МИР І СПОКІЙ ЗАКАРПАТСЬКОМУ КРАЮ!

     Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з гнівом засуджує протиправні події, які останнім часом мали місце у Закарпатській області, й підтримує звернення Закарпатської територіальної організації УСВА до керівників держави.
Ветерани війни вимагають від вищих посадових осіб України забезпечити встановлення закону і порядку в усій державі.
Життя та безпека громадян України – понад усе!

Голова УСВА
С. В. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

              Президенту України
         П. О. ПОРОШЕНКУ
Голові Верховної Ради України
         В. Б. ГРОЙСМАНУ
              Прем'єр-міністру України
              А. П. ЯЦЕНЮКУ

З В Е Р Н Е Н Н Я

Ми, члени Закарпатської територіальної організації ветеранів Афганської війни та інших локальних конфліктів, люди, які брали участь у бойових діях, бачили смерть, втрату товаришів, люди, які всіма своїми справами прагнуть миру на нашій українській землі, вкрай обурені й занепокоєні подіями, що відбулися в нашому рідному Закарпатті 11 липня 2015 року.
Не беремося давати правової оцінки діям усіх груп та осіб, що брали участь у збройному зіткненні в Мукачеві, як і навмисно не хочемо давати оцінки діям правоохоронних органів Закарпаття.
Однак події останніх півтора року принесли в наш край взагалі не властиві й дикі явища. Озброєні люди (у балаклавах чи без них, в уніформі незрозумілого походження та належності) і відсутність будь-яких законних  заходів  з боку правоохоронних органів.
Ми не належимо до жодних політичних партій і рухів, ми є громадянами України і своєю діяльністю прикладаємо зусилля для встановлення миру в нашій державі. Для нас не є зрозумілим, коли в серпні 2014 року перед будинком УСБ України в Закарпатській області невідомі в камуфляжній формі розстрілюють наряд міліції і служба на це не реагує.
Переконані, громадяни України мають право відстоювати свої громадянські права, однак Закон повинен виконуватися. Не може будь-хто зі зброєю у мирному місті вчиняти такі дії, що загрожують безпеці громадян і можуть потягнути за собою незворотні процеси щодо стабільності у регіоні.
Вимагаємо термінових рішучих заходів від влади щодо недопущення ескалації насилля на території Закарпаття й держави взагалі.
Водночас не бажаємо бути осторонь цих процесів і пропонуємо будь-яку нашу посильну допомогу з метою налагодження мирної законної співпраці між усіма політичними партіями і рухами, а також розуміння у всіх верствах населення України.

З повагою –         
голова правління Закарпатської територіальної організації УСВА В. ЮГАС, голова правління Ужгородської міської  організації УСВА В. ПОНЗЕЛЬ, голова Мукачівської районної  організації  УСВА В. ЛІБА, голова Мукачівської міської організації УСВА В. СУВИРДА, голова Хустської районної організації  УСВА Ю. ДЗЯПКО, заступник голови правління ЗТО УСВА Р. МАЛЯР, голови місцевих організацій та члени правління Закарпатської територіальної організації УСВА.

13 липня 2015 року.

---

За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм постановляю:
Нагородити орденом «За заслуги» ІІІ ступеня
КОВАЛЕНКА Віктора Миколайовича – директора Департаменту Харківської обласної державної адміністрації
Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня
СТЕЦЮКА Степана Володимировича – голову Кременецької районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Тернопільська область.
№367/2015,
27 червня 2015 р.

Правління  Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Харківської обласної спілки ветеранів Афганістану, Тернопільської обласної організації УСВА, бойові друзі щиро вітають своїх побратимів з високими державними нагородами і бажають подальших успіхів у справі військово-патріотичного виховання молоді й зміцненні ветеранського руху в країні.

---

    23 червня за підтримки Тернопільської обласної ради та облдержадміністрації відбулися урочисті заходи з нагоди 25-ї річниці заснування Тернопільської обласної організації УСВА.
    В урочистостях взяли участь голова УСВА С. В. Червонописький, голова облдержадміністрації С. С. Барна, голова обласної ради В. П. Хомінець, керівники силових структур області, ветерани Афганської війни, миротворчих операцій та воїни АТО, військовослужбовці, представники «афганських» організацій з Хмельниччини, Рівненщини, Івано-Франківщини, Львівщини і Закарпаття, громадськість і молодь.
    За участю голови УСВА С. В. Червонописького, голови Тернопільської обласної організації УСВА  С. Є. Лісового, голів районних організацій УСВА, керівництва області відбувся круглий стіл з проблем розвитку ветеранського руху, соціального захисту сімей загиблих і померлих  учасників бойових дій, ветеранів війни, медичного забезпечення. Прийнято рішення, що стосуються лікування і забезпечення всім необхідним медичних закладів області, виділення житла і земельних ділянок, поховання учасників бойових дій.
    У парку Національного відродження покладено квіти до меморіального комплексу загиблим в Афганістані воїнам. Хвилиною мовчання і військовим салютом вшанували пам'ять бойових побратимів. Настоятель Свято-Троїцького духовного центру отець Анатолій Зінкевич відслужив панахиду за упокій душ полеглих «афганців» і воїнів антитерористичної операції.
   Під час урочистих зборів в обласному драматичному театрі імені Т. Шевченка Сергій Васильович Червонописький у вітальному слові відзначив, що Тернопільська обласна організація УСВА є однією з найпотужніших громадських ветеранських організацій України, яка показує приклад у військово-патріотичному вихованні молоді та підтримці воїнів АТО.
    С. Є. Лісовий розповів про досягнення організації, про головні напрями роботи і плани на майбутнє. Одним з важливих напрямів є увічнення пам’яті загиблих і померлих уже після війни бойових побратимів. В області урочисто відкрито 12 пам’ятників, дві каплиці, 28 меморіальних дошок, видано «Книгу пам’яті» і книгу спогадів про Афганську війну «Обпалені війною».
    В обласному краєзнавчому музеї працює постійно діюча експозиція «Війна в Афганістані», у селі Борщівка  Лановецького району діє музей Героя Радянського Союзу  Ярослава Горошка і кімната-музей пам’яті полеглих земляків. У Тернопільському технічному ліцеї відкрито музей пам’яті полеглих в Афганістані, такі ж кімнати-музеї діють при Теребовлянській і Монастириській районних спілках.
     У військово-патріотичному вихованні молоді краю важливу роль відіграють тернопільські виконавці військової та «афганської» пісні гурти «Долг», «Інтерконтингент», автор-виконавець  Роман Лотецький.
     Ветерани-«афганці»  Тернопільщини завжди займали активну громадянську позицію патріотів держави і під час Майдану 2004 року, і під час Революції Гідності в 2013–2014 роках. З початку війни на сході України «афганці» постійно підтримують військовослужбовців, які боронять суверенітет і незалежність нашої держави: беруть участь у волонтерській роботі, навчають молодь і бійців військовій справі, збирають кошти, продукти харчування, одяг та інше майно, яке доставляється в зону АТО. Члени Спілки  Роман Храпцьо,  Василь Когут,  Микола Гой, Ігор Шуфляк, Ярослав Гринишин,  Петро Зарічнюк,  Роман Лотецький, Олександр Макухівський, Сергій Лісовий, Ігор Тарас, Андрій Чарторинський, отець Іван Гуня та інші неодноразово бували в зоні АТО, доставляючи все необхідне для фронту. Наші бойові побратими Олександр Бородаєв,  Сергій Гаврилюк,  Леонід Підручний, В’ячеслав Кравчук зі зброєю в руках з честю виконали свій військовий обов’язок  на сході країни, продовжують захищати суверенітет України  «афганець» Андрій Богач і голова Збаразької районної організації УСВА Ігор Гуменюк.
      Для підготовки бійців до ведення бойових дій обласною спілкою ветеранів Афганістану розроблено і видано «Підручник бійця територіальної оборони» (автори – О. А. Грабовий, С. Є. Лісовий, С. Б. Ліпянін), який нещодавно презентовано Українською Спілкою ветеранів Афганістану в Київському центральному будинку офіцерів. Підручник користується великим успіхом у бійців антитерористичної операції і в центрах підготовки. 
     Гурт «Долг» зі своїх благодійних концертів перерахував  на  потреби  військових  232 тисячі  гривень. Ветерани-«афганці» Тернопільщини за власні кошти придбали позашляховик вартістю три тисячі євро і передали його бійцям 79-ї десантної бригади під  Маріуполь.
    – Зроблено багато добрих справ за 25 років існування організації, всіх не перелічиш, але ми  точно знаємо, що кожен «афганець» сьогодні бажає миру, спокою та процвітання Україні.  Двері обласної спілки ветеранів Афганістану завжди відкриті для всіх, кому потрібні допомога й просто спілкування, – зазначив Сергій Лісовий.
    Голова облдержадміністрації С. С. Барна і голова обласної ради В. П. Хомінець щиро подякували «афганцям» за співпрацю та активну громадянську позицію. Були щирі привітання з ювілеєм від Тернопільської міської ради, воїнів АТО, командування  спецбатальйону  МВС «Тернопіль» та інших громадських організацій.
    За вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху багато активістів відзначені подяками Прем’єр-міністра України,  цінними подарунками, грамотами облдержадміністрації та обласної ради, відзнаками УСВА.
   З концертною програмою виступили місцеві гурти  «Долг», «Інтерконтингент», «РД», автори-виконавці учасники бойових дій Роман Лотецький, Леонід Мухін (Київ) і Юрій Шкітун (Запоріжжя). Їхні пісні про війну, але вони закликають до миру, бо саме мир нам сьогодні найбільше потрібний.

---

Негативний досвід вчить швидко і переконливо. Ми його активно набуваємо, роблячи все більш обнадійливі для себе висновки. Надійшов час змінити пострадянську корумповану, залежну й малодушну Україну на європейську сміливу, сильну і динамічну в своєму розвитку. Вже слід навчитися заражати оптимізмом. І не словом, а ділом.
УКРАЇНСЬКИЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ПОДІЙ
Минуло більше року після анексії Росією Криму і початку збройної агресії в південно-східних районах Донбасу. За нинішнього динамічного розвитку людства – термін тривалий. Тому Захід уже втомився від українського питання і хоче якомога швидше умити руки. У фокусі його уваги ще Греція, Сирія, Близький Схід. До вибрання нового американського президента в’яла політика Вашингтону щодо нашої країни вже не зміниться. Мінська-3 швидше за все вже не буде. Берлін, Вашингтон, Москва і Брюссель поступово переводять центр відповідальності в Київ. Отож незабаром ми будемо героїчно долати нові труднощі.
У поєднанні військових зусиль з дипломатичними (в цілому несподівано успішних) Україна вже враховує зміни в зарубіжній риториці. Скажімо, в Лондоні проживають близько півмільйона росіян, які тримають там свої капітали. А на лондонській біржі реєструються всі основні російські державні компанії. З іншого боку, на утриманні у російських грошей не тільки Герхард Шредер, а й кілька екс-міністрів економіки європейських країн і навіть колишні генеральні секретарі НАТО. Отже, гіпотетично доля путінського режиму буде швидко вирішена, варто лише адресно й цілеспрямовано взятися за чиїсь грошові потоки і джерела збагачення.
Та росіяни вже не такі нахабні, як рік тому. Санкції стримують втілення агресивних намірів Путіна. Допоміжна складова і в українському патріотизмі. У нас вже зовсім інший стан армії, якої рік тому по суті просто не було. Життя примусило тримати порох сухим. А ще Україна має козирну карту щодо малайзійського «Боїнга-777». Захід дотягне розслідування з усіма узгодженнями до кінця року, і висновки будуть шокуючими для Росії. Наш «величний сусід» на все це почне звично плювати, але з часом у цих плювках кількість переросте в антиросійську якість.
Отже, бліцкриг Кремля провалився. Ми вже пройшли той перелом, коли кожен день міг стати для України трагічним. Путін проковтнув безкоштовний сир, що зветься Крим, і потрапив у пастку. Інерція наших емоцій і кривд не дозволяє з цим погодитись, але це факт, реальна дійсність. Інша річ – як поведе себе Росія найближчим часом. Коли з’явилися західні санкції, то вся вона засяяла яскраво-мажорною аурою, за малим не кожен мав готовність тимчасово постраждати за Росію-матушку. Зараз від цього мажору лишається тільки форс-мажор.
Щодо подальшого розвитку подій, то найреалістичніші базові сценарії зроблено Володимиром Горбуліним. Якщо стисло, то одним із старійшин української політики аналітично обґрунтовано наступне:
1. «Тотальна війна», за якої Росія піде на відкриту збройну агресію під сухопутний кримський коридор і доступ до Придністров’я; для України це повна мілітаризація, з її героїкою та жертовністю.
2. «Відтинання» або «стіна» з остаточною відмовою України від окупованих територій і повний розрив з ними; це втрати для нашої країни і внутрішні, і зовнішні.
3. «Сателітність» передбачає пошук сепаратного миру з Росією, визнання автономії Донбасу й відмова від повернення Криму; хоча це історично самогубно і політично безглуздо.
4. «Заморожування» – розвиток подій на кшталт Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії; це істотно гальмує шлях України до Європи, хоча має підтримку багатьох країн ЄС.
5. «Ні війни, ні миру» передбачає обмежену і стримуючу війну проти Росії й сепаратистів на сході; втілення цього сценарію потребуватиме політичних умінь, моральної витримки, але робить можливим досягнення максимального результату.
Жодного з наведених сценаріїв не можна виключати, відсутня й чітка грань між ними. Та ставка на той чи інший розвиток подій залежить від ситуації в суб’єктах протистояння. Український стан речей потребує окремого аналізу, а щодо Росії, то світ готується до того, що напруга навколо цієї країни може не зникнути і після Путіна. Бо занадто далеко вона зайшла.
Хтось вдало порівняв нинішню Росію з «Титаніком», який шукає свого айсберга. Сьогодні модним стало звертатися до історичних аналогій і паралелей. Час швидкоплинний, і ми дуже скоро переконаємось, що історія правління Путіна, як і Сталіна чи Гітлера, це історія руйнації.
Щодо самих росіян, то, співчуваючи, їх можна зрозуміти. Свого часу німці також не протестували проти «ночі довгих ножів». Російський психоз явно вийшов на свій пік. Червневе опитування підняло рейтинг Путіна до рекордних 89% (попередній пік у 85% припав на 2008 р.). З цього приводу європейські аналітики активно обговорюють тезу щодо плину нової епохи, за бортом якої опинилася російська тема. Гасне, мов, російська цивілізація, деградує і деморалізується російська державність. Розуміючи це, Путін намагається продовжити життя російської величі. Росія стала взірцем мілітаризму і вийшла на війну, коли авторитарна система вичерпала свої ресурси існування у мирному стані. Але геополітична ситуація змінилася докорінно, і Росія вже не може діяти так, як СРСР в Афганістані 80-х.
Що говорити, Росія й справді є країною, яку розумом «дістати» дуже складно. Та все ж маємо надію на те, що червневий апогей настроїв, за яким Путін майже в кожному росіянині сидить, був останнім. Еліта нації повертається до думки, що це вже колись було. Колись Гітлер вже спрямовував арійську ненависть на євреїв, слов’ян, комуністів, гомосексуалістів, циган і, в кінцевому рахунку, на весь світ. І зараз Кремль «справляє малу потребу проти вітру», висловлюючись коректніше – рухається проти світової течії. Та й володіти задимленими руїнами Львова, Харкова і Києва – сумнівне задоволення.
Існує й прагматична сторона проблеми. Росіяни все частіше починають заглядати в холодильник, а не в телевізор. Якщо з них у березні 14-го 65% мали готовність зі свого гаманця утримувати Крим, то зараз їх вже менше 20% (мінімальна ціна питання – 20 млрд. дол. на рік). Наркотик починає потроху вивітрюватись, бо тільки минулого року Росія втратила більше 150 млрд. дол. на агресії в Україні. Вже не кажучи про людські втрати, оскільки тільки в ДНР близько третини бойовиків складають громадяни Росії.
Скукожується і російський бюджет. У резервному фонді, розміром якого так пишалася Росія, лишилося до 400 млрд. дол. Тому тримати лояльність білорусів чи середньоазіятів стає все складніше. Реагування не забарилося. На проспекті Баграм’яна популярним було гасло «Ми вірмени – господарі нашої країни», яке несло хоча й завуальовану, але антиросійську складову.
Нафта, а не газ – основа російської економіки і бюджету. Нафтове ембарго для цієї нафтодоларової країни потроху стає зашморгом на соціалці. Але найбільше, чого жахається Кремль, то це втрати банками і корпораціями доступу до глобальних ринків капіталу. За цим фінансово-економічний колапс і громадянське збурення, у порівнянні з яким Пугачовщина може бути чоловічими забавками.
Не секрет, що зараз існує 6 сценаріїв поведінки Росії щодо України. З них реальним може бути навіть захоплення східної частини країни по лінії Дніпра, яке передбачає задіяння від 91 до 135 тисяч військовослужбовців для наступу і до 260 тисяч – для утримання контролю над територією. Утім, вітчизняні й зарубіжні аналітики схиляються до думки, що РФ не ризикне піти на якийсь із військових сценаріїв, оскільки успіх їй не гарантований, і є серйозні ризики, пов’язані з втручанням Заходу в ситуацію.
Якщо за горбулінськими сценаріями, то нас чекає «ні війни, ні миру». Інша річ, чи не підставиться сама Україна. Росія чекатиме посилення внутрішньої кризи в Україні, щоб посилити тут свій вплив, надмірно силу не використовуючи. Цей план «чекання» зараз у активній фазі, бо нашу країну заполонили спецоперації, теракти, інформаційні провокації.
Тож усе тепер залежить від нас самих, усе в наших руках, головах і душах. Буде цілісність – Росія вимушена буде відступитись. Як тільки в Україні посиляться внутрішні розбірки, аж до громадянських протистоянь, Путін включить свої жорстокі варіанти. Для нього це не шахи, а покер, де важливий не стільки натиск, скільки нахабний блеф.
СОБАКИ ГАВКАЮТЬ. А КАРАВАН ІДЕ
Українською спільнотою все щільніше оволодіває настрій, за яким наша країна може існувати лише в одному цивілізаційному вимірі – європейському. Тотальний совковий атавізм уже канув у минуле. Лишилися хіба що реп’яхи для покоління тих, хто жив у великому союзі п’ятнадцяти республік, якими його частка чіпляється за вчорашнє й позавчорашнє. Але цю частину суспільства краще не чіпати, нам би з молоддю розібратися. Не біда в тому, що вона не може відрізнити завгоспа від радгоспу, а обох разом від колгоспу. Менше заморочок. Розібратися слід з тією, яка плутає вхід до бібліотеки з дверима наркопритону або садо-мазо-гей клубу. І з тією, яка або ховається від війни, або, вдаючи, що воює, намагається грабувати. Усе це нерви, гроші й навіть страх, бо війна не вибудовує суспільство, вона його калічить. Але треба рухатись, щоб позбутися зрештою запаху болота, застою і безперспективного місива.
Так от щодо руху вперед, то зараз і ці процеси значно прискорюються. Для того, щоб зробити свою демократію, Англії знадобилося 300 років. Прибалти свободи чекали з 45-го до початку 90-х. А зараз усе здійснюється значно динамічніше, бо інші засоби розповсюдження інформації, пересування, контактів, відкритості.
Так що все ж таки заважає динамічному виходу з всеукраїнської депресії? Тільки одна війна? Мабуть, ні, бо та ж корупція, яка переслідує нас від пологового будинку до цвинтаря, Україні загрожує більше, ніж російські танки. А бюрократи-чиновники трудяться як сонні мухи, плутаючи при цьому свою «шерсть» з державною. Останнє, між іншим, не без героїчної підтримки «ментів тремтячих», прокурорів і суддів. Україна від них уже втомилася і вимагає тотальної заміни. При всьому цьому уряд продовжує тримати в тіні добру половину економіки. І тут присутня безпорадність тільки на перший погляд (уряд-камікадзе – не більше, ніж піар-технологія). Якщо копнути глибше, то кругом закопаний урядовий інтерес.
На жаль, ще маємо ситуацію, коли одні по-грузинськи демонтують прогнилу систему, інші за польським сценарієм тут же хоч і без фундаменту, але зводять другий поверх. А всі разом просять допомоги у стратегічних партнерів.
У владної верхівки поки що вистачає розуму не виносити «сміття з хати». Усі розуміють, що попливуть кредити. Виняток хіба що у публічному і скандальному з’ясуванні стосунків між президентом і керівником спецслужби. У воюючій країні.
Порошенко ризикнув піти на кадрові рішення за принципом не професіоналізму, а вірності, за яким на будь-який пост можна призначити укладальницю цукерок «Вечірній Київ» (це ми вже проходили у Леніна-Сталіна). А тому поперли у владу дрібні здирники, вимагаючи для себе мерських, прокурорських і т. п. стільців.
Є велике бажання радіти за нинішнього главу держави і навіть пишатися ним, бо вигляд він має по-європейськи імпозантний і презентабельний, мовами володіє досконально. Великий респект має і в просуванні зовнішньополітичної державної лінії.
Та все ж щось муляє. Не будемо опускатися до розбірок з продажем «Рошену», є проблеми більш системного характеру. Як менеджер, а не політик, Порошенко намагається керувати всіма процесами, контролювати їх самостійно і всеоб’ємно. І в цьому він мало чим відрізняється від Кучми. Різниця тільки в тім, що перший прийшов з успішного бізнесу, а другий з не менш успішних «червоних директорів». А слід би урівноважувати гілки влади й намагатися зробити їх більш ефективними. Між іншим, на ключових посадах в Адміністрації Президента також не політики й аналітики, а новачки-аматори, підібрані за принципом тієї ж вірності.
Та й взагалі кадрові рішення в Україні – суцільний морок, причому на всіх рівнях, де вакансії закриваються вірними дилетантами. Але слід віддати належне тому, що стара кадрова еліта відходить, а нова тільки формується. Рух повільний, але він є.
Усе йде до того, що вже новій кадровій обоймі доведеться перейматися проблемою повернення Криму. Слід змиритися з тим, що це питання вимушено відійшло на задній план (після Донбасу). Можна тішитися з того, що на півострів пішло «похмілля» від анексії, аплодувати Росії з приводу Керченського мосту, який Україні дуже навіть згодиться. Зовсім не цинічний вигляд має радість з того, що ідейні кримчани «вівати» змінили на злість, дивлячись на свої будиночки без туристів і гаманці без грошей. Розуміємо, що для Росії у нинішньому стані Крим є малопід’ємним, і треба бути екзотично мислячим бізнесменом, щоб вкладати кошти у Крим.
Але зауважимо, що сьогодні багато українських ура-патріотів відмовляється сприймати правду про Крим. Там абсолютна більшість населення під впливом пропаганди і страху дійсно вважає, що Росія забезпечила їм мир, інакше був би Донбас у Криму.
Припускаємо, що невід’ємний від нашої країни півострів може тимчасово стати розмінною монетою для зняття ініційованої Росією світової напруги. Путін хоч і аморально, але системно підводить світовий загал до думки про те, що загроза світової війни зникне, коли Україна визнає Крим російською територією. У такому випадку «зливаються» бойовики, Україна отримує грошову компенсацію за втрачену інфраструктуру, робиться знижка на газ, і Росія допомагає відбудувати зруйнований Донбас. Звичайно, все це принизливо. Але в Європі обговорюється компроміс, за яким перспектива Криму – це україно-російський Гонконг, за умови членства України в Євросоюзі та вступу до НАТО.
Таке може бути, не треба лише шукати у власній країні винних у анексії. Усім миром прогавили, і нема сенсу на цій проблемі розбурхуватись, влаштовуючи полювання на відьом. Крим оперативно анексували, бо ніхто навіть думки не міг дійти (навіть «славнозвісний» Янукович), що Путін так легко наплює на всі міжнародні правила.
Значно сильніше розбурхує суспільство Донбас. Усе частіше виникають розмови про те, чи варто продовжувати боротьбу за зруйновані й розграбовані російськими загарбниками території, рештки населення яких не бажають повертатися під українську юрисдикцію. Більше того – в окремих ЗМІ вже проводяться сумнівні думки щодо людського фактору, мов, на сході країни не так розвинене усвідомлення себе як особистості. В силу різних об’єктивних причин.
Так, зараз розвалений Донбас – це «троянський кінь» з мізками, промитими російською пропагандою. Зрозуміле і бажання Москви повісити цю бездонну чорну діру на Київ. Як і те, що реінтеграція Донецької і Луганської областей у нинішньому стані розвалить всю Україну. Щодо легалізації сепаратистів, то, як вірно зазначив один із відомих вітчизняних політиків, «ми запустимо заразу в дім». Та й сама Росія вже задумалась, що робити, коли ці люди, багато з яких відверті злочинці, можуть опинитися на території РФ.
Уже нема сумнівів у тому, що терміново потрібно сформувати державну стратегію стосовно цих територій, але не забалакувати країну демагогічними перспективами зведення пам’ятника Бандері у Донецьку вже через кілька років. За великим рахунком Європі по барабану, яка структурна форма дістанеться українському Донбасу. Для стабілізації їх влаштує і «боснізація», і «придністровизація». Зате Захід підтримує нас у тому, що без закриття кордону складно уявити проведення якихось виборів на сході країни. Нам потрібні конституційні зміни, які ніяким чином не повинні передбачати російський контроль над Донбасом. Інша річ, що в Раді складно набрати потрібних 300 голосів. Але для цього і є ми з вами, які попрацюють з августійшими тілами – народними обранцями.
Прикро, та найпарадоксальніше в усьому цьому те, що у Донецьку і Луганську багато хто ідейно воює за свій спосіб життя, який, по суті, від житомирського чи ужгородського нічим особливим не відрізняється. Вірніше, не різнився рік-два тому. Коли люди звикають до війни, то напівсвідомо пов’язують себе з убозтвом, бідністю й приниженням. Світова історія вже довела, що війна не відбудовує суспільство, вона його калічить.
У цілому ж у внутріукраїнських перетвореннях мало бути порядним, треба діяти напористо і навіть агресивно. Нам потрібен свій Каха Бендукідзе, але поруч з ним має бути і свій Саакашвілі. Останнього більшість грузинів не полюбляють, а деякі відверто ненавидять, називаючи негідником, вбивцею, божевільним. Істина, як завжди, десь у тумані, але слід визнати, що вдалі грузинські перетворення мають двох архітекторів. Знову ж таки історія доводить, що реформатори йдуть, їм навіть плюють в спину, але мине час і в підручниках надрукують їхні імена.
Про це, між іншим, варто піклуватися нашим вітчизняним ЗМІ. Як і про те, що потроху викермовуємось в торгівлі, де війни з Росією вже стали хронічними. Громадськості важливо знати, що ми вже переорієнтувалися по вершковому маслу на арабські країни, по рослинній олії – на Китай, курятина масово пішла в Європу, а по металу перші контракти вже підписано з Єгиптом і країнами Латинської Америки.
Але у нас в активній фазі внутрішні інформаційні війни. У ЗМІ, особливо електронні, прийшов диктат власників, що без відрази сприймати вже неможливо. Усе йде до того, що вітчизняні олігархи закінчать погано. Їх в народі починають тупо ненавидіти, розуміючи, що гроші цих некоронованих королів недобре пахнуть і навіть смердять. Але піар-брехня йде і від влади, яка поки що не може, та й не хоче, вести чесну розмову з країною. Нема віри і журналістам.
Звичайно, ми не Росія, де з кожного чайника йде цільова і дійова пропаганда. Але ця країна, яка заплуталась у брехні й замаралася кров’ю, для нас вже не авторитет. Вона й так розсиплеться від передозування абсурдом. Україна ж хоч і повільно, але все ж стає брендом.
ВЕТЕРАНСЬКИЙ Х-ФАКТОР
В Україні, зокрема у ветеранському середовищі, нерідко проводяться афганські паралелі. Це істотно, оскільки тема активності «афганців» невід’ємна від Майдану і нинішніх бойових дій. А ще доля учасників АТО багато в чому відтворює радянське: «Я вас туда не посылал». Як і в Афгані, нинішнім бійцям на фронті по-братськи комфортніше, ніж життя у протистоянні з бездумною державною машиною.
Так от, щодо паралелей:
1. Була переоцінка місцевих настроїв; в Афганістан несли комунізм, в Україну – «русский мир»; там був класичний військовий переворот, а комунізм був чужим для більшості народу; тут і Майдан Кремль сприйняв як переворот, а не вияв волі народу.
2. Там була загроза «Першингів» на Гіндукуші, тут – вступ України в НАТО.
3. Соколов мав намір досягти мети за місяць, Шойгу – розчистити територію для Новоросії за два тижні.
4. В Афганістані – близько 105 тис. радянських військових щорічно, в Україні – до 100 тис. (Крим, Донбас і уздовж кордону); кількість «духів» і «сепарів» приблизно рівна; там в активі населення, тут – волонтери.
5. На «вантаж-200» і там, і тут Москва наклала гриф таємності.
6. Тоді був перелом на американських «Стінгер», зараз передбачається на американських «Джавелін».
7. Повторення з міжнародною ізоляцією; якщо тоді бойкот Олімпіади-80, то зараз важливо було проскочити Сочі, але на підході напруга по світовому чемпіонату з футболу.
8. В обох випадках для Кремля вимотування економіки.
9. Повторення з «женевським» і «нормандським» форматами, але в обох випадках вирішальні кроки за США.
10. Аналогія з наркотрафіками; вже замаралося цією спокусою керівництво ДНР і ЛНР; якщо в Афганістані зараз героїн по 18 дол., то в Донецьку і Луганську вже всі 100.
А ще істотна схожість в тому, що СРСР і Росія у своїх війнах були і є токсичними для всього цивілізованого світу. Різниця ж у тому, що в радянський час не було бога на вершині авторитарної піраміди, як це зараз у Росії. Хіба що Політбюро. Але в обох випадках це погано закінчується як для бога, так і для піраміди.
Якщо про афганську тему в сьогоденні, то вона забезпечує функцію активного носія традицій бойового братерства. Багато в чому завдячуючи досвіду «афганців» та інших інтернаціоналістів, миротворців на донецько-луганському плацдармі своєчасно з’явився кістяк досвідчених обстріляних бійців і молодших командирів, які чітко розуміють проблематику організації бойових дій. Їхні громадські об’єднання, в першу чергу Українська Спілка ветеранів Афганістану, дуже активні в організації кропіткої роботи зі звільнення військовополонених, з пошуку і вивезення «двохсотих», волонтерства. Країна потроху починає віддавати належне тому, що справжні мужики там, на передовій, або на постійному робочому зв’язку з нею, а не тут, у спортзалах і СПАцентрах.
Щодо генералів, то, на превеликий жаль, не маючи бойового досвіду й не командувавши ані ротою, ані батальйоном на жодній війні, значна більшість з них керує тими, хто воював і воює на передовій. Це біда, яка призводить до того, що масово втрачаємо найкращих.
Загалом Україні вже потрібна стабільна психологія переможця, який ігнорує правила гри, нав’язані Росією. Відомо, що той, хто легко піддається тиску ззовні, провокує новий тиск. Тому тут треба працювати на країну, а не на власні амбіції. Українське суспільство вже й себе і весь світ здивувало вмінням самоорганізовуватись. Дисонує на цьому фоні хіба що ветеранська спільнота.
Зараз в Україні в офіційних реєстрах налічується близько 600 всеукраїнських і більше 3 тисяч регіональних і місцевих громадських об’єднань ветеранів. З них до третини тією чи іншою мірою статутно переймаються проблемами ветеранів війни різних категорій. Тільки статутно, бо без перебільшень можна стверджувати, що в офісах більшості таких організацій гуляє вітер, і по-справжньому працюють хіба що вентилятори. Існує й пряма закономірність: що більше животіють ветеранські організації, то безхмарніше почуваються їхні лідери і представники у владі, й не тільки представницькій.
Мабуть, ідеологічна та ідейна складові грають у ветеранстві далеко не останню роль. Бо потрібна була нова війна, аби під тиском влади ветерани-фронтовики і вояки УПА порозумілися між собою. Як не дивно це звучить, але допоміг Путін.
Безперечно, влада боїться інтеграції ветеранського руху і в розкольницькій справі стабільно досягає неабияких успіхів. Виняток був хіба що при Леонідові Кучмі, який під кінець своєї першої каденції зрозумів, що на ветеранські можливості можна й опиратись.
Як приклад розпорошення своїх можливостей можуть бути ветерани-«афганці», потенційно найпотужніша і найбойовитіша частина громадянського суспільства. І річ не в тім, що останнім часом більш затребуваними стали учасники АТО. Тут воїни-інтернаціоналісти не тримаються осторонь, воюють і єднаються у відстоюванні спільних інтересів, зокрема у соціальній сфері. Час «валить» будь-які авторитетні заслуги, і вже має місце деяка фальшивість у твердженні про те, що земля не родить, де «афганець» не ходить.
Надкол зразково-показового «афганського» руху відбувся ще два роки тому, коли владою були нав’язані й вдало реалізовані брудні правила гри, особливо передвиборні. Між іншим, не без участі «афганського» активу, де й дотепер переважає совкова ментальність.
Хтось вдало зазначив, що протистояння – як аборти, їх краще не робити, але коли вже робите, то знахарство в нинішній час уже не проходить. Звичайно, монополії на «афганську» тему бути не може, але й галасливі розбірки серед людей з принципами – то вже занадто. Зважені у своїй поведінці побратими вважають, що не слід натягувати тятиву емоцій у нинішньому протистоянні, бо шарахне. Навпаки, представникам цієї ветеранської спільноти, які не хворіють на надмірну амбіційність, треба зібратися й виписати правила гуртожитку на майбутнє. Тоді й візьме гору раціо над емоціо. Якщо образно, то коли життя посилає кислий лимон, треба просто зробити з нього лимонад.
Якщо не затягувати ці процеси, то у ветеранів війни з’явиться реальний шанс взяти місцеві вибори. Вони вже почали переходити зі стадії дзюркотіння у режим фонтанування. Починаються гучні спектаклі, навіть зі стрільбою, бо країна перенасичена непідконтрольною зброєю. Хтось уявляє взагалі, як «Свобода» і «Правий сектор» йтимуть до місцевих рад Донецької і Луганської областей? Хоча ці спектаклі «сейчас не в кассу», як кажуть одесити, але вони невід’ємна реальність на найближчих три місяці.
Правила виборчої гри навряд чи зміняться без серйозних конституційних перетворень. Щодо відкритих списків, то виборці все одно обиратимуть того, хто «сіяв гречку» або збудував дитячий майданчик. А в Харкові будуть обирати між людьми Добкіна і Кернеса. Тож не треба романтичних настроїв щодо значної трансформації виборчої системи. Ще не на часі. Ці вибори проміжні, через два роки доведеться проводити їх знову під  реформу децентралізації та об’єднані територіальні громади.
Смішно, але для політика зараз головне, щоб годинник був недорогий. А Королевська з Тимошенко вже перейшли на передвиборчий дрес-код, дуже далекий від кутюр. Піар знову в тренді. Набула розголосу скоромовка «Піарник піарника перепіарить і перевипіарить». Не змінилася багаторічно прийнятна для української політики традиція, за якої гра забувається, пам’ятається результат.
Отож до кінця цього року нудьгувати не доведеться. Як мінімум, бізнес-партизани «Правого сектору» завантажать нас своєю махновщиною, хлопці ще молоді, спритні й гонорові.
Тож  рухаємося в оптимізмі. Щодо війни, то не ми її почали, але наш обов’язок її закінчити. Правда на нашій стороні, і народ наш заслуговує на краще майбутнє.
Від редакції.  До «ТТ» телефонували читачі щодо квітневої публікації В. Сіроштана як на підтримку позиції автора, так і з осудом жорстких антиросійських висловлювань. Володимир Григорович прокоментував їх так: «Я не сто баксів і не біла й пухнаста вівця, щоб усім подобатись. Щодо путінської  Росії, то, з одного боку, це для нас велике лихо, бо гинуть люди, з іншого – можливість швидше й безповоротно піти в Європу».

---

В усі часи своєї діяльності УСВА вважає одним з головних принципів роботи соціальний захист прав і гарантій бойових товаришів і сімей загиблих військовослужбовців.
Останнім часом Спілка разом з іншими авторитетними ветеранськими організаціями і Федерацією профспілок України неодноразово проводила  акції протесту з відстоювання соціальних прав для малозабезпечених верств населення. Основні вимоги акцій – відновлення соціальних гарантій сім’ям загиблих і померлих військовослужбовців, «афганцям», пенсіонерам, чорнобильцям, встановлення справедливих цін на газ і справедливих тарифів на комунальні послуги для населення, підвищення заробітних плат і пенсій. 
Направлено Звернення до Верховної Ради, Конституційного Суду України (друкувалися в «ТТ» і на сайті УСВА) щодо неконституційності прийнятих Законів України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28.12.2014 р., «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»  №76-VIII від 28 грудня 2014 року, які суттєво погіршують соціальні права і гарантії сімей загиблих і померлих учасників бойових дій, інвалідів, ветеранів війни і праці, воїнів-інтернаціоналістів, чорнобильців, жертв нацистських переслідувань та інших вразливих категорій. Керівництвом УСВА проведено  багато зустрічей з міністром соціальної політики України П. В. Розенком, головою Державної служби України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції А. В. Дерев’янком, народними депутатами, під час яких обговорено питання покращання соціального захисту малозабезпечених верств населення, патріотичного виховання молоді, допомоги і реабілітації військовослужбовців та інше.  
З 1 січня 2015 року вступив у дію Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», за яким оподатковуються пенсії, зокрема інвалідів війни та учасників бойових дій,  а з 1 червня і 1 липня – деякі статті Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», які обмежують права ветеранів і сімей загиблих щодо пільгового проїзду та оплати комунальних послуг. За цей час стан людей набагато погіршився і жодних позитивних рішень з боку Верховної Ради, Кабінету Міністрів України для покращання не було прийнято.
Тому 7 липня за дорученням Правління Спілки голова УСВА С. В. Червонописький звернувся  до Голови Верховної Ради України В. Б. Гройсмана щодо необхідності проведення зустрічі з обговорення важливих питань, які стосуються соціального захисту малозабезпечених  верств населення.  
На адресу УСВА надходять численні звернення з приводу вдосконалення законодавства у сфері соціального захисту ветеранів. Пропонуємо вашій увазі деякі з них.
В. Г. Калюта, ветеран війни і праці, інвалід війни другої групи, Снігурівка Миколаївської області:
«Прошу відновити справедливість по відношенню до нас, «афганців», і наших сімей. Несправедливо, що наші дружини матимуть пільги, коли ми, їхні чоловіки-інваліди, помремо. Коли ми воювали, вони без всякої підтримки виховували дітей і чекали на нас. На жаль, не витримавши тяжких іспитів, деякі родини розпалися. Треба, щоб наші дружини, з якими були одружені ще до Афганістану, теж користувалися пільгами щодо лікування в госпіталях і санаторно-курортного оздоровлення. По-друге, чому нагороджені медаллю «За відвагу» користуються пільгами згідно з законом, а нагороджені медаллю «За бойові заслуги» – ні, адже обидві медалі бойові. По-третє, солдатам і прапорщикам з числа воїнів-інтернаціоналістів до державних ювілейних дат не надається наступних звань, навіть тим, які нагороджені бойовими орденами і медалями».
А. В. Кузнецов, інвалід війни другої групи, Київ:
«В 2012 году на сбережения всей семьи я приобрел автомобиль с объемом двигателя 3,5 л. Мы с женой не работаем, живем на мою пенсию инвалида войны, других доходов не имеем. 7 июля 2015 года я получил налоговое уведомление – решение №13728-17 от 18.06.2015 г. о назначении мне налогового обязательства в сумме 25000 грн. (транспортный налог), что составляет 92% моей пенсии за год. Как же жить?»
Сподіваємося, під час зустрічі з Головою Верховної Ради України, на яку ми дуже чекаємо, буде обговорено всі важливі питання, які порушують ветерани.

---

До Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) надходять численні звернення від ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих і померлих учасників бойових дій з приводу удосконалення законодавства у сфері соціального захисту ветеранів.
Правління Спілки звертається до Вас з проханням, шановний Володимире Борисовичу, винайти можливість для зустрічі з керівництвом УСВА  та обговорення питань соціального захисту найбільш вразливих верств населення – ветеранів війни та членів сімей загиблих воїнів, зокрема, вже зареєстрованих у Верховній Раді України законопроектів з цих питань.

З повагою,

---

Верховна Рада України постановляє:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. Кодекс законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) доповнити статтею 77-2 такого змісту:
«Стаття 77-2. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни
Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
2. У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами):
1) пункт 11 частини першої статті 6 викласти в такій редакції:
«11) особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час»;
2) у пункті 12 статті 12 та пункті 17 статті 13 слова «одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік» замінити словами «одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
3. У Законі України "Про відпустки" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 2, ст. 4 із наступними змінами):
1) у розділі ІІІ:
назву викласти в такій редакції:
«Розділ III
ДОДАТКОВІ ВІДПУСТКИ У ЗВ’ЯЗКУ З НАВЧАННЯМ. ТВОРЧА ВІДПУСТКА. ВІДПУСТКА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ТА УЧАСТІ В ЗМАГАННЯХ. ДОДАТКОВА ВІДПУСТКА ОКРЕМИМ КАТЕГОРІЯМ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ»;
доповнити статтею 16-2 такого змісту:
«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни
Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік»;
2) пункт 4 частини першої статті 25 викласти в такій редакції:
«4) учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – тривалістю до 21 календарного дня щорічно".
4. Частини другу і третю статті 11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 51, ст. 451; 2010 р., № 8, ст. 62; 2014 р., № 4, ст. 61) викласти в такій редакції:
«Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід, дитина-інвалід були забезпечені через органи соціального захисту населення, за бажанням членів їхніх сімей, спадкоємців передається їм у власність безоплатно за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності членів сім’ї, спадкоємців або у разі небажання членів сім’ї, спадкоємців отримати автомобіль, визначений у частині другій цієї статті, такий автомобіль повертається органам соціального захисту населення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
ІІ. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Встановити, що:
статус учасника бойових дій зберігається за особами, яких визнано учасниками бойових дій відповідно до пункту 11 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до набрання чинності цим Законом;
норми цього Закону щодо передачі безоплатно у власність членів сім’ї, спадкоємців автомобіля, визнаного гуманітарною допомогою, яким інвалід, дитина-інвалід були забезпечені через органи соціального захисту населення, поширюються також на випадки, коли смерть інваліда, дитини-інваліда та звернення членів сім’ї до органів соціального захисту населення про залишення їм автомобіля без сплати податків і зборів відбулися до набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
м. Київ,
14 травня 2015 року,
№426-VIII.

     Офіційне опублікування: «Голос України» №98 від 05.06.2015 р.
     Дата набрання чинності 06.06.2015 р.

---

На обговорення правління Київської обласної організації УСВА її головою Іваном Ковалем було винесено два головних питання: про угоду про співпрацю між Київською обласною державною адміністрацією та Київською обласною організацією УСВА на 2015–2020 роки і про співпрацю з організаціями учасників бойових дій в зоні АТО.
Члени правління ознайомилися з проектом угоди і внесли низку пропозицій, а також погодилися, що після внесення змін і доповнень до підписантів документа бажано запросити і голову обласної ради. Тобто угода повинна бути між Київською облдержадміністрацією, облрадою та обласною організацією УСВА.
Заступник голови Київської облдержадміністрації Віктор Христюк підтримав пропозиції і висловив готовність активно вирішувати важливі соціальні питання ветеранів війни, запросив до відкритої, конструктивної співпраці.
Заступник голови УСВА Валерій Аблазов нагадав про важливі досягнення Спілки, яка відзначила у червні своє 25-річчя, говорив про необхідність підписання угоди та єдності ветеранського руху для досягнення завдань соціального захисту ветеранів і сімей загиблих воїнів.
Голова обласної асоціації учасників бойових дій у зоні АТО Микола Коляда подякував ветеранам Афганської війни за допомогу у вирішенні бойових і соціальних питань, наголосив, що нове покоління воїнів створює свої громадські організації в тісній співпраці з організаціями ветеранів-«афганців», з урахуванням їхнього досвіду.
За пропозицією Івана Коваля до складу правління КОО УСВА одноголосно обрано Миколу Коляду.
При обговоренні інших питань з інформацією про новий порядок взаємодії з КОО УСВА при розподілі путівок до лікувальних і оздоровчих закладів виступила відповідальний працівник облдержадміністрації Людмила Полозун.

---

Розглянувши звернення Львівської обласної організації УСВА, 19 червня депутати міської ради ухвалою № 4777 прийняли у власність територіальної громади пам'ятний знак «Громадянам Львівщини, полеглим у війні в Афганістані 1979–1989 рр.».
 Звернутися до міської влади львівських воїнів-інтернаціоналістів змусив акт вандалізму до пам'ятного знака, що стався  на початку квітня, стан скверу і площі перед ним.
Шевченківській районній адміністрації міста доручено прийняти пам’ятник на баланс, забезпечити відновлення і належне його обслуговування. Уже розпочато реставрацію і відновлення пам'ятного знака, укладання бруківки навколо нього.
 

---

З нагоди відзначення 24-ї річниці створення в  Коломиї міськрайонної організації УСВА на меморіальному комплексі загиблим в Афганістані воїнам відбулося урочисте зібрання.
Бойові побратими хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглих товаришів, до пам’ятника поклали квіти. Відбулася панахида.
Обговорено питання допомоги учасникам бойових дій, інвалідам війни і сім'ям загиблих, учасникам антитерористичної операції. Відзначено шляхи подальшої співпраці з підрозділами Збройних Сил України, які захищають незалежність і суверенітет держави, і  перспективи розвитку організації.

---

У Військовому інституті широко використовується досвід ветеранів Афганської війни та учасників АТО.  
Надовго запам’ятають офіцери курсів перепідготовки зустріч  з  Героєм Радянського Союзу полковником у відставці В. І. Гринчаком. У 1983–1984 роках він  брав участь у бойових діях на посадах командира розвідувальної роти і начальника штабу розвідбатальйону. Незважаючи на тяжке поранення та інвалідність, продовжив службу, працював викладачем  у військовому училищі. Особливу увагу він звернув на бойовий вишкіл підлеглих, індивідуалізацію виховного процесу та проведення системної інформаційної роботи для роз’яснення особовому складу засад державної політики у військовій сфері, виховання у нього вірності присязі й військовому обов’язку, усвідомлення особистої відповідальності за захист Вітчизни.
Кавалер двох орденів Червоної Зірки, відомий автор-виконавець, лауреат багатьох конкурсів авторської пісні, член УСВА  В’ячеслав Купрієнко говорив про необхідність  організації культурно-виховної та просвітницької роботи в умовах ведення бойових дій, яка спрямовується на відновлення моральних, психічних і фізичних сил особового складу, задоволення духовних  і культурних потреб військовослужбовців.  Гість поділився власним досвідом організації концертів на передовій, навіть у бліндажах під час обстрілів.
Подібні зустрічі допомагають офіцерам  засвоювати й використовувати форми і методи виховної роботи  під час практичної діяльності у військах.

---

До 25-ї річниці заснування УСВА Кіровоградська обласна організація ВПО «Майбутнє України» спільно з обласною організацією УСВА та іншими громадськими об’єднаннями  започаткували військово-патріотичні заняття для дітей і молоді.
Перше заняття провели для вихованців Олександрійського військово-патріотичного клубу «Захист». Голова Кіровоградської ОО ВПО «Майбутнє України», учасник бойових дій в Афганістані, директор Знам’янського МСТК ТСОУ В. Колебіденко разом з інструкторами організували виставку навчальних макетів зброї. Володимир Олександрович розповів про призначення і технічні характеристики різних видів автоматів, мін, гранат, застеріг дітей, як треба поводитися у разі виявлення схожого на міну чи снаряд предмета.
Під керівництвом інструкторів Б. Колебіденка, Е. Шарафудінова, О. Колебіденко діти мали можливість постріляти із страйкбольних макетів зброї. Метати гранату виявилося чи не найскладнішим завданням, особливо для малюків, адже його треба було виконувати в справжніх бронежилеті й касці. 
Тренер-викладач ВПК «Захист» К. Ліщенко, який нещодавно повернувся із зони АТО, провів зі старшими вихованцями практичне заняття з володіння автоматом, ділився набутими навичками пересування в бойових умовах, вчив рухатися зі зброєю по місцевості в парі, прикриваючи одне одного.
На згадку про зустріч В. Колебіденко вручив керівнику ВПК «Захист» А. Ярошевському диск із записом навчального фільму з військової справи для молоді й кожному учаснику – буклети-порадники «Що варто знати юнацтву в непростий час».
У планах керівництва обласних організацій ВПО «Майбутнє України», УСВА, ТСОУ зробити такі заняття традиційними й проводити їх в інших районах області.

---

     4 августа продолжится заседание Центрального суда Николаева по делу так называемого разгрома николаевского Евромайдана. По этому судопроизводству обвиняется бывший начальник городского управления милиции Олег Шевчук.
     Николаевский областной союз воинов-интернационалистов и запаса (НОСВИиЗ), его председатель Ю. Л. Соловей и заместитель А. А. Завражин, рядовые члены организации хорошо знают своего боевого товарища, прошедшего в 1984–1986 годах горнило боев в Афганистане, получившего контузию и награжденного боевыми наградами, и считают абсурдными обвинения в адрес О. Шевчука, а это судилище – политическим заказом.
     Пресс-службой областной организации проведено журналистское расследование, в ходе которого удалось установить, что выдвигаемые обвинения против честного, порядочного и добросовестного человека надуманы и сфабрикованы. Если верить обвинению, то О. Шевчука судят за события, произошедшие 21 ноября 2013 года, но возникает вопрос: а разве в этот день был Евромайдан? Нет! Премьер-министр Н. Азаров 21 ноября только подписал документ об отказе ассоциации с ЕС. Возникают и другие вопросы. Почему дело возбудили только в 2015 году,  где до этого почти полтора года были так называемые "возмущенные потерпевшие"? Почему ни у одного из них нет никаких документов, свидетельствующих о нанесении им каких-либо телесных повреждений со стороны сотрудников милиции? Почему "потерпевшие" говорят, что им был нанесен моральный вред от сноса рыбацкой палатки, которая, по их мнению, является символом  Евромайдана? Но в каких документах зафиксирован такой символ? Тем более, что Евромайдана еще не было и палатка была установлена без разрешения. И таких вопросов очень много.
     И «афганцы», и бывшие сотрудники правоохранительных органов, среди которых есть и юристы с большим стажем работы, прямо говорят, что это заказное, сфабрикованное дело, призванное удовлетворить амбиции нынешней власти. Но будет ли у власти поддержка здравомыслящего населения, когда такие дела заводятся на людей, честно выполняющих свою присягу и долг.
      А вот у Шевчука такая поддержка есть. В дни судебных заседаний возле здания Центрального суда собираются боевые товарищи Олега, коллеги по службе в силовых структурах, корабелы судостроительного завода, где он сейчас работает, и просто небезразличные горожане, требующие прекратить это заказное дело. Они выходят под стены суда с плакатами,  на которых  написано: «Афганцы» своих не бросают», «Шевчук не виновен».
      Надеемся, что беспристрастное рассмотрение дела судом докажет невиновность нашего товарища.
    

---

Впервые в Запорожье состоялся Мемориал по гиревому спорту среди сборных команд силовых структур и правоохранительных органов области в честь дважды Героя Советского Союза генерал-полковника артиллерии Василия Степановича Петрова.
На торжественном митинге выступил  председатель Запорожской областной организации УСВА А. В. Наметченко.
Организатор соревнований – заслуженный мастер спорта Любовь Черепаха включила в программу выступление женщин. Именно они стали тем золотым бонусом, который обеспечил победу трех команд, в составе которых были именно представительницы слабого пола.
Абсолютной рекордсменкой стала Юлия Овчаренко из пенитенциарной службы с результатом 23 рывка. И пусть этот показатель значительно уступает рекорду мира Любови Черепахи в 260 рывков, но у лейтенанта внутренней службы все еще впереди. Абсолютным же рекордсменом среди мужчин стал представитель Национальной гвардии Максим Канунников, рванувший гирю 240 раз. Первое место завоевала команда Национальной гвардии Украины, «золото» которой вручила племянница генерала Петрова В. С. Прихненко.