"Третій Тост" №3-4 (579-580), лютий 2017 рік
Дорогі бойові побратими!
Шановні родини наших полеглих бойових друзів!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)  щиро вітаю вас з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав і  28-ю річницею  виведення  військ з Афганістану.
Війна в Афганістані та інші зарубіжні конфлікти, в які ми, підкоряючись військовій присязі, вступили в єдиному бойовому строю, обпалили наші серця і душі. Нехай політики й політикани сьогодення по-своєму оцінюють події тієї давнини, важливо одне: ми були й назавжди залишимося в пам’яті народній солдатами, які виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.
Найбільш  тривалою і тяжкою стала військово-політична спецоперація в Афганістані, де наші воїни проявили мужність, стійкість, відвагу і героїзм. 87 воїнів відзначені високим званням Героя Радянського Союзу, 19 з  них – уродженці України. Десятки тисяч солдатів і офіцерів Маємо всі підстави вже вкотре стверджувати, що радянські війська не програли жодної операції і покинули далеку країну з розгорнутими бойовими знаменами!
На жаль, дні, які ветерани війни в Афганістані вже 28 років відзначають як свято завершення неоголошеної війни, збіглися з продовженням загострення внутрішньо-політичної ситуації в країні та ескалацією іноземного втручання у справи нашої держави з боку Росії, яка створює загрозу територіальній цілісності й суверенітету України.
Ветерани війни в Афганістані, учасники бойових дій на території інших держав, об’єднані в Українську Спілку ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), у своїх діях завжди займають державницьку позицію.  
УСВА з перших днів збройного протистояння бере активну участь у відстоюванні незалежності й цілісності держави. Президенту України – Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України було направлено пропозиції по використанню життєвого, бойового досвіду і потенціалу ветеранів Афганської війни. Було видано юридичні й медичні пам’ятки кожному з бійців, які воюють і повертаються із зони бойових дій. Багато ветеранів, незважаючи на вік і стан здоров’я, зі зброєю в руках беруть участь у захисті Батьківщини. На жаль, серед наших бойових товаришів є поранені й загиблі.
Користуючись власними можливостями в Донецькій і Луганській областях, УСВА сприяє розшуку пропалих без вісті й звільненню з полону захисників  Батьківщини.  
Територіальні, міські, районні  організації УСВА надають допомогу в матеріальному забезпеченні наших воїнів. «Афганці» добре знають ціну війни і проводять заняття з мобілізованими воїнами, в областях працюють громадські центри навчання військовій справі.
УСВА бере активну участь у волонтерському русі. Ветерани збирають і доставляють до військ гуманітарну допомогу: індивідуальні засоби захисту воїнів, медикаменти, продукти харчування, відремонтовану і підсилену бронею автотехніку і багато іншого.
Наслідки війни, крім тяжких безповоротних втрат, страждань поранених воїнів і мирних громадян, погіршують стан життя всіх ветеранів. Наявні спроби списувати на війну всі негаразди в соціальній сфері, перекласти її тягар на найбільш вразливі верстви населення, насамперед – на ветеранів війни, родини загиблих воїнів.
УСВА впродовж своєї діяльності постійно займається всім спектром питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, реалізовує цілу низку довгострокових програм життєзабезпечення воїнів-інтернаціоналістів, допомагає інвалідам реабілітуватись і знайти своє місце в мирному житті, сприяє сиротам у здобутті вищої освіти, займається військово-патріотичним вихованням української молоді, увічнює пам'ять полеглих бойових побратимів. І тільки коли ми об’єднані, коли  разом – ми сила.  Досягти масштабної уваги до вирішення проблем ветеранів, як з боку держави, так і суспільства, ми можемо тільки  колективними діями.
Ми завжди були зі своїм народом, відстоюємо зараз і будемо відстоювати наші спільні завоювання. Відзначаючи День вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 28-у річницю виведення  військ з Афганістану, ми вимагаємо від тих, хто робить замах на наш суверенітет і нашу незалежність, головне – зупиніться! Досить лити кров і калічити  народ!
Цього пам’ятного дня ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих бойових друзів. Вони навічно в нашому строю! Цього святкового дня ми вшановуємо всіх живих.
Бажаю вам, дорогі бойові побратими,  сім’ям наших загиблих друзів, усім вашим рідним і близьким міцного здоров’я, добробуту й злагоди, щасливого майбутнього, а головне – мирного неба над головою!
 
З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ
голова УСВА.
Україна вшанувала своїх синів
       Україна урочисто відзначила День вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 28-у річницю виведення військ з Афганістану.
       Президент України Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, Голова Верховної Ради Андрій Парубій, голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, члени уряду, військові, представники громадських організацій взяли участь у церемонії покладання квітів до Меморіального комплексу громадянам України, полеглим в Афганістані.
       Присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Воїни Почесної варти відсалютували шістьма залпами, пролунав Державний Гімн України.
      У своєму зверненні Президент зазначив, що українські воїни з честю виконали свій обов'язок, продемонстрували вірність присязі, мужність і героїзм. Глава держави нагадав, що лише через Афганську війну пройшло близько 160 тисяч українців, багато з яких загинули.
      «Покоління, обпалене полум’ям збройних конфліктів, стало активним учасником розбудови Української держави. Воїни-«афганці» сказали своє вагоме слово під час Революції Гідності, їх бойовий досвід і тепер є запорукою багатьох перемог у боротьбі з російським агресором за незалежність і територіальну цілісність України», – йдеться у зверненні.
      Президент подякував ветеранам за мужність у нинішній обороні рідної землі, за допомогу Збройним Силам, за досвід, який передають молодому поколінню захисників України, за самовіддану працю задля величного майбутнього держави, побажав їм миру, міцного здоров’я, успіхів та добробуту.
        З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній звершив заупокійну літію біля київського Меморіального комплексу пам’яті воїнів України, що загинули в Афганістані.
      Молитовно вшанувати пам’ять загиблих бойових побратимів прийшли члени Української Спілки ветеранів Афганістану на чолі з  С. Червонопиським.
      Звертаючись до зібрання, митрополит Антоній зазначив, що цього дня Свята Церква підносить особливу молитву до Бога за тих людей, які віддали своє життя, виконуючи військовий обов’язок.
     «Багато воїнів не повернулися з тієї страшної війни, інші померли вже у мирні часи. Війна – це завжди скорбота. Один зі святих сказав, що війна є найтяжчим гріхом у світі. Людина дивиться на іншу людину крізь приціл зброї, бачачи в ній ворога. Саме тому в наших храмах ми просимо Господа дарувати мир усьому світу, а особливо нашій Вітчизні», – розповів керуючий справами УПЦ.
       Голова УСВА С.В. Червонописький в інтерв’ю представникам засобів масової інформації наголосив, що 15 лютого – насамперед день пам’яті   про наших полеглих бойових друзів. Спілка робить багато для увічнення подвигу загиблих воїнів, понад 500 пам’ятників встановлено на їхню честь в усіх обласних і більшості районних центрів.
       Ветерани-«афганці» зустрілися на території Національного музею історії України у Другій світовій війні, щоб згадати бойову юність, обговорити сьогоднішні проблеми. Як завжди, була смачна солдатська каша з польової кухні.    

     16 лютого Президент Петро Порошенко взяв участь в урочистому зібранні, за вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку, патріотичне виховання молоді та активну громадську діяльність вручив воїнам-«афганцям» високі державні нагороди.
Прес-служба УСВА.
Київська область

     Ордери на житло дев’ятьом воїнам-«афганцям», двоє з яких – учасники АТО, вручили   голова Київської обласної державної адміністрації Олександр Горган і перший  заступник голови обласної ради Володимир Майбоженко.
     Зокрема, ордер на квартиру вручено синові Миколи Личака, учасника бойових дій в Афганістані та учасника АТО, добровольця  батальйону “Айдар”, котрий героїчно загинув на Луганщині.
     Олександр Горган подякував ветеранам Афганістану за їхній подвиг і активну участь у захисті України в зоні бойових дій на сході. «Київська облдержадміністрація, оголошуючи пріоритетом своєї діяльності національно-патріотичне виховання, цього року планує широкомасштабну програму, розгортання якої ми значною мірою плануємо опирати на ваші тверді плечі», – наголосив він.
      Очільник ОДА вручив голові Київської обласної організації УСВА Івану Ковалю відзнаку Президента України – ювілейну медаль «25 років незалежності України».
     Перед урочистим засіданням голова Київської облдержадміністрації разом із ветеранами та їхніми рідними поклали квіти до Меморіального комплексу – пам’ятника воїнам України, полеглим в Афганістані.
Прес-служба КОО УСВА.
Харків

     Спілка ветеранів Афганістану, громадське об’єднання «Воїни добра», підрозділ «Крила 8 сотні», благодійні фонди «Допомога» і «Слобідський край» провели урочистий  захід.
     У зустрічі взяли участь ветерани-«афганці», ветерани АТО, голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції Артур Дерев’янко, волонтери, командири бригад, підрозділів, керівники установ, підприємств.
     Особливу вдячність висловлюємо голові партії «Патріот», генералу Миколі Голомші, народному артисту України Іво Бобулу, Сергію Файфурі, Анастасії Лавриненко, гурту «Долг», ведучому Володимиру Джурі, колективу клубу «Болеро» і всім, хто причетний до цієї зустрічі.
      
Микола ОВЧАРЕНКО,
голова Московського районного відділення
Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану.
Запоріжжя
      На Аллее славы у памятника погибшим в локальных военных конфликтах состоялся молебен. Ветераны войны в Афганистане, их родственники, жители Запорожья возложили цветы к памятнику.
      «Сегодня мы отдаем дань уважения всем воинам-интернационалистам, в том числе нашим товарищам, мужественно выполнявшим свой воинский долг в Афганистане. Хочу выразить благодарность Сергею Федоровичу Кальцеву, председателю областной организации политической партии «Наш край». Вот уже более 15 лет он оказывает финансовую поддержку в организации наших памятных встреч», – сказал председатель Запорожского городского объединения УСВА Валентин Зарва.
      Многолетнее сотрудничество высоко оценивает и глава Запорожского областного объединения УСВА Александр Наметченко: «Сергей Кальцев всегда внимателен к просьбам воинов-интернационалистов, каждый раз отзывается на просьбы о помощи ветеранов и членов их семей в решении проблемных вопросов».
      Пресс-служба Запорожского
городского объединения УСВА.
Тернопіль
       У Тернопільській обласній філармонії відбулися урочисті збори і святковий концерт. 
        В урочистостях взяли участь ветерани війни в Афганістані та інших локальних конфліктах, голова облдержадміністрації Степан Барна, заступник голови обласної ради Любомир Круп, секретар міської ради Віктор Шимуда, військовослужбовці Тернопільського гарнізону, громадськість і молодь.
        Голова ОДА С. Барна і заступник голови облради Л. Круп подякували ветеранам-«афганцям» за активну життєву позицію, відзначивши роль обласної організації УСВА у Революції Гідності, волонтерській діяльності з допомоги воїнам АТО, популяризації військової служби і військово-патріотичному вихованні молоді. Активісти ветеранського руху нагороджені грамотами і подяками.
        Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий привітав бойових побратимів і вручив відзнаки УСВА «За звитягу» ветеранам-«афганцям», які з честю виконали свій військовий обов’язок у зоні проведення антитерористичної операції, і тим, хто активно підтримує волонтерський рух.
        Артисти обласної філармонії і гурт воїнів-«афганців» «Інтерконтингент» подарували гостям гарний настрій і незабутні враження.
       Василь КОГУТ,
       заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.
Київ
   
     У школі мистецтв №3 Деснянського району столиці урочисто вшанували ветеранів.
     До школи завітали гості з різних регіонів України, учасники бойових дій в Афганістані Герой Радянського Союзу В. Гринчак, кавалер багатьох бойових орденів та ордена «За заслуги» директор Київського регіонального відділення «Фонду соціального захисту інвалідів» В. Прушківський, п’ятиразовий чемпіон світу з кікбоксингу, начальник поліцейського центру бойових мистецтв Б. Шаповалов та інші.
     Організатор зустрічі – Всеукраїнське об’єднання інвалідів, постраждалих від мін та учасників АТО. Голова ради об’єднання  кавалер бойових орденів К. Антощук привітав присутніх з черговою датою виведення радянських військ з Афганістану і подякував за плідну співпрацю. Активних членів організації відзначено Почесними грамотами.
       Зі словами вдячності за нагоду поспілкуватися з бойовими побратимами та засудженням війни у будь-яких проявах виступили  В. Гринчак, представник Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції  С. Войчук, настоятель храму Всіх Святих воїнів отець В’ячеслав.
      Привітали гостей юні артисти і досвідчені майстри сцени, вихованці військового ліцею імені І. Богуна.
      Традиційно зустріч завершилася смачною кашею, приготовленою у польовій армійській кухні.
     Євген ШВАБ.
Кропивницький
     У Кропивницькій міській раді ветеранам вручено державні нагороди, почесні грамоти міськради і виконавчого комітету, Подяки голови Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. 79 сімей загиблих в Афганістані отримали грошову допомогу від міської ради. Після нагородження відбувся святковий концерт.
Інф. «ТТ».
Це наше з тобою об’єднання!
За нами славетна історія, за нами успішне майбутнє

      У 1980-х ветерани Афганської війни 1979–1989 років, які поверталися на Батьківщину, постали перед потребою об’єднання зусиль у боротьбі за свої соціальні права. В обласних центрах, великих містах України розпочалося стихійне виникнення рад воїнів запасу, до яких на правах секцій входили воїни-інтернаціоналісти. 
      У червні 1988 року в  Севастополі було проведено Всеукраїнський республіканський збір молодих воїнів запасу, на якому розрізнені спілки воїнів запасу і воїнів-інтернаціоналістів об’єдналися в Українську республіканську раду воїнів запасу. На середину 1989 року в Україні діяло більше 200 об’єднань воїнів-інтернаціоналістів.
       25 червня 1990 року відбулася Установча конференція Спілки воїнів-інтернаціоналістів України (СВІУ), яка започаткувала становлення, організаційний ріст і об’єднання «афганського» руху в Україні. СВІУ була зареєстрована рішенням Ради Міністрів УРСР.
      24–26 жовтня 1991 року на 2 й позачерговій конференції СВІУ було ухвалено рішення про зміну назви на «Українську Спілку ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)» (УСВА), визначено мету її діяльності: правовий, соціальний захист ветеранів війни, сімей загиблих, увічнення пам’яті про полеглих побратимів, передача молоді героїко-патріотичних і духовних цінностей.
      Станом на 2017 рік УСВА об’єднує армію ветеранів, чисельність якої наближується до  максимальної чисельності 40-ї загальновійськової армії, що воювала в Афганістані. У кожній адміністративно-територіальній одиниці   України зареєстрована організація УСВА: у кожному районі – чисельністю від роти до батальйону, в кожній області і Києві – від полку до дивізії ветеранів Афганської війни (718 міських і районних, 1096 первинних осередків). Їх діяльність спрямована на формування у громад образу ветерана війни, з яким пов’язуються такі поняття, як честь, гідність і військово-патріотична героїка. УСВА орієнтована на співпрацю з органами законодавчої і виконавчої влади.
      У 1992–1993 роках УСВА брала активну участь у підготовці й сприянні прийняттю Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
       З ініціативи УСВА у 1992–2005 роках створено і активно діяв Державний комітет України у справах ветеранів, в якому головні посади займали самі інваліди війни та учасники бойових дій в Афганістані.
       2 квітня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №238  «Про сприяння діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану».
      Визнанням організованого «афганського» руху в Україні, його внеску в розбудову українського громадянського суспільства став Указ Президента України від 11 лютого 2004 року, за яким 15 лютого — день виведення військ з Афганістану — визнано Днем вшанування учасників бойових дій на території інших  держав.
      УСВА співпрацює з багатьма ветеранськими і релігійними організаціями України. Члени Спілки займаються увічненням пам’яті полеглих воїнів, відстоюють права і гідність сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій у роботі з владою і в акціях протесту.
      У всіх обласних і більшості районних центрів встановлено пам’ятники на честь загиблих в Афганістані воїнів. Їх вже більше 500. Ці місця стали центрами спілкування ветеранів по всій Україні.
      Практична діяльність ветеранів Афганської війни – це передання бойового досвіду сучасним захисникам України, збереження життя і здоров’я при участі у бойових діях, визволення військовополонених, розшук військовослужбовців, які пропали безвісти, повернення останків загиблих воїнів і волонтерська діяльність.
      Окремим напрямом гуманітарної діяльності УСВА є розшук співвітчизників, які пропали безвісти в Афганістані, для цього створено єдину базу даних ДНК їхніх родичів.
      УСВА підтримує розвиток творчості у ветеранському середовищі. За її сприяння щорічно в Україні видається 10-15 книг з тематики Афганської війни. 
       Творчі пісенні колективи УСВА «Долг», «Перевал», «Ташакор» і автори-виконавці, учасники бойових дій в Афганістані відомі не лише в Україні, а й за її межами.
      Щорічно УСВА проводить понад 200 змагань із 40 видів спорту, які присвячуються пам’яті більш як 50 воїнів-інтернаціоналістів, життя і діяльність яких пов’язані з Україною.
      За роки незалежної України більше 1,5 тис. воїнів-інтернаціоналістів відзначені державними нагородами.
      УСВА є членом Всесвітньої федерації ветеранів, інших  Міжнародних організацій, бере участь у реалізації міждержавних соціальних програм щодо воїнів-інтернаціоналістів.
      З дня створення УСВА її незмінно очолює Герой України, генерал-лейтенант С. В. Червонописький.
      Життя УСВА висвітлюється на сайті http://www.usva.org.ua/ і на сторінках газети «Третій тост».
      У популярній соціальній мережі «Facebook» відкрито сторінку «УСВА». Це дає нові можливості нашого спілкування: отримати зворотній зв'язок і спілкуватися online, тобто безпосередньо в реальному часі. У нас з’явилася можливість обговорити з кожним наші досягнення, наші проблеми, радощі й біди. Для цього кожний з нас може зареєструватися на цій сторінці у «Facebook».  
Заслужена нагорода. Чи для всіх?
       Президент України 15 лютого підписав Указ №36/2017  «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав», в якому високими державними нагородами відзначено наших бойових товаришів за вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку, патріотичне виховання молоді та активну громадську діяльність (Указ надається на сайті УСВА)
     Радує висока державна оцінка бойових і трудових  заслуг ветеранів. Усі вони продовжують свою громадську діяльність як члени ветеранських об’єднань і організацій, більшість з яких добре знають і поважають в усіх куточках України. Але навіть для людини, яка добре знає ветеранський рух, бере у ньому участь, назви деяких спілок, перелічених в Указі Президента, нічого не говорять. Складається враження, що деякі з них відомі, мабуть, одним тільки їх засновникам. Що це? Чергова спроба розхитати ветеранський рух чи самодіяльність окремих «отаманів»?
   Прес-служба УСВА.
Наша історія
Танки бруду не бояться

        Минуло 20 років з дня підписання і започаткування виконання всесвітньо відомого танкового контракту між Україною та Пакистаном. 23 листопада 1999 року великий контракт було успішно завершено. Але розпочата справа має продовження і до цього часу.
        У 90-ті роки Україна, одна з найпотужніших, індустріально-розвинених республік колишнього СРСР, успадкувала найбільший військово-промисловий комплекс з танкобудівними й ремонтними заводами, конструкторськими бюро і профільними науково-дослідницькими інститутами. Усе це було побудовано задля того, щоб протистояти “потенційному ворогу”, об’єднаному НАТО, і  не допустити в майбутньому тих втрат, які зазнав колишній Радянський Союз, зокрема й Україна, у Другій світовій війні.
        Але СРСР відійшов у історію, “головний ворог” перетворився на стратегічного партнера,  а Україна залишилася без фінансування з колись потужного бюджету СРСР. Економіка  почала руйнуватися, один за одним стали “лягати” підприємства важкого машинобудування, а також заводи військово-промислового комплексу. Серед них – і завод ім. Малишева.
         Державних замовлень вже не було, фінансування не здійснювалось, а працівників відправили у безстрокові відпустки або звільнили без будь-яких компенсацій і виплат. Найдосвідченіші робітники вищих розрядів опинилися на вулиці або мали піти заробляти на торговельні ринки, деякі стали просто жебраками… Зрозуміло, що потерпав не тільки завод ім. Малишева, але й сотні заводів-суміжників України, які виробляли й постачали свою продукцію на головне підприємство.
        Постало питання: як виживати сотням колективів, як зберегти промисловий та інтелектуальний потенціал не тільки заводу ім. Малишева, але й більшості заводів Харківської області? Деякі підприємства пішли шляхом переорієнтації виробництва на випуск побутової продукції загального користування. Але це давало частковий або тимчасовий ефект. Більшість колективів і виробництв було втрачено назавжди.
        Почалися пошуки нових партнерів по всьому світу, зокрема, на Близькому й Середньому Сході, в Південній Азії, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Треба було знайти не тільки партнера, який би хотів придбати сучасну важку бронетехніку, але й міг би профінансувати проектування і початок виробництва на заводі: повернути інженерно-технічний склад, розпочати проектно-конструкторські розробки, постачання необхідного обладнання, а також підготувати виробничі потужності до серійного виробництва складної сучасної техніки на експорт тощо.
        Для виконання цього вкрай важливого й складного завдання було створено кілька військово-промислових об’єднань і компаній, таких як Укрспецекспорт, Укрінмаш, Укроборонсервіс, спеціалізована зовнішньо-торговельна фірма “Прогрес” та інші. Практично всі вони розпочали активну діяльність за кордоном, маючи різні можливості, але однакове бажання знайти надійного партнера в будь-якому регіоні світу. Було витрачено чимало зусиль у цьому напрямі, зроблено багато кроків заради просування державних інтересів України за кордоном, але лише діяльність професіоналів могла принести вагомий і конкретний результат. Близько двох років пошуку й складних переговорів за участю провідних фахівців заводу вела спеціалізована зовнішньо-торговельна фірма “Прогрес”. 
        У 1995 році в Об’єднаних Арабських Еміратах і, згодом, у Пакистані в пустелі Мултан було проведено випробування. Вони відбувалися в  настільки складних умовах, що не витримував метал. Досить зазначити, що температура повітря сягала за плюс 50, а всередині машин – за плюс 70 і більше,  пройти треба було загалом не менше трьох тисяч кілометрів в умовах пустелі. Такі випробування витримали лише українські броньові машини.
        Нарешті, 30 липня 1996 року було підписано українсько-пакистанський  контракт на виробництво й постачання в Пакистан 320 танків Т-80УД на загальну суму 650 мільйонів доларів США. Слід відзначити, що не кожна країна світу може, по-перше, похизуватися контрактом на таку суму, по-друге, виконати всі умови контракту і вчасно поставити 320 новеньких сучасних танків.
        А Україна це змогла і отримала відмінну оцінку вищого керівництва країни, президента Пакистану, головнокомандувача ЗС генерала П. Мушаррафа. За цим стояв професіоналізм колективу заводу ім. Малишева під керівництвом генерального директора Г. В. Малюка, генерального конструктора Героя України М. Д. Борисюка, а також колективу СЗТФ “Прогрес” та її представників у Пакистані К. П. Зінченка, Т. В. Шийка, А. А. Максімова та інших
        23 березня 1997 року в Ісламабаді – столиці Пакистану на площі Конституції відбувся військовий парад, присвячений 50-річчю Ісламської Республіки Пакистан. По центральній площі пройшла техніка збройних сил Пакистану. Але, коли виїхали танки Т-80УД українського виробництва, присутні на параді президент, прем’єр-міністр і вище військове керівництво країни не втрималися й почали аплодувати. Наші красені виділялися не тільки міцною бронею, а й довершеністю форм і потужністю.
        Під час офіційного дипломатичного прийому на честь Дня Пакистану президент, верховний головнокомандувач ЗС Пакистану генерал П. Мушарраф відзначив, що Україна – надійний партнер, а українська військова техніка має відмінну якість.
        Успішному завершенню виконання зобов’язань України за контрактом передувала багатогранна діяльність, насамперед, інженерно-технічних працівників заводу ім. Малишева, конструкторського бюро ім. Морозова, спеціалізованої зовнішньо-торговельної фірми “Прогрес”. Багато складнощів організаційних, технічних і навіть політичних було подолано в Україні та за  її межами.  Одне треба було б наголосити: лише завдяки злагодженій, скоординованій роботі численних колективів вдалося уникнути зриву виконання контракту, довести його до кінцевого результату й отримати високу оцінку вищого керівництва збройних сил і країни в цілому.
        З метою політичного і дипломатичного забезпечення військово-технічного співробітництва, зокрема, виконання контракту між Україною та Пакистаном, Управління АТР МЗС України вийшло з ініціативою про термінове відкриття в Ісламабаді дипломатичного представництва нашої країни на рівні посольства. Міністр закордонних справ України Г. Й. Удовенко та його заступник К. І. Грищенко підтримали наші пропозиції. Відповідно до чинного порядку МЗС України звернулося до Президента країни Л. Д. Кучми з проханням розглянути питання про відкриття і започаткування діяльності Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан. Невдовзі таке рішення було прийнято і в травні 1997 року  мене як представника МЗС направили до Ісламабада з листом міністра закордонних справ Г. Й. Удовенка, в якому, з огляду на тісні торговельно-економічні зв’язки у військово-технічній сфері та з метою їх подальшого розвитку, пропонувалося відкрити  Посольство України  в цій  країні.
        Під час зустрічі в Ісламабаді міністр закордонних справ Пакистану Гохар Айюб Хан високо оцінив пропозицію українського МЗС і висловив упевненість, що Пакистан також відкриє своє дипломатичне представництво в Україні.
        Керівництво держави швидко зробило відповідні організаційні кроки і вже у вересні 1997 року відкрило у Києві своє посольство. Першим послом Пакистану в Україні став  Тарік Фарук Мірза.
        В Україні бюрократичні перепони, зокрема, узгодження штатного розпису, питань фінансування нової закордонної установи тощо зайняли досить тривалий час. Лише напередодні нового 1998 року, завдячуючи особистому втручанню міністра Г. Й. Удовенка, всі формальності було подолано.
        25 січня 1998 року передова група на чолі зі мною як Тимчасовим повіреним у справах України в Ісламській Республіці Пакистан прибула до Ісламабада і розпочала діяльність Посольства України.
        Шлях передової групи пролягав через Ташкент, де відбулися зустрічі з Послом України в Узбекистані й Послом Пакистану в Узбекистані. В Ісламабаді передову групу зустрічав керівник державного протоколу і представники місцевих ЗМІ. Наступного дня центральні газети повідомили, що дві дружні країни – Україна і Пакистан започаткували діяльність дипломатичних представництв на рівні посольств на взаємній основі.
        З перших днів перебування в Ісламабаді  невеликий колектив посольства, всього чотири особи, почав облаштовуватися в нових умовах. Мешкали ми в невеличкому готелі, неподалік від площі Конституції. Перші листи зі звітом про прибуття за місцем призначення і поточною інформацією з країни перебування було відправлено в МЗС України вже наступного дня. Так почалася робота посольства.
        Протягом місяця ми шукали будинок під посольство, де  можна було б розмістити наш невеличкий колектив. Нарешті, такий будинок було знайдено. Тут були кабінети для всіх працівників з урахуванням збільшення їх кількості, приймальня і кабінет керівника, зала для прийомів, приміщення для проведення прес-конференцій, а також для проживання сімей співробітників. Будинок дипмісії та його розташування були настільки зручними, що посольство в ньому працювало понад десять років.
         Влітку того ж року в посольстві започаткував діяльність консульський відділ, який очолив другий секретар В. Ю. Паньковський –    відданий справи професіонал з високими моральними й людськими якостями. На жаль, його сьогодні з нами немає.
        Одним із основних завдань Посольства України в Пакистані було політико-дипломатичне забезпечення двосторонніх торговельно-економічних відносин, насамперед, у військово-технічній сфері. Щоб зрозуміти, що таке політико-дипломатичне забезпечення, наведу один факт.
        19 грудня 1998 року за дорученням міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка до мене зателефонував заступник міністра О. Майданник і повідомив, що постала одна проблема, яку треба негайно вирішити, і більш важливого завдання у посольства немає. Напередодні  Україна поставила в Пакистан 50 танків Т-80УД, які відвантажувалися в порту Карачі. До кінця року завод  ім. Малишева мав отримати від Пакистану за поставлену техніку 72 мільйони доларів і до кінця року закрити кредит в одному з банків України. У разі несплати завод мав сплатити штраф у розмірі півмільйона доларів.
        Справа ускладнювалася тим, що в Пакистані панував надзвичайний стан, введений головнокомандувачем ЗС генералом П. Мушаррафом, який після військового перевороту обіймав посаду глави виконавчої влади країни. Гроші мали бути повернуті в Україну до кінця року, оскільки це вимагали терміни повернення кредиту. Якщо врахувати, що 25 грудня – католицьке Різдво і західні банки-кореспонденти, через які перераховувалися гроші, не працюють, а далі Новий рік, і наші банки не працюють, то залишалось лише два-три дні.
        У такий короткий термін можна було вкластися лише за сприяння вищого керівництва країни перебування – в умовах надзвичайного стану гроші могли “вийти” з держави лише за дозволом першої особи. Домовитися про зустріч з керівником такого рангу звичайним шляхом та ще й в такий короткий термін через МЗС було неможливо. Тому треба було використати єдиний можливий шанс – звернутися в приймальню генерала і пояснити, що є нагальна потреба вирішити одне питання військово-технічного характеру. Згоду було надано того ж дня – зустріч була призначена на 8.00 наступного ранку.
        Вночі було підготовлено листа із зазначенням проблеми, а вранці о 7.55 я був у приймальні генерала та очікував запрошення на аудієнцію. Під час зустрічі мені треба було викласти не тільки проблему, але й виокремити надійність партнерства у військово-технічній сфері, важливість двосторонніх відносин між Україною і Пакистаном у майбутньому.
        Вислухавши мене, генерал відповів, що Пакистан високо цінує дружні відносини, які склалися між країнами, а військове керівництво дуже задоволене якістю бойової техніки і виконанням Україною умов танкового контракту. Саме в цей момент я повідомив йому, що останню партію бойової техніки відвантажено, вона вже на території Пакистану, в Карачі, а гроші мають бути перераховані не пізніше 23 грудня. У свою чергу, генерал негайно дав відповідне розпорядження своєму помічникові.
        Увечері того ж дня мені передзвонив помічник П. Мушаррафа і повідомив, що гроші вже перераховано на рахунок заводу ім. Малишева. Таким чином, було здійснено одне із численних завдань, поставлених перед посольством.
         23 листопада 1999 року великий  контракт було успішно завершено. Але розпочата справа має продовження і до цього часу.
        Не менш важливим завданням Посольства України у Пакистані, яке було поставлено міністром закордонних справ за дорученням уряду, став розшук військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані у 1979 –1989 р.р. Ця робота проводилася у тісній співпраці з Державним комітетом України у справах ветеранів і Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), які очолював Сергій Червонописький.
        Про  роботу Посольства України у Пакистані з вирішення цих проблем читайте в наступних номерах.
       
        Володимир ПОНОМАРЕНКО,
        радник голови УСВА з міжнародних питань.
        
       
    Довідка «ТТ»
    Володимир Степанович Пономаренко у 1996–1998 р.р. – в.о. начальника Управління Азіатсько-тихоокеанського регіону, Близького і Середнього Сходу та Африки  МЗС України; у 1998 –2002 р.р. – Тимчасовий Повірений у справах України в Ісламській Республіці Пакистан; у 2002–2004 р.р. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Пакистан.
Злочин проти людяності

           75-річчю від початку примусового вивезення остарбайтерів з України в Німеччину було присвячено, зокрема, заходи в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, в яких взяли участь представники Київської міської Спілки ветеранів Афганістану і ветеранської організації Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
        18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші 1500 робітників виїхали 22 січня.  Трагічна річниця примусового вивезення українців до Німеччини вперше відзначається на державному рівні за поданням Українського інституту національної пам’яті та Інституту історії НАН України.
       Використання праці цивільних із території окупованого СРСР від початку війни не планувалося через расові упередження й задля державної безпеки Третього Рейху. Провал  теорії «блискавичної війни» змусив нацистське керівництво переглянути ставлення до залучення жителів окупованих територій. Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го.
       Навесні 1942 року нацисти почали проводити масові облави серед місцевого населення, залучаючи до цих акцій поліцію та солдатів Вермахту. Приписи щодо поводження з примусовими робітниками були дуже суворими. У документі  «Загальні положення щодо вербування і використання робочої сили зі Сходу» впроваджувався термін «остарбайтер» – східний робітник. Вони змушені були носити на грудях спеціальну нашивку – прямокутник з літерами «OST» на блакитному тлі.
       Остарбайтерів транспортували в закритих вагонах, а працювати вони мали в закритих бригадах, окремо від німецьких та інших іноземних робітників, мешкати – в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом.  Листування проходило сувору цензуру.
       У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині.  13,5 мільйона іноземних робітників працювали на примусових роботах на території Німеччини та окупованих нею країн під час Другої світової війни: військовополонені, в’язні концтаборів, цивільні особи.
       Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі 1946 року визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права..

Микола  ДОРОХОВ,
голова Ради ветеранів Військового інституту
КНУ ім. Тараса Шевченка.
В організаціях УСВА
Звітували волинські «афганці»
     
        У Луцьку відбулася VIII звітно-виборна конференція Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
      У роботі конференції, крім делегатів, взяли участь голова УСВА С. В. Червонописький, член ревкомісії УСВА І. А. Курамагомедов, голова Рівненської обласної організації УСВА В. Ф. Горницький, голова Тернопільської обласної організації УСВА С. Є. Лісовий, голова Рівненської міської організації УСВА С. В. Зініч, представник Державної служби України у справах ветеранів війни у Волинській області А. Р. Омельчук, голова обласної Організації ветеранів України О. О. Булавін, голова обласної організації учасників АТО О. А.Твердохліб, радник голови Волинської обласної державної адміністрації Б. К. Кондратюк, голова обласної спілки чорнобильців В. О. Кец, головний лікар поліклініки №1 І. В.
Гнєтньов.
    Після звітів і обговорень делегатами питань порядку денного  відбулися вибори, за результатами яких головою ВОО УСВА знову обраний Григорій Григорович Павлович, а головою ревізійної комісії – Омелян Миронович Баранецький.
    Під час конференції медаллю УСВА «За звитягу» нагороджені ветерани війни в Афганістані та учасники АТО В. І. Бурдак, Ю. Й. Хомич, медаллю «За громадянську мужність» – Г. Г. Павлович.

Олег ТРОФИМЧУК.
Выбор одесских ветеранов

В соответствии  с решением Правления УСВА от 26 ноября 2016 года состоялась  VIII конференция  Одесской областной организации УСВА. 
На конференции обсуждались вопросы социальной защиты ветеранов войны, участников боевых действий, членов семей погибших. Выступила директор департамента охраны здоровья и социальной защиты облгосадминистрации Т. В. Кривая.
Учитывая решение, принятое  Суворовским районным судом Одессы о  признании недействительным решения VII внеочередной  конференции  об избрании председателя, правления, председателя и членов ревизионной комиссии Одесской областной организации УСВА,   делегаты приняли решение провести новые выборы.
Руководителем Одесской областной организации УСВА избран Юрий Михайлович Ермаков, избраны 20 членов правления и председатель ревизионной комиссии – В. Я. Головко.
Пресс-служба Одесской областной организации УСВА.

Буде комплексна соціальна програма

У Чернівецькій обласній державній адміністрації відбулося засідання круглого столу з представниками громадських організацій воїнів-інтернаціоналістів.
Участь у зустрічі взяли виконувач обов’язків голови облдержадміністрації Олег Стецевич, директор департаменту соціального захисту населення Віталій Савкін, представники відповідних структурних підрозділів облдержадміністрації і територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади.
Обговорено проблеми соціального захисту воїнів-інтернаціоналістів та учасників бойових дій часів Другої світової війни, їх належного медичного забезпечення, пільгового перевезення. Розглянуто питання про належне відзначення 28-ї річниці виведення військ з Афганістану і Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Керівник  облдержадміністрації Олег Стецевич поінформував про особливості надання соціального захисту пільговим категоріям населення, зокрема, воїнам-інтернаціоналістам, у контексті реформ і децентралізації. «Наразі відбувається формування нового адміністративно-територіального устрою нашої держави, – сказав він. –  Реформа покликана покращити ситуацію з наданням послуг в усіх сферах суспільного життя. Беззаперечно, що об'єднання територіальних громад вплинена  якість надання послуг пільговим категоріям населення. Наше завдання – налагодити конструктивну співпрацю між всіма пільговиками, зокрема і учасниками бойових дій, і представниками влади на місцях».
Як повідомив директор департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Віталій Савкін, на підтримку статутної діяльності Чернівецької обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану 2016 року було виділено з обласного бюджету за рахунок обласної Комплексної програми соціальної підтримки малозабезпечених верств населення «Турбота» 120 тисяч гривень, у 2017 році на такі цілі передбачено 160 тисяч гривень.
«На оздоровлення  учасників бойових дій – членів організації ветеранів Афганістану торік з обласного бюджету виділено 100 тисяч гривень, 2017 року – 120 тисяч гривень, забезпечені путівками на санаторно-курортне лікування  100 осіб (з них 19 – учасники бойових дій і 81 – інваліди), що становить 68% від потреби», – зазначив В. Савкін.
Учасники зустрічі наголосили на необхідності покращання надання медичних послуг учасникам бойових дій, зокрема, у госпіталі ветеранів війни, вдосконалення системи надання безкоштовних рецептів для видачі ліків відповідним категоріям громадян.
За підсумками обговорення департаменту соціального захисту населення доручено розробити проект розпорядження обласної державної адміністрації про створення робочої групи для написання Комплексної програми соціальної підтримки учасників бойових дій.
Окрім того, увагу присутніх акцентовано на вирішенні ситуації щодо оздоровлення дітей воїнів-інтернаціоналістів. Представникам громадських ветеранських організацій рекомендовано подати в управління молоді та спорту облдержадміністрації списки дітей, які потребують оздоровлення.
Прес-служба Чернівецької
обласної організації УСВА.

ВОСПИТЫВАТЬ МОЛОДЕЖЬ И ПОМОГАТЬ ЛЮДЯМ
        
       В составе Харьковского городского Союза ветеранов  Афганистана работает первичная организация воинов-интернационалистов  областного коммунального производственно-эксплуатационного предприятия «Госпром», которую возглавляет участник боевых  действий в Афганистане полковник запаса Ю.  П. Конотоп (на снимке).
           Юрий Павлович посвятил свою жизнь и воинскую службу авиации, дважды побывал в Афганистане, летал на вертолетах Ми-24 (их называли «крокодилами»), которые всегда поддерживали наземные войска и которых ждали с надеждой на помощь.    
        20 июня 1985 года, находясь на аэродроме Гардеза, офицер получил боевую задачу оказать помощь группе советских десантников, попавших в двойное кольцо засады в горном ущелье.  При  подлете  к десантникам Юрий Конотоп приказал одной паре вертолетов обстреливать склоны горного ущелья, чтобы сковать действия противника. Сам же приземлился на маленькой площадке, забрал  18 десантников, с большим трудом поднял в воздух перегруженный  вертолет и доставил десантников на аэродром. Таких случаев у военного вертолетчика за время службы в Афганистане было множество, каждый вылет сопровождался риском для жизни. За мужество и героизм он награжден орденами Красной Звезды и «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» третьей степени.
        Воин-интернационалист Игорь Иванович Криворученко (на снимке внизу) служил  на таджикско-афганской границе водителем бронетранспортера. В  тяжелых горных условиях он обеспечивал доставку мобильных групп пограничников на боевые задания. За мужество и отвагу, проявленные при  выполнении боевых задач, награжден медалью «За отличие в охране государственной границы СССР».
        Воин-интернационалист Сергей Григорьевич Змиев – пограничник. Служил в провинции Кундуз в составе мотоманевренной группы, обеспечивавшей проводку автомобильных колонн с гуманитарными грузами для населения Афганистана. Участвовал в боевых действиях против бандформирований, которые препятствовали доставке гуманитарных грузов, минируя дороги и устраивая засады, тем самым нанося урон  автомобильным колоннам. За безупречное выполнение воинского долга и проявленное мужество  награжден медалью «За отличие в охране государственной границы СССР».
            – Одну из главных задач наша первичная организация видит в  работе по патриотическому воспитанию молодежи на примерах героических подвигов воинов-интернационалистов, выходцев из Украины, – говорит Юрий Конотоп. – Цель работы – внести свой вклад в воспитание патриотов нашей родной Украины, чтобы молодое поколение было готово к защите  ее независимости.
        Воины-интернационалисты организации посещают школы Харькова, выступают перед учащимися, рассказывая о подвигах и мужестве наших земляков на многострадальной афганской  земле. Особенно частыми гостями они бывают в средних школах № 131 и №132. Воинам-интернационалистам есть что рассказать ученикам.
        Стало доброй традицией оказывать материальную помощь ученикам, оставшимся без родителей, детям, отцы которых погибли в АТО, защищая Родину.
        – Уже несколько  лет  мы  оказываем  материальную  помощь  учащимся-сиротам. К началу учебного года дарим подарки и оказываем материальную помощь сиротам из школы № 131, – рассказывает ветеран войны, частый гость школы В. Куценко (на снимке справа). – Наша организация в прошлом году закупила продукты на 3500 гривен для личного состава восточного корпуса, выполняющего боевые задачи в зоне АТО; подарили библиотеке школы №131 художественную литературу на 1600 гривен; закупили три комплекта обмундирования на 9100 гривен для воинов Национальной гвардии, направлявшихся в АТО; отремонтировали перевязочную комнату в урологическом отделении Харьковского военного госпиталя на 5000 гривен (начальник отделения – полковник медицинской службы В. Н. Гриневич); к началу учебного года оказали материальную помощь  семи  детям-сиротам школы №131 на 700 гривен; к Новому году вручили подарки восьми таким ребятам на 480 гривен и оказали им материальную помощь на 400 гривен; помогли школе №132 в проведении тренировочных стрельб в клубе «Сафари» на 500 гривен; оказана бесплатная юридическая помощь трем воинам-интернационалистам в судебных процессах.
       В. КУЦЕНКО,
       пресс-служба ХГСВА.
Патріотичне виховання
Обпалені війною
     З ініціативи керівника музею воїнів-«афганців» «Кімната Пам’яті» Я. І. Богач у Тернопільському технічному ліцеї відбулася зустріч «Їх долі обпалені війною», присвячена Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 28-й річниці виведення радянських військ з Афганістану.
      До ліцею запросили гурт воїнів-«афганців» «Інтерконтингент» (керівник – Михайло Типило). Пісні цього колективу до глибини запали в душі кожного присутнього в залі, змусивши на мить уявити біль матерів, які не змогли побачити своїх синів, горе дружин, яких ніколи не обійме коханий, дітей, котрі назавжди залишилися без теплої батьківської любові... Не забули згадати в піснях Небесну Сотню і сучасні події в зоні АТО.
      Пам'ять тих, хто не повернувся з поля бою, вшанували хвилиною мовчання. Можливо, раніше тема війни була для учнів не настільки близькою, але зараз це болюча рана для кожного з нас.
      Ми щиро вдячні нашим гостям, які пройшли страшну війну, а сьогодні зайняли активну громадянську позицію, ставши справжніми вихователями юного покоління. Тож маємо надію, що такі зустрічі посіють в душі учнів зерна поваги до славних земляків, а разом з тим зійдуть і перші паростки шани й любові до рідної землі, що й називається патріотизмом.
Ярослава БОГАЧ.
Учатся у фронтовиков
     
      В харьковской средней школе №10 состоялся урок мужества.  Старшеклассники пообщались с участниками боевых действий в Афганистане, Чехословакии и уже сегодняшними ветеранами – участниками АТО.
      Заместитель председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Геннадий Ломакин поделился своими воспоминаниями о службе, рассказал о том, чем сейчас занимаются ветераны локальных войн, о воинской дружбе и боевом братстве. Он пригласил ребят поучаствовать в ежегодном литературно-художественном конкурсе «Во имя жизни, мира и любви…», который уже несколько лет проводится в Харькове и области.
      Депутат горсовета, участник боевых действий в зоне АТО Иван Ракич рассказал о своей службе, о боевых товарищах,  которые сегодня защищают суверенитет Украины, охраняют мирное небо нашей страны.
      Ветераны пожелали школьникам хорошо учиться, быть достойными наследниками старших поколений и если придется, то без всяких сомнений стать на защиту нашей Родины.
     
      Пресс-служба ХГСВА.
Поздравляем!
Заслуженная победа
      Фильм херсонских воинов-интернационалистов Виктора Быкодира и Александра Елагина «Зенитчица» получил очередное международное признание, став лауреатом третьей степени VIII Независимого международного интернет-фестиваля авторского кино.
      Кинолента рассказывает о судьбе ефрейтора Алевтины Ивановны Коробковой. Фильм условно можно разделить на три части. Первая – «Долг» – о детстве и юности героини, о том, что у девушки не возникло и тени сомнения идти на фронт, когда в класс к школьникам пришёл военный с вопросом: «Кто готов защищать Родину?» «Встали все, как один», - говорит героиня.
      Алевтина дошла до Берлина со своим самоходным артиллерийским орудием, на лицевой части которого было выбито три звёздочки (это означало – сбиты три самолёта). Девушка стояла с карабином на посту, ходила в атаку с пехотой, выполняла все задания, которые ей поручали командиры.
      Во второй части, которая называется «Доброта», рассказывается о молодом раненом немецком солдате. Во время зачистки Брянского леса девушке пришлось сопровождать его, и до сих пор Алевтина Ивановна помнит то чувство сострадания, которое испытывала даже к раненому врагу. Какие чувства испытывала она, видя смерть своих сослуживцев, боевых побратимов каждый день…
      Третья и заключительная часть – «Любовь» – о глубоком чувстве, ставшем главным в течение всей жизни. Командир самоходного артиллерийского орудия Николай Гусев был тем единственным и неповторимым для Али. Потрясает душевная чистота молодых людей, любви которых, увы, помешала война. 6 марта 1945 года при взятии Кенигсберга Николай погиб, а Аля всё ждала... Хотя жизнь и подарила ей семью, но та любовь навсегда осталась в сердце.
      «Зенитчица» – документальный фильм о долгой достойной жизни, в которой есть всё: патриотизм и готовность к подвигу, стремление отдать в любую минуту собственную жизнь на благо Родины, искренняя любовь,  долгий путь, кульминацией которого стал рассказ 92-летней героини. А может, это жизнь во имя памяти подвига? Пусть зритель сам думает в реалиях нашего времени ...
       Поздравляем создателей фильма – наших боевых товарищей Александра Елагина и Виктора Быкодира с заслуженной победой на независимом конкурсе, где голосование было народным!
       Надежда ЛЕБЕДЕВА.
ДІЙСНА ДОПОМОГА ЧИ ПІАР?
        В Україні набирає обертів флешмоб  #22PushupChallenge. Для попередження самогубств, з метою звернути увагу до вирішення проблем ветеранів з посттравматичними  розладами для адаптації у мирному житті  з’явився рух, суть якого – 22 віджимання від підлоги. Процес треба зняти на відео й викласти у соціальну мережу.
     Флешмоб у перекладі з англійської – миттєвий натовп, заздалегідь спланована акція, в якій велика група людей з’являється в громадському місці, виконує обговорені дії й швидко зникає.
         Торік департамент у справах ветеранів США оприлюднив жахливі цифри про самогубства серед ветеранів. Така проблема є і в нашій державі. За офіційними даними за минулий рік 63 військовослужбовця Збройних Сил України  закінчили життя самогубством.
В Україні флешмоб набирає популярності. У ньому беруть участь  рядові військовослужбовці, офіцери, генерали. Підключилися до нього і ветерани Військового інституту. Це стало модно не тільки для представників військових формувань, але і для цивільних людей, зокрема народних депутатів, представників структур влади.
     Але цей захід викликає подвійне почуття: чи дійсно це допоможе ветеранам вирішити їхні проблеми? Усі віджимаються,  водночас одна із посадових осіб, фіктивно пославшись на списки учасників АТО, стала зі своїми родичами власницею кількох гектарів землі. Законодавці віджимаються, але ветерани не можуть знайти собі роботу, сім’ї загиблих соціально не захищені.  Представники владних структур віджимаються, а ветерани з інвалідністю не можуть отримати протез замість руки чи ноги, що втратили  під час бойових дій…
         Щоб створити дієву державну  систему допомоги учасникам АТО для організації та проведення заходів відновлення психологічного стану, реабілітації (реадаптації) психо-травмованих військовослужбовців, керівники різного рангу замість дійсного вирішення проблем ветеранів заходились, здається,  власним піаром.

Микола ДОРОХОВ,
голова Ради ветеранів Військовогоі нституту
КНУ імені Т. Шевченка, учасник бойових дій в Афганістані.
Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ

        ЛЕГАСОВА Любов Володимирівна – заступник генерального директора з наукової роботи  Національного музею історії України у Другій світовій війні.  
        Бере активну участь у керівництві й створенні матеріальної бази музею, багатьох творчих музейних експозицій, присвячених подіям в Афганістані, воїнам-інтернаціоналістам. Проводить наукову і виховну роботу з населенням України, насамперед з молоддю, на прикладах героїзму і самовідданості учасників бойових дій в інших державах.
     ЛЕЛИК Петро Васильович — український політолог, публіцист, аналітик, радник Прем'єр-міністра Л. Кучми, керівник аналітичного центру при Президентові України, автор багатьох публікацій.
      Народився 1960 року в селі Лосяч  Борщівського району, Тернопільської області. У 1987 році опублікував у співавторстві з Андрієм Лазарчуком російськомовну статтю «Големхочетжить», в якій критично аналізувалося походження і становлення радянського адміністративно-господарського апарату. З огляду сучасності у тій статті не було враховано всі вагомі обставини, тому висновки й рекомендації вийшли хибними.
     У 1989–1990  — довірена особа на виборах у ВР УРСР відомого дисидента В. Чорновола. У 1990–1992 працював у Львівській обласній раді.
    У 1992–1993 — радник Прем’єр-міністра Л. Кучми. 1994–2004  — керівник аналітичного центру при Президентові України.
    Активно підтримував громадсько-політичний рух ветеранів Афганської війни, був радником голови УСВА з політичних питань.
      Після Помаранчевої революції усунутий з посади, але продовжував займатися політологією і публіцистикою. Критикував «помаранчевих» керівників держави В. Ющенка,  Ю. Тимошенко та  A. Яценюка за відсутність державного мислення і дріб'язковість, за допущення в Україні панування олігархату «Великого базару» і практики соціал-дарвінізму.
      Після приходу до влади В. Януковича передбачав ще один Майдан, що і справдилося у листопаді-грудні 2013 року у вигляді Євромайдану.
      Головним завданням української держави в сучасних умовах вважав «усунення великого капіталу від влади і припинення практики соціал-дарвінізму».
      Публікації: «Голем хочет жить» (1987), «Зимбабве как национальная мечта» — 1, 2 (2009), «Країна загального режиму» — 1, 2 (2011).
       Раптово помер 3 лютого 2013 року.

         ЛЕСІК Лариса Іванівна – головний бухгалтер Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) до 2013 року.
         Багато зусиль віддавала вирішенню питань фінансового забезпечення статутної діяльності організацій УСВА.

       ЛІПАТОВ Валентин Миколайович – український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол  (26 лютого 1992 р.).
      Народився  9 квітня 1930 року в  Смілі на Черкащині. 
      Був заступником Постійного представника Української РСР в Організації Об'єднаних Націй. З 11 червня 1985 р. до 29 березня 1996 р. — заступник міністра закордонних справ України. Член делегації України на 49-й сесії Генеральної асамблеї ООН.
    Власним авторитетом і діяльністю підтримував міжнародну діяльність УСВА, передусім, у гуманітарній сфері, ліквідації наслідків Афганської війни, розшуку військовослужбовців, які пропали без вісті й потрапили у полон в Афганістані у період 1979–1989 р.р.
     Член митно-тарифної ради України. Член урядової групи для ведення міжурядових переговорів з країнами – учасницями будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд у питаннях, пов'язаних з продовженням спорудження цього комбінату, а також для координації роботи іноземних підрядних організацій.
    Член української частини Міжурядової українсько-німецької комісії у справах депортованих німців, які повертаються в Україну.

        ЛИСИЦЬКИЙ Віктор Іванович – український політичний і державний діяч.
Народився 6 серпня 1945 р.  в селі Шаркоє Ошської області Республіки Киргизстан. У 1949 р. родина повернулася в Миколаїв.
       У  1963 р. закінчив Миколаївський суднобудівний технікум, технік-теплотехнік; у 1973 р. закінчив Миколаївський суднобудівний інститут ім. адм. С. О. Макарова, інженер-механік; у 1981 р. закінчив заочну аспірантуру НДІ по ціноутворенню Ради Міністрів СРСР, кандидат економічних наук.
      Починаючи з 16 років, більше чверті століття працював на Чорноморському суднобудівному заводі, де пройшов шлях від слюсаря до заступника генерального директора з економіки.
     У 1961 –1962 – слюсар ЮТЗ «Заря», Миколаїв. 1964 – слюсар ЗСУ №462 тресту «Укренергочормет», Запоріжжя. 1964–1967 – служба в армії, в/ч 11945 у Бельцах, Молдова. 1967–1991 – працював у  ВО «Чорноморський суднобудівний завод» у Миколаєві на посадах інженера, старшого інженера, заступника начальнику відділу АСУВ, головного економіста, заступника генерального директора з економіки.
     У 1991 – 1992 –  заступник Повноважного представника України в Російській Федерації (Москва). У 1992–1993 – завідувач відділом і заступник завідувача відділом Адміністрації Президента України. 1994–1995 – заступник начальника управління Кабінету  Міністрів України. 1995–1999 – радник і керівник групи радників голови Національного банку України. 1999 – 2001 –  урядовий секретар Кабінету Міністрів України. 2001–2002 – директор Державного департаменту інформатизації та комп’ютерних мереж.  З 2002 – радник голови правління «ПриватБанк», Дніпропетровськ.
      Народний депутат СРСР, входив до складу Міжрегіональної депутатської групи. Своєю роботою у Верховній Раді СРСР і органах державної влади України постійно підтверджував вірність правоцентристським ідеалам розвитку суспільства. Член політичної партії України «Християнсько-демократичний союз», секретар партії з соціально-економічних питань.
         Працюючи на відповідальних державних посадах, підтримував діяльність УСВА, з повагою ставився до ветеранів війни в Афганістані.
Автор великої кількості статей з питань макроекономічної політики, розвитку виконавчої влади та інформатизації. У співавторстві з Віктором Ющенком написав книгу «Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні».

На захисті прав ветеранів
На вимоги «афганців»
        На вимоги ветеранів афганської війни, зокрема учасників проведених акцій і зустрічей на високому рівні представників УСВА і парламенту, Верховна Рада України ухвалила закон щодо запровадження електронного квитка у міському пасажирському транспорті, в якому за фактом відтерміновано монетизацію пільг на перевезення в усіх видах транспорту.
        За закон реєстраційний № 4121  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті» 17 січня 2017 року проголосували 265 депутатів, повідомляє кореспондент Укрінформу.
        Закон ухвалено у зв'язку з тим, що сьогодні чинними нормативно-правовими актами не врегульовано питання щодо можливості впровадження світового досвіду використання сучасних ефективних електронних автоматизованих методів обліку пасажироперевезень у міському пасажирському транспорті.
             У пояснювальній записці до документа зазначено, що  нинішня система оплати та контролю проїзду в міському пасажирському транспорті є застарілою та має багато недоліків: саме по собі використання паперових квитків (які часто взагалі відсутні) не дає можливості проконтролювати реальний пасажиропотік на маршрутах громадського транспорту і відповідно – обіг готівкових коштів; призводить до погіршення рівня безпеки перевезення пасажирів громадським транспортом.
             Очікується, що впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду забезпечить багато економічних переваг. Електронний облік пасажиропотоку на маршрутах громадського транспорту дозволить оцінити реальний обіг коштів, а відповідно – оцінити обгрунтованість тарифів на перевезення і можливості оновлення автопарку перевізника. Окрім того, система забезпечить можливість зручної, швидкої оплати і контролю проїзду, а також зменшиться час затримки громадського транспорту на зупинках. Це також дозволить впроваджувати різноманітні гнучкі тарифні системи.
             Законом встановлено і обов'язкове забезпечення пільгових категорій населення там, де запроваджено автоматизовану систему, відповідними електронними квитками.
              Закон надає повноваження органам місцевого самоврядування впроваджувати автоматизовані системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та самостійно визначати порядок їх функціонування, а також затверджувати правила користування міським пасажирським транспортом.
       
            Президент України Петро Порошенко підписав закон про запровадження  єдиного електронного квитка у міському громадському транспорті.  Згідно з інформацією, оприлюдненою на офіційному сайті Верховної Ради, закон №4121 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті" повернули до парламенту з Адміністрації Президента з підписом глави держави 3 лютого.
                Закон вводить автоматизовану систему оплати проїзду в міському пасажирському транспорті, надає відповідні повноваження органам місцевого самоврядування, встановлює обов'язковість забезпечення пільгових категорій населення електронними квитками в населених пунктах, де запроваджено автоматизовану систему обліку оплати проїзду, і визначає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за проїзд пасажира без реєстрації або компостування проїзних документів.
Прес-служба УСВА.
swscan0000602006.jpg
Врятуємо бібліотеку!

Голові Федерації профспілок України
Г. В. Осовому
Шановний Григорій Васильович!

   Звертаюся до Вас як голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), а також як голова наглядової ради Національної бібліотеки для дітей.
   Приміщення нашої спілки в Луцьку – в близькому сусідстві з профспілковою бібліотекою на проспекті Молоді. Наші ветерани, члени їхніх сімей є читачами цієї бібліотеки, ми у них часто проводимо наші зустрічі й маємо з колективом бібліотеки дружні стосунки.
   Президія ФПУ 20.12.2016 року прийняла рішення про продаж приміщення бібліотеки під комерційне використання. Як стало відомо нашим ветеранам-«афганцям», це рішення прийнято не лише без врахування громадської думки, але і без рішення президії федерації профспілок області.
   Незрозуміла причина цього продажу, адже бібліотека перебуває на самофінансуванні, не має боргів ні по зарплаті 10 працівників, ні перед бюджетом, ні перед комунальними установами.
   Прошу Вас ініціювати відміну цього рішення, оскільки, на мою думку, воно суперечить ідеологічним засадам діяльності профспілок, по-перше, і, по-друге, залишить найбільший мікрорайон Луцька без такого культурного і соціального закладу.
   Уже зараз громадська думка жителів міста, які дізналися про намір продажу, працює не на авторитет профспілок.

З повагою – 
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА,
голова наглядової ради Національної бібліотеки для дітей України.

image_067.jpg
Что изменилось в новом году?

     С 1 января 2017 года вступили в силу законы Украины «О Государственном бюджете Украины на 2017 год» от 21.12.2016 № 1801 (далее — Закон 1801), «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины» от 06.12.2016 № 1774 {далее — Закон 1774), которыми урегулированы отдельные вопросы пенсионного обеспечения в 2017 году.
     Предлагаем вашему вниманию обобщенные данные о пенсионных изменениях, которые произошли в этом году.
     1. Законом 1801 с 01.01.2017 размер прожиточного минимума для лиц, утративших трудоспособность, составляет 1247 грн, с 01.05.2017 — 1312 грн, с 01.12.2017 — 1373 грн.
Размер прожиточного минимума на одного человека в расчете на месяц с 01.01.2017 составляет 1544 грн, с 01.05.2017 — 1624 грн, с 01.12.2017 — 1700 грн.
      Прожиточный минимум для трудоспособных лиц с 01.01.2017 составляет 1600 грн, соответственно максимальная величина базы начисления единого взноса равняется 40000 грн (двадцать пять размеров прожиточного минимума для трудоспособных лиц, установленного законом), на которую начисляется единый взнос. С 01.05.2017 этот показатель установлен в размере 1684 грн, максимальная величина — 42 100 грн. С 01.12.2017 прожиточный минимум для трудоспособных лиц составит 1762 грн, максимальная величина — 44 050 грн.
     2. Согласно Закону 1774:
     2.1. В 2017 году продлен особый порядок выплаты пенсии работающим пенсионерам, который действовал в 2016 году. Вместе с тем введен новый порядок выплаты пенсии отдельным категориям работающих пенсионеров.
     В связи с внесением изменений в законы Украины «О судебной экспертизе», «О Национальном банке Украины», «О службе в органах местного самоуправления», Положение о помощнике-консультанте народного депутата Украины, утвержденное Постановлением Верховной Рады Украины от 13.10.1995, выплата пенсии лицам, которые работают:
   – в должностях судебных экспертов, служащим Национального банка в период работы в Национальном банке, в должности помощника-консультанта народного депутата Украины (кроме инвалидов I и II групп, инвалидов войны III группы и участников боевых действий, лиц, на которых распространяется действие пункта 1 статьи 10 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»);
– в органах местного самоуправления должностными лицами местного самоуправления (кроме инвалидов I и II групп, инвалидов войны III группы и участников боевых действий, лиц, на которых распространяется действие пункта 1 статьи 10 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», и лиц, на которых распространяется действие Закона Украины «О статусе ветеранов военной службы, ветеранов органов внутренних дел, ветеранов Национальной полиции и некоторых других лиц и их социальной защите»), осуществляется в следующем порядке: пенсии, назначенные согласно законодательству Украины, размер которых превышает 150% прожиточного минимума, установленного для лиц, утративших трудоспособность, выплачиваются в размере 85% назначенного размера, но не менее 150% прожиточного минимума, установленного для лиц, утративших трудоспособность.
     Указанный порядок выплаты распространяется на работающих лиц независимо от закона, по которому им назначена пенсия.
     Выплата пенсий, назначенных лицам, на которых распространяется действие Закона Украины «О статусе ветеранов военной службы, ветеранов органов внутренних дел, ветеранов Национальной полиции и некоторых других лиц и их социальной защите», согласно законам Украины «О государственной службе» и «О пенсионном обеспечении
лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» в период работы в должностях государственной службы, определенных Законом Украины от 10.12.2015 № 889-ІІІ «О государственной службе», а также в должностях и на условиях, предусмотренных законами Украины «О прокуратуре», «О судоустройстве и статусе судей», а также выплата пенсии другим лицам, которым пенсия назначена согласно законодательству, в период службы в органах местного самоуправления осуществляется в полном объеме.
     Особый порядок выплаты пенсии в 2017 году не применяется к лицам, которые проходят военную службу или находятся в должностях в Национальной полиции Украины.
     2.2. По 31.12.2017 максимальный размер пенсии (с учетом надбавок, повышений, дополнительной пенсии, целевой денежной помощи, пенсии за особые заслуги перед Украиной, индексации и других доплат к пенсии, установленных законодательством, кроме доплаты к надбавкам отдельным категориям лиц, имеющих особые заслуги перед Родиной) не может превышать 10 740 грн.
     3. Согласно Налоговому кодексу Украины изменен размер пенсии, которая является базой для налогообложения.
     Налог на доходы физических лиц и военный сбор взимаются с пенсий/ ежемесячного пожизненного денежного содержания, если их размер превышает десять размеров прожиточного минимума для лиц, утративших трудоспособность (в расчете на месяц), установленного на 1 января отчетного налогового года, — в части такого превышения. Базой налогообложения является размер, который превышает 12 470 грн в месяц (в 2016 году — 10 740 грн). Ставка налога на доходы физических лиц — 18%, военного сбора — 1,5% базы налогообложения.
     Круг лиц, которым предоставляются льготы по взысканию налога, остался неизменным.

«Пенсійний кур'єр».
Добрі справи молодих ветеранів

       Дмитро Зубович іще зовсім недавно тримав у руках зброю, а сьогодні він воює на іншому фронті, відстоюючи права своїх побратимів.
      — Якщо ми не переживатимемо за кожного нашого пораненого товариша й не доводитимемо, що йому потрібна допомога, то чиновники не дбатимуть про воїнів АТО, як колись забували про «афганців», — стверджує Дмитро. — До кожного бійця держава повинна ставитися як до героя.
        Сказано — зроблено. Разом з однодумцями він створив у Бердянську ветеранське товариство. А відповідно до державної програми існує фінансування ветеранських громадських організацій. Тож із травня минулого року діє міська громадська організація на чолі з Дмитром Зубовичем — «Товариство ветеранів АТО — Бердянськ». Окрім того, сьогодні Дмитро – член виконкому й безпосередньо займається питаннями учасників АТО і військових.
        Основна мета діяльності товариства — сприяти консолідації й координації зусиль ветеранів АТО, сімей загиблих, їхніх об’єднань у справі широкого ефективного використання наявних можливостей для забезпечення захисту їхніх політичних, економічних, соціальних прав, для надання оздоровчої, психологічної, моральної та матеріальної допомоги, зокрема, для розв’язання житлових проблем.
— У Бердянську були проблеми із виділенням ветеранам земельних ділянок. Особливо гостро це питання стояло 2015 року. Проте сьогодні ситуація змінилася на краще. Уже 170 учасників АТО мають свої шість соток, — говорить Дмитро.
      На рахунку членів організації є чимало добрих справ. Зокрема, з допомогою меценатів у ветеранському приміщенні створено хостел для тимчасового перебування атовців. На базі дитячого оздоровчого центру «Червона гвоздика» організували перший регіональний з’їзд сімей інвалідів війни і сімей бійців, загиблих в АТО. На відпочинок, оздоровлення і реабілітацію приїхали дорослі й діти з усіх куточків Запорізької області. Саме в Бердянську учасники антитерористичної операції з Буковини проходили арт-терапію в «Академії ремесел».
      А ще були безкоштовні ковзанки для дітей бійців АТО, уроки мужності з участю захисників України. Напередодні Дня незалежності України тут відкрили стенд, присвячений загиблим героям АТО: жертвами неоголошеної війни на Донбасі стали 12 жителів Бердянська і  району.

Наталія ЗАДВЕРНЯК
(«Народна армія»).
Люди і час
Секунда на подвиг
       Трудно переоценить роль советских военных специалистов в деле становления корейской государственности, включая обеспечение безопасности её высшего руководства. Советский военный специалист, украинец, младший лейтенант Яков Новиченко спас Ким Ир Сена и других руководителей КНДР от гибели.
        Заместитель начальника 7-го управления Главного политуправления армии и флота составил донесение о подвиге Новиченко: «1 марта 1946 года в Пхеньяне на Вокзальной площади во время митинга по случаю мартовского антияпонского восстания в 1919 году младший лейтенант Новиченко Яков Тихонович (рождения 1914 г., уроженец Новосибирской области, Доволенского района, село Травны) совершил героический подвиг.
        Товарищ Новиченко командовал взводом, выделенным для охраны трибуны и наблюдения за порядком на площади. Расставив своих подчинённых и отдав последние распоряжения, он поднялся на нижнюю площадку трибуны. В этот момент из толпы была брошена граната на трибуну, где стояли руководители Временного народного комитета Северной Кореи во главе с Ким Ир Сеном и представители советского военного командования. Тов. Новиченко в целях спасения стоявших на трибуне схватил гранату, намереваясь отбросить её в сторону, но она разорвалась у него в руке.
        В результате взрыва у тов. Новиченко раздроблена кисть правой руки, которую уже ампутировали, ранены обе ноги, левая рука и левый глаз».
        Отбросить в сторону гранату Новиченко не мог – шла многолюдная демонстрация. И он накрыл её своим телом.
        Майор медицинской службы Елизавета Богданова, принявшая Новиченко в госпитале, сделала такую запись: «Оторвана правая рука, многочисленные повреждения грудной клетки, выбит левый глаз, многочисленные ранения на других участках тела, особенно повреждены пальцы на стопах, в которых торчали сплошные осколки».
Несмотря на ужасные раны, младший лейтенант выжил. Оперировавший его хирург утверждал, что жизнь офицера спасла толстая книга, спрятанная за пазухой. Якобы она приняла на себя осколок, который в ином случае поразил бы сердце. 
        После выписки из госпиталя Яков Тихонович получил от Ким Ир Сена портсигар с дарственной надписью: «Герою Новиченко от председателя Народного комитета Северной Кореи Ким Ир Сена». Государственных наград в КНДР тогда не было.
        После утраты руки он был вынужден демобилизоваться,  вернулся в родное село в  Новосибирской области, жил размеренной деревенской жизнью с женой и шестью детьми. 
        Яков Новиченко родился 28 апреля 1914 года в семье украинских переселенцев, в Красной армии – с 1938-го, на офицерских должностях – с 1944-го.
         За образцовое выполнение заданий командования на фронте борьбы с японскими захватчиками и проявленные при этом доблесть и мужество командир взвода 209 мотобатальона 209 танковой бригады 10 механизированного корпуса младший лейтенант Я. Т. Новиченко был представлен к медали «За отвагу» и от  имени Президиума Верховного Совета СССР приказом по войскам 25-й армии № 0171/н от 29 декабря 1945 года по личному составу был награждён медалью «За боевые заслуги».
        Судя по документам, обнародованным в последнее время, только в 1948 году по прямому ходатайству Маршала Советского Союза Мерецкова (вх. 07982 – 16.4.48; исх. ГУК 995853 – 17.3.47) был оформлен Наградной лист на награждение командира взвода 34 мехполка 19 мехдивизии младшего лейтенанта Новиченко орденом Красного Знамени, в котором были заполнены  не все пункты анкетной части, а в разделе «Краткое, конкретное изложение личного боевого подвига или заслуг» записано следующее: «1 марта 1946 года, будучи в охране трибуны, на которой находились руководители Компартии Кореи, правительство Кореи и представители сов. командования, во время демонстрации корейского народа в Пхеньяне перехватил брошенную на трибуну гранату, чем спас жизнь находившихся на трибуне лиц. Разрывом гранаты оторвана кисть правой руки и нанесено 5 ранений по телу».
        Далее идёт ссылка на резолюцию генерала Лободы: «Если будем награждать ещё раненых – включить в проект Указа».
        Указом Президиума Верховного Совета СССР от 30.05.1951младший лейтенант Я. Т. Новиченко за свой подвиг в Корее в 1946 году награждён орденом Красного Знамени.
        Вспомнили о подвиге офицера Новиченко в 1984 году, когда Ким Ир Сен отправился с официальным визитом в СССР. Он попросил разыскать своего спасителя, по пути в Москву встретился с ним в Новосибирске и объявил решение о присвоении ему 28 июля 1984 года звания Героя Труда КНДР.
        После встречи с вождём Кореи Яков Тихонович со своей большой семьёй каждый год отправлялся отдыхать в Северную Корею. Имя «Яков» стало пользоваться в КНДР необыкновенной популярностью. В 1985 году в прокат вышел совместный корейско-советский фильм «Секунда на подвиг», повествующий о тех событиях, а в 1987 году в Корее скульптор Ли Пхен Иль создал монумент «Интернационалист Новиченко» (на снимке), возле которого в день рождения героя проводятся торжественные мероприятия и возлагаются цветы.
        Ким Ир Сен и Яков Новиченко скончались в один год – в 1994-м, но семья Ким Ир Сена, его сын и внук продолжали оказывать знаки внимания семье Новиченко.

                     Валерий АБЛАЗОВ.
ЗВАНИЕ ПО ПРИЗВАНИЮ
       В Колонном зале Киевской городской администрации первый заместитель мэра столицы Г. В. Плис от имени Президента Украины вручил высокие награды киевлянам, среди которых и представитель Киевского городского Союза ветеранов Афганистана Иосиф Борисович Осташинский.
      За большой личный вклад в реализацию государственной политики в сфере социальной защиты и реабилитации людей с инвалидностью, многолетнюю  безупречную работу, высокий профессионализм ему присвоено почетное звание «Заслуженный художник Украины».
      Про искусство Осташинского уже не раз писалось в средствах массовой информации, в газете «Третій тост» и на сайте УСВА. Это, можно сказать, первый человек в мире, придумавший создавать из спичек не просто копии архитектурных шедевров, впечатляющих зданий, храмов и святынь, а стереобарельефы, как сейчас модно говорить – картины 3D. Причем, очень точные, со строго выдержанными размерами,  с математическими и инженерными тонкостями.  Кроме спичек используются и другие материалы. Храмы, созданные руками мастера, просто светятся, обладают позитивом и солнечной доброй энергетикой, как бы сказали экстрасенсы. А вот священники всех конфессий говорят кратко и емко – благодать.
      Уникальные работы Иосифа Осташинского стоят немалых денег. А вот автор этих шедевров – бессребренник, живет скромно, имея – нет не автомобиль, а обыкновенный старенький  велосипед, который хранит на балконе.
      У этого человека – богатство настоящее, истинные ценности, которые приобрел за свою жизнь: достойная биография, честное имя, которым гордятся близкие, чудесная любимая семья – жена, дочь, зять, внучка и внук. А еще — массы писем, открыток, которые ему шлют из всех уголков мира. Иосиф Борисович помещает эти благодарности, отзывы о выставках и откровенные письма, стихи  в сборнички, указывая их авторов, чтобы людям было приятно. И, конечно же, издает их и дарит. Притом еще ездит  по стране и дает бесплатные мастер-классы.
      Его ждут дети, педагоги, волонтеры. Его спичечные «Звезды Удачи» учатся делать дети из киевских, запорожских, днепропетровских, ивано-франковских школ. Его «Звезды Победы» – в карманчиках камуфляжей многих солдат, воюющих в зоне АТО.
    Иосиф Борисович трижды отмечен в Книге рекордов Украины, выставки его работ экспонировались в залах Верховной Рады Украины, престижных картинных галереях,  музеях и школах столицы и регионов  Украины. Ими  восхищались правительственные чиновники, президенты Украины. Было знакомство  с послом Израиля в Украине на одной из встреч, где демонстрировались фотографии синагог мира.  По просьбе присутствующих Иосиф Осташинский рассказал о своем ноу-хау в искусстве. Сколько же разных синагог воспроизвел художник в своих барельефах-миниатюрах! Слушали тогда Иосифа Борисовича с большим интересом. Еще бы, ведь он – автор учебника по “спичечному” делу,  документальный герой многих книг… К тому же, многие годы  активно занимается благотворительностью.
    А какое удивление в глазах у всех, когда Осташинский – инвалид  войны, участник советско-китайского конфликта надевает свои награды. Впору пошутить: покойный Брежнев отдыхает. Но, в отличие от генсека, все они — заслуженные, выстраданные. И за ратный подвиг, и за искусство. Когда-то, прикованный к госпитальной кровати, он, превозмогая боль, учился искусству, чтобы быть полезным людям. И смог достигнуть всеобщего признания своего творчества, и почетное звание подтверждает это.
Алина ТРЕТЯК.
Друга неоголошена війна
 
    Афганістан не минув для Василя Нечипорука безслідно, як і для всіх, хто пройшов через горнило неоголошеної війни. Незаживаюча рана Афганістану – назавжди в їхній пам’яті. Для когось, можливо, ті події – вже історія, а для когось – біль, сторінки біографії, сторінки життя, яких не зітреш і не вирвеш.
      Для молодого Василя Нечипорука, уродженця села Іванька Липовецького району Вінницької області, Афганська війна розпочалася наприкінці 1981 року. 22 вересня він був призваний до армії. Військову підготовку проходив у місті Ілотань (Туркменська РСР). У грудні того ж року продовжив службу в артилерійському полку міста Кундуз (ДРА). Брав участь у рейдах і бойових операціях. У листопаді 1983 року звільнився в запас.
      Закінчив Вінницький політехнічний інститут за фахом інженер-програміст. Займався підприємницькою діяльністю. Разом з дружиною Маргаритою виростив двох дочок і сина. Нагороджений медаллю «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», Грамотою Президії Верховної Ради СРСР, відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «25 років виведення військ з Афганістану».
      Василь Степанович проніс пам’ять про війну через довгі роки для того, щоб наш народ міг у повний голос сказати «Ні!» новим кровопролиттям і застерегти всіх від їх розв’язування, але, на жаль, сталося найстрашніше. Майдан, революція, війна на сході – все це нова історія України. Ці сумні події сформували нове суспільство справжніх патріотів, безстрашних українців.
      Одним з таких людей є учасник бойових дій в Афганістані, заступник начальника штабу обласної самооборони, волонтер Василь Нечипорук. Коли на сході країни в березні 2014 року почалася війна, хоч і неоголошена (і в Афганістані була неоголошена), багато наших земляків стали допомагати військовим, і в перших лавах – воїни-«афганці». Не міг залишатись осторонь і Василь Степанович.
      У травні 2014 року, після анексії Росією українського Криму, почалися події в Слов’янську, перші батальйони добровольців рушили на схід України. Наша армія була, м’яко кажучи, не готова до війни. Не було фінансування, не налагоджено постачання найнеобхіднішого, навіть питної води бракувало…
      Василь прийняв рішення: треба їхати на допомогу. Перший гуманітарний вантаж у зону АТО збирали всім миром, відгукнулися всі небайдужі вінничани: студенти, школярі, бізнесмени, заклади культури, релігійні громади і небайдужі громадяни. Приносили у штаб речі першої необхідності, предмети гігієни, продукти харчування, військову амуніцію. Василь Нечипорук налагодив власний «Бусик» і сів за кермо. З першої поїздки він занурився в атмосферу братерства, взаємовиручки, взаємодопомоги, згадав свої молоді роки… Так було в Афганістані…
        На сьогоднішній день він здійснив понад 80 поїздок на схід України. Це Слов’янськ, Щастя, Піски, Дебальцеве, Маріуполь, Мар’їнка, де чекають на допомогу наші військовослужбовці й ті, хто живе на лінії розмежування. Василь Степанович жартома каже: «Я частіше там, ніж вдома…»
      Найбільше закарбувалася в пам’яті поїздка у квітні минулого року в Мар’їнку. Двоє волонтерів з Вінниці й шестеро з міста Бар привезли допомогу, розвантажились, і тут почався наступ диверсійної групи. Волонтери нарівні з військовими тримали оборону впродовж  п’яти годин. Обійшлося без людських втрат, це заслуга також і волонтерів, приклад бойового братерства, мужності, незламності.
      Разом з Василем Степановичем займається волонтерською діяльністю і син Микола (на знімку). Батько для нього – взірець в усьому. Василь Нечипорук нагороджений відзнакою УПЦ КП, медалями «За жертовність і любов до України», «Волонтер України БСП «Донбас», «Бойовий волонтер», «За гідність і патріотизм», а його 18-річний син – медаллю «Волонтер України».
      Волонтери вдячні міській, обласній радам, підприємству «Автодор», місцевим підприємцям, які допомагають з паливом. Девізом їхнього життя став вислів «Ми боремося за свою землю, своє майбутнє, і у нас просто немає права на поразку!»

Алла ЗАРУБЕНКО,
науковий співробітник відділу військової історії
Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Благодійність
Знання дарують крила

      У Колонній залі Київської міськдержадміністрації відбувся організований студентами Університету банківської справи благодійний бал, під час якого проведено відкриті торги з лотами від відомих українців і лотерею. В його організації, підготовці й проведенні брала участь Українська Спілка ветеранів Афганістану.
     Відкрили бал урочистим полонезом дебютанти – студенти Університету банківської справи. Виступили артисти Київського національного академічного театру оперети, автор-виконавець, кавалер бойових орденів В'ячеслав Купрієнко, співачка Леся Горова, гурт «Voc OUT» та інші.
     Хореограф школи танців «Big Dance» Роман Грицина провів для гостей майстер-клас бальних танців.  Він також допомагав студентам у підготовці до балу. «Дякую за довіру і можливість виступити хореографом-постановником. Мені було дуже цікаво працювати зі студентами над постановками», – сказав він.
     Гасло одинадцятого Аукціону надій – «Знання дарують крила!». Молодь збирала кошти для допомоги воїнам АТО, ветеранам війни в Афганістані та членам їхніх родин. Мета – дати шанс колишнім військовим адаптуватися до мирного життя й досягнути успіху, започаткувати власний бізнес, пройти перекваліфікацію, тренінги і навчання з успішними й відомими українцями.
     Меценати лотів – представники влади, керівники банківських установ, бізнесмени, митці, автори друкованих видань, культурні та громадські діячі.
       Серед лотів: ікона «Спас» від Олександри Теліженко; фотолітопис "Ще не вмерла України ні слава, ні воля! Шлях нескорених" від першого заступника Прем’єр-міністра України, міністра економічного розвитку і торгівлі Степана Kубіва; книги УСВА серії «Афганська арена», авторами яких є учасники бойових дій в Афганістані Валерій Аблазов, Сергій Червонописький, Валентин Герасименко, Володимир Сіроштан та інші;  платівка "Брюссель", диск "Найкраще" від лідера групи «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука; диски з підписами від переможниці «Євробачення-2016» Джамали і відомого виконавця-«афганця» В’ячеслава Купрієнка; картина «Листопад» художниці Галини Бодякової; картина «Зимонька» від живописця-аквареліста Дмитра Ачкасова; картина «Українка з писанками» від Катерини Ющенко, голови Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна-3000»; сертифікат «Ранкова кава» та інші.
     На відкритих торгах і тихому аукціоні було продано більше 30 лотів, вдалося зібрати понад 395 тисяч гривень.
     Партнери благодійного балу: Київська міська державна адміністрація, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Київський національний академічний театр оперети, Асоціація благодійників України, школа танців «Big Dance».
     Започаткований 2006 року благодійний проект «Аукціон надій» – дворазовий переможець Національного конкурсу «Благодійна Україна». Це одна з масштабних молодіжних доброчинних акцій в країні. За десять років студенти Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» зібрали понад 2 мільйони гривень і здійснили на ці кошти десять важливих соціальних проектів.
     Прес-служба УСВА,
     Прес-служба Університету банківської справи.
Пам’яті бойового товариша

     19 січня на 53-му році життя перестало битися серце учасника бойових дій в Афганістані, відомого автора-виконавця Сергія Олексійовича Захарова.
     Сергій Олексійович був членом УСВА, займався пісенною творчістю, писав і сам виконував пісні на «афганську» і воєнну тематику. На замовлення керівників організацій УСВА він брав участь у багатьох концертах у різних регіонах країни. Виступав перед військовослужбовцями і ветеранами війни у госпіталях, у зоні АТО. Пісні барда полюбили учасники бойових дій, воїни-інтернаціоналісти, молодь, його добре знали в Україні й на теренах СНД.
    За свою військову і творчу діяльність Сергій Захаров був нагороджений медалями і відзнаками держави  та УСВА.
    Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) висловлює щирі співчуття рідним і близьким.
Нове видання
Під гарячим небом Афганістану

     У серії «Моя Сторожинеччина» вийшла нова книга – «Бойовими дорогами Афгану».
      Автор-упорядник Я. Р. Лижник зібрав матеріали про земляків – уродженців і жителів Сторожинецького району Чернівецької області, яким довелося воювати у складі Обмеженого контингенту радянських військ під гарячим небом Афганістану в 1979–1989 роках. Це спогади очевидців про ті вже далекі події, короткі розповіді про краян – військовослужбовців 40-ї армії, які повернулися до рідних домівок, хвилюючі рядки з синівських вісточок додому і з листів батьків до далекого Афганістану.
      Окремий розділ – про тих хлопців, які полягли на афганській землі й повернулися з війни до рідних осель в оцинкованих домовинах. Загиблі воїни з Сторожинеччини Валерій Гринчук, Томас Дроздик, Валерій Савчук, Ольвіян Танявський, Юрій Токарюк, Флоря Штирбу за мужність і героїзм нагороджені посмертно орденом Червоної Зірки. Вже чимало земляків, які пройшли пекло афганської війни, відійшли у вічність на рідній землі.
      У книзі є також відомості про зародження і діяльність районного осередку воїнів-інтернаціоналістів, вірші, фотографії.
Спорт
Вшанували батька героя
      У районному центрі Заліщики, що на Тернопільщині, відбувся традиційний XXXI зимовий турнір з міні-футболу на Кубок пам’яті загиблого в Афганістані Валерія Луб’янського.
      Змагання відбулися з ініціативи Заліщицької районної організації УСВА на місцевому стадіоні зі штучним покриттям «Дністер». Найсильнішими серед 15 колективів виявилася команда «Прогрес» села Добрівляни, друге місце – у команди «Адріатика» з міста Заліщики, на третьому – футболісти із села Поділля.
      Команда-переможець нагороджена перехідним кубком, який вручив батько полеглого воїна. Трьом найсильнішим колективам голова Заліщицької райдержадміністрації Борис Шипітка вручив медалі й премії.
      Представники команд разом з народним депутатом України Олегом Барною завітали до батька Валерія Луб’янського – Михайла Григоровича (на знімку) і вручили йому подарунок.
Кубок залишився у господарів
         У спортзалі Кременецької гуманітарно-педагогічної академії на Тернопільщині відбувся традиційний міжобласний турнір з міні-футболу пам’яті полеглих в Афганістані воїнів Валерія Дмитровича Циганюка, Михайла  Олександровича Циганюка і Героїв Небесної Сотні.
      Кременецький міський голова О. А. Ковальчук, голова Тернопільської обласної організації УСВА С. Є. Лісовий, голова Кременецької районної організації УСВА  С. В. Стецюк у своїх виступах зазначили, що завдяки таким турнірам пам’яті у молоді виховуються воля до перемоги, завзятість, спортивна злість і командний дух. На прикладах патріотизму, мужності й самопожертви воїнів-«афганців», Героїв Небесної Сотні та учасників АТО ми повинні виховувати молодь.
    У турнірі взяли участь вісім юнацьких колективів Тернопільської і Львівської областей. У запеклій і безкомпромісній  боротьбі найсильнішою стала команда «Буревісник» з Кременця, якій і вручили перехідний кубок, друге і третє місця вибороли команди з Львівської області – із Буська і Соснівки. Усім командам-учасникам передано призи й подарунки.
Василь КОГУТ,
перший заступник  голови ТОО УСВА.
На помості – юні богатирі

      У спортивній залі Нововодолазької ДЮСШ на Харківщині відбулася відкрита першість району з гирьового спорту на честь воїна-інтернаціоналіста Героя Радянського Союзу М. П. Ноги.
      У змаганнях взяли участь юнаки і дівчата 2000 року народження і молодші. На шести помостах відбувалася напружена боротьба за першість у семи вагових категоріях. Разом із місцевими спортсменами змагались атлети з Харкова і Близнюків (останні є одними з найсильніших в Україні).
      На урочистому відкритті турніру учасників тепло привітали заступник начальника відділу освіти Л. М. Чаюк, голова     Нововодолазької районної спілки воїнів-інтернаціоналістів С. Ф. Воротняк,, майстер спорту СРСР і України Ю. М. Покальчук, ветеран спорту М. Я. Паламарчук.
      Злітали догори металеві кулі вагою від 5 до 16 кілограмів. Умілі руки юних богатирів робили це впевнено і красиво. Особливо відзначилася чемпіонка України серед дівчат Альона Килипко. Як і належить лідерові, вона використала всі відведені для змагань 10 хвилин і показала 155 підйомів 16-кілограмової гирі. Свій особистий рекорд Альона поліпшила аж на 25 підйомів.
      У командній боротьбі не було рівних спортсменам Нововодолазької ДЮСШ. Цього разу для загального успіху доклали зусилля не лише наші імениті тренери В. В. Шило і В. Д. Божедай. Значний внесок у перемогу зробив молодий фахівець, кандидат у майстри спорту Д. Д. Веремій, який працює на базі Бірківської ЗОШ. Другими у командному заліку стали юні атлети з Близнюків, на третьому – представники ДЮСШ №16 із Харкова.
      Спортсмени і фахівці відзначили високий рівень проведення змагань. Урочисте відкриття, суддівство, яке очолив В. Д. Божедай, своєчасне опрацювання протоколів – усе це дозволило зробити турнір справжнім святом.
      Адміністрація ДЮСШ висловлює щиру вдячність Нововодолазькій районній раді за фінансову підтримку не лише цього турніру, а й участі спортсменів школи у змаганнях високого рівня.

Сергій ВОРОТНЯК,
голова Нововодолазької  районної спілки воїнів-інтернаціоналістів.