Досвідчений офіцер не лише грамотно командував вогнем батареї під час бойових дій на Донбасі, головне — він зберіг усіх підлеглихЗброя, машини, люди, розриви мін — усе немов перенеслося в часі на тридцять років. Коли Михайло Щьолоков прокидається, то не відразу може зрозуміти, де він: під Кабулом чи під Донецьком. Так, на долю офіцера випало дві війни. І хоча в Афганістані він провоював три з половиною роки, бойова робота в районі проведення АТО видалася значно інтенсивнішою…
В Афганістані на озброєнні мінометного взводу лейтенанта Щьолокова стояли 120-міліметрові полкові міномети зразка 1943 року. Ними й воювали, виконуючи, як переконували бійців, «інтернаціональний обов’язок». Пізніше, командуючи батареєю прикордонного загону, молодий офіцер отримав 2С12 «Сані» — 120-міліметрові міномети на базі автомобіля ГАЗ-66. Цими ж мінометами рівно через три десятиліття комбат боронитиме від російських окупантів українську землю.
На території Афганістану основною бойовою роботою мотоманеврених груп прикордонників були засадні дії. Коли з’являлася розвідінформація про пересування польових командирів та караванів, для їхнього знищення й висувалися спеціальні групи.
Одного разу засадна група просиділа всю ніч, а при відході сама потрапила в засідку. Довелося вступити в бій, який тривав чотири години. Групі відправили допомогу. У тому районі були три мости, але всі заміновані. Двом БТРам мотоманевреної групи вдалося прорватися через мінні загородження, та їх одразу ж підбили з гранатометів. У радіоефірі — суцільна какофонія, нічого не чути. І тоді старший лейтенант Щьолоков виліз на дах одного з будинків і встановив бусоль, а на подвір’ї розташував три міномети. Для початку пристрілявся димовими мінами — кожну зміщував у бік противника на 50 метрів. Вивівши таким чином розриви на ціль, відкрив вогонь уже осколковими боєприпасами. Того разу від мінометників вимагалася ювелірна робота. Розліт осколків міни — 100 метрів, а між прикордонниками і моджахедами було не більше 50… Таке вогневе завдання мовою артилеристів називається стрільбою в безпосередній близькості до своїх військ, і мінометники впоралися з ним. Жодного влучання по своїх, а ворога заглушили. Ні одного військовослужбовця, попри тривалість і запеклість бою, прикордонники не втратили. За цей бій офіцер був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Після Афганістану капітан Щьолоков служив у Читинській області, згодом — знову в ТуркВО. У січні 1989 року офіцеру вручили ще одну бойову нагороду — медаль «За бойові заслуги». У серпні 1992-го, коли рідна Україна вже рік була незалежною, він звільнився у запас із посади старшого помічника начальника штабу дивізіону з артилерійської розвідки та повернувся додому — на Одещину…
У 2014-му війна знову знайшла бойового офіцера — цього разу вдома, в Україні. Тепер ворог інший, дуже схожий на того, хто сидів із ним у засідці в далекому Афганістані тридцять років тому…
Майора запасу Михайла Щьолокова мобілізували у третій хвилі й призначили на посаду командира мінометної батареї. Із чотирьох десятків військовослужбовців підрозділу реальним артилеристом був лише він — комбат із позивним «Дощ». Решта — хто звідки, навіть одного матроса взяли. Були й такі, котрі взагалі в армії не служили!
Воювати довелося на Приморському напрямку — неподалік Маріуполя. Рівно рік, до вересня 2015-го, «Дощ» командував мінометною батареєю на передовій. Гранітне, Широкине — назви цих населених пунктів уже тоді щодня згадувалися у зведеннях штабу АТО, і саме там довелося тримати оборону його механізованій бригаді.
Кожної ночі — щонайменше по чотири обстріли. І якщо восени — на початку зими 2014 року вогонь вівся з обох сторін, то після чергових домовленостей у Мінську українці стріляли лише у відповідь, та коли на те був дозвіл.
«Працювали» мінометники також по диверсійно-розвідувальних групах, транспортних засобах і бойовій техніці, групах піхоти противника, що намагалися прорватися до українських позицій.
Ще до Мінських домовленостей така спроба прориву була вчинена неподалік села Новомар’їнки. Корегувальник вчасно побачив групу з трьох танків. «Дощ» зорієнтувався миттєво й віддав наказ на знищення цілей. Не підвели й розрахунки: один танк мінометники вивели з ладу, решту — пошкодили.
Коли за умовами перемир’я та відведення озброєння великих калібрів вести вогонь з 2С12 було не можна, працювали меншим калібром. Окрім штатних мінометів 2С12 «Сані», у підрозділі був ще автоматичний міномет 2Б9 «Василек» калібру 82 мм та гармата Д-44 калібру 85 мм.
Якось біля Новомар’їнки танки російських окупаційних військ відкрили щільний вогонь по позиціях бригади. І коли загинули двоє наших піхотинців — один згорів у машині, а інший помер від ран дорогою до польового шпиталю, — комбат отримав «добро» на відповідь 120-м калібром. На жаль, відстань до танків противника була понад сім кілометрів, тож міни прицільно до них не долітали. «Дощ» віддав наказ накрити всю лінію переднього краю та за ним. Паралельно з цим координати танків і САУ ворога передали бригадній артилерії.
— Тоді я вперше побачив, як російські окупанти запросили допомогу, — пригадує вже колишній підлеглий майора Михайла Щьолокова, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня старший солдат Олександр Чучвага. — У нас були пристріляні всі їхні блокпости, позиції снайперів, місця висування ДРГ. Тож накрили якісно! Вони тоді викинули з лісосмуги димову шашку і в ефірі відкритим текстом викликали допомогу. Досить скоро ми побачили російський «Урал» із підкріпленням, що поспішав до них із селища, та комбат попереджувальним пострілом з міномета зупинив його. Після другого «попереджувального» вантажівка розвернулася і вшилася!
Тим часом бригадні САУ накрили ворога. Корегувальник старший солдат Чучвага доповів комбатові про побачене:
— Бачу накриття! Один… два… три… чотири розриви! Четвертий — найсильніший, червона хмарина!
Це означало, що вибух був потужний — снаряд не просто в землю увійшов. Так воно й було. Наступного дня БПЛА зафільмував цю ділянку поля бою: за переданими в артдивізіон координатами знаходилися рештки трьох САУ та вантажівки, що перевозила боєприпаси. І хоча це не мінометники Щьолокова підбили ворожу техніку, проте головне — результат загальної справи.
Сама ж мінометна батарея протягом року бойової роботи, лише за підтвердженими даними, знищила щонайменше 8 мінометів, 3 ПТРК, 2 СПГ, 2 великокаліберні кулемети з розрахунками та 5 снайперів противника.
Загалом, як признається комбат, за рівнем інтенсивності бойової роботи Афганістан із АТО не можна порівнювати. Та й некоректно зіставляти ці війни. Там — суцільні засідки, тут — фронтова лінія оборони, важке озброєння. Експлуатація техніки та озброєння теж різного порядку.
На Донбасі весь час доводилося щось ремонтувати, лагодити. І все це робили своїм бойовим колективом із мобілізованих вояків — жодного кадрового чи контрактника. Чоловіки були звідусіль і з різних соціальних верств.
Досвідчений комбат-«афганець» не лише успішно командував вогнем батареї, він ще й зберіг усіх підлеглих, а це на війні — найголовніше! Протягом року 11 мінометників зазнали поранень і контузій, але жоден не загинув.
Восени 2015 року майора Михайла Щьолокова демобілізували. А через рік, восени 2016-го, напередодні Дня ракетних військ і артилерії, він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Цим самим Указом Президента України було відзначено 18 військовослужбовців його батареї. В цілому ж із підрозділу орденами й медалями вже нагороджено 20 вояків — майже половина особового складу.