УСПІХИ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В БИТВАХ ПІД МОСКВОЮ, НА ВОЛЗІ ТА ДНІПРІ ДОКОРІННО ЗМІНИЛИ ХІД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ТВЕРДО ВПЕВНЕНА У МАЙБУТНІЙ ПЕРЕМОЗІ НАД ФАШИСТСЬКИМИ ЗАГАРБНИКАМИ НАША КРАЇНА ВСТУПИЛА У НОВИЙ ПЕРІОД — ПОВНОГО ВИДВОРЕННЯ ВОРОГА ЗІ СВОЄЇ ТЕРИТОРІЇ І ПОЧАТКУ ЗВІЛЬНЕННЯ НАРОДІВ ЄВРОПИ ВІД ФАШИСТСЬКОГО ЯРМА.
На цей час відбулися кардинальні зміни у забезпеченні бійців Червоної армії одягом, взуттям, озброєнням і бойовою технікою. Позбавилися вони сумнозвісних обмоток, у яких мокли і замерзали ноги. Забули ті бої, коли вступали у них з однією гвинтівкою на двох-трьох бійців. На озброєння надійшли зразки спорядження й техніки, які були кращими за ворожі. Докорінно змінилося співвідношення у живій силі та техніці на користь Радянської армії.
На початку 1944 року від гітлерівських окупантів було визволено 1 млн 200 тис. квадратних кілометрів території, на якій до війни проживало 46 мільйонів радянських людей. Зокрема 240 тисяч квадратних кілометрів української землі з довоєнним населенням на ній у 18,5 мільйона наших співвітчизників. На визволеній території розпочалася відбудова народного господарства. 31 березня 1944 року уряд України ухвалив постанову про невідкладні заходи щодо забезпечення виробництва боєприпасів на підприємствах України. Було організовано ремонт танків, літаків, бойових кораблів, виготовлення снарядів і мін, вибухівки, стрілецької зброї, військового спорядження.

Упродовж 1943–1944 років Червона армія здійснила визвольний похід територією України і над всією її землею засяяло сонце свободи. Вона була здобута великою ціною. Три мільйони радянських воїнів чотирьох Українських і двох Білоруських фронтів полягли в боях за її визволення. Більшість полеглих були вихідцями з України. Адже від лютого 1943 по жовтень1944 року до лав Червоної армії було мобілізовано близько 3,7 мільйона осіб з її території. Таким був внесок українців у визволення рідної землі!

На початку 1944 року Червона армія у своїх лавах нараховувала понад 6 мільйонів солдатів і офіцерів. Вони мали на озброєнні 88 тисяч гармат і мінометів, близько 4,9 тисяч танків, 8,5 тисяч літаків, 2167 «Катюш». До складу радянських фронтів входила 461 дивізія, 80 окремих стрілецьких, мотострілецьких, танкових бригад, 23 танкові й механізовані корпуси. Крім того, у резерві Ставки верховного головнокомандування знаходилися 571 тисяча бійців, що входили до складу 19 дивізій, окремих стрілецьких, мотострілецьких, танкових бригад, 12 танкових і механізованих корпусів.
На озброєнні радянських воїнів з’явилися нові зразки автоматичної зброї, удосконалені танки Т-34 з 85-мм гарматою, важкі танки ІС, самохідні артилерійські установки ІСУ-122 і ІСУ-152, більш потужні 100-мм гармати, реактивні установки М-13 і М-30, нові та модернізовані літаки Як-3, Ла-7, Іл-10, нові підводні човни та надводні кораблі.
Фашистська Німеччина мала на східному фронті 198 дивізій, 6 бригад, 3 повітряні флоти, а також 38 дивізій і 12 бригад армій країн-сателітів. «Під рушницею» ворог мав близько 5 мільйонів солдатів і офіцерів, на їхньому озброєнні було 5400 танків, 3073 літаки, понад 54 тисячі гармат і мінометів.
Як засвідчують наведені у довідці дані, перевага у живій силі та техніці у 1944 році була на боці Червоної армії. Посиленню її бойового потенціалу сприяли ленд-лізівські поставки Радянському Союзу переважно з США, Англії, Канади. Завдяки американським «студебекерам» Червона армія повністю «стала на колеса», значно збільшивши свою мобільність. За ленд-лізівськими поставками СРСР отримав паровози, військові кораблі, сотні тисяч тонн міді, алюмінію, високолегованої сталі, натурального каучуку тощо, 3,8 млн тонн продовольства.
Такий високий бойовий потенціал Червоної армії дозволив Ставці верховного головнокомандування в 1944 році здійснити низку крупних наступальних операцій. Головний удар планувалося здійснити на південно-західному напрямку з метою визволення Правобережної України та Криму. Це мали зробити війська 1-го, 2-го, 3-го,4-го Українських фронтів. Вони мали провести 10 самостійних наступальних операцій, яким радянське командування дало окремі назви.
Так, початком битви за визволення Правобережної України мала стати Житомирсько-Бердичівська, яка тривала з 24 грудня 1943 по 14 січня 1944 року. З 5 по 16 січня проводилася Кіровоградська наступальна операція. Понад сто тисяч гітлерівців було знищено в Корсунь-Шевченківській битві, що тривала з 24 січня по 17 лютого. У січні — лютому 1944 року воїни українських фронтів провели Луцько-Рівненську, Нікопольсько-Криворізьку, а у березні — квітні — Проскурівсько — Чернівецьку, Умансько — Ботошанську, Березнегувато-Снігурівську, Поліську та Одеську операції.
Для учасників тих боїв кожен крок українською землею був политий солдатським потом і кров’ю. Дні й ночі тривав їхній наступ. У ході боїв вони майже кожного дня визволяли міста і села Правобережної України. Так, 3 січня наші воїни визволили місто Новоград-Волинський, наступного дня — Білу Церкву, 5 січня — Бердичів, 11 — Сарни…
Статистика розкриває жертовність і ту велику ціну, що сплатили наші бійці та командири за кожен метр відвойованої в окупантів землі. Так, під час проведення цих наступальних операцій кожного дня активних боїв на нашій території гинуло до 60 тисяч радянських солдатів і офіцерів, 60–70 відсотків з яких були вихідцями з України. (Тут і надалі статистичні дані з книги «Україна у Великій війні 1939–1945» під редакцією Ігоря Юхновського).
До прикладу, визволення Правобережної України розпочалося з Житомирсько-Бердичівської операції. Наші танкові частини просунулися вперед на цьому напрямку на 100–200 кілометрів, увірвалися до важливої залізничної станції Жмеринка і створили загрозу оточення угруповання ворога. Командувач німецької групи армії «Південь» фельдмаршал Манштейн стягнув сюди до 500 танків і завдав потужного контрудару по радянських військах, що наступали. Гітлерівцям вдалося уникнути повного оточення і стабілізувати фронт. У ході цієї операції Червона армія втратила близько 100 тисяч осіб, вермахт — 72,5 тисяч солдатів і офіцерів.
Та не дивлячись на ці та інші суворі реалії війни, воїни Червоної армії крок за кроком просувалися вперед, завдаючи ворогові потужних ударів. Другим «сталінградським котлом» назвали самі гітлерівці оточення угруповання їхніх військ на завершальному етапі Корсунь-Шевченківської битви. У ході її проведення вермахт втратив близько 90 тисяч убитих і 18 тисяч полонених. Завдяки мужності, героїзму, наступальному пориву радянських воїнів протягом лише січнево-лютневих операцій Червоної армії від гітлерівців було звільнено територію сучасних Київської, Черкаської, Житомирської, Рівненської, Дніпропетровської, Запорізької областей, окремі райони Миколаївської, Вінницької, Хмельницької, Волинської областей. А фашистське угруповання в Криму було практично блоковане.
У весняно-літній період 1944 року Червона армія прискорила свою визвольну ходу. Про мужність і героїзм радянських воїнів, виявлені ними у боях на українській землі, свідчать почесні назви військових частин і з’єднань: «Житомирських», «Білоцерківських», «Нікопольських», «Криворізьких», «Тернопільських», «Проскурівських», «Прикарпатських», «Херсонських», «Севастопольських» тощо. У них не лише назви міст, визволених в 1944 році, а й увічненні таким чином подвиги бійців та командирів. Їхні прізвища й сьогодні живуть у назвах вулиць, кораблів, імена героїв викарбувані на плитах меморіальних комплексів і братських могил, про них складено пісні та легенди. Як, наприклад, про героїчних 67 визволителів Миколаєва на чолі зі старшим лейтенантом Костянтином Ольшанським. Моряки 384-го батальйону морської піхоти і група піхотинців на човнах переправилися через Південний Буг і висадилися в порту з метою посіяти паніку серед ворога, привернути до себе основні його сили і тим самим створити умови радянським військам для взяття міста. Вночі десантники захопили низку приміщень нового елеватора, порту і прилаштували їх для оборони. Гітлерівці атакували сміливців силами трьох батальйонів піхоти за підтримки танків, гармат.18 наступів ворога відбили радянські воїни, знищивши в бою майже 700 солдатів і офіцерів противника. Останні п’ять атак ворога мали особливо жорстокий характер. Гітлерівці, окрім танків, застосували вогнемети. Не досягнувши успіху, вони випустили отруйні гази на позиції десантників. Але так і не спромоглися зламати бойових дух і стійкість «ольшанців». З 67 учасників цього бою в живих залишилося лише 12. Всім учасникам тих героїчних подій було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Як славні віхи на визвольному шляху з’являлися нові й нові почесні назви частин і з’єднань Червоної армії, які з боями просувалися вперед. Так, лише в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції 228 з них отримали почесні найменування, понад 123 тисячі її учасників нагородили орденами і медалями, 160 отримали звання Героя Радянського Союзу. А уславлений повітряний ас Олександр Покришкін став кавалером третьої «Золотої Зірки». Під час цієї битви вермахт зазнав катастрофічних для себе втрат — до 400 тисяч убитих, поранених і полонених. Червона армія втратила близько 290 тисяч воїнів.
Останнім рубежем на шляху до повного звільнення України від фашистських окупантів стала Східно-Карпатська наступальна операція, яка тривала з 8 вересня по 28 жовтня 1944 року. Війська 4-го та 1-го Українських фронтів 28 жовтня остаточно вибили німецькі та угорські війська з території нашої сучасної держави. Одними з перших вийшли на державний кордон воїни 351-ї стрілецької дивізії. Українець рядовий Микола Кушнеренко розгорнув прапор і закріпив його на прикордонній межі.

На території Української РСР, окупованій гітлерівцями, було вбито та замучено 3 898 457 осіб цивільного населення,1 366 588 радянських військовополонених, вивезено у німецьке рабство 2 244 000 наших громадян. Населення республіки за період фашистської окупації скоротилося на понад 13,6 мільйонів, зокрема міське населення — на 45 відсотків. Фашисти зруйнували і спалили 714 міст і селищ, понад 28 тисяч сіл, і у такий спосіб позбавили даху над головою майже 10 мільйонів їхніх жителів. Окупанти вивезли до Німеччини 4415 тисяч тонн зерна і борошна, 56 128 тракторів і 24 128 комбайнів, вивели з ладу 16 150 промислових підприємств, пограбували 32 тисячі шкіл, технікумів, вишів, викрали з музеїв майже 40 тисяч цінних експонатів. Гітлерівське окупаційне «господарювання» завдало Україні збитків на суму в один трильйон 200 мільярдів карбованців відповідно до цін 1941 року.

У цих боях відзначилися й воїни нового поповнення, що були призвані до лав Червоної армії зі звільнених земель західних областей України. Серед них був і рядовий Роман Федоляк з Дрогобицької області. Коли був поранений перший номер кулеметного розрахунку, він влучним вогнем знищив десять гітлерівців. А коли ворог пошкодив кулемет, з автомата скосив ще трьох ворогів.
1944 рік ознаменувався відкриттям Другого фронту в Західній Європі. Завдяки йому вермахт був вимушений скоротити свої війська на східному фронті майже на 40 відсотків. А отже це значно полегшило становище Червоної армії та сприяло успішному проведенню наступальних операцій із визволення України. Виконуючи рішення Тегеранської конференції, уряди США і Великої Британії вирішили до літа 1944 року відкрити Другий фронт. Для цього розробили план військової операції під назвою «Оверлорд». Вона тривала з 6 червня по 31 серпня 1944 року. У ході її відбулася висадка 160 тисяч морських десантників, яких доставили на чотирьох тисячах транспортних кораблях на північ Франції — в Нормандію. У повітрі діяли 12 тисяч літаків. «Оверлорд» став найбільшою під час Другої світової війни десантною операцією стратегічного значення. Вермахт втратив понад 450 тисяч солдатів і офіцерів, з яких 240 — убитими та пораненими, 2 200 танків, 2 127 літаків. Варто зазначити, що в складі десанту союзників було й немало українців. Тільки в канадській армії в часи Другої світової війни служило від 35 до 50 тисяч наших земляків.
НАСЛІДКИ ПАНУВАННЯ ОКУПАНТІВ В УКРАЇНІ
Ще до початку війни з СРСР після затвердження плану «Барбаросса» керівники гітлерівської Німеччини почали розробляти стратегічні програми економічної експлуатації майбутніх окупованих територій, і особливо України. Так, у директиві від 8 листопада 1941 року рейхпрезидент рейхстагу Г. Герінг прямо наголосив на тому, що «окуповані східні території експлуатуватимуться з колоніальної точки зору колоніальними методами». Кінцевою метою такої політики мало стати перетворення України на «житницю» гітлерівської Німеччини. За планами нацистів, все її населення передбачалося частково знищити, а частину його — вивезти на примусові роботи до рейху. Рейхскомісар України Е. Кох наголошував: «Запроваджена фюрером у цій країні цивільна влада має тільки одну велику мету… передати в розпорядження батьківщини додаткову кількість продовольчих продуктів, сировини і робочої сили».
ВСЕ ДЛЯ ФРОНТУ
Перетворивши квітучу Україну в «зону пустелі», окупанти мали намір виключити її з числа передових в економічному плані регіонів. Німецький генерал Штюльпнагель доповідав Гітлеру про перспективи оздоровлення «зони пустелі»: «Дистанція у 25 років — це термін, який потрібен для відбудови всього зруйнованого нами». Він помилився, як і всі з оточення фюрера щодо такого прогнозу. Вже з перших днів визволення України розпочалося відродження народного господарства, а народ її включився у надання допомоги Червоній армії у здійсненні подальшого її наступу на ворога.
Вже на початку лютого 1944 року в Україні народився рух зі збору особистих коштів у фонд оборони. А ініціаторами його виступили трудівники Харцизького району Сталінської ( Донецької області). Першим переказав до нього 50 тисяч карбованців колгоспник Іван Кошелев, два сини якого воювали на фронті. Всього жителі цього району зібрали на потреби армії два мільйони карбованців. Робітник мартенівського цеху «Азовсталь» В. Астахов і його дружина вклали власні кошти у будівництво танка. Коли Т-34 потрапив на озброєння військової частини, бійці надіслали заводчанам лист подяки, в якому повідомляли: «На вашій машині йдемо вперед, до Німеччини, аби помститися убивцям, помститися фашистським негідникам за всі злочини, скоєні на нашій землі, за руйнування і убивства, які скоїли кати у вашому рідному Маріуполі». За прикладом цих робітників жителі міста зібрали кошти на побудову танкової колони, яка отримала назву «Маріуполь мстить». Всього трудівники України зібрали у фонд оборони за рахунок особистих заощаджень 859 мільйонів карбованців.
Жителі республіки виявляли велику турботу про поранених радянських воїнів-визволителів. На її території розгорнули 262 госпіталі, розраховані на 127 450 ліжок. На шефських засадах українці зібрали для цих лікувальних закладів понад 30 тисяч ліжок, 6 тисяч тарілок, 20 тисяч пар білизни, 1,5 тисячі столів. Лише жителі Волині передали на потреби поранених бійців 56 тисяч пудів зерна, 43 тисячі пудів м’яса, 98 тисяч пудів овочів, 120 тисяч яєць тощо. А населення Харківської області відправило на фронт 47 тисяч тонн посилок.
У республіці запрацювали відновлені промислові підприємства. У 1944 році в Україні було вироблено 605 тисяч тонн чавуна, 494 тисячі тонн сталі, 17 млн 071 тисячу тонн вугілля, 1 млн 564 тисячі тонн коксу, 1млрд 245 мільйонів кіловат-годин електроенергії. З урожаю 1944 року трудівники ланів зібрали понад 365 мільйонів пудів хліба, з яких 175 мільйонів здали у фонд Червоної армії.
Вперше за роки війни жителі республіки зустріли новий 1945 рік у вільній Україні. Небагатим був їхній святковий стіл, на кожному кроці відчувалися ознаки перенесеного воєнного лихоліття. Але всі українці вже бачили сяйво майбутньої Перемоги, подумки були з рідними і близькими, що на фронті наближали її. До неї залишалося лише 129 днів і ночей…

Володимир ЧІКАЛІН,
«Народна армія»