Третій Тост №9-10 (561-562) травень 2016 рік
Людям Великої Перемоги
У столичному парку «Перемога» відкрито перший в Україні пам`ятник ветеранам Великої Вітчизняної війни – «Люди Перемоги».
       Скульптурна композиція складається з двох фігур – чоловічої і жіночої – та уособлює собою зустріч двох ветеранів з нагоди Дня Перемоги, зустріч чоловіка і жінки, які пройшли Велику Вітчизняну війну.
       Образи героїв скульптурної композиції – збірні. Але вони мають і реальних прототипів: це льотчик, Герой Радянського Союзу Іван Іванович Селіфонов і стрілець-радист Ганна Федорівна Коломейцева. Вони разом з іншими ветеранами теж були присутні на церемонії відкриття.
      «Я вдячна творцям пам`ятника за те, що вони зробили все, щоб залишити пам`ять про нас, ветеранів, – сказала  Ганна Федорівна. – Дуже тяжка була війна, на ній ми втратили багато людей, але перемогли. Нас, ветеранів, залишилося вже дуже мало. Завдяки цій пам`ятці на довгі століття залишиться пам`ять нашим дітям, онукам, правнукам і праправнукам».
        Скульптурну композицію встановлено ініціативною групою киян за підтримки телеканалу «Інтер» і Організації ветеранів України. Ідея створити пам`ятник «Люди Перемоги» виникла після виходу однойменної книги-фотоальбому, яку «Інтер» видав  минулого року. До неї увійшли сто історій про наших сучасників, які визволяли країну від фашистських загарбників. Серед них і ветерани, які стали прототипами пам`ятника.
        «Сьогодні ми відкриваємо перший в Україні пам`ятник ветеранам Великої Вітчизняної війни – пам`ятник Людям Перемоги, – сказала на відкритті Ганна Безлюдна, керівник Inter Media Group. – І навіть те, що мрячить дощ, – це дуже хороша прикмета, це добрий знак. Ми вже кілька післявоєнних поколінь – сучасники наших ветеранів. І ми маємо можливість знати правду про ту війну від людей, які її пройшли, вижили і перемогли. Це дуже важливо для нас. Особливо сьогодні, коли наша країна переживає непрості часи. Ми – нащадки переможців. Ці слова дорогого коштують! Ці слова зобов`язують нас перемагати й надалі. Спасибі вам величезне за це, дорогі ветерани! Ви, може бути, самі того не підозрюючи, сьогодні продовжуєте нас захищати, тому що це відчуття тилу – що ви у нас за спиною, і ми з вами все зможемо, – воно у нас зберігається. Тому просимо: будьте з нами довше, ми з вами ще дуже багато чого можемо зробити. З Днем Перемоги!».
          Скульптор «Людей Перемоги» – Олександр Моргацький. Він також є автором пам`ятника «Вічна любов», встановленого 2013 року в київському Маріїнському парку і присвяченого українці Мокрині та італійцеві Луїджі – закоханим, яких познайомила і розвела війна, але після 60-річної розлуки вони знайшли одне одного за допомогою програми «Жди меня». За три роки скульптура цих закоханих стала однією з найулюбленіших пам`яток Києва. Тепер у киян і гостей столиці з`явився ще один зворушливий пам`ятник – «Люди Перемоги», до якого вони можуть покласти квіти і ще раз згадати і подякувати всім тим, хто зробив можливе і неможливе, щоб перемогти в тій страшній війні.


В одном строю с отцами и дедами
Во всех населенных пунктах Украины, от небольших сел до столицы, в каждой украинской семье отметили 71-й  День Победы над фашизмом в Европе, день окончания Великой Отечественной войны.
Участники боевых действий на территории других государств, воины-интернационалисты, члены Украинского Союза ветеранов Афганистана – достойные преемники славных дел и подвига ветеранов Второй мировой войны, в эти торжественные дни были вместе со своими отцами и дедами, вместе с людьми поколения победителей.
На торжественном приеме в честь воинов-победителей в Киевской городской государственной администрации «афганцы» поблагодарили за жизнь и подвиг Героя Советского Союза летчика-истребителя генерал-майора Ивана Ивановича Селифонова, выслушали напутствия ветерана-«кубинца» генерал-полковника Михаила Алексеевича Лопатина и сфотографировались с героями на память. Мир тесен: оказалось, что обучался летному мастерству прославленный ас Иван Селифонов в Сталинградской авиационной школе пилотов, учебным отрядом в которой командовал отец «афганца» – летчик-истребитель капитан Иван Степанович Аблазов.
Ветеран Великой Отечественной войны И. И. Селифонов стал прототипом героя посвященной ветеранам скульптурной композиции «Люди Победы», которая установлена накануне праздника в столичном парке «Победа» на левом берегу Днепра.
В День Победы ветераны афганской войны собрались у Всеукраинского мемориала погибшим в Афганистане, на территории Национального музея истории Украины во Второй мировой войне, возложили цветы к памятнику и приняли участие в панихиде в честь погибших воинов. Традиционную церемонию возглавили председатель УСВА Сергей Васильевич Червонопиский и председатель Киевского городского Союза ветеранов Афганистана Николай Николаевич Гончаренко.
С сольным концертом перед жителями  и гостями столицы выступил талантливый поэт и музыкант, участник боевых действий в Афганистане Вячеслав Куприенко.
Пресс-служба УСВА.

Пам’ятаймо минуле заради майбутнього

Минають роки, віддаляючи нас від Другої світової війни. Та ніколи не згасне світла пам’ять про героїчний подвиг солдатів – захисників Вітчизни. І хочеться вірити, що наступні покоління теж із вдячністю згадуватимуть тих, хто захистив мир на нашій землі.
Розповісти, донести до свідомості юних те, що не можна забувати подвиг героїв війни, які нерідко ціною власного життя звільняли рідну землю від загарбників, служили Батьківщині, миру, свободі, – наш обов’язок. Сьогодні воїни-«афганці» підхопили естафету дідів і прадідів. Вшановуючи пам’ять воїнів, загиблих під час кровопролитних боїв за визволення Батьківщини від загарбників, традиційно шороку на початку травня Кіровоградська обласна організація УСВА під керівництвом В. Остащука проводить патріотичні автопробіги для молоді.
Цьогорічний похід вже 22-й. Започаткував цю традицію учасник бойових дій в Афганістані, голова Кіровоградської обласної організації ВДПО «Майбутнє України», директор Знам’янського МСТК ТСО України  В. Колебіденко. У 1994 році він провів перший похід партизанськими стежками Знам’янщини. З роками маршрут розширювався, долучалося все більше людей. Автопробіг став міжрайонним, пізніше – міжобласним. Сьогодні це – естафета пам’яті в рамках акції «Пам’ятаймо минуле заради майбутнього».
Учасники автопробігу, вихованці військово-патріотичних клубів і ветерани війни в Афганістані, учасники АТО з Кіровограда, Знам’янки, Олександрії, Світловодська, Онуфріївки проїхали місцями, де в роки Другої світової війни точилися запеклі бої. У кожному місті, райцентрі чи селі, де зупинялися, їх чекали і зустрічали представники місцевої влади, районних організацій УСВА та інших громадських організацій, ветерани АТО, школярі, місцеві жителі, проводилися мітинги. Діти спілкувалися з ветеранами, фотографувалися, слухали розповіді про подвиги героїв, вшановували пам’ять загиблих покладанням квітів до обелісків, братських могил, меморіалів.
Під час військово-спортивних змагань юнаки і дівчата показали свої вміння із розбирання і складання, спорядження магазину автомата АК-47 патронами, стрільби з пневматичної гвинтівки, метання гранати.
Незабутньою для молоді була екскурсія до Кременчуцького судноплавного шлюзу, яку організував директор Світловодського НЗ ТСОУ С. Шеховцов. Учасники автопробігу мали унікальну можливість спостерігати за процесом шлюзування судна.
Проведення заходу такого рівня, чітка його організація і планування вимагає великої підготовчої роботи. Голова Кіровоградської обласної організації УСВА В. Остащук  висловив щиру подяку людям, які душею вболівають за свою справу – виховання майбутніх поколінь: директору Знам’янського МСТК ТСО України  В. Колебіденку, директору Світловодського НЗ ТСОУ С. Шеховцову, головам і членам районних організацій УСВА, очільникам Онуфріївського і Світловодського районів, сільських і селищних рад, де гостинно приймали учасників автопробігу.
І. ІВАНЕНКО,
заступник директора
Знам’янського МСТК ТСО України.

Равняются на героев
Под руководством Херсонской областной и городской организаций УСВА накануне Дня Победы состоялся автопробег по местам боевой славы, в котором приняли участие экипажи более 20 автомобилей.
От памятника «Военным водителям» колонна отправилась к месту форсирования советскими войсками Днепра, к памятнику В. Ф. Маргелову и к Вечному огню – Могиле неизвестного солдата, где были  возложены цветы и венки.
Воины-интернационалисты сердечно поздравили ветеранов Великой Отечественной войны, посетили областной госпиталь инвалидов войны, в котором на собранные районными организациями УСВА деньги  отремонтируют одну из палат.    
В День Победы воины-интернационалисты прошли колонной по центральным улицам, возложили цветы к Вечному огню и мемориальному комплексу, погибшим в Афганистане. Минутой молчания почтили светлую память всех погибших воинов, боровшихся за освобождение и независимость Украины. 
Председатель Херсонской областной организации УСВА Владимир Столяр отметил, что подвиг народа всегда будет примером беззаветной любви к родной земле. На подвиг ветеранов старшего поколения  равнялись участники боевых действий, когда воевали в Афганистане. Владимир Филиппович пожелал всем мира, добра и достатка.
        Состоялся концерт, в котором приняли участие ученики херсонской средней школы №48. Песни на слова нашего земляка воина-интернационалиста Александра Елагина исполнили лауреаты многих конкурсов В. Лебедев и Анастасия Лебедева. Выступление оркестра Национальной полиции Херсонской области внесло особую торжественность. Бурными аплодисментами наградили зрители артистов театра Татьяны Тихомировой, которые выступили с инсценировкой бессмертной поэмы А. Твардовского «Василий Тёркин». С авторскими песнями выступил лауреат международных конкурсов, участник боевых действий на территории Анголы Александр Ткач.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.

Поздравления запорожских «афганцев»

Представители Запорожского областного и городского объединений Украинского Союза ветеранов Афганистана вместе с родными и близкими, друзьями и товарищами поздравили ветеранов Великой Отечественной войны и почтили память не вернувшихся с полей сражений героев.
Воины-интернационалисты приняли участие в городских мероприятиях, посвященных  празднованию 71-й годовщины Великой Победы над фашизмом.
 
Пресс-служба Запорожского городского объединения УСВА.

Подвиг, який став легендою

        Влітку 1941 року відбірні частини 11-ї танкової дивізії гітлерівців не змогли подолати героїчний опір радянських прикордонників та їхніх чотирилапих помічників – собак у районі села Легедзине.
         Про бої 41-го року в районі Умань–Підвисоке написано чимало. Найбільш докладно і в широкомасштабно описує безсмертні подвиги радянських бійців Євген Долматовський в «Зеленой браме». Повість ще одного учасника тих героїчних подій Олександра Фуки «Быль, ставшая  легендой» відкриває нові сторінки. У ній – подробиці жорстокого 14-годинного бою під селом Легедзине Тальнівського району.
         …Село Старі Бабани. Глибока ніч. У генерал-майора Снєгова – нарада. Над картою схилилися разом з ним начштабу 8-го корпусу полковник М. О. Бобров і бригадний комісар В. І. Петрін. Корпус – в оточенні. Командири знали, що вранці ворог намагатиметься знищити їхні війська. «Треба випередити німців», – сказав генерал.
        29 липня о 5-й ранку, як тільки ворожі танки і піхота зосередились у невеликому гаю для атаки, по них вдарила артилерія корпусу, а потім командири повели за собою роти і батальйони в атаку. Бій з перемінним успіхом тривав до вечора, і радянські воїни зламали наступ ворога. Корпус вийшов з оточення, але становище на ділянці Умань – Бабанка – Підвисоке залишалося напруженим.
          У ніч на 30 липня командуванню корпусу стало відомо про новий намір німців прорватися і захопити штаб, який тепер був у селі Легедзине. Лінію оборони тримав батальйон прикордонників, сформований з бійців і командирів Окремої Коломийської прикордонної комендатури і підсилений артдивізіоном зеніток, взводом протитанкових гармат, саперною ротою, взводом зв’язківців. Командував батальйоном майор Радіон Філіпов.
          Першими атакували фашистські мотоциклісти. Їх зустріли влучним вогнем, змусили відступити. Після артилерійської і мінометної підготовки фашисти знову рушили на Легедзине. Атакували по всьому фронту. Зав’язалася  жорстока сутичка. Противник, зазнавши втрат, відкотився.
          І знову гарматна канонада. Тепер ворог бив по селу запалюючими снарядами. Спалахнули хати. На вулицях – поранені й вбиті мирні люди. Батальйон прикордонників теж порідів. На його позиції фашисти рушили силами 24 танків, 40 мотоциклів, за якими йшли автоматники. Частина мотоциклів пішла в обхід. Майор Філіпов зумів у ході бою перекинути на фланг дві роти, які знищили мотоциклістів. Рота старшого лейтенанта П. Іщенка захопила п’ять кулеметів, зайшла високою пшеницею у фланг німецьким автоматникам і відсікла їх від танків. І цього разу вдалося вистояти.
           День закінчився. Усі з надією чекали ночі. Але знову посипався на лінію оборони град снарядів і мін. Ворог будь-що вирішив знищити прикордонників, захопити штаб корпусу. Йшла чотирнадцята година кровопролитного бою. В окопах з півтисячного посиленого батальйону залишилося в строю не більше 150 бійців і командирів. Замовкли без снарядів зенітки і протитанкові гармати. У бік ворога летіли вже останні гранати, все рідше лунали постріли з гвинтівок, автоматів. Відчувши послаблення сили оборони, фашисти навалилися з повною упевненістю в успіхові останньої  атаки. І тут відбулося неймовірне.
         Комбат Філіпов наказав командиру провідників службових собак старшому лейтенанту Д. Єрмакову пустити на гітлерівців усіх вівчарок. За кілька секунд становище на полі бою різко змінилося. Німці спочатку розгубилися, а потім в паніці почали тікати. 150 вівчарок рвали їх на шматки. Над полем бою – гучне собаче гавкання, автоматні черги, завивання мін…
        Тієї ночі штаб корпусу і рештки батальйону відійшли до села Кам’янече, потім – до Нерубайки. Шістдесят прикордонників, котрі вижили після Легедзинського бою, пішли на знищення десанту, який ворог викинув на Новоархангельськ. Там у нерівному бою вони майже всі  загинули.    
      Через сім днів після того кривавого бою в Комунарському лісі, що поблизу села, виявили важкопораненого бійця І. А. Іванова. Привезли. Відшукали лікаря. Та гангрена, загальне зараження крові залишили йому кілька годин  життя.
      «Я добре пам’ятаю майора Філіпова, ставився до нього і до всього прикордонного батальйону з великою довірою, покладав на цей підрозділ складні задачі, і він ніколи не підводив, – згадував колишній командуючий 8-го стрілецького корпусу генерал-майор Михайло Снєгов. – Я добре пам’ятаю, як на мій КП навалилося кілька батальйонів піхоти і до 30 танків. Батальйон Філіпова прийняв на себе удар, з допомогою саперів, зв’язківців і зенітного дивізіону ми розбили фашистів і знищили 17 танків. Усі прикордонники проявили себе в боях як хоробрі воїни».  
     Оскар Мюнцель у книзі «Танкова тактика» пише, що 1-2 серпня 1941 року частини 11-ї танкової дивізії наполегливо атакували в районі села Легедзине. Важкі бої, великі втрати… Бойова група «Герман Геринг» не змогла пробити сильні позиції радянських військ.
Олег ЗАЙЧЕНКО,
голова Уманської міськрайонної організації УСВА.

Мирная и безопасная жизнь – фундаментальное право человека

Нина Карпачева: «Минский процесс мирного урегулирования требует включения представителей гражданского общества с обеих сторон конфликта»
            Первый омбудсман Украины, член правления Европейского института омбудсмана, заместитель председателя Союза юристов Украины Нина Карпачева обратилась с открытым письмом к участникам Минского переговорного процесса. Письмо было направлено Уполномоченному Президента Украины по мирному урегулированию ситуации в Донецкой и Луганской областях, первому заместителю Председателя Верховной Рады Украины Ирине Геращенко, которая активно участвует в этом процессе, с просьбой ознакомить с  его содержанием до всех участников.
          В письме от имени женских, волонтерских и правозащитных организаций изложены предложения по расширению Минского переговорного процесса за счет представителей гражданского общества и меры по мирному урегулированию ситуации на Донбассе.

Участникам Минского переговорного процесса
Глубокоуважаемые представители сторон Минского переговорного процесса!
Высоко оценивая роль Минского переговорного процесса в урегулировании ситуации на Донбассе, обращаюсь к Вам от имени многочисленных общественных организаций, в частности, женских, волонтерских и правозащитных, а также граждан Украины, находящихся по обе стороны конфликта, с надеждой на продолжение политического диалога между всеми сторонами с целью более широкого и активного вовлечения представителей гражданского общества в урегулирование конфликта на Донбассе во имя мира и восстановления нормальной жизни в этом регионе Украины.
Общественные организации и представители гражданского общества считают своим долгом передать Вам свою обеспокоенность усилением за последнее время обстрелов по линии соприкосновения с обеих сторон конфликта. В связи с этим продолжают гибнуть и получать увечья не только  взрослые, но и дети. Люди лишены единственной возможности гуманитарных и человеческих контактов со своими близкими и семьями из-за прекращения действия КПВВ, и, прежде всего, на Луганщине (в станице Луганская и Золотом).
Обращаюсь к Вам с предложениями:
    – усилить меры по прекращению огня и насилия на линии соприкосновения на период праздников; организовать круглосуточный мониторинг с помощью стационарных видеокамер и беспилотных летательных аппаратов для объективного контроля нарушений режима прекращения огня и оперативных действий по его поддержанию;
    – обеспечить бесперебойную работу КПВВ по линии соприкосновения в Донецкой и Луганской областях на период праздников;
    – провести обмен пленных и заложников с обеих сторон конфликта по принципу "всех на всех"; в связи с обращениями волонтерских организаций решить вопрос их участия  в процессе переговоров и осуществления передачи пленных;
    – принять меры по обеспечению системности и координации поискА лиц, пропавших без вести, произвольно задержанных и насильственно исчезнувших;
    – обеспечить безотлагательный доступ адвокатов и лиц, осуществляющих правовую помощь, ко всем задержанным и арестованным в связи с конфликтом на Донбассе, что позволит, в том числе, не допускать применения пыток и другого жестокого, бесчеловечного или унижающего достоинство обращения и наказания.
С пожеланиями мира                       
Нина КАРПАЧЕВА,
первый омбудсман Украины,
член правления Европейского института омбудсмана,
заместитель председателя Союза юристов Украины.

«Звездочки счастья» для наших воинов

Накануне Дня Победы военнослужащих в зоне Антитеррористической операции посетили участники боевых действий в Афганистане.
Владимир Юрченко, Вячеслав Куприенко, Сергей Трискач и Заслуженная артистка Украины Марта Шпак передали защитникам Украины необходимые вещи, подарки и письма от ребят из Киева и Запорожья. Дети под руководством киевского мастера, воина-интернационалиста Иосифа Осташинского сделали из дерева и спичек «звездочки счастья», которые с пожеланиями мира были подарены воинам. 
Вячеслав Куприенко и Марта Шпак выступили с концертной  программой. Песни и подарки были с благодарностью приняты воинами АТО.

Пресс-служба УСВА.

Дата
Встречали нас только родные…
       15 мая исполнилось 28 лет с дня начала вывода советских войск из Афганистана. Время достаточное для того, чтобы определить свое отношение к событиям тех лет. О мае 1988-го и последствиях вывода войск вспоминает инвалид войны второй группы, председатель Беляевской районной организации УСВА Одесской области Александр АВАКЯН.       
Через десять дней после этой даты ровно 28 лет назад я попрощался с друзьями-однополчанами, упаковал свои вещи, раздал или вообще выбросил все ненужное и лишнее с тем, чтобы утром налегке убыть в Кабул на пересылку и ожидать очередной «борт» в Советский Союз. Для этой цели мне была выделена бронегруппа, состоящая из трех БТР-ов.
Командир части подполковник Г. Л. Белоус даже пытался тормознуть мой выезд и провести прощание с полком на общем построении личного состава и даже с выносом полкового знамени, чем приятно меня удивил. Было приятно осознавать, что мое пребывание в части не осталось бесследным. Однако я вынужден был отказаться от предложения командира. Во-первых, потому, что мысленно уже был дома, и задержка даже на несколько часов, а  также связанное с этим возможное опоздание на вылет из Афганистана не входило в мои планы. Во-вторых, я не считал себя фигурой, равной командиру части, ведь при мне такой ритуал был применен только при убытии в Союз старого командира полка.
Должен сказать, что я все равно в этот день не попал на Ил-76Д, улетевший без меня в СССР, так как по дороге Чарикар–Кабул колонну обстреляли из крупнокалиберного пулемета на подъездах к Аминовке и преградивший нам дорогу танк Т-64 не пропускал нас до обеда. Пожалуй, эта история была последней страницей моей «афганской» жизни. Вскоре перелет из Кабула в Ташкент и поездка в Тирасполь отодвинули от меня Афганистан как страшный сон. Отодвинули, но не заставили забыть.
Да и как можно было забыть почти два года (без 12 дней) беспрерывно напряженной, по-своему интересной жизни и службы в одной из самых уважаемых и боевых частей Ограниченного контингента советских войск в Афганистане –  в  45-м отдельном инженерно-саперном полку. Как можно было забыть ругань командования оперативной группы, когда в составе  отряда обеспечения движения подрывались на минах не мы, а те, кто шел за нами. Забыть подрыв у себя за спиной фугаса и смерть старшего лейтенанта по имени Женя из отдельного полка связи. И обрубок тела офицера, подорвавшегося на МТЛБ на авиационной бомбе-фугасе, которого мы потом нашли в 50 метрах от места подрыва. Вернее, то, что осталось. И мое лежание в палате приемно-диагностического отделения Баграмского госпиталя вместе с обожженными танкистами, мотострелками, ранеными в брюшную полость, пораженными лихорадкой, куда я попал сразу же после первых «боевых», умудрившись «поймать» одновременно брюшной тиф, желтуху и малярию. И как можно забыть ту особую обстановку  мужской дружбы, ответственности за кого-то, обстановку, в которой уже через несколько дней по прибытию в ДРА люди делились на трусов, чиновников-службистов и настоящих героев и боевых друзей, с которыми можно было идти куда угодно и на выполнение какой угодно боевой задачи.
О вводе советских войск в ДРА, ошибках, накладках и прочих «недоразумениях» написано уже много. Как уже сегодня выяснили большинство ученых и историков, мы не до конца обдумали все последствия ввода войск. И беру на себя смелость заявить, что и вывод войск и его последствия тоже были не до конца просчитаны. Наш вывод из Афганистана зачастую напоминал запланированное бегство из этой страны, когда политики заставляли военных оставлять имущество, здания, долговременные сборно-разборные сооружения и даже вооружение, многое из которого уничтожалось, сжигалось практически на глазах у советских людей, с болью смотрящих на это с брони колонн, бортов вертолетов и самолетов, убывающих к советской границе.
Что принес СССР и миру  вывод войск из Афганистана? Сыновья и дочери, братья и отцы вернулись к своим семьям, родным с этой продолжавшейся почти десять лет войны, унесшей до 15 тысяч человеческих жизней. Сократилось бремя экономической помощи. Для сведения: содержание 40-й армии и ведение боевых действий обходилось ежегодно бюджету СССР в 3 млрд. долларов, поддержка афганского режима – в 800 млн. долларов. Для Советского Союза шире распахнулись двери в международный  политикум. Страна, и особенно ее президент, стали желанными гостями на многих международных форумах.
Какие отрицательные последствия вывода войск из Афганистана?
Во-первых. Советский Союз, торопясь выполнить свои обязательства перед Западом по выводу своих войск с территории ДРА, не продумал, не просчитал последствия вывода для дружеского нам режима. Мы практически бросили своих друзей на растерзание всевозможным бандитским формированиям, руководимым тем же Западом. Логический конец – уничтожение или ущемление  в правах всех граждан страны, так или иначе сотрудничавших с «шурави». В том числе, несмотря на договоренности, захват и убийство без суда и следствия последнего президента ДРА Наджибуллы.
Во-вторых. Афганистан в течение короткого времени из более-менее цивилизованного государства превратился в реакционно-мусульманскую страну, где твердо вошли в жизнь феодализм и средневековье. Полилась кровь, десятки тысяч афганцев, в основном интеллигенция, разбежались по всему свету, в том числе и по странам СНГ.
Третье. Афганистан на многие годы превратился в очаг напряженности и международного терроризма, чем озадачил  покровителей талибов и душманов. Интересно об этом написал еще в 1988 году один из зарубежных знатоков Афганистана Г. Янсен: «Последствия вывода советских войск, по всей вероятности, окажутся столь ужасающими для противоположной стороны – афганских моджахедов, пакистанцев и американцев, что перевесят и затемнят крах российской политики в Афганистане…, если в конечном итоге моджахеды возьмут верх – установят в Кабуле режим исламистских фундаменталистов. Это окажется настоящим кошмаром для тех, кто поддерживает моджахедов…». И теперь бывшие покровители вынуждены держать в Афганистане войска, чтобы как-то смирить выпущенного ими самими же джинна из бутылки. 
Четвертое. Афганистан за короткое время превратился в главного добытчика, переработчика и распространителя наркотиков в мире. Всемирное сообщество признает, что до 90% изготовляемого в мире героина производится именно на территории Афганистана.  Причем, с прибытием американцев, англичан и их пособников изготовление наркотиков увеличилось. Как заявил директор украинско-американского бюро по защите прав человека Семен Глузман. только в Украине ежегодно от наркотиков и болезней, связанных с их употреблением, умирает до 120 тысяч человек.
И это только некоторые  последствия вывода советских войск из Афганистана. Хотя, помоему мнению, и  главные.
Как это часто бывало в нашей истории, всегда и во всем виноваты исполнители.  Руководители страны посылали нас, военнослужащих и гражданских, на выполнение так называемого интернационального долга. Затем наши правители ускорялись, перестраивались и под лозунгами гласности объявляли о «политической ошибке» при вводе войск в Афганистан. И поэтому на советско-афганской границе нас, как блудных детей, никто из руководства огромной страны не встречал, «доверяя» это делать  мамам, женам, сестрам. И поэтому совсем не случайно многие наши побратимы, приехав домой, нередко слышали в свой адрес: «Мы вас туда не посылали!».
Хочется спросить: а чьи интересы защищали воины-интернационалисты на территории других государств? И почему, за что к нам и к ветеранам Великой Отечественной войны зачастую такое обидное отношение?

В організаціях УСВА
Собрались, чтобы  работать вместе

        В Болграде  (Одесская область) состоялось собрание городской организации УСВА. Новый председатель полковник запаса Юрий Пичугин сумел после долгого периода бездействия активизировать ее работу.
                 Подводя итоги, Юрий Пичугин отметил, что все запланированные на год мероприятия выполнены. Упорядочены учет членов организации и уплата членских взносов, возросла ее численность, и хотя еще не все проживающие в Болграде «афганцы» вовлечены в ее ряды, работа в этом направлении продолжается.
        Председатель контрольно-ревизионной комиссии Сергей Борняков представил отчет по финансовым вопросам, а также по санаторно-курортному лечению ветеранов войны. На собрании обсуждался вопрос оказания материальной помощи. Член правления Леонид Рубан, напомнил что согласно действующему законодательству, даже в случае полного соблюдения установленной процедуры получения матпомощи, при наличии пакета подтверждающих документов, окончательное решение о выделении средств должно приниматься Одесским областным управлением соцзащиты. Причем вопрос решается положительно только в том случае, если размер пенсии не превышает 1778 гривен, что сразу лишает военных пенсионеров шансов на получение матпомощи от государственных органов соцзащиты. Если же ветеранская пенсия меньше 1778 гривен, то раз в году материальная помощь может быть выделена в размере понесенных затрат, но не более, чем на сумму 1500 гривен. Средств же организации недостаточно для оказания необходимой помощи нуждающимся товарищам. В связи с этим возникла инициатива организовать свой внутренний фонд взаимопомощи, внеся в него каждому по 100 гривен.
        Нешуточные страсти разгорелись во время выступления директора автотранспортного предприятия «Болградтранс» Владимира Гиржу, который рассказал, что была организована бесплатная поездка в Одессу для участия  в совместной акции пикетирования здания облгосадминистрации.
           С февраля 2016 года задача финансирования льготных перевозок возложена на местные советы. Принятый Верховной Радой закон о внесении изменений в госбюджет, предусматривающий выделение средств для компенсаций льготного проезда, был ветирован Президентом Украины. Со слов Владимира Гиржу, к митингующим обратилась и. о. заместителя главы Одесской ОГА Мария Гайдар, пообещав поднять этот вопрос на ближайшей сессии облсовета. Она отметила, что проблема реализации льготного проезда носит общегосударственный характер, в частности, для Одесской области на эти цели необходимо 83 млн гривен, но их пока неоткуда взять.
          Владимир Гиржу подчеркнул, что на сегодняшний день из районного бюджета не поступило обещанной компенсации за уже выполненные его предприятием льготные перевозки. И несмотря на всеобщее негодование ветеранов по поводу того, что зачастую между Болградом и Одессой курсируют полупустые автобусы, бесплатных мест для льготников в них пока не будет.
                   Юрий Пичугин проинформировал об участии организации в мероприятиях, посвященных Дню Победы. В связи с этим Александр Луценко от имени районной организации попросил боевых товарищей поддержать инициативу вдов умерших и погибших фронтовиков по изготовлению  портретов не доживших до наших дней ветеранов Второй мировой войны.
                       После обсуждения докладов и выступлений членов организации работа правления за 2015 год была признана удовлетворительной.

Сергей БЫКОВСКИЙ.


Обсудили задачи на будущее

В поселке Лиманское (Одесская область) на базе  первичной организации  (председатель – А. Белокур) состоялось собрание  Раздельнянского  районного отделения УСВА.   
В работе собрания приняли участие  председатель Одесской областной организации УСВА  Ю. Ермаков, его первый заместитель  О. Кураков, председатель ревизионной комиссии А. Кошевой.
Председатель Раздельнянского  районного отделения УСВА  В. Подгородецкий  доложил о работе организации и ее задачах на будущее.  Обсуждались вопросы жизнедеятельности организации, финансовой поддержки со стороны органов местного самоуправления. Говорили о лечении ветеранов войны в госпиталях и обеспечении их санаторно-курортными путевками.
Отдельно рассматривался вопрос о недопустимости в любых ситуациях применения вооруженной силы против населения, как при демонтаже памятников  советской эпохи, так и во время митингов и демонстраций. К сожалению,  имеются негативные примеры насильственных, хулиганских действий людей  с автоматами, представлявшихся бойцами батальона «Азов», и есть случай травмирования «афганца» Г. Орлова.

Юрий ЕРМАКОВ,
председатель Одесской областной организации УСВА.

Згадати ветеранам є про що

У Тернопільській обласній бібліотеці для молоді відбулася зустріч школярів і студентів з ветеранами афганської війни.
Учасники бойових дій в Афганістані Василь Когут, Роман Лотецький і Анатолій Лукащук поділилися спогадами про неоголошену війну, про героїзм наших військовослужбовців, розповіли про сьогоднішнє життя ветеранів війни, про їхню волонтерську діяльність і допомогу воїнам АТО.
Усіх схвилювала розповідь батька загиблого в Афганістані лейтенанта Тараса Протасевича – Любомира Васильовича, в якого до цього часу не можуть загоїтися душевні рани.
Ветеран афганської війни Роман Лотецький виконав пісню, присвячену пам'яті Тараса Протасевича, і ще низку своїх пісень про афганську війну, про мужність бійців, які воюють  у зоні АТО.
Ветерани-«афганці» подарували бібліотеці виданий УСВА «Підручник бійця територіальної оборони» і збірку поезій «Шураві».

Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.

Росте Афганська діброва

Члени Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану Львівської обласної організації УСВА взяли участь у всеукраїнській акції «Майбутнє лісу у твоїх руках».
На території Воля-Якубовського лісництва, керівником якого є член спілки Михайло Матійчин, ДП «Дрогобицьке лісове господарство» (керівник – Василь Матяшовський) висадили саджанці дуба і ялиці. До акції долучилися члени спілки полковники Володимир Міщенко і Валерій Поторочин, капітан Борис Васеньов, юніор ДРСВА, учень Дрогобицької СШ №4 Володимир Коханий, учасник бойових дій Ярослав Клин і багато інших. Нову ділянку назвали «Афганською дібровою».

Іван АНДРУНЕВЧИН,
голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану.

Це стосується кожного з нас
Представники Шепетівської спілки ветеранів Афганістану зустрілися з членами літературно-мистецької студії «Доля» і завідуючими бібліотеками. Було презентовано роман Ігоря Моїсєєнка «Сектор обстрілу – «Аісти». Автор – поет, прозаїк, кінодраматург, строкову службу проходив у Афганістані в батальйоні загиблого поета-героя Олександра Стовби.
         Творчі люди завжди першими відгукуються на всі події, що відбуваються в суспільстві: віршами, оповіданнями, картинами. Багато років студійці пишуть вірші про ті буремні події, присвячують їх нашим землякам, які повернулися живими, і тим, хто загинув на чужій війні, матерям і вдовам, видають збірки до річниць виведення  військ з Афганістану.
        Враховуючи солідний вік учасників Другої світової війни, які вже не можуть активно вести патріотичну роботу, воїни-інтернаціоналісти гідно продовжують бойові й трудові традиції своїх батьків і дідів і є справжніми носіями патріотизму. У районі проживають учасники бойових дій  в Афганістані, Анголі, на Кубі, в Ефіопії, Лівані, Чехії, Угорщині, Югославії. А про скількох ще наших земляків, які народилися на Шепетівщині, а призивалися з інших населених пугнктів, ми просто не маємо даних.
       Сьогодні спілка має намір зібрати найбільше інформації про земляків – учасників війни в Афганістані й видати до 30-річчя виведення військ Книгу пам’яті. Матеріали збирає Віра Кухарук. Нині вона працює над книгою спогадів, яку пише «афганець» Микола Ліончук, один з 17 шепетівчан-«афганців», які служили в Хіровському десантно-штурмовому батальйоні. А ще вона упорядковує збірку віршів Сергія Чумакова, скульптора, автора пам’ятника «Чорний тюльпан». Її видання теж ініціювали члени спілки.
         Війна в Афганістані – це трагедія родин, діти яких змушені були воювати за чужі інтереси. Сьогоднішня війна – трагедія українців, які зі зброєю в руках боронять інтереси свого народу і своєї держави. Сотні наших земляків-воїнів чесно і самовіддано виконують свій військовий обов’язок у зоні АТО. Хоча давно всі в суспільстві розуміють, що це не АТО, а справжня війна. Наші кордони не раз за останні століття освятилися кров’ю українськиї воїнів. До того ж маємо непоодинокі випадки, коли недобросовісні командири видають довідки, де вказують прізвище з помилками, неправильно проставляють кількість днів, які провів солдат у зоні бойових дій. А потім справжні воїни, які брали участь у бойових операціях, місяцями оббивають пороги військкоматів, тим часом, як велика кількість кабінетних генералів і полковників, навіть не «понюхавши пороху», мають посвідчення учасника бойових дій.
          Шепетівська спілка ветеранів Афганістану під керівництвом Валерія Окорського продовжує роботу з увічнення пам’яті полеглих воїнів, підтримує і надає допомогу їхнім родинам. Сьогодні на території району в живих залишилися тільки рідні загиблого Михайла Франчука, в яких держава торік забрала пільги  на комунальні послуги. Важко сказати, скільки в економічному плані виграли від цього район чи держава, забравши нещасні копійки у вбитих горем батьків, але моральної шкоди завдали великої.
 На території району діють дві спілки учасників бойових дій у зоні АТО, які надають допомогу сім’ям загиблих, сприяють покращанню житлових умов, допомагають у лікуванні та оздоровленні учасників війни і членів сімей загиблих. Хотілося б, щоб ці спілки брали також участь у військово-патріотичному вихованні молоді й спільно зі спілкою ветеранів Афганістану проводили цю роботу.
          Під час зустрічі Валерій Окорський зупинився на проблемах психологічної реабілітації учасників бойових дій. Прикро, що нині, як і в роки афганської війни, держава тільки на папері надає таку допомогу, а саме такої реабілітації вони найбільше потребують. Більш детально зупинився на цьому питанні кандидат психологічних наук Ігор Карчевський.
Директор ЦБС Людмила Везюк запропонувала керівництву спілки створити при бібліотеці ім. М. Коцюбинського Клуб патріотичного виховання молоді. Керівник студії «Доля» Віра Кухарук прочитала вірші Олександра Стовби з його збірника «Країна моєї любові» і вірш «Висота» з поетичної збірки Ігоря Моїсєєнка «Відлуння Гіндукушу».
           Учасники зустрічі відвідали музей, який своїми силами створили «афганці». Надзвичайно цікаві експонати, продумана експозиція вразили студійців. А ще «афганці» пригостили гостей печивом, цукерками і навіть чаєм «Шураві».
           Загалом варто визнати, що такі зустрічі повинні відбуватися частіше і суспільство не повинно замовчувати тему війни. Адже Велика Вітчизняна, війна в Афганістані не відходять у минуле, а навпаки – надзвичайно актуальні сьогодні. Саме на прикладах патріотизму наших дідів і батьків повинна виховуватися молодь. Ми не маємо права робити вигляд, що країна не воює. Ця війна стосується кожного з нас.

Віра КУХАРУК.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

Книга Вдячності та Пошани
Г

    ГЕРМАНЧУК Петро Кузьмич
  — український державний і політичний діяч. Народний депутат України. Міністр фінансів України. Державний службовець першого ранґу.
    Народився 14 березня 1952 року в селі Андріївка на Київщині.
   З 1969 — слюсар столичного заводу «Точелектроприлад». З 1970 — служба в армії.  1972 — слюсар-складальник заводу «Червоний екскаватор». У 1972–1977 — студент Київського інституту народного господарства. З 1977 — економіст штатного відділу, 1979 — старший інспектор з впровадження передового досвіду роботи, старший економіст відділу державних доходів, 1982 — старший економіст, начальник відділу фінансування сільського господарства фінансового відділу виконкому Київської облради народних депутатів  З 1985 — начальник відділу фінансування сільського господарства, заступник начальника управління — начальник бюджетного відділу, фінуправління виконкому Київської облради народних депутатів. З 1990 — начальник зведеного відділу фінансів і грошового обігу Міністерства фінансів УРСР. 1991 — начальник управління грошового обігу і цінних паперів. З 1992 — заступник, 1993 — перший заступник міністра фінансів України, З 1994 по 1996 — міністр фінансів України, 1997 – 2001 — перший заступник міністра. Радник Прем'єр-міністра України (1996 – 1997). У 2001 – 2005 — голова Головного контрольно-ревізійного управління України.
        Працюючи на відповідальних державних посадах у 1991–2001 рр., зокрема у Міністерстві фінансів України, приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки програм і діяльності організацій ветеранів війни,  наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.
Член Ради національної безпеки при Президентові України; член Ради з питань економічних реформ при Президентові України (1994); член Ради із роботи з кадрами при Президентові України (1995--1997); член Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України (1995); член Комісії з питань інформаційної безпеки (1998–2000); член спостережних рад: ДАК «Українські поліметали» (2000), ВАТ «Державний ощадний банк України» (2000), АТ «Укрнафта» (1999); член наглядової ради Українського фонду соціальних інвестицій (2000); член Української частини Комітету з питань співпраці між Україною та ЄС (2000); член Комісії з питань житлової політики (1999–2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України (2001–2005); голова біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі (1998); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (2001); радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах (2006 –2007).
       Народний депутат України 2-го скликання (1996–1998). Член Комітету з питань економічної політики та управління народним господарством (1996). Член фракції «Соціально-ринковий вибір».     
      Нагороди: Заслужений економіст України, Знак «Державна служба України «За сумлінну працю», орден «За заслуги» першого і другого ступенів, Міжнародний орден Святого Станіслава третього ступеня.
     Помер 29 червня 2012 року.
  ГЕТЬМАН Вадим Петрович   — український політик і фінансист.
Народився 12 липня 1935 року в селі Снітин Полтавської області в родині сільського вчителя.
1956  року закінчив Київський фінансово-економічний інститут, після чого працював у різних фінансових і планових органах Запорізької області. 1975 — перший заступник голови Державного комітету УРСР з цін. 1987 — голова правління Агропромислового банку УРСР (з 1990-го банк «Україна»), 1992 — обраний головою правління Національного банку України. 1990. —  обраний народним депутатом. 1994 — вдруге обраний народним депутатом.
        Працюючи на відповідальних державних посадах у 1990–1998 рр., зокрема народним депутатом України і головою правління Національного банку України, підтримував заходи із захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу їхньому бойовому досвіду.
Працював у банківських, фінансових і планових структурах Запорізького облвиконкому. У 1975 – 1987 — перший заступник голови Держкомітету України з цін. З 1987 року очолив Український республіканський Агропромбанк, з 1990 — Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна». У 1992 — голова правління НБУ. З 1993 — голова біржового комітету УМВБ.
З 1992 року — член Координаційної Ради з питань економічних реформ в Україні. Народний депутат України 1-го і 2-го скликань. Заступник голови постійного Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності. Керівник депутатської групи «Незалежні». У вересні 1996 року висувався на посаду заступника Голови Верховної Ради України. Брав активну участь у розробці та прийнятті Конституції України.
     1997 — премії «Парламентарій 1996 року», «Фінансист 1997 року».
     Академік Міжнародної академії інформатизації. Член-кореспондент Академії інженерних наук України. Кандидат економічних наук.
      Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно), Почесна відзнака Президента України — за значний особистий внесок у становлення і розвиток банківської системи, орден «Знак Пошани», шість медалей, Почесна Грамота Президії Верховної Ради України.
      22 квітня 1998 року був застрелений у ліфті будинку, де він мешкав.  На знак пам'яті про Вадима Гетьмана встановлено камінь перед входом до будівлі Національного банку України. 2005 року на фасаді будинку № 13 по вулиці Суворова, в якому жив Вадим Гетьман, було встановлено меморіальну дошку. 2005 року  іменем Вадима Гетьмана названо Київський національний економічний університет, названо вулицю Києва, кубок вітрильної регати.
  ГОЛУБЄВА Ірина Євгенівна – український державний і громадський діяч.
  Закінчила Київський торговельно-економічний інститут 1972 року і педагогічний інститут у 1982. Працювала у 1972—1975 економістом республіканської контори “Укроптторгу”, 1975—1982 — старша піонервожата, заступник директора Київської школи № 108. 1982—1986 — завідувачка методичного кабінету, завідувачка районного відділу освіти Московського району столиці, 1986—1994 — заступник голови Московського райвиконкому, Московської райдержадміністрації, 1995—1997 – завідувач сектора роботи з жінками, заступник голови Київської міськдержадміністрації. 1997—2000 — заступник міністра (голови Держкомітету) у справах сім’ї та молоді України, з 2000 — заступник начальника департаменту молодіжної та сімейної політики Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму України.  2004–2014 — начальник Головного управління по роботі з жінками, інвалідами та ветеранами КМДА.
        Працюючи на відповідальних державних посадах у 1986–2014 рр., зокрема у районних і Київській міськдержадміністрації, Міністерстві у справах сім’ї та молоді України,  приймала рішення й підтримувала заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу їхньому бойовому досвіду.
Учасниця IV Всесвітнього форуму жінок у Пекіні в 1995 році. Відмінник народної освіти України. Голова Національної ради жінок України з 1999 року. Має орден Княгині Ольги третього ступеня, медалі.
       ГОЛУБЧЕНКО Анатолій Костянтинович  — український державний та політичний діяч, кандидат технічних наук.
       Народився у Жданові Донецької області 6 червня 1950 року. 1972 року закінчив Ждановський металургійний інститут. У 1972 – пішов працювати на металургійний комбінат ім. Ілліча вальцівником. Повернувшись зі служби в армії, 1974 року знову прийшов на ММК, де працював до 1986 року вальцівником, потім начальником зміни, начальником цеху. З 1986 – головний прокатчик відділу нової техніки і технологій Міністерства чорної металургії УРСР у Дніпропетровську. 1987–1991 — заступник генерального директора комбінату «Запоріжсталь».
      1991 року переїздить до Києва, де працює першим заступником голови Держкомітету України з металургійної промисловості, потім заступником міністра, міністром промисловості України. У 1994 році обирається до Верховної Ради 2-го скликання. Член Комісії Верховної Ради з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів.
       У серпні 1997 року Валерій Пустовойтенко  призначає його першим віце-прем'єром у своєму уряді. У 1999 – перший заступник голови Фонду держмайна України, 1999–2001 – науковий консультант ВАТ «Стахановський завод феросплавів», 2002–2006 – голова наглядової ради ВАТ «Укрелектроапарат» у Хмельницькому.
       З 2006 – перший заступник Київського міського голови. Курирував роботу основних відділів: палива, енергетики та енергозбереження; з питань надзвичайних ситуацій; у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС; з питань захисту прав споживачів; праці та зайнятості. У грудні 2013 — січні 2014 року тимчасово виконував обов'язки голови КМДА.
        Працюючи на відповідальних державних посадах у 1994–2014 рр., зокрема народним депутатом України, у Київській міськдержадміністрації, приймав рішення і підтримував заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу їхньому бойовому досвіду.
      Нагороди: ордени Князя Ярослава Мудрого Vступеня,  «За заслуги» трьох ступенів. Заслужений працівник промисловості України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки у складі колективу.
ГОРБУЛІН  Володимир Павлович — український політик, вчений, державний діяч. 
    Народився 17січня 1939року в Запоріжжі.У 1962 закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету, інженер-механік за спеціальністю «літальні апарати». У 1962–1977 працював у  КБ «Південне» (Дніпропетровськ), безпосередній учасник розробки стратегічних ракетних систем і космічних апаратів серії «Космос».
     У 1977–1990 працював в апараті ЦК Компартії України, з 1980 — завідувач сектора ракетно-технічної та авіаційної техніки. Брав участь в організації і координації робіт з усіх програм створення ракетно-космічної та авіаційної техніки в Україні. З 1990 — завідувач підвідділом оборонного комплексу, зв'язку та машинобудування Кабінету Міністрів України. 1992 — генеральний директор Національного космічного агентства України. Керівник розробки і безпосередній учасник створення і втілення першої Національної космічної програми України (1992–1994). Член Міжнародної академії астронавтики.
     З  1994  — Секретар Ради національної безпеки при Президентові України, Радник Президента України з питань національної безпеки, 1996–1999  — Секретар Ради національної безпеки і оборони України. З 1999 — радник Президента України. У 2000–2002 — голова Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України. З 2002 — помічник Президента України з питань національної безпеки.
      Створив і очолює на громадських засадах Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. У 2003–2005 — заступник голови Державної комісії з питань реформування та розвитку Збройних Сил України. 2003 — організатор і директор на громадських засадах Інституту проблем національної безпеки України. 2006 — тимчасово виконуючий обов'язки Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
      Працюючи на відповідальних державних посадах у 1986–2014 рр., зокрема в Адміністрації Президента України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, підтримував заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  використання бойового досвіду ветеранів війни у питаннях реформування Збройних Сил України. 
      З 2009 — голова та один із засновників Ради із зовнішньої та безпекової політики.
Член Президії Комітету з  Державних премій України у галузі науки і техніки.  Очолював Державну міжвідомчу комісію з питань співробітництва з  НАТО, був співголовою Консультаційного комітету при Президентах України і Польщі, співголовою секретаріату Комісії Кучма — Гор; у 2000–2001 очолював Міжвідомчу комісію з питань врегулювання політичного конфлікту в придністровському регіоні Республіки Молдова; 2000–2002 був заступником голови Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.
Радник в.о. Президента Олександра Турчинова.
     З 26 червня 2014 року – радник Президента України  Петра Порошенка, директор Національного інституту стратегічних досліджень .
      Доктор технічних наук, професор, академік Національної академії наук України. Нагороди: ордени Князя Ярослава Мудрого трьох ступенів, два  Трудового Червоного Прапора. Заслужений машинобудівник України, Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року — за роботу «Науково-методологічні засади системи національної безпеки України» (у складі колективу), лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (1990), лауреат премії НАН України ім. М. К. Янгеля, Почесна грамота Верховної Ради України, медалі, нагороди іноземних держав.
      ГРИНЬОВ  Володимир Борисович — український політик і науковець.
      Народився 26 липня 1945 року у Великій Троїці Білгородської області.      
     Трудовий шлях: у 1963—1990 роках студент (фах — інженер-механік), аспірант, інженер, асистент, доцент, зав. кафедрою, професор Харківського політехнічного інституту. Делегат XXVII з'їзду КПРС і XXVII з'їзду КПУ.
      1989 — співголова Харківської крайової організації Народного Руху України за перебудову. 1990—1991 — член «Демплатформи в КПРС». 1990—1994 — народний депутат України 1-го скликання. Депутат Харківської обласної ради. 1990 — 1993 — заступник Голови Верховної Ради України.
     Працюючи на посаді заступника Голови Верховної Ради України у 1990—1993 рр., забезпечив розробку і прийняття Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підтримував діяльність УСВА у період її становлення, приймав рішення про делегування Спілці повноважень державного органу на міжнародні переговори при вирішенні питань розшуку без вісті пропалих і полонених  військовослужбовців в Афганістані.
      1993 — президент міжнародного фонду «Ділова діаспора України».
1994 — радник Президента України з питань регіональної політики. Член ПДВУ; голова об'єднання «Нова Україна»; засновник і голова Міжрегіонального блоку реформ, голова товариства «Україні – Японія».
     Віце-президент по роботі з регіональними структурами Міжрегіональної Академії управління персоналом, член правління Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України.
Доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України.
       ГУРЕНКО Станіслав Іванович  — український державний  і політичний діяч.
       Народився 30 травня 1936 року в Іловайську Донецької області в родині вчителів. Закінчив Київський політехнічний інститут (1958), інженер-механік; кандидатська дисертація «Вплив АСУ машинобудівного підприємства на зростання продуктивності праці» (Інститут економіки промисловості АНУ, 1975).
      З 1958  — інженер-технолог, старший інженер-конструктор, завідувач лабораторії Донецького машинобудівного заводу ім. ЛКСМУ. У 1963–1964  — старший викладач Донецького політехнічного інституту. З 1964  — заступник головного технолога, головний технолог, заступник головного інженера, головний інженер, з 1970. — директор Донецького машинобудівного заводу ім. ЛКСМУ.
      З 1976 — секретар Донецького ОК КПУ. 1980–1987  — заступник Голови РМ УРСР. З 1987 — секретар, 2-й секретар ЦК КПУ. У 1990 —1991  — 1-й секретар ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПРС.
      У 1991–1998 — науковий консультант НВК «Енергія», заступник директора НПП «Бета-3», головний радник правління Укрінбанку, заступник директора СП «Наваско». Депутат ВР УРСР 10-11-го скликання, у1989–1991 — народний депутат СРСР. Народний депутат України 12(1)-го скликання з 1990 до 1993 року (склав повноваження за власним бажанням), член Комісії з питань Чорнобильської катастрофи. На час виборів – другий секретар ЦК КПУ.
      Народний депутат України 3-го скликання у 1998 – 2002 від КПУ. На час виборів – заступник директора СП «Наваско», радник ЦК КПУ. Голова Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій (1998 —2000), член Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій; член фракції КПУ (з 1998 року). Член Ради НБУ в 1999 — 2000.
     Народний депутат України 4-го скликання у 2002–2006 від КПУ, член фракції комуністів, голова Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій.
     Працюючи народним депутатом України у 1990 — 2006 рр., брав участь у прийнятті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підтримував діяльність УСВА у період її становлення, з повагою ставився до ветеранів та їхніх соціальних проблем.
     Нагороди: ордени Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора.
     Помер 14 квітня 2013 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Соціальний захист
 
Зустріч, яка вселяє надію

      17 травня міністр соціальної політики Андрій Рева зустрівся з керівниками громадських організацій та об'єднань ветеранів війни та учасників антитерористичних операцій.
       Останнім часом ветерани не покладали особливих надій на Міністерство соціальної політики у відстоюванні їх прав і соціальних гарантій. Приміром, міністерство не виступає з ініціативою про відновлення пільг ветеранам війни, насамперед, сім'ям загиблих воїнів, а навпаки, гальмує проходження у Верховній Раді України відповідних проектів законів, поданих народними депутатами.
За підписом першого заступника міністра соціальної політики України Віталія Мущиніна в Комітет у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Верховної Ради України надійшли негативні висновки, які він відстоював на засіданні комітету при обговоренні проектів законів 11 травня 2016 року. Крім того, відсутність принципу соціальної справедливості в прийнятих законодавчих і нормативно-правових актах, загроза проведення незграбної монетизації за зразками минулих років, затримки та обмеження з фінансуванням неурядових організацій і багато іншого створювало грунт для недовіри до міністерства з боку ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій на території інших держав.
       У залі колегії міністерства відбувся відвертий, конструктивний діалог ветеранів трьох воєн – Другої світової, Афганської і сучасної – на території Донбасу. Ветерани змогли висловити міністру прямо в очі всі наболілі питання і проблеми, внести пропозиції щодо вирішення деяких з них. Для ветеранів нового покоління, як і раніше, гостро стоїть питання визначення статусу учасника бойових дій, насамперед для перших добровольчих формувань і учасників пошукових загонів, які нині займаються пошуком, ексгумацією та поверненням тіл загиблих воїнів. Хвилюють усіх протезування, відсутність професійної реабілітації демобілізованих учасників бойових дій, затримки з виплатами сім'ям загиблих і поранених воїнів. Ніхто з них не підтримав вимоги «тільки нам, зараз і все!», що прозвучала в одному з виступів.
      Голова УСВА Сергій Червонописький у своєму виступі зупинився на невирішених проблемах учасників бойових дій на території інших держав, загостривши увагу на спробах розколоти ветеранський рух і навіть породити суперництво серед ветеранів різних поколінь. Він ще раз звернув увагу на несправедливість щодо сімей загиблих воїнів і наполягав на необхідності підтримки відновлення їх прав з боку міністерства, нагадав про досвід УСВА в реалізації житлових програм для ветеранів війни, участі в спробах проведення монетизації пільг і запропонував використовувати цей досвід.
        Міністр Андрій Рева у своїх висококваліфікованих коментарях і відповідях на поставлені запитання запевнив, що міністерство стане справжнім органом захисту соціальних прав ветеранів, що він готовий зустрічатися та обговорювати проблемні питання з кожним керівником ветеранських організацій. Однак Андрій Рева нагадав, що у нього є великий багаторічний досвід роботи з ветеранами, на підставі якого склалася особиста думка щодо соціальних проблем, тому він не поділяє всі пропозиції, висловлені ветеранами, і готовий дискутувати з цих питань. Міністр сказав, що у своїй діяльності він не допустить несправедливого ставлення до ветеранів різних поколінь.
Ветерани подякували міністру за зустріч і побажали успіхів у складній роботі з вирішення соціальних проблем усіх верств населення України.

Прес-служба УСВА.
president1.jpg

На захисті прав ветеранів війни і родин загиблих
Пане Президенте!
Підписуючи законодавчі акти, Ви берете на себе всю повноту відповідальності за їх зміст і наслідки, до яких приводить їх реалізація.
За період Вашого перебування на посаді Президента України Ви підписали закони України, які значно погіршили рівень життя населення країни, перш за все ветеранів і пенсіонерів. Крім загального зниження реальних доходів населення, пов'язаного з девальвацією національної валюти, інфляцією, зростанням цін на товари першої необхідності, тарифів на комунальні послуги тощо, додаткове навантаження на матеріальний стан ветеранів здійснили:
податки на пенсії,
обмеження прав працюючих пенсіонерів,
дискримінація сімей воїнів, які загинули в часи Другої світової війни, а також в Афганістані та інших зарубіжних державах,
непередбаченість коштів у Державному бюджеті України на 2016 рік на реалізацію пільг для ветеранів і чорнобильців.
Усі ці кроки не відповідають вимогам Конституції України щодо недопущення зниження рівня соціального захисту населення країни. Тому у ветеранському середовищі постає питання: хто і як понесе покарання за порушення Основного Закону України - Конституції України?
Ви, пане Президенте, ухиляєтесь від прямого діалогу з ветеранами, з реально існуючими всеукраїнськими ветеранськими організаціями, ігноруєте їх ділові пропозиції, віддаючи увагу і демонструючи пріоритет «фейковим» лідерам і організаціям, які не мають реального людського наповнення.
Ветерани війни, учасники бойових дій на території інших держав вимагають терміново виправити помилки керівництва держави стосовно соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих воїнів і зробити все, щоб не допускати їх у подальшій діяльності при проведенні реформ у соціальній сфері.
голова УСВА

За дорученням Правління УСВА
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

28 квітня Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман провів засідання Оргкомітету з відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
       Член Оргкомітету, голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький у своєму виступі зосередив увагу присутніх на таких важливих питаннях:
   – не зменшувати заслуги України в перемозі над жорстоким ворогом у Другій світовій війні, об’єктивно доводити важливу роль України у складі антифашистської коаліції держав;
   – поновити соціальні права членів сімей загиблих воїнів, підвищити соціальні стандарти і державні гарантії для сімей загиблих воїнів і померлих ветеранів війни;
    – активізувати патріотичне виховання молоді з урахуванням досвіду УСВА у цій роботі.
  Сергій Червонописький передав Прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману лист, який було підготовлено за дорученням Правління УСВА.
Прес-служба УСВА.

groysmanjpg.jpg


Закони України, які стосуються родин загиблих воїнів

 – «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року  № 3551-XII;

– «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
від 20 грудня 1991 року № 2011-XII;

– «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII;

– «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР;

– «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»  від 9 квітня 1992 року № 2262-XII;

– «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 року  № 1102-IV;

– «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року  № 638-IV;

 – «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» від 2 березня 2000 року № 1518-III;

– «Про Національну поліцію»  від 29.12.2015  № 580-19;

– «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки»  від 23 квітня 1999 року № 613-XIV;

– «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 року № 661-IV;

– «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року  № 2229-XII.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Про збільшення розмірів щорічної разової грошової
допомоги до 5 травня деяким категоріям громадян

Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Установити у 2016 році виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня:
– членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, – у розмірі 500 гривень;
– учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога –  у розмірі 400 гривень.
2. Підпункти 4 і 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 20, ст. 795) виключити.
    Прем'єр-міністр України                                                              
В.  ГРОЙСМАН.
29 квітня 2016 р. № 320,
Київ.

Память в бронзе, металле и камне
Вірним синам України

Напередодні 28-ї річниці початку виведення військ з Афганістану у Корці на Рівненщині відкрито пам’ятний знак «Україно! Ми вірні сини твої», присвячений загиблим в Афганістані. Церемонії передувала урочиста хода ветеранів Афганістану та учасників АТО.
До спорудження пам’ятника долучилися місцева влада, члени районної спілки ветеранів Афганістану, підприємства, організації та агроформування Кореччини. У його відкритті взяли участь представники органів влади, родини загиблих, молодь, громадськість. Вони дякували воїнам-«афганцям», які гідно виконали військовий обов’язок за тисячі кілометрів від рідної землі. Пам’ятник – данина подвигу земляків.
На урочистому мітингу виступили голова УСВА Сергій Червонописький, міський голова Людмила Дмитрук, голова Рівненської обласної організації УСВА Володимир Гурницький, заступник голови Білоруської спілки ветеранів війни в Афганістані Сергій Вертинський, голова Рівненської обласної організації учасників АТО Федір Капустинський, голова Корецької районної організації учасників АТО Сергій Черній, голова Корецької районної організації УСВА Іван Маркевич.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих в Афганістані і на сході України. Благочинний отець Ярослав провів чин освячення  пам’ятного знака, до пам’ятника поклали квіти.
Надовго запам’ятається жителям Корця і гостям концерт гурту «Долг»  Тернопільської обласної організації УСВА.

Прес-служба Рівненської обласної організації УСВА.

Героїчно загинув, рятуючи підлеглого

13 травня у Самборі на Львівщині на фасаді середньої школи №7 урочисто відкрито меморіальну дошку капітану-десантнику Вадиму Аркадійовичу Войцеховському, який героїчно загинув у Афганістані.
Вадим Войцеховський народився 17 січня 1952 року в Самборі. У Збройних Силах СРСР з травня 1970 року, спочатку відслужив строкову службу, а потім закінчив Рязанське вище парашутно-десантне командне училище. У Республіці Афганістан з грудня 1979 року, капітан, командир парашутно-десантного батальйону. Неодноразово брав участь у бойових операціях і захопленні караванів зі зброєю. У боях виявив високу професійну майстерність, вміло керував особовим складом батальйону. 2 грудня 1981 року при захопленні ворожої групи героїчно загинув. За мужність і відвагу нагороджений орденами Червоної Зірки і Червоного Прапора (посмертно). Похований  в селі Гвоздове Полоцького району Вітебської області.
У відкритті меморіальної дошки на фасаді школи, в якій навчався загиблий герой, взяли участь голова УСВА Сергій Червонописький, його заступник Василь Глюза, голова Львівської обласної організації УСВА Ігор Равлінко, міський голова Юрій Гамар. представники Білоруської спілки ветеранів війни в Афганістані  Сергій Вертинський, Сергій Савельєв, Віктор Костров, голова місцевої організації УСВА Андрій Савустьян,  воїни-інтернаціоналісти, учасники антитерористичної операції, представники органів влади міста і району, місцеві жителі, школярі.
Присутні на урочистому мітингу вшанували хвилиною мовчання пам'ять загиблих земляків і поклали квіти до місцевого пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Делегація Білоруської спілки ветеранів війни в Афганістані підзахоронила  капсулу з привезеною землею з могили  В. А. Войцеховського, ім’я якого викарбувано на пам’ятнику. Єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Владика Ярослав відслужив панахиду і освятив пам’ятне місце.
Під час відкриття меморіальної дошки виступили сестра героя Ніна Аркадіївна, яка проживає у місті,  воїни-«афганці» України і Білорусі, директор школи, учні. Сергій Червонописький, який до тяжкого поранення служив разом з Вадимом Войцеховським, розповів про бойового командира, котрий загинув, рятуючи свого підлеглого.
Воїни-інтернаціоналісти, мешканці міста і району поклали квіти до меморіальної дошки.
Прес-служба УСВА.

Нагороджений посмертно

«Кузьмук Олександр Андрійович (6.03.1960 р. – 25.12.1981 р.). Навчався в нашій школі, героїчно загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок у Республіці Афганістан. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю «Воїну-інтернаціоналісту» – такі слова викарбувані на оновленій меморіальній дошці, яку днями відкрили у ЗОШ №1 в Умані.
Олександр Кузьмук народився у селі Молодецьке, що на Маньківщині. Згодом сім’я переїхала до міста, де він закінчив школу, а потім СПТУ №36. Менше року хлопець встиг попрацювати в об’єднанні «Уманьферммаш», і його призвали на службу в армію. До Афганістану потрапив через рік після введення до країни радянських військ. Загинув при виконанні бойового завдання…
Народ, що не пам’ятає свого минулого, не має і майбутнього, — впевнений депутат Уманської міської ради Сергій Іванович Семененко, який без вагань погодився допомогти «афганцям» у придбанні й виготовленні пам’ятної стели.
Голова Уманської міськрайонної організації воїнів-інтернаціоналістів Олег Володимирович Зайченко звернувся до учнів із закликом свято берегти мир в країні, щоб ніколи сім’ї не переживали біль і смуток за загиблими рідними.
О. САМОТОКА.

Солдатам вічності     
      7 травня у селищі Зарічне на Рівненщині відкрито пам’ятний знак  загиблим воїнам-«афганцям».
На урочистому мітингу виступили голова Рівненської обласної організації УСВА Володимир Гурницький і голова районної спілки ветеранів Афганістану Віктор Кречко.
Четверо солдатів афганської війни із Зарічненщини назавжди залишилися солдатами вічності: Валерій Доронін, Михайло Хвалько, Іван Музичко і Юрій Марчук. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих земляків, до пам’ятника поклали квіти. Місцевий священик відслужив панахиду і освятив пам’ятник.
З патріотичними піснями виступив гурт «Пам'ять» з Кузнецовська. Ветерани афганської війни змогли поспілкуватися і скуштувати солдатську кашу.
Володимир ГУРНИЦЬКИЙ.

Прикрив собою товаришів
 Уперше після афганської війни у Жерденівці Гайсинського району на Вінниччині відкрито меморіальну дошку воїну-інтернаціоналісту Олександру Петровичу Чорноволику.
З дня загибелі Олександра минуло вже багато років, але весь цей час односельці, родичі та знайомі з невимовним болем згадують його світлу усмішку, веселу вдачу й ті добрі справи, що він встиг зробити за такі короткі 19 років.
Народився Олександр Чорноволик у Жерденівці 28 березня 1965 року. Закінчивши місцеву загальноосвітню школу, навчався у Вінницькому професійному училищі, потім працював у аеропорту в Херсоні.
У вересні 1983 року був призваний на військову службу. В Афганістані неодноразово брав участь у бойових операціях, за що мав численні подяки від командування. 25 квітня 1984 року рядовий Чорноволик разом з бойовими товаришами виконував завдання зі знищення душманів. У жорстокому бою загинув, прикривши собою товаришів. За мужність і відвагу посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Спершу актив районної спілки ветеранів Афганістану разом з мамою Олександра та родиною відвідали сільське кладовище, вшанували пам'ять воїна хвилиною мовчання і поклали хліб, квіти до його могили. Потім усі рушили до місцевої загальноосвітньої школи, на фасаді якої й увічнили пам'ять героя-земляка.
Голова районної «афганської» спілки, завідуючий народним музеєм ветеранів Афганістану полковник Володимир Свіріпа нагадав, що через пекло чужої війни пройшли 247 гайсинчан, 7 з яких загинули, 19 повернулися інвалідами, 49 нагороджені бойовими орденами і медалями.
Зі словами шани загиблому герою, і поваги й співчуття до матері звернувся голова районної ради Григорій Боровий. Він зазначив, що відтепер з покоління в покоління ця меморіальна дошка нагадуватиме про героїзм і патріотизм  хлопця, який віддав життя за мир у далекому Афганістані.
Не менш хвилюючими були виступи учасника війни в Афганістані, кавалера ордена Червоної Зірки Сергія Стасюка, «афганця»-односельця, теж орденоносця Петра Коптяєва, Жерденівського сільського голови Миколи Кучерука, директора школи Володимира Глинчука, однокласниці Олександра Чорноволика – Марії Ренгач.
Почесне право відкрити меморіальну дошку  надали мамі Ніні Костянтинівні, голові райради Григорію Боровому, школярці Галині Максименюк. Пам'ять героя вшанували хвилиною мовчання. Освятив пам’ятку воїн-«афганець» отець Сергій Стасюк. 
Голова обласної Cпілки ветеранів війни в Афганістані Петр Кирилішин зазначив, що протягом року ще у шести населених пунктах району буде встановлено меморіальні дошки загиблим «афганцям». 
Департамент інформаційної діяльності
та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА.
 

Ювілей храму

6 травня 1996 року, в день чудотворця Георгія Побідоносця – небесного покровителя древнього Юр’єва (зараз Біла Церква) урочисто відкрили каплицю-пам’ятник на честь загиблих на чужині воїнів. 
Рівно через двадцять років воїни-інтернаціоналісти міста і області відсвяткували ювілей «афганського» храму Святого Георгія Побідоносця. На урочистому мітингу промовці зазначили, що всі ці роки храм був місцем зустрічі ветеранів і вшанування пам’яті загиблих бойових побратимів. 
В урочистостях у Білій Церкві з нагоди 20-ї річниці з дня заснування «афганського» храму взяли участь голова УСВА С. В. Червонописький, голова Київської обласної організації УСВА І. І. Коваль. Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин відслужив панахиду.
Тетяна ЛАРІНА.


На честь земляка

         У музеї Обухівської міськрайонної організації УСВА урочисто відкрито меморіальну дошку на честь загиблого 1985 року в Афганістані Вадима Петровича Гладуша, нагородженого медаллю «За відвагу» і посмертно орденом Червоної Зірки.
    На мітингу були присутні мама загиблого героя – Надія Логвинівна, мер міста Олександр Миколайович Левченко, голова Київської обласної організації УСВА Іван Іванович Коваль, воїни-інтернаціоналісти.
        Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблого земляка і поклали квіти до меморіальної дошки.
Тетяна ЛАРІНА.

Учатся мужеству
Воины-интернационалисты Мелитопольской территориальной организации ветеранов Афганистана (Запорожская область)  торжественно открыли мемориальную доску выпускнику Автомоторного техникума Юрию Ильичу Ушакову, погибшему в Афганистане.
На митинге выступили директор Мелитопольского государственного промышленного экономического колледжа Е. А. Шакурова, заместитель мэра города С. И. Павленко, председатель МТО СВА  И. А. Кулинченко, преподаватели и учащиеся. В выступлениях было отмечено, что к сожалению, все меньше остается ветеранов Великой Отечественной, и сейчас на примере отваги и мужества воинов-интернационалистов воспитывается молодежь.
Слова большой благодарности звучали в адрес директора частного предприятия «Гранит» С. В. Златьева за помощь в создании мемориальной доски.
Учащиеся возложили цветы к мемориальным доскам Юрию Ушакову и Валерию Исаеву.
В актовом зале колледжа состоялся урок мужества. Песни о войне исполнял член ветеранской организации  Сергей Рябинин.
 
Геннадий КОРОБ,
член Мелитопольской территориальной организации ветеранов Афганистана.


Скарбниця історичної правди
  
            Одним з найвідоміших музеїв країни є Національний музей історії України у Другій світовій війні, який став провідним науково-дослідним, науково-методичним  і культурно-освітнім центром.
           За роки роботи підготовлено й проведено різноманітні  виставки і виставкові проекти, які побачили 26 мільйонів відвідувачів із 200 країн світу. Вражаючі цифри, що свідчать про кропітку роботу співробітників музею – людей, відданих своїй непростій справі збереження історичної правди про Велику Вітчизняну війну, про зарубіжні війни і про сучасну, яка триває  на сході країни. Співробітники музею завжди приділяють увагу героїко-патріотичному вихованню молоді, вихованню шанобливого ставлення до фронтовиків, приверненню уваги до ветеранських проблем. Завдяки їхній роботі музей став справжнім центром виховання патріотизму і справжньою скарбницею народної пам’яті.  
     Невід’ємна частина комплексу – єдиний на теренах країн СНД «афганський» музей, якому цього року виповнилось 35 років. У музеї працюють тематичні експозиції «Трагедія і доблесть Афгану» і «На чужих війнах», де зібрано близько 35 тисяч реліквій, на основі яких створено більш як 20 виставок. Кожного року експонати оновлюються і доповнюються.  Завідувач відділом музейного комплексу «Трагедія і доблесть Афгану» Ірина Коцаб’юк, старші наукові співробітники Ніна Стоноженко і Богдан Гальчинський завжди приходять на допомогу воїнам-інтернаціоналістам. Саме завдяки такій співпраці створюються «афганські» музеї. Тільки останнім часом такі музеї було відкрито в районах Києва, в Одесі, Львові, Дніпропетровську, Вінниці, Херсоні, Полтаві, Нікополі,  Кривому Розі, Котовську, Болграді. Активну участь в їх створенні  взяли ветерани афганської війни і музейні працівники. Це Юрій Цомартов, Катерина Конопльова, Володимир Карін, Надія Добровольська,  Михайло Кудряшов, Анатолій Циба, Ігор Новоселов, Олег Бабич, Микола Овчаренко, Олександр Денисов, Олександр Кушнірук, Тетяна Братченко, Анатолій Янків, Микола Костів, Анатолій Рудюк і багато-багато  інших. Створюються кімнати бойової слави у навчальних закладах.
       Часті гості в музеї – «афганці». Воїни-інтернаціоналісти щиро вдячні всьому колективу Меморіального  комплексу, обласним і районним музеям, шкільним куточкам історії  за збережену історичну правду і пам’ять.

«Афганское» братство против беззакония
Несколько десятков ветеранов Афганистана собрались 3 мая в центре Александровки (Кировоградская область) возле здания поселкового совета. Местные, из областного центра, из Александрии и Знаменки, из других районов и даже из Черкасской области, они приехали защитить семью своего побратима Александра Загинайко.
Жители райцентра говорили, что такого в их поселке еще не было. Коротко – о сути конфликта. Семья Загинайко на законных основаниях взяла в аренду небольшой участок земли в центре поселка, где поставила торговый киоск. Спустя пять лет сооружение вдруг стало мешать предпринимателям, имеющим по соседству полтора гектара земли, выглядящей, кстати, очень непрезентабельно. Точнее – это замусоренный пустырь. Местная бизнес-вумен Лариса Мизецкая стала судиться с Загинайко, но два суда подтвердили правоту ветерана. Несмотря на это, исполком поссовета принимает решение киоск демонтировать и участок отобрать. «Афганцы» пообещали встать на защиту Александра и Галины и встали.
Несколько человек в камуфляже решили присутствовать на сессии поселкового совета. «Кого вы обижаете? – обратился к представителям местной власти председатель Кировоградской областной организации УСВА Виктор Остащук, – Александр Загинайко прошел Афганистан солдатом, награжден орденом Красной Звезды. Вы понимаете, за что так высоко награждались рядовые? И теперь вы лишаете его семью единственного источника дохода. Ваш исполком принимает противозаконное решение, зная о существовании двух решений судов в пользу Загинайко. В этом мы усматриваем коррупционную составляющую».
Другие «афганцы» были не настолько сдержанными в своих высказываниях: обещали в следующий раз подогнать к поссовету мусорный бак для «народной люстрации», предупреждали о состоянии полутора гектаров земли, договор на аренду который будет расторгнут, если там не наведут порядок.
Ветераны  были возмущены тем, что от Загинайко требуют паспорт привязки их киоска. Специально для его получения делегация защитников предпринимателей была отправлена секретарем поссовета в райгосадминистрацию. Оказалось, что этот документ выдается при условии наличия генерального плана застройки поселка. Поскольку такового в Александровке нет, паспорт привязки вообще не нужен.
Поселковый голова и секретарь поссовета, заметно нервничая, предлагали депутатам приостановить решение исполкома о демонтаже киоска и создать комиссию, которая во всем разберется. Ветераны Афганистана были категоричны: комиссии создаются для того, чтобы затянуть проблему, незаконное решение исполкома требовали отменить немедленно. При двух воздержавшихся сессия проголосовала за отмену решения исполнительного комитета. Под аплодисменты и возглас «Слава Украине!» «афганцы» покинули сессионный зал.
«Местный исполком нарушил не только права Загинайко, но и закон, – прокомментировал произошедшее после выхода из поссовета Виктор Остащук.– Решение члены исполнительного комитета приняли вопреки решениям судов, следовательно, оно незаконное. Члены нашей организации всегда объединяются для защиты своих побратимов и помощи им. Обычно проблемы решаются на местах районными или город- скими организациями УСВА, а когда возникают глобальные вопросы, мы собираемся все вместе, из всей области. Сегодня была наша очередная победа».
Елена НИКИТИНА,
«Украина Центр».