У ліквідації наслідків найбільшої в історії людства техногенної
катастрофи брали участь майже 600 тисяч осіб. Переважна більшість з них —
солдати й офіцери Радянської армії. Саме вони, за словами відомого
академіка Валерія Лєгасова, ціною власного здоров’я рятували життя наших
громадян.
Першими в район станції прибули військовослужбовці полку цивільної оборони Київського військового округу.
— Наказ про це я отримав серед ночі, — згадує його командир полковник Гребенюк. — При цьому зі штабу округу нам не повідомили чим викликане це розпорядження. Щоправда, натякнули, що там щось трапилося… У Прип’яті особовий склад полку приєднався до мобільного загону хімічних військ та окремої роти радіаційної і хімічної розвідки. У наступні дні в район Чорнобильської атомної почали прибувати підрозділи хімічних військ та вертолітні.
Для того, щоб з’ясувати радіаційну обстановку на самій станції і прилеглих до неї територіях, у повітря підняли літак Ан-24, яким командував капітан А. Зайцев. На ньому була встановлена спеціальна високочутлива до радіації апаратура. Водночас розвідка проводилася і на землі. Обстеження поверхні з повітря та за допомогою бронетехніки дозволило відтворити картину забруднень та руйнувань конструкції 4-го енергоблоку. Та особливу тривогу викликав реактор. Адже температура в ньому становила близько 1500 градусів, з часом вона зросла до 2770 градусів.
Зусиллями військових авіаторів було виконане найскладніше завдання — перекриті викиди із зруйнованого реактора. Зробили це, «закидавши» його кратер мішками з піском, глиною і свинцем. Окрім того, вертолітники виконали операцію під назвою «Голка». Передбачалося у сталевій трубі завдовжки 18 метрів та діаметром 100 мм розмістити спеціальні прилади і підвісити цю «голку» до гелікоптера Ка-32 на тросі довжиною 200 метрів. Льотчик Микола Мельник з філігранною точністю вставив її в реактор. Завдяки цьому спеціалісти почали отримувати інформацію про ті процеси, що відбувалися всередині реактора. А ще за кілька днів колеги Мельника провели зйомку поверхні енергоблоку і встановили стаціонарну систему контролю теплових та радіаційних параметрів його стану.
У ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи також брали участь частини і підрозділи інженерних військ. Військовослужбовці чистили дах 3-го енергоблоку від радіоактивних відходів. Через неможливість використання дистанційно керованих механізмів члени урядової комісії довірили цю роботу виключно військовослужбовцям Збройних Сил. При цьому дозована межа була визначена у 20 бер, що обмежувало перебування кожного з них у небезпечній зоні трьома хвилинами. При виконанні цього завдання лише у вересні 1986 року на даху реактора відпрацювало понад тисячу військовослужбовців, а в грудні — при повторній його дезактивації — ще 1500. За свідченням учасників тих подій, «озброєні» вони були здебільшого… віниками, відрами, ганчірками та лопатами. Практично всі ці військовослужбовці отримали великі дози опромінення, більшість з них захворіли або пішли з життя…
Солдати й офіцери Радянської армії виконували й інші важливі завдання. Зокрема, саме їм довелося вивозити різний радіаційний мотлох, що утворився після вибуху, зводити захисну стіну навколо зруйнованого блоку, а також проводити дезактивацію території. Для цього було залучено 26 інженерних батальйонів різного призначення з особовим складом близько 10 тисяч вояків, а також 900 одиниць спеціальної інженерної техніки.
— Військовослужбовці працювали, як правило, на найнебезпечніших ділянках, — розповідав безпосередній учасник тих подій генерал-майор Віталій Гольдін. — Тому, звичайно, саме серед них було найбільше постраждалих від радіації. Так, наприкінці 1986 року лише за офіційними даними «опромінилися» близько 70 тисяч воїнів. Таку велику ціну заплатили вони за збереження життя та здоров’я наших громадян.
— Наказ про це я отримав серед ночі, — згадує його командир полковник Гребенюк. — При цьому зі штабу округу нам не повідомили чим викликане це розпорядження. Щоправда, натякнули, що там щось трапилося… У Прип’яті особовий склад полку приєднався до мобільного загону хімічних військ та окремої роти радіаційної і хімічної розвідки. У наступні дні в район Чорнобильської атомної почали прибувати підрозділи хімічних військ та вертолітні.
Для того, щоб з’ясувати радіаційну обстановку на самій станції і прилеглих до неї територіях, у повітря підняли літак Ан-24, яким командував капітан А. Зайцев. На ньому була встановлена спеціальна високочутлива до радіації апаратура. Водночас розвідка проводилася і на землі. Обстеження поверхні з повітря та за допомогою бронетехніки дозволило відтворити картину забруднень та руйнувань конструкції 4-го енергоблоку. Та особливу тривогу викликав реактор. Адже температура в ньому становила близько 1500 градусів, з часом вона зросла до 2770 градусів.
Зусиллями військових авіаторів було виконане найскладніше завдання — перекриті викиди із зруйнованого реактора. Зробили це, «закидавши» його кратер мішками з піском, глиною і свинцем. Окрім того, вертолітники виконали операцію під назвою «Голка». Передбачалося у сталевій трубі завдовжки 18 метрів та діаметром 100 мм розмістити спеціальні прилади і підвісити цю «голку» до гелікоптера Ка-32 на тросі довжиною 200 метрів. Льотчик Микола Мельник з філігранною точністю вставив її в реактор. Завдяки цьому спеціалісти почали отримувати інформацію про ті процеси, що відбувалися всередині реактора. А ще за кілька днів колеги Мельника провели зйомку поверхні енергоблоку і встановили стаціонарну систему контролю теплових та радіаційних параметрів його стану.
У ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи також брали участь частини і підрозділи інженерних військ. Військовослужбовці чистили дах 3-го енергоблоку від радіоактивних відходів. Через неможливість використання дистанційно керованих механізмів члени урядової комісії довірили цю роботу виключно військовослужбовцям Збройних Сил. При цьому дозована межа була визначена у 20 бер, що обмежувало перебування кожного з них у небезпечній зоні трьома хвилинами. При виконанні цього завдання лише у вересні 1986 року на даху реактора відпрацювало понад тисячу військовослужбовців, а в грудні — при повторній його дезактивації — ще 1500. За свідченням учасників тих подій, «озброєні» вони були здебільшого… віниками, відрами, ганчірками та лопатами. Практично всі ці військовослужбовці отримали великі дози опромінення, більшість з них захворіли або пішли з життя…
Солдати й офіцери Радянської армії виконували й інші важливі завдання. Зокрема, саме їм довелося вивозити різний радіаційний мотлох, що утворився після вибуху, зводити захисну стіну навколо зруйнованого блоку, а також проводити дезактивацію території. Для цього було залучено 26 інженерних батальйонів різного призначення з особовим складом близько 10 тисяч вояків, а також 900 одиниць спеціальної інженерної техніки.
— Військовослужбовці працювали, як правило, на найнебезпечніших ділянках, — розповідав безпосередній учасник тих подій генерал-майор Віталій Гольдін. — Тому, звичайно, саме серед них було найбільше постраждалих від радіації. Так, наприкінці 1986 року лише за офіційними даними «опромінилися» близько 70 тисяч воїнів. Таку велику ціну заплатили вони за збереження життя та здоров’я наших громадян.
Сергій ЗЯТЬЄВ,
«Народна армія»
16.12.2014
«Народна армія»
16.12.2014