Двері відчинив сам Іван Іванович Селіфонов. До нашої зустрічі я багато чув про цю легендарну людину. Він — Герой Радянського Союзу. Уславлений льотчик, який у роки Великої Вітчизняної війни здійснив 375 бойових вильотів, збив вісім літаків противника.Читав його книгу «Винищувачі ведуть бій», яка здобула визнання не лише ветеранів війни, а й молоді. Знав, що у ветеранській організації столиці генерал-майор авіації у відставці очолює роботу секції учасників параду Перемоги 1945 року.
Ось на таких фактах з життя ветерана війни склалося моє попереднє уявлення про нього. Гадав, що побачу людину в якомусь героїчному ореолі. А він постав переді мною у сорочці в клітинку, домашніх штанях. Доповнювала портрет малярна щіточка. Перехопивши мій погляд, Іван Іванович пояснив: «Займався косметичним ремонтом оселі». І знову роблю для себе відкриття: живе герой у двокімнатній, скромно умебльованій квартирі звичайного будинку в «непрестижному» районі. Попри чималі роки — у грудні виповниться 92 — Іван Іванович на вигляд значно молодший за свій поважний вік. Худорлявий, без окулярів і супутника багатьох ветеранів — ціпка в руці. А коли потис мені руку, я зрозумів: міцно тримає життєву висоту цей герой. Адже загартований у вогняному небі війни.
А шлях до цієї висоти в Івана Івановича був такий же, як у багатьох військових льотчиків, які здобули славу в повітряних боях. Коли він навчався в десятому класі, то побував у районному центрі, де побачив оголошення про набір до аероклубу. Ветеран і тепер пам’ятає ім’я льотчика-інструктора Петра Хабарова, який дав путівку в небо та порадив продовжити навчання у Сталінградському військовому авіаційному училищі льотчиків. Там курсант Селіфонов і дізнався про початок війни. У передмісті Сталінграда вже йшли жорстокі бої, коли навчальний заклад евакуювали до Казахстану. А тим курсантам, які пройшли прискорений курс навчання, присвоїли звання сержантів і направили на фронт.
На всю війну його бойовою сім’єю став 106-й гвардійський винищувальний авіаційний полк. Саме у його складі сержант Селіфонов пройшов бойове хрещення в небі над Сталінградом. Пригадуючи його подробиці, Іван Іванович розповів: «Перед вильотом на бойове завдання мій ведучий Володя Іванов повчав: «Ти, головне, не випускай мене з очей. Тому я нічого не помічав, окрім хвоста літака мого досвідченого наставника. Але за кілька тижнів уже призвичаївся в небі і почав відчувати себе льотчиком-винищувачем, не втрачати голову в будь-якій ситуації. Так сталося, наприклад, в одному з повітряних боїв, коли ми атакували групу ворожих бомбардувальників. Але несподівано з-за хмар на мене «звалився» ворожий винищувач і обстріляв літак. Кулі влучили у фюзеляж, крила, хвіст мого «Як-3». Дивлюся — літак не горить, слухається органів керування. Тому заспокоївся й успішно посадив поранену крилату машину на свій аеродром».
Людська пам’ять особливо зберігає все те, що характеризується словом «вперше». Перший літак Іван Селіфонов збив 23 лютого 1943 року. Свідком бою був командир авіаційної дивізії полковник Олександр Осадчій, майбутній Герой Радянського Союзу. Він по рації привітав лейтенанта з першою перемогою. Гімнастьорку льотчика прикрасив перший орден Червоної Зірки. А потім відвага та героїзм були відзначені орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, ще однієї Червоної Зірки та численними медалями.
З листопада 1942 по 9 травня 1945 року Іван Селіфонов був на війні. Більшість повітряних боїв провів у небі України. Брав участь у визволенні Луганська, Донецька, Харкова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Львова. Останній бойовий виліт здійснив 9 травня 1945 року над Ельбою. А коли приземлився, дізнався про перемогу, яку святкували всім полком.
Того червневого дня 1945 року старшого лейтенанта Івана Селіфонова і молодшого лейтенанта Миколу Беспалова викликав начальник штабу підполковник Олександр Криштакович і наказав відбути до Дрездена. Там їм повідомили, що льотчики представлятимуть полк на параді Перемоги в Москві. У складі колони 1-го Українського фронту Іван Селіфонов прокрокував Красною площею. А звання Героя Радянського Союзу йому присвоїли 27 червня 1945 року.
— Я й дотепер пам’ятаю вогняне небо війни, — мовить ветеран. — Особливо бої за визволення України. Мої побратими залишили в ньому яскравий слід. Пишаюся тим, що в літопис їхньої бойової слави дописують нові сторінки героїзму нинішні захисники України в ході проведення антитерористичної операції на Донбасі.
На знімку: Герой Радянського Союзу генерал-майор у відставці Іван Селіфонов.