Українська Спілка ветеранів Афганістану(воїнів-інтернаціоналістів)
КУРАС Іван Федорович — український вчений-політолог, громадський і політичний діяч, академік (1995), віце-президент НАН України, засновник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Народився 3 жовтня 1939 року в селі Немирівському Балтського району Одеської області. Навчався в Немирівській семирічній і Перелетській середній школах, на історичному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова, який закінчив з відзнакою у 1962 році.
Працював науковим співробітником Кіровоградського партархіву, водночас викладаючи у Кіровоградському філіалі Харківського політехнічного інституту. У 1964 році вступив до аспірантури Київського державного університету, захистив кандидатську дисертацію з проблем національно-визвольного руху в Україні початку XX століття. До 1970 року викладав у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка.
У 1970–1972 — старший науковий співробітник, учений секретар Інституту історії партії при ЦК Компартії України — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, у 1972–1983 — інструктор, консультант, завідувач сектору відділення науки і навчальних закладів ЦК КПУ, у 1983–1991 — заступник директора Інституту політичних досліджень при ЦК КПУ. З 1991 — директор Інституту національних відносин і політології НАН України (з 1996 — Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України).
У 1988–1993 — академік-секретар Відділення історії, філософії і права НАН України, член Президії НАН України, у 1998–2005 — віце-президент НАН України. У 1994–1997 — віце-прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики.
У 1994–1996 роках був членом Конституційної комісії від Президента України. Очолював державні комісії у справах депортованих народів Криму; у справах депортованих німців; у справах неповнолітніх; з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить із зарубіжних країн, при КМ України; реформування вищої освіти в Україні; реорганізації в галузі науки.
У 1994–2002 — член Комісії з державних нагород при Президентові України. У 1997 був головою Ради з питань мовної політики при Президентові України, у 1997–1998 — Ради з питань збереження національної культурної спадщини.
З жовтня 2000 року – за постановою уряду – голова наглядової ради Національної акціонерної компанії «Надра України», з 2003 року — голова наглядової ради Київського національного медичного університету, секретар Політичної ради при Президентові України.
У 2002–2005 — народний депутат України 4 скликання, обраний за списками Виборчого блоку політичних партій «За єдину Україну!».
Заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999).
Нагороди: орден Князя Ярослава Мудрого п’ятого (1999) і четвертого (2003) ступенів, орден «Дружби» РФ, орден «Великий хрест» (1997, Італія), орден Князя Гедимінаса четвертого ступеня (1998, Литва).
Помер 16 жовтня 2005 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. 2005 року Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України рішенням Президії НАН України присвоєно ім'я Івана Кураса. Того ж року започатковано щорічні Курасівські читання.
КУШНАРЬОВ Євген Петрович — український політик, голова Адміністрації Президента України (1996–1998), голова Харківської обласної державної адміністрації (2000–2004).
Народився 29 січня 1951 року в Харкові. 1968 року вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив 1973 року, здобув кваліфікацію інженера-механіка. З 1973 – інженер-конструктор, механік, начальник ремонтно-механічного цеху, заступник начальника конструкторського відділу Харківського заводу залізобетонних конструкцій № 1.
З 1981 до 1990 – на партійній роботі. У цей період працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Орджонікідзевського райкому партії Харкова, інструктором, заступником завідувача оргвідділу (з 1987), завідувачем відділу адмінорганів, завідувачем оргвідділу Харківського міськкому КПУ.
У 1989 – один з ініціаторів створення демократичної платформи КПРС і КПУ, співголова Харківського міського партклубу.
У 1990—1994 — народний депутат України 12 (1) скликання (Салтівський виборчий округ № 376 Харківської області). Брав безпосередню участь у розробці Конституції України, найважливіших законодавчих актів, проводив велику роботу з консолідації Верховної Ради, за зміцнення міжнародних зв'язків України.
У 1990 —1998 – голова Харківської міськради, з 1991 – голова Харківського міськвиконкому. Був фундатором становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні, обирався президентом Асоціації міст України у 1994–1997 р.р. Академік Академії муніципального управління.
У 1994 – заснував Харківський Фонд підтримки молодих обдарувань.
У 1995 – очолив Народно-демократичне об'єднання «Нова Україна», а в 1996 став одним із засновників Народно-демократичної партії (заступником, а згодом першим заступником голови партії).
У 1996—1998 – очолював Адміністрацію Президента України. Перебуваючи на цій посаді, був головою Комісії з державних нагород України (з 1997), заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, членом Ради національної безпеки і оборони України (з 1997).
У 1997–1999 – голова Національної ради з питань молодіжної політики.
На президентських виборах 1999 року — координатор блоку політичних партій «Наш вибір — Леонід Кучма!».
З жовтня 2000 до грудня 2004 очолював Харківську облдержадміністрацію.
На президентських виборах 2004 року активно підтримував Віктора Януковича, зокрема брав участь у Сєвєродонецькому з'їзді депутатів усіх рівнів, на якому заявив, що «в Харківській області не буде ні донецької, ні львівської влади, буде тільки харківська влада, в Харківській області житимуть за своїми законами всі, хто вважає себе харків'янином», що пізніше дало привід для звинувачення учасників Сєвєродонецького з'їзду у сепаратистських закликах. У березні 2006 року обраний народним депутатом України 5 скликання від Партії регіонів, № 11 в списку, а також керівник передвиборчого штабу Партії регіонів. Невдовзі став заступником голови фракції ПРУ в Верховній Раді.
Нагороди: орден Князя Ярослава Мудрого п’ятого (1998), четвертого ( 2002), третього (2004) ступенів, Орден Почесного легіону (1997, Франція).
16 січня 2007 року під час повернення з полювання зазнав вогнепальне поранення черевної порожнини, яке стало для Кушнарьова смертельним. Помер 17 січня 2007 року в районній лікарні міста Ізюм.
У Харкові відкрито меморіальну дошку до річниці загибелі Євгена Петровича на будинку міськвиконкому. Євген Кушнарьов став найвеличнішим харків'янином за дослідженням компанії «Research & Branding Group», що проводилося на замовлення газети «Сегодня».
Творчість, книги, видання: «Вибори та віли» (2007, посмертне видання), «Кінь рудий. Нотатки контрреволюціонера» (2005), «Сто кроків харківською землею» (2004), Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року (повний виклад): Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є. П. Х., 2004. Рівень і якість життя населення: Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є. П. Х., 2004.