Минуло майже 70 років з дня, коли відлунали останні постріли Великої Вітчизняної війни. Воїнам-переможцям тоді здавалося, що війна більше ніколи не прийде на нашу землю. Проте сьогодні кращим представникам українського народу доводиться зі зброєю в руках захищати територіальну цілісність своєї держави. За цих умов останні події на Сході України стали для Збройних наших Сил перевіркою на мужність, героїзм, вірність бойовій славі своїх попередників — творців перемоги 1945 року. Адже духовна сила захисників рідної землі в суворому 1941 році надихає на подвиги українських героїв сьогоднішньої Вітчизняної війни.Ми розпочинаємо друкувати добірки матеріалів про внесок українського народу в перемогу 1945 року. Їхня мета — дати можливість подумки пройти вогняними верствами Великої Вітчизняної війни та оцінити трагізм, важкі випробування, жертовність бійців та командирів, усього українського народу. Чотири роки війни — це як доленосні віхи на шляху до такої омріяної перемоги. Перша наша добірка матеріалів — про 1941 рік. Рік, коли на нашу землю ступив важкий чобіт німецько-фашистського окупанта.
Довоєнне життя
Звісно, я не знаю, як українці жили в передвоєнному 1940 році. Але можу судити про його рівень з розповідей батьків. У голодному 1933 році вони приїхали на Донбас, почали працювати на одній з шахт у місті Ірміне. Саме на ній Олексій Стаханов встановив світовий рекорд з видобутку вугілля і започаткував рух за ударні темпи праці. У нашій родині й дотепер зберігається швейна машинка фірми «Зінгер». Мої батьки купили її в передвоєнному 1940 році. Напередодні початку війни мої рідні отримали від держави першу в житті квартиру. Саме з неї батько відбув на фронт захищати рідну землю і те життя, яке він вважав заможним в остатньому передвоєнному році.
«А завтра була війна»
Україна однією з перших республік СРСР зазнала вторгнення фашистських військ. Героїчні оборони її столиці Києва, міст Одеси, Севастополя, Керчі надихали весь радянський народ на відсіч агресору. Чому ворог напав на нас, яку мету поставив Гітлер перед початком війни, на що розраховував?
Досягнувши значних успіхів у війні на Заході, Гітлер розпочав підготовку до нападу на Радянський Союз. 21 червня 1940 року він наказав розробити оперативний план вторгнення і визначив його дату — травень 1941 року. І попри те, що вже був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад, 18 грудня 1940 року Гітлер підписав директиву №21 про проведення операції під кодовою назвою «Барбароса». Нею передбачалося «ще до закінчення війни з Англією швидко розгромити Радянську Росію». У цих планах було визначено й майбутнє України. Ось що з цього приводу сказав один з поплічників Гітлера Розенберг: «Завдання України полягає в тому, щоб забезпечувати продуктами харчування Німеччину і Європу, а континент — сировиною».
Довідка «НА»Гітлерівське верховне командування для війни проти СРСР виділило 152, серед них 19 танкових і 14 моторизованих, з наявних 214 дивізій та дві окремі бригади. А країни-сателіти поставили під «рушницю» 29 дивізій (16 фінських, 13 румунських) та 16 бригад (3 фінських, 9 румунських, 4 угорських). Загалом ці війська налічували 5,5 мільйона вояків (серед них — 4,6 мільйона німців), на їхньому озброєнні було 2 786 середніх танків, 47 260 гармат та мінометів, 4 950 літаків.
Таран вважається останньою зброєю героїчних радянських воїнів в роки Великої Вітчизняної війни, які були готові знищити ворога ціною власного життя. На його застосування не зважився жоден з учасників нападу на Радянський Союз. Між тим за роки війни повітряні тарани здійснили понад 600 радянських льотчиків. Більшість з них — у суворому 1941-му.
22 червня 1941 року перший танковий таран здійснив у бою під містом Яворів екіпаж лейтенанта Павла Гудзя, який знищив танк та бронетранспортер ворога. А рекордсменами у цій справі стали танкісти Героя Радянського Союзу капітана Олексія Босова, які в листопаді 1941 року тараном знищили чотири ворожі броньовані машини. На Курській дузі таранними атаками були перетворені на брухт понад 50 танків фашистів, серед них і розрекламовані Гітлером «Тигри».
У Червоній армії станом на червень 1941 року служили понад п’ять мільйонів вояків. Загалом до складу західних прикордонних округів входили 170 дивізій і дві стрілецькі бригади. Майже половина цих сил дислокувалася на територіях Української та Молдавської РСР. Так, у Київському особливому військовому окрузі було 58 дивізій, з них — 16 танкових. На озброєнні було легких танків БТ, Т-37, Т-26 — 968 одиниць, важких танків КВ-10 — 313, середніх Т-34 — 50, гармат та мінометів — 3546 одиниць і 700 літаків.На світанку 22 червня 1941 року, порушивши договір про ненапад, фашисти піддали шквальному артилерійському вогню та бомбовим ударам прикордонні застави, оборонні споруди, міста на території від Балтики до Чорного моря. Нацистські вожді давали настанову своїм солдатам у похід на Схід такими словами: «Відтепер дій рішуче, без вагань. У тебе немає серця та нервів, на війні вони непотрібні. Позбав себе жалю та співчуття — убивай будь-якого росіянина, радянського, не зупиняйся, навіть якщо перед тобою людина похилого віку або жінка, дівчинка чи хлопчик, — убивай…»
Першими навалу загарбників зустріли прикордонники на території України. Одинадцять днів та ночей відбивали численні атаки гітлерівців воїни у зелених кашкетах з 13-ї застави під керівництвом старшого лейтенанта Олексія Лопатіна. Коли ворог артилерійськими та бомбовими ударами знищив усі оборонні споруди, прикордонники перейшли до приміщення застави і продовжили відбивати атаки нападників. Гітлерівці зробили підкоп і підірвали споруду. Всі захисники кордону загинули. Старшому лейтенанту Олексію Лопатіну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названа одна із застав Державної прикордонної служби України.
«Донецькою фортецею» став у наш час аеропорт міста Донецьк. Таку назву він успадкував від знаменитої героїчної оборони Брестської фортеці у червні-липні 1941 року, якій єдиній у світі присвоєно звання «фортеця-герой». Одним з організаторів її оборони був полковий комісар Юхим Фомін. Я добре знав його сина — заслуженого юриста України Юрія Юхимовича, який увічнив подвиг свого батька і його побратимів по обороні фортеці у книзі «Людина з легенди». Є в ній розповідь про те, як у небі над цитаделлю протаранив гітлерівський літак наш льотчик лейтенант Петро Рябець. А першим здійснив такий подвиг у небі над Дубном льотчик 46-го винищувального авіаційного полку старший лейтенант Іван Іванов, який посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Загалом же в перший день війни у такий спосіб повітряні бійці знищили 16 бойових машин ворога.
«Частини прикриття»
На початковому етапі війни відповідальні завдання були покладені на військові частини прикриття державного кордону, які мали відбити перші удари ворога, забезпечити проведення мобілізації, розгортання головних сил Червоної армії. Ось як їхні бойові дії у червні 1941 року описав у нарисі «Частини прикриття», надрукованому в номері від 5 липня 1941 року, кореспондент газети «Красная звезда» Костянтин Симонов. Наведу деякі фрагменти цієї публікації: «Наші частини прикриття, переходячи до контратак, затримують противника до підходу наших головних сил». Цю по-діловому сформульовану фразу ми неодноразово читали у зведеннях Інформбюро. Але які подвиги, яка залізна витримка стоїть за простими словами — «затримати противника до підходу наших головних сил» — не всі чітко собі уявляють…»
Довідка «НА»«Частини прикриття… затримали ворога, вони інколи робили помилки, що дорого нам коштували, і потім їх виправляли, накопичили новий бойовий досвід, яким сьогодні і завтра скористається вся армія для розгрому ворога». Така доля випала й Н-ському стрілецькому полку, який 22 червня був піднятий по тривозі, здійснив багатокілометровий марш і на світанку прийняв перший удар танкової дивізії ворога. У нарисі написано: «Німецька танкова дивізія була затримана на дванадцять годин. Було виведено з ладу до тридцяти танків і вісімнадцяти гармат противника. Ми теж зазнали серйозних втрат. Та які б вони не були важкі — бійці цієї ночі почувалися переможцями… А у зведенні Інформбюро вранці з’явилась скупа фраза: «Протягом минулого дня наші частини прикриття стримували наступ противника до підходу наших головних сил».
У 1940 році Україна посідала одне з перших місць за щільністю залізничної мережі. Вона стала всесоюзною житницею. Тоді республіка мала 28374 колгоспи і 929 радгоспів, на полях яких працювали понад 112 тисяч тракторів, 33 тисячі комбайнів, майже 55 тисяч автомобілів. Тракторів на Україні було в кілька разів більше, ніж у тракторному парку Німеччини, Італії та Франції разом узятих. Україна в 1940 році стала республікою суцільної грамотності: на той час на її території було понад 32 тисячі початкових, семирічних та середніх шкіл, майже 700 технікумів, 173 інститути та університети. У науковій галузі працювали понад 250 тисяч вчених, які досягли світового визнання у розщепленні атомного ядра, отриманні рідинних газів, винаході автоматичної дугової електрозварки, селекції сільськогосподарських культур, успіхів у охороні здоров’я населення. Достатньо сказати, що з восьми мільярдів карбованців республіканського бюджету на 1940 рік 70 відсотків планувалося використати на задоволення соціально-культурних потреб людей.
Коли читаєш ці рядки, якось по-новому оцінюєш роль і значення військ Південно-Західного фронту, яким командував Герой Радянського Союзу генерал-полковник Михайло Кирпонос, в обороні столиці України. Його воїни зірвали плани Гітлера відразу заволодіти столицею України, дали можливість виграти час для розгортання сил на інших напрямках фронтів. Прийнявши на себе основний удар ворога (вермахт втратив у цих боях лише на рубежах Київського укріпрайону близько ста тисяч осіб особового складу, 200 літаків, сотні танків), війська фронту затримали просування гітлерівських військ на схід на понад два місяці. Цим вони відволікли значні сили ворога від наступу на Москву і вплинули на результати битви за оборону столиці Радянського Союзу. Так, героїчна оборона Києва у липні-вересні 1941 року змусила гітлерівське командування перекинути з московського напрямку та інших ділянок фронту близько 70 дивізій. З цього приводу генерал вермахту Бутлар писав: «Німці втратили декілька тижнів на підготовку та проведення наступу на Москву, що зрештою призвело до його провалу».Сотні тисяч радянських воїнів — представників України, Росії, інших республік — загинули в боях на українській землі. Як бійці богатирської застави, вони затримали ворога на цьому рубежі і тим ще в 1941 році заклали підвалини майбутньої перемоги. Та чи пам’ятають про цей подвиг «українських частин прикриття» сьогоднішні керівники в Кремлі, направляючи війська на українську землю? Хочеться з цього приводу провести таку історичну паралель. У червні 1941 року військові частини прикриття першими виступили на захист Вітчизни. На початку Вітчизняної війни 2014 року Збройні Сили України зустріли перший удар ворога зі стрілецькою зброєю на голому ентузіазмі. Сьогодні наша країна, за словами Президента України Петра Порошенка, має одну з найбоєздатніших армій на континенті. Нова українська армія є і буде опорою і гарантом незалежності та територіальної цілісності держави.
Героїчними сторінками у літопис Великої Вітчизняної війни увійшли оборонні бої в районі Харкова, на Донбасі, у Криму, захист Одеси та інших міст. На території республіки гітлерівська воєнна машина забуксувала. Тут гітлерівці зазнали перших поразок, були поховані розрахунки на «бліцкриг» та міфи про непереможність фашистських військ.
Коріння волонтерства
Україна в умовах війни, нав’язаної нам минулого року, багато чого запозичила з досвіду переведення всього життя країни на воєнний лад у суворому 1941 році. Що конкретно тоді було зроблено, які вжиті заходи задля організації рішучої відсічі фашистським загарбникам? Вже 22 червня було оголошено мобілізацію військовозобов’язаних у всіх прикордонних військових округах, зокрема в Київському, Одеському, Харківському. На їхній базі створено фронти, приміром, з Київського особливого — Південно-Західний фронт. Через тиждень була оприлюднена директива щодо мобілізації всіх зусиль держави на захист Вітчизни, перетворення її на єдиний бойовий табір. Керівництво України 7 липня 1941 року у зверненні до українського народу закликало: «Хай кожна хата і дім, хай кожні місто і село несуть смерть гітлерівським розбійним бандам». З цією метою у містах створювалися вуличні комітети, а в селах — десятихатні. Активісти цих органів займалися організацією місцевої протиповітряної оборони, виявляли підозрілих осіб, сприяли діяльності винищувальних батальйонів у боротьбі з диверсантами, парашутистами, шпигунами. Набували широкого розвитку такі патріотичні рухи, як опанування дівчатами чоловічих спеціальностей, набір їх на роботу на тракторах, комбайнах. Для молоді організували курси з підготовки винищувачів танків, спеціалістів з організації партизанського руху. Протягом трьох перших місяців до Червоної армії з України було мобілізовано два мільйони осіб. У батальйони, корпуси, дивізії народного ополчення вступили 1,3 мільйона бійців. Вони брали участь у евакуації, обладнання заводів та фабрик, будували оборонні споруди, виконували інші завдання, а пізніше влилися до лав діючої армії. Так, 92 відсотка сформованої на Донбасі 383-ї стрілецької дивізії становили шахтарі-ополченці. А командував нею потомствений гірник, Герой Радянського Союзу Костянтин Провалов. За роки війни понад 30 воїнів цього шахтарського з’єднання були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Серед них дві дівчини — снайпер Тетяна Костирина і розвідниця Ніна Гнилицька.
Неабиякого поширення набув в Україні рух щодо надання матеріальної допомоги Червоній армії. Станом на 1 листопада 1941 року від трудівників республіки до фонду оборони надійшло близько мільярда карбованців. Восени була створена республіканська комісія зі збору теплого одягу для бійців на фронті, подарунків. Розгорнулося шефство над військовими частинами, родинами військовослужбовців рядового і молодшого командного складу, пораненими бійцями. Були й інші прояви турботи населення про своїх захисників. Говорячи сьогоднішньою мовою, ще в 1941 році в Україні зародився волонтерський рух.
З перших днів війни на виготовлення військової продукції перейшли промислові підприємства республіки. Чоловіків, які пішли на фронт, замінили жінки, пенсіонери, діти. І хоча кількість заводів та фабрик по мірі окупації території зменшувалася, у найтяжчі місяці — в серпні-вересні 1941 року — з перевищенням плану постачали армії озброєння — 26, боєприпасів — 42, інженерного майна — 15 підприємств України. Справжні зразки трудового подвигу демонстрували інженери та робітники евакуйованих з України за Урал, до Сибіру, виробництв. У грудні 1941 року евакуйований Харківський танкобудівний завод імені Комінтерну склав на новому місці для фронту першу партію бойових танків Т-34. Ці бойові машини, перші зразки яких були створені в Харкові напередодні війни, у 1945 році дійшли до Берліна і Праги, були визнані кращими у світі. Сьогодні новітні моделі харківських танкобудівників захищають Україну на Донбасі.
Вагомим був внесок українських хліборобів у забезпечення воїнів продуктами харчування в 1941 році. Так, восьма частка всіх зернових, зібраних у перший рік війни, припадала на Україну. Станом на 20–25 вересня 15 східних областей республіки поставили для Червоної армії 167973,6 тонн м’яса, 176855 тонн овочів та картоплі.
Зміцнювали бойовий дух бійців Червоної армії українські митці, письменники, артисти, композитори. Достатньо сказати, що дві третині членів Спілки письменників України перебували в діючій армії. Це М. Бажан, О. Довженко, О. Корнійчук, А. Малишко тощо. Українські автори створили «Пісню про Дніпро», яка вперше пролунала у грудні 1941 року. Її набатні слова «…Як весняний Дніпро ворогів змете наша армія, наш народ…» стали бойовим девізом, а мелодія — музичним закликом до оборони і визволення України в роки Великої Вітчизняної війни.