Українська Спілка ветеранів Афганістану(воїнів-інтернаціоналістів)
РАДЧЕНКО Володимир Іванович — державний діяч, керівний діяч радянських та українських спецслужб, генерал армії України.
Народився 23 жовтня 1948 року в Києві. Освіта: Київський технологічний інститут легкої промисловості (1971), інженер-хімік-технолог; Вищі курси КДБ СРСР (Мінськ 1972), курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1986).
У 1971—1972 — курсант Вищих курсів КДБ СРСР. 1972—1982 — оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника, начальник відділу УКДБ УРСР в місті Києві та Київській області. 1982—1990 — старший оперуповноважений, начальник, заступник начальника відділу КДБ УРСР в Рівненській області.
У 1990—1991 — у діючому резерві КДБ СРСР. 1991—1992 — заступник начальника УКДБ УРСР у Рівненській області. 1992—1993 — начальник УСБУ в Тернопільській області.
1993—1994 — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ, заступник голови СБУ.
З липня 1994 — виконувач обов’язків міністра, міністр внутрішніх справ України. У 1995—1998 — голова СБУ.
1998—2001 — перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони. 2001—2003 — голова Служби безпеки України. 2003—2005 — секретар Ради національної безпеки та оборони України.
2006—2007 — радник голови СБУ, 2006—2007 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах. 2007 – віце-прем'єр-міністр України.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1991–2012 р.р., зокрема у равоохоронних органах, Кабінеті Міністрів України і РадІ національної безпеки та оборони України, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу досвіду ветеранів, їх заслугам, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Член Президії Ради національної безпеки при Президентові України; член Ради з питань збереження національної культурної спадщини (1997—1998); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (1994—1999); член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (1997—2000); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (2001—2004); голова Ради з питань розвідки при Президентові України; член Ради національної безпеки та оборони України (1996—2005); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (1998); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (2001); член Антикризового центру (2002—2005); член Комісії з питань реформування правоохоронних органів в Україні (2004).
Нагороди: ордени «Знак Пошани» і Богдана Хмельницького третього ступеня (1998). 8 медалей. Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (1995, 2000). Почесна відзнака СБУ (1996). Відзнака Міністерства оборони України «Ветеран військової служби» (1997). Відзнака МВС України «Хрест Слави» (1997).
РЕПРИНЦЕВ Володимир Федорович — український історик, керівник структурних підрозділів Адміністрації Президента України.
Народився 4 липня 1950 року в місті Андрушівці Житомирської області.
У 1968–1973 роках навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету, 1973–1976 — аспірант Московського державного університету. З 1977 року — в Інституті історії АН УРСР: лаборант, молодший науковий співробітник, учений секретар, докторант відділу регіональних проблем історії України.
У 1985 році захистив кандидатську дисертацію «Співробітництво СРСР і ПНР у галузі художньої культури (друга половина 50-х — 60-і роки)».
З 1996 року — помічник віце-прем'єр-міністра України з питань гуманітарної політики, завідувач відділу аналізу і прогнозування розвитку освіти, науки та охорони здоров'я Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України. З 2000 року — керівник Управління державних нагород і геральдики, відповідальний секретар Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України.
Державний службовець 1-го рангу з 2007 року.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1996 – 2010 р.р., зокрема у Секретаріаті Кабінету Міністрів України та Адміністрації Президента України. завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу досвіду ветеранів, їх заслугам, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Основні праці:
– Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. — Київ, 1995, 2005 (у співавторстві);
– Россия — Украина: история взаимоотношений. — Москва, 1997 (у співавторстві);
– Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. — Київ, 1996 (у співавторстві, українською, російською та англійською мовами);
– Україна в польських зовнішньополітичних концепціях і доктринах XX століття. // Політична думка. — 1995. — № 2-3;
– Репресії проти поляків в Україні у 30-і роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1995. — № 1/2 (у співавторстві);
– История Украинской ССР. Хронологический справочник. — Київ, 1990 (у співавторстві);
– Участь Української РСР у радянсько-польському співробітництві в галузі культури. 1945–1970 р.р. // УІЖ. — 1983. — № 8.
Нагороди: Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004), Заслужений діяч науки і техніки України (2004).