 Голова УСВА Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ:"В Афганістані нам робити нічого" Нещодавно на міжнародному форумі міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, який відбувся у Києві, було заявлено, що Україна може долучитися до військових операцій в Афганістані. Ця тема сьогодні на перших сторінках вітчизняних засобів масової інформації. У розмові з кореспондентом "ТТ" заяву прокоментував голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ. |
| - Сергію Васильовичу, днями у Києві відбулося чергове засідання Ради
міністрів оборони країн Південно-Східної Європи. На ньому прозвучала
заява міністра оборони України Анатолія Грищенка про те, що Україна
може підтримати Євроатлантичний альянс щодо введення військ в
Афганістан. Як ви до цього ставитесь і наскільки доречно зараз
порушувати це болюче для українців питання? Тим паче, що Україна не є
членом НАТО. - Свого часу, коли американці готувалися до проведення операцій в Афганістані, зі мною зустрічалися представники Посольства США в Україні й цікавилися моєю думкою щодо перспектив "експорту свободи" у цю ісламську країну. Знаю, що подібна зустріч у Москві відбулася з Борисом Громовим, іншими учасниками війни в Афганістані за участю Радянської армії. Словом, цікавилися нашим бойовим досвідом і уроками, які винесли звідти, загалом ситуацією із середини. Я і мої бойові побратими жорстко рекомендували їм не втягуватись у війну в Афганістані і наводили незаперечні переконливі аргументи проти такої авантюри. Зокрема, про те, що жоден загарбник, який намагався захопити Афганістан, починаючи від Александра Македонського і закінчуючи британцями, так і не досягли жаданої перемоги у збройній боротьбі з цим народом. У Афганістану є своя специфіка. З одного боку - слабка армія і відсутність економіки, а з другого - географічно-етнічні умови: гірська місцевість і власне сам афганський народ. Абсолютно самобутній і вольнолюбний, зі своєю неповторною ментальністю. Там зовсім інші підходи до всього, свої, незбагненні для нас цінності й бачення навколишнього світу тощо. Хоча ця країна і неоднорідна, бо там живуть і узбеки, і таджики, і хазарійці, і пуштуни, і ще багато інших народностей та племен, які відстоюють і шанують своє. І водночас, попри певні ознаки у декого із них окремих слідів цивілізації, на 95 відсотків вони залишаються у середньовіччі, живуть за своїми середньовічними законами, у феодальній громадсько-політичній формації. І це - реальність Афганістану. А тому з цим народом краще не воювати і з мечем до цієї гірської країни не йти. Ми так американцям тоді й порадили. Не послухали. Вони пішли, а в Кабулі змінився уряд, який нібито їх запросив. До того ж, в Афганістані 95 відсотків території контролює аж ніяк не уряд і, тим паче, не американці та їхні союзники по впровадженню тут свободи у нашому розумінні. Першу скрипку відіграють польові командири, вожді місцевих племен, а не представники високої державної влади. Після виведення радянських військ такі тенденції та негативні наслідки набули ще більшого розвитку. Йдеться про виробництво і торгівлю наркотиками, торгівлю зброєю, культивування й підтримку світового тероризму, що сьогодні реально загрожує людству. Словом, вийшов такий казус. Ті, кому американці свого часу допомагали у війні проти радянських військ, сьогодні доволі успішно воюють проти американських військових та їхніх сателітів. Звісно, Конгрес та громадськість США не дуже раді тому, що з кожним роком зростає кількість загиблих вояків в Іраку, Афганістані... (Станом на кінець вересня 2007 року сили міжнародної коаліції, що проводиться в Афганістані, втратили 700 людей вбитими, не враховуючи 63 іспанців, які загинули в авіакатастрофі, повертаючись на батьківщину. - Ред.). Хоча це можна було передбачити. А сьогодні вони хочуть американське гарматне м'ясо замінити на наше, українське. Наче ми там ще не були! І даремно вони кажуть про наш колишній досвід, про благодійні наміри щодо афганців, про миротворчість. Це лише гарні слова. Ніякою миротворчою місією там і не пахне. Це з одного боку. А з другого - ми ж пам'ятаємо, що американці заварювали кашу в Афганістані самотужки, а відтак підтягнули і військовослужбовців країни НАТО. Отже, я переконаний, що у даному разі і міністр оборони і Президент України діють аж ніяк не в інтересах України і українського народу. А тому, як свого часу ми, ветерани війни в Афганістані, переконливо і жорстко рекомендували американцям не йти туди, так сьогодні радимо нашим можновладцям і співвітчизникам: в Афганістані нам нічого робити! - Який інтерес США в Афганістані - цілком зрозуміло. А чому саме сьогодні це питання постало у нас в Україні? Чим це можна пояснити? - Усім відомо, що Америка серйозно і активно допомагала деяким українським лідерам під час помаранчевої революції. І, мабуть, були певні зобов'язання, під що давалася ця допомога. (Хоча документів ми і не бачили). Найперше зобов'язання, як неважко зрозуміти, це втягування України в НАТО, а відтак і в усі попутні справи Євроатлантичного альянсу. Сприяє цьому і тимчасове безвладдя в країні - відсутність Верховної Ради. Але ж вона буде. А тому готується підґрунтя для прийняття нових рішень, адже лише з "благословення" парламентарів підрозділи Збройних сил України можуть направлятися в зарубіжні держави для виконання тих чи інших завдань. Цим пояснюється і розпуск попереднього парламенту і відсторонення від процесу державного управління деяких політичних сил. І всі рішення, які приймалися, а це близько ста Указів Президента, мали певну мету, хоча і є неконституційними. Сьогодні є серйозні побоювання, що наш Президент все ж ризикне і піде на те, щоб втягнути Україну в бойові дії в Афганістані, швидше всього, виходячи зі своїх зобов'язань перед Сполученими Штатами. До того ж, використовуючи період політичного затишшя. Та й народу вже набридли ці політичні ігрища. Люди втомилися від цієї кавалькади політиків... Цим і намагаються скористатися Сполучені Штати і їхні поплічники в Україні, щоб незаконно втягнути нас у цю афганську війну. Звісно, поступово, дозовано, як у радянські роки, під соусом боротьби із розповсюдженням наркотиків, з тероризмом тощо. А відтак залучать до перекриття караванних шляхів. Де буде небезпечно, там ставитимуть не американців, а наших хлопців-українців. А хіба в Україні не треба боротися з наркотиками, іншими негативними явищами? Є питання і щодо оцінки дій наших військовослужбовців на чужій території. Звісно це будуть добровольці. А з іншого боку - це безпосередні найманці. Яку оцінку цьому дасть світова спільнота, міжнародне законодавство? У даному разі слово "миротворець" не підходить. Миротворці діють під егідою ООН, а не у складі підрозділів НАТО чи американських військ. Як бути? Словом, запитань багато, а відповідей немає. Сподіваюсь, що в складі помаранчево-сердечної коаліції знайдуться розумні люди, які не допустять фатальних рішень і помилок у цьому найважливому державному питанні. - Сергію Васильовичу, дякую за відверті відповіді! |