонут:
"Где ты?
Соколик ясноглазый и крылатый,
Недосмотревший сна..."
Все это называется - война!
* * *
Рассыпались звезды
Над афганской землей,
И воздух разорван,
Обожженный войной.
А родные поляны
Ежевикой полны.
И летят над полями
Васильковые сны.
Расставанье с друзьями,
Смех - веселые слезы...
Боль потом осознали...
Кровь и соль - это горькие слезы.
И под грохот войны
Пробудились от сна.
А лесная поляна -
Ежевикой полна.
Погоны золотом расшила осень
На коленях - два раза в жизни: первый - в училище перед Боевым Знаменем, второй - в день серебряной свадьбы.
Погоны золотом расшила осень,
А серебром усыпала виски.
Ты помнишь, милая, мгновенья первой встречи?
Взгляд твой пронзил меня - небесной чистоты.
Суров был я, прости меня, родная,
Жизнь закаляла, юности лишив.
Мне бог послал с тобой частичку рая -
Рай на Земле, а в неизведанной глуши.
Ты для меня, как прежде, молода, красива,
А виноград души созрел в крепленое вино.
И спелой ягоды срываем мы порывы
Очарованья неги, жизни полотно...
Вокруг бьет жизнь - а это наши дети,
Твои черты в улыбках дочерей.
Тот нежный облик, что всего милее в жизни,
Тот шарм строптивости и мудрости речей...
Ты все стерпела - ад, жару и холод,
Перенесла невзгоды на своих плечах.
Всего вставал я на колени
Два раза в жизни - пред тобой и
Знаменем в боях.
|
|
| |
Из редакционной почты
Участникам боевых действий необходимо знать свои права
Закон Украины "О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты" № 3551-12 от 22.10.1993 г. декларировал некоторые права для такой категории граждан Украины. А это, в основном, непосредственные участники Великой Отечественной войны и труженики тыла. Закон приравнял к участникам войны и других граждан, участвовавших в боевых действиях до Великой Отечественной войны и после.
Закон состоит из 23 статей, достаточно объемных по тексту и по содержанию. От дополнялся около двадцати раз, возможно, и в дальнейшем будет дополняться, и это естественно. Но, учитывая положение в нашем законодательстве, не могу согласиться с тем, чтобы наемные (контрактники) военнослужащие пользовались "благами" этого закона. И совсем кощунственно, когда законодатель и Президент Украины в статью 7 "Особи, які належать до інвалідів війни" в пункте 8 части 2 приравняли к инвалидам войны, людей в погонах нынешнего времени. Чтобы было понятно читателю, приведу пункт закона № 2939-4 от 5.10.2005 г. Вот его текст: "1. Пункт 8 частини другої статті 7 викласти в такій редакції: "8) осіб, які брали безпосередньо участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією і стали інвалідами внаслідок загального захворювання, або захворювання під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях". То есть, законодатель и Президент отнесли к инвалидам войны военнослужащих и иных воинских формирований, ставшими инвалидами общего заболевания, тех, кто не нюхал пороха. И в то же время законодатель и Президент пылят в своих тайниках проект закона о признании лиц, участвовавших в боевых действиях по приказу власти (не контрактников) в различных боевых точках.
Уважаемые участники боевых действий, встанем на защиту своих законных прав. Каждый из нас, если не инвалид, то станет им вследствие пережитого.
Другой пример невыполнения рассматриваемого закона. Я уверен, что большинство участников боевых действий не знают того, что должны знать, а именно: "Стаття 22. Оскарження рішень підприємств, установ і організацій, які надають пільги.
Рішення підприємств, установ і організацій, які надають пільги, можуть бути оскаржені до районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської Ради або до районного (міського) суду.
Ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту" (ст. 22 в редакції Закону 488/95-ВР від 22.12.95). Следует знать всем, что участники боевых действий имеют право обжаловать незаконные по их мнению, действия (бездействия) предприятий, учреждений и организаций вначале в райадминистрацию, исполком, а потом только в суд. Почему целесообразно пройти названные инстанции? У них есть максимум, месячный срок для ответа заявителю. Суды по ныне действующему законодательству, да и без оного, могут годами не дать вразумительного ответа заявителю. Более того, процессуальным законодательством предусмотрена обязательная форма документа обращения в суд.
Подытоживая, обращаюсь к участникам боевых действий: только общими усилиями мы может добиться своего права на социальную защиту.
О. ЗЮЗЮН,
участник боевых действий.
|
|
| |
Ротация украинских миротворцев в Косово
С 3 октября началась очередная - девятая - ротация национальной составляющей совместного украинско-польского миротворческого батальона "УкрПолбат" многонациональной тактической группы "East" сил КФОР в Косово.
Как сообщили в Управлении пресс-службы Министерства обороны Украины, в столицу Косово город Приштину будет отправлена первая группа украинских миротворцев - 95 военнослужащих. В этот же день на Родину возвратятся 80 наших военных предыдущей ротации.
В течение следующего этапа ротации, который запланирован на 12 октября, в Косово будет доставлен еще 81 военнослужащий "УкрПолбата" новой ротации, а в Украину возвратятся 95 миротворцев. В целом, в рамках очередной ротации в Косово отправятся 179 украинских миротворцев, а в обратном направлении в Украину возвратятся 178.
Напомним, украинские миротворческие подразделения выполняют миротворческие задачи в Косово с 1 сентября совместного украинско-польского миротворческого батальона "УкрПолбат", - патрулирование, обеспечение безопасности передвижения местных жителей, несение службы на наблюдательных постах, предоставление гуманитарной помощи, проверка автомобильного транспорта и населения на предмет наличия оружия, взрывчатки, наркотических веществ и контрабанды, охрана исторических памятников.
Инф. "ТТ".
|
|
|