Ювілей
60 – не вік для українських козаків
З нагоди 60-річного ювілею на адресу голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. В. Червонописького надійшли привітання від Голови Верховної Ради України А. Парубія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви Онуфрія, народних депутатів України, голів обласних, міських державних адміністрацій, міських і селищних голів, голови Центральної виборчої комісії М. Охендовського, командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Ю. Аллерова, голови Всеросійської громадської організації ветеранів «Бойове братерство» Б. Громова, голови громадської організації «БСВВА» В. Гайдукевича, голови Ради і Правління ООВ Латвії В. Норвинда, президента ВГОІ «Союз Чорнобиль України» В. Войтова, голів територіальних, міських, районних організацій УСВА, бойових друзів. 60 – не вік для українських козаків
Мы живем во время перемен. Среди жителей Земли обетованной даже поговорка ходит: «Не дай вам Бог жить во время перемен!»
Но Бог дал нам не только это. Он добавил нам еще и переоценку ценностей, которыми мы жили и живем.
«Ославленный» всеми украинцами, руководящий нами Международный Валютный Фонд, добился признания того, что для украинцев 60 – это не пенсионный возраст и вообще не возраст для украинских казаков. Как только не называли мужчин этого возраста: пожилыми, уважаемыми, нетрудоспособными и т. д. Теперь – ура! – это все в прошлом.
Так что, Сергей Васильевич, все у Вас впереди, готовьтесь пахать и пахать до тех пор, пока всем нам разрешат из-за границы пойти на заслуженный отдых.
Сергей Васильевич, Вы счастливый человек, хотя мы не завидуем Вашему «счастью». Вы сами построили свою жизнь так, что Вы все время кому-то что-то должны.
Благодаря родителям, зачатый на земле Бурятии, Вы сумели вовремя родиться в Украине, чтобы прославить ее своей жизнью и военной карьерой, начатой в Минском суворовском и Рязанском десантном училище.
Афганская страница Вашей жизни известна, без преувеличения, всему миру. Пройдя тяжелейшие испытания огнем, Вы сумели твердо встать на ноги и повести за собой армию ветеранов в «войне после войны», стать генералом и Героем Державы.
Пока Вы были «при власти», занимали, в соответствии с личными заслугами, способностями и авторитетом, ответственные должности в законодательной и исполнительной власти, Вы наслушались и начитались дифирамбов в свой адрес. Ваши помощники с трудом сдерживали в приемной натиск «верноподданных» просителей, «доброжелателей», «верных» друзей и товарищей. Но Вы прошли и эти испытания медными трубами.
Теперь «…круг друзей стал узок и бедней». Под змеиное шипение и шакалий вой бывших соратников, оценивающих Ваши прошлые заслуги и нынешние достижения, Вы по-прежнему крепко стоите на защите прав ветеранов.
Мы наблюдаем за Вами, как Вы проходите третий компонент – испытание водой: купаетесь в ледяной воде, переплываете протоки, ну и дичь над водой, и рыба в воде от Вас не уходит.
Опорой в Вашей жизни и работе всегда была семья. Спасибо Вашей супруге, Наталье, что она выбрала Вас, ведь «…лишь только тех мы женщин выбираем, которые нас выбрали давно», и подарила продолжателей рода и семейных традиций, двух прекрасных детей – сына Вадима и дочь Дарину.
Впереди Вас ожидает новое омоложение. Надеемся, что в скором времени Вы станете молодым дедом. Внучка уже на подходе. Начнется новый этап Вашей личной жизни.
Жизнь продолжается!
С юбилеем, Сергей Васильевич!
Правление УСВА.
6 июля 2017 года.
Дата
Українській Спілці ветеранів Афганістану – 27 років
В єдності наша сила!
Українській Спілці ветеранів Афганістану – 27 років
В єдності наша сила!
25 червня 1990 року – найважливіша дата в житті воїнів-інтернаціоналістів України. Цього дня було прийнято рішення про заснування всеукраїнської громадської організації ветеранів війни в Афганістані та інших зарубіжних країнах.
У післявоєнні роки минулого століття нове покоління ветеранів війни поверталося з воєн, про які радянському народові було зовсім невідомо. Життя вимагало об’єднання зусиль ветеранів у боротьбі за гідне ставлення до ратної праці й свої соціальні права.
В обласних центрах, великих містах України почали стихійно виникати і діяти ради воїнів запасу, до яких на правах секцій входили воїни-інтернаціоналісти, а також самостійні клуби, об’єднання, ради учасників подій в Афганістані. Офіційне їх визнання як громадських структур розпочалося тільки у другій половині 80-х років. Перші визнані владою ради воїнів-інтернаціоналістів було створено у Дніпропетровській і Полтавській областях, містах Києві, Черкасах, Чернівцях і Чернігові. Слід зазначити, що організаційно потужно до цього питання підключився комсомол.
У червні 1988 року в Севастополі було проведено Республіканський збір молодих воїнів запасу, на якому доти розрізнені спілки воїнів запасу і воїнів-інтернаціоналістів об’єдналися в Республіканську раду воїнів запасу, яку очолив С. В. Червонописький.
25 червня 1990 року відбулась установча Конференція Спілки воїнів-інтернаціоналістів України, ця дата й стала стартовою відміткою для становлення і організаційного росту міцного організованого «афганського» руху в Україні, який об’єднав представників усіх категорій воїнів-інтернаціоналістів, а у подальшому прийняв до своїх багатотисячних лав ще й учасників міжнародних операцій з підтримки миру і безпеки, а зараз плідно співпрацює з сучасними захисниками незалежності й територіальної цілісності України.
Після проголошення Україною незалежності 24-26 жовтня 1991 року ІІ позачергова Конференція СВІУ дала організації нову сучасну назву – Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Більш чітко було визначено мету діяльності: політичний, правовий, соціальний захист ветеранів війни на території інших держав, сімей загиблих, увічнення пам’яті про полеглих побратимів, передача молоді героїко-патріотичних і духовних цінностей. Ці позиції залишаються фундаментальними в діяльності Спілки і донині.
Зараз УСВА налічує більш як 120 тисяч фіксованих членів організації, які об’єднані в 25 обласних, 718 міських і районних, 1096 первинних осередках. Завдячуючи УСВА у громадській свідомості вже сформовано образ продуктивного за віком ветерана війни, який діє командно, з яким пов’язуються такі дефіцитні в нинішній час поняття як честь, гідність і військово-патріотична героїка.
УСВА стала еталоном єдності й структурованості, конструктивної співпраці з органами законодавчої і виконавчої влади у виконанні статутних завдань Спілки для громадських організацій України і зарубіжних країн. Наявність єдиної, потужної громадської організації ветеранів війни у державі, її авторитет, а також авторитет її лідера дозволили вирішувати складні проблеми соціального захисту інвалідів війни, родин загиблих воїнів, учасників бойових дій.
У 1992–1993 роках УСВА брала активну участь у підготовці й лобіюванні прийняття головного Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який вважався найкращим ветеранським законом на пострадянському просторі. У подальшій роботі з вдосконалення законодавчої і нормативної бази плідно працювали і працюють члени УСВА.
За ініціативою і вимогою УСВА ще у 1992 році було створено центральний орган виконавчої влади – Комітет ветеранів війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах при Президенті України, який поступово, через нищення і поновлення, завдяки Спілці зріс до Державного комітету України у справах ветеранів з представництвом у кожній області. Зараз його перейменовано в Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.
Політичним визнанням організованого «афганського» руху в Україні, уособленого УСВА, його активної і виваженої суспільно-політичної позиції, вагомого внеску в розбудову громадянського українського суспільства став Указ Президента України від 11 лютого 2004 року, за яким 15 лютого – день виведення радянських військ з Афганістану – визнано Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Важливо й те, що за роки незалежної України більш як 1000 воїнів-інтернаціоналістів відзначено державними нагородами.
УСВА виконує свою клятву, яку давали ветерани над могилами полеглих друзів, продовжує роботу з увічнення пам'яті загиблих воїнів. Спілка завжди відстоювала права і гідність сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій в акціях протесту, в законотворчій роботі з владою. Усі діти загиблих воїнів здобули освіту і перші робочі місця за сприяння і допомоги УСВА. Усі обласні та більшість районних центрів України вже мають гідні меморіали, побудовані на народні кошти, як данину поваги воїнам, загиблим при виконанні службового обов'язку, захисті інтересів держави за її межами. Їх сьогодні близько 500. Ці меморіали стали центром збору і зміцнення єдності ветеранів у кожному населеному пункті.
Щорічно УСВА проводить понад 200 змагань з 40 видів спорту, які присвячуються пам'яті більш як 50 воїнів-інтернаціоналістів, чиє життя і діяльність пов'язані з Україною, в тому числі меморіали В. Карпухіна, В. Піддубного, П. Рубана, С. Козлова і багатьох інших
За післявоєнні роки з життя пішло в кілька разів більше ветеранів, ніж загинуло в боях, тому поряд з пріоритетом щодо захисту прав сімей загиблих воїнів постало питання про законодавче закріплення прав сімей померлих ветеранів. УСВА розробила пропозиції для відповідних законів і тісно взаємодіє з народними депутатами України для досягнення поставлених цілей.
Для підвищення якості життя ветеранів, поліпшення їх медичного обслуговування Спілка успішно співпрацює з Українським госпіталем для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» та іншими лікувальними закладами в областях країни.
УСВА підтримує розвиток творчості у ветеранському середовищі. Щорічно в Україні видаються 10-15 книг з тематики Афганської війни, які отримали міжнародне поширення і популярність. Добре відомі прізвища В. Слапчука, А. Костирі, А. Гончара, В. Шинкаря, І. Моісєєнка, В. Аблазова, Г. Доценка, М. Грабовського, О. Кривопалова, А. Скрипніка та іншіх авторів. Багато наукових монографій, історичних досліджень, художніх прозаїчних і поетичних творів, хвилюючих мемуарів було відзначено державними і відомчими нагородами і преміями.
Творчі пісенні колективи УСВА «Долг», «Перевал», «Ташакор» і автори-виконавці, учасники бойових дій в Афганістані В. Купрієнко, Ю. Шкитун, Л. Мухін, В. Коваленко і багато інших відомі не тільки в Україні, але і в країнах СНД і Балтії. Вони успішно працюють і з року в рік підвищують професійність і творчу майстерність.
Постійну увагу УСВА приділяє відносинам з релігійними організаціями і конфесіями України. Співпрацює з керівництвом УПЦ релігійна громада Церкві Воскресіння Христового – Храму пам'яті загиблих і ветеранів Афганістану в Києві.
УСВА є членом Всесвітньої Федерації ветеранів (ВФВ), Міжнародного Союзу громадських об'єднань «Громадський Комітет ветеранів воєн» і Міжнародного Союзу «Бойове братерство». Крім того, Спілка співпрацює на двосторонній основі з багатьма зарубіжними ветеранськими та іншими гуманітарними організаціями, насамперед – з організаціями Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Враховуючи досвід і успіхи в роботі ветеранських організацій України, керівником робочої групи по Східній Європі був обраний голова УСВА С. В. Червонописький.
УСВА спільно з Комітетом у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді глав урядів держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав продовжує участь в реалізації міждержавних соціальних програм у рамках СНД щодо воїнів-інтернаціоналістів. Це соціальна програма підвищення якості життя ветеранів і програма розшуку військовослужбовців, зниклих безвісти в Афганістані. Спільно з Національним товариством Червоного Хреста України, Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників АТО проводилася робота зі створення єдиної бази даних ДНК родичів військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти, з розшуку родичів і забору крові.
На превеликий жаль, в силу внутрішніх процесів і активного втручання зарубіжних держав уже більше трьох років на сході країни триває неоголошена війна. УСВА завжди твердо стояла і буде стояти на державницьких позиціях, на позиціях захисту суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України.
Воїни-інтернаціоналісти, незважаючи на вік і поранення, зі зброєю в руках захищають Батьківщину. Вони підтримують постійні контакти з членами УСВА на тимчасово неконтрольованих територіях, займаються звільненням полонених, пошуком і вивезенням «двохсотих», гуманітарною допомогою. Члени нашої організації спрямовують зусилля на поліпшення військової освіти і бойової підготовки військовослужбовців Збройних Сил України. Усе це робиться з урахуванням досвіду, набутого в Афганістані й накопиченого в діяльності ветеранської організації.
Сьогодні Спілка бере участь у низці гуманітарних програм, у тому числі – міжнародного гуманітарного права, сприяє роботі місії ОБСЄ в Україні. Це передусім стосується полегшення долі постраждалих на полі бою, розшуку зниклих безвісти і звільнення військовополонених.
Але ми всі разом повинні зробити значно більше. Саме ми, ті, хто пройшов війну, маємо право і повинні голосно заявити: нам необхідно не перемир'я, а мир! Ми повинні звернутися до політичного керівництва всіх країн із закликом розпочати реальну деескалацію конфлікту. Треба використовувати всі формі роботи і тиску на владу.
Усі роки становлення, зростання і набуття авторитету всеукраїнської організації свідчать про те, що тільки в об’єднанні, тільки разом ми – сила! І тільки колективними діями ми можемо досягти масштабної уваги до вирішення наших проблем, як з боку держави, так і суспільства. А єдиним критерієм діяльності УСВА може бути тільки рівень покращання ветеранського життя.
Вітаю своїх бойових побратимів, ваших рідних і близьких з 27-ю річницею заснування Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і бажаю міцного здоров’я, благополуччя, наснаги і подальших успіхів у зміцненні ветеранського руху в країні, а головне – миру і злагоди в суспільстві.
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
голова УСВА.
Пам’ять
Герої не вмирають
Герої не вмирають
На території Національного музею історії України у Другій світовій війні урочисто передано останки загиблого солдата Алексідзе Абесалома Олексійовича, уродженця Грузії, рідним і близьким для поховання на батьківщині.
Як повідомляє сайт Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО, урочистості відбулися за участю голови Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради України Л. Л. Денисової, голови Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО А. В. Дерев’янка і представників Посольства Грузії в Україні, ветеранських громадських організацій, громадськості У заході, взяли участь заступники голови УСВА В. І. Аблазов, В. І. Передрій і начальник відділу УСВА С. І. Козаченко.
«Сьогодні, виконуючи наш святий обов’язок і завдячуючи активній позиції громадської організації “Закінчимо війну” з пошуку останків полеглих воїнів, ми передаємо останки загиблого грузинського солдата для поховання на батьківщині», – зазначив А. В. Дерев’янко.
Кожен герой, захисник повинен знайти спокій на рідній землі. Вічна пам’ять і слава усім загиблим воїнам, які віддали своє життя за спокій і мир, за майбутнє для наступних поколінь! Герої не вмирають, вони житимуть в наших спогадах, добрих справах і серцях. Вічна й світла пам’ять воїнам-переможцям!
Без вести не пропавшие
На братском кладбище в Ропажи (40 километров от Риги) снова предавали земле останки советских солдат, которые вызволили из небытия — спустя семь с лишним десятилетий — латвийские поисковики.
— Это уже 20-й по счету на этом погосте обряд упокоения «скорбного урожая» поисковиков, в совершении которого мы участвуем, — рассказал газете «Сегодня» представитель старейшего в Латвии поискового отряда «Легенда» Виктор Лелис. — На сей раз подготовлены к перезахоронению останки 137 красноармейцев, числившихся со времен войны пропавшими без вести. Кости пятерых мы подняли из канав, траншей и воронок вместе с неопровержимыми доказательствами, позволившими открыть их имена.
«Перевозчики душ»
…Не по–весеннему холодный, промозглый дождь лил не переставая. Но ритуал проводов в царство мертвых был выдержан скрупулезно.В почетном карауле рядом с десятью кумачевыми небольшими гробами, в которые сложены останки, застыли те самые «перевозчики душ» — представители поисковых отрядов. Последнее «прощай!» говорит возвращенным из небытия воинам посол России в Латвии Евгений Лукьянов.
Глава дипмиссии напомнил ставшее крылатым выражение фельдмаршала Александра Суворова: «Война закончена лишь тогда, когда похоронен последний солдат». Похоже, поисковикам придется перепахать экскаваторами и бурами еще тысячи мест, где возможны скорбные находки. Бои на территории Латвии были кровопролитными. Линия фронта переходила из рук в руки по нескольку раз, особенно в Курляндском котле. Не до того было, чтобы предавать земле тысячи погибших солдат…
И Азербайджан, и Украина
— Сегодня мы прощаемся с солдатами, которые сложили головы за победный май 45-го, — сказал Евгений Лукьянов. — Большое спасибо поисковым отрядам, которые находят останки и поступают с ними по совести — предают земле, воздав почести… Чрезвычайный и Полномочный Посол Азербайджана в Латвии Джаваншир Ахундов напомнил, что здесь, в братской могиле Ропажи, среди более 2 тысяч погребенных лежат останки солдат всех народов СССР. Из Азербайджана, население которого на момент войны насчитывало 3,5 миллиона человек, на войну призвали 670 тысяч. То есть каждого пятого! А еще за Победу в каждом танке, в каждом самолете бился азербайджанский бензин. Поэтому слова из полюбившейся песни из фильма «Офицеры» о том, что в России нет семьи такой, где б не памятен был свой герой, в полной мере относятся и к Азербайджану.
Своего рода сенсацией стало участие в скорбном обряде представителя посольства Украины в Латвии. В последние годы эта дипмиссия упорно отвергала все приглашения на ропажский традиционный церемониал. Тем более, что накануне в медийном пространстве было озвучено очередное сообщение о «декоммунизации» в Украине.
В последнем перезахоронении приняли участие также дипломаты из Беларуси и Казахстана. А вот от официальной Латвии, как и прежде, снова никого не было.
Выступление ветерана воинской службы, летчика, полковника в отставке Владимира Туловского произвело эффект салюта в честь победителей, произведенного из десятков орудий. Он вспомнил, как в Украине в 1945 году учительница класса, в котором он учился, предложила детям нарисовать, каким им видится счастье. И они изобразили
образ советского солдата с автоматом и в пилотке с пятиконечной звездой.
Возвращение героев
Представители поисковых отрядов оглашают фамилии пяти красноармейцев, имена которых были установлены: Анатолий Бердяев, Ликандр Закрева, Дмитрий Мельник, Тимофей Оськин, Анатолий Третьяков. Четверо погибли в конце войны, в боях за освобождение страны от фашистских захватчиков, один — в начале, при отступлении Красной Армии. Двоих опознали через архивы по номерным знакам боевых наград, найденных вместе с останками, еще двоих — по солдатским медальонам, пятого — по дарственной надписи на оружейной коробочке. Трое россиян и два выходца из Украины… Звучит команда «Приготовиться к перезахоронению!». Красные гробы один за другим опускаются в огромную братскую могилу. Быстро вырастает песчаный холмик, на который кладут венки и цветы.
Обряд перезахоронения был совершен по православному чину иереем Валентином и певческим хором Свято-Троицкого собора. Люди, которые не вернулись с поля брани, защищая Отечество, обрели вечную жизнь и Царствие небесное.
Светлая память героям — известным и безымянным.
Инна ХАРЛАНОВА.
ДАВАЙТЕ, МАЛЬЧИКИ
Я был жесток. Я резко обличал,
о собственных ошибках не печалясь.
Казалось мне — людей я обучал,
как надо жить, и люди обучались.
Но — стал прощать… Тревожная примета!
И мне уже на выступленье где-то
сказала чудненький очкарик-лаборантка,
что я смотрю на вещи либерально.
Приходят мальчики, надменные и властные.
Они сжимают кулачонки влажные
и, задыхаясь от смертельной сладости,
отважно обличают мои слабости.
Давайте, мальчики! Давайте! Будьте стойкими!
Я просто старше вас в познании своём.
Переставая быть к другим жестокими,
быть молодыми мы перестаём.
Я понимаю, что умнее – со стыдливостью.
Вы неразумнее, но это не беда,
ведь даже и в своей несправедливости
вы тоже справедливы иногда.
Давайте, мальчики! Но знайте — старше станете,
и, зарекаясь ошибаться впредь,
от собственной жестокости устанете
и потихоньку будете добреть.
Другие мальчики, надменные и властные,
придут, сжимая кулачонки влажные,
и, задыхаясь от смертельной сладости,
обрушатся они на ваши слабости.
Вы будете — предсказываю — мучиться,
порою даже огрызаться зло,
но всё-таки в себе найдёте мужество,
чтобы сказать, как вам ни тяжело:
«Давайте, мальчики!»
Евгений ЕВТУШЕНКО.
Подходил к концу 1998-й – первый год работы Посольства Украины в Пакистане. Он оказался напряженным и ознаменовался не только торжественным открытием посольства 24 августа, но и такими тревожными событиями в регионе, как ядерные испытания сначала в Индии, а затем и в Пакистане.
В то же время были успешно обеспечены сотрудниками посольства визиты в Пакистан украинских делегаций, направленные на развитие торгово-экономической сферы двух стран вообще, и в военно-технической, в частности.
В июне в Исламабад чартерным рейсом на самолёте предприятия прилетала делегация Харьковского авиационного завода во главе с генеральным директором Анатолием Мялицей. Прилетали они продемонстрировать новый самолёт Ан-74, который показали на лётных демонстрационных испытаниях в разных регионах Пакистана.
В августе того же года состоялся визит командующего вооружёнными силами – начальника Объединённого комитета начальников штабов ВС Пакистана генерала Джахангира Карамата в Украину.
Были и другие важные события в жизни посольства.
Для исполнения поручения МИД Украины, обращения Комитета по делам ветеранов войны и военных конфликтов в иностранных государствах при Кабинете Министров Украины, который в то время возглавлял Сергей Васильевич Червонопиский, была продолжена кропотливая работа по поиску путей возвращения, военнопленных, которые находились на территории этой страны.
Эта работа требовала нестандартных действий в поиске, прежде всего, тех людей, которые смогли бы найти наших соотечественников и подходы к ним. По данным посольства, бывшие военнопленные находились на территории, которую занимали боевики движения "Талибан". Жестокость талибов по отношению к сторонникам бывшего режима Наджибуллы и оппозиции Ахмад Шаха Масуда была известна. Против них осуществлялась политика преследования и террора. Практически все они и их ближайшие родственники находились в изгнании или были уничтожены. Некоторым удалось перейти через границу в Пакистан, найти какой-нибудь приют и временное обустройство в предместьях города Пешавар.
Не были исключением и наши соотечественники, принимавшие участие в боевых действиях в Афганистане. По абсолютно точным данным, все оставшиеся в живых приняли ислам и находились в качестве рабочей силы в специальных защищённых поселениях Афганистана, которые контролировались военизированной охраной. Более того, доступ к этим поселениям был ограничен специальными тропами горной местности, проход по которым также контролировался и облагался специальной платой. По достоверным данным, она составляла несколько тысяч долларов США за переход одного человека в одном направлении. Количество таких поселений, где, возможно, находились военнопленные, достигало приблизительно двух десятков по всей территории Афганистана, преимущественно вблизи границы с Пакистаном.
Информация о военнопленных и погибших гражданах Украины, местах их захоронения тщательно скрывалась и могла быть получена при условии специальных мероприятий и при дополнительном вознаграждении за услуги. Но вероятность найти связь или получить какую-нибудь информацию о наших соотечественниках постепенно уменьшалась после широкомасштабного наступления талибов в августе-сентябре 1998 года.
Ситуация осложнялась тем, что любая попытка встречи с объектом нашей заинтересованности могла стоить ему жизни, поскольку информация о прошлом участии в боях на стороне бывшего Советского Союза тщательно скрывалась от представителей власти талибов самими военнопленными и их окружением. Небезопасно было также и направление специальных "посланников" в эти поселения.
Однако, с учётом информации, полученной на первом подготовительном этапе по розыску наших соотечественников, работу необходимо было продолжить. Конечные результаты по возвращению военнопленных на Родину можно было получить лишь в координации действий с представителями Комитета по делам ветеранов войны и военных конфликтов в иностранных государствах при Кабинете Министров Украины и МИДа нашей страны.
Во второй половине декабря 1998 года по приглашению посольства для дальнейшего продолжения работы по поиску и возвращению на Родину бывших военнопленных и пропавших без вести в Исламабад прилетел заместитель председателя Государственного комитета Украины по делам ветеранов Валерий Иванович Аблазов, с которым меня связывали предыдущий опыт работы и хорошие деловые отношения. Его визит был не очень продолжительным, но насыщенным.
Во время визита Валерия Ивановича состоялись встречи с заместителем министра иностранных дел ИРП Сарваром Накви, председателем делегации Международного Комитета Красного Креста в Пакистане Томасом Гартнером, генеральным секретарём Общества Красного Полумесяца Пакистана Абдулом Рафиком Ханом Борки, председателем Специальной миссии ООН в Афганистане Дж. Нгоби, Послом Российской Федерации в Пакистане А. М. Гуляевым, Временным Поверенным в делах Исламского эмирата Афганистан в Пакистане Саид-уд-Рахманом Хаккани, а также с местными бизнесменами и неофициальными лицами.
Заместитель министра иностранных дел ИРП Сарвар Накви на встрече подчеркнул, что движение "Талибан ", большинство участников которого подготовлены в исламских религиозных учебных заведениях (медресе) Пакистана, в то время на территории Афганистана действовали отдельными военными формированиями, не создавали единого военного и государственного руководства и не были подвержены влиянию со стороны других стран. Мало сказать, что они были независимыми, они были изолированы мировым сообществом. Страны, с которыми у них были дипломатические отношения в то время – Пакистан и Саудовская Аравия. Этот фактор усложнял решение вопросов прав человека, в том числе, проблем бывших военнопленных и других граждан на территории Афганистана.
В то же время, пакистанская сторона подтвердила принцип «открытых дверей» для Украины в решении сложных гуманитарных вопросов. Председатель делегации Международного Комитета Красного Креста в Пакистане Томас Гартнер рассказал, что ему хорошо известна деятельность представителей Комитета по делам ветеранов войны при Кабинете Министров Украины по розыску бывших военнопленных. Он заверил, что будет поддерживать это направление деятельности, используя служебные и личные возможности, и попробует передать письма А. Левенцу и Г. Цевме, которые находились в афганской провинции Кундуз. А при их согласии он будет способствовать возвращению их в Украину. Эти письма на русском языке и общая информация о военнопленных на английском и языке урду (один из государственных языков Пакистана) были подготовлены и переданы Т. Гартнеру. Но, к сожалению, через некоторое время представительство Международного Комитета Красного Креста было эвакуировано из Афганистана.
Особо содержательными и тёплыми были встречи В. И. Аблазова в пакистанском Обществе Красного Полумесяца с его генеральным секретарём, генералом в отставке Абдулом Рафиком Ханом Борки. Во время встречи было передано приветствие Национальному обществу Красного Креста Украины и его президенту И. И. Усиченко, а также шла речь о первых шагах сотрудничества. Генерал взял на себя обязательство в ближайшее время связаться с Обществом Красного Полумесяца Афганистана и совместно с ним сделать реальные шаги по решению проблем бывших военнопленных и пропавших без вести. Он заверил, что будет использовать для решения этих и других вопросов гуманитарного сотрудничества Украины и Пакистана установленные связи с ветеранскими организациями Украины и свои личные возможности и контакты. Господину Борки была передана обобщённая информация о военнопленных и пропавших без вести на английском и языке урду. Следует отметить, что все свои заверения генерал выполнил с честью.
Председатель Специальной миссии ООН в Афганистане Дж. Нгоби подчеркнул, что главная функция его миссии и центрального офиса, который размещён в Исламабаде, это обеспечение мира в Афганистане. После решения этой основной цели представители миссии будут эффективно решать все вопросы розыска ВП и БВП. Он запросил другие офисы ООН (по делам беженцев, по правам человека и др.), информировал их руководство о существовании проблемы военнопленных, получил соответствующую информацию о состоянии работы с беженцами в приграничной северо-западной провинции Пакистана. Заверил нас в том, что в лагерях беженцев лиц, интересующих Украину, по его данным, сейчас нет.
С Послом Российской Федерации Андреем Михайловичем Гуляевым состоялась обстоятельная беседа, в которой обсуждались вопросы координации действий в решении проблемы ВП и БВП на основании соглашения о совместной деятельности по розыску и освобождению граждан бывшего Союза ССР, попавших в плен и пропавших без вести в период войны в Афганистане и военных конфликтов в других странах (Минск, 28 апреля 1993 г.). В посольстве РФ эти вопросы были включены в постоянные функциональные обязанности одному из сотрудников миссии. В тот же день в посольстве состоялся дипломатический приём, на котором информация о проблемах ВП и БВП была распространена в беседах с известными государственными деятелями Пакистана и дипломатами других государств. Послу РФ А. М. Гуляеву была передана информация о ВП и БВП в наиболее полном объёме.
На следующий день визита мы с Валерием Ивановичем сделали ещё один нестандартный шаг – отправились на афганский рынок, который работал в Исламабаде только один раз в неделю – по выходным. Сюда регулярно приезжали со своими товарами торговцы из соседнего Афганистана. Кто-то приезжал в Исламабад легально, кто-то пересекал границу без каких-либо документов, а кто-то жил в Исламабаде постоянно. Был прекрасный солнечный декабрьский день, нежарко, поэтому можно было пройтись по рядам и посмотреть на изделия из кожи, афганские ковры, украшения из полудрагоценных камней, традиционного лазурита, старинные монеты разных времён и эпох, другие антикварные изделия. Но главной нашей задачей были, конечно, не товары, а возможность встретить кого-то или получить какую-нибудь информацию о пребывании наших военнопленных здесь, в Исламабаде. Ведь базар на Востоке – традиционно немаловажный источник информации.
Мы ходили по рядам, присматриваясь не только к сувенирной продукции, но и к её продавцам. В подавляющем большинстве это были афганцы или выходцы из Афганистана. Среди них были, конечно, и пакистанцы, но немного.
Неспешно прохаживаясь по торговым рядам, неожиданно мы увидели парня, который отличался широкой славянской улыбкой и внешностью. А от афганцев его отличало, прежде всего, не только желание продать свой товар иностранцам, а, скорее всего, пообщаться с ними. Говорил он на одном из языков, которым пользовались в соседней афганской провинции – пушту, этим языком мы в то время не владели.
Пообщавшись между собой возле него на английском, ожидаемой реакции не получили. Затем мы стали его расспрашивать, какие товары он ещё может показать или продать. На прилавке у него были всякие афганские безделушки – украшения, изделия из металла, а также некоторые атрибуты военной формы бывшего Советского Союза – пуговицы, кокарды, пряжки со звездой, которые носили рядовые Советской Армии. Мы стали рассматривать некоторые вещицы, демонстративно обсуждая каждую из них на русском языке, да так, чтобы продавцу был слышен наш диалог. Делали мы это по взаимной договорённости, наблюдая за "объектом", как он будет реагировать на наш разговор. К сожалению, такой реакции, как нам хотелось бы, не последовало. Наши ожидания не оправдались. Это был действительно афганец, но очень похожий чертами лица на парня славянской внешности.
Проходя дальше по базару, мы присматривались к молодым людям, к их движениям в общении между собой и находили что-то похожее на то, как общаются наши солдаты. Нас не оставляло ощущение того, что кто-то из них нас увидит или им кто-то расскажет о нас. Возле нескольких таких живописных групп мы останавливались и, нарочито громко говоря, называли адрес и телефоны посольства, надеясь, что и таким образом выполняем ещё одно задание по поиску наших военнопленных.
Вернувшись в посольство, мы продолжили нашу работу. Оставался всего один день пребывания В. И. Аблазова в Исламабаде, но нам предстояло ещё подготовить письма находившимся в Афганистане в провинции Кундуз военнопленным Александру Левенцу и Геннадию Цевме, о чём мы договорились с Томасом Гартнером на переговорах в представительстве Международного Комитета Красного Креста. Письма были подготовлены по стандартной форме, установленной МККК. Кроме того, надо было подготовить обращение к военнопленным на трёх языках – русском, английском и урду.
Вдохновлённые результатами проведённых переговоров, мы с Валерием Ивановичем «в один присест» подготовили тексты писем и обращений, перевели обращения на английский и урду. Более того, текст обращения на языке урду был передан для публикации в издательства нескольких местных газет. В подготовке этих писем участвовал также консул посольства Виталий Юрьевич Паньковский, который всегда оказывал профессиональную помощь.
Неожиданно в последний день рабочего визита плановая ситуация осложнилась тем, что в посольство поступило указание министра иностранных дел Украины о необходимости срочного перевода валютных средств по танковому контракту на счета завода имени Малышева от пакистанской стороны. В тот же день в ответ на мою просьбу я получил от помощника Верховного главнокомандующего Вооружёнными Силами Пакистана генерала Мушаррафа информацию о готовности провести встречу по этому вопросу на следующее утро в Генеральном штабе. Но идти без каких-либо документов, которыми можно воспользоваться на встрече, было бы опрометчиво.
Предстояла ещё одна задача – в оставшееся время завершившегося дня и предстоящей ночи подготовить письмо с обращением к Верховному главнокомандующему с просьбой произвести оплату за поставленные Пакистану наши танки Т-80УД. Пришлось срочно вызывать представителя фирмы «Прогресс», и совместно с ним такое обращение было подготовлено. Далеко за полночь была выверена каждая буква, каждая фраза в этом письме. От него зависело не только получение крупной многомиллионной суммы валюты для Украины, но и дальнейшее сотрудничество в военно-технической сфере с Пакистаном в последующие годы.
В 7 утра я уехал на встречу с генералом Мушаррафом. Через час состоялась встреча с ним, и, успешно получив положительный ответ о переводе валюты на банковские счета завода имени Малышева, я вернулся в посольство, проинформировал наш МИД о результатах выполнения задания.
Потом мы продолжили работу с В. И. Аблазовым по плану его пребывания в Пакистане. Чтобы до конца выполнить нашу задачу, надо было посетить ещё один район в приграничной северо-западной провинции – Мари. Это горная местность, с вершинами высотой три-четыре тысячи метров над уровнем моря, с узкой дорогой-серпантином и ландшафтом, очень напоминающим афганский.
Ехали мы часа два. Дорога была хорошая, укатанная, но невероятно извилистая, разъезжаться со встречным транспортом было сложно. Но наш водитель Арун был опытным водителем, знавшим эту местность и правила движения по дорогам с такими спусками, подъёмами и левосторонним движением. Поэтому мы быстро передвигались по горной скалистой местности и не опасались за наши жизни, хотя аварии и срывы в пропасть здесь встречались часто.
Поскольку я не раз побывал в этой провинции прежде и дорога мне была, в общем-то, знакома, то я больше наблюдал за Валерием Ивановичем, как он реагирует на обстановку, на местный ландшафт. Было заметно и чувствовалось, что увиденное его немного волновало. Валерий Иванович признался, что пейзаж ему очень напоминает афганский и те годы и события, которые довелось пережить в Афганистане, где главными всегда были мысли о доме и о родных. Чтобы дополнить эти волнительные мгновения жизни, я по спутниковому телефону связал его с семьёй в Киеве. И вот, находясь за четыре тысячи километров от родного дома в горах, в необычной ситуации, мы связались с Украиной и короткий, но приятный разговор состоялся.
Я воспроизвожу этот эпизод для того, чтобы подчеркнуть, что, находясь в необычной и опасной ситуации, человек всегда вспоминает своих самых близких и родных. Это чувство дорогого стоит.
В Мари с помощью нашего водителя мы пообщались с местными жителями, расспросили их о возможном нахождении наших соотечественников в этой гористой отдалённой местности. Но, к сожалению, никаких новых данных, никакой информации в тот день мы не получили.
Но мы не теряли надежды, и поиски наших ребят были продолжены.
900 кілометрів дороги, які необхідно проїхати, непрості, тому що ввезуть «афганці» відремонтований автомобіль швидкої допомоги на причепі. Цей автомобіль, який допоміг придбати підприємець Віктор Янчук, стане в нагоді бійцям на передовій у зоні АТО. Ще один автомобіль Т-4 своїм ходом відправиться в зону бойових дій, де допомагатиме нашим хлопцям виконувати бойові завдання.
Незмінний екіпаж – Олександр Положенець, Віталій Лісецький і Василь Пристайчук – уже давно перестав рахувати свої поїздки на схід України.
«Повертаючись з однієї поїздки, відразу починаємо готуватися до іншої, наш автомобіль з емблемою Української Спілки ветеранів Афганістану знають по всій лінії фронту», – розповідає голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович.
Волонтерський ескорт побуває в розташуванні бійців 14-ї бригади, а також у найбільш «гарячих точках» – станиці Луганській, Новому Айдарі, Щасті, Красногорівці, Авдіївці, Мар’їнці, Пісках.
Волинська обласна організація УСВА дякує всім небайдужим, хто долучився до організації поїздки: фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», ТзОВ «Волиньфарм», підприємству «Забіяка», ПП Дмитрук, підприємствам «Луцьк-експрес» в особі Валерія Бутка, «Теремно-хліб» і підприємцю Олександру Мигальчуку, торговій мережі «Наш край».
У Гадяцькому вищому професійному аграрному училищі урочисто відкрито кабінет патріотично-національного виховання.
Семеро випускників навчального закладу загинули на війні в Афганістані, п’ятеро – в АТО. Учні також доклали своїх зусиль до створення кабінету – допомагали із оформленням та ідеями.
На заході були присутні керівники міста і району, воїни-«афганці», учасники АТО, мама загиблого воїна-інтернаціоналіста Сергія Козаченка.
Подібні кабінети необхідні в наш час для виховання молоді. Тим паче, що у студентів є бажання долучатися до заходів військово-патріотичного виховання.
Нещодавно 67 студентів взяли участь у першому етапі військової підготовки, де набуті знання підкріплялись вправами із вогневої, тактичної підготовки. Хлопці долали дистанцію 600 метрів, смугу перешкод, змагалися у кульовій стрільбі, підтягуванні на поперечині, метанні гранати і надяганні протигазу. Організації навчального заходу посприяли ВПАУ і Гадяцька районна організація ветеранів Афганістану. Учасники частувалися польовою кашею.
На другому етапі на базі районного військового комісаріату було ознайомлення з бойовою зброєю. Потім від теорії перейшли до практичних вправ. Такі заняття дуже потрібні майбутнім захисникам Батьківщини.
Проведено вже чотири гри, і, зокрема, член організації полковник у відставці Ігор Кудрін допомагає створювати сценарії реконструкцій бойових завдань як для учасників – бійців радянських військ, так і для тих, хто грає моджахедів. На цих дійствах він виконує властиву йому роль офіцера-розвідника із штабу полка чи дивізії.
Матеріальну бутафорію надає голова організації Іван Адамович Омельчук. Команді Ш.Т.У.Г. на час проведення гри передаються у користування різноманітні речі, які хлопцям потрібні для поринення в атмосферу тогочасних подій і завдань.
Щоб зрозуміти масштаби цих моделювань військових подій часів Афганської війни, потрібно знати, звідки збираються учасники на невеликий гірський полігон на Рівненщині. Хлопці із страйкбольної команди змогли зібрати на свої ігри людей з різніх куточків України, зокрема на ці відтворення подій війни приїздять ентузіасти із Києва, Одеси, Харкова, Львова, Ужгорода, Кривого Рогу, Нетішина, Ковеля, Хмельницького та інших міст, на деяких цих подіях були учасники із Росії, США, Канади.
Кількість учасників щороку збільшується. Якщо 2011 року зібралися 56 учасників, то тепер – 110. Кожен, хто приїздить, повністю поринає в атмосферу тих подій, коли ми – молоді воїни-інтернаціоналісти – виконували свою місію в Афганістані. Одяг, спорядження, амуніція – все відповідає тим подіям. Хлопці-«моджахеди» грають свої ролі у пустунках, шальварах, піруханах та інших автентичних речах. Мимоволі сам поринаєш у цю атмосферу і повертаєшся назад на 30 із лишком років…
Володимир-Волинська міська організація УСВА й надалі сприятиме розвитку і розширенню цих відтворень подій війни, а плідна співпраця зі страйкбольною командою продовжиться й надалі.
У Волочиську на Хмельниччині відзначили 25-у річницю створення районної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
Наприкінці 80-х років організацію було створено на базі Волочиського машинобудівного заводу АТ «Мотор Січ», її головою обрали В. Коломійчука, а зареєстрували пізніше, і її очоливІ. Белак.
У 1992 році громадську районну організацію – Волочиську Спілку ветеранів війни в Афганістані було офіційно зареєстровано. Затверджено Статут, печатку, а головою обрано О. Глухова. Згодом її очолив Ю. Галаманський, який є керівником і сьогодні.
За роки існування організації зроблено багато добрих справ. За ініціативи активу, при допомозі місцевої влади у Волочиську відкрито монумент загиблим в Афганістані землякам, на якому навіки викарбувані обличчя молодих синів волочиської землі, які не повернулися з поля бою. Це Бродський Григорій Іванович – 1961–1980, Колодій Віталій Петрович – 1959 –1989, Войцехівський Владислав Альбінович – 1961–1981, Бондаренко Олександр Петрович – 1966–1986, Буй Віктор Іванович – 1963–1982, Шкабат Володимир Станіславович – 1968–1987, Гар’ян Валерій Федорович – 1955–1986, Небрачний Олег Олександрович – 1967–1987.
Ветерани Афганської війни надають постійну підтримку і допомогу батькам і родичам полеглих побратимів, співпрацюють з керівниками району у вирішенні соціальних, медичних, матеріальних проблем членів організації. Налагоджено тісні ділові зв’язки не тільки з організаціями побратимів з інших районів області, але й з місцевими організаціями ветеранів Другої світової війни та учасниками АТО.
Актив організації за допомогою волонтерів налагодив чітку роботу з організації збору і відправки гуманітарної допомоги в зону військового конфлікту на сході України. Упродовж трьох років силами «афганців» виготовляються буржуйки і маскхалати, яких так потребують захисники Батьківщини взимку.
З моменту офіційного заснування організації минуло 25 років, і саме ця дата зібрала воїнів-«афганців» Волочиського району, а також гостей – побратимів з інших районів області. Усі вони відвідали музей Бойової слави, а потім пройшли ходою до скверу Меморіалу Слави, щоб вшанувати і покласти квіти до підніжжя пам’ятників загиблим у роки Другої світової війни, воїнам-інтернаціоналістам, учасникам АТО.
Учасники заходу відвідали районний історичний музей, де ближче ознайомилися з історією краю, прослухали цікаву розповідь екскурсовода про участь синів волочиської землі у війні в Афганістані.
Під час дружнього обіду представники районних організацій, гості вручили ювілярам цінні подарунки, грамоти й нагороди за вагомий внесок у патріотичне виховання молоді, активну громадянську позицію. Голова Хмельницької обласної організації УСВА М. І. Приступа вручив прапор Волочиської Спілки ветеранів Афганістану, а від мера міста К. В. Черніченка активістам вручено наручні годинники.
У святкуванні взяли участь народний депутат України С. П. Лабазюк, голови райдержадміністрації і райради В. Сергійчук і С. Пазюк, керівники і представники трудових колективів, підприємств і організацій району. Було сказано багато побажань, слів подяки й висловлено впевненість у подальшому розвитку та зміцненні організації.
Во время проведения экзаменов переживали не только абитуриенты, но и их родители. Перед родными зачисленных курсантов в актовом зале выступили педагоги лицея.
Запорожское городское объединение Украинского Союза ветеранов Афганистана гордится выбором юношей связать свою дальнейшую судьбу с почётной профессией защитников Родины и желает курсантам отличных успехов в учёбе и в дальнейшей воинской службе.
У Дрогобичі на Львівщині вкотре відбувся благодійний концерт групи воїнів-інтернаціоналістів «Долг» з Тернополя під керівництвом Віктора Маришева.
Концерт організовано за підтримки голови Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану УСВА І. М. Андруневчина, а також активну участь взяли члени спілки В. І. Міщенко, Р. М. Зубко, Б. А. Васеньов і юніор Володимир Коханий.
Звучали патріотичні, ліричні пісні про воїнів, які пройшли дорогами Афганістану, про героїв Майдану і про сучасних захисників країни.
Поблизу села Стіжок Шумського району на Тернопільщині відбувся XII міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина», в якому активну участь взяли ветерани Афганської війни разом з родинами.
– Фестиваль «Братина» об’єднує людей з різних куточків держави у місці, де творилась історія українського народу, його самобутність, – сказав голова облдержадміністрації Степан Степанович Барна й висловив щиру вдячність учасникам і гостям за популяризацію української культури.
Виступили 40 фольклорних колективів з п’яти областей України, прозвучали патріотичні пісні у виконанні тернопільського гурту воїнів-«афганців» «Долг» і автора-виконавця військово-патріотичної пісні, учасника бойових дій в Афганістані Леоніда Мухіна з Києва.
Ветерани-«афганці» здійснили підйом на Данилову гору, де біля старовинної церкви Святої Трійці ХІІ століття помолилися за Україну і за полеглих воїнів, запалили свічки пам'яті.
Саме через проведення таких мистецько-краєзнавчих фестивалів відроджується історія рідного краю, духовність, традиції і звичаї, виховується молоде покоління українців.
У Палаці молоді і студентів у Херсоні відбувся обласний відбірковий тур ХV Всеукраїнського конкурсу-фестивалю військово-патріотичної пісні та поезії «Оберіг». Понад 70 конкурсантів з районів області взяли участь у святковому дійстві, лунали пісні та поезії про Україну, про наше минуле і сьогодення. На фінальний етап отримали запрошення 38 конкурсантів.
Запрошуємо представників усіх областей України взяти участь у фіналі, який відбудеться у жовтні цього року.
У Горностаївці на Херсонщині вже вдванадцяте відбувся традиційний відкритий обласний фестиваль-конкурс «Опалені війною».
Для участі в пісенному святі щороку збираються вокальні колективи, солісти, виконавці малих вокальних форм. Цього року в конкурсі взяли участь художні колективи 12 районів області, трьох об’єднаних територіальних громад, Херсона, Каховки, Нової Каховки і міста Бахмута Донецької області.
Учасники конкурсу представили понад 70 художніх номерів, які розподілені за номінаціями й віковими категоріями виконавців. У репертуарі – твори воєнної тематики, сучасні пісні про мир і любов до Батьківщини, і вперше – художнє читання та хореографія.
Під час урочистої частини представникам кожного району за традицією вручили коровай, гостей привітали голова районної ради Сергій Карпеченко і голова райдержадміністрації Олександр Єрохін.
Голова районної організації УСВА Володимир Ступак і щорічний організатор фестивалю Анатолій Пономарьов вручили Подяки голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергія Червонописького організаторам свята і сподвижникам військово-патріотичного виховання молоді Вікторії Крижановській, Сергію Карпеченку, Дмитру Ляхну і Олександру Слісаренку.
Як повідомляє журналіст Любов Рудя, протягом п’яти годин самобутні, яскраві таланти з різних куточків регіону демонстрували глядачам глибину і багатогранність патріотичної пісні, тематичного танцю й художнього слова, присвячували їх захисникам Батьківщини часів Другої світової війни, воїнам-інтернаціоналістам, учасникам антитерористичної операції.
Володарем Гран-прі став хореографічний колектив Херсонського Національного технічного університету, який виконав хореографічну композицію «Журавлі». Голова журі Народний артист України Харіс Ширінський вручив колективу відзнаку, а Володимир Ступак – премію від Херсонської обласної організації УСВА. Усі дипломанти отримали пам’ятні статуетки і подарунки, всі учасники – приємні сувеніри.
Закінчилося пісенне свято, відлунали пісні, розпрощалися до наступного фестивалю, але залишилися приємні враження учасників і гостей від щирої гостинності горностаївських глядачів і організаторів конкурсу, високої виконавської майстерності аматорів.
НАДРАГА Василь Іванович – український політик. Доктор економічних наук, член Політради Народної партії.
Народився 19 серпня 1958 року в Каменську, Бурятія.
Освіта: Луганський державний педагогічний інститут, історичний факультет (1976—1981), «Історія і педагогіка»; Регіональний інститут менеджменту (Луганськ, 1993–1995), «Менеджмент у виробничій сфері»; Українська академія державного управління при Президентові України, «Державне управління»; кандидатська дисертація «Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні» (Національна академія державного управління при Президентові України, 2003).
Трудова діяльність: 1975 — учень слюсаря шахти «Таловська», місто Молодогвардійськ. 1981 — заступник секретаря комітету комсомолу Луганського державного педагогічного інституту. З 1982 — служба в армії.
1984 — інженер, заступник секретаря комітету комсомолу Луганського верстатобудівного заводу. 1985 — другий секретар Ленінського райкому ЛКСМУ міста Луганська.
1987 — заступник директора СШ № 17 Луганська. 1990 — художній керівник Молодіжного центру «Панорама», 1990 — інженер Центру науково-технічної творчості молоді «Союз», Луганськ.
1990 — заступник директора Науково-виробничого підприємства «Технопромтек». 1992 — керівник господарчого підрозділу Ленінського райвідділу народної освіти Луганська. 1993 — консультант з питань роботи Луганської міськради, згодом завідувач відділу Луганського міськвиконкому. 1995 — заступник голови, голова Кам'янобрідської райради міста Луганська.
1998 — заступник голови з політико-правових питань Луганської облдержадміністрації. 1999–2002 — начальник Луганського обласного управління Пенсійного фонду України. 2006 — перший заступник генерального директора Федерації роботодавців України. 2009 — голова правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, згодом генеральний директор Федерації роботодавців України.
У березні–грудні 2010 – міністр праці та соціальної політики України, грудень 2010 — серпень 2012 — перший заступник міністра.
Народний депутат України 4 скликання (2002–2006), виборчий округ № 104, Луганська область, Голова підкомітету у справах пенсіонерів і пенсійного забезпечення Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 2002).
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1998–2012 р.р., зокрема в Луганській державній адміністрації, Верховній Раді України, Міністерстві соціальної політики України, був ініціатором низки важливих законодавчих пропозицій і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу досвіду ветеранів при вирішенні кадрових питань, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Нагороди: Заслужений учитель (1998), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003). орден «За заслуги» третього ступеня (2003).
НЕДБАЙЛО Анатолій Костянтинович – військовий і громадський діяч.
Народився 28 січня 1924 року в місті Ізюм Харківської області. У 1942–1983 роках – служба в Збройних Силах (Військово-повітряні сили, генерал-лейтенант у відставці).
1943 року закінчив Луганську (Ворошиловградську) військову авіаційну школу пілотів, у діючій армії – з березня 1943 року, льотчик-штурмовик. За період Великої Вітчизняної війни здійснив 219 бойових вильотів на літаках Іл-2, брав участь у боях за визволення України від фашистських загарбників.
За мужність, військову майстерність і результативність ударів по ворогу в період Великої Вітчизняної війни нагороджений двома орденами Леніна (1945), трьома орденами Червоного Прапора (1943, 1944, 1945), орденом Олександра Невського (1944), трьома орденами Вітчизняної війни першого ступеня (1944, 1945, 1985), орденом Вітчизняної війни другого ступеня (1944), двома орденами Червоної Зірки (1943, 1982), орденом «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» третього ступеня (1975), медалями. У квітні 1945 року А. К. Недбайлу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, в червні 1945 року він нагороджений другою медаллю Золота Зірка і званням двічі Героя Радянського Союзу.
У післявоєнні роки закінчив Червонопрапорну Військово-Повітряну академію, передавав свій бойовий досвід наступним поколінням військових у вищих навчальних закладах: у 1951–1953 – заступник начальника вищої офіцерської школи льотчиків-інструкторів; 1953–1956 – викладач кафедри методики бойової підготовки Червонопрапорної Військово-Повітряної академії; 1956–1957 – начальник штабу важкого бомбардувального авіаційного полку; 1957–1962 – начальник кафедри тактики та історії воєнного мистецтва ХВАІВУ; 1962–1964 – заступник начальника Казанського артилерійського технічного училища; 1964–1968 – начальник факультету заочного навчання Ризького вищого командно-інженерного училища; 1968–1983 – заступник начальника Київського вищого військового авіаційного інженерного училища.
Після звільнення у відставку 1983 року у званні генерал-майора брав активну участь в діяльності громадських організацій і громадському житті держави. Автор двох книг спогадів, виданих у Києві, багатьох інтерв'ю.
Особливою повагою Анатолій Костянтинович користувався у ветеранів війни, з організаціями яких підтримував тісні ділові стосунки, насамперед з Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), і віддавав свій авторитет на зміцнення ветеранського руху.
За заслуги перед Україною відзначений державними нагородами – орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, медалями, почесними нагородами УСВА і присвоєнням військового звання генерал-лейтенант.
Близько 40 років мешкав у Києві. Разом з дружиною – Катериною Михайлівною, яка брала участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни і була механіком з авіаційного озброєння в тій же військовій частині, де служив чоловік, виховали двох синів-авіаторів.
Помер А. К. Недбайло від тяжкої тривалої хвороби 13 травня 2008 року. Він був останнім з двічі Героїв Радянського Союзу, які пов’язали життя з Україною. Похований разом з дружиною у Києві на Байковому цвинтарі.
Учергове Міністерство соціальної політики України надсилає типову відписку, в якій просто цитує положення тих чи інших документів, але робить вигляд, що не розуміє суті поставлених питань і уникає відповіді на них.
Заступник міністра соціальної політики М. Шамбір пише, що для визначення соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами загалом було проаналізовано 54,9 тисячі справ домогосподарств – одержувачів житлово-комунальних послуг. За результатами було встановлено середні норми споживання, а підставою для зменшення норм було поверненя до бюджету газопостачальними підприємствами 14 млрд гривень невикористаних сум субсидій.
По-перше в листі УСВА жодного слова не було про норми споживання газу, а мова йшла виключно про централізоване теплопостачання. А головне, ми знову ставимо питання: при чому тут пільговики, де аналіз норм споживання і розмірів плати, які доводиться сплачувати (на нашу думку – переплачувати) ветеранам війни та іншим пільговикам?
Розмір субсидій залежить від рівня доходів одержувачів. Зросла мінімальна заробітна плата, багато сімей право на субсидії втратили. Зросли ціни, громадяни на всьому економили, в тому числі на енергоносіях. Ось це і є причини невикористаних субсидій, а не завищені норми.
З пільговиками ситуація зовсім інша. Пільги з житлово-комунальних послуг інвалідам війни, учасникам бойових дій та багатьом іншим пільговикам не прив`язані до рівня доходів, кількість пільговиків протягом року змінюється на незначний та абсолютно прогнозований відсоток. Кошти на 2017 рік закладено у місцевих бюджетах виходячи з прогнозованої кількості пільговиків і прогнозованих цін на енергоносії.
Як показує досвід попередніх років, реально використані кошти на послуги ЖКГ для пільговиків дуже рідко і несуттєво у відсотковому відношенні відрізняються від закладених у місцеві бюджети. Тим більше, за словами Прем`єр-міністра України В. Б. Гройсмана, доходи місцевих бюджетів за січень-квітень 2017 року перевищили 14 млрд гривень. Тому позиція УСВА полягає в тому, що немає жодних об’єктивних підстав для зменшення норм споживання для громадян України, які користуються пільгами на підставі Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Що ж стосується застосування коригуючих коефіцієнтів, то М. Шамбір відповідає за принципом «ви нам про Хому, а ми вам про Ярему». Описуючи, що таке коригуючий (температурний) коефіцієнт, він вдає вигляд, що не помічає нашої головної вимоги – не можна застосовувати цей коефіцієнт у спорудах, де є загальнобудинкові лічильники тепла.
Ще раз нагадуємо, що коригуючі коефіцієнти вводилися тоді, коли більшість будинків ще не були обладнані будинковими лічильниками тепла. У цих будинках коефіцієнти дозволяють, хоча б приблизно, рахувати енергію, витрачену в будинках чи окремих квартирах, у залежності від розмірів будинків і температури навколишнього середовища. Застосування коефіцієнта є логічним у разі відсутності лічильника тепла і в квартирі споживача, і на вводі в будинок.
Також є логічним застосування коефіцієнта в разі наявності лічильника у квартирі споживача та одночасно відсутності на вводі в будинок. Навіть шкільного рівня знання законів фізики й математики достатньо для того, щоб зрозуміти: застосування коефіцієнта в будинках, які на вводі мають будинкові лічильники тепла, є цілковитим абсурдом. До речі, тільки в Києві, за інформацією КМДА, таких будинків уже 95%.
У будинку з більшою кількістю поверхів і при нижчій температурі дійсно буде витрачено більше тепла, але все воно буде пораховане лічильником. А потім буде розподілене між квартирами й враховане у квитанціях. У кого є квартирні лічильники – за їх показаннями, у кого немає – на підставі статті 12 постанови КМ України № 630: «12. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показанням і пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири…».
На відміну від будинків без лічильників, у будинках з лічильниками застосування коефіцієнта до споживачів-пільговиків навіть не впливає на кошти, отримані за поставлену енергію теплопостачальником. Він отримає кошти згідно з показаннями лічильника. А неправомірне застосування коригуючого (температурного) коефіцієнта має лише один результат – збільшується частка плати пільговика та одночасно пропорційно зменшується частка відшкодування теплопостачальнику з місцевого бюджету. Відбувається додаткове зменшення реальної пільги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на відповідний відсоток.
Наприклад, у Києві з К=0,41 (для будинків 5 поверхів і вище) реальна пільга інваліду війни першої групи зменшується зі 100% до 59%, учаснику бойових дій – з 75% до 45%. На погляд ветеранської громадськості, це – зловживання Кабінетом Міністрів України наданим законодавчим органом правом самостійно встановлювати соціальні норми споживання для пільговиків. Виходить, що спочатку встановили норми за площею та гігакалоріями, а потім додатково ці норми зменшили за рахунок штучно притягнутого коефіцієнта.
З економічної точки зору, відбувається калькуляційна картельна змова між виробниками тепла, Кабінетом Міністрів України та структурними підрозділами місцевої влади, які нараховують плату за тепло.
За будь-якого трактування, визначальними є конституційні принципи верховенства права і верховенства законів над підзаконними нормативно-правовими актами органів виконавчої влади. Саме на підставі цих принципів відбулися зміни влади в Україні у 2005 і 2014 роках. Тому ми, ветерани війни, надіємось на застосування верховенства права в усіх сферах суспільного життя, в тому числі до нашого соціального захисту. Не можна підзаконними актами КМУ зводити нанівець положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рада рекомендует Министерству социальной политики создать подразделение по делам бывших партизан в составе Государственной службы по делам ветеранов войны и участников антитеррористической операции.
Мне 83 года, я вдова умершего участника Великой Отечественной войны. Могу ли я перейти на пенсию мужа и буду ли тогда получать больше?
Право на назначение пенсии по потере кормильца определено, в частности, Законом Украины «Об общеобязательном госу¬дарственном пенсионном страховании» (далее — Закон). Принимая во внимание положения Закона, пенсия по потере кормильца назначается нетрудоспособным членам семьи умершего кормильца, которые были на его иждивении. К нетрудоспособным членам семьи отно¬сится, в частности, жена, если она достигла пенсионного возраста, предусмотренного ст. 26 Закона.
Факт пребывания на иждивении нетрудо¬способных членов семьи подтверждается справками жилищно-эксплуатационных или других организаций по месту жительства (регистрации), или справками органов местного самоуправления, или справками о регистрации местожительства (вместе с кормильцем по одному адресу).
Если невозможно представить одну из вышеупомянутых справок, факт пребывания на иждивении умершего кормильца устанав¬ливается в судебном порядке.
Для установления факта родственных отно¬шений с умершим кормильцем жене необхо-димо представить копию свидетельства о браке.
Размер пенсии по потере кормильца на одного нетрудоспособного члена семьи установлен на уровне 50% от пенсии по воз¬расту умершего кормильца. При этом минимальный размер пенсии по потере кормильца не может быть ниже прожиточного минимума, установленного для лиц, утративших трудоспособность.
Принимая во внимание вышеуказанное, для решения вопроса целесообразности перевода Вас на пенсию по потере кормиль¬ца рекомендуем обратиться в управление Пенсионного фонда Украины, в котором Вы состоите на учете как получатель пенсии.
Я жена умершего инвалида войны, получаю назначенную мне пенсию по воз¬расту. Имею ли я право на пенсию по поте¬ре кормильца? Возможно ли получать две пенсии?
Согласно части первой статьи 10 Закона Украины «06 общеобязательном государственном пенсионном страховании» лицу, которое имеет одновременно право
на разные виды пенсии (по возрасту, по инвалидности, по потере кормильца), назначается один из этих видов пенсии по его выбору.
Поэтому в случае целесообразности Вы имеете право перейти на пенсию по потере кормильца за умершего мужа. При этом выплата пенсии по возрасту будет прекра¬щена. Право получать две пенсии действующее законодательство Украины не предусматривает.
В 2012 году мне была назначена пенсия согласно Закону Украины «О пенсион¬ном обеспечении лиц, уволенных с воен¬ной службы, и некоторых других лиц». С января 2014 года выплата была прекра¬щена в связи с восстановлением меня на военной службе на основании контракта, заключенного на пять лет. Будет ли возоб¬новлена выплата мне пенсии в 2017 году?
С 7 января 2017 года Законом Украины от 06.12.2016 № 1769 внесены изменения в статью 2 Закона Украины «О пенсион¬ном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» (далее — Закон 2262), которыми предусмотрено, что пенсионерам из числа военнослужащих и лиц, которые получают пенсии по Закону 2262, в случае принятия их на военную службу по контракту, в частности путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, в Вооруженные Силы Украины, другие созданные в соответствии с законами Украины военные формирования, органы и подразделения гражданской защиты во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения, выплата пенсий не прекращается.
Поскольку контракт о прохождении воен¬ной службы был заключен Вами до наступ-ления особого периода, для возобновления выплаты пенсии с учетом изменений, вне-сенных Законом от 06.12.2016 № 1769 законных оснований нет.
Я имею удостоверение ветерана воен¬ной службы, занимаю дипломатическую должность в Министерстве иностранных дел Украины. Имею ли я право на получе-ние в период работы в указанной должно¬сти пенсии, назначенной согласно Закону Украины «О государственной службе»?
Статьей 29 Закона Украины «О диплома¬тической службе» определено, что по 31 декабря 2017 года работникам дипломатической службы (кроме инвалидов I и II групп, инвалидов войны III группы и участников боевых действий, лиц, на которых распространяется действие пункта 1 статьи 10 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты») в период работы пенсии, назначенные согласно законодательству Украины, не выплачиваются.
Таким образом, пенсия в период Вашей работы в дипломатической должности не выплачивается.
У селі Бобрик Гадяцького району Полтавської області встановили пам’ятник прикордонникам усіх поколінь.
Кожного року ветерани прикордонних військ із неприхованим задоволенням і щирою радістю зустрічаються разом, але постійного місця зустрічі у них не було. За ініціативи уродженця села Бобрик генерал-майора запасу Миколи Шаблія, начальника прикордонного Сумського загону Миколи Чудновського, ветеранів-«афганців» й за сприяння сільської ради у селі урочисто відкрито пам’ятний знак «Прикордонникам усіх поколінь».
На відкриття прибули прикордонники не лише Полтавщини, а й сусідніх областей. Зі сльозами на очах вони згадували роки служби, своїх товаришів, ділилися спогадами. З нагоди свята медаль «Захисник кордонів Вітчизни» вручили Андрію Кононенку, пам’ятний орден «За ратну службу на кордоні» – Олександру Кисєльову, грамоту Державної прикордонної служби Східного регіонального управління – Миколі Шаблію, грамоти Державної прикордонної служби Північного регіонального управління прикордонного загону – Валерію Власенку, Олександру Лисюку, Валентину Єну, Миколі Кондратовичу, Володимиру Рубану, Петру Багнюку і Петру Максименку.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять прикордонників, які загинули, захищаючи країну в часи Другої світової, війни в Афганістані й під час проведення АТО.
Після урочистої церемонії відбувся святковий концерт і частування польовою кашею.
У неділю, 25 червня, в Ужгороді невідомі вандали осквернили пам’ятник воїнам-«афганцям» на Православній набережній. Офіційно монумент називається пам’ятником Скорботній Матері.
Вандали розкололи меморіальну плиту, на якій викарбувано прізвища 54 закарпатців, котрі загинули на Афганській війні. Світлинами з місця події поділився фотограф Сергій Денисенко.
Варварські дії щодо пам’ятника загиблим нашим бойовим побратимам викликали у членів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), родин загиблих, місцевих жителів гнів і біль, вони обурені й вимагають невідкладних дій з боку правоохоронних органів.
Якою ж може бути людина, яка піднімає руку на святе…
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) на фасаде лицея №141 торжественно открыта мемориальная доска в честь погибших в Афганистане выпускников школы Владимира Ситало, Сергея Орлова и Олега Литкевича.
Старший лейтенант В. Н. Ситало с сентября 1981 года выполнял интернациональный долг в Афганистане на должности начальника технико-эксплуатационной части звена вертолётов Ми-8. 11 октября 1981 года во время обслуживания вертолёта возник пожар, Владимир получил смертельные ожоги.
Рядовой С. Н. Орлов проходил службу в Афганистане в автомобильном подразделении. 4 декабря 1986 года на марше колонна была обстреляна. Сергей был тяжело ранен, но продолжал из последних сил вести машину, понимая, что, если он остановится, остальные машины не проедут и погибнут друзья…
В мае 1987-го началась боевая служба в Афганистане десантника гвардии сержанта О. А. Литкевича. 2 ноября 1988 года позиция БТР была обстреляна. Олег получил тяжёлое пулевое ранение и через два дня умер.
Погибшие выпускники школы посмертно награждены орденом Красной Звезды, а Олег Литкевич – ещё и медалью «За отвагу».
В зале Памяти лицея, где размещена экспозиция, посвящённая погибшим выпускникам, состоялась торжественная линейка, в которой приняли участие родители Олега Литкевича – Анатолий Георгиевич и Валентина Петровна, мама Сергея Орлова – Мария Никитична с внуком Сергеем и вдова Владимира Ситало – Анна Владимировна. Директор Р. Н. Кравченко поблагодарила «афганцев» за открытие мемориальной доски и за патриотическое воспитание молодого поколения.
Председатель ХГСВА В. А. Борзов поблагодарил педагогический коллектив за работу по сохранению памяти боевых товарищей. Военный комиссар Московского района Харькова подполковник А. Н. Кисель и председатель организации воинов-интернационалистов Московского района Н. Н. Овчаренко пожелали лицеистам отличных оценок, мира и счастья.
Учащиеся лицея прочитали свои стихотворения и исполнили песни. Было очень трогательно и душевно.
На березі Борзенки на Чернігівщині знову зібрався дружний колектив любителів порибалити. Проявити свої таланти і помірятися силами виявили бажання двадцять команд з Києва, Чернігова, Ніжина, Коропа, Носівки і Борзни.
Восьмий міжрайонний турнір зі спортивної риболовлі серед учасників бойових дій та інвалідів був присвячений пам’яті загиблих земляків у Афганістані та в АТО.
Погода начебто і не сприяла гарному настрою і кльову – небо затягнуло хмарами, дув холодний вітер, але рибалки не зважали і жартували, що успіх залежить не від погоди, а від уміння і трішечки везіння.
Громадська організація «Рибалки Борзни» за сприяння народного депутата Валерія Давиденка на весні знову зарибила річку мальками білого амура, товстолобика і коропа. Тому найпершою умовою змагань було зберегти впійману рибу живою і після зважування випустити в річку.
«За вимогами спортивного рибальства кількість гачків – не більше п’яти, кількість вудочок не обмежується», – нагадав учасникам на початку змагань організатор турніру, голова районного відділення УСВА Валерій Молотов. Процес риболовлі розпочався о сьомій ранку і тривав чотири години. У кожного рибалки була своя тактика, але клювало не в усіх. Комусь пощастило впіймати півкілограмових щуку і коропа, в інших чіплялися на гачки лише карасики.
Після закінчення змагань учасників запросили на підрахунок і зважування улову. Суддівська колегія визначила призерів. Більше кілограма впіймала команда рибалок з Борзни і виборола перше місце (капітан – Віктор Ковтун), на другому – рибалки Чернігівського земляцтва з Києва (капітан – Сергій Кудін), на третьому – ніжинці (капітан – Володимир Драб).
Нагородження переможців і учасників медалями, грамотами і цінними призами провели народний депутат України Валерій Давиденко, за підтримки якого й відбулися змагання, голова Чернігівського обласного відділення УСВА Олександр Соколов, голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Артур Дерев’янко, голова Борзнянського відділення Чернігівського земляцтва Володимир Леміш. Теплими словами рибалок і гостей вітали голова райдержадміністрації Віра Проскура, голова райради Віктор Горбащенко, міський голова Анатолій Койда.
Учасники і гості хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих воїнів, поклали квіти до пам’ятного знака воїнам-«афганцям».
А потім усі ласували рибальською юшкою. З кожним роком до спортивної риболовлі долучається все більше людей. Охочі можуть скористатися рибальським умінням наступного турніру. Ні хвоста вам, ні луски, а тільки удачі в подальших рибальських змаганнях.
Організатором виступила Шишацька райдержадміністрація на чолі з Віктором Іваненком, а генеральним спонсором – ТОВ «АФ імені Довженка» (генеральний директор – Віктор Скочко).
На подвір’ї місцевої школи зібралося чимало почесних гостей, серед яких представники влади району, голова Полтавської обласної організації УСВА В. О. Корчуков, голова Полтавської міської організації УСВА О. А Романенко, голова Чорнухінської районної організації ветеранів Афганістану О. Г. Расько, місцеві воїни-«афганці», педагоги, школярі та їхні батьки.
Заступник голови обласної організації УСВА Станіслав Миколенко зазначив, що змагання проводяться вдев’ятнадцяте і нині честь школи на спартакіаді відстоюють уже діти перших учасників. Поступово спортивний захід із місцевого перейшов у формат обласного.
. З Шишацького району в Афганській війні брали участь 62 воїна-інтернаціоналіста, 15 із них отримали державні нагороди. На спартакіаду приїздять учасники бойових дій в Афганістані з усієї області. Для них це добра нагода зустрітися, по-братськи обійнятися, поспілкуватися, згадати минуле, пом’янути побратимів, які загинули на війні і які відійшли у вічність вже у мирний час. Не стала винятком і ця зустріч. Сивочолі чоловіки відвідали могили Олександра Дзюби і уродженця Яресьок Сергія Коротуна, які назавжди залишилися і на портретах, і в їхній пам’яті вісімнадцятилітніми. Зустрілися з мамою Олександра – Ніною Іванівною, яка самотньо доживає вік, але місцева агрофірма імені Довженка взяла її під опіку й останніми роками щомісяця надає допомогу.
Місцевий священик Богдан Брянчик освятив могилу учасника бойових дій в Афганістані Володимира Даценка, який помер цього року. Напис на могильній плиті – «Від бойових побратимів».
Зовсім інші емоції вирували на спортивному майданчику місцевої школи. Юні спортсмени перетягували канат, метали гранату, змагалися в бігу на 60 і 1000 метрів. Районний військкомат підготував за призові місця грошові винагороди. Кожного переможця очікувала медаль, а команду – кубок.
За рішенням суддів, головним серед яких був учитель Сергій Сасник, перше місце виборола команда учнів Яреськівської школи імені Ф. П. Борідька. А найкращому спортсмену Сергію Балку вручено Почесну грамоту УСВА.
Доброю традицією стало проводити разом із Шепетівською спілкою ветеранів Афганістану (Хмельницька область) баскетбольний турнір, присвячений пам'яті воїна-інтернаціоналіста В. М. Длужнєвського.
Привітати учасників прийшли начальник управління сім'ї, молоді та спорту Н. В. Стасюк, начальник відділу спорту управління О. Д. Шуляк, воїни-інтернаціоналісти, голова ради Спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський, Олександр Гурінович, Ростислав Широкий, Ігор Алєксєєв, Віктор Метельський, Віктор Чорноус, директор ДЮСШ Т. Ю. Романюк.
Заступник голови ради Спілки ветеранів Афганістану Олександр Гурінович розповів про трагедію, якою стала Афганська війна для сотень тисяч людей в Україні. Для всіх, хто перебував на афганській землі, і для тих, хто безмежно довгими й тривожними днями і ночами чекав повернення своїх синів, чоловіків, батьків, коханих, друзів. Одним з тих, хто не повернувся з війни, був колишній учень НВК №2 Віктор Мар'янович Длужнєвський. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів.
Цього року в ДЮСШ змагалися 18 команд юнаків і дівчат загальноосвітніх закладів міста і району. У нелегкій боротьбі перемогла юнацька команда Шепетівської ДЮСШ №1 (на знімку). На другому місці – команда НВК №1, на третьому – НВК №3. Серед дівчат найсильнішою була команда НВК №3, другими стали баскетболістки НВК ЗОШ-гімназії, третіми – НВК №1.
Юнацькі команди-переможці нагороджені грамотами, медалями, кубками і баскетбольними м'ячами, наданими Шепетівською спілкою ветеранів Афганістану, дівчата-переможниці нагороджені грамотами, медалями і кубком, наданими управлінням сім'ї, молоді та спорту.
Щиро вдячні керівнику закладу В. М. Гарбарець за надання спортивного залу для проведення змагань. Адміністрація дитячо-юнацької спортивної школи висловлює вдячність начальнику управління сім'ї, молоді та спорту Н. В Стасюк, Шепетівській спілці ветеранів Афганістану й особисто В. М, Окорському за підтримку в організації і проведенні турніру.
На базі Великорішнівського НВК відбулися змагання з пішохідного туризму в закритих приміщеннях серед учнівської і студентської молоді «Північ Хмельниччини», присвячені пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.
На турнір прибули 18 команд, а це 88 учасників. Програма змагань, розрахована на три дні, розпочалась із особисто-командної смуги перешкод, де спортсмени продемонстрували вміння долати етапи самонаведення і довели власну майстерність. Особливо видовищним було долання цієї дистанції, коли у повному туристичному спорядженні змагалися наймолодші учасники віком від 10 років. Однак молодші – не означає слабші, вони вправно долали етапи, в тому числі й самонаведення, швидко та якісно проходячи дистанцію.
Запекла боротьба і воля до перемоги панували у спортивній залі й під час долання командної смуги перешкод, де доля усього колективу залежить від злагодженої дії кожного учасника. На дистанції змагались 18 команд, кожна – у своїй віковій групі.
Напруження й запекла боротьба не вщухали протягом усіх змагань. Кожна команда і кожен учасник робили все можливе, аби зійти на п’єдестал пошани і підняти над головою Кубок «Північ Хмельниччини». Два із трьох кубків привезли до Городища «меридіанівці». Переможцем серед молодших учнів стала команда з Славути, призери — «Меридіан» ГШСЗ і «Нон-стоп» з Хмельницького. Серед старших учнів кубок виборола команда «Меридіан» із села Городище, а команди Славути і ТРК «Штурм-і» стали призерами. У змаганнях студентів кубок отримала команда «Меридіан-студенти» із Городища, призери – Хмельницький ОЦТКУМ і Полонська ОТГ. Переможці отримали подарунки.
Воїни-інтернаціоналісти традиційно привезли музейні експонати і автомати АК-74, аби школярі мали змогу потренуватися в їхньому розбиранні-збиранні. Серед 30 школярів із Хмельницької області найвправнішою були учениця Шепетівського НВК №3 Віка Шуляк, яка впоралась із завданням за 27 секунд, призерами стали вихованці цього ж навчального закладу.
Кращі спортсмени отримали подарунки від воїнів-інтернаціоналістів.
На базі Знам’янського МСТК ТСО України вдев’яте відбувся відкритий чемпіонат Кіровоградської області з військово-спортивних багатоборств, присвячений пам’яті воїнів, загиблих під час проведення АТО.
Голова Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України», член Правління УСВА Г. Мальчин, голова обласної організації ТСОУ Н. Титенок, голова Кіровоградської обласної організації УСВА В. Остащук, голова підрозділу Федерації військово-спортивних багатоборств, заслужений тренер України А. Ярошевський, Знам’янський міський голова С. Філіпенко привітали учасників змагань і побажали нових висот у спорті.
Ієреї Віталій Обєзюк і Георгій Колебіденко звершили заупокійну літію пам’яті загиблих воїнів.
Для участі у змаганнях прибули 19 команд. З кожним роком учасники добиваються все вищих результатів. Артем Гордієць з Онуфріївки встановив абсолютний рекорд на рубежі неповного розбирання і складання автомата АК-47. Його час – 14 секунд! Ігорю Драгуну зі Знам’янки вдалося спорядити магазин автомата патронами за 21 секунду, Діана Філоненко зі Світловодська набрала 49 балів із 50 можливих під час стрільби (на знімку). Євгенія Бережна (Світловодськ) виборола перше місце під час спортивного метання ножів, Аркадій Петришин (Знам’янка) – переможець на рубежі метання гранати на точність.
У підсумку вперше за багато років представники Знам’янки – на третьому місці, а перемогу святкували дві команди з Онуфріївки.
Бійці особового складу третього полку спецпризначення розгорнули виставку зброї, розповідали про її призначення. Працівники Знам’янського МСТК ТСОУ запросили присутніх скуштувати каші та чаю з польової кухні.
Директор Знам’янського МСТК ТСОУ, голова координаційного центру національно-патріотичного виховання дітей і молоді «Патріот», незмінний організатор цих змагань учасник бойових дій в Афганістані В. Колебіденко щиро дякував воїнам-інтернаціоналістам, командиру третього полку спецпризначення О. Трепаку та особовому складу, командиру в/ч А-1201 О. Собчуку, міській владі, керівництву райдержадміністрації за багаторічну співпрацю і допомогу.
У статті «Вдячні за турботу» («ТТ» №11-12) повідомлено, що голова Київської обласної організації УСВА О. Янківський передав госпіталю «Лісова поляна» медичне крісло, але масажний стіл багатофункціонального призначення із матрацом було передано Київською обласною організацією інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій (голова Президії – В. В. Говоров, його заступник В. О. Малашенко і члени цієї організації) з нагоди професійного свята – Дня медичного працівника.
Я был жесток. Я резко обличал,
о собственных ошибках не печалясь.
Казалось мне — людей я обучал,
как надо жить, и люди обучались.
Но — стал прощать… Тревожная примета!
И мне уже на выступленье где-то
сказала чудненький очкарик-лаборантка,
что я смотрю на вещи либерально.
Приходят мальчики, надменные и властные.
Они сжимают кулачонки влажные
и, задыхаясь от смертельной сладости,
отважно обличают мои слабости.
Давайте, мальчики! Давайте! Будьте стойкими!
Я просто старше вас в познании своём.
Переставая быть к другим жестокими,
быть молодыми мы перестаём.
Я понимаю, что умнее – со стыдливостью.
Вы неразумнее, но это не беда,
ведь даже и в своей несправедливости
вы тоже справедливы иногда.
Давайте, мальчики! Но знайте — старше станете,
и, зарекаясь ошибаться впредь,
от собственной жестокости устанете
и потихоньку будете добреть.
Другие мальчики, надменные и властные,
придут, сжимая кулачонки влажные,
и, задыхаясь от смертельной сладости,
обрушатся они на ваши слабости.
Вы будете — предсказываю — мучиться,
порою даже огрызаться зло,
но всё-таки в себе найдёте мужество,
чтобы сказать, как вам ни тяжело:
«Давайте, мальчики!»
Евгений ЕВТУШЕНКО.
Наша история
Первый год – он трудный самый
Подходил к концу 1998-й – первый год работы Посольства Украины в Пакистане. Он оказался напряженным и ознаменовался не только торжественным открытием посольства 24 августа, но и такими тревожными событиями в регионе, как ядерные испытания сначала в Индии, а затем и в Пакистане.
В то же время были успешно обеспечены сотрудниками посольства визиты в Пакистан украинских делегаций, направленные на развитие торгово-экономической сферы двух стран вообще, и в военно-технической, в частности.
В июне в Исламабад чартерным рейсом на самолёте предприятия прилетала делегация Харьковского авиационного завода во главе с генеральным директором Анатолием Мялицей. Прилетали они продемонстрировать новый самолёт Ан-74, который показали на лётных демонстрационных испытаниях в разных регионах Пакистана.
В августе того же года состоялся визит командующего вооружёнными силами – начальника Объединённого комитета начальников штабов ВС Пакистана генерала Джахангира Карамата в Украину.
Были и другие важные события в жизни посольства.
Для исполнения поручения МИД Украины, обращения Комитета по делам ветеранов войны и военных конфликтов в иностранных государствах при Кабинете Министров Украины, который в то время возглавлял Сергей Васильевич Червонопиский, была продолжена кропотливая работа по поиску путей возвращения, военнопленных, которые находились на территории этой страны.
Эта работа требовала нестандартных действий в поиске, прежде всего, тех людей, которые смогли бы найти наших соотечественников и подходы к ним. По данным посольства, бывшие военнопленные находились на территории, которую занимали боевики движения "Талибан". Жестокость талибов по отношению к сторонникам бывшего режима Наджибуллы и оппозиции Ахмад Шаха Масуда была известна. Против них осуществлялась политика преследования и террора. Практически все они и их ближайшие родственники находились в изгнании или были уничтожены. Некоторым удалось перейти через границу в Пакистан, найти какой-нибудь приют и временное обустройство в предместьях города Пешавар.
Не были исключением и наши соотечественники, принимавшие участие в боевых действиях в Афганистане. По абсолютно точным данным, все оставшиеся в живых приняли ислам и находились в качестве рабочей силы в специальных защищённых поселениях Афганистана, которые контролировались военизированной охраной. Более того, доступ к этим поселениям был ограничен специальными тропами горной местности, проход по которым также контролировался и облагался специальной платой. По достоверным данным, она составляла несколько тысяч долларов США за переход одного человека в одном направлении. Количество таких поселений, где, возможно, находились военнопленные, достигало приблизительно двух десятков по всей территории Афганистана, преимущественно вблизи границы с Пакистаном.
Информация о военнопленных и погибших гражданах Украины, местах их захоронения тщательно скрывалась и могла быть получена при условии специальных мероприятий и при дополнительном вознаграждении за услуги. Но вероятность найти связь или получить какую-нибудь информацию о наших соотечественниках постепенно уменьшалась после широкомасштабного наступления талибов в августе-сентябре 1998 года.
Ситуация осложнялась тем, что любая попытка встречи с объектом нашей заинтересованности могла стоить ему жизни, поскольку информация о прошлом участии в боях на стороне бывшего Советского Союза тщательно скрывалась от представителей власти талибов самими военнопленными и их окружением. Небезопасно было также и направление специальных "посланников" в эти поселения.
Однако, с учётом информации, полученной на первом подготовительном этапе по розыску наших соотечественников, работу необходимо было продолжить. Конечные результаты по возвращению военнопленных на Родину можно было получить лишь в координации действий с представителями Комитета по делам ветеранов войны и военных конфликтов в иностранных государствах при Кабинете Министров Украины и МИДа нашей страны.
Во второй половине декабря 1998 года по приглашению посольства для дальнейшего продолжения работы по поиску и возвращению на Родину бывших военнопленных и пропавших без вести в Исламабад прилетел заместитель председателя Государственного комитета Украины по делам ветеранов Валерий Иванович Аблазов, с которым меня связывали предыдущий опыт работы и хорошие деловые отношения. Его визит был не очень продолжительным, но насыщенным.
Во время визита Валерия Ивановича состоялись встречи с заместителем министра иностранных дел ИРП Сарваром Накви, председателем делегации Международного Комитета Красного Креста в Пакистане Томасом Гартнером, генеральным секретарём Общества Красного Полумесяца Пакистана Абдулом Рафиком Ханом Борки, председателем Специальной миссии ООН в Афганистане Дж. Нгоби, Послом Российской Федерации в Пакистане А. М. Гуляевым, Временным Поверенным в делах Исламского эмирата Афганистан в Пакистане Саид-уд-Рахманом Хаккани, а также с местными бизнесменами и неофициальными лицами.
Заместитель министра иностранных дел ИРП Сарвар Накви на встрече подчеркнул, что движение "Талибан ", большинство участников которого подготовлены в исламских религиозных учебных заведениях (медресе) Пакистана, в то время на территории Афганистана действовали отдельными военными формированиями, не создавали единого военного и государственного руководства и не были подвержены влиянию со стороны других стран. Мало сказать, что они были независимыми, они были изолированы мировым сообществом. Страны, с которыми у них были дипломатические отношения в то время – Пакистан и Саудовская Аравия. Этот фактор усложнял решение вопросов прав человека, в том числе, проблем бывших военнопленных и других граждан на территории Афганистана.
В то же время, пакистанская сторона подтвердила принцип «открытых дверей» для Украины в решении сложных гуманитарных вопросов. Председатель делегации Международного Комитета Красного Креста в Пакистане Томас Гартнер рассказал, что ему хорошо известна деятельность представителей Комитета по делам ветеранов войны при Кабинете Министров Украины по розыску бывших военнопленных. Он заверил, что будет поддерживать это направление деятельности, используя служебные и личные возможности, и попробует передать письма А. Левенцу и Г. Цевме, которые находились в афганской провинции Кундуз. А при их согласии он будет способствовать возвращению их в Украину. Эти письма на русском языке и общая информация о военнопленных на английском и языке урду (один из государственных языков Пакистана) были подготовлены и переданы Т. Гартнеру. Но, к сожалению, через некоторое время представительство Международного Комитета Красного Креста было эвакуировано из Афганистана.
Особо содержательными и тёплыми были встречи В. И. Аблазова в пакистанском Обществе Красного Полумесяца с его генеральным секретарём, генералом в отставке Абдулом Рафиком Ханом Борки. Во время встречи было передано приветствие Национальному обществу Красного Креста Украины и его президенту И. И. Усиченко, а также шла речь о первых шагах сотрудничества. Генерал взял на себя обязательство в ближайшее время связаться с Обществом Красного Полумесяца Афганистана и совместно с ним сделать реальные шаги по решению проблем бывших военнопленных и пропавших без вести. Он заверил, что будет использовать для решения этих и других вопросов гуманитарного сотрудничества Украины и Пакистана установленные связи с ветеранскими организациями Украины и свои личные возможности и контакты. Господину Борки была передана обобщённая информация о военнопленных и пропавших без вести на английском и языке урду. Следует отметить, что все свои заверения генерал выполнил с честью.
Председатель Специальной миссии ООН в Афганистане Дж. Нгоби подчеркнул, что главная функция его миссии и центрального офиса, который размещён в Исламабаде, это обеспечение мира в Афганистане. После решения этой основной цели представители миссии будут эффективно решать все вопросы розыска ВП и БВП. Он запросил другие офисы ООН (по делам беженцев, по правам человека и др.), информировал их руководство о существовании проблемы военнопленных, получил соответствующую информацию о состоянии работы с беженцами в приграничной северо-западной провинции Пакистана. Заверил нас в том, что в лагерях беженцев лиц, интересующих Украину, по его данным, сейчас нет.
С Послом Российской Федерации Андреем Михайловичем Гуляевым состоялась обстоятельная беседа, в которой обсуждались вопросы координации действий в решении проблемы ВП и БВП на основании соглашения о совместной деятельности по розыску и освобождению граждан бывшего Союза ССР, попавших в плен и пропавших без вести в период войны в Афганистане и военных конфликтов в других странах (Минск, 28 апреля 1993 г.). В посольстве РФ эти вопросы были включены в постоянные функциональные обязанности одному из сотрудников миссии. В тот же день в посольстве состоялся дипломатический приём, на котором информация о проблемах ВП и БВП была распространена в беседах с известными государственными деятелями Пакистана и дипломатами других государств. Послу РФ А. М. Гуляеву была передана информация о ВП и БВП в наиболее полном объёме.
На следующий день визита мы с Валерием Ивановичем сделали ещё один нестандартный шаг – отправились на афганский рынок, который работал в Исламабаде только один раз в неделю – по выходным. Сюда регулярно приезжали со своими товарами торговцы из соседнего Афганистана. Кто-то приезжал в Исламабад легально, кто-то пересекал границу без каких-либо документов, а кто-то жил в Исламабаде постоянно. Был прекрасный солнечный декабрьский день, нежарко, поэтому можно было пройтись по рядам и посмотреть на изделия из кожи, афганские ковры, украшения из полудрагоценных камней, традиционного лазурита, старинные монеты разных времён и эпох, другие антикварные изделия. Но главной нашей задачей были, конечно, не товары, а возможность встретить кого-то или получить какую-нибудь информацию о пребывании наших военнопленных здесь, в Исламабаде. Ведь базар на Востоке – традиционно немаловажный источник информации.
Мы ходили по рядам, присматриваясь не только к сувенирной продукции, но и к её продавцам. В подавляющем большинстве это были афганцы или выходцы из Афганистана. Среди них были, конечно, и пакистанцы, но немного.
Неспешно прохаживаясь по торговым рядам, неожиданно мы увидели парня, который отличался широкой славянской улыбкой и внешностью. А от афганцев его отличало, прежде всего, не только желание продать свой товар иностранцам, а, скорее всего, пообщаться с ними. Говорил он на одном из языков, которым пользовались в соседней афганской провинции – пушту, этим языком мы в то время не владели.
Пообщавшись между собой возле него на английском, ожидаемой реакции не получили. Затем мы стали его расспрашивать, какие товары он ещё может показать или продать. На прилавке у него были всякие афганские безделушки – украшения, изделия из металла, а также некоторые атрибуты военной формы бывшего Советского Союза – пуговицы, кокарды, пряжки со звездой, которые носили рядовые Советской Армии. Мы стали рассматривать некоторые вещицы, демонстративно обсуждая каждую из них на русском языке, да так, чтобы продавцу был слышен наш диалог. Делали мы это по взаимной договорённости, наблюдая за "объектом", как он будет реагировать на наш разговор. К сожалению, такой реакции, как нам хотелось бы, не последовало. Наши ожидания не оправдались. Это был действительно афганец, но очень похожий чертами лица на парня славянской внешности.
Проходя дальше по базару, мы присматривались к молодым людям, к их движениям в общении между собой и находили что-то похожее на то, как общаются наши солдаты. Нас не оставляло ощущение того, что кто-то из них нас увидит или им кто-то расскажет о нас. Возле нескольких таких живописных групп мы останавливались и, нарочито громко говоря, называли адрес и телефоны посольства, надеясь, что и таким образом выполняем ещё одно задание по поиску наших военнопленных.
Вернувшись в посольство, мы продолжили нашу работу. Оставался всего один день пребывания В. И. Аблазова в Исламабаде, но нам предстояло ещё подготовить письма находившимся в Афганистане в провинции Кундуз военнопленным Александру Левенцу и Геннадию Цевме, о чём мы договорились с Томасом Гартнером на переговорах в представительстве Международного Комитета Красного Креста. Письма были подготовлены по стандартной форме, установленной МККК. Кроме того, надо было подготовить обращение к военнопленным на трёх языках – русском, английском и урду.
Вдохновлённые результатами проведённых переговоров, мы с Валерием Ивановичем «в один присест» подготовили тексты писем и обращений, перевели обращения на английский и урду. Более того, текст обращения на языке урду был передан для публикации в издательства нескольких местных газет. В подготовке этих писем участвовал также консул посольства Виталий Юрьевич Паньковский, который всегда оказывал профессиональную помощь.
Неожиданно в последний день рабочего визита плановая ситуация осложнилась тем, что в посольство поступило указание министра иностранных дел Украины о необходимости срочного перевода валютных средств по танковому контракту на счета завода имени Малышева от пакистанской стороны. В тот же день в ответ на мою просьбу я получил от помощника Верховного главнокомандующего Вооружёнными Силами Пакистана генерала Мушаррафа информацию о готовности провести встречу по этому вопросу на следующее утро в Генеральном штабе. Но идти без каких-либо документов, которыми можно воспользоваться на встрече, было бы опрометчиво.
Предстояла ещё одна задача – в оставшееся время завершившегося дня и предстоящей ночи подготовить письмо с обращением к Верховному главнокомандующему с просьбой произвести оплату за поставленные Пакистану наши танки Т-80УД. Пришлось срочно вызывать представителя фирмы «Прогресс», и совместно с ним такое обращение было подготовлено. Далеко за полночь была выверена каждая буква, каждая фраза в этом письме. От него зависело не только получение крупной многомиллионной суммы валюты для Украины, но и дальнейшее сотрудничество в военно-технической сфере с Пакистаном в последующие годы.
В 7 утра я уехал на встречу с генералом Мушаррафом. Через час состоялась встреча с ним, и, успешно получив положительный ответ о переводе валюты на банковские счета завода имени Малышева, я вернулся в посольство, проинформировал наш МИД о результатах выполнения задания.
Потом мы продолжили работу с В. И. Аблазовым по плану его пребывания в Пакистане. Чтобы до конца выполнить нашу задачу, надо было посетить ещё один район в приграничной северо-западной провинции – Мари. Это горная местность, с вершинами высотой три-четыре тысячи метров над уровнем моря, с узкой дорогой-серпантином и ландшафтом, очень напоминающим афганский.
Ехали мы часа два. Дорога была хорошая, укатанная, но невероятно извилистая, разъезжаться со встречным транспортом было сложно. Но наш водитель Арун был опытным водителем, знавшим эту местность и правила движения по дорогам с такими спусками, подъёмами и левосторонним движением. Поэтому мы быстро передвигались по горной скалистой местности и не опасались за наши жизни, хотя аварии и срывы в пропасть здесь встречались часто.
Поскольку я не раз побывал в этой провинции прежде и дорога мне была, в общем-то, знакома, то я больше наблюдал за Валерием Ивановичем, как он реагирует на обстановку, на местный ландшафт. Было заметно и чувствовалось, что увиденное его немного волновало. Валерий Иванович признался, что пейзаж ему очень напоминает афганский и те годы и события, которые довелось пережить в Афганистане, где главными всегда были мысли о доме и о родных. Чтобы дополнить эти волнительные мгновения жизни, я по спутниковому телефону связал его с семьёй в Киеве. И вот, находясь за четыре тысячи километров от родного дома в горах, в необычной ситуации, мы связались с Украиной и короткий, но приятный разговор состоялся.
Я воспроизвожу этот эпизод для того, чтобы подчеркнуть, что, находясь в необычной и опасной ситуации, человек всегда вспоминает своих самых близких и родных. Это чувство дорогого стоит.
В Мари с помощью нашего водителя мы пообщались с местными жителями, расспросили их о возможном нахождении наших соотечественников в этой гористой отдалённой местности. Но, к сожалению, никаких новых данных, никакой информации в тот день мы не получили.
Но мы не теряли надежды, и поиски наших ребят были продолжены.
Владимир ПОНОМАРЕНКО,
советник председателя УСВА по международным вопросам.
В організаціях УСВА
Волонтери-«афганці» знову в дорозі на схід
Активісти Волинської обласної організації УСВА вкотре відправилися на схід України з безцінним вантажем. Волонтери зібрали найнеобхідніше: продукти харчування, нову військову форму, ліки, запчастини до «бойових колісниць» та інші речі, які так необхідні на фронті. Волонтери-«афганці» знову в дорозі на схід
900 кілометрів дороги, які необхідно проїхати, непрості, тому що ввезуть «афганці» відремонтований автомобіль швидкої допомоги на причепі. Цей автомобіль, який допоміг придбати підприємець Віктор Янчук, стане в нагоді бійцям на передовій у зоні АТО. Ще один автомобіль Т-4 своїм ходом відправиться в зону бойових дій, де допомагатиме нашим хлопцям виконувати бойові завдання.
Незмінний екіпаж – Олександр Положенець, Віталій Лісецький і Василь Пристайчук – уже давно перестав рахувати свої поїздки на схід України.
«Повертаючись з однієї поїздки, відразу починаємо готуватися до іншої, наш автомобіль з емблемою Української Спілки ветеранів Афганістану знають по всій лінії фронту», – розповідає голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович.
Волонтерський ескорт побуває в розташуванні бійців 14-ї бригади, а також у найбільш «гарячих точках» – станиці Луганській, Новому Айдарі, Щасті, Красногорівці, Авдіївці, Мар’їнці, Пісках.
Волинська обласна організація УСВА дякує всім небайдужим, хто долучився до організації поїздки: фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», ТзОВ «Волиньфарм», підприємству «Забіяка», ПП Дмитрук, підприємствам «Луцьк-експрес» в особі Валерія Бутка, «Теремно-хліб» і підприємцю Олександру Мигальчуку, торговій мережі «Наш край».
Петро СОСНИЦЬКИЙ.
Курс – на виховання патріотів
У Гадяцькому вищому професійному аграрному училищі урочисто відкрито кабінет патріотично-національного виховання.
Семеро випускників навчального закладу загинули на війні в Афганістані, п’ятеро – в АТО. Учні також доклали своїх зусиль до створення кабінету – допомагали із оформленням та ідеями.
На заході були присутні керівники міста і району, воїни-«афганці», учасники АТО, мама загиблого воїна-інтернаціоналіста Сергія Козаченка.
Подібні кабінети необхідні в наш час для виховання молоді. Тим паче, що у студентів є бажання долучатися до заходів військово-патріотичного виховання.
Нещодавно 67 студентів взяли участь у першому етапі військової підготовки, де набуті знання підкріплялись вправами із вогневої, тактичної підготовки. Хлопці долали дистанцію 600 метрів, смугу перешкод, змагалися у кульовій стрільбі, підтягуванні на поперечині, метанні гранати і надяганні протигазу. Організації навчального заходу посприяли ВПАУ і Гадяцька районна організація ветеранів Афганістану. Учасники частувалися польовою кашею.
На другому етапі на базі районного військового комісаріату було ознайомлення з бойовою зброєю. Потім від теорії перейшли до практичних вправ. Такі заняття дуже потрібні майбутнім захисникам Батьківщини.
Микола ФІСУН,
голова Гадяцької районної організації УСВА.
голова Гадяцької районної організації УСВА.
Гра, яка повертає в молодість
Володимир-Волинська міська організація УСВА (Волинська область) з 2011 року допомагає страйкбольній команді Ш.Т.У.Г. із міста Радивилова Рівненської області організовувати й проводити реконструкції подій війни в Афганістані.Проведено вже чотири гри, і, зокрема, член організації полковник у відставці Ігор Кудрін допомагає створювати сценарії реконструкцій бойових завдань як для учасників – бійців радянських військ, так і для тих, хто грає моджахедів. На цих дійствах він виконує властиву йому роль офіцера-розвідника із штабу полка чи дивізії.
Матеріальну бутафорію надає голова організації Іван Адамович Омельчук. Команді Ш.Т.У.Г. на час проведення гри передаються у користування різноманітні речі, які хлопцям потрібні для поринення в атмосферу тогочасних подій і завдань.
Щоб зрозуміти масштаби цих моделювань військових подій часів Афганської війни, потрібно знати, звідки збираються учасники на невеликий гірський полігон на Рівненщині. Хлопці із страйкбольної команди змогли зібрати на свої ігри людей з різніх куточків України, зокрема на ці відтворення подій війни приїздять ентузіасти із Києва, Одеси, Харкова, Львова, Ужгорода, Кривого Рогу, Нетішина, Ковеля, Хмельницького та інших міст, на деяких цих подіях були учасники із Росії, США, Канади.
Кількість учасників щороку збільшується. Якщо 2011 року зібралися 56 учасників, то тепер – 110. Кожен, хто приїздить, повністю поринає в атмосферу тих подій, коли ми – молоді воїни-інтернаціоналісти – виконували свою місію в Афганістані. Одяг, спорядження, амуніція – все відповідає тим подіям. Хлопці-«моджахеди» грають свої ролі у пустунках, шальварах, піруханах та інших автентичних речах. Мимоволі сам поринаєш у цю атмосферу і повертаєшся назад на 30 із лишком років…
Володимир-Волинська міська організація УСВА й надалі сприятиме розвитку і розширенню цих відтворень подій війни, а плідна співпраця зі страйкбольною командою продовжиться й надалі.
Руслан БОРМОВИЙ.
Свято волочиських ветеранів
У Волочиську на Хмельниччині відзначили 25-у річницю створення районної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
Наприкінці 80-х років організацію було створено на базі Волочиського машинобудівного заводу АТ «Мотор Січ», її головою обрали В. Коломійчука, а зареєстрували пізніше, і її очоливІ. Белак.
У 1992 році громадську районну організацію – Волочиську Спілку ветеранів війни в Афганістані було офіційно зареєстровано. Затверджено Статут, печатку, а головою обрано О. Глухова. Згодом її очолив Ю. Галаманський, який є керівником і сьогодні.
За роки існування організації зроблено багато добрих справ. За ініціативи активу, при допомозі місцевої влади у Волочиську відкрито монумент загиблим в Афганістані землякам, на якому навіки викарбувані обличчя молодих синів волочиської землі, які не повернулися з поля бою. Це Бродський Григорій Іванович – 1961–1980, Колодій Віталій Петрович – 1959 –1989, Войцехівський Владислав Альбінович – 1961–1981, Бондаренко Олександр Петрович – 1966–1986, Буй Віктор Іванович – 1963–1982, Шкабат Володимир Станіславович – 1968–1987, Гар’ян Валерій Федорович – 1955–1986, Небрачний Олег Олександрович – 1967–1987.
Ветерани Афганської війни надають постійну підтримку і допомогу батькам і родичам полеглих побратимів, співпрацюють з керівниками району у вирішенні соціальних, медичних, матеріальних проблем членів організації. Налагоджено тісні ділові зв’язки не тільки з організаціями побратимів з інших районів області, але й з місцевими організаціями ветеранів Другої світової війни та учасниками АТО.
Актив організації за допомогою волонтерів налагодив чітку роботу з організації збору і відправки гуманітарної допомоги в зону військового конфлікту на сході України. Упродовж трьох років силами «афганців» виготовляються буржуйки і маскхалати, яких так потребують захисники Батьківщини взимку.
З моменту офіційного заснування організації минуло 25 років, і саме ця дата зібрала воїнів-«афганців» Волочиського району, а також гостей – побратимів з інших районів області. Усі вони відвідали музей Бойової слави, а потім пройшли ходою до скверу Меморіалу Слави, щоб вшанувати і покласти квіти до підніжжя пам’ятників загиблим у роки Другої світової війни, воїнам-інтернаціоналістам, учасникам АТО.
Учасники заходу відвідали районний історичний музей, де ближче ознайомилися з історією краю, прослухали цікаву розповідь екскурсовода про участь синів волочиської землі у війні в Афганістані.
Під час дружнього обіду представники районних організацій, гості вручили ювілярам цінні подарунки, грамоти й нагороди за вагомий внесок у патріотичне виховання молоді, активну громадянську позицію. Голова Хмельницької обласної організації УСВА М. І. Приступа вручив прапор Волочиської Спілки ветеранів Афганістану, а від мера міста К. В. Черніченка активістам вручено наручні годинники.
У святкуванні взяли участь народний депутат України С. П. Лабазюк, голови райдержадміністрації і райради В. Сергійчук і С. Пазюк, керівники і представники трудових колективів, підприємств і організацій району. Було сказано багато побажань, слів подяки й висловлено впевненість у подальшому розвитку та зміцненні організації.
Людмила АЛЄКСЄЄВА.
По стопам отцов и дедов
Подведены итоги вступительных экзаменов в Запорожский областной лицей-интернат с усиленной военно-физической подготовкой «Защитник». Этот год отмечен большим количеством абитуриентов, среди которых дети и внуки участников боевых действий (воинов-интернационалистов), которые решили продолжить дело отцов и дедов – защищать Отечество.Во время проведения экзаменов переживали не только абитуриенты, но и их родители. Перед родными зачисленных курсантов в актовом зале выступили педагоги лицея.
Запорожское городское объединение Украинского Союза ветеранов Афганистана гордится выбором юношей связать свою дальнейшую судьбу с почётной профессией защитников Родины и желает курсантам отличных успехов в учёбе и в дальнейшей воинской службе.
Пресс-служба Запорожского
городского объединения УСВА.
городского объединения УСВА.
Пісні для дрогобичан
У Дрогобичі на Львівщині вкотре відбувся благодійний концерт групи воїнів-інтернаціоналістів «Долг» з Тернополя під керівництвом Віктора Маришева.
Концерт організовано за підтримки голови Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану УСВА І. М. Андруневчина, а також активну участь взяли члени спілки В. І. Міщенко, Р. М. Зубко, Б. А. Васеньов і юніор Володимир Коханий.
Звучали патріотичні, ліричні пісні про воїнів, які пройшли дорогами Афганістану, про героїв Майдану і про сучасних захисників країни.
Іван АНДРУНЕВЧИН,
голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану.
голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану.
Фестиваль
Об’єднує «Братина»
Об’єднує «Братина»
Поблизу села Стіжок Шумського району на Тернопільщині відбувся XII міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина», в якому активну участь взяли ветерани Афганської війни разом з родинами.
– Фестиваль «Братина» об’єднує людей з різних куточків держави у місці, де творилась історія українського народу, його самобутність, – сказав голова облдержадміністрації Степан Степанович Барна й висловив щиру вдячність учасникам і гостям за популяризацію української культури.
Виступили 40 фольклорних колективів з п’яти областей України, прозвучали патріотичні пісні у виконанні тернопільського гурту воїнів-«афганців» «Долг» і автора-виконавця військово-патріотичної пісні, учасника бойових дій в Афганістані Леоніда Мухіна з Києва.
Ветерани-«афганці» здійснили підйом на Данилову гору, де біля старовинної церкви Святої Трійці ХІІ століття помолилися за Україну і за полеглих воїнів, запалили свічки пам'яті.
Саме через проведення таких мистецько-краєзнавчих фестивалів відроджується історія рідного краю, духовність, традиції і звичаї, виховується молоде покоління українців.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови
Тернопільської обласної організації УСВА.
перший заступник голови
Тернопільської обласної організації УСВА.
Про минуле і сьогодення
У Палаці молоді і студентів у Херсоні відбувся обласний відбірковий тур ХV Всеукраїнського конкурсу-фестивалю військово-патріотичної пісні та поезії «Оберіг». Понад 70 конкурсантів з районів області взяли участь у святковому дійстві, лунали пісні та поезії про Україну, про наше минуле і сьогодення. На фінальний етап отримали запрошення 38 конкурсантів.
Запрошуємо представників усіх областей України взяти участь у фіналі, який відбудеться у жовтні цього року.
Надія ЛЕБЄДЄВА.
Яскраві таланти
У Горностаївці на Херсонщині вже вдванадцяте відбувся традиційний відкритий обласний фестиваль-конкурс «Опалені війною».
Для участі в пісенному святі щороку збираються вокальні колективи, солісти, виконавці малих вокальних форм. Цього року в конкурсі взяли участь художні колективи 12 районів області, трьох об’єднаних територіальних громад, Херсона, Каховки, Нової Каховки і міста Бахмута Донецької області.
Учасники конкурсу представили понад 70 художніх номерів, які розподілені за номінаціями й віковими категоріями виконавців. У репертуарі – твори воєнної тематики, сучасні пісні про мир і любов до Батьківщини, і вперше – художнє читання та хореографія.
Під час урочистої частини представникам кожного району за традицією вручили коровай, гостей привітали голова районної ради Сергій Карпеченко і голова райдержадміністрації Олександр Єрохін.
Голова районної організації УСВА Володимир Ступак і щорічний організатор фестивалю Анатолій Пономарьов вручили Подяки голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергія Червонописького організаторам свята і сподвижникам військово-патріотичного виховання молоді Вікторії Крижановській, Сергію Карпеченку, Дмитру Ляхну і Олександру Слісаренку.
Як повідомляє журналіст Любов Рудя, протягом п’яти годин самобутні, яскраві таланти з різних куточків регіону демонстрували глядачам глибину і багатогранність патріотичної пісні, тематичного танцю й художнього слова, присвячували їх захисникам Батьківщини часів Другої світової війни, воїнам-інтернаціоналістам, учасникам антитерористичної операції.
Володарем Гран-прі став хореографічний колектив Херсонського Національного технічного університету, який виконав хореографічну композицію «Журавлі». Голова журі Народний артист України Харіс Ширінський вручив колективу відзнаку, а Володимир Ступак – премію від Херсонської обласної організації УСВА. Усі дипломанти отримали пам’ятні статуетки і подарунки, всі учасники – приємні сувеніри.
Закінчилося пісенне свято, відлунали пісні, розпрощалися до наступного фестивалю, але залишилися приємні враження учасників і гостей від щирої гостинності горностаївських глядачів і організаторів конкурсу, високої виконавської майстерності аматорів.
Прес-служба Херсонської обласної організації УСВА.
Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ
(воїнів-інтернаціоналістів)
КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ
НАДРАГА Василь Іванович – український політик. Доктор економічних наук, член Політради Народної партії.
Народився 19 серпня 1958 року в Каменську, Бурятія.
Освіта: Луганський державний педагогічний інститут, історичний факультет (1976—1981), «Історія і педагогіка»; Регіональний інститут менеджменту (Луганськ, 1993–1995), «Менеджмент у виробничій сфері»; Українська академія державного управління при Президентові України, «Державне управління»; кандидатська дисертація «Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні» (Національна академія державного управління при Президентові України, 2003).
Трудова діяльність: 1975 — учень слюсаря шахти «Таловська», місто Молодогвардійськ. 1981 — заступник секретаря комітету комсомолу Луганського державного педагогічного інституту. З 1982 — служба в армії.
1984 — інженер, заступник секретаря комітету комсомолу Луганського верстатобудівного заводу. 1985 — другий секретар Ленінського райкому ЛКСМУ міста Луганська.
1987 — заступник директора СШ № 17 Луганська. 1990 — художній керівник Молодіжного центру «Панорама», 1990 — інженер Центру науково-технічної творчості молоді «Союз», Луганськ.
1990 — заступник директора Науково-виробничого підприємства «Технопромтек». 1992 — керівник господарчого підрозділу Ленінського райвідділу народної освіти Луганська. 1993 — консультант з питань роботи Луганської міськради, згодом завідувач відділу Луганського міськвиконкому. 1995 — заступник голови, голова Кам'янобрідської райради міста Луганська.
1998 — заступник голови з політико-правових питань Луганської облдержадміністрації. 1999–2002 — начальник Луганського обласного управління Пенсійного фонду України. 2006 — перший заступник генерального директора Федерації роботодавців України. 2009 — голова правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, згодом генеральний директор Федерації роботодавців України.
У березні–грудні 2010 – міністр праці та соціальної політики України, грудень 2010 — серпень 2012 — перший заступник міністра.
Народний депутат України 4 скликання (2002–2006), виборчий округ № 104, Луганська область, Голова підкомітету у справах пенсіонерів і пенсійного забезпечення Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 2002).
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1998–2012 р.р., зокрема в Луганській державній адміністрації, Верховній Раді України, Міністерстві соціальної політики України, був ініціатором низки важливих законодавчих пропозицій і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу досвіду ветеранів при вирішенні кадрових питань, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Нагороди: Заслужений учитель (1998), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003). орден «За заслуги» третього ступеня (2003).
НЕДБАЙЛО Анатолій Костянтинович – військовий і громадський діяч.
Народився 28 січня 1924 року в місті Ізюм Харківської області. У 1942–1983 роках – служба в Збройних Силах (Військово-повітряні сили, генерал-лейтенант у відставці).
1943 року закінчив Луганську (Ворошиловградську) військову авіаційну школу пілотів, у діючій армії – з березня 1943 року, льотчик-штурмовик. За період Великої Вітчизняної війни здійснив 219 бойових вильотів на літаках Іл-2, брав участь у боях за визволення України від фашистських загарбників.
За мужність, військову майстерність і результативність ударів по ворогу в період Великої Вітчизняної війни нагороджений двома орденами Леніна (1945), трьома орденами Червоного Прапора (1943, 1944, 1945), орденом Олександра Невського (1944), трьома орденами Вітчизняної війни першого ступеня (1944, 1945, 1985), орденом Вітчизняної війни другого ступеня (1944), двома орденами Червоної Зірки (1943, 1982), орденом «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» третього ступеня (1975), медалями. У квітні 1945 року А. К. Недбайлу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, в червні 1945 року він нагороджений другою медаллю Золота Зірка і званням двічі Героя Радянського Союзу.
У післявоєнні роки закінчив Червонопрапорну Військово-Повітряну академію, передавав свій бойовий досвід наступним поколінням військових у вищих навчальних закладах: у 1951–1953 – заступник начальника вищої офіцерської школи льотчиків-інструкторів; 1953–1956 – викладач кафедри методики бойової підготовки Червонопрапорної Військово-Повітряної академії; 1956–1957 – начальник штабу важкого бомбардувального авіаційного полку; 1957–1962 – начальник кафедри тактики та історії воєнного мистецтва ХВАІВУ; 1962–1964 – заступник начальника Казанського артилерійського технічного училища; 1964–1968 – начальник факультету заочного навчання Ризького вищого командно-інженерного училища; 1968–1983 – заступник начальника Київського вищого військового авіаційного інженерного училища.
Після звільнення у відставку 1983 року у званні генерал-майора брав активну участь в діяльності громадських організацій і громадському житті держави. Автор двох книг спогадів, виданих у Києві, багатьох інтерв'ю.
Особливою повагою Анатолій Костянтинович користувався у ветеранів війни, з організаціями яких підтримував тісні ділові стосунки, насамперед з Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), і віддавав свій авторитет на зміцнення ветеранського руху.
За заслуги перед Україною відзначений державними нагородами – орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, медалями, почесними нагородами УСВА і присвоєнням військового звання генерал-лейтенант.
Близько 40 років мешкав у Києві. Разом з дружиною – Катериною Михайлівною, яка брала участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни і була механіком з авіаційного озброєння в тій же військовій частині, де служив чоловік, виховали двох синів-авіаторів.
Помер А. К. Недбайло від тяжкої тривалої хвороби 13 травня 2008 року. Він був останнім з двічі Героїв Радянського Союзу, які пов’язали життя з Україною. Похований разом з дружиною у Києві на Байковому цвинтарі.
На захисті соціальних прав ветеранів війни і родин загиблих
І знову типова відписка
І знову типова відписка
Учергове Міністерство соціальної політики України надсилає типову відписку, в якій просто цитує положення тих чи інших документів, але робить вигляд, що не розуміє суті поставлених питань і уникає відповіді на них.
Заступник міністра соціальної політики М. Шамбір пише, що для визначення соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами загалом було проаналізовано 54,9 тисячі справ домогосподарств – одержувачів житлово-комунальних послуг. За результатами було встановлено середні норми споживання, а підставою для зменшення норм було поверненя до бюджету газопостачальними підприємствами 14 млрд гривень невикористаних сум субсидій.
По-перше в листі УСВА жодного слова не було про норми споживання газу, а мова йшла виключно про централізоване теплопостачання. А головне, ми знову ставимо питання: при чому тут пільговики, де аналіз норм споживання і розмірів плати, які доводиться сплачувати (на нашу думку – переплачувати) ветеранам війни та іншим пільговикам?
Розмір субсидій залежить від рівня доходів одержувачів. Зросла мінімальна заробітна плата, багато сімей право на субсидії втратили. Зросли ціни, громадяни на всьому економили, в тому числі на енергоносіях. Ось це і є причини невикористаних субсидій, а не завищені норми.
З пільговиками ситуація зовсім інша. Пільги з житлово-комунальних послуг інвалідам війни, учасникам бойових дій та багатьом іншим пільговикам не прив`язані до рівня доходів, кількість пільговиків протягом року змінюється на незначний та абсолютно прогнозований відсоток. Кошти на 2017 рік закладено у місцевих бюджетах виходячи з прогнозованої кількості пільговиків і прогнозованих цін на енергоносії.
Як показує досвід попередніх років, реально використані кошти на послуги ЖКГ для пільговиків дуже рідко і несуттєво у відсотковому відношенні відрізняються від закладених у місцеві бюджети. Тим більше, за словами Прем`єр-міністра України В. Б. Гройсмана, доходи місцевих бюджетів за січень-квітень 2017 року перевищили 14 млрд гривень. Тому позиція УСВА полягає в тому, що немає жодних об’єктивних підстав для зменшення норм споживання для громадян України, які користуються пільгами на підставі Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Що ж стосується застосування коригуючих коефіцієнтів, то М. Шамбір відповідає за принципом «ви нам про Хому, а ми вам про Ярему». Описуючи, що таке коригуючий (температурний) коефіцієнт, він вдає вигляд, що не помічає нашої головної вимоги – не можна застосовувати цей коефіцієнт у спорудах, де є загальнобудинкові лічильники тепла.
Ще раз нагадуємо, що коригуючі коефіцієнти вводилися тоді, коли більшість будинків ще не були обладнані будинковими лічильниками тепла. У цих будинках коефіцієнти дозволяють, хоча б приблизно, рахувати енергію, витрачену в будинках чи окремих квартирах, у залежності від розмірів будинків і температури навколишнього середовища. Застосування коефіцієнта є логічним у разі відсутності лічильника тепла і в квартирі споживача, і на вводі в будинок.
Також є логічним застосування коефіцієнта в разі наявності лічильника у квартирі споживача та одночасно відсутності на вводі в будинок. Навіть шкільного рівня знання законів фізики й математики достатньо для того, щоб зрозуміти: застосування коефіцієнта в будинках, які на вводі мають будинкові лічильники тепла, є цілковитим абсурдом. До речі, тільки в Києві, за інформацією КМДА, таких будинків уже 95%.
У будинку з більшою кількістю поверхів і при нижчій температурі дійсно буде витрачено більше тепла, але все воно буде пораховане лічильником. А потім буде розподілене між квартирами й враховане у квитанціях. У кого є квартирні лічильники – за їх показаннями, у кого немає – на підставі статті 12 постанови КМ України № 630: «12. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показанням і пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири…».
На відміну від будинків без лічильників, у будинках з лічильниками застосування коефіцієнта до споживачів-пільговиків навіть не впливає на кошти, отримані за поставлену енергію теплопостачальником. Він отримає кошти згідно з показаннями лічильника. А неправомірне застосування коригуючого (температурного) коефіцієнта має лише один результат – збільшується частка плати пільговика та одночасно пропорційно зменшується частка відшкодування теплопостачальнику з місцевого бюджету. Відбувається додаткове зменшення реальної пільги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на відповідний відсоток.
Наприклад, у Києві з К=0,41 (для будинків 5 поверхів і вище) реальна пільга інваліду війни першої групи зменшується зі 100% до 59%, учаснику бойових дій – з 75% до 45%. На погляд ветеранської громадськості, це – зловживання Кабінетом Міністрів України наданим законодавчим органом правом самостійно встановлювати соціальні норми споживання для пільговиків. Виходить, що спочатку встановили норми за площею та гігакалоріями, а потім додатково ці норми зменшили за рахунок штучно притягнутого коефіцієнта.
З економічної точки зору, відбувається калькуляційна картельна змова між виробниками тепла, Кабінетом Міністрів України та структурними підрозділами місцевої влади, які нараховують плату за тепло.
За будь-якого трактування, визначальними є конституційні принципи верховенства права і верховенства законів над підзаконними нормативно-правовими актами органів виконавчої влади. Саме на підставі цих принципів відбулися зміни влади в Україні у 2005 і 2014 роках. Тому ми, ветерани війни, надіємось на застосування верховенства права в усіх сферах суспільного життя, в тому числі до нашого соціального захисту. Не можна підзаконними актами КМУ зводити нанівець положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Валерій ГРИНЧАК,
Герой Радянського Союзу.
Герой Радянського Союзу.
Ликвидирована комиссия
Верховная Рада прекратила деятельность комиссии по делам бывших партизан Великой Отечественной войны 1941−1945 годов. Как сообщают Українські Новини, парламент признал утратившим силу постановление от 4 февраля 1998 года «О комиссии по делам бывших партизан». Комиссия по делам партизан была создана в 1948 году.Рада рекомендует Министерству социальной политики создать подразделение по делам бывших партизан в составе Государственной службы по делам ветеранов войны и участников антитеррористической операции.
Наши права и льготы
На вопросы читателей отвечают специалисты Пенсионного фонда УкраиныМне 83 года, я вдова умершего участника Великой Отечественной войны. Могу ли я перейти на пенсию мужа и буду ли тогда получать больше?
Право на назначение пенсии по потере кормильца определено, в частности, Законом Украины «Об общеобязательном госу¬дарственном пенсионном страховании» (далее — Закон). Принимая во внимание положения Закона, пенсия по потере кормильца назначается нетрудоспособным членам семьи умершего кормильца, которые были на его иждивении. К нетрудоспособным членам семьи отно¬сится, в частности, жена, если она достигла пенсионного возраста, предусмотренного ст. 26 Закона.
Факт пребывания на иждивении нетрудо¬способных членов семьи подтверждается справками жилищно-эксплуатационных или других организаций по месту жительства (регистрации), или справками органов местного самоуправления, или справками о регистрации местожительства (вместе с кормильцем по одному адресу).
Если невозможно представить одну из вышеупомянутых справок, факт пребывания на иждивении умершего кормильца устанав¬ливается в судебном порядке.
Для установления факта родственных отно¬шений с умершим кормильцем жене необхо-димо представить копию свидетельства о браке.
Размер пенсии по потере кормильца на одного нетрудоспособного члена семьи установлен на уровне 50% от пенсии по воз¬расту умершего кормильца. При этом минимальный размер пенсии по потере кормильца не может быть ниже прожиточного минимума, установленного для лиц, утративших трудоспособность.
Принимая во внимание вышеуказанное, для решения вопроса целесообразности перевода Вас на пенсию по потере кормиль¬ца рекомендуем обратиться в управление Пенсионного фонда Украины, в котором Вы состоите на учете как получатель пенсии.
Я жена умершего инвалида войны, получаю назначенную мне пенсию по воз¬расту. Имею ли я право на пенсию по поте¬ре кормильца? Возможно ли получать две пенсии?
Согласно части первой статьи 10 Закона Украины «06 общеобязательном государственном пенсионном страховании» лицу, которое имеет одновременно право
на разные виды пенсии (по возрасту, по инвалидности, по потере кормильца), назначается один из этих видов пенсии по его выбору.
Поэтому в случае целесообразности Вы имеете право перейти на пенсию по потере кормильца за умершего мужа. При этом выплата пенсии по возрасту будет прекра¬щена. Право получать две пенсии действующее законодательство Украины не предусматривает.
В 2012 году мне была назначена пенсия согласно Закону Украины «О пенсион¬ном обеспечении лиц, уволенных с воен¬ной службы, и некоторых других лиц». С января 2014 года выплата была прекра¬щена в связи с восстановлением меня на военной службе на основании контракта, заключенного на пять лет. Будет ли возоб¬новлена выплата мне пенсии в 2017 году?
С 7 января 2017 года Законом Украины от 06.12.2016 № 1769 внесены изменения в статью 2 Закона Украины «О пенсион¬ном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» (далее — Закон 2262), которыми предусмотрено, что пенсионерам из числа военнослужащих и лиц, которые получают пенсии по Закону 2262, в случае принятия их на военную службу по контракту, в частности путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, в Вооруженные Силы Украины, другие созданные в соответствии с законами Украины военные формирования, органы и подразделения гражданской защиты во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения, выплата пенсий не прекращается.
Поскольку контракт о прохождении воен¬ной службы был заключен Вами до наступ-ления особого периода, для возобновления выплаты пенсии с учетом изменений, вне-сенных Законом от 06.12.2016 № 1769 законных оснований нет.
Я имею удостоверение ветерана воен¬ной службы, занимаю дипломатическую должность в Министерстве иностранных дел Украины. Имею ли я право на получе-ние в период работы в указанной должно¬сти пенсии, назначенной согласно Закону Украины «О государственной службе»?
Статьей 29 Закона Украины «О диплома¬тической службе» определено, что по 31 декабря 2017 года работникам дипломатической службы (кроме инвалидов I и II групп, инвалидов войны III группы и участников боевых действий, лиц, на которых распространяется действие пункта 1 статьи 10 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты») в период работы пенсии, назначенные согласно законодательству Украины, не выплачиваются.
Таким образом, пенсия в период Вашей работы в дипломатической должности не выплачивается.
Память в бронзе, металле и камне
Захисникам кордону
Захисникам кордону
У селі Бобрик Гадяцького району Полтавської області встановили пам’ятник прикордонникам усіх поколінь.
Кожного року ветерани прикордонних військ із неприхованим задоволенням і щирою радістю зустрічаються разом, але постійного місця зустрічі у них не було. За ініціативи уродженця села Бобрик генерал-майора запасу Миколи Шаблія, начальника прикордонного Сумського загону Миколи Чудновського, ветеранів-«афганців» й за сприяння сільської ради у селі урочисто відкрито пам’ятний знак «Прикордонникам усіх поколінь».
На відкриття прибули прикордонники не лише Полтавщини, а й сусідніх областей. Зі сльозами на очах вони згадували роки служби, своїх товаришів, ділилися спогадами. З нагоди свята медаль «Захисник кордонів Вітчизни» вручили Андрію Кононенку, пам’ятний орден «За ратну службу на кордоні» – Олександру Кисєльову, грамоту Державної прикордонної служби Східного регіонального управління – Миколі Шаблію, грамоти Державної прикордонної служби Північного регіонального управління прикордонного загону – Валерію Власенку, Олександру Лисюку, Валентину Єну, Миколі Кондратовичу, Володимиру Рубану, Петру Багнюку і Петру Максименку.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять прикордонників, які загинули, захищаючи країну в часи Другої світової, війни в Афганістані й під час проведення АТО.
Після урочистої церемонії відбувся святковий концерт і частування польовою кашею.
Микола ФІСУН,
голова Гадяцької районної організації УСВА.
голова Гадяцької районної організації УСВА.
Вандали осквернили пам’ятник «афганцям»
У неділю, 25 червня, в Ужгороді невідомі вандали осквернили пам’ятник воїнам-«афганцям» на Православній набережній. Офіційно монумент називається пам’ятником Скорботній Матері.
Вандали розкололи меморіальну плиту, на якій викарбувано прізвища 54 закарпатців, котрі загинули на Афганській війні. Світлинами з місця події поділився фотограф Сергій Денисенко.
Варварські дії щодо пам’ятника загиблим нашим бойовим побратимам викликали у членів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), родин загиблих, місцевих жителів гнів і біль, вони обурені й вимагають невідкладних дій з боку правоохоронних органів.
Якою ж може бути людина, яка піднімає руку на святе…
Прес-служба УСВА.
Равняются на героев
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) на фасаде лицея №141 торжественно открыта мемориальная доска в честь погибших в Афганистане выпускников школы Владимира Ситало, Сергея Орлова и Олега Литкевича.
Старший лейтенант В. Н. Ситало с сентября 1981 года выполнял интернациональный долг в Афганистане на должности начальника технико-эксплуатационной части звена вертолётов Ми-8. 11 октября 1981 года во время обслуживания вертолёта возник пожар, Владимир получил смертельные ожоги.
Рядовой С. Н. Орлов проходил службу в Афганистане в автомобильном подразделении. 4 декабря 1986 года на марше колонна была обстреляна. Сергей был тяжело ранен, но продолжал из последних сил вести машину, понимая, что, если он остановится, остальные машины не проедут и погибнут друзья…
В мае 1987-го началась боевая служба в Афганистане десантника гвардии сержанта О. А. Литкевича. 2 ноября 1988 года позиция БТР была обстреляна. Олег получил тяжёлое пулевое ранение и через два дня умер.
Погибшие выпускники школы посмертно награждены орденом Красной Звезды, а Олег Литкевич – ещё и медалью «За отвагу».
В зале Памяти лицея, где размещена экспозиция, посвящённая погибшим выпускникам, состоялась торжественная линейка, в которой приняли участие родители Олега Литкевича – Анатолий Георгиевич и Валентина Петровна, мама Сергея Орлова – Мария Никитична с внуком Сергеем и вдова Владимира Ситало – Анна Владимировна. Директор Р. Н. Кравченко поблагодарила «афганцев» за открытие мемориальной доски и за патриотическое воспитание молодого поколения.
Председатель ХГСВА В. А. Борзов поблагодарил педагогический коллектив за работу по сохранению памяти боевых товарищей. Военный комиссар Московского района Харькова подполковник А. Н. Кисель и председатель организации воинов-интернационалистов Московского района Н. Н. Овчаренко пожелали лицеистам отличных оценок, мира и счастья.
Учащиеся лицея прочитали свои стихотворения и исполнили песни. Было очень трогательно и душевно.
Пресс-служба ХГСВА.
Спорт і відпочинок
І гарний настрій, і добрий кльов
І гарний настрій, і добрий кльов
На березі Борзенки на Чернігівщині знову зібрався дружний колектив любителів порибалити. Проявити свої таланти і помірятися силами виявили бажання двадцять команд з Києва, Чернігова, Ніжина, Коропа, Носівки і Борзни.
Восьмий міжрайонний турнір зі спортивної риболовлі серед учасників бойових дій та інвалідів був присвячений пам’яті загиблих земляків у Афганістані та в АТО.
Погода начебто і не сприяла гарному настрою і кльову – небо затягнуло хмарами, дув холодний вітер, але рибалки не зважали і жартували, що успіх залежить не від погоди, а від уміння і трішечки везіння.
Громадська організація «Рибалки Борзни» за сприяння народного депутата Валерія Давиденка на весні знову зарибила річку мальками білого амура, товстолобика і коропа. Тому найпершою умовою змагань було зберегти впійману рибу живою і після зважування випустити в річку.
«За вимогами спортивного рибальства кількість гачків – не більше п’яти, кількість вудочок не обмежується», – нагадав учасникам на початку змагань організатор турніру, голова районного відділення УСВА Валерій Молотов. Процес риболовлі розпочався о сьомій ранку і тривав чотири години. У кожного рибалки була своя тактика, але клювало не в усіх. Комусь пощастило впіймати півкілограмових щуку і коропа, в інших чіплялися на гачки лише карасики.
Після закінчення змагань учасників запросили на підрахунок і зважування улову. Суддівська колегія визначила призерів. Більше кілограма впіймала команда рибалок з Борзни і виборола перше місце (капітан – Віктор Ковтун), на другому – рибалки Чернігівського земляцтва з Києва (капітан – Сергій Кудін), на третьому – ніжинці (капітан – Володимир Драб).
Нагородження переможців і учасників медалями, грамотами і цінними призами провели народний депутат України Валерій Давиденко, за підтримки якого й відбулися змагання, голова Чернігівського обласного відділення УСВА Олександр Соколов, голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Артур Дерев’янко, голова Борзнянського відділення Чернігівського земляцтва Володимир Леміш. Теплими словами рибалок і гостей вітали голова райдержадміністрації Віра Проскура, голова райради Віктор Горбащенко, міський голова Анатолій Койда.
Учасники і гості хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих воїнів, поклали квіти до пам’ятного знака воїнам-«афганцям».
А потім усі ласували рибальською юшкою. З кожним роком до спортивної риболовлі долучається все більше людей. Охочі можуть скористатися рибальським умінням наступного турніру. Ні хвоста вам, ні луски, а тільки удачі в подальших рибальських змаганнях.
Надія ДВОРНИК.
Перемогли юні господарі
У Яреськах Шишацького району на Полтавщині стало доброю традицією проводити відкриту районну спартакіаду на честь воїна-інтернаціоналіста Олександра Дзюби, нагородженого посмертно орденом Червоної Зірки. Організатором виступила Шишацька райдержадміністрація на чолі з Віктором Іваненком, а генеральним спонсором – ТОВ «АФ імені Довженка» (генеральний директор – Віктор Скочко).
На подвір’ї місцевої школи зібралося чимало почесних гостей, серед яких представники влади району, голова Полтавської обласної організації УСВА В. О. Корчуков, голова Полтавської міської організації УСВА О. А Романенко, голова Чорнухінської районної організації ветеранів Афганістану О. Г. Расько, місцеві воїни-«афганці», педагоги, школярі та їхні батьки.
Заступник голови обласної організації УСВА Станіслав Миколенко зазначив, що змагання проводяться вдев’ятнадцяте і нині честь школи на спартакіаді відстоюють уже діти перших учасників. Поступово спортивний захід із місцевого перейшов у формат обласного.
. З Шишацького району в Афганській війні брали участь 62 воїна-інтернаціоналіста, 15 із них отримали державні нагороди. На спартакіаду приїздять учасники бойових дій в Афганістані з усієї області. Для них це добра нагода зустрітися, по-братськи обійнятися, поспілкуватися, згадати минуле, пом’янути побратимів, які загинули на війні і які відійшли у вічність вже у мирний час. Не стала винятком і ця зустріч. Сивочолі чоловіки відвідали могили Олександра Дзюби і уродженця Яресьок Сергія Коротуна, які назавжди залишилися і на портретах, і в їхній пам’яті вісімнадцятилітніми. Зустрілися з мамою Олександра – Ніною Іванівною, яка самотньо доживає вік, але місцева агрофірма імені Довженка взяла її під опіку й останніми роками щомісяця надає допомогу.
Місцевий священик Богдан Брянчик освятив могилу учасника бойових дій в Афганістані Володимира Даценка, який помер цього року. Напис на могильній плиті – «Від бойових побратимів».
Зовсім інші емоції вирували на спортивному майданчику місцевої школи. Юні спортсмени перетягували канат, метали гранату, змагалися в бігу на 60 і 1000 метрів. Районний військкомат підготував за призові місця грошові винагороди. Кожного переможця очікувала медаль, а команду – кубок.
За рішенням суддів, головним серед яких був учитель Сергій Сасник, перше місце виборола команда учнів Яреськівської школи імені Ф. П. Борідька. А найкращому спортсмену Сергію Балку вручено Почесну грамоту УСВА.
Прес-служба Полтавської обласної організації УСВА.
Добра традиція шепетівчан
Доброю традицією стало проводити разом із Шепетівською спілкою ветеранів Афганістану (Хмельницька область) баскетбольний турнір, присвячений пам'яті воїна-інтернаціоналіста В. М. Длужнєвського.
Привітати учасників прийшли начальник управління сім'ї, молоді та спорту Н. В. Стасюк, начальник відділу спорту управління О. Д. Шуляк, воїни-інтернаціоналісти, голова ради Спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський, Олександр Гурінович, Ростислав Широкий, Ігор Алєксєєв, Віктор Метельський, Віктор Чорноус, директор ДЮСШ Т. Ю. Романюк.
Заступник голови ради Спілки ветеранів Афганістану Олександр Гурінович розповів про трагедію, якою стала Афганська війна для сотень тисяч людей в Україні. Для всіх, хто перебував на афганській землі, і для тих, хто безмежно довгими й тривожними днями і ночами чекав повернення своїх синів, чоловіків, батьків, коханих, друзів. Одним з тих, хто не повернувся з війни, був колишній учень НВК №2 Віктор Мар'янович Длужнєвський. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів.
Цього року в ДЮСШ змагалися 18 команд юнаків і дівчат загальноосвітніх закладів міста і району. У нелегкій боротьбі перемогла юнацька команда Шепетівської ДЮСШ №1 (на знімку). На другому місці – команда НВК №1, на третьому – НВК №3. Серед дівчат найсильнішою була команда НВК №3, другими стали баскетболістки НВК ЗОШ-гімназії, третіми – НВК №1.
Юнацькі команди-переможці нагороджені грамотами, медалями, кубками і баскетбольними м'ячами, наданими Шепетівською спілкою ветеранів Афганістану, дівчата-переможниці нагороджені грамотами, медалями і кубком, наданими управлінням сім'ї, молоді та спорту.
Щиро вдячні керівнику закладу В. М. Гарбарець за надання спортивного залу для проведення змагань. Адміністрація дитячо-юнацької спортивної школи висловлює вдячність начальнику управління сім'ї, молоді та спорту Н. В Стасюк, Шепетівській спілці ветеранів Афганістану й особисто В. М, Окорському за підтримку в організації і проведенні турніру.
Л. КУШНІР,
заступник директора з навчально-тренувальної роботи ДЮСШ.
заступник директора з навчально-тренувальної роботи ДЮСШ.
Головне – воля до перемоги
На базі Великорішнівського НВК відбулися змагання з пішохідного туризму в закритих приміщеннях серед учнівської і студентської молоді «Північ Хмельниччини», присвячені пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.
На турнір прибули 18 команд, а це 88 учасників. Програма змагань, розрахована на три дні, розпочалась із особисто-командної смуги перешкод, де спортсмени продемонстрували вміння долати етапи самонаведення і довели власну майстерність. Особливо видовищним було долання цієї дистанції, коли у повному туристичному спорядженні змагалися наймолодші учасники віком від 10 років. Однак молодші – не означає слабші, вони вправно долали етапи, в тому числі й самонаведення, швидко та якісно проходячи дистанцію.
Запекла боротьба і воля до перемоги панували у спортивній залі й під час долання командної смуги перешкод, де доля усього колективу залежить від злагодженої дії кожного учасника. На дистанції змагались 18 команд, кожна – у своїй віковій групі.
Напруження й запекла боротьба не вщухали протягом усіх змагань. Кожна команда і кожен учасник робили все можливе, аби зійти на п’єдестал пошани і підняти над головою Кубок «Північ Хмельниччини». Два із трьох кубків привезли до Городища «меридіанівці». Переможцем серед молодших учнів стала команда з Славути, призери — «Меридіан» ГШСЗ і «Нон-стоп» з Хмельницького. Серед старших учнів кубок виборола команда «Меридіан» із села Городище, а команди Славути і ТРК «Штурм-і» стали призерами. У змаганнях студентів кубок отримала команда «Меридіан-студенти» із Городища, призери – Хмельницький ОЦТКУМ і Полонська ОТГ. Переможці отримали подарунки.
Воїни-інтернаціоналісти традиційно привезли музейні експонати і автомати АК-74, аби школярі мали змогу потренуватися в їхньому розбиранні-збиранні. Серед 30 школярів із Хмельницької області найвправнішою були учениця Шепетівського НВК №3 Віка Шуляк, яка впоралась із завданням за 27 секунд, призерами стали вихованці цього ж навчального закладу.
Кращі спортсмени отримали подарунки від воїнів-інтернаціоналістів.
Наталія ШВЕЦЬ,
заступник головного судді
змагань, учитель географії
Великомедведівського НВК.
заступник головного судді
змагань, учитель географії
Великомедведівського НВК.
Результати ростуть
На базі Знам’янського МСТК ТСО України вдев’яте відбувся відкритий чемпіонат Кіровоградської області з військово-спортивних багатоборств, присвячений пам’яті воїнів, загиблих під час проведення АТО.
Голова Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України», член Правління УСВА Г. Мальчин, голова обласної організації ТСОУ Н. Титенок, голова Кіровоградської обласної організації УСВА В. Остащук, голова підрозділу Федерації військово-спортивних багатоборств, заслужений тренер України А. Ярошевський, Знам’янський міський голова С. Філіпенко привітали учасників змагань і побажали нових висот у спорті.
Ієреї Віталій Обєзюк і Георгій Колебіденко звершили заупокійну літію пам’яті загиблих воїнів.
Для участі у змаганнях прибули 19 команд. З кожним роком учасники добиваються все вищих результатів. Артем Гордієць з Онуфріївки встановив абсолютний рекорд на рубежі неповного розбирання і складання автомата АК-47. Його час – 14 секунд! Ігорю Драгуну зі Знам’янки вдалося спорядити магазин автомата патронами за 21 секунду, Діана Філоненко зі Світловодська набрала 49 балів із 50 можливих під час стрільби (на знімку). Євгенія Бережна (Світловодськ) виборола перше місце під час спортивного метання ножів, Аркадій Петришин (Знам’янка) – переможець на рубежі метання гранати на точність.
У підсумку вперше за багато років представники Знам’янки – на третьому місці, а перемогу святкували дві команди з Онуфріївки.
Бійці особового складу третього полку спецпризначення розгорнули виставку зброї, розповідали про її призначення. Працівники Знам’янського МСТК ТСОУ запросили присутніх скуштувати каші та чаю з польової кухні.
Директор Знам’янського МСТК ТСОУ, голова координаційного центру національно-патріотичного виховання дітей і молоді «Патріот», незмінний організатор цих змагань учасник бойових дій в Афганістані В. Колебіденко щиро дякував воїнам-інтернаціоналістам, командиру третього полку спецпризначення О. Трепаку та особовому складу, командиру в/ч А-1201 О. Собчуку, міській владі, керівництву райдержадміністрації за багаторічну співпрацю і допомогу.
І. ІВАНЕНКО,
заступник директора Знам’янського МСТК ТСО України.
заступник директора Знам’янського МСТК ТСО України.
Уточнення
У статті «Вдячні за турботу» («ТТ» №11-12) повідомлено, що голова Київської обласної організації УСВА О. Янківський передав госпіталю «Лісова поляна» медичне крісло, але масажний стіл багатофункціонального призначення із матрацом було передано Київською обласною організацією інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій (голова Президії – В. В. Говоров, його заступник В. О. Малашенко і члени цієї організації) з нагоди професійного свята – Дня медичного працівника.
Прес-служба УСВА.