Українська Спілка ветеранів Афганістану(воїнів-інтернаціоналістів)
МАЙДАН Иван Григорьевич – украинский дипломат и научный работник, Чрезвычайный и Полномочный Посол.
Родился 2 декабря 1935 года в селе Заудайка на Черниговщине. В 1964 - окончил Институт восточных языков при Московском государственном университете им. М. Ломоносова, Кандидат исторических наук (1973).
С 1964 по 1970 - старший референт управления внешних связей Министерства высшего и среднего образования УССР, экономист аппарата советника по экономическим вопросам посольства СССР в Афганистане.
С 1970 по 1975 - 3-й секретарь отдела прессы МИД УССР, преподаватель, старший преподаватель Киевского государственного университета им. Т. Г. Шевченко. 1975-1977 - старший экономист посольства СССР в Иране. С 1977 по 1983 - старший научный сотрудник Института социально-экономических проблем зарубежных стран АН Украины.
С 1983 по 1986 - советник посольства СССР в Афганистане. 1986-1990 - старший научный сотрудник Института социально-экономических проблем зарубежных стран АН Украины.
С 10.1992 по 12.1993 - Временный поверенный в делахУкраины в Исламской Республике Иран (ИРИ). С 01.1994 по 12.1996 - Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины в ИРИ.
С 1997 - профессор кафедры Дипломатической академии при МИД Украины.
До назначения посла Украины в Афганистане ряд вопросов в украинско-афганских отношениях, связанных с розыском и возвращением на родину бывших военнопленных и пропавших без вести в Афганистане военнослужащих, решались через посольство Украины в Исламской Республике Иран, которое возглавлял Иван Григорьевич Майдан как Временный поверенный в делах Украины с октября 1992 по январь 1994 года и как Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины - с января 1994 по декабрь 1996 года.
МАКСИМЧУК Олександр Спиридонович – Заслужений працівник соціальної сфери України (2003).
Народився 12 квітня 1965 року в селі Манятин Славутського району.
Перший заступник начальника Управління стратегій реформування соціальних відносин Секретаріату Кабінету Міністрів України. Перший заступник начальника Управління соціальної політики та праці Секретаріату Кабінету Міністрів України, завідуючий сектором з питань реформування соціального забезпечення.
Працюючи на відповідальних посадах у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, з повагою ставився до учасників бойових дій на території зарубіжних держав, сприяв діяльності Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
МАЛЬКОВ Микола Іванович – ґенерал-лейтенант, кандидат військових наук (2002); Голова Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту (2004). Доцент кафедри військової підготовки Держспецтрансслужби Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту.
Народився 16 травня 1952 року в Тобольську Тюменської області
Освіта: Тюменське вище військово-інженерне командне училище (1970-1974); Військово-інженерна академія ім. В. Куйбишева, командний факультет (1986); Академія Збройних Сил України, факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня (1998). Кандидатська дисертація "Обґрунтування рекомендацій з підвищення ефективності системи бойової підготовки загальновійськових частин і з'єднань постійної бойової готовності".
У 1970-1974 - курсант Тюменського вищого військово-інженерного командного училища. 1974-1977 - командир інженерно-саперного взводу, 1977-1978 - командир інженерно-саперної роти стрілецького полку СибВО. 1978-1980 - командир роти загородження, 1980-1983 - заступник командира окремого інженерно-саперного батальйону танкової армії в Групі радянських військ у Німеччині. 1983-1986 - слухач Військово-інженерної академії ім. В. Куйбишева.
1986-1988 - начальник штабу - заступник командира понтонно-мостового полку, 1988-1992 - командир понтонно-мостового полку КВО. 1992-1994 - командир понтонно-мостової бриґади. 1994-2000 - начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Командувача Національної ґвардії України.
У 2000 - начальник залізничних військ - начальник Головного управління залізничних військ, Міністерства оборони України.
Нагороди: ордени "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР" третього ступеня (1981), "За заслуги" третього ступеня (2008), медаль "За військову службу Україні" (1997). Заслужений будівельник України (2004). 21 медаль і відомча відзнака.
МАКАРЕВИЧ Микола Петрович – український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол.
Народився 28 жовтня 1940 року в селі Камінно-Товкачі Овруцького району Житомирської області.
Закінчив Київський індустріальний технікум (1958), гірниче відділення, Київський державний університет ім. Т. Шевченка (1966), юридичний факультет, юрист-міжнародник.
У 1958-1959 - працював техніком, радистом-вибухівником сейсмічних партій тресту "Укрнафтогеофізики", 1959-1961 - проходив військову службу. 1961-1966 - навчання в Київському держуніверситеті ім. Т. Шевченка.
1966 - інструктор Київського обласного комітету ЛКСМ України, аташе протокольно-консульського відділу МЗС Української РСР.
У 1971-1977 - аташе, 3-й секретар, 2-й секретар Постійного Представництва Української РСР при ООН. 1978-1981 - генеральний секретар, головний радник МЗС Української РСР. 1981-1984 - 1-й секретар Постійного представництва СРСР при міжнародних організаціях у Відні.
З 1985-1989 - начальник консульського відділу МЗС Української РСР. 1989-1990 - заступник Постійного Представника України при ООН, Нью-Йорк. 1990-1994 - перший заступник міністра закордонних справ України, голова комісії України у справах ЮНЕСКО.
У 1994-1999 - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрійській Республіці, Постійний Представник України при міжнародних організаціях у Відні. 1999 -2005 - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Естонській Республіці.
З жовтня 1966 року і до теперішнього часу Микола Петрович Макаревич працює у системі Міністерства закордонних справ. Спочатку - аташе протокольно-консульського відділу, пізніше - у відділах преси, міжнародних організацій, міжнародних економічних організацій, в генеральному секретаріаті, консульському відділі. Працював у Постійному представництві України при ООН у Нью-Йорку; у Постійному представництві СРСР при міжнародних організаціях у Відні. Брав участь у багатьох сесіях Генеральної Асамблеї ООН і міжнародних конференціях з кодифікації та уніфікації міжнародного права.
У радянські часи до української делегації входили представники Спілки письменників України. Миколі Петровичу пощастило працювати разом з Олесем Гончаром, Борисом Олійником, Павлом Загребельним, Юрієм Мушкетиком, Ростиславом Братунем, Миколою Вінграновським, Романом Іваничуком, Романом Лубківським. На все життя запам'ятався зустрічі з Олесем Гончаром - душевною, чесною, спокійною, розважливою, талановитою і красивою людиною.
Протягом 1990-1994 р.р. обіймав посаду першого заступника міністра закордонних справ України. Брав активну участь у створенні інфраструктури дипломатичної служби України за кордоном.
Працюючи на відповідальних дипломатичних посадах у Міністерстві закордонних справ України сприяв імплементації в Україні Міжнародного гуманітарного права, своїми рішеннями допомагав у розв'язанні проблем військовослужбовців, які потрапили у полон і пропали без вісті в Афганістані, а також біженців з країн, в яких велися бойові дії. З повагою ставився до Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Був послом України в Австрії, одночасно - Постійним представником України при міжнародних організаціях у Відні, де працюють МАГАТЕ, відділення ООН, ОБСЄ, Консультативний комітет Договору про ''відкрите небо'', Консультативний комітет Договору про скорочення збройних сил в Європі тощо.
Вважає, що чільне місце в роботі МАГАТЕ займає чорнобильська тема.
За час роботи в Австрії партнерські відносини встановили Львівська область і земля Штірія, Закарпаття і земля Бургенленд, Буковина і земля Карінтія, Київ і Відень, Запоріжжя і Лінц.
У Відні спорудили пам'ятник Івану Франку; в Ебанзее - пам'ятник українцям,
які загинули в концентраційному таборі під час Другої світової війни;
встановлено пам'ятні дошки на будинках, де жили і працювали Михайло Грушевський,
Леся Українка, Іван Пулюй і Нечуй-Левицький, Лесь Курбас; перший ректор Чернівецького університету Томашук, а також на місці колишнього аеродрому, де 1918 року вперше злетів поштовий літак за маршрутом Відень-Київ-Відень.
Під час роботи в Естонській Республіці за підтримки М. П. Макаревича було налагоджено партнерські відносини з десятками міст, районних центрів. 2002 року в студентському місті Тарту відкрили дві пам'ятні мармурові дошки: на будинку, в якому Леся Українка гостювала у брата Михайла Косача, і на будинку, де 1898 року було створено перше українське студентське товариство при Тартуському університеті. Викарбували пам'ятний надпис на великому камені поблизу міста Віру на честь подружжя Ряппо, які переклали українською мовою естонський епос ''Калевіпоег''. У центрі Таллінна біля морського порту посаджено і тепер росте ''Шевченків дуб'' на згадку про перебування в Естонії в 1842 році Великого Кобзаря.
М. П. Макаревич обіймав посаду радника Договірно-правового департаменту Міністерства закордонних справ.
Удостоєний багатьох урядових нагород. Від Президента України отримав ордени "За заслуги" трьох cтупенів, від Президента Австрії - Золотий командирський хрест І ступеня, від Президента Естонії - '"Орден Мар'ямаа" першого ступеня.
Життєве кредо: ''Роби людям добро, воно сторицею повернеться до тебе!''.