Дорогі бойові побратими!
Шановні родини наших полеглих бойових друзів!

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав
За вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та плідну громадську діяльність постановляю:

        Нагородити орденом «3а заслуги» II ступеня

        ГУГІНА Юрія Вікторовича – члена правління громадської спілки «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та антитерористичної операції», учасника бойових дій в Афганістані, м. Київ
        КАЛИНОВСЬКОГО Віталія Анатолійовича – члена правління Харківської обласної спілки ветеранів Афганістану Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
         ПОЛОСЕНКА Леоніда Федоровича – голову громадської організації «Спілка ветеранів Афганістану Святошинського району міста Києва»

        Нагородити орденом «За заслуги» III ступеня

        БУДЬКА Володимира Павловича – члена правління Чернігівського обласного відділення Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
       ГАКАЛА Григорія Миколайовича – члена громадської організації «Ніжинська міськрайонна організація ветеранів Афганістану», учасника бойових дій в Афганістані, Чернігівська область
      ГОЛОВАЦЬКОГО Ігоря Івановича – члена громадської організації «Українська спілка інвалідів Афганістану, локальних війн, збройних сил та загального захворювання у Львівській області»
      ГРОМА Василя Петровича – заступника голови громадської організації «Українська спілка інвалідів Афганістану, локальних війн, збройних сил та загального захворювання у Львівській області»
      ДЗЯВОРУКА Віталія Станіславовича – члена громадської організації «Підтримка інвалідів та учасників АТО – Істина добра», учасника бойових дій в Афганістані, Хмельницька область
      КОВАЛЬЧУКА Анатолія Івановича – голову осередку Української Спілки ветеранів Афганістану у селі Рокитне Рівненської області, учасника бойових дій в Афганістані
       КОЗАЧЕНКА Сергія Івановича – члена правління громадської організації «Спілка ветеранів Афганістану Деснянського району міста Києва», учасника бойових дій в Афганістані
       КОМАРОВСЬКОГО Сергія Володимировича – члена громадської спілки «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО», учасника бойових дій в Афганістані, м. Вінниця
       КРУТІЯ Віталія Івановича – першого заступника голови громадської спілки «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та антитерористичної операції», учасника бойових дій в Афганістані, м. Київ
       ЛИХАЧОВА Олександра Миколайовича – заступника голови громадської організації «Спілка ветеранів Афганістану Шевченківського району міста Києва «Місія», учасника бойових дій в Афганістані
      МАРТИНЕНКА Володимира Костянтиновича – заступника голови громадської організації «Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Шевченківського району м. Харкова», учасника бойових дій в Афганістані
       МЕЛЬНИКА Антона Мартіровича – голову «Южненської міської спілки ветеранів інвалідів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)», учасника бойових дій в Афганістані, Одеська область
         НАПРИМЄРОВА Петра Володимировича – заступника голови організації Української Спілки ветеранів Афганістану у м. Вараш, учасника бойових дій в Афганістані, Рівненська область
         САХНЕВИЧА Олександра Петровича – голову громадської організації «Пулинська спілка ветеранів Афганістану», учасника бойових дій в Афганістані, Житомирська область
         СИДОРЧУКА Леоніда Івановича – члена громадської організації «Київська міська спілка інвалідів, постраждалих від мін», учасника бойових дій в Афганістані
        ШЕВЧУКА Сергія Семеновича – заступника голови громадської організації «Спілка ветеранів Афганістану Слобідського району міста Харкова», учасника бойових дій в Афганістані
         ШЕРЕМЕТА Олексія Андрійовича – члена Лубенської асоціації учасників бойових дій, інвалідів війни, учасників АТО та ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Полтавська область

        Нагородити орденом княгині Ольги III ступеня

       МІХНЮК Ірину Володимирівну – члена правління громадської спілки «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та антитерористичної операції», м. Київ.

№31/2018,
14 лютого 2018 року.

---

       Україна урочисто відзначила День вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 29-у річницю виведення військ з Афганістану.
      Київ
      Голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, Київський міський голова Віталій Кличко, народні депутати України, учасник бойових дій в Афганістані Олександр Омельченко, родини загиблих, представники Київської обласної і міської організацій УСВА, учасники антитерористичної операції, військовослужбовці, волонтери взяли участь у церемонії покладання квітів до Меморіального комплексу громадянам України, полеглим в Афганістані.
       Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять загиблих і померлих бойових побратимів.
     З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія  настоятель Свято-Воскресенського храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану протоієрей отець Сергій Ющик  звершив заупокійну літію біля меморіального комплексу, закликав усіх до миру і порозуміння.
     Воїни-інтернаціоналісти зустрілися на території Національного музею історії України у Другій світовій війні, щоб згадати бойову юність, обговорити сьогоднішні проблеми. Як завжди, була смачна солдатська каша з польової кухні. Вони також ознайомилися з новими виставками, які нещодавно було відкрито в експозиції «Трагедія та Доблесть Афгану».
       17 лютого в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України відбувся святковий концерт, на якому виступили народний артист України Ян Табачник, президентський оокестр, гурт «Ташакор» з Білої Церкві, автор-виконавець Леонід Мухін та інші. Воїни-інтернаціоналісти з сім’ями, родини загиблих, волонтери, представники ветеранських організацій оплесками вітали кожен виступ. У теплій, дружній обстановці проходив концерт і в Українському госпіталі для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна»
       Святкові заходи на честь 29-ї річниці виведення військ з Афганістану і Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав відбулися в усіх містах України.    

---

В Харьковском национальном театре оперы и балета собрались воины-интернационалисты, семьи погибших боевых товарищей, представители областной и городской власти, ветеранских общественных организаций.  
Минутой молчания почтили светлую память погибших и умерших боевых побратимов, делегация ветеранов войны возложила цветы к мемориалу воинам-интернационалистам.  К присутствующим с напутственным словом и молитвой обратился настоятель Храма Святого Георгия Победоносца протоиерей отец Валерий.
Заместитель председателя облгосадминистрации Анатолий Бабичев и первый заместитель председателя областного совета Виктор Коваленко поздравили с памятной датой, Ирина Черняева передала поздравления от Харьковского городского головы Геннадия Кернеса.
За значительный вклад в развитие ветеранского движения и военно-патриотическое воспитание молодежи участникам боевых действий в Афганистане Александру Бабичу и Михаилу Седых вручена Почетная грамота Верховной Рады Украины.
Председатели Харьковского областного и городского Союзов ветеранов Афганистана Владимир Рыжков и Виктор Борзов поздравили боевых товарищей и пожелали дальнейших успехов.    
Сюрпризом для присутствующих стало дружественное выступление президента ассоциации афганских граждан    Сиддик Ходжи Хаффизулы и вице-президента ассоциации Саида Джавид Хана. Они вручили Почетную грамоту ассоциации участникам боевых действий в Афганистане Виктору Коваленко, Владимиру Конареву, Владимиру Рыжкову и Владимиру Подгорному.
Состоялся праздничный концерт.

---

     На Аллее Славы у памятника «Воинам, погибшим в Афганистане и локальных войнах за рубежом» состоялся торжественный митинг.
     Руководители и актив районных организаций УСВА возложили цветы на могилы воинов, погибших при выполнении интернационального долга.
     У памятника собрались члены семей погибших, участники боевых действий в Афганистане и в других локальных войнах, представители общественных организаций, областной и городской власти, депутаты областного и городского советов, жители города.
      На митинге выступили управляющие делами исполнительного аппарата облсовета Владимир Подорожко, горсовета Роман Омельянович, председатель Запорожского городского объединения УСВА Валентин Зарва.
     Собравшиеся почтили память погибших минутой молчания. Прозвучал трехкратный салют и клаксоны машин движения «Авто Евро Сила». Участники митинга возложили цветы к подножию памятника.
     Митрополит Запорожский и Мелитопольский УПЦ провел молебен по погибшим воинам-интернационалистам.
     По площади перед памятником под марш духового оркестра в/ч А1978 торжественно прошли воспитанники лицея «Защитник».
     После торжеств всех пригласили отведать солдатскую кашу, приготовленную воинами в/ч 3033 Национальной гвардии Украины.
     Мероприятия организованы Запорожским областным и городским объединениями УСВА совместно с исполнительным комитетом городского совета
 

---

На центральній площі селищі Путила на Буковині представники громадських організацій, військовослужбовці вшанували воїнів-інтернаціоналістів.
У заходах взяли участь голова райдержадміністрації  Микола Савчук,  голова райради Микола Шевчук,  голова Путильської районної організації УСВА Микола Петросаняк, військовий комісар Мирослав Рожка.
Вшанування воїнів-інтернаціоналістів символічно збіглося з Всеукраїнською акцією «Велика українська хода», в рамках якої на центральній площі селища було розгорнуто прапори бойових бригад, підрозділів, які захищають країну на сході, прапори, які надали матері загиблих синів, прапори з прифронтових міст Луганської і Донецької областей. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять  загиблих воїнів, поклали до пам’ятника квіти. 
Вітаючи воїнів-інтернаціоналістів, голова райдержадміністрації Микола Савчук зауважив, що у кривавій Афганській війні самовідданість, мужність і героїзм виявили  багато українців – офіцерів і солдатів. Багато з них не повернулося додому, ми пам’ятаємо про них. Воїни-«афганці» як ніхто знають справжню ціну війни і миру й вміють дорожити сьогоднішнім днем, усвідомлюють свою відповідальність за майбутнє.
Продовжилося свято концертом  у районному Будинку культури..

---

В обласному Палаці культури відбувся традиційний щорічний концерт «Вечір зустрічі бойових друзів».
Ветеранів привітав перший заступник голови облдержадміністрації В’ячеслав Бонь. До вітань долучилися перший заступник голови обласної ради Іван Кухта і заступник Миколаївського міського голови Юрій Андрієнко.
Учасники бойових дій, які найбільше проявили себе у суспільно важливій діяльності, відзначені подякою Прем’єр-міністра України, почесними відзнаками облдержадміністрації, обласної та міської рад, Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції..

---

Голова Одеської облдержадміністрації Максим Степанов і голова обласної  ради Анатолій Урбанський провели урочистий прийом для воїнів-інтернаціоналістів.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять побратимів, які загинули в Афганістані й на сході України, захищаючи рідну землю.
«Війна в Афганістані відрізнялася від інших. Кожен четвертий загиблий був українцем. Але ви вистояли до кінця, виконавши наказ. Я дуже вдячний вам за той досвід, який ви передаєте нашим військовим сьогодні, під час захисту країни», – наголосив Максим Степанов.
Ветеран війни в Афганістані, завідувач Південного міжрегіонального сектору Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції Микола Сторожук висловив вдячність очільникам області за підтримку і повагу до учасників бойових дій. «Ці щорічні заходи ми проводимо не для звеличення самих себе, а заради пам’яті тих 220 воїнів-земляків, які не повернулися з Афганської війни, і тих майже 2,5 тисяч «афганців», які померли вже пізніше. Поки ми пам’ятаємо про бойових побратимів, вони живуть у наших серцях».
Ветерани отримали почесні відзнаки і грамоти від керівництва обласних органів влади. Почесною відзнакою облради нагороджено ветерана війни в Афганістані, учасника АТО полковника Юрія Белякова, обласного військового комісара. Також нагороди отримали 47 воїнів-інтернаціоналістів, які активно займалися волонтерською діяльністю і передавали свій досвід молодшому поколінню воїнів.

---

7 лютого відбулася чергова акція ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, «афганців» на захист своїх конституційних прав на гідне життя в рідній країні.
Військова служба – це державна служба, причому особлива. Із ненормованим робочим днем, цілодобовими чергуваннями, тривогами, полігонами, недоїданням і недосипанням, частою зміною місця служби, невлаштованим побутом…
Але є така професія – Батьківщину захищати. І нинішні ветерани-пенсіонери захищали її як могли, не шкодуючи здоров`я. Здавалось би, Батьківщина-мати має тільки дякувати за самовіддану службу своїм захисникам. Вона і дякує. Але, як завжди, у бочку меду знайдеться кому вкинути ложку дьогтю (щоб служба медом не здавалася!). І таким дьогтем стали підготовка й поспішне прийняття міністром соціальної політики А. Ревою відтермінування дії постанови №704 та інших документів щодо грошового забезпечення людей у погонах і перерахунку пенсій військовим пенсіонерам.
Крім цього, готується новий закон про так звані військові пенсії. Готується кулуарно, без участі громадських організацій і силових відомств, планується «новий підхід» до призначення й перерахунку пенсій військовослужбовцям і працівникам інших силових відомств. Так зване «осучаснення». Якщо пан Рева не виконував і не виконує чинного законодавства, то невже він здатний виконувати нове?
Бракує коштів… А що ви зробили для того, аби їх вистачало? Зменшили витрати на роздуті штати чиновників? Ні – продовжуєте плодити дармоїдів для дерибану чергових траншів МВФ. Можливо, побудували нові фабрики, заводи, санаторії, забезпечили робочі місця на них сучасним обладнанням і технологіями? Ні, тільки дерибан і відкати. На забезпечення достойного життя ветеранів, грошей, як завжди, нема…
Військові, які вийшли на пенсію, були, є і будуть дисциплінованими людьми, котрі поважають закони держави. Тому акції пенсіонерів-силовиків носили і носять виключно мирний характер у рамках правового поля. Але, якщо замість влади Закону нав`язується закон влади, не залишається іншого варіанту, як організований силовий спротив. Саме до цього протестанів спонукала влада своїми антисоціальними діями. Тому на 19 лютого анонсовано всеукраїнську акцію ветеранів-силовиків, інші заходи щодо виконання з боку влади законів, які стосуються гідного життя військових пенсіонерів.
 

---

З наближенням 15 лютого  актуалізується тема Афганської війни.  У суспільстві  порушується питання доцільності відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Після Другої світової війни нашим військовослужбовцям довелося брати участь у локальних війнах і військових конфліктах на території 16 іноземних держав. Нас називають воїнами-інтернаціоналістами. Зрозуміло, що більшість учасників бойових дій виступають за збереження цієї дати в календарі як пам’ятної.
Після виведення військ спецоперацію в Афганістані було визнано помилкою, що заслуговує морального і політичного осуду, але це зовсім не означає, що не  треба шанувати тих, хто ризикував своїм життям, виконуючи військовий обов’язок. Чи є в цьому вина, що їм довелося виконувати інтернаціональний обов’язок незрозуміло в ім’я чого чи кого в умовах того режиму і в тій державі, де вони жили?
На заклик окремих політичних діячів, які бажають викреслити з пам’яті людей події і досягнення радянської доби, хотілося б запитати: що ви особисто зробили для економічної могутності України і покращання життя людей? Чи проходили ви військову службу і були хоч один раз під обстрілами? Чи побудували ви за часи незалежності України завод, шахту, електростанцію? Чи не бачите ви свою провину у війні на сході країни?  Чому ви  пропонуєте забути про 150 тисяч учасників бойових дій в Афганістані, які  мешкають сьогодні в Україні, про більш як 3 тисячі загиблих?  Чому в суспільстві  окремі політики «приватизують» інтерпретацію історичних фактів, вважають правильними тільки власні погляди?
На жаль, на багато запитань важко почути відповіді від тих, хто зашорений на  правому радикалізмі.

---

         27 декабря 2017 года состоялся обмен пленными на Донбассе. По данным Генпрокуратуры, украинской стороне передали 73 человека, а в отдельные районы Донецкой и Луганской областей отправились 233. Процесс передачи готовился больше года: стороны не могли договориться о деталях, согласовать списки, прекращали и возобновляли переговоры, пока не подключилась Украинская Православная Церковь. Ещё в апреле прошлого года родственники находящихся в плену украинских военных обратились к Блаженнейшему Митрополиту Киевскому и всея Украины Онуфрию с просьбой помочь освободить их родных.  4 января Блаженнейший Митрополит Онуфрий встретился с освобождёнными украинскими военными и членами их семей, подчеркнув, что Церковь не остановится, пока все пленные не вернутся домой.
       Протоиерей Владислав ДИХАНОВ, глава Синодального отдела Украинской Православной Церкви по социально-гуманитарным вопросам, рассказал корреспонденту «Правмира» ЮЛИИ КОМИНКО, как шла работа по подготовке к самому масштабному обмену военнопленными со времени начала боевых действий на востоке Украины.
 
     Эта история для меня началась в июне 2017 года, когда поступило благословение священноначалия своими возможностями и своим опытом принять посильное участие в процессе освобождения. Но, Промыслом Божиим, работу по преодолению последствий конфликта на востоке Украины мы стали вести гораздо раньше, ещё в 2014 году. С начала боевых действий оказывали гуманитарную помощь — вынужденным переселенцам, и уже первые результаты понудили нас разработать целую программу. К 2015 году программа «Миссия “Милосердие и Примирение”» была сформирована.
     Давая тогда такое название, я понимал, что на тот момент говорить о примирении было абсолютно невозможно: люди не хотели об этом ни слышать, ни это обсуждать. Тем не менее, я сознательно пошёл на такой шаг, потому что любая война когда-нибудь заканчивается, и рано или поздно наступит момент, когда вопрос о мире будет поднят. Конечно, не хотелось, чтобы цена этого мира была слишком высокой, но уже как есть — в этом случае от нас не многое зависит. И лелея надежду, что придёт время миротворческих процессов, мы и дали такое название нашей миссии. Можно сказать, что к этому дню — 27 декабря — мы шли три года.
     А непосредственно с июня 2017-го началось моё участие в подготовительных процессах. Прежде всего, мы включили людей, находящихся в местах лишения свободы именно по признаку участия в конфликте на востоке Украины, в нашу гуманитарную программу. В её рамках смогли посетить многих задержанных, в том числе и на территории, неподконтрольной правительству Украины (в Макеевке это была колония №97). Я говорю «задержанных», потому что военнопленный — это уже конкретный статус, который присваивается, когда объявлена война. В этом случае юридически корректнее говорить «задержанные».
     Власти неподконтрольных территорий разрешили нам повидаться с украинскими заключёнными — военнослужащими и гражданскими, при условии, что мы должны также посетить и тех, кто находится в украинских СИЗО.  Мы побывали в нескольких СИЗО, где по мере возможности постарались оказать людям посильную помощь, в том числе духовную.
     Когда приехали в первый раз, задержанные отнеслись к нам очень недоверчиво. То, что мы прибыли к ним из Киева, для них было нонсенсом, ведь они считали, что все их забыли, бросили, никто им не будет помогать и ничего не станет для них делать. Но во время нашего визита мы увидели, как в глазах постепенно загорались искорки надежды.
     Прежде всего, люди пытались выяснить свой статус, тяжесть своего положения и как облегчить свои страдания. А увидев священника, многие выразили желание поговорить и даже исповедаться.
     Были такие исповеди, которые меня просто потрясли. Ведь до того, как попасть в тюрьму или в СИЗО, некоторые о Боге даже не задумывались. Жили, как жили, в каком-то угаре. Несмотря на высокий пафос, которым сейчас пытаются окутать все эти события, для многих всё произошло очень просто, по-житейски. Да, у кого-то была идея, кто-то шёл защищать Родину, но были и те, кому просто хотелось драки.
     В тюрьме, в колонии люди соприкоснулись с миром духовным. Они нашли Бога там, стали молиться. Мы оставляли им в подарок литературу: Евангелие, книжечки разные. В том числе маленькую брошюрку преподобного Серафима Вырицкого «От Меня это было» — так они передавали её из рук в руки, а позже почти наизусть цитировали. Многих она поразила.
     В тот первый визит мне разрешили зайти в каждую камеру, и практически везде я увидел такую депрессию, которая не только на лицах отражалась, но и, казалось, на стенах отпечаталась. Хотя условия содержания, надо сказать, были сносные. Я и до этого посещал, служил в тюрьмах, и могу говорить, что обстановка в этом случае была более-менее. Ребята сидели отдельно от других заключённых в специальном корпусе, где размещались только они. И, тем не менее, уныние там буквально «наползало на стены».
     После исповеди у нас была возможность короткого общения, и я, как мог, старался ребят поддержать: «Вы даже не представляете, через что нам пришлось пройти, чтобы добраться сюда, к вам. Пусть это будет маленьким свидетельством того, что вас не забыли и помнят, о вас молятся. Вы сейчас думаете о себе и страдаете, но ваши родные и близкие, которые вроде бы и на свободе, страдают не меньше, а то и больше, подумайте о них!» Как говорили ребята, многих из них эти слова тогда встряхнули.
     Мы посещали задержанных несколько раз, и могу сказать, что за это время видимые метаморфозы произошли практически с каждым из них.
    Был там человек, который сидел один. Я спросил у начальника тюрьмы, который заходил со мной в каждую камеру, почему так, и он ответил, что к кому только того ни сажали — к своим же — через неделю-две ребята просили его забрать. Целыми днями молчит, ни на что не реагирует, ест через раз, и вообще — полный «неадекват».
     Когда меня пустили к этому человеку, я постарался выбрать момент и стать так, чтобы видеть его глаза, и чтобы он видел мои. «Поймите, главное —  ваши родные вас любят, помнят и молятся о вас. Не делайте им больно, вы им очень нужны. Если умеете молиться, помолитесь о них», — сказал ему, глядя в глаза. Выглянув из-за моего плеча — не смотрит ли кто из надзирателей, он тихонько мне улыбнулся. Это была тайная такая улыбка, но я понял, что надежда есть.
     И уже накануне обмена, когда в очередной раз мы приехали в эту колонию, первое, о чём рассказал мне начальник, что со времени моего летнего посещения тот человек стал быстро возвращаться к жизни. Через две недели после нашей встречи он сам попросился перевести его в общую камеру, пообещал вести себя без нарушений, и с того времени никаких инцидентов не было.
     Такие истории очень вдохновляют. Вообще за те несколько раз, что мы встречались с задержанными, очень чувствовалось, что люди воспрянули духовно: тяжёлое уныние ушло, в глазах светилась надежда. В обычной жизни священник, работая ежедневно на приходе с людьми, не видит таких явных перемен. Как правило, со стороны пастыря это неприметный титанический труд, который длится годами. А тут — такая очевидная и разительная перемена.
     Изначально недоверие к нам со стороны ребят было ещё и потому, что их уже трижды собирались менять, даже вывозили к месту обмена, но каждый раз возвращали назад.
     Как вообще Церковь оказалась вовлечена в переговорный процесс? По той информации, которая есть в открытых источниках, мы знаем, как шли переговоры в Минске, сколько было острых моментов, как часто одна из сторон или даже обе одновременно срывали переговоры, вставали и уходили, хлопнув дверью. Естественно, такие настроения проникали во все структуры по обе стороны конфликта. Никто никому не доверял — это приходится констатировать.
     Для нашей миссии такая ситуация создавала дополнительные трудности: чего эти церковники лезут, чего они хотят, может быть, они какие-то свои цели преследуют…  На Украинскую Православную Церковь и так уже целый шлейф навесили, сделав из неё «без вины виноватого», а тут оказывается, что её представители вдруг едут «какие-то переговоры» проводить.
     Но примеры участия Церкви в миротворческих процессах не новы. На протяжении всего её существования очень часто сильные мира сего прибегали к помощи людей духовных. Потому что человек духовный — это человек «надмирный», он иначе видит ситуацию. Жизненные устремления, желания, движения тех, кто в миру, большей частью заражены страстностью, греховностью, а люди Церкви стремятся подняться над всем этим.
     И, конечно, человека духовного отличает присутствие мира в душе; он носит мир Христов в себе постоянно. Это даже на физическом уровне чувствуют все, кто с ним соприкасается: возьмите нашего Блаженнейшего Митрополита Онуфрия — по-моему, пример абсолютно очевидный.
     Поэтому, наверное, когда стало понятно, что все человеческие средства в переговорной системе исчерпаны, и впереди одни тупики и закрытые двери, тогда у разных партнёров и возникла идея привлечь в эти процессы Украинскую Православную Церковь. Она сохранила единство, стабильно придерживается своей позиции по отношению к происходящим событиям. И несмотря на то, что её постоянно клюют и поливают грязью, это Церковь, которую слушают все.
     В день, когда состоялся обмен, я сопровождал ребят, которых вывозили из Макеевки. Ехали колонной. Когда прибыли в пункт назначения в «серой зоне», ждать пришлось очень долго. В какой-то момент всем разрешили выйти из машин, и только тогда я смог подойти к нашим. Формально они уже были помилованы, но фактически ещё стояли как заключённые: суровые лица, руки за спиной.
     Я подошёл к стоявшим у первой машины, поздоровался. Мы понимали, что надо соблюдать определённые правила: в присутствии охраны нельзя пожимать руку, приближаться на определённое расстояние. Поэтому я просто кивнул и, чтобы не провоцировать охранников, больше никаких движений не делал. Повернулся и хотел идти дальше к другим машинам, как вдруг ребята закричали: «Батюшка, мы вас очень рады видеть! Мы все вас помним!»
     Это был момент, когда стена рухнула, напряжение спало. Я подходил ко всем, здоровался. Помню, туда-сюда повернулся, так они друг другу скомандовали быстро всем встать, и мы сфотографировались на память…
     Когда уже обмен состоялся и верификация произошла, всех стали пересаживать в автобус, чтобы везти на украинскую территорию к вертолётам. Я принял решение ехать с ребятами. Это, наверное, было самое потрясающее время… Они столько всего рассказывали, взахлёб, наперебой что-то говорили, даже стихи цитировали: один из заключённых там писал стихи и их передавали из камеры в камеру. Пока общались, мой телефон добела был раскалён — все звонили своим родным и близким.
     Вот это человеческое общение — очень важно и ценно. Маленькие семена — самые благодатные. Конечно, в жизни всякое случается, и каждого из нас, бывает, качает в неправильную сторону, но то доброе семя, которое падает в самую глубину сердца, обязательно даст свой восход и удержит человека от настоящего падения, от вечной погибели.
     Из всей этой ситуации, из всего, что видел, где побывал, я вынес хорошие духовные уроки. Людей видел разных: пришлось столкнуться с благородством и с подлостью в концентрированном виде. И я очень благодарен Богу за полученный опыт.
     Всех, кто читает эти строки, призываю прежде всего к молитве об оставшихся в заключении, по возможности поддержите их родных и близких. Все-таки наша страна не для того рождена, чтобы мучиться, но чтобы жить, творить. Много можно рассуждать о патриотизме, но если ты не созидаешь для своей страны, если доброго для неё ничего не делаешь, то никакой ты не патриот. Люби Родину, свой народ, люби Бога, надейся на Него…
     Ещё до передачи, когда между мной и ребятами стояла охрана, они вдруг закричали: «Батюшка, мы не знаем, как сказать правильно… Но, если вдруг у нас не будет другой возможности (вдумайтесь только, о чём были их мысли!), мы хотим, чтобы вы передали Кириллу Патриарху и Онуфрию, Блаженнейшему всея Украины, наше огромное спасибо. Потому что мы понимаем, что без них мы бы не вышли…»
     И такая это была волна любви, теплоты и доброты, что она заставила охранников, которые двинулись в их сторону, буквально отшатнуться. Для меня самого эти слова стали совершенной неожиданностью. А ещё — свидетельством того, что люди понимают, какая работа проделана для их освобождения, какое огромное духовное значение получила для них вся эта ситуация.
     Для меня все эти месяцы прошли в постоянной сосредоточенности, в напряжённом движении по направлению к поставленной цели. Молитва и труд в прямом смысле слова: мы понимали, что раз это дело Божие, то и делаться оно должно исключительно с молитвой, духовное должно идти впереди всех наших человеческих стараний, усилий и потуг.
     В этом контексте возникающие сложности не воспринимались как трагедия — просто как некое препятствие или двери, к которым нужно постараться найти ключ. Но на что я хотел бы обратить внимание и призываю посмотреть все стороны конфликта, особенно нашу, украинскую, так это на суть произошедшего: обменяли 73 украинца с «той стороны» на 233 — подчёркиваю — украинца с «этой стороны». Украинцев на украинцев. Это к тому, что ещё с самого начала в 2014 году вооружённого противостояния на востоке Украины Блаженнейший Митрополит Онуфрий говорил о братоубийственной войне.
     И свою миротворческую деятельность Церковь начала не с нынешнего участия в переговорных процессах: бескровная борьба за мир ведётся давно и ежедневно — в наших молитвах, в каждом богослужении. Для верующего человека, тем более для священнослужителя, это абсолютно понятно: мы приходим в храм на молитву, воздеваем руки к Небу и просим о мире во всём мире, о том, чтобы Господь остановил междоусобную брань. Это невидимая, кажется, сторона, но она — как сокрытая в глубине часть айсберга.
     А видимые процессы будут продолжаться. Ведь все прекрасно понимают, что сделан только первый шаг. Как сказал Блаженнейший Митрополит Онуфрий, стена пробита, но надо действовать дальше.
     Вопрос в том, готово ли общество прислушаться к миротворческому голосу Церкви. Но как можно об этом говорить, если внутри самой УПЦ есть те, кто откровенно не принимает действия ни священноначалия, ни Предстоятеля. 
     Поэтому вся надежда — на Божью милость и благодать, на ту усердную молитву, которую возносят о мире все православные христиане. Я думаю, очень надеюсь, что всё будет по слову Божию: «Невозможное человекам возможно Богу». Потому мы и молимся.

---

Два десятилетия назад в Мариуполе была создана Приазовская ассоциация ветеранов Афганистана, входящая в состав Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов).
– Регистрация  ассоциации была непростой, – вспоминает многолетний бывший её руководитель Юрий Наквасин. – Оформляли документы в областных инстанциях. Кроме ветеранов-«афганцев», в ПрАВА вошли представители из прилегающих к Мариуполю районов – Тельмановского, Новоазовского, Володарского и Першотравневого. Цель – помощь побратимам и семьям погибших, участие в общественной жизни родного края, патриотическое воспитание молодежи. Организацию активно поддержали руководители ММК имени Ильича, «Азовстали»и «Азовобщемаша» Владимир Бойко, Александр Булянда и Александр Савчук.
Председатель ПрАВА Александр Власов и руководители районных структурных подразделений провели пресс-конференцию, на которой рассказали о работе организации, о проблемах, о планах по патриотическому воспитанию молодежи.
Состоялся митинг у городского мемориала воинам-интернационалистам. Минутой молчания почтили память погибших и умерших боевых побратимов и возложили цветы к подножию памятника.
В фойе Дома культуры «Молодежный» были размещены на стендах фотографии земляков, погибших на Афганской войне, фоторассказ о коллегах, участвующих в общественной жизни Мариуполя и Приазовья.
 – Двадцать лет назад в этом зале состоялось учредительное собрание ветеранов Афганистана, – рассказал председатель Приазовской ассоциации, кавалер двух орденов Красной Звезды, депутат горсовета Александр Власов. – Целью создания организации стала социальная поддержка ветеранов войны, семей погибших в Афганистане. За эти годы, к большому сожалению, численность членов организации уменьшилась с полутора тысяч до тысячи человек, ушли из жизни ветераны Афганской войны, вдовы и родители.Из 30 семей погибших воинов осталось 10. Из состава ПрАВА выбыли две районные организации, оказавшиеся на временно неподконтрольных Украине территориях.  Продолжаем выполнять общественно-политическую и социальную работу. Оказываем помощь ветеранам Афганистана, воинам-интернационалистам, семьям погибших. Немало сделано для сплочения рядов. Проводится работа по увековечению памяти погибших в Афганистане, умерших от ран и болезней.
Секретарь горсовета Степан Махсма от имени городского головы Вадима Бойченко и депутатского корпуса поздравил воинов-интернационалистов, отметил работу ассоциации и заверил в поддержке патриотической деятельности ПрАВА со стороны органов местного самоуправления. Он вручил благодарность городского головы активистам ассоциации, общественным организациям ветеранов войны в Афганистане Центрального, Кальмиусского районов, «Товарищ» ОАО «Азовмаш», «Память» Приморского района, «Шурави» морского порта, воинов-интернационалистов «Долг» комбината имени Ильича, «Побратим» комбината «Азовсталь».
Председатель Донецкой областной организации УСВА Сергей Горбатенко передал ветеранам поздравления председателя УСВА Сергея Червонопиского и вручил Почетную грамоту УСВА. «Знаком пошани» УСВА награждены Юрий Наквасин, Александр Чудновец, Александр Полтавченко, медалью «За звитягу» – Александр Власов, народный депутат Украины Сергей Матвиенков, медалью «За заслуги» – Вера Колпакова, Валентина Бойштяну.  Почетные грамоты УСВА вручены Михаилу Лялину и Александру Ушкало. Сергей Горбатенко отметил участие председателя УСВА в создании ассоциации, его постоянное внимание к ее работе, а также помощь, которую оказывают приазовчане в ремонте Украинского госпиталя  для воинов-интернационалистов «Лесная поляна».
Юбиляров тепло поздравили директор по персоналу комбината имени Ильича Артем Мутерко, заместитель генерального директора ЧАО «Азовобщемаш» Константин Иващенко, заместитель военкома Донецкой области Валентин Колесник, руководители спортивных клубов «Афганец», «Росич», организации «Искренность», федерации рукопашного боя и метания ножей. От имени народного депутата Украины Сергея Матвиенкова его помощник Андрей Волошин вручил организации сертификат на пять тысяч гривен
Состоялся праздничный концерт творческих коллективов и исполнителей ДК «Молодежный». С песнями об Афганской войне выступили Татьяна Бородина и Дмитрий Барабаш.

---

 
     13 січня відбулася VІІІ звітно-виборна конференція Івано-Франківської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Районні та міські організації представляли 47 делегатів.
     Про діяльність організації з 2012 по 2018 рік звітував її голова Юрій Купчій. Зі звітною доповіддю про роботу ревізійної комісії виступив її голова Віктор Коваленко. Делегати обговорили доповіді,  дали оцінку роботі правління за звітний період, внесли зауваження й пропозиції для її поліпшення. Роботу правління визнали задовільною і затвердили звіт ревкомісії.
     Конференція прийняла постанову, в якій намітила подальші завдання організації і шляхи їх вирішення. Головою обласної організації на новий період більшістю голосів знову обрано Юрія Петровича Купчія.
     Делегати затвердили новий склад правління спілки з 20 осіб, до якого увійшли голова, його заступники й голови районних і міських організацій УСВА. Головою ревкомісії обрано Віктора Олександровича Коваленка.
     Обрано делегатів від обласної організації на звітно-виборну Конференцію Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
     У роботі конференції від Правління УСВА взяв участь голова Київської обласної організації УСВА Олександр Станіславович Янківський.

---

За дорученням Івано-Франківської обласної ради обговорено пропозиції й напрацьовано проект програми соціальної підтримки ветеранів війни в Афганістані та в інших локальних конфліктах.
 У департаменті соціальної політики облдержадміністрації відбулася зустріч заступника директора департаменту –  начальника управління соціального захисту населення Людмили Непийводи з головами обласної та міської організацій УСВА Юрієм Купчієм і Віктором Омельком (на знімку).
Нині в департаменті соціальної політики триває робота щодо погодження проекту програми з відповідними структурними підрозділами облдержадміністрації для подальшого подання його на затвердження в установленому порядку.

---

У приміщенні Київської облдержадміністрації вiдбулося засідання правління Київської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Заступник голови Київської облдержадміністрації Дмитро  Назаренко вручив активістам організації відзнаку Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції».
Голова організації Олександр Янківський звітував про проведену 2017 року роботу, доповів про обсяги фінансування на 2018 рік з місцевого бюджету в рамках обласної цільової програми «Турбота» на 2016–2020 роки.
Правління затвердило використання кошторису організації за 2017 рік, а також план заходів, присвячених Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 29-й річниці виведення військ з Афганістану.
У засiданнi взяли участь представник Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції Микола Перебойчук, начальник управлiння з питань внутрішньої полiтики Олександр Євстратов і заступник директора департаменту облдержадміністрації Олександр Крук.

---

У Вінницькій облдержадміністрації відбулося друге засідання конкурсної комісії з визначення  розроблених інститутами громадянського суспільства програм, для виконання яких у 2018 році надаватиметься фінансова підтримка за рахунок коштів обласного бюджету.
   – Підтримка проектів організацій громадянського суспільства на Вінниччині стала гарною традицією. Це зумовлено необхідністю створення державою сприятливих умов для реалізації державної політики і вирішення питань місцевого значення, а також налагодження ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади і місцевого самоврядування, – зазначив заступник голови облдержадміністрації Олександр Крученюк.
  Участь у зустрічі взяли представники 31 громадської організації області. Після обговорення й затвердження регламенту роботи співголова конкурсної комісії – директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Світлана Василюк оголосила про відкритий захист пропозицій учасниками конкурсу та індивідуальне оцінювання поданих проектів членами комісії.
З презентацією програми «Пам'ятаємо про загиблих, піклуємося про живих» виступив голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин. Обласна спілка, її структурні підрозділи в районах області проводять заходи, присвячені національно-патріотичному вихованню дітей і молоді. Це, зокрема, зустрічі з вихованцями освітніх закладів, створення куточків пам'яті випускників, які загинули під час війни в Афганістані, обласного і районних музеїв пам'яті, встановлення меморіальних дощок у навчальних закладах області, де навчалися загиблі герої, а також видання книг пам'яті.
Діяльність громадської організації воїнів-інтернаціоналістів на території Вінниччини сприяє поліпшенню національно-патріотичного виховання дітей та молоді на ідеалах патріотизму. В  українському суспільстві воїн-«афганець» – це шанована людина, яка, незважаючи на зміну політичних акцентів, з гідністю виконала свій військовий обов’язок.
Цього року на конкурс громадськими організаціями Вінниччини подано 32 проекти. Після опрацювання і відповідного оцінювання члени конкурсної комісії затвердять перелік тих, яким надаватиметься фінансова підтримка у 2018 році за рахунок коштів обласного бюджету.

---

Вшановувати загиблих побратимів і не забувати живих уже понад три десятки років поспіль є своєрідним кредо Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану. Це вкотре засвідчили й чергові звітні збори, які традиційно «афганська» спільнота проводить перед пам’ятним днем завершення майже десятилітньої війни, яка  зачепила своїм чорним крилом долі тисяч наших краян та їхніх родин.
Може здатися, що нині Афганська війна у суспільній пам’яті відійшла на межу забуття, поступившись місцем не менш трагічним подіям нашого сьогодення. Тим паче, що з часу, відколи вона минула, вже зросло ціле покоління, для якого більш важлива проблемна сучасність.
Та все ж для самих ветеранів Афганістану, мабуть, допоки вони живі, та, «чужа» війна, буде невід’ємною від їхнього буття. Як і цінності «афганського» руху, гартовані горнилом тієї пекельної війни.
Відкриваючи зустріч, ветерани хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто відійшов у вічність. Були актуальні виступи, в яких члени організації порушували наболілі питання сьогодення. І вже традиційно розігрувалася лотерея серед найбільш активних передплатників газети УСВА «Третій тост».
За черговий рік діяльності організація «афганців» у свій залік вписала чимало благих справ. Варто визнати, що з часу створення на теренах Шепетівщини вона перебуває в авангарді військово-патріотичного виховання. Також важливо, що її досвід і подвижництво у плеканні юних захисників Батьківщини стали прикладом для  наслідування й практичного втілення для багатьох інших громадських організацій та навчальних закладів міста і району.
Незабутніми для багатьох юних шепетівчан стали відвідини Музею бойової слави воїнів-інтернаціоналістів. Як повідомив голова спілки Валерій Окорський, за звітний період було проведено 29 екскурсій, під час яких школярі міста і району мали змогу дізнатися про подвиг земляків, гідне виконання обов’язку та військової присяги.
Завдяки «афганцям» започатковано й проведено чимало спортивних заходів для молоді: змагання з баскетболу, міні-футболу, хокею, настільного тенісу, багатоборства, велопробіги тощо, більшість з яких є регіональними і стали традиційними. Серед них особливого значення набули турніри пам’яті героїв-земляків, полеглих на Афганській війні, героїв Майдану, Небесної Сотні тощо.
Невід’ємними у патріотичному вихованні молоді стали уроки мужності за участі «афганців» в освітніх закладах краю, а також змагання з військово-прикладних видів спорту, стрільби, вивчення стрілецької зброї, які регулярно відбуваються під егідою ветеранської спілки.
До слова, вона сильна своїм активом. Зокрема, частими вихователями-наставниками учнівської молоді є І. Карчевський, М. Леончук, О. Гуринович, Р. Широкий, С. Кривенко, В. Окорський, В. Лук’янчук, В. Дудар, В. Васик, В. Пипич, М. Павлюк, О. Бернацький, В. Молошикта інші воїни-інтернаціоналісти.
За словами Валерія Окорського, вагоме місце у житті «афганців» посідає благодійна і матеріальна допомога. Як правило, допомагають  ветеранам, які потребують лікування, родинам загиблих побратимів.
«Афганці» вишукують можливості, аби всіляко підтримувати заклади охорони здоров’я, храми, нинішніх захисників Вітчизни, зокрема військових у зоні антитерористичної операції, заходи державного значення.
На жаль, серед допомог, які надавала спілка, була й скорботна – на поховання. Торік за межу вічності відійшло семеро побратимів. А з часу Афганської війни через хвороби, підірване здоров’я передчасно пішли з життя десятки ще молодих за віком ветеранів.
— З часу заснування наша спілка головним своїм обов’язком вважала і вважає зміцнення «афганського» руху в Україні, захист соціальних прав і гарантій сімей загиблих воїнів, інвалідів війни та учасників бойових дій, увічнення пам’яті бойових товаришів, патріотичне виховання молоді, — наголошує голова Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський. — Переконаний, що для більш ефективної роботи з відстоювання соціальних гарантій ветеранів, сімей загиблих, покращання життя наших людей ми повинні й надалі займати активну громадянську позицію, підтримувати одне одного і допомагати в усіх справах, а головне – бути разом, адже разом ми – сила.

---

     СЕМИНОЖЕНКО Владимир Петрович  — украинский политик, Вице-премьер-министр Украины (1999, 2001—2002, 2010), министр науки и технологий (1996—1998), председатель Государственного агентства по науке, инновациям и информатизации Украины (2010 −2014), председатель Северо-Восточного научного центра НАН и МОН Украины (1992), член Президиума НАНУ (1992).
       Родился в Киеве 9 июня 1950 года  в семье военнослужащего-фронтовика и учительницы младших классов. В 1961 году семья переехала в Харьков, где с отличием окончил физико-математическую школу № 27. В 1972  году с отличием окончил физико-технический факультет Харьковского государственного университета. В 1974 году защитил кандидатскую диссертацию. С 1984 — доктор физико-математических наук, с 1988 – профессор. В 1992 году стал академиком Национальной академии наук Украины.
      С 1985 года работал генеральным директором Всесоюзного научно-производственного объединения «Монокристалл реактив» Министерства химической промышленности СССР. В 1995 году объединение по инициативе Семиноженко преобразовано в первый академический научно-технологический концерн «Институт монокристаллов НАН Украины» (впоследствии – научно-технологический комплекс). С 1996 года — научный руководитель концерна, затем председатель совета директоров, научный руководитель НТК «Институт монокристаллов» НАНУ.
      С 1992 года возглавляет Северо-Восточный научный центр НАН и МОН Украины. Центром предложена и реализована схема функционирования академических региональных научных центров, а также региональные научно-технические программы в области экологии, топливно-энергетических проблем, природопользования, использования вторичных ресурсов. Разработана концепция региональной научно-технической политики Украины. Долгое время успешно действовала принятая по его инициативе модель организации управления научно-технологической сферой страны: Совет по вопросам науки и научно-технической политики при Президенте Украины, Министерство Украины по делам науки и технологий, сеть научно-координационных советов при облгосадминистрациях.
      Один из инициаторов создания в Украине сети технопарков. В 2000 году возглавил один из первых отечественных технологических парков — Технопарк «Институт монокристаллов».
      Руководитель Государственных научно-технических программ «Развитие микро- и оптоэлектронных технологий в Украине» (2004—2007), «Разработка и освоение микроэлектронных технологий, организация серийного выпуска приборов и систем на их основе» (2008—2011).
      С 1996 по 1998 год возглавлял Министерство науки и технологий. Приложил большие усилия для формирования целостной системы государственного управления по принципу «наука—технологии—инновации—защита интеллектуальной собственности», реализации важных для отечественной экономики научно-технических разработок, подготовки проектов законодательных и нормативных актов, направленных на сохранение и развитие научно-технологического потенциала государства.
         Трижды избирался народным депутатом Украины (1994, 1998, 2002). В 1998–2000 — глава Комитета ВРУ по вопросам науки и образования. Был координатором межфракционного депутатского объединения «Наука Украины», принимал участие в создании и принятии Конституции Украины (1996), один из авторов Конституционного договора (1995). Автор многих законов.
       В 1998—2000 — глава Межгосударственного комитета по научно-техническому развитию стран-участниц СНГ.
       В 1992 году стал членом Национального союза художников Украины. В 1996 возглавил инициативную группу по созданию Национальной академии искусств, с 1998 — почетный член (академик).
      Один из основателей и первых руководителей Партии регионов (2001—2003). Вышел из партии в связи с несогласием с линей её развития (2004).
       С 2000 — возглавил Украинскую федерацию ученых. Под руководством Семиноженко федерацией были подготовлены Программа реформ в научно-технической и инновационной системе Украины на 2005—2010 годы,  Доктрина экономики знаний, Кодекс научной этики, проведен первый общенациональный научный форум «Майбутнє науки — майбутнє України» (2005).
      В 1999, 2001—2002, 2010 — Вице-премьер-министр Украины. Сосредоточил внимание на вопросах модернизации системы социальной защиты населения, дальнейшем проведении медицинской и пенсионной реформ, развитии науки и инноваций.
       С 2003 по 2005 — советник Президента Л. Д. Кучмы.
       Работая на ответственных государственных должностях в Верховной Раде Украины, в руководстве органами исполнительной власти, в Администрации Президента Украины, с уважением относился к ветеранам войны, поддерживал деятельность Государственного комитета Украины по делам ветеранов и Украинского Cоюза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), принимал решения в соответствии с действующим законодательством по социальной защите ветеранов, государственной поддержке деятельности их общественных объединений, отдавая соответствующее уважение заслугам и опыту ветеранов, настойчиво добивался исполнения принятых решений.  Активно поддержал инициативу Госкомветеранов об учреждении медали «Захиснику Вітчизни».
      Один из основателей, председатель Общественно-политического объединения  «Украинский форум» (2006). В 2009 году возглавил Гражданское движение «Новая Украина», созданное по инициативе «Украинского форума», других общественных организаций и партий, возглавил политическую партию «Новая политика».
     С 2010 года — председатель Государственного комитета Украины по вопросам науки, инноваций и информатизации, советник Премьер-министра Украины. С 2013 по 2014 – возглавлял Межгосударственный совет по вопросам сотрудничества в научно-технической и инновационной сферах стран СНГ.
    В 2014 году подал в отставку с поста главы Госинформнауки в знак несогласия с проводимыми реформами в сфере управления наукой, против которых выступили ведущие украинские ученые.
    Инициировал учреждение профессиональных праздников работников науки и фармацевтического работника.
    Был одним из инициаторов получения Украиной статуса ассоциированного члена ЦЕРН. Обеспечил делегирование Украине национального кириллического домена УКР в 2013 году.
     Соавтор свыше 420 научных трудов, более 80 изобретений, главный редактор журнала «Функциональные материалы», альманаха сравнительных исследований «Ойкумена», член редколлегии научно-практического журнала СНБО Украины «Стратегическая панорама».
       Выступает за активную государственную политику в сфере инновационного развития, увеличение государственных ассигнований на науку и образование. Последовательный сторонник реализации в Украине Лиссабонского критерия — инвестирования 3 % от ВВП в науку. Считает создание благоприятных фискальных условий для развития ІТ-отрасли стимулом для развития экономики Украины. Уверен, что в реформировании страны первичны выработка стратегии и четкое понимание целей и технологий государственного управления, системы принятия решений, профессионализм управленцев и правильный подбор людей, которые реализуют государственную политику. Не верит в эффективность слепого копирования зарубежных реформ. Убежден, что Украина должна идти своим путем, заимствуя лучшее из опыта других стран. Считает, что сегодня крайне востребована новая мощная, современная всеукраинская партия, представляющая все области Украины, в основу идеологии которой должна быть положена идея лидерства, экономического успеха и консолидации украинского общества.
     Почетный доктор и профессор 34 университетов. С 2010 года – почетный гражданин Харькова.
Лауреат Государственной премии Украины в области науки и техники (1999, 2000), Международной премии в области ядерной физики (1999), Заслуженный деятель науки и техники Украины (2008), лауреат премии им. В. И. Трефилова НАН Украины (2010). Награжден орденами «За заслуги» трех степеней, Святого Князя Владимира четвертой степени, орденом Князя Ярослава Мудрого пятой степени, Почетными грамотами Кабинета Министров и Верховной Рады Украины, Золотой медалью Национальной академии искусств Украины (2010), нагрудным знаком «Отличник образования» (2000)
        СМИРНОВ Юрий Александрович – руководитель правозащитных органов Украины
      Родился 17 августа 1948 года в городе Буй Костромской области. В 1970 году окончил Харьковский юридический институт по специальности «правоведение».
      После службы в армии был направлен в органы внутренних дел. С 1970 года работал в системе МВД. Занимал должности следователя, инспектора, начальника отделов и управлений в Харьковской и Луганской областях.
       С 1997 года — заместитель министра внутренних дел по юго-восточному региону — начальник управления МВД в Днепропетровской области. С  2000 — заместитель министра внутренних дел, начальник Главного управления МВД Украины в г. Киеве.
      В 2001 – 2003 – министр внутренних дел Украины. 2003 – 2005 – советник Президента Украины, заместитель Секретаря СНБО.
      В 2005 – 2008 – первый заместитель председателя правления ПАО КБ «ПриватБанк». С 2008 – вице-президент МНПК «Веста». Член Политического совета  Единого Центра.
       Работая на ответственных должностях в правозащитных органах Украины, с уважением относился к ветеранам войны, поддерживал деятельность Государственного комитета Украины по делам ветеранов и Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), принимал решения в соответствии с действующим законодательством по социальной защите ветеранов, правовой поддержке деятельности их общественных объединений, отдавая соответствующее уважение заслугам и опыту ветеранов, настойчиво добивался исполнения принятых решений. 

---

Волонтери Тисменицького району Івано-Франківської області сьогодні вже не збираються рахувати, скільки разів перетинали межі Прикарпаття, скільки тисяч кілометрів здолали і скільки тонн допомоги відвезли українським військовим.
Як тільки з’являється нагода або ж надходить з передової прохання про допомогу, вони оголошують збір продуктів харчування, одягу, побутової хімії, засобів гігієни – словом, усього, що необхідно військовослужбовцям.
Щоб передати частинку домашнього затишку, зігріти теплими речами й переказати вітання від краян на схід України, черговий гуманітарний вантаж організували нашим захисникам голови районних громадських організацій – Української Спілки ветеранів Афганістану Дмитро Сатур і Спілки учасників АТО Іван Стефанів.
Загартовані суворим військовим побутом у зоні проведення АТО  Іван Стефанів і під час військових дій в Афганістані Дмитро Сатур четвертий рік займаються волонтерськими справами, наголошуючи на тому, що українські військові, стоячи вже три роки на обороні східних кордонів країни, потребують постійної допомоги. А з наближенням найбільших християнських празників – ще й духовної підтримки, позаяк найрідніші їм люди залишилися за тисячі кілометрів.
До зони збройного протистояння тисменицькі волонтери повезли автозапчастини, колеса, автомобільне масло, продукти харчування, питну воду, хліб, консервацію, теплий одяг, засоби гігієни, зібрані небайдужими людьми.
Господині Тисмениччини приготували й передали захисникам різноманітні страви до святкового столу. З міст Побережжя і Козини повезли на схід дев’ять десятилітрових відер голубців. Меню доповнили буханці домашнього запашного житнього хліба, випічка й десятки кілограмів м’ясних виробів від тисменицьких місцевих ковбасників, ящики печива й незліченна кількість овочевих і м’ясних консервів домашнього приготування, десятки кілограмів овочів. Доречними стали й солодкі подарунки, передані районною владою. Коштами на паливно-мастильні матеріали посприяла Тисменицька міська рада.
Волонтери побували у наших земляків Ігоря Синивірського, Романа Майданського і Сергія Кужеля й передали книги на історичну тематику, а Ігор Федоришин – кошти, вилучені від продажу авторського видання книги «Тисмениччина. Суспільно-політичне та національно-культурне життя українців краю (кінець ХІХ – початок ХХ ст.»).
   Організатори поїздки щиро дякують релігійним громадам Тисмениці з церков Архистратига Михаїла, Святого Миколая, Різдва Пресвятої Богородиці та християнської євангельської церкви «Благодать», добродіям міста і ревнительці Апостольства Молитви Мирославі Дячун, громадам Марківців, Сільця, Козини й Побережжя, фірмі «Аріон», приватним підприємцям – Петру Кошику, Василю Сливчуку, Роману Оленчуку, Миколі Гнатюку, Ігорю Фицику, Івану Буняку.
Особливо цінними для військових на передовій стали щирі дитячі роботи, малюнки і цукерки від дитячого садочка «Ромашка», загальноосвітньої школи №28 з Івано-Франківська, вихованців і батьків Тисменицької школи.
     Військовослужбовці 10-ї, 58-ї і 95-ї бригад Збройних Сил України, блокпостів біля Новоторецька, Попасної, Новозванівки, Толокова, Зайцева, де побували волонтери, щиро дякували за постійну допомогу від земляків, за моральну  підтримку, які піднімають їм бойовий дух і переконують, що внесок кожного захисника у справу оборони країни від зовнішнього агресора — неоціненний.

---

Делегація тернопільських «афганців» на чолі з головою обласної організації УСВА Сергієм Лісовим і головою Монастириської районної організації ветеранів Афганістану Ігорем Сендзіком з різдвяними подарунками  відвідали українських бійців у зоні АТО.
До збору продуктів харчування і засобів гігієни для військових найактивніше долучилися воїни-інтернаціоналісти з Теребовлянського, Зборівського, Шумського, Бережанського, Борщівського, Збаразького, Гусятинського районів і Тернополя. Учні та педагогічний колектив Гримайлівської загальноосвітньої школи підготували для наших захисників солодкі подарунки і малюнки.
«Афганці» Тернопільщини відвідали позиції 128-ї бригади Добровольчого українського корпусу і підрозділ «Евакуація–200» цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, побували в Краматорську, Авдіївці, Костянтинівці й Гірняку.
Ветерани також доставили дитячий зимовий одяг для вихованців будинків-інтернатів, що працюють у прифронтовій зоні.
Загалом дві тони подарунків саме на Різдвяні свята доставлено на передову. Українські воїни щиро дякували «афганцям» Тернопільщини.

---

Волонтери від Волинської обласної організації УСВА вирушили в Донецьку область, аби підтримати українських бійців на передовій. Їхні поїздки, розповідають волиняни, не тільки гріють душу й серце захисникам Батьківщини, а, подекуди, й рятують життя.
Василь Пристайчук розповідає, що вже збився з ліку, скільки було поїздок з 2014 року. С початку було страшно, але звиклося.
        – Для нас найскладніші рейси, коли доводиться везти назад «вантаж-200». Бувало всяке: поломки, грузнули так, що танком витягали, під обстріли попадали, але це все пусте, треба їхати, бо нас чекають, як рідних. Варто відзначити, що «сєпари» полюбляють стрільнути по волонтерській машині, їх це заводить.
      Цього разу їдемо на об’їзд ледь не всієї Донецької області, починаючи від Слов’янська до Широкиного. Намагаємося заїхати майже у кожен підрозділ, де дозволяє ситуація. Нас уже чекають, пательні на буржуйках підігрівають для вареничків. Дякую всім, хто допомагає – від бізнесменів до студентів. Для  прикладу, цієї ночі вихованці Торчинського ліцею всю ніч салати кришили, в Любомлі по школах діти і небайдужі люди наліпили рекордну кількість вареників. Їм телефонуватимуть хлопці з передової й дякуватимуть», – каже Василь Пристайчук.
Депутат облради, голова обласної організації УСВА Григорій Павлович розповідає, що зараз часто забирають з передової обстріляну техніку, яку на Волині ремонтують і відвозять назад у військову частину.
    – Наші поїздки – це не лише підтримка, інколи вони рятують життя. Півтора місяці тому відвезли на передову собак-хаскі. Щойно поїхали, як о першій ночі дзвінок: хлопчина ледь не плаче, каже, що песика бойовики застрелили – вночі зробили вилазку, а пес встиг попередити про ворогів. Так багатьом вдалося врятувати життя.
       Зараз уже мало хто їздить з Волині, практично в Луцьку тільки ми, Сергій Добродомов (Дєд) і Сергій Балицький від «Серця патріота». Продовжуємо тепер щомісяця підтримувати наших хлопців на війні, адже вони потребують допомоги. Вони з великою радістю зустрічають волонтерів і знають, що про них не забувають. А так і службу легше нести. Тому веземо засоби гігієни, продукти харчування, подарунки, дизельні станції, антифриз тощо. Попри те, що і самим важко, але люди продовжують допомагати, – розповідає Григорій Павлович.         
Серед тих, хто їде в АТО, й волонтер Олександр Положевець.
        – Ми веземо повний бус усякої всячини нашим хлопцям, а наші – всі, не тільки волиняни, тому нікого не обділяємо увагою. Бачимо, що люди вже втомилися й значно менше допомагають порівняно з минулими роками. Але нині й потреби значно менші. Зараз більше потрібно запчастин. Утім, найбільше не вистачає на передовій наказу. Для прикладу, в мене є знайомі хлопці в розвідці, а їх загнали в окопи… То що ж це за розвідка «окопна»?! Треба нам рішучість і накази, а хлопці свою роботу зроблять.

---

Волонтери від Волинської обласної організації УСВА вирушили в Донецьку область, аби підтримати українських бійців на передовій. Їхні поїздки, розповідають волиняни, не тільки гріють душу й серце захисникам Батьківщини, а, подекуди, й рятують життя.
Василь Пристайчук розповідає, що вже збився з ліку, скільки було поїздок з 2014 року. С початку було страшно, але звиклося.
        – Для нас найскладніші рейси, коли доводиться везти назад «вантаж-200». Бувало всяке: поломки, грузнули так, що танком витягали, під обстріли попадали, але це все пусте, треба їхати, бо нас чекають, як рідних. Варто відзначити, що «сєпари» полюбляють стрільнути по волонтерській машині, їх це заводить.
      Цього разу їдемо на об’їзд ледь не всієї Донецької області, починаючи від Слов’янська до Широкиного. Намагаємося заїхати майже у кожен підрозділ, де дозволяє ситуація. Нас уже чекають, пательні на буржуйках підігрівають для вареничків. Дякую всім, хто допомагає – від бізнесменів до студентів. Для  прикладу, цієї ночі вихованці Торчинського ліцею всю ніч салати кришили, в Любомлі по школах діти і небайдужі люди наліпили рекордну кількість вареників. Їм телефонуватимуть хлопці з передової й дякуватимуть», – каже Василь Пристайчук.
Депутат облради, голова обласної організації УСВА Григорій Павлович розповідає, що зараз часто забирають з передової обстріляну техніку, яку на Волині ремонтують і відвозять назад у військову частину.
    – Наші поїздки – це не лише підтримка, інколи вони рятують життя. Півтора місяці тому відвезли на передову собак-хаскі. Щойно поїхали, як о першій ночі дзвінок: хлопчина ледь не плаче, каже, що песика бойовики застрелили – вночі зробили вилазку, а пес встиг попередити про ворогів. Так багатьом вдалося врятувати життя.
       Зараз уже мало хто їздить з Волині, практично в Луцьку тільки ми, Сергій Добродомов (Дєд) і Сергій Балицький від «Серця патріота». Продовжуємо тепер щомісяця підтримувати наших хлопців на війні, адже вони потребують допомоги. Вони з великою радістю зустрічають волонтерів і знають, що про них не забувають. А так і службу легше нести. Тому веземо засоби гігієни, продукти харчування, подарунки, дизельні станції, антифриз тощо. Попри те, що і самим важко, але люди продовжують допомагати, – розповідає Григорій Павлович.         
Серед тих, хто їде в АТО, й волонтер Олександр Положевець.
        – Ми веземо повний бус усякої всячини нашим хлопцям, а наші – всі, не тільки волиняни, тому нікого не обділяємо увагою. Бачимо, що люди вже втомилися й значно менше допомагають порівняно з минулими роками. Але нині й потреби значно менші. Зараз більше потрібно запчастин. Утім, найбільше не вистачає на передовій наказу. Для прикладу, в мене є знайомі хлопці в розвідці, а їх загнали в окопи… То що ж це за розвідка «окопна»?! Треба нам рішучість і накази, а хлопці свою роботу зроблять.

---

      Говорити з матір'ю загиблого солдата непросто. Як можна розпитувати про найстрашніше? Проте я зважилася поговорити з мамою, яка двічі чекала сина з війни: перший раз – з Афганської, вдруге – з неоголошеної і ніяк не названої, крім як антитерористичною операцією. Разом з воїнами-«афганцями» ми поїхали в Даньківку, що на Чернігівщині, до Галини Миколаївни Маслової.
    Віктор Маслов народився і виріс у Прилуках, навчався у середній школі №5, відомій нині як гімназія №5 імені Віктора Затолокіна. Закінчив вісім класів, потім вступив до Прилуцького професійно-технічного училища. Навчався посередньо, але нарікань з боку вчителів мама ніколи не чула. З усіх наук найбільше любив історію, багато читав. Міг годинами розповідати про Велику Вітчизняну війну. Захоплювався героїзмом наших солдатів.
      Мав хобі – бокс. Разом з друзями часто влаштовували аматорські боксерські бої, і мама часто-густо під ліжком знаходила більше десяти пар боксерських рукавиць.
     – Галино Миколаївна, як ваш син потрапив до Афганістану?
     – Віктору сподобалася форма офіцера-десантника, який відбирав у військкоматі призовників і супроводжував їх до своєї частини. Він був такий високий, гарний у формі. І син захотів служити в десантних військах.
     – В якому навчальному центрі проходив підготовку?
     – У Чирчику. Це місто за 32 кілометри від Ташкента в Узбекистані.
      – Я знаю, що саме цю частину називали «конно-спортивною», бо треба було дуже багато бігати і готуватися до служби в гірській місцевості. Скаржився, що було важко?
     – Вітя взагалі ніколи не скаржився. Пам'ятаю, двічі літала в Чирчик. Спочатку – на присягу, а вдруге, у лютому 1987 року, вже перед самою відправкою в Афганістан. У нас лежав сніг, а в Чирчику цвіли персики. Вітя казав: «Мамо, бачиш, як тут красиво...».
     – Знаючи, що він служить «за річкою», ви дуже хвилювалися?
     – Дуже. Два роки – як на пороховій діжці. Молитися по молодості не вміла, але переживала, як могла. Кожного дня боялася звістки про «чорний тюльпан». Але кулі Вітю минали, хоч контузію й зазнав.
     – Друзів там мав?
     – Усі, хто пройшов Афган, – то друзі. Ось, бачите, і  ви приїхали з хлопцями зі спілки «афганської». Там Віктор і Сашу Марченка зустрів, тільки Сашко старшим лейтенантом уже був, а Вітя – рядовим. Зустрілися, Він усе розпитав у Олександра про Прилуки, казав, що й сльози навернулися, коли земляка побачив. Та і друг його закадичний Саша Бровченко, теж уже в живих немає, світла йому пам'ять, за Віктором в Афган пішов служити, у військкоматі власноручно заяву написав, що хоче виконати свій інтернаціональний обов'язок.
     – Як же, переживши таке пекло, син пішов у АТО?
     – А то вже такий характер. Казав, колишніх десантників не буває. Їздив і в Житомир, і в Кіровоград, де проходили підготовку десантники, а тоді направили в Новомосковськ. А вже звідти – під Горлівку.
     – Що розповідав про події?
     – Спочатку віджартовувався, і коли я питала, чи стріляють там, казав, що ні. А пізніше, коли вже приїздив додому, казав, що бачив справжнє пекло. Особливо під Авдіївкою, де їх поливали мінометним вогнем.
     – Коли бачили сина востаннє?
     – У серпні минулого року. Зранку встав, почав збирати свої речі, а тоді й каже: «Мамо, у мене таке відчуття, що в цю хату я більше не повернуся. Це востаннє...» Я – в сльози, говорю: «Сину, що ти таке кажеш! Будь обережним. Стережися снайперів, бо я чую по телевізору, що від їх куль багато наших гине!..» А він мене обійняв і так сумно-сумно подивився...
     – Звідки дізналися про горе?
     – Вітя загинув 28 листопада близько 16.00. А перед тим мені наснився сон, начебто вийшла я у двір, а замість двору – скільки очі бачать – ростуть головки капусти. Це навіть не город і не поле, а ціла плантація! Ще подумала, де я діватиму її стільки. Вранці подивилася в сонник, до чого мені ця капуста приверзлася. Написано: поганий сон, до горя, сліз. Чим більше капусти – тим більше сліз і горя.
     А вранці 29 листопада прийшла сусідка. Питає: «Галю, в тебе все добре?» А я їй: «Що з Віктором?» А вона: «Ходімо в сільраду, бо чутка негарна селом пройшла».
      Я скільки сили туди, а там уже офіцери з Прилуцького військкомату приїхали. Сказали, що від кулі снайпера син мій загинув. Пряме потрапляння... У листопаді п'ятнадцять наших полягло. Наймолодшому – 21 рік. А найстаршим був мій 49-річний син.  11 листопада 2018-го виповнилося б йому п’ятдесят…
    Плаче мати. Плаче її душа і серце. Так само плакало небо, коли хоронили Віктора Маслова на Алеї Героїв у Прилуках. Тужило небо, і дощові сльози падали на землю, яка прийняла у своє лоно військовослужбовця військової служби за контрактом 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, гранатометника-розвідника старшого солдата Віктора Олеговича Маслова.
     Немає слів, якими можна втамувати біль матері. Проте бойові побратими сина, воїни-«афганці» Олег Дем'яненко, Олександр Марченко і Микола Бульба знаходять. Вони висловили бажання допомогти із встановленням пам'ятника, запевнили, що, коли Галині Миколаївні потрібна буде підтримка, вони підставлять своє плече. Тримайтеся, мамо, ми з вами...

---

ПАТ «УКРПОШТА» вшановує пам’ять Героя України Олега Івановича МІХНЮКА – одного із засновників і керівників Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), нашого бойового побратима, випустивши поштовий конверт накладом 400 000 примірників.
Про життєвий шлях Олега Міхнюка читайте на сайті УСВА.

---

 На встречу со школьниками в специализированную школу №155 пришли представители Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов).
Ветераны Афганской войны Геннадий Ломакин и Николай Руднев, Дмитрий Гурин со своей командой из военно-десантного клуба «Маргеловец» на уроке мужества поделились своими воспоминаниями о службе, говорили о подвигах наших земляков, жизненных примерах мужества и героизма воинов-интернационалистов.
Дмитрий Гурин рассказал о деятельности клуба, а его воспитанники – юные маргеловцы –  наглядно продемонстрировали свое мастерство.
Было познавательно и интересно. Старшеклассники ловили каждое слово ветеранов и своих ровесников из военно-десантного клуба.

---

          В столичном издательстве «КИЙ» вышла из печати книга участника боевых действий в Афганистане (56-я одшбр) В. В. Волошенюка «Афганская арена. Взвод, курсантский» под редакцией и при участии В. И. Аблазова.
         Эта книга – составная часть трилогии «Афганская арена. Взвод», которая в дальнейшем (при наличии средств на переиздание) будет состоять из трех глав: «Взвод кадетский», «Взвод курсантский» и «Взвод десантно-штурмовой». Первая и третья части уже увидели свет, изданы малым тиражом и представлены в электронной библиотеке на сайте УСВА.
          По мнению автора, к одному из преступлений в военной сфере Украины относится решение «мудрого руководства» о ликвидации Киевского высшего общевойскового дважды Краснознаменного командного училища имени М. В. Фрунзе в рамках «реформирования» системы военного образования практически сразу же после обретения Украиной независимости.
           Киевское ВОКУ считалось одним из лучших военно-учебных заведений Сухопутных войск в Вооруженных Силах СССР. Уникальным его делали и отличная полевая база, которую создавали много лет, и наличие разведывательного факультета по подготовке офицеров войсковой разведки с углубленным изучением иностранных языков. Теперь это грустная история, трагические последствия для украинского государства и невеселые воспоминания. Как говорили в армии, «ломать не строить». Но все возвращается на круги своя…
         Несколько рассказов из жизни курсантов, офицеров и генералов легендарного училища, о начале офицерской карьеры его выпускника, участника боевых действий в Афганистане В. Волошенюка, составили содержание новой книги.

---

Вийшла в світ «Книга пам'яті: Афганська війна», що розповідає про передумови цього військового конфлікту, події, які виникли внаслідок введення радянських військ, про земляків-«афганців».
 Автори –завідувач кафедри, доктор філософських наук, професор Г. Д. Берегова, учасник бойових дій в Афганістані, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, голова первинної організації «Рада ветеранів Херсонського державного аграрного університету» О. І. Булигін, заступник завідувача кафедри, кандидат історичних наук, доцент Є. В. Вдовиченко, аспірант кафедри «Технології переробки та зберігання сільськогосподарської продукції», перший заступник голови ветеранської організації І. С. Шевердєєва. Вони з гордістю пишуть про випускників агрономічного, будівельно-гідромеліоративного, зооінженерного факультетів Херсонського сільськогосподарського інституту  ім. О. Д. Цюрупи.
«Ці мужні чоловіки пройшли горнило тієї війни, а потім повернулися на рідну землю і навчалися у нашому виші, серед них нагороджені державними бойовими орденами і  медалями за мужність і героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку. У багатьох із них – поранення і контузії, один – інвалід війни першої групи», – пишуть автори.  Дійсно, ці люди були і є прикладом служіння Батьківщині, виконання військової присяги і патріотизму для студентів, і поява такої книги є підтвердженням великої шани колективу університету, який завжди пам'ятає про своїх героїв. «Афганці» своїм прикладом надихають на добрі справи всіх, хто зустрічається з ними на життєвому шляху.
.Керівництво навчального закладу вшановує сучасних захисників Вітчизни, тих, хто повернувся зі сходу, надаючи можливість отримати вищу освіту на бюджетній основі поза конкурсом.

---

Представники Ратнівської районної організації УСВА (Волинська область) допомогли батькам загиблого в Афганістані побратима Петра Штика.
Петро народився 19 липня 1966 року в селі Самари Ратнівського району.
Післяз акінчення восьми класів навчався у Нововолинському МПТУ. Працював на шахті у Червонограді Львівської області. 18 квітня 1986 року призваний в армію. Виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. 1 липня 1987 року командир відділення п.п. 89983 молодший сержант Петро Штик героїчно загинув. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки і медаллю «За бойові заслуги». Похований у рідному селі.
За ініціативи правління районної організації було вирішено привезти і порубати дрова для батьків Петра. До справи долучилися голова Ратнівської районної організації УСВА Сергій Філіпчук і члени правління Валерій Назарук, Микола Гуль, Микола Нікітюк.
Батьки героя – Олександра Володимирівна і Михайло Олександрович від щирого серця подякували за роботу, за пам’ять про сина і за те, що воїни-«афганці» не забувають родин загиблих.
Тяжко дивитися у заплакані очі батьків Петра Штика, а ще важче стримувати сльози, коли вони нас, 50-річних чоловіків, називають своїми синами.

---

У Тисмениці, що на Івано-Франківщині, одні колядники цього року відрізнялись особливим колоритом: жінки і музики – в українських строях, а чоловіки вдягнули свою форму, яка для них була щоденним одягом в зоні проведення антитерористичної операції.

Ідея об’єднати атовців для спільної прослави народженого Божого Сина виникла в очільників районних громадських організацій – Спілки учасників АТО у Тисменицькому районі Івана Стефаніва та районної організації УСВА Дмитра Сатура. Спільна акція воїнів-«афганців» Дмитра Сатура і Володимира Романчука та захисників країни з різних куточків Тисмениччини: Ігоря Костюка з Чорнолізців, Назара Мосорина та Сергія Мурадина з Вільшаниці, братківчанина Василя Олексюка, підпечерівців Богдана Левандовського та Ярослава Стефанюка, франківчанина Володимира Борща, Василя Мельника з Пшеничник та тисменичан Михайла Чорнодоли, Ігоря Тихонюка, Любомира Збіглея, Миколи Ковбасюка, Тараса Мельницького, – стала своєрідною адаптацією воїнів до буденного життя, підтримкою захисників країни, які несуть службу в зоні проведення АТО.
Бойові побратими, згуртовані під керівництвом працівників відділу культури районної державної адміністрації і Народного дому Тисмениці, проводили неодноразові репетиції.
Ватага колядників, до якої долучилися бібліотекарі, викладачі дитячих мистецьких закладів у колядах, щедрівках і щирих побажаннях-віншуваннях несла звістку про Різдво Христове, побажання злагоди і миру в усій країні.  
Окрім солодощів і фруктів, колядників обдаровували матеріально, позаяк зібрані під час колядування 25 тисяч гривень волонтери використають на потреби найближчої поїздки в зону проведення антитерористичної операції.
Ініціатори коляди вдячні керівникам установ і колективам, які відвідали колядники, доброчинцям, усім тисменчанам, які підтримали доброчинну місію в час Різдвяних свят, коли церква закликає християн бути особливо милосердними до ближнього, перепросити тих, кого могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч.
Колядників переповнює радість від того, що в наш час не втратилася прекрасна традиція милостині, яка дарує святковий настрій і піднесеність духу, адже ніщо не може зрівнятися з відчуттям того, що вони змогли подарувати свято тому, хто дуже потребував цього, обороняючи східні кордони України.

---

14 січня 1980 року на перевалі Саланг у складі десантно-штурмової роти в бою з душманами загинув молодший сержант Петро Кущ. Він став першим, хто відкрив сумний рахунок загиблих в Афганістані з Вінниччини.
За виконання бойового завдання, за мужність Петро Іванович Кущ нагороджений посмертно медаллю «За відвагу».
Віддати данину пам'яті й шани земляку в його рідне село Степашок Гайсинського району приїхали голова районної Спілки ветеранів Афганістану В. Свіріпа і члени організації О. Білецький, О. Нестеров, П. Стецюк, В. Ткачук.
У місцевій школі, де навчався герой, відбулася лінійка пам’яті земляка. Звучали вірші на афганську тематику. Виступили директор школи Ірина Панченко і Володимир Свіріпа.
На знак шани присутні поклали квіти до меморіальної дошки на фасаді школи.
Разом із сільським головою Степашок Василем Шестопалом, представниками громади і школярами ветерани-«афганці» відвідали могилу загиблого побратима, вшанували хвилиною мовчання його пам'ять і поклали квіти.

---

За ініціативи Кременецької районної організації УСВА відбувся VI міжобласний турнір з футзалу, присвячений пам'яті полеглих в Афганістані воїнів Михайла Циганюка і Валерія Циганюка та Героїв Небесної Сотні.
У приміщенні спортивного залу Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка змагалися дев’ять команд з Тернопільської, Рівненської і Хмельницької областей. Учасників тепло  привітали представники районної влади, ветерани-«афганці», громадськість і молодь.
На урочистому відкритті турніру голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий подякував за пам'ять про полеглих земляків і побажав учасникам чесної боротьби і волі до перемоги.
Два дні турніру в запеклій боротьбі команди проявили високу майстерність. Перемогли господарі з гуманітарно-педагогічної академії, другою стала команда з міста Березне Рівненської області, а третіми – футболісти з Старокостянтинова Хмельницької області.
Голова Кременецької районної організації УСВА Степан Стецюк і кавалер двох медалей «За відвагу» Валерій Тимошенко вручили переможцям і призерам кубки, грамоти і футбольні м’ячі.

            У місті Заліщики на Тернопільщині за ініціативи районної організації УСВА й за підтримки міської ради відбувся XXXII традиційний зимовий турнір з міні-футболу пам'яті Валерія Луб’янського, який героїчно загинув 1980 року в Афганістані.
         У змаганнях взяли участь 16 команд району. Навіть сувора зимова погода не завадила футболістам продемонструвати чудову  фізичну підготовку, майстерність і волю до перемоги. Матчі пройшли у напруженій і цікавій боротьбі.
    Переможцем учетверте поспіль стала команда «Прогрес» села Добрівляни, друге місце виборов ФК «Кострижівка», третіми стали господарі з ФК «Торнадо».
    Заступник Заліщицького міського голови М. Б. Бандрівчак вручив переможцям і призерам кубки, грамоти і цінні подарунки, побажав нових перемог і високих спортивних досягнень.

---

Останнім часом велотуризм в Україні швидко набирає обертів і популярності, а велосипед слугує головним, так би мовити, технічним чинником цього захоплюючого виду спорту.
Для відправлення у найпростіший похід з двоколісним другом, яким би не виявився маршрут, варто мати не тільки гарну фізичну підготовку, а і, звичайно ж, надійний велосипед. І нагородою для велотуриста є успішне проходження всієї дистанції чи маршруту.
На Шепетівщині у мальовничому селі Городище знайшлися люди, які працюють у різних сферах діяльності, але їх об’єднує велотуризм, до якого вони також  залучають молодь. Подвижники веломандрів з села, об’єднавшись в команду «Імпульс», на своїх стареньких велосипедах успішно захищали честь Хмельниччини на чемпіонаті України. На цих змаганнях В. Андреєв, Є. Герасимчук, В. Гетман, П. Горбачук, Н. Якось, В. Василишин і О. Яворський вибороли друге місце. Тоді й Шепетівська Спілка ветеранів війни в Афганістані теж зробила свій посильний внесок до успіху команди.
Завдяки небайдужим землякам, яким велосипед свого часу теж став рідним,  представники Шепетівської СВА на шкільній лінійці Городищенської середньої школи передали команді «Імпульс» та її тренеру два нових велосипеди «Суперкрос», люб’язно підготовлені працівниками магазину «Одесса». Члени команди пообіцяли доброчинцям боротися за найвищі нагороди.