15 лютого цього року виповнюється 29 років виведення колишнього Обмеженого контингента радянських військ з Афганістану. Так закінчилась майже десятирічна війна в новітній історії України (25 грудня 1979–15 лютого 1989 р.р.). Через її смертельне горнило пройшли десятки тисяч українських солдат, прапорщиків, офіцерів. Точну їхню кількість встановити неможливо, оскільки призивались на службу в армію з різних населених пунктів тодішнього Радянського Союзу. Понад три тисячі з них загинуло на чужій землі, понад 8 тисяч чоловік було поранено, 86 військовослужбовців пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами.
По закінченню неоголошеної війни в Афгані кількість інвалідів з кожним роком постійно зростає. Воювали на афганській землі і сотні наших земляків, уродженців та військовослужбовців Гайсинського району та Гайсинського гарнізону. Серед них і кібличанин Сергій Ляльчук.
Першою війною у нашого земляка, кібличанина Сергія Петровича Ляльчука, була Афганська.
Народився Сергійко 8 грудня 1967 року в сім'ї місцевих колгоспників. Батько Петро Михайлович все життя пропрацював водієм, мама Марія Григорівна – телятницею. На жаль, зараз їх вже немає. Має Сергій старшу сестру Галину.
По закінченню середньої школи, до речі, тут навчався ще один воїн-інтернаціоналіст Олексій Дмитрук, закінчив Ладижинський сільгосптехнікум. Загалом з їхнього невеличкого села сім хлопців пройшли Афган, Дмитрука він забрав назавжди.
У квітні 1986 року Сергій Ляльчук був призваний на строкову армійську службу. Два місяці спецпідготовки в узбецькому місті Термез. Далі – літаком в Афган в місто Шинданд. Артполк.
Основне завдання – визначення координат потрібної цілі. Повних два роки воював. Зокрема в одній із найгарячіших точок Афгану – провінції Кандагар.
Сергій Ляльчук постійно готував розвіддані командиру полку. Воював у 5 провінціях. Отримав медаль «За відвагу» -- будучи водієм БТРа врятував від загибелі екіпаж бронемашини і саму бронетехніку. Також Сергій Петрович відзначений Почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Відтоді командування військової частини доручало рядовому Сергію Ляльчуку найвідповідальніші, смертельно-небезпечні бойові завдання. І він сповна виконував кожне.
У липні 1988 року Сергій Ляльчук повернувся з Афгану. Знову працював механізатором у колгоспі. Потім – бригадиром у тракторній бригаді ТОВ «ПК "Зоря Поділля», з 2006 року – трактористом. Добре себе зарекомендував, тож призначили інженером-механіком машино-тракторного парку. Має нагороди і на трудовому фронті: почесні грамоти, подяки і премії - постійно очолювана ним служба у лідерах. Дружина Галина Іванівна – домогосподарка.
А коли розпочалась війна на сході, капитан Ляльчук знову пішов на війну разом із сином Михайлом. Воював з травня 2014 року по серпень 2015 року в Маріуполі, Новоазовську та інших населених пунктах Донецької області на посаді начальника автомобільної служби 9-го мотострілкового батальйону. Син Михайло, старший лейтенант поліції. Донька – Тетяна навчається в 11 класі.
Раніше Афган – тепер АТО. Сергій Ляльчук має нагороди за виявлені мужність, героїзм, відвагу у бойових діях «За оборону рідної держави». В АТО був контужений, зараз інвалід війни другої групи. Любить техніку, землю. Вдома має трактор МТЗ-562, зерновий комбайн "Нива". Плекає ниву на 3 гектарах, самотужки сіє і збирає пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Має кохану внучку Олександру, який три роки, то його найбільша радість і втіха. Життя триває.
Першою війною у нашого земляка, кібличанина Сергія Петровича Ляльчука, була Афганська.
Народився Сергійко 8 грудня 1967 року в сім'ї місцевих колгоспників. Батько Петро Михайлович все життя пропрацював водієм, мама Марія Григорівна – телятницею. На жаль, зараз їх вже немає. Має Сергій старшу сестру Галину.
По закінченню середньої школи, до речі, тут навчався ще один воїн-інтернаціоналіст Олексій Дмитрук, закінчив Ладижинський сільгосптехнікум. Загалом з їхнього невеличкого села сім хлопців пройшли Афган, Дмитрука він забрав назавжди.
У квітні 1986 року Сергій Ляльчук був призваний на строкову армійську службу. Два місяці спецпідготовки в узбецькому місті Термез. Далі – літаком в Афган в місто Шинданд. Артполк.
Основне завдання – визначення координат потрібної цілі. Повних два роки воював. Зокрема в одній із найгарячіших точок Афгану – провінції Кандагар.
Сергій Ляльчук постійно готував розвіддані командиру полку. Воював у 5 провінціях. Отримав медаль «За відвагу» -- будучи водієм БТРа врятував від загибелі екіпаж бронемашини і саму бронетехніку. Також Сергій Петрович відзначений Почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Відтоді командування військової частини доручало рядовому Сергію Ляльчуку найвідповідальніші, смертельно-небезпечні бойові завдання. І він сповна виконував кожне.
У липні 1988 року Сергій Ляльчук повернувся з Афгану. Знову працював механізатором у колгоспі. Потім – бригадиром у тракторній бригаді ТОВ «ПК "Зоря Поділля», з 2006 року – трактористом. Добре себе зарекомендував, тож призначили інженером-механіком машино-тракторного парку. Має нагороди і на трудовому фронті: почесні грамоти, подяки і премії - постійно очолювана ним служба у лідерах. Дружина Галина Іванівна – домогосподарка.
А коли розпочалась війна на сході, капитан Ляльчук знову пішов на війну разом із сином Михайлом. Воював з травня 2014 року по серпень 2015 року в Маріуполі, Новоазовську та інших населених пунктах Донецької області на посаді начальника автомобільної служби 9-го мотострілкового батальйону. Син Михайло, старший лейтенант поліції. Донька – Тетяна навчається в 11 класі.
Раніше Афган – тепер АТО. Сергій Ляльчук має нагороди за виявлені мужність, героїзм, відвагу у бойових діях «За оборону рідної держави». В АТО був контужений, зараз інвалід війни другої групи. Любить техніку, землю. Вдома має трактор МТЗ-562, зерновий комбайн "Нива". Плекає ниву на 3 гектарах, самотужки сіє і збирає пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Має кохану внучку Олександру, який три роки, то його найбільша радість і втіха. Життя триває.
| Юрій КОВЧ, учасник бойових дій в Афганістані, заслужений журналіст України. |