Символ воїнської доблесті
ГОРДІСТЬ. Зроблений 12 липня 1942 року фронтовим фотокореспондентом Максом Альпертом знімок командира, який власним прикладом піднімає бійців у контратаку, один з найвідоміших у світі періоду Другої світової. Упродовж десятиріч фото мало назву «Комбат», а прізвище увічненого на ньому за мить до загибелі героя залишалося невідомим.За словами журналіста, в гарячці запеклого бою було не до з’ясовування анкетних даних, адже осколок пошкодив об’єктив фотоапарата, і лише дивом унікальний кадр на плівці не засвітився. Тож коли окопами прокотилася звістка про загибель комбата, фотокореспондент вирішив, що йдеться саме про героя знімка.
Лише у травні 1974 року безіменний командир, який уже став символом воїнської доблесті для всього світу, повернув собі ім’я. На знімку впізнали Олексія Гордійовича Єременка, колишнього голову колгоспу із села Терсянка Вільнянського району нині Запорізької області. Проведена за довоєнними світлинами експертиза підтвердила тотожність героя фото «Комбат» з молодшим політруком, полк якого воював під Ворошиловградом у місцях проведення зйомки.
У 1980 році коло Бахмутського шляху виріс бронзовий монумент, що увічнив героя, з написом «В честь героического подвига политработников Советской Армии в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.». Насправді Єременко в Радянській армії ніколи не служив, бо вона тоді іменувалася ще Червоною. Стосовно заслуг «бійців партії», то нині підраховано, що за роки війни загинув 421 генерал та адмірал і лише 12 комісарів вищого рангу.
Ще одним гріхом молодшого політрука була належність його полку до 18-ї армії, пов’язаної з іменем Леоніда Брежнєва. Саме це стало підставою для тверджень, що, мовляв, Єременка призначили на роль героя на догоду генсеку.
Нині часи і претензії змінились. Інтернет переповнений заявами, що в легендарного комбата «типове великоросійське вилицювате обличчя, ані найменшої схожості з українцем, яким був Єременко». Досить переглянути кінохроніку 1941—1942 років, щоб пересвідчитись: у всіх бійців і молодших командирів Червоної армії однаково «вилицюваті» обличчя. Щоправда, не від «великоруського» походження, а від виснаження і банального недоїдання.
Здавалось би, лише завдяки щасливій випадковості саме українцеві Олексієві Єременку судилося за мить до загибелі потрапити в об’єктив фотоапарата, щоб навіки стати легендою. Насправді все в історії цілком закономірне, бо навіть серед 28 героїв-панфіловців, які захищали Москву в 1941 році, кожен четвертий був етнічним українцем. Не забуваймо, що легендарні сибірські дивізії, які врятували російську столицю, формували з наших земляків, які жили на Алтаї та Зеленому Клині. Саме в оборонних боях під Києвом, за визнанням німецьких генералів, вирішилася доля Москви і всієї війни. Додаймо подвиги етнічних українців Кубані, Курщини, Орловщини, Казахстану і отримаємо відповідь, який наш внесок у Перемогу.
Саме це найбільше турбує тих, хто нині воює з пам’яттю про Олексія Єременка і стверджує, що Росія перемогла б гітлеризм навіть власними силами, без промислового потенціалу евакуйованих на Урал українських підприємств і самопожертви й мужності мільйонів українців, які воювали не за радянську імперію чи Сталіна, а за рідну Вітчизну.