Так складається в історії, що майже кожне покоління має свою війну. Сьогодні наші військовослужбовці захищають територіальну цілісність України на сході держави. Їх батьки і діди після Другої світової війни приймали участь у локальних війнах і військових конфліктах на території понад 16 іноземних держав. Їх називають воїнами-інтернаціоналістами.
Найбільш тривала і трагічна була війна в Афганістані. Про цю війну багато написано, знято фільмів, створено пісень. Трагізм цієї війни відображено в творі Нобелевського лауреата письменниці Світлани Алексієвич «Цинковые мальчики». Після виводу військ в 1989 році війна признана помилкою, що заслуговує морального і політичного осуду.
Коли чуєш висловлювання, що та війна не притаманна української історії, то виникають риторичні питання: 150 тис. учасників бойових дій в Афганістані мешкають сьогодні в Україні, – це чия історія? Більш 3 тисяч загиблих з України і 8 тисяч поранених, – це чия історія? Про них треба забути?
Сьогодні 12 тисяч «афганців» воюють і воювали в АТО, 200 – загинуло.
Не виключаємо, що сьогоднішнє вшанування учасників бойових дій на території інших держав на офіційному рівні може бути останнім, тому що у внесеному Інститутом національної пам’яті проекті Закону України «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні» цьому Дню місця не знайшлося. Участь в заходах 15 лютого керівництва держави дає надію, що про ветеранів в подальшому будуть згадувати.
В умовах воєнного протистояння нагальною потребою є консолідація суспільства, у тому числі довкола історичного минулого і традицій старших поколінь. У нас комеморативна політика (увічнення пам’яті), наратив (інтерпретація історичних фактів) чомусь «приватизується» окремими політиками. В результаті такого підходу отримуємо знищення пам’ятників ветеранам Другої світової війни, замахи на пам’ятники «афганцям», руйнування шкільних музеїв, різкі зміни оцінок історичної пам’яті, компрометація одних діячів та героїзація других. І все це без обговорення у суспільстві, без врахування думки і менталітету мешканців регіонів України.
Вшановує учасників бойових дій на території інших держав, відмітимо, що свій військовий обов’язок вони виконали, суспільство відноситься до них з повагою, їх практична робота щодо патріотичного виховання молоді сприяє консолідації суспільства в складний для України час.
Є пропозиція встановити День вшанування учасників АТО 15 квітня (Указ Президента України 2014 року про початок АТО).
Найбільш тривала і трагічна була війна в Афганістані. Про цю війну багато написано, знято фільмів, створено пісень. Трагізм цієї війни відображено в творі Нобелевського лауреата письменниці Світлани Алексієвич «Цинковые мальчики». Після виводу військ в 1989 році війна признана помилкою, що заслуговує морального і політичного осуду.
Коли чуєш висловлювання, що та війна не притаманна української історії, то виникають риторичні питання: 150 тис. учасників бойових дій в Афганістані мешкають сьогодні в Україні, – це чия історія? Більш 3 тисяч загиблих з України і 8 тисяч поранених, – це чия історія? Про них треба забути?
Сьогодні 12 тисяч «афганців» воюють і воювали в АТО, 200 – загинуло.
Не виключаємо, що сьогоднішнє вшанування учасників бойових дій на території інших держав на офіційному рівні може бути останнім, тому що у внесеному Інститутом національної пам’яті проекті Закону України «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні» цьому Дню місця не знайшлося. Участь в заходах 15 лютого керівництва держави дає надію, що про ветеранів в подальшому будуть згадувати.
В умовах воєнного протистояння нагальною потребою є консолідація суспільства, у тому числі довкола історичного минулого і традицій старших поколінь. У нас комеморативна політика (увічнення пам’яті), наратив (інтерпретація історичних фактів) чомусь «приватизується» окремими політиками. В результаті такого підходу отримуємо знищення пам’ятників ветеранам Другої світової війни, замахи на пам’ятники «афганцям», руйнування шкільних музеїв, різкі зміни оцінок історичної пам’яті, компрометація одних діячів та героїзація других. І все це без обговорення у суспільстві, без врахування думки і менталітету мешканців регіонів України.
Вшановує учасників бойових дій на території інших держав, відмітимо, що свій військовий обов’язок вони виконали, суспільство відноситься до них з повагою, їх практична робота щодо патріотичного виховання молоді сприяє консолідації суспільства в складний для України час.
Є пропозиція встановити День вшанування учасників АТО 15 квітня (Указ Президента України 2014 року про початок АТО).
Микола ДОРОХОВ ,
учасник бойових дій в Афганістані,
голова Ради ветеранів Військового
інституту КНУ ім. Тараса Шевченка.
учасник бойових дій в Афганістані,
голова Ради ветеранів Військового
інституту КНУ ім. Тараса Шевченка.
На знімку: Микола ДОРОХОВ (ліворуч) серед афганських дітей під час служби в агітаційному загоні.