1418 днів і ночей тривала війна на радянсько-німецькому фронті. Немає
такої міри, якою б можна було визначити горе десятків мільйонів людей,
заподіяне нею. Якщо скласти всі кілометри фронтових шляхів, пройдених
усіма учасниками війни до її завершення, вийде астрономічна цифра, яку
навряд чи можна обчислити. Але останні дні на шляху до Берліна виявилися
найважчими і найтрагічнішими.
Між Віслою і Одером
1945 рік ознаменувався високими темпами наступу Червоної армії. Вступ її на територію країн Центральної Європи супроводжувався проведенням найграндіозніших воєнних операцій в новітній історії. Найважливішішою стала Вісло-Одерська наступальна операція, яка тривала з 12 січня по 3 лютого 1945 року. На той час Червона армія, із мобілізованим на Правобережній Україні контингентом у складі чотирьох Українських фронтів мала певну перевагу над вермахтом у живій силі та техніці.
Наступ радянських військ планувалося розпочати не раніше 20 січня 1945 року. Але союзники звернулися з проханням прискорити його, зважаючи на важке становище їхніх військ, що склалося через потужний удар гітлерівців в Арденах.
Вже 12 січня 1945 року пішли в наступ війська 1-го Українського фронту. Протягом першого дня боїв ударне угруповання наших військ прорвало оборону гітлерівців на ділянці у 35 кілометрів і почало стрімко просуватися вперед. На шостий день склалися сприятливі умови для наступу на Бреслау і розгрому краківського угруповання ворога. Успішно наступали й війська 1-го Білоруського фронту, які розпочали бойові дії на два дні пізніше. Завдяки такому стрімкому наступу 17 січня 1945 року частини 1-го Білоруського фронту за участю 1-ї армії Війська Польського визволили столицю Польщі Варшаву.
Страшна картина постала перед очима бійців. Місто було зруйноване, сотні тисяч мирних жителів загинули або були відправлені до концентраційних таборів і на примусові роботи до нацистської Німеччини.
Загалом за результатами зимових наступальних операцій Москва 120 разів салютувала на честь перемог Червоної армії, понад 3500 її бійців та командирів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Серед 39 осіб, які отримали це високе звання двічі, були представники України Дмитро Лелюшенко, Степан Козак, Амет-Хан-Султан тощо.
Від Альп до Зеєловських висот
Ворог намагався не лише утримати свої позиції в низці регіонів Угорщини, а і примусити радянське командування зняти частину сил з берлінського напряму. З цією метою гітлерівці перекинули з заходу танкову армію і війська з Греції, Югославії, Угорщини. Вони розраховували цими силами прорвати фронт і відновити свою оборону вздовж Дунаю.
Сконцентрувавши в районі озера Балатон і на південь від нього понад 30 дивізій, противник 6 березня 1945 року одночасно розпочав наступ на трьох напрямах. Запеклі бої тривали десять днів. Ворогу вдалося захопити плацдарм на стику радянських військ і болгарських частин. У цей критичний момент командувач 3-го Українського фронту Федір Толбухін направив командувачу 1-ї Болгарської армії телеграму, в якій писав: «Потрібні ще 4–5 днів такої ж надзвичайної стійкості, упертості і ця авантюра противника буде зламана, а його танкове угруповання розгромлене. Вимагаємо від Вас і ввірених Вам військ особливої стійкості в ці дні і постійної готовності до вирішального удару по ворогу». 12 березня радянські і болгарські війська перейшли в наступ. На початку квітня 1945 року війська 3-го і 2-го Українських фронтів завершили визволення від окупантів Угорщини, 4 квітня — столиці Словаччини Братислави, а
13 очистили від них столицю Австрії Відень.
Це була шоста європейська столиця, до якої приніс свободу боєць Червоної армії. Високу ціну заплатив він за цю історичну місію.
Слово «Берлін» лунало для бійців як «додому»
Станом на 15 квітня 1945 року наступу Червоної армії протистояли 214 дивізій і 14 бригад противника. Між тим у цей час на Західному фронті вермахт мав їх не більше 60, при цьому некомплект у живій силі в багатьох з них становив 75 відсотків. Маючи переконливу перевагу над гітлерівцями у танках та авіації, союзні війська у другій половині березня відновили наступ з рубежу річки Рейн. Англійці, американці майже без будь-якого опору просувалися на гамбурзькому, лейпцизькому, празькому напрямах. Між тим Гітлер переконував свою націю: доля війни вирішується не на заході, а на сході. Тому німецьке командування оголосило тотальну мобілізацію, призвавши до армії чоловіків віком до 60 років, а також 16–17-річних юнаків.
16 квітня 1945 року після потужної артилерійської і авіаційної підготовки війська 1-го Українського і 1-го Білоруського фронтів перейшли у вирішальний наступ. Вже наступного дня були взяті Зеєловські висоти і почалося форсування річки Нейсе. 21 квітня перші радянські частини увійшли в передмістя Берліна, а 25-го наші війська оточили і розгромили основні сили гітлерівців. Того ж дня відбулася зустріч воїнів радянської і американської армій на Ельбі в районі Торгау.
До закінчення війни і капітуляції захисників Берліна залишалися лічені дні. Сталін наказав маршалу Жукову до 1 травня оволодіти столицею Третього рейху. О 18 вечора 30 квітня радянські підрозділи увірвалися до рейхстагу, а вранці 1 травня, відповідно до наказу Сталіна, прапор перемоги вже майорів над його куполом. Його встановили розвідники 150-ї стрілецької дивізії М. Єгоров, М. Кантарія і українець лейтенант О. Берест.
На кінець квітня 1945 року на порядку денному постало питання про визволення від нацистів столиці Чехословаччини. На той час найближче до неї перебувала 3-а американська армія. Проте війська правого крила 1-го Українського фронту розгорнули наступ на Прагу. Здійснивши стрімкий кидок, вони о четвертій ранку 9 травня 1945 року увійшли в її передмістя. А до десятої Прага була повністю визволена від фашистських окупантів. Одночасно зі сходу наступали війська 4-го і 2-го Українських фронтів, які оточили велике угруповання гітлерівців на сході від Праги. 11 травня 1945 року радянські війська вийшли на рубіж Хемніц — Карлові Вари — Клатові, де зустрілися з передовими частинами американської армії. У полон до Червоної армії потрапили 800 тисяч солдатів і офіцерів противника, її війська захопили близько двох тисяч танків, понад тисячу літаків, 900 гармат і мінометів. Разом з радянськими воїнами у складі 4-го Українського фронту самовіддано воювали за визволення Праги бійці 1-го армійського чехословацького корпусу. 12 травня вони разом з радянськими бойовими побратимами урочисто увійшли у звільнене від фашистів місто.
7 травня у ставці Ейзенхауера в Реймсі (Франція) був підписаний протокол про беззаперечну капітуляцію збройних сил Німеччини. А наступного дня у передмісті Берліна Карлсхорті в присутності представника Червоної армії маршала Г. Жукова, Великобританії — маршала авіації А. Теддера, США — генерала К. Спаатса, Франції — генерала де Латра де Тассіньї уповноважені німецького верховного командування фельдмаршал В. Кейтель, адмірал флоту Г.Фріденбург і генерал-полковник авіації Г. Штумпф підписали Акт про безумовну капітуляцію. Друга світова війна в Європі закінчилася.
Звістка про перемогу облетіла міста і села України. Всю ніч на вулицях і площах лунали пісні, переможні марші. 9 травня у столиці України розпочався велелюдний мітинг жителів Києва. На вулиці Володимирській напроти оперного театру спорудили святкову трибуну, на якій розвісили гасла: «Слава Перемозі!», «Слава радянським воїнам, які встановили прапор перемоги над Берліном!» Понад три години тривав 200-тисячний мітинг киян. Його учасники пообіцяли якомога швидше залікувати рани війни, відродити рідне місто, його промисловий, науковий і культурний потенціал.
Друга світова війна в Європі закінчилася, але не всі радянські воїни почали повертатися додому. Багато з них вже їхали у військових ешелонах через всю країну на схід, на війну з японськими мілітаристами. Вночі з 8 на 9 серпня 1945 війська Забайкальського, двох Далекосхідних фронтів чисельністю 1,7 млн осіб, на озброєнні яких було 30 тисяч гармат і мінометів, по п’ять тисяч танків і літаків, атакували Квантунське угруповання японців. У його складі було 1,3 млн військовослужбовців, 5 400 гармат і мінометів, 1 200 танків, 2 000 літаків. До 17 серпня радянські війська прорвали оборону ворога, а через три дні той склав зброю.
2 вересня 1945 року на борту американського лінкора «Міссурі» був підписаний Акт про капітуляцію Японії. Свій підпис на цьому документі від радянського командування залишив українець генерал Кузьма Дерев’янко. Цей день офіційно вважається датою закінчення Другої світової війни. В боях до моменту капітуляції Японії Червона армія втратила 12 тисяч вбитими, з них близько трьох тисяч воїнів, мобілізованих з України. Саме вони стали останніми солдатами, полеглими на полях битв Другої світової війни.
Втілення мужності і відваги
Важко уявити нашу спільну перемогу без внеску українського народу. У роки Другої світової війни українці мужньо воювали на німецько-радянському фронті. З кожним роком частка бійців-українців зростала. Якщо 1942 року вони становили близько 8% вояків Червоної армії, то в 1944–1945 роках у складі чотирьох Українських фронтів їх було від 60 до 80 відсотків. Загальна кількість українців у складі Червоної армії під час німецько-радянської війни становила не менше шести мільйонів.
Наші співвітчизники були відважними бійцями. В ході війни вони відзначені 2,5 мільйона орденів і медалей із загальної кількості в
7 мільйонів таких нагород за хоробрість та відвагу. Частка українців серед усіх Героїв Радянського Союзу становить 18,7 відсотка. Для порівняння: серед представників
40 інших, окрім росіян і білорусів, національностей колишнього Радянського Союзу героїв було
7,4 відсотка. Зі 115-ти двічі Героїв 35 були українцями або вихідцями з України. Серед кавалерів трьох Золотих Зірок — українець льотчик Іван Кожедуб.
Україна належить до тих країн, які найбільше постраждали в роки Другої світової війни. Втрати українського народу становили від
40 до 44 відсотків від загальних людських втрат СРСР.
Була ще одна трагедія нашої країни, пов’язана з тим, що в роки Другої світової війни Україна як держава не існувала. Тому багато українців виборювали її незалежність, воюючи як проти гітлерівських окупантів, так і проти сталінського режиму. З цією метою вони створили власні військові частини. До них належать і вояки Української повстанської армії, які виборювали ідею побудови вільної держави. Сотні тисяч учасників українського самостійного руху загинули в боях, тюрмах. Але їхня справа живе в створенні сьогоднішньої незалежної України.
У роки Другої світової війни мільйони українців воювали проти гітлерівських окупантів у складі Червоної армії. У них склалася своя пам’ять про неї. Своє бачення було на її події і в учасників українського визвольного руху. Сьогодні в Україні настав час примирення різних пам’ятей. На досягнення цієї мети спрямований Указ Президента України Петра Порошенка «Про заходи з відзначення у 2015 році
70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни». Ним передбачається гідно вшанувати подвиг Українського народу, його визначний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, виявлення поваги до всіх борців проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, учасників українського визвольного руху.
1945 рік ознаменувався високими темпами наступу Червоної армії. Вступ її на територію країн Центральної Європи супроводжувався проведенням найграндіозніших воєнних операцій в новітній історії. Найважливішішою стала Вісло-Одерська наступальна операція, яка тривала з 12 січня по 3 лютого 1945 року. На той час Червона армія, із мобілізованим на Правобережній Україні контингентом у складі чотирьох Українських фронтів мала певну перевагу над вермахтом у живій силі та техніці.
Наступ радянських військ планувалося розпочати не раніше 20 січня 1945 року. Але союзники звернулися з проханням прискорити його, зважаючи на важке становище їхніх військ, що склалося через потужний удар гітлерівців в Арденах.
Вже 12 січня 1945 року пішли в наступ війська 1-го Українського фронту. Протягом першого дня боїв ударне угруповання наших військ прорвало оборону гітлерівців на ділянці у 35 кілометрів і почало стрімко просуватися вперед. На шостий день склалися сприятливі умови для наступу на Бреслау і розгрому краківського угруповання ворога. Успішно наступали й війська 1-го Білоруського фронту, які розпочали бойові дії на два дні пізніше. Завдяки такому стрімкому наступу 17 січня 1945 року частини 1-го Білоруського фронту за участю 1-ї армії Війська Польського визволили столицю Польщі Варшаву.
Страшна картина постала перед очима бійців. Місто було зруйноване, сотні тисяч мирних жителів загинули або були відправлені до концентраційних таборів і на примусові роботи до нацистської Німеччини.
Загалом за результатами зимових наступальних операцій Москва 120 разів салютувала на честь перемог Червоної армії, понад 3500 її бійців та командирів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Серед 39 осіб, які отримали це високе звання двічі, були представники України Дмитро Лелюшенко, Степан Козак, Амет-Хан-Султан тощо.
Від Альп до Зеєловських висот
Ворог намагався не лише утримати свої позиції в низці регіонів Угорщини, а і примусити радянське командування зняти частину сил з берлінського напряму. З цією метою гітлерівці перекинули з заходу танкову армію і війська з Греції, Югославії, Угорщини. Вони розраховували цими силами прорвати фронт і відновити свою оборону вздовж Дунаю.
Сконцентрувавши в районі озера Балатон і на південь від нього понад 30 дивізій, противник 6 березня 1945 року одночасно розпочав наступ на трьох напрямах. Запеклі бої тривали десять днів. Ворогу вдалося захопити плацдарм на стику радянських військ і болгарських частин. У цей критичний момент командувач 3-го Українського фронту Федір Толбухін направив командувачу 1-ї Болгарської армії телеграму, в якій писав: «Потрібні ще 4–5 днів такої ж надзвичайної стійкості, упертості і ця авантюра противника буде зламана, а його танкове угруповання розгромлене. Вимагаємо від Вас і ввірених Вам військ особливої стійкості в ці дні і постійної готовності до вирішального удару по ворогу». 12 березня радянські і болгарські війська перейшли в наступ. На початку квітня 1945 року війська 3-го і 2-го Українських фронтів завершили визволення від окупантів Угорщини, 4 квітня — столиці Словаччини Братислави, а
13 очистили від них столицю Австрії Відень.
Це була шоста європейська столиця, до якої приніс свободу боєць Червоної армії. Високу ціну заплатив він за цю історичну місію.
Слово «Берлін» лунало для бійців як «додому»
Станом на 15 квітня 1945 року наступу Червоної армії протистояли 214 дивізій і 14 бригад противника. Між тим у цей час на Західному фронті вермахт мав їх не більше 60, при цьому некомплект у живій силі в багатьох з них становив 75 відсотків. Маючи переконливу перевагу над гітлерівцями у танках та авіації, союзні війська у другій половині березня відновили наступ з рубежу річки Рейн. Англійці, американці майже без будь-якого опору просувалися на гамбурзькому, лейпцизькому, празькому напрямах. Між тим Гітлер переконував свою націю: доля війни вирішується не на заході, а на сході. Тому німецьке командування оголосило тотальну мобілізацію, призвавши до армії чоловіків віком до 60 років, а також 16–17-річних юнаків.
16 квітня 1945 року після потужної артилерійської і авіаційної підготовки війська 1-го Українського і 1-го Білоруського фронтів перейшли у вирішальний наступ. Вже наступного дня були взяті Зеєловські висоти і почалося форсування річки Нейсе. 21 квітня перші радянські частини увійшли в передмістя Берліна, а 25-го наші війська оточили і розгромили основні сили гітлерівців. Того ж дня відбулася зустріч воїнів радянської і американської армій на Ельбі в районі Торгау.
До закінчення війни і капітуляції захисників Берліна залишалися лічені дні. Сталін наказав маршалу Жукову до 1 травня оволодіти столицею Третього рейху. О 18 вечора 30 квітня радянські підрозділи увірвалися до рейхстагу, а вранці 1 травня, відповідно до наказу Сталіна, прапор перемоги вже майорів над його куполом. Його встановили розвідники 150-ї стрілецької дивізії М. Єгоров, М. Кантарія і українець лейтенант О. Берест.
На кінець квітня 1945 року на порядку денному постало питання про визволення від нацистів столиці Чехословаччини. На той час найближче до неї перебувала 3-а американська армія. Проте війська правого крила 1-го Українського фронту розгорнули наступ на Прагу. Здійснивши стрімкий кидок, вони о четвертій ранку 9 травня 1945 року увійшли в її передмістя. А до десятої Прага була повністю визволена від фашистських окупантів. Одночасно зі сходу наступали війська 4-го і 2-го Українських фронтів, які оточили велике угруповання гітлерівців на сході від Праги. 11 травня 1945 року радянські війська вийшли на рубіж Хемніц — Карлові Вари — Клатові, де зустрілися з передовими частинами американської армії. У полон до Червоної армії потрапили 800 тисяч солдатів і офіцерів противника, її війська захопили близько двох тисяч танків, понад тисячу літаків, 900 гармат і мінометів. Разом з радянськими воїнами у складі 4-го Українського фронту самовіддано воювали за визволення Праги бійці 1-го армійського чехословацького корпусу. 12 травня вони разом з радянськими бойовими побратимами урочисто увійшли у звільнене від фашистів місто.
7 травня у ставці Ейзенхауера в Реймсі (Франція) був підписаний протокол про беззаперечну капітуляцію збройних сил Німеччини. А наступного дня у передмісті Берліна Карлсхорті в присутності представника Червоної армії маршала Г. Жукова, Великобританії — маршала авіації А. Теддера, США — генерала К. Спаатса, Франції — генерала де Латра де Тассіньї уповноважені німецького верховного командування фельдмаршал В. Кейтель, адмірал флоту Г.Фріденбург і генерал-полковник авіації Г. Штумпф підписали Акт про безумовну капітуляцію. Друга світова війна в Європі закінчилася.
Звістка про перемогу облетіла міста і села України. Всю ніч на вулицях і площах лунали пісні, переможні марші. 9 травня у столиці України розпочався велелюдний мітинг жителів Києва. На вулиці Володимирській напроти оперного театру спорудили святкову трибуну, на якій розвісили гасла: «Слава Перемозі!», «Слава радянським воїнам, які встановили прапор перемоги над Берліном!» Понад три години тривав 200-тисячний мітинг киян. Його учасники пообіцяли якомога швидше залікувати рани війни, відродити рідне місто, його промисловий, науковий і культурний потенціал.
Друга світова війна в Європі закінчилася, але не всі радянські воїни почали повертатися додому. Багато з них вже їхали у військових ешелонах через всю країну на схід, на війну з японськими мілітаристами. Вночі з 8 на 9 серпня 1945 війська Забайкальського, двох Далекосхідних фронтів чисельністю 1,7 млн осіб, на озброєнні яких було 30 тисяч гармат і мінометів, по п’ять тисяч танків і літаків, атакували Квантунське угруповання японців. У його складі було 1,3 млн військовослужбовців, 5 400 гармат і мінометів, 1 200 танків, 2 000 літаків. До 17 серпня радянські війська прорвали оборону ворога, а через три дні той склав зброю.
2 вересня 1945 року на борту американського лінкора «Міссурі» був підписаний Акт про капітуляцію Японії. Свій підпис на цьому документі від радянського командування залишив українець генерал Кузьма Дерев’янко. Цей день офіційно вважається датою закінчення Другої світової війни. В боях до моменту капітуляції Японії Червона армія втратила 12 тисяч вбитими, з них близько трьох тисяч воїнів, мобілізованих з України. Саме вони стали останніми солдатами, полеглими на полях битв Другої світової війни.
Втілення мужності і відваги
Важко уявити нашу спільну перемогу без внеску українського народу. У роки Другої світової війни українці мужньо воювали на німецько-радянському фронті. З кожним роком частка бійців-українців зростала. Якщо 1942 року вони становили близько 8% вояків Червоної армії, то в 1944–1945 роках у складі чотирьох Українських фронтів їх було від 60 до 80 відсотків. Загальна кількість українців у складі Червоної армії під час німецько-радянської війни становила не менше шести мільйонів.
Наші співвітчизники були відважними бійцями. В ході війни вони відзначені 2,5 мільйона орденів і медалей із загальної кількості в
7 мільйонів таких нагород за хоробрість та відвагу. Частка українців серед усіх Героїв Радянського Союзу становить 18,7 відсотка. Для порівняння: серед представників
40 інших, окрім росіян і білорусів, національностей колишнього Радянського Союзу героїв було
7,4 відсотка. Зі 115-ти двічі Героїв 35 були українцями або вихідцями з України. Серед кавалерів трьох Золотих Зірок — українець льотчик Іван Кожедуб.
Україна належить до тих країн, які найбільше постраждали в роки Другої світової війни. Втрати українського народу становили від
40 до 44 відсотків від загальних людських втрат СРСР.
Була ще одна трагедія нашої країни, пов’язана з тим, що в роки Другої світової війни Україна як держава не існувала. Тому багато українців виборювали її незалежність, воюючи як проти гітлерівських окупантів, так і проти сталінського режиму. З цією метою вони створили власні військові частини. До них належать і вояки Української повстанської армії, які виборювали ідею побудови вільної держави. Сотні тисяч учасників українського самостійного руху загинули в боях, тюрмах. Але їхня справа живе в створенні сьогоднішньої незалежної України.
У роки Другої світової війни мільйони українців воювали проти гітлерівських окупантів у складі Червоної армії. У них склалася своя пам’ять про неї. Своє бачення було на її події і в учасників українського визвольного руху. Сьогодні в Україні настав час примирення різних пам’ятей. На досягнення цієї мети спрямований Указ Президента України Петра Порошенка «Про заходи з відзначення у 2015 році
70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни». Ним передбачається гідно вшанувати подвиг Українського народу, його визначний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, виявлення поваги до всіх борців проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, учасників українського визвольного руху.