| "Третій Тост" №1-2 (577-578), січень 2017 рік |
|
Вітаємо у новому році!
Відповідно до попередньої домовленості з учасниками масової попереджувальної акції ветеранів афганської війни, проведеної 7 грудня 2016 року під стінами парламенту України, Голова Верховної Ради Андрій Парубій 19 грудня прийняв членів Правління УСВА Сергія Червонописького, Валерія Аблазова, Віктора Волошина, Сергія Лісового, Миколу Приступу і представника ветеранів МВС України Віталія Волика.Перший крок назустріч «афганцям» У зустрічі та обговоренні вимог і пропозицій ветеранів взяли участь міністр соціальної політики України Андрій Рева, голова Комітету ВРУ у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Олександр Третьяков, завідувач секретаріату Комітету Наталія Шамбір. Голова Верховної Ради України Андрій Парубій на початку зустрічі наголосив, що Верховна Рада, її керівники відкриті для спілкування і зовсім не потрібно виводити людей на вулиці з метою добитися діалогу. Голова УСВА Сергій Червонописький заперечив і наголосив, що на багаточисельні звернення ветеранів афганської війни не було жодної реакції з боку керівників Верховної Ради і лише на вимогу масової акції така зустріч відбувається. Далі було конструктивне обговорення конкретних пунктів вимог, насамперед, це поновлення прав сімей загиблих воїнів, монетизації пільг, підвищення мінімальних і перерахування призначених пенсій, житлової проблеми, питання лікування, протезування, забезпечення автомобілями і засобами пересування інвалідів війни тощо. Голова Верховної Ради України Андрій Парубій підтримав вимогу ветеранів щодо поновлення прав сімей загиблих воїнів і доручив Олександру Третьякову і Андрію Реві підготувати відповідні конкретні пропозиції та організувати практичну роботу з їх реалізації. З інших складних соціальних питань буде проведено фахове обговорення за участю спеціалістів Мінфіну та Мінсоцполітики й підготовлено обґрунтування і пропозиції. Голова Комітету Верховної Ради Олександр Третьяков призначив час чергової зустрічі з членами Правління УСВА для обговорення порушених питань і доручив працівникам секретаріату Комітету вже наступного дня попередньо детально обговорити вимоги акції з Сергієм Червонопиським. Перший крок назустріч ветеранам афганської війни зроблено за наслідками масової акції ветеранів 7 грудня. 21 грудня голова УСВА Сергій Червонописький провів робочу зустріч із завідувачем секретаріату Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Наталією Шамбір і заступником завідувача Наталією Мельничук. Під час зустрічі конкретно обговорено кожний з пунктів вимог ветеранів. У дискусії брали участь заступник голови УСВА Валерій Аблазов, заступник голови Ревізійної комісії УСВА Олександр Литвинов, начальник управління апарату УСВА Сергій Козаченко. Компетентні фахівці у питаннях соціального захисту ветеранів – керівники секретаріату Комітету з’ясували та уточнили зміст вимог, запропонували шляхи вирішення деяких з них, роз’яснили механізми і можливі терміни їх реалізації. Представники УСВА наполягали на першочерговому і негайному вирішенні питань поновлення соціальних прав сімей загиблих воїнів. Підготовка до зустрічі членів Правління УСВА з представниками Кабінету Міністрів і народними депутатами – членами Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю триває.
Відверта розмова про соціальний захист ветеранів війни
26 грудня в Комітеті Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю відбулася робоча нарада з питань соціального захисту воїнів-інтернаціоналістів для обговорення вимог ветеранів війни, які було висунуто учасниками масової попереджувальної акції під стінами Верховної Ради України 7 грудня. Зустріч проводилася під головуванням голови Комітету Олександра Третьякова. На нараду було запрошено представників Кабінету Міністрів і народних депутатів України. Представники Мінфіну, Комітетів Верховної Ради України з питань бюджету та з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства відмовилися брати участь у робочій нараді. На запитання ветеранів відповідали і давали пояснення про стан справ у соціальній сфері заступники міністрів соцполітики та інфраструктури України Наталія Федорович і Юрій Лавренюк, голова Держслужби у справах ветеранів та учасників АТО Артур Дерев’янко, заступник голови правління Пенсійного фонду України Владислав Машкін, представники МОЗ, Мінрегіонбуду, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Комітету ВР України з питань нацбезпеки і оборони, завідувач секретаріату ветеранського Комітету Наталія Шамбір і заступник завідувача Наталія Мельничук. У дискусії брали участь голова УСВА Сергій Червонописький, заступник голови УСВА Валерій Аблазов, голови Хмельницької і Кіровоградської обласних організацій УСВА Микола Приступа і Віктор Остащук, голова Рівненської міської організації УСВА Сергій Зінич, заступник голови Ревізійної комісії УСВА Олександр Литвинов, члени УСВА Володимир Алексеєвець і Сергій Шевченко. Було конкретно обговорено кожний з пунктів вимог ветеранів. Відбулася відверта розмова без прикрас про сучасний стан економіки і можливості фінансування соціальних потреб ветеранів. Голова Комітету Олександр Третьяков запевнив, що він як суб’єкт законодавчої ініціативи особисто підготує проект Закону України про поновлення в повному обсязі прав сімей загиблих воїнів і зареєструє його наприкінці січня 2017 року. Крім того, Олександр Третьяков дав доручення помічникам підготувати для видання у лютому за його особистий кошт довідкову брошуру щодо прозорості соціальних статей Держбюджету, в якій буде висвітлено обсяги частин фінансування, передбачених на соціальні цілі безпосередньо з Держбюджету для МОЗ, Мінсоцполітики, Мінінфраструктури, МО, МВС; за рахунок субвенцій з Держбюджету місцевим органам влади; за рахунок місцевих бюджетів. Ветерани афганської війни вимушені були надати додаткові пояснення щодо дискримінації ветеранів Другої світової війни, учасників бойових дій на території інших держав, інших категорій ветеранів у законодавчих і нормативно-правових актах, медичному обслуговуванні, протезуванні, забезпеченні житлом тощо. Представники законодавчої і виконавчої влади погодилися, що факти такого негативного явища є, але наполягали на пріоритеті програм, прийнятих на задоволення потреб учасників АТО у складному протезуванні, інших формах реабілітації і медичного забезпечення. Вони запевнили, що готуються нормативні акти про розширення програми забезпечення житлом інвалідів першої і другої груп з числа учасників бойових дій на території зарубіжних держав, про новий механізм розподілу путівок на санаторне лікування, що проходить випробування на прикладі «чорнобильців». Про пенсійне забезпечення відверто було заявлено, що перерахунок пенсій ветеранам, зокрема спеціальних пенсій, відповідно до нових умов оплати праці та нових розмірів грошового утримання військовослужбовців, у 2017 році не планується. Залишилося відкритим питання монетизації пільг в умовах інфляції, підвищення тарифів на всі види послуг (комунальних, транспортних, медичних, зв’язку тощо). З цих проблем домовилися провести додаткові зустрічі із заступниками міністрів соцполітики та інфраструктури України Наталією Федорович і Юрієм Лавренюком. Робота з реалізації соціальних вимог ветеранів триває.
Прес-служба УСВА.
Послесловие
У мудрого Соломона на безымянном пальце левой руки было одето золотое кольцо, на котором по кругу стояла надпись: «Все проходит!». Когда что-либо сердило или раздражало Соломона, он приходил на берег моря, смотрел на волны, крутил кольцо, и все действительно проходило, он успокаивался и уходил. С Новым Ходом! Но однажды Соломон пришел на берег моря в сильном душевном волнении и сколько ни крутил кольцо на пальце, успокоиться не смог. Тогда он в раздражении сорвал кольцо с пальца и замахнулся, чтобы забросить его как можно дальше в море. И вдруг увидел на внутренней части кольца какую-то надпись. Он поднес кольцо поближе к глазам и прочитал: «Пройдет и это». Он неожиданно успокоился, одел кольцо и уже в хорошем настроении вернулся домой. За 26 лет деятельности Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) 15 министров было озабочено делами ветеранов войны. Разные были люди. Были среди них личности, были те, кто смог сделать что-то полезное для ветеранов, а кому-то это не удалось… Мало кто помнит полный перечень их фамилий и имен. После первой встречи с новым министром ветеранские СМИ запестрели заголовками «Встреча, которая вселяет надежду». Всем понравился внешне мужественный и решительный мужчина, его разумная речь в оценках современности и проблем ветеранов. А вот и долгожданная, вытребованная массовой акцией встреча, на которой министр дискутировал с членами Правления УСВА в присутствии Председателя Верховной Рады Украины и председателя ветеранского Комитета. Обсуждали требования по повышению социальной защиты ветеранов, проблемы ветеранского движения Украины. Министр показал глубокое знание проблем, в том числе и об организациях, которые пользуются финансовой помощью государства, в то время как реально не имеют ветеранов в своих рядах, а имеют только руководителей, которые имитируют деятельность организаций, поделился планами министерства по реформированию социальной сферы. Участники встречи договорились о дальнейшем сотрудничестве в вопросах социальной защиты ветеранов. Работа продолжилась в Комитете Верховной Рады и в УСВА. Шел поиск путей решения поставленных ветеранами вопросов. А министр тем временем подготовил и подписал с народным депутатом, который возглавляет альтернативную организацию, Меморандум о взаимодействии и сотрудничестве. Поздравляем нового министра с Новым Ходом! Ветераны говорят, жалея министра, что это он не сам, это его заставили, мы ему поможем разобраться. Может быть… Не будем огорчаться: все проходит, пройдет и это…
Корр. «ТТ».
Дата
Так починалася війна 25 грудня 1979 року на численні звернення уряду Афганістану керівництво СРСР прийняло рішення про надання ДРА військової допомоги. О 15-й годині за московським часом радянські війська перейшли радянсько-афганський кордон через понтонний міст у районі узбецького міста Термеза. Одночасно літаками військово-транспортної авіації за короткий термін було перекинуто особовий склад і бойову техніку 103-ї Вітебської повітряно-десантної дивізії під командуванням генерал-майора І. Рябченка на аеродроми Кабула і Баграма. Ця повітряна операція була однією з найбільших з часів Великої Вітчизняної війни для Збройних Сил СРСР. У ній брав участь молодий командир парашутно-десантного взводу лейтенант Сергій Червонописький. 26 грудня кордон у районі туркменського міста Кушки перетнула 5-та мотострілецька дивізія генерал-майора Ю. Шаталіна. Наступного дня підрозділи 103-ї повітряно-десантної дивізії і сили КДБ встановили контроль над важливими стратегічними об'єктами в Кабулі. До середини січня 1980 року на територію Афганістану ввійшли три дивізії, одна бригада, два окремих полки і ще кілька армійських частин та авіаційних підрозділів. Головні завдання — стабілізувати ситуацію в цій країні й захистити від агресивних дій бойових збройних формувань з території Пакистану та Ірану, створюючи умови для охорони південних кордонів Радянського Союзу. Так почалася для радянського народу тривала, жорстока війна, яка спричинила біль і страждання людям різних націй і віросповідань, забрала і покалічила тисячі життів військовослужбовців і цивільного населення, підірвала економіку і авторитет колись могутньої держави. 25 грудня ми відзначили вже 37-у річницю введення Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан. У цей пам’ятний день представники Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Київської міської Спілки ветеранів Афганістану, Київської обласної організації УСВА, родини загиблих, ветерани війни, учасники антитерористичної операції, волонтери хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих і померлих бойових друзів. До Всеукраїнського меморіалу воїнам-інтернаціоналістам поклали квіти. У церкві Воскресіння Христового – Храмі пам’яті жертв Афганської війни відбулася панахида, яку відслужив настоятель храму отець Сергій. Воїни-інтернаціоналісти згадували події тих давніх років і обговорювали проблеми сьогодення. Зокрема зазначалося, що 25 грудня 1979 року стало початком майже десятилітньої афганської війни, яка забрала тисячі життів і принесла багато горя народу України.
Прес-служба УСВА.
Сплочение и единство
Представители Херсонской городской и областной организаций УСВА собрались в Парке Славы, чтобы отметить 37-ю годовщину ввода советских войск в Афганистан. Ветераны афганской войны минутой молчания почтили память погибших и умерших боевых побратимов, возложили цветы к мемориальному комплексу воинам-интернационалистам. Председатель ХОО УСВА Владимир Столяр отметил, что более 3000 земляков участвовали в войне в Афганистане. И через 37 лет после ее начала эта война продолжает уносить жизни товарищей – более 500 человек ушли из жизни в мирное время. Святая обязанность государства – оставить льготы для «афганцев» и членов их семей. Роль организаций УСВА в области велика. 200 «афганцев» из Херсонской области сегодня защищают суверенитет и независимость нашей страны, с честью выполняют свой долг в зоне АТО, охраняют стратегические объекты на Чонгаре. К большому сожалению, среди наших боевых товарищей есть убитые и раненые. При тяжелейших социально-экономических условиях «афганцы» Херсонской области в очередной раз продемонстрировали силу сплоченности и единства, приняв участие во всеукраинской акции протеста 7 декабря в Киеве. Они защищают не только себя и свои семьи, но и тех, кто остался без сына на старости лет, кого некому защитить. Поэтому оставить льготы для ветеранов войны и семей погибших – дело чести для нынешней власти, которая обещала улучшения уровня жизни своим гражданам.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.
Забувати не можна
37 років тому, у грудні 1979-го, в Афганістан було введено радянські війська – розпочалася масштабна військова операція. Понад дві тисячі буковинців пройшли воєнними дорогами цієї далекої країни, 56 із них загинули. Щоб вшанувати пам'ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів у Чернівцях, у музеї ветеранів Афганістану та учасників антитерористичної операції, що працює в школі №28, відбувся відкритий урок для учнів і презентація розширеної експозиції. – 25 грудня – це початок майже 10-річної війни в Афганістані, яка принесла для наших сімей багато горя, – наголосив член правління Чернівецької міської організації УСВА Олександр Дедела. – Ми постійно згадуємо цю дату, тому відкриття розширеної експозиції музею – це перший із заходів, присвячених як 30-й річниці з дня заснування міської організації УСВА, так і 37-й річниці введення військ в Афганістан. Відвідувачі тепер матимуть змогу побачити у музеї не лише світлини воїнів-інтернаціоналістів, а й учасників АТО, які віддали життя заради незалежності країни. -- У нашому музеї зроблено експозицію і про учасників АТО, котрі вчилися у цій школі, – сказав голова Чернівецької міської організації УСВА Ілля Горбатюк. – Вони загинули при проведенні антитерористичної операції, і наше завдання, щоб люди пам’ятали і бачили, що робиться для того, аби більше такого не було. Воїни-«афганці» розповіли школярам про пережиту війну. Усі присутні переглянули відео і вшанували пам'ять воїнів-інтернаціоналістів. Школярі побажали ветеранам війни та їхним родинам щастя, добра, здоров’я і заспівали колядки. До пам’ятника загиблим буковинцям було покладено вінки та квіти. Прийшли не тільки чернівчани, але й приїхали бойові побратими з багатьох районів області. Після урочистостей присутні відвідали експозицію музею ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та учасників антитерористичної операції. У Свято-Миколаївському соборі, де встановлено пам’ятну дошку з прізвищами загиблих, відбулася поминальна служба. У Будинку творчої молоді «Автограф» відбувся вечір-зустріч «30 років – сторінками історії» на честь ювілею організації. На урочистому заході активістам було вручено нагороди Чернівецької міської ради та УСВА.
Прес-служба Чернівецької міської організації УСВА.
Неоплатный долг
Ежегодно 27 декабря в Днепре ветераны, семьи погибших, представители власти, общественность собираются у памятника воинам-«афганцам» на набережной. В этот день, отметили председатели областного и городского объединений ветеранов Афганистана Виктор Волошин и Юрий Виноградов, собрались воины-интернационалисты, кого коснулась афганская война, не случайно, потому что ровно 37 лет назад советские войска по приглашению афганского правительства вошли в эту горную страну. За время боевых действий погибли тысячи солдат, практически каждый воевавший имеет инвалидность. И память – это индикатор нашей общей совести, чести, достоинства, ответственности. Памяти не подвластно время. Мы все в неоплатном долгу перед теми, кого нет рядом. Присутствующие почтили память погибших и умерших боевых товарищей минутой молчания, к памятнику были возложены цветы. В Спасо-Преображенском соборе прошла панихида.
Юлия БАБЕНКО.
Відкритий лист
Київському міському голові, голові КМДА В. В. Кличку Шановний Віталію Володимировичу! Звертаюсь до Вас з відкритим листом через регіональні засоби масової інформації та інтернет у зв`язку з неможливістю, всупереч закону, викласти Вам особисто свої заяви і пропозиції щодо виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На підставі пункту 18 статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мешканцям міста Києва, нагородженим орденом Героїв Небесної Сотні (з 2014 року), Героям Радянського Союзу, повним кавалерам ордена Слави, особам, нагородженим чотирма і більше медалями "За відвагу", а також Героям Соціалістичної Праці, з 1993 року виплачувалася щомісячна грошова компенсація витрат на автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на місяць, відповідно до чинних цін на паливо. Навіть у найскрутніші, з фінансової точки зору, 1990-ті роки виплати проводились, із затримкою на один-два, максимум на третій місяць. Багато із названої категорії громадян є одночасно інвалідами, тому такі пільги були важливою складовою частиною активного життя. Тим більше, що у зв`язку зі змінами у законодавстві з 2014 року наша категорія зазнала найбільші втрати через відміну багатьох пільг. А за деякими позиціями наш статус, який був найвищим серед інших категорій ветеранів війни, став навіть нижчим, ніж в учасників бойових дій. Але ми з розумінням поставилися до цього, оскільки маємо високі підвищення до пенсії, тому логіка законодавців була зрозумілою. При цьому зі сподіванням чекали виконання залишених чинними статей закону. У 2016 році районними у місті Києві управліннями соціального захисту відповідні документи також були підготовлені й передані для реалізації до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Але кошти не надходили. На звернення до КМДА з цього приводу надійшла відповідь виконуючого обов`язки голови Г. В. Пліс від 22.07.2016 року. Георгій Володимирович відмовив у виплатах за 2016 рік, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» відповідних видатків у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачено, а кошти, які є в бюджеті міста Києва на 2016 рік, призначені лише для виплати боргу за 2015 рік. Тому юридичних підстав для виплат він не бачив. Таку відповідь я вважав абсолютно формальною, лукавою і некоректною. Адже, не надавши субвенцію, законодавець одночасно дозволяє фінансувати такі пільги за рахунок власних коштів місцевих бюджетів. Наприклад, у 2016 році пільги на проїзд у Києві фінансувались частково за рахунок субвенцій, а частково – за рахунок загального фонду бюджету міста. Тому напередодні прийняття бюджету Києва я звернувся до Вас з пропозицією (проханням) доручити відповідним підрозділам Київради і КМДА включити у проект бюджету міста на 2017 рік кошти на реалізацію пільги зі щомісячної виплати грошової компенсації витрат на автомобільне паливо для нашої пільгової категорії, а також виплату боргу за 2016 рік за рахунок загального фонду бюджету Києва. Для бюджету столиці, перевиконаного на багато мільярдів за доходами, це абсолютно мізерне навантаження. Адже мова йде про зовсім невелику кількість громадян. Наприклад, у Голосіївському районі нас тільки двоє отримувачів названих коштів. Лист зареєстрований у КМДА 02.12.2016 року, а відповідь, яку підписав заступник голови КМДА Поворозник Микола Юрійович, датована 19.12.2016 року, № 004-2314. Як на мій погляд, цей документ є типовим прикладом бюрократичної чиновницької хитрості, формалізму, відписки й неповаги насамперед до Вас як міського голови і голови КМДА. Документ цілеспрямовано підписаний саме 19 грудня. Адже це був єдиний день у грудні, коли підписати його могли не Ви, а хтось із заступників. Тому що Закон України «Про звернення громадян» у статтях 14, 15, 16 встановлює, що пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги «...Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто». А ще з 9 грудня було відомо, що згідно з розпорядженням голови КМДА за № 1178 від 09.12.2016 року, за погодженням із Президентом України Ви відбуваєте у відпустку тривалістю один календарний день – 19.12.2016 року. Тому цього дня про мій лист та його зміст Вам можна було не доповідати, а спокійно відправити відписку за підписом іншої посадової особи. У тексті листа Микола Юрійович вважає, що запровадження цієї виплати в Києві «... буде мати дискримінаційні ознаки по відношенню до осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, з інших регіонів, де ця виплата не здійснюється». За цією логікою виходить, що багатомільйонні кошти за програмою «Турбота», недавнє рішення про встановлення мешканцям Києва лічильників за кошти міста та інші соціальні виплати також мають дискримінаційні ознаки до мешканців інших регіонів України, адже там цих виплат немає. До речі, міська влада Харкова знайшла спосіб компенсувати ці витрати. І я особисто ніякої дискримінації з цього приводу не відчуваю, а навпаки, щиро радий за харківських ветеранів. Я глибоко переконаний, що якби рішення за моїм листом приймали особисто Ви, як це і передбачено названими вище статтями закону, відповідь була б зовсім іншою. Так само, як позитивною була відповідь на моє звернення про встановлення таблички 7.18 «Крім інвалідів» під знаком 3.34 «Зупинка заборонена» за адресою вул. Шамрила, 19, біля приміщення Київського міського військового комісаріату. За що Вам велика подяка від інвалідів, які є пенсіонерами МО та МВС України. Так само, як позитивними були рішення відносно багатьох ветеранів війни, які опинились у скрутних життєвих обставинах, у тих випадках, коли справою займались особисто Ви. Віталію Володимировичу! Саме такі дії апарату КМДА та його структурного підрозділу – Управління з питань звернень громадян створюватимуть Вам імідж політика й державного діяча несамостійного, яким можна маніпулювати, таємно керувати, в якого можна відбирати посадові повноваження, якому можна дозувати інформацію в залежності від політичної чи іншої кон`юнктури. Саме з такого дрібного «документарного шахрайства» починається шлях до великих афер. З часом Ви можете несподівано виявити, що за Вашою спиною здійснюються мільйонні фінансові, будівельні та інші афери, відповідальність за які поляже на Вас. Змінами до законодавства, ухваленими напередодні прийняття бюджету, пільги перекладено на місцеві бюджети, а Кабінету Міністрів України надано право проводити їх монетизацію та встановлювати розміри. Звичайно, це будуть набагато менші суми. Що ж стосується боргу за 2016 рік, то це вже справа Вашої особистої позиції, наскільки вагомою для міста є «економія» на статтях Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З повагою –
В. ГРИНЧАК,
Герой Радянського Союзу, інвалід війни першої групи. Віл редакції. На основі відкритого листа В. І. Гринчака опублікованого на сайті УСВА 28 грудня 2016 року, в газеті «Урядовий кур’єр” 18 січня 2017 року надруковано статтю Віктора Цвіліховського «Законну пільгу ігнорувати… бо це дратує інших». Від імені керівництва КМДА В. І. Гринчаку повідомлено, що порушену проблему найближчим часом буде вирішено для всіх київських ветеранів названої категорії. УСВА висловлює вдячність Київському міському голові, голові КМДА В. В. Кличку та його заступникам за позитивне рішення питання.
Нове видання
Своїми роздумами про нову монографію «Афганська арена. Війна XXI століття» ділиться перший проректор Дипломатичної академії України при МЗС, кандидат історичних наук, доцент, заслужений працівник освіти України В’ячеслав Ціватий.Афганістан у війнах і мирному бутті Кожний з співавторів є фахівцем у своїй сфері діяльності, що дозволило професійно викласти відповідні розділи книги. Валерій Іванович Аблазов з 1957 до 1991 р. – на військовій службі, учасник бойових дій в Афганістані, військовий радник (1979–1981), з 1992 до 2012 р. – на державній службі, автор більш як 120 наукових робіт, винаходів, публікацій, монографій з аналізу і прогнозування політики, книг з історії та сьогодення Афганістану, десятків публікацій у ЗМІ та на інтернет-сайтах. Костянтин Валерійович Аблазов з 1986 до 1994 р. – на військовій службі, з 1994 р. і понині – на дипломатичній службі, автор аналітичних матеріалів і публікацій з європейської та євроатлантичної інтеграції, зовнішньої політики і дипломатії. Іван Валерійович Аблазов з 1992 р. – на військовій службі, кандидат політичних наук, автор наукових робіт і публікацій з проблем глобалістики, воєнної безпеки та оборони, безпеки життєдіяльності дипломатів, міжнародного гуманітарного права і захисту прав людини у боротьбі з тероризмом. У книзі "Афганська арена. Війна ХХІ століття" використано нумерацію для позначення світових воєн – Перша і Друга відповідно, і воєн від 1-ї до 5-ї на Афганській арені (афганській території). 1-а, 2-а і 3-я війни в історії Афганістану відомі як англо-афганські війни. До 4-ї війни віднесено події, пов'язані з участю Збройних Сил СРСР в Афганістані в період 1979–1989 р.р., а до 5-ї – дії збройних сил США і Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані під проводом НАТО у період 2001–2015 років. Події та військові операції в Афганістані в період 1979–2015 р.р. розглядаються як локальні конфлікти, що стали наслідком світової політики і вплинули на неї. Опис П'ятої війни ведеться через суб'єктивне сприйняття, особистісні враження та особисті долі вищих військових керівників НАТО, які керували бойовими діями в цьому регіоні. Короткі розповіді з політичної та політико-дипломатичної історії Афганістану в перших розділах книги поступово підводять читача від подій початку ХІХ століття до багаторічної громадянської війни в цій східній країні, в якій всі ворогуючі групи користувалися іноземною військовою допомогою. На боці офіційної влади в цій боротьбі у 1979–1989 роках брали участь збройні формування СРСР, а радянські військові радники перебували там ще триваліший період. Автори монографії у своїх висновках погоджуються з точкою зору своїх однодумців, які вводять до наукового обігу продовження нумерації світових воєн. Так, "холодна війна", що закінчилася поразкою держав соціалістичного табору, військового блоку держав Варшавського договору, розпадом СРСР на окремі держави, зміною політичних режимів у них, руйнуванням єдиної економіки і збройних сил, є Третьою світовою, що вже відійшла в минуле. При цьому помітну роль у процесах Третьої світової війни відіграли події 4-ї війни в Афганістані в період 1979–1989 р.р. На думку авторів дослідження, події 5-ї війни в Афганістані, війни ХХІ століття, у період 2001–2015 р.р. вписуються до версії Четвертої світової, що триває донині. Офіційно Четверту світову війну ніхто не оголошував. У цьому її відмінність від Першої та Другої війн, і навіть Третьої світової війни (1946–1991 р.р.). Її початком прийнято вважати виступ 5 березня 1946 р. у Вестмінстерському коледжі у Фултоні (штат Міссурі, США) Вінстона Черчилля, який оголосив "хрестовий похід" союзу англомовних націй проти комунізму в цілому і Радянського Союзу зокрема. На думку авторів монографії, за відправну точку Четвертої світової війни можна прийняти 1991 рік, коли президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш-старший заявив про необхідність встановлення нового світового порядку. У Четвертій світовій війні, як констатують автори, одночасно з традиційними прагненнями держав-учасниць отримати для себе матеріальні та інші вигоди в разі перемоги, вирішуються надзавдання глобального порядку, в яких, в одній із архітектонічних моделей, мова йде про створення єдиної мережевої структури без державних національних формувань з єдиною космополітичною ідеологією й мораллю, яка ґрунтується на уніфікації світоглядів і міжцивілізаційних відмінностей, на єдиній ідеології споживання, на засадах стирання національних, етнічних і релігійних відмінностей тощо. Четверта світова війна є перманентною, вона безперервно розширюється в просторі й часі, послідовно освоює регіон за регіоном, сферу за сферою життєдіяльності, створюючи мережу контрольованих опорних просторів на шляху світового панування і встановлення нового світового порядку. Вона може розтягнутися на століття у зв'язку із величезними масштабами та складністю завдань сьогодення. У моделі збройної боротьби в Четвертій війні явно проявляється тенденція ведення бойових дій безконтактними методами – нанесенням масованих тривалих високоточних ударів безпілотними засобами повітряного, морського і наземного базування через повітряно-космічний простір. Серед невійськових методів ведення війни питомої ваги набула інформаційна складова, яка, практично, перетворилася на самостійну інформаційну війну. Ефективність інформаційної зброї проявляється в тому, що вона вражає сутнісну основу людини, її культурне ядро, її мораль, ментальність і переконання. Нова книга може стати ще одним інструментом захисту інформації про події, операції та осіб локальних війн від штучної трансформації й спотворення в процесі інформаційної війни. У книзі наведено нариси про війни та історичних осіб Афганістану від народження держави до наших днів, короткі відомості про Обмежений контингент радянських військ, довідкові біографічні матеріали про військових діячів СРСР, які служили в Афганістані у 1972–1992 р.р., їх точки зору на баталії та політико-дипломатичні події. Основний обсяг книги містить інформацію про склад, структуру і втрати Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані, а також довідкові біографічні матеріали, інтерв'ю воєначальників НАТО, які командували МССБ в Афганістані та Збройними силами Коаліції під керівництвом США в операції "Непохитна свобода" у 2001–2015 р.р., а також фрагменти публікацій ЗМІ цього періоду, необхідні для проведення компаративного (порівняльного) аналізу питань, пов'язаних із підготовкою вищих командних кадрів, управлінням бойовими діями багатонаціональних військових контингентів, військово-історичною спадщиною і проблемами держави Афганістан, на території якої проходили бойові дії, взаємодією з керівництвом країни. Ця робота авторського колективу – оригінальне, сучасне й актуальне інформаційно-наукове дослідження, в якому проаналізовано та системно викладено витоки й реальний стан міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії Афганістану ХІХ–ХХІ століть у світовому контексті як важливої складової еволюції і трансформації політико-дипломатичних систем і систем міжнародних відносин глобалізованого світу в цілому. Основні висновки зроблено в результаті залучення до наукового аналізу нових документів українських і зарубіжних архівів, матеріалів вітчизняної та іноземної періодики, видань української та афганської діаспор. Протягом багатовікової історії окремі держави і регіони в цілому досить часто виступали як самостійні гравці не лише на національному рівні, а й на міжнародній арені в цілому. Головне призначення цього дослідження полягає в тому, щоб навчити вдумливого читача орієнтуватися в тенденціях сучасних міжнародно-політичних, геополітичних і світових процесів, а також допомогти в усвідомленні рушійних чинників, що впливають на політичну, дипломатичну чи економічну діяльність державних акторів як на світовій арені, так і в межах географічно визначених міжнародно-політичних регіонів, на прикладі Афганістану і регіону Південної Азії в цілому. Нова книга, з одного боку, є продовженням і складовою частиною друкованих робіт з історії афганської війни, що послідовно випускає Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), а з іншого боку, позначає напрями подальшої роботи зі створення довідкових біографічних видань про учасників афганської війни. Книга написана яскравою мовою і легко сприймається, що сприяє усвідомленню складних геополітичних, геостратегічних, геодипломатичних і геоекономічних змін зовнішньої політики та дипломатії Афганістану впродовж ХІХ–ХХІ століть. Відання розраховане на широке коло читачів, які працюють професійно в галузі військової історії, і тих, хто цікавиться сучасною політикою, дипломатією і подіями в Афганістані в історичній ретроспективі й перспективі.
В організаціях УСВА
Чернівчани відзначили ювілей Тридцятиріччя від дня заснування відзначила Чернівецька міська організація УСВА. Уперше хлопці, які брали участь у бойових діях в Афганістані, зібралися 26 грудня 1986 року в Будинку культури заводу «Гравітон». Тоді їх було 43. Нині спілка налічує 332 членів, а загалом у місті проживають понад півтисячі учасників бойових дій. – Раніше це було військово-патріотичне об’єднання «Обов’язок», – розповідає член правління організації Олександр Дедела. – Спочатку було зібрання учасників бойових дій Першотравневого району. 1986 року хлопці в усій Україні почали гуртуватися. Щоб ми не пішли на вулиці, у банди, нас почали організовувати в об’єднання. На першому зібранні було 43 учасники, щовівторка проводили збори, на які приходили до 100. Щороку організація поповнювалася. Хлопці поверталися з армії і вливалися у наші ряди. Коли створили Українську Спілку ветеранів Афганістану, вирішили перереєструвати об’єднання у Чернівецьку міську організацію УСВА. Військово-патріотичне об’єднання «Обов’язок» 1988 року зареєстрували у міській раді. Влада тоді виділяла кошти на оплату приміщення на вулиці Шевченка, 34. Також вдалося відкрити музей. – А почали збиратися ще 1984 року на свята. Після параду приходили на Центральну площу біля фонтанів, – продовжує Олександр. – Збиралися та їхали на кладовище, де провідували могили хлопців. – Певний час нас боялися – десь до кінця 1980-х років. Потім почали про нас забувати, – пригадують ветерани. – А 2016 року ми нагадали про себе, коли вийшли на акції протесту під стіни Верховної Ради захищати свої права. Серед своїх основних досягнень воїни-«афганці» називають встановлення пам’ятника на могилі Героя Радянського Союзу Володимира Задорожного у Каунасі в Литві, перейменування вулиць і встановлення меморіальних дощок на честь воїнів-інтернаціоналістів у Чернівцях. – Спілка брала участь у першому зльоті воїнів запасу в Ашхабаді 1987 року. Міську організацію представляли четверо осіб, обласну – десятеро. Це був перший і останній всесоюзний зліт воїнів запасу, – пригадує Олександр Дедела. – 1988 року відвідали могилу Володимира Задорожного у Каунасі. Там жила його дружина, мати мешкала у Чернівцях. Коли приїхали на могилу, побачили, що вона давно у запустінні. Тоді звернулися до ЦК комсомолу України, а наступного року на могилі вже стояв пам’ятник із граніту. З 1989 року п’ять вулиць у Чернівцях носять імена земляків, які загинули в Афганістані: В. Гречаного, В. Гараса, П. Ткачука, А. Беседи, М. Чуляка. На будинках, де проживали «афганці», встановили дев’ять меморіальних дощок. А у травні 1999 року на проспекті Незалежності встановили пам’ятник загиблим воїнам. – Довго боролися за цей пам’ятник, – кажуть у міській організації. – В Афганістані загинули 19 чернівецьких хлопців. Сьогодні в місті з 19 родин залишилося тільки 10... Основними проблемами для ветеранів нині залишаються забезпечення житлом, соціальне і медичне забезпечення, а також працевлаштування. – Житло як тоді, так і нині – основна проблема, – каже Михайло Коломієць, колишній голова Чернівецької міської організації УСВА. – Якщо раніше хоча б гуртожитком забезпечували, то нині взагалі нічого не дають. Дехто з 1986 року стоїть у черзі на житло. 30 «афганців» досі нічого не отримали. Наприкінці 1990-х років у черзі було до 170 осіб. Сьогодні у квартирній черзі перебувають понад 120 «афганців».
Ольга ГНІДАН.
Захистимо себе самі
Голова правління Херсонської обласної організації УСВА В. П. Столяр звернувся до голови УСВА С. В. Червонописького з ініціативою . У сучасній кризовій ситуації в Україні почастішали випадки порушення законодавства, зокрема скоєння кримінальних злочинів проти членів УСВА. Тільки на Херсонщині двічі пограбовано членів сімей загиблих Т. В. Григорову, Т. С. Текнеджи, розбої та побиття ветеранів – учасників бойових дій М. П. Гнідця, О. М. Баранова та інших, – стурбований В. Столяр. Останній випадок – це цинічне рейдерське захоплення, скоєне в серпні минулого року озброєною групою проти фермерського господарства «Брат-2» Каланчацького району, яке очолює учасник бойових дій в Афганістані, активний член УСВА Володимир Іванович Заклепний. Шляхом насильного, протиправного скошення урожаю пшениці на площі 20 гектарів господарству нанесено матеріальні збитки на суму понад 25 мільйонів гривень. Такі приклади не поодинокі, вони і зараз продовжуються. Звернення потерпілих до національної поліції, прокуратури, інших правоохоронних та антикорупційних органів ніяких результатів не дали. Правління ХОО УСВА прийняло рішення про створення при спілці підрозділу з самооборони, охорони громадського порядку, захисту територіальної цілісності, попередження терористичних актів. Першочергову увагу буде приділено забезпеченню фізичної недоторканності, охороні майна членів організації, співпраці з правоохоронними органами у розкритті скоєних злочинів. Формування підрозділу базується на добровільній основі із числа членів організації в кількості до 50 осіб. В. Столяр просить голову УСВА схвалити таку ініціативу і за необхідності надати підтримку.
Відновлений музей бойової слави
Для увічнення пам’яті жмеринчан, які загинули в Афганістані, воїни-«афганці» міста створили оновлену кімнату-музей «Афганської слави». Жмеринській міській спілці ветеранів війни в Афганістані було надано приміщення у місцевій школі-інтернаті.Тут розміщено 9 плакатів-експозицій, зразки стрілецької зброї, боєприпасів, військову форму, засоби зв’язку та предмети побуту тих часів. Експозиція насичена численними фотографіями, документами, особистими речами учасників афганської війни. На першому – меморіальному плакаті розміщено фотографії і документальну розповідь про жмеринчан, які героїчно загинули під час виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані. Дев’ять двадцятирічних жмеринчан полягли на тій жахливій війні. Їх молоді обличчя дивляться на нас з плакату. Продовження експозиції – стіл, обтягнутий армійським брезентом часів афганської війни, на якому розміщено фотографії загиблих, їхні листи близьким і рідним, панаму, солдатський ремінь з підсумком для магазинів до АК й відкритою флягою. Стоїть склянка з водою, на якій лежить шматок чорного хліба… На плакатах-експозиціях «Трагедія і доблесть Афгану», «Афганістан болить в моїй душі», «Місце служби – Афганістан», «Афганська війна: як це було», «Дорогами Афганістану» сконцентровано фотографії та документи, які свідчать про участь жмеринчан в афганській війні, матеріали про військові операції, списки Героїв Радянського Союзу, дані про людські та матеріальні втрати, матеріали про вшанування пам’яті загиблих побратимів. Окремою експозицією розміщено книги, які розповідають про героїзм солдатів і офіцерів в афганській війні, особисті документи військовослужбовців, з якими вони перетинали кордон Афганістану, копії орденів і медалей, якими нагороджували воїнів-інтернаціоналістів. За периметром кімнати-музею – обтягнуті брезентом часів афганської війни столи, на яких розміщено стрілецьку зброю, що використовувалась під час бойових дій в Афганістані,боєприпаси до різних видів зброї, артилерійські снаряди, різні види гранат і мін, засоби зв’язку – радіостанції, військово-польові телефонні апарати, військова форма часів афганської війни, різні види парашутів, димові шашки й предмети побуту, якими користувалися військовослужбовці в Афганістані. Експозицію створено під керівництвом голови спілки П. І. Фармагея завдяки зусиллям ветеранів афганської війни О. А. Басєєва, В. Г. Штурмаревича, А. В. Шестакевича, А. В. Зварича, В. М. Сєрова, П. Ф. Заріцького, С. Г. Бобрука, В. І. Яворовенка, А. І. Мартинчика, В. А. Розвадовського. Кімната-музей «Афганської слави» – нагадування молоді міста та району про те, що будь-яка війна несе біль, сльози, смерть, горе і розруху.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані.
Потужна організація столичного району
28-у річницю відзначила одна з найбільших організацій УСВА столиці – Деснянська районна організація, яка налічує близько 1500 учасників бойових дій, інвалідів війни і членів родин загиблих воїнів. До традиційного місця збору, куди запросили голова Деснянської організації УСВА Валерій Передрій та його заступник Сергій Козаченко, прийшли ветерани афганської війни і члени їхніх сімей, голова УСВА Сергій Червонописький, голова Київської міської Спілки ветеранів Афганістану Микола Гончаренко, почесні гості – заступник голови Деснянської районної державної адміністрації Ірина Алексеєнко, депутати Київради Михайло Іщенко і Вадим Онуфрійчук, голова районної ради Організації ветеранів України Олександр Комарніцький. Вадим Онуфрійчук, який кілька років керував Деснянською РДА, наголосив, що з багатьох громадських організацій тільки одиниці реально діють на користь громаді району і міста, і серед них своєю потужністю і плідною діяльністю вирізняється «афганська» організація. Ірина Алексеєнко проінформувала про те, що питання будівництва у районі пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам вже перейшло у практичну площину і можна сподіватися на його відкриття вже цього року. Сергій Червонописький і Микола Гончаренко вручили активістам організації почесні нагороди. Валерій Передрій подарував почесним гостям книги із серії «Афганська арена», авторами яких є учасники бойових дій в Афганістані. Після урочистостей ветерани ще довго спілкувалися, пригадували минулі бойові роки та обговорювали сучасне життя біля польової кухні.
Інф. «ТТ».
Воїни-«афганці» – українській армії
Нагороди і подарунки Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) продовжує волонтерську роботу, підтримуючи зв’язки з військовими частинами, які беруть участь у бойових діях на сході країни. За дорученням голови Спілки Сергія Червонописького його заступник Валерій Передрій і начальник управління соціального захисту УСВА Сергій Козаченко відвідали українські підрозділи на передовій, привітали особовий склад частин з 25-ю річницею Збройних Сил України, вручили воїнам нагороди УСВА і подарунки.
Інф. «ТТ».
От всей души
Накануне Нового года в Херсоне для актива областной и городской организаций УСВА стало доброй традицией чествовать семьи погибших боевых побратимов. Самые тёплые пожелания собравшимся в этот день в помещении ХОО УСВА матерям и жёнам погибших в Афганистане выразил Владимир Филиппович Столяр, призвал их заботиться о себе, беречь своё здоровье, а члены организации всегда рады помогать, заботиться о них и защищать. Всегда готовы помочь и представители городской власти Херсона. В наше непростое время нужно отдать должное самоотверженной работе чиновников социальной защиты во главе с Е. В. Рузгис, которая каждую сессию отстаивает начисление социальной помощи семьям погибших. Елена Вячеславовна отметила, что мэр города, хотя и не смог поздравить всех лично, поскольку находится в срочной командировке, передал помимо денежной помощи ещё и сладкие подарки. Заместитель председателя ХОО УСВА по работе с семьями погибших Ольга Дмитриевна Минина от всей души от имени всех семей поблагодарила Елену Вячеславовну за бескорыстный труд и доброе сердце, потому что поднять им помощь до 4000 гривен ежеквартально из городского бюджета – очень сложно в наше время. Матери погибших выразили свою признательность, добрые пожелания и душевную благодарность. Пусть с високосным годом уйдут экономические трудности и война. Всем нам нужен мир, поэтому главное сегодня – пожелание мира в Украине.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.
У НАШИХ ПАРТНЕРІВ ОТРИМАЛИ ДОПОМОГУ
Турбота про людей з особливими потребами завжди, в основному, трималася на щирій, добрій волі окремих осіб. І сучасні люди з особливими потребами теж потребують нашої допомоги. У Тернопільському районі нині проживає 28 інвалідів – учасників афганської війни. До Всесвітнього дня людей з особливими потребами голова Тернопільської районної організації Товариства Червоного Хреста України Ольга Нижник передала подарунки воїнам-«афганцям», які втратили здоров’я у цій війні.
Марія ЯРЕМЕНКО.
ПІДСУМКИ НЕЛЕГКОГО РОКУ
Відбулося засідання Правління Товариства Червоного Хреста України під головуванням президента ТЧХУ Івана Усиченка. Розглянуто важливі питання діяльності та плани впливової, авторитетної недержавної організації: про виконання плану розвитку ТЧХУ на 2015–2016 р.р. згідно із Стратегією розвитку Товариства до 2020 р.; про виконання молодіжної програми на 2012–2016 р.р. і затвердження молодіжної програми на 2017–2020 р.р.; про бюджети ТЧХУ та Національного комітету Товариства на 2017 р. Торік було підписано меморандум про співпрацю між УСВА і ТЧХУ, який успішно реалізується і сприяє активізації статутної діяльності двох потужних громадських об’єднань. У роботі Правління ТЧХУ брав участь заступник голови УСВА Валерій Аблазов.
Інф.»ТТ».
Свято для малечі
У Чернівцях стало доброю традицією в день Святого Миколая зустрічатися з малечею із сімей багатодітних і малозабезпечених учасників бойових дій в Афганістані. До зали засідань міськради завітали понад 30 дітей членів Чернівецької міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану. Голова організації Ілля Горбатюк і міський голова Олексій Каспрук привітали малечу зі святом і вручили солодкі подарунки та грошову допомогу. Гостей привітали піснями й колядками учні музичних шкіл. Голова міської організації УСВА І. Горбатюк подякував меру міста О. Каспруку за увагу, яку приділяє місцева влада учасникам бойових дій в Афганістані. Особлива подяка – голові благодійного фонду «Милосердя» Сільвії Василівні Томі за надані новорічні подарунки для малечі.
Прес-служба Чернівецької міської організації УСВА.
Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів) Книга Вдячності та Пошани КУРАС Іван Федорович — український вчений-політолог, громадський і політичний діяч, академік (1995), віце-президент НАН України, засновник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Народився 3 жовтня 1939 року в селі Немирівському Балтського району Одеської області. Навчався в Немирівській семирічній і Перелетській середній школах, на історичному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова, який закінчив з відзнакою у 1962 році. Працював науковим співробітником Кіровоградського партархіву, водночас викладаючи у Кіровоградському філіалі Харківського політехнічного інституту. У 1964 році вступив до аспірантури Київського державного університету, захистив кандидатську дисертацію з проблем національно-визвольного руху в Україні початку XX століття. До 1970 року викладав у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка. У 1970–1972 — старший науковий співробітник, учений секретар Інституту історії партії при ЦК Компартії України — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, у 1972–1983 — інструктор, консультант, завідувач сектору відділення науки і навчальних закладів ЦК КПУ, у 1983–1991 — заступник директора Інституту політичних досліджень при ЦК КПУ. З 1991 — директор Інституту національних відносин і політології НАН України (з 1996 — Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України). У 1988–1993 — академік-секретар Відділення історії, філософії і права НАН України, член Президії НАН України, у 1998–2005 — віце-президент НАН України. У 1994–1997 — віце-прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики. У 1994–1996 роках був членом Конституційної комісії від Президента України. Очолював державні комісії у справах депортованих народів Криму; у справах депортованих німців; у справах неповнолітніх; з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить із зарубіжних країн, при КМ України; реформування вищої освіти в Україні; реорганізації в галузі науки. У 1994–2002 — член Комісії з державних нагород при Президентові України. У 1997 був головою Ради з питань мовної політики при Президентові України, у 1997–1998 — Ради з питань збереження національної культурної спадщини. З жовтня 2000 року – за постановою уряду – голова наглядової ради Національної акціонерної компанії «Надра України», з 2003 року — голова наглядової ради Київського національного медичного університету, секретар Політичної ради при Президентові України. У 2002–2005 — народний депутат України 4 скликання, обраний за списками Виборчого блоку політичних партій «За єдину Україну!». Заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Нагороди: орден Князя Ярослава Мудрого п’ятого (1999) і четвертого (2003) ступенів, орден «Дружби» РФ, орден «Великий хрест» (1997, Італія), орден Князя Гедимінаса четвертого ступеня (1998, Литва). Помер 16 жовтня 2005 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. 2005 року Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України рішенням Президії НАН України присвоєно ім'я Івана Кураса. Того ж року започатковано щорічні Курасівські читання. КУШНАРЬОВ Євген Петрович — український політик, голова Адміністрації Президента України (1996–1998), голова Харківської обласної державної адміністрації (2000–2004). Народився 29 січня 1951 року в Харкові. 1968 року вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив 1973 року, здобув кваліфікацію інженера-механіка. З 1973 – інженер-конструктор, механік, начальник ремонтно-механічного цеху, заступник начальника конструкторського відділу Харківського заводу залізобетонних конструкцій № 1. З 1981 до 1990 – на партійній роботі. У цей період працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Орджонікідзевського райкому партії Харкова, інструктором, заступником завідувача оргвідділу (з 1987), завідувачем відділу адмінорганів, завідувачем оргвідділу Харківського міськкому КПУ. У 1989 – один з ініціаторів створення демократичної платформи КПРС і КПУ, співголова Харківського міського партклубу. У 1990—1994 — народний депутат України 12 (1) скликання (Салтівський виборчий округ № 376 Харківської області). Брав безпосередню участь у розробці Конституції України, найважливіших законодавчих актів, проводив велику роботу з консолідації Верховної Ради, зі зміцнення міжнародних зв'язків України. У 1990 —1998 – голова Харківської міськради, з 1991 – голова Харківського міськвиконкому. Був фундатором становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні, обирався президентом Асоціації міст України у 1994–1997 р.р. Академік Академії муніципального управління. У 1994 – заснував Харківський Фонд підтримки молодих обдарувань. У 1995 – очолив Народно-демократичне об'єднання «Нова Україна», а в 1996 став одним із засновників Народно-демократичної партії (заступником, а згодом першим заступником голови партії). У 1996—1998 – очолював Адміністрацію Президента України. Перебуваючи на цій посаді, був головою Комісії з державних нагород України (з 1997), заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, членом Ради національної безпеки і оборони України (з 1997). У 1997–1999 – голова Національної ради з питань молодіжної політики. На президентських виборах 1999 року — координатор блоку політичних партій «Наш вибір — Леонід Кучма!». З жовтня 2000 до грудня 2004 очолював Харківську облдержадміністрацію. На президентських виборах 2004 року активно підтримував Віктора Януковича, зокрема брав участь у Сєвєродонецькому з'їзді депутатів усіх рівнів, на якому заявив, що «в Харківській області не буде ні донецької, ні львівської влади, буде тільки харківська влада, в Харківській області житимуть за своїми законами всі, хто вважає себе харків'янином», що пізніше дало привід для звинувачення учасників Сєвєродонецького з'їзду у сепаратистських закликах. У березні 2006 року обраний народним депутатом України 5 скликання від Партії регіонів, № 11 в списку, а також керівник передвиборчого штабу Партії регіонів. Невдовзі став заступником голови фракції ПРУ в Верховній Раді. Автор кількох книг і монографій. Нагороди: орден Князя Ярослава Мудрого п’ятого (1998), четвертого ( 2002), третього (2004) ступенів, Орден Почесного легіону (1997, Франція). 16 січня 2007 року під час повернення з полювання зазнав вогнепальне поранення черевної порожнини, яке стало для Кушнарьова смертельним. Помер 17 січня 2007 року в районній лікарні міста Ізюм. У Харкові відкрито меморіальну дошку до річниці загибелі Євгена Петровича на будинку міськвиконкому. Євген Кушнарьов став найвеличнішим харків'янином за дослідженням компанії «Research & Branding Group», що проводилося на замовлення газети «Сегодня».
Презентація
Не забуде материнське серце Все далі й далі від нас події тієї далекої неоголошеної війни. Змінюється час, змінюється й ставлення до подій тих років. Але у пам’яті бійців, які пройшли спекотними дорогами Афгану, втративши бойових побратимів, у їхніх матерів, рідних і близьких й досі ятрять рани. Щоб така трагедія більше не повторилася, ми не повинні забувати тих, хто опинився тоді в горнилі воєнних дій. Саме про це і книга "Память, которой не будет конца…", автором-упорядником якої стала мати загиблого нашого земляка, воїна-«афганця» Олексія Зінов’єва – Євгенія Яківна. Напередодні 37-ї річниці початку війни в Афганістані у сесійному залі Первомайського міськвиконкому відбулася презентація цієї книги. У ній взяли участь міський голова Людмила Дромашко, секретар міськради Сергій Бондарчук, священнослужитель отець Сергій, воїни-інтернаціоналісти міста і району, волонтери, студенти, представники громадськості. Кадри кінохроніки, старі пожовклі від часу фотознімки, розповіді очевидців і мелодії задушевних пісень допомогли створити атмосферу щирого спілкування однодумців – від зовсім юних студентів до сивочолих воїнів, незважаючи на різний вік і пережите. Як завжди, колектив працівників Центру культури і дозвілля ім. Є. Зарницької підготував прекрасні концертні виступи. До присутніх звернулися міський голова Людмила Дромашко, очільник міської ветеранської організації воїнів-інтернаціоналістів Володимир Йонга, воїн-інтернаціоналіст Григорій Кобзаренко, підприємець Тетяна Мусієнко та інші. Вони говорили про важливість цієї книги для усіх нас. В її основу лягли матеріали, які тривалий час збиралися, опрацьовувалися і, зрещтою, ожили в книзі. Це видання, в якому містяться унікальні відомості про наших героїчних земляків, котрі пройшли випробування на міцність і силу духу під час локальних війн і військових конфліктів. Гортаючи сторінки книги, розумієш, яка велика праця стоїть за кожним аркушем і рядком, скільки довгих днів і безсонних ночей присвятила автор та її помічники, щоб увічнити пам’ять воїнів-інтернаціоналістів з Первомайщини та їхніх бойових побратимів з різних куточків Миколаївської області та усієї країни. Слід зазначити, що ця книга побачила світ завдяки підтримці міського голови та всього міського депутатського корпусу, який на її видання виділив чималу суму коштів. Суттєву фінансову допомогу надав і керівник фермерського господарства "Оазис" Василь Колесніченко. Серед тих, хто сприяв автору, голови районного і міського товариств воїнів-інтернаціоналістів Ярослав Гуйван і Володимир Йонга, член Первомайської ради воїнів-інтернаціоналістів Олексій Кірсанов і багато інших. Для увічнення пам’яті загиблих воїнів-«афганців», у місті на їх честь встановлено пам’ятник і закладено сквер. А ім’ям Олексія Зінов’єва, який загинув на тій війні, названо одну з міських вулиць. На превеликий жаль, мати героя і автор книги Євгенія Зінов’єва у зв’язку з хворобою не змогла бути присутньою на презентації. Тож делегація воїнів-«афганців» і представників громадськості після урочистої частини відвідала її вдома. Як повідомила в редакцію сама Євгенія Яківна, вона була дуже зворушена цим дружнім візитом і щиро вдячна всім за квіти, подарунки й добрі слова та увагу.
Олена МИХАЙЛОВА.
Фестиваль
Традиционный фестиваль солдатской песни «Афганский ветер» на протяжении семнадцати лет организовывают Днепропетровское областное и городское объединения ветеранов Афганистана. «Афганский ветер» над Днепром Песенный форум собрал участников и зрителей из всей Украины. В этом году на сцену КСК «Шинник» вышли авторы-исполнители – участники боевых действий из Днепра, Запорожья, Белой Церкви, Кривого Рога, Желтых Вод, Новомосковска. Свои новые песни подарил зрителям известный бард из Латвии Сергей Оболевич, который тоже знает о войне не понаслышке. – Атмосфера фестиваля настолько душевная, что у меня такое чувство, будто нахожусь в кругу семьи, очень близких людей, – поделился впечатлениями Сергей Оболевич. – Я полюбил Днепр и приехал не только с большим удовольствием, а и с волнением, потому что воспринимаю вашу боль и проблемы, как свои. С Украиной меня связывают однополчане, память. Как человек, прошедший войну, знаю цену мира. И сейчас у меня только одно желание – чтобы мир пришел на прекрасную украинскую землю, которую в годы Второй мировой защищал мой дед. Песни из моей солдатской биографии, связанные с боевыми действиями в Афганистане, созвучны с сегодняшней войной в Украине. Душевные раны солдат, мам и вдов не лечит даже время. Именно о мире в нашем общем доме сегодня все наши мысли и молитвы. Афганская война и война нынешняя болят в сердцах тех, кого привела память на встречу солдатского братства. Своими песенными исповедями в который уж раз поделились Юрий Шкитун, Владимир Возбранный, Леонид Горобец, Василий Дидук, Сергей Бабенко, Вадим Сичной, Павел Трунов, Владимир Вахнюк, Игорь Павленко, Владимир Стецкий, Валерий Маньковский, Дмитрий Степанчиков, Владимир Токарь, приехавшие по приглашению организаторов и боевых побратимов – лидеров днепропетровского ветеранского движения Виктора Волошина и Юрия Виноградова. Написанные и исполненные солдатом песни – особенные. Они прозвучали как гимн памяти, мужеству, боевому братству и миру на родной земле. С призывом к миру со сцены обратились наши дети – образцовая шоу-группа «Маэстро» КСК «Шинник» (руководители – Елена и Юрий Корсаковы). А Гимн Украины в исполнении почетных гостей фестиваля – вокально-хореографического ансамбля «Юность Днепра» под руководством Татьяны и Валерия Баскиных подхватил весь зал как символ веры и любви к своей стране. Гордостью и теплотой наполнило сердца зрителей выступление специальных гостей фестиваля – военного духового оркестра 194-го понтонно-мостового отряда. Его дирижер, подполковник Богдан Задорожный признался, что ему всегда приятно выступать перед людьми, которые знают цену мужеству, долгу, памяти. Традиционно в фестивале приняли участие курсанты лицея с усиленной военно-физической подготовкой (начальник – Юрий Камышан). Наши юные помощники и зрители ценят эти песенные праздники за правду жизни, необычайное стремление сделать мир лучше, справедливее, добрее, без войн. Вместе мы это обязательно сможем!
Юлия БАБЕНКО,
автор сценария и ведущая фестиваля.
Побратиме, це наша з тобою газета!
Редакція вдячна прихильникам газети Української Спілки ветеранів Афганістану «Третій тост» за увагу до нашого видання. Передплата «афганської» газети на січень 2017 року становить 2796 примірників, тираж – 3000.Передплата-2017 Наводимо таблицю з даними про передплату станом на 11 січня 2017 року в регіонах України помісячно і загальну, а також річну передплату за минулий рік для порівняння. Дякуємо воїнам-інтернаціоналістам Вінницької, Волинської, Житомирської, Хмельницької, Кіровоградської, Рівненської, Донецької і Черкаської обласних організацій УСВА за збільшення передплати, а також постійним лідерам – Запорізькій і Харківській обласним організаціям УСВА. Звичайно, тираж може збільшуватися, адже передплата триває протягом року. Наш передплатний індекс – 30224.
Люді і час
Так начиналась операция «Анадырь» В период с октября 1962 по ноябрь 1963 года над миром нависла реальная угроза ядерной войны из-за попытки США задушить социалистическую революцию на Кубе. И только благодаря мощи и высокому военному потенциалу Вооруженных Сил СССР, благодаря усилиям политиков и дипломатов разрешить противоречия мирным путем, удалось погасить этот сложный очаг напряженности. Интернациональный долг на Кубе в 1962–1963 годах выполняли около 150 наших земляков из Запорожской области. Один из них – Виктор Федорович Клименко. Родился Виктор 5 марта 1939 года в селе Ново-Константиновка. В 1957-м окончил десять классов Константиновской средней школы Мелитопольского района и поступил в ПТУ-4 Мелитополя, которое окончил в 1959 году. К службе в армии был готов: имел права, профессию ремонтника автотранспортной техники пятого разряда, трудовой стаж два года. В 1960 году Мелитопольским РВК был призван в Советскую Армию – в/ч 44397 в Харьков, где служил до 1962 года в ракетных войсках ПВО. Занятия, дежурства, тренировки, стрельбы (пуски) на полигонах, постоянные переезды, смены позиций – все это нравилось молодому солдату. Потом было собеседование в особом отделе и младший сержант Клименко командируется в в/ч ПП92613, которая с личным составом и техникой направляется в далекий путь. «Благословил» маршал авиации Е. Я. Савицкий. Подразделение было погружено на сухогруз «Полтава». Переход судов происходил в крайне тяжелых условиях. Температура внутри судовых трюмов нередко поднималась до пятидесяти градусов. Питались в ночное время. Нельзя не отметить не только солдат и офицеров, побывавших на Кубе в составе советских войск, но и моряков, которые отважно и в строжайшей секретности, под видом экономической помощи, переправляли ракеты, вооружение, боеприпасы на сухогрузах и танкерах под пристальным наблюдением агрессора. Через 15 суток на рассвете прибыли в порт Матансас. Разгрузка техники и личного состава, транспортировка ракет производилась только ночью, до четырех часов утра. Но многие кубинцы не спали в это время, наслаждались ночной прохладой. Не дремала многочисленная американская агентура, действовавшая на острове. Для ее нейтрализации на Кубу прибыла группа советских контрразведчиков во главе с капитаном первого ранга А. Тихоновым. Подготовка позиций для стартовых батарей предполагала укладку железобетонных плит, прокладку линий связи, рытье окопов и укрытий для личного состава. Из-за жары и сильной влажности воздуха командиры полков приняли решение работать, сменяя личный состав каждый час. В условиях каменистого грунта инженерная техника была малопроизводительной, поэтому большинство работ выполняли вручную. Однако профессионализм, высокое чувство ответственности и стойкости, присущее подавляющему большинству наших военнослужащих, позволяли решать поставленные задачи и в этих тяжелейших условиях. К большому сожалению, в 42-тысячном контингенте советских войск на Кубе были потери: 64 человека погибли при различных обстоятельствах. Спустя более полувека этот мужественный, честный, смелый, но очень скромный человек мало рассказывает о службе на Кубе. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 1 октября 1963 года № 1739 за образцовое выполнение специального задания правительства младший сержант В. Ф. Клименко был награжден орденом Красной Звезды. После демобилизации Виктор Федорович вернулся в родной город. Работал на разных должностях в тресте «Мелитопольсельстрой». 26 апреля 1971 года награжден орденом Трудового Красного Знамени, многими медалями. О стойкости и мужестве советских военнослужащих на Кубе Виктор Федорович и другие воины-«кубинцы» совместно с воинами- «афганцами» рассказывают на уроках мужества в школах и других учебных заведениях.
Г. КОРОБ,
подполковник, член Мелитопольской территориальной организации УСВА.
СПЕЦПРИЗНАЧЕНЕЦЬ ЗА ПОКЛИКАННЯМ
Відомий німецький поет Генріх Гейне свого часу писав: «Війна виявляє духовну велич людини, яка кидає виклик своєму найбільшому ворогу – смерті». Саме ці слова прийшли мені на пам'ять, коли під час лікування у Хмільнику Вінницької області познайомився з сержантом військ спеціального призначення 80-х років минулого століття Михайлом Бахуром з Львівщини. Коли завітали до місцевої «афганської» громадської організації і познайомилися з її активом, Михайло Михайлович показав книгу про спецпризначенців, які воювали в Афганістані. Книгу надіслав із Москви корінний киянин, колишній командир групи військових розвідників Володимир Ковтун, якому свого часу був підпорядкований Михайло. У виданні зі своїми товаришами був «зафіксований» і мій новий побратим. – Виконувати військовий обов’язок мене відправили, коли я був студентом, – розповів Михайло. – Майже півроку на терені військової частини в Узбекистані нас готували до ведення бойових дій з моджахедами. Завдяки досконалій військовій підготовці ми стали мудрішими для роботи у складних ситуаціях. Усвідомлювали необхідність виконання бойових завдань зі знищення караванів зі зброєю та спорядженням для моджахедів. Цей день – 14 квітня 1986 року ветеран-розвідник запам’ятав на все життя. Тоді їх групу із 18 бійців було десантовано з гелікоптера за десять кілометрів від місця можливого бойового зіткнення з ворожим караваном. До Пакистану, звідки його надходження і очікувалося, було, як кажуть, рукою подати. Та минали дні, а каравану все не було. – Маючи чималий досвід подібних спецоперацій, – розповів Михайло Бахур, – ми зайняли три вершини. До дороги було кілометра півтора. Нарешті на третій день помітили озброєне формування, яке налічувало до ста п’ятдесяти моджахедів. Зав’язався бій з окремою групою, яка втратила близько десяти бойовиків, а вже потім з усією сотнею... Бій між військовими розвідниками і моджахедами тривав п’яту годину, а зв’язку зі «штатним» загоном не було – там йшло «планове» обслуговування засобів зв’язку. Згадаймо художній фільм «9 рота», де теж «нерв» армії – зв'язок не працював, і все стане зрозумілим. Завдяки наполегливості командира розвідників вдалося зв’язатися з Кандагарським загоном спеціального призначення, а звідти по «ниточці» передали необхідну інформацію далі. Врятували ж від неминучої загибелі спецпризначенців військові льотчики. Це були справжні аси, які завжди, ризикуючи власним життям, надавали допомогу тим підрозділам, які потрапляли у дуже складну ситуацію. Того дня це були спецпризначенці, які завершили своє бойове завдання вже на початку двадцять другої години за місцевим часом. Михайло Михайлович пам’ятає ту місцевість, своїх друзів-розвідників, кількість кинутих гранат, пошкоджене стрілецьке озброєння від попадання в нього ворожих куль, що змусило воїнів використовувати сигнальні ракети замість зброї. Частенько згадує свого друга – кавалера ордена Червоної Зірки снайпера рядового Василя Мудрого з Рівненщини, який кілька років тому відійшов у вічність, рядового Олександра Борисова із Рязані, який загинув у тому далекому бою, і рядового Валерія Опайця із Чернівців, який загинув у іншому бою. Для Михайла Бахура той бій був «дембельським», оскільки він готувався до повернення на Батьківщину. Звичайно, міг знайти поважну причину і не піти у гори. Міг, але не зробив цього. Довіряв своєму командирові й поважав його за кмітливість, рішучість, справедливість. Цей вихід «на війну» був 50-й і останній. Кавалер ордена Червоної Зірки і медалі «За відвагу» сержант Бахур зазнав поранення, що призвело до часткової втрати працездатності. Тоді Михайло був упевнений, що їхній солдатський подвиг був необхідним і ніколи не забудеться. Можливо, саме тому, здобувши вищу освіту та у виші отримавши перше офіцерське звання, він ще деякий час працював дільничним інспектором міліції, викладав у школі предмет «Захист Вітчизни». І зараз будь-якої хвилини готовий вийти на захист України. Він має дружну і щасливу сім’ю – дружину, доньку, онука, якого охрестили в Україні й навчають мовам матері й батька з німецько-польськими коріннями.
Володимир НОВІКОВ,
учасник бойових дій в Афганістані, член Української асоціації письменників.
Школа «гарячої» точки
Старший інспектор ВДАІ Геннадій Саволєй свого часу служив за контрактом у складі контингенту українських миротворців в Іраку. − Служба наша від служби в Афганістані відрізняється. У «афганців» усе було набагато страшніше й небезпечніше. А ми просто поїхали на заробітки, − розповів Геннадій. − Перебував на території Іраку, в місті Елькут, сім місяців у 2004–2005 роках. До цього відслужив строкову півтора роки, а з 2003-го пішов уже на контрактну службу в повітряно-десантні війська. Війна, офіційною причиною якої було оголошено наявність в Іраку зброї масового ураження, розпочалася 2003 року після введення на територію цієї країни збройних сил США і Великобританії. Того ж року Україна ввела туди свій миротворчий контингент, за чисельністю третій після американського та британського. 1690 українських військовослужбовців підтримували безпеку, супроводжували конвої та «гуманітарку», охороняли органи місцевого самоврядування, мости, релігійні та історичні пам’ятки, джерела питної води, надавали медичні послуги, зокрема, першу допомогу цивільному населенню, виконували інші функції для ліквідації наслідків конфлікту. Безпосередньо у збройних конфліктах частина, в якій служив Г. Саволєй, участі не брала. − Ми забезпечували супровід вантажів, щоб у засідку не потрапили, охороняли об’єкти, одним із яких був міст від американської бази до нашої, через який здійснювався рух вантажів (боєприпаси, харчі тощо). Також охороняли базу, де перебували війська. Місцеве населення ставилося до миротворців по-різному. Бідні люди переважно підтримували солдатів. Було чого підтримувати: американці їм підвищили заробітну плату до 100-200 доларів (а до того місцеві отримували 1-3 долари на місяць, жили бідно, однією з найбільших проблем був голод), забезпечували одягом, організовували навчання й надавали медичні послуги. Українських солдатів також добре забезпечували, харчування було хороше, заробіток – гідний. На посаді заступника командира взводу Геннадій Григорович отримував 700 доларів. Для України на той час – більш ніж солідна зарплатня. Бо, повернувшись на Батьківщину, отримував 420 гривень. Після служби в Іраку дослужував у Житомирі. Потім − повернення на Чернігівщину в Короп, одруження. Згодом вирішив знову спробувати смак заробітчанського хліба і вирушив на заробітки, але вже до мирної Чехії, і знову на сім місяців. Коли повернувся, влаштувався працювати в ДАІ. Європейська країна залишила в пам’яті приємні спогади й позитивні враження. Здається, там все інакше: зарплати, рівень життя, рівень і доступність медицини, якість і вартість харчів тощо. На запитання про те, чи не шкодує, що поїхав на службу до «гарячої» точки, в Ірак, твердо відповідає − ні. Це як школа життя: і досвід, і певні знання, і можливість порівняти умови, в яких живуть люди в мирний час і тоді, коли в країні відбуваються силові протистояння. Цікаво, що в однакових зовнішніх умовах життя рядових військових може кардинально відрізнятися. Геннадій Саволєй мав чудову нагоду порівняти, як служив в Іраку український та американський солдат. − Наш народ сильніший та витриваліший, може вижити за будь-яких умов. В американців же навіть в Іраку був робочий восьмигодинний день. Ходять по формі з автоматом, потім переодягаються у цивільне, автомат чіпляють про всяк випадок і йдуть займатися спортом чи ще кудись. У них і телевізори були, і комп’ютери. А в нас − поїхав на три доби пост охороняти, приїжджаєш, слава Богу, живий, а тебе «вичитують», що неголений. Або ж у вихідний: американець перевдягнувся і пішов займатися своїми справами. А в українського солдата вільного часу не було. То збирали сміття, то щось копали. Доходило іноді до курйозів. В американській службі є прибиральники, яким щомісяця платили 300 доларів. А ми, виходить, відбирали їхню роботу, і на нас тоді ці люди скаржилися. Життя американського військовослужбовця було приводом заздрощів для нашого солдата: заступник начальника командира взводу на місяць отримував тоді 700 доларів, командир відділення − 690, рядовий – 670, а у начальниці їдальні (яка віддавала накази, що і на який стіл поставити) заробітна плата – 12 з половиною тисяч доларів. Добре там, де нас нема? Мабуть, все у порівнянні пізнається. Адже життя простого українця, вважає Геннадій Саволєй, для громадянина тогочасного охопленого війною Іраку могло здатися справжнім раєм. Після повернення він отримав статус учасника бойових дій, разом з цим – пільги на проїзд, на оплату використаної електроенергії, газ. А от житла чекає уже понад шість років.
Олена МАСЛЄНІКОВА.
Память в бронзе, металле и камне
У переддень 37-ї річниці початку неоголошеної війни в Афганістані у селищі Піщанка урочисто відкрито пам’ятник загиблим воїнам-«афганцям» – уродженцям Піщанського району Косташенку Василю Андрійовичу і Ревенку Сергію Мефодійовичу.Загиблим землякам-солдатам В урочистому відкритті пам'ятника взяли участь делегації Могилів-Подільської міської та районної спілок, Ямпільської і Чечельницької районних організацій УСВА. Пам’ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів вшанували хвилиною мовчання, до пам’ятника поклали квіти. «Як би сьогодні з політичних міркувань не трактували перебування радянських військових на території Республіки Афганістан у 1979–1989 роках, ми, учасники війни в Афганістані, були й залишаємося солдатами, котрі належно виконали свій військовий обов’язок», – зазначив голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин. З області в Афганістані проходили службу 3193 земляків, з них загинули 143, у тому числі троє пропали безвісти. Нині на Вінниччині проживає понад 500 інвалідів – ветеранів війни в Афганістані. Діє мережа громадських організацій, що стоять на сторожі інтересів воїнів-інтернаціоналістів, «афганці» дбають про належне вшанування пам’яті полеглих побратимів, підтримують родини тих, чиї життя відібрала війна. Правління Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані щиро вдячне директору департаменту інформаційної діяльності та зв'язків з громадськістю облдержадміністрації Світлані Василюк і голові обласного військово-патріотичного об’єднання Миколі Ковальчуку за допомогу в організації поїздки в Піщанку.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані.
За мужність і відвагу
На фасаді Глинянського НВК ЗОШ Барського району на Вінниччині урочисто відкрито меморіальну дошку на честь старшого прапорщика, старшини роти Анатолія Марущака.Життя земляка обірвалося під час короткочасного бою за два тижні до виведення військ з Афганістану 30 січня 1989 року. За мужність і відвагу Анатолій Дорофійович Марущак посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. У відкритті меморіальної дошки взяли участь воїни-інтернаціоналісти, сільська громада, школярі і керівництво району.
Василь ЗОРЯ,
голова Барської районної спілки ветеранів війни в Афганістані.
Був справжнім офіцером і патріотом
Днями на приміщенні Бобринецької міської школи №4 урочисто відкрито меморіальну дошку капітану першого рангу Збройних Сил України Юрію Олефіренку.Свого часу на загальних зборах Бобринецької районної організації УСВА на Кіровоградщині було прийнято рішення про увічнення пам’яті усіх шести воїнів-інтернаціоналістів району, які загинули в Афганістані. За три роки встановлено меморіальні дошки на приміщеннях шкіл населених пунктів, де проживали й навчалися герої-земляки. З початком антитерористичної операції на сході країни знову почали гинути українські патріоти. Не оминуло лихо і бобринецьку землю. Вже дев’ять сімей отримали страшну звістку про загибель своїх рідних синів, чоловіків, батьків… Загинув у зоні АТО і наш земляк, учасник бойових дій в Афганістані Юрій Борисович Олефіренко, пам'яті якого районна організація УСВА вирішила також встановити меморіальну дошку. В урочистому заході взяли участь жителі Бобринця, школярі, воїни-«афганці», учасники АТО, мама, дружина, донька та брат загиблого героя. До присутніх звернулися Бобринецький міський голова Валерій Сніжко, перший заступник голови районної державної адміністрації Валентин Мельник, заступник голови районної ради Наталія Сабліна, заступник командира третього полку спецпризначення Сергій Францишкевич, голова районної організації УСВА Микола Тосік, військовий комісар РВК Микола Капітоненко. Освятив меморіальну дошку настоятель Свято-Миколаївської церкві отець Юрій. Наш бойовий товариш Юрій Борисович Олефіренко був справжнім офіцером і патріотом. Таким він залишиться в нашій пам’яті назавжди.
Микола ТОСІК,
голова Бобринецької районної організації УСВА.
Маргеловський тримаємо стрій
На базі Полтавського клубу юних десантників «Гвардія» відбулися традиційні обласні змагання військово-патріотичних клубів десантного профілю «Маргеловський тримаємо стрій-2016». Цього разу в змаганнях брали участь п’ять клубів: два – місцеві полтавські, два – з районного селища Чутово Полтавської області та один – з Борисполя Київської області. Упродовж трьох днів ці команди (у кожній – семеро учасників, як хлопці, так і дівчата) змагалися за такими напрямами: стройова підготовка, укладка парашута, стрільба по мішенях, знання стрілецької зброї, медицини і воєнної історії ПДВ. Якість виступу оцінювало суддівське журі. до складу якого входили досвідчені бійці із зони АТО. Учасники змагань показали високу теоретичну й практичну підготовку. Переможці нагороджені спеціальними призами, виготовленими за фінансової підтримки громадської організації «Учасники бойових дій Шевченківського району Полтави».
Ю. ЛИТВИШКО,
заступник голови ГО «УБД Шевченківського району Полтави».
Спорт
Призи від ветеранів У спортивних залах Корецької школи № 3 і місцевої ДЮСШ на Рівненщині за програмою районної спартакіади школярів відбулися традиційні змагання з баскетболу пам’яті воїна-інтернаціоналіста Сергія Вознюка. Сергій народився 1968 року в місті Корець. З 1975 року навчався у Новокорецькій загальноосвітній школі. У 1983 році вступив до Новоград-Волинського машинобудівного технікуму. 1987 року призваний до армії і направлений для проходження служби в Афганістан, у місто Шинданд. 9 червня 1988 року під час проведення бойової операції загинув, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. На приміщенні школи на честь загиблого випускника встановлено меморіальну дошку. Міський голова Людмила Дмитрук, голова Корецької районної організації УСВА Іван Маркевич, методист районного методкабінету Олександр Григоренко побажали юним спортсменам успіхів і перемог. У змаганнях взяли участь 9 юнацьких і 5 команд дівчат. У фіналі кращими виявилися господарі змагань – хлопці зі школи № 3, у дівчат перемогу святкувала команда Невірківського НВК. Переможці нагороджені перехідним кубком, дипломами й цінними подарунками, призери – дипломами і подарунками районної організації УСВА і Корецької міської ради.
Іван МАРКЕВИЧ,
голова Корецької районної організації УСВА. На стадіоні ДЮСШ міста Синельникова Дніпропетровської області відбувся традиційний футбольний турнір, засновником і організатором якого стало місцеве об’єднання ветеранів Афганістану. У змаганнях взяли участь команди всіх міських шкіл. У напруженій боротьбі перемогли футболісти школи №2. Медалі хлопцям вручили справжні герої – воїни-інтернаціоналісти Айдин Зейналов, Павло Чорний, Валерій Касьяненко, Ігор Блошенко – тренер команди-переможниці. Ігор БЛОШЕНКО, голова Синельниківського об’єднання ветеранів Афганістану УСВА. У Кобеляках і селищі Білики на Полтавщині відбулися зональні змагання з міні-футболу серед сільських колективів. У фіналі зустрілися команди «Динамо» з Кобеляк і села Червоні Квіти. Перемогу святкували динамівці – 1: 0. Районна рада ветеранів-«афганців» надала призи кращим гравцям і перехідний кубок для переможців. Нагороди вручали голова районної ради Юрій Тагадюк, голова Кобеляцької районної спілки ветеранів Афганістану Володимир Дрига, Білицький селищний голова Ольга Киричко.
Віктор РУДИЧ,
секретар Кобеляцької районної спілки ветеранів Афганістану. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||