Українська Спілка ветеранів Афганістана(воїнів-інтернаціоналістів)
СТУПКА Богдан Сильвестрович — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).
Народився 27 серпня 1941 року в смт Куликів на Львівщині, яке на той час перебувало під німецькою окупацією.
До сцени його привчили родичі: батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був там солістом, а тітка — головним концертмейстером.
Богдан Ступка хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. Влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського університету.
У 1961 році закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі. Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драматичний театр ім. І. Франка. Того ж року на запрошення наставника Б. Ступка перейшов до цього театру.
1984 року закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України.
Богдан Сильвестрович завжди з повагою ставився до ветеранів війни, і вони також високо цінували талант актора, роботу державного і громадського діяча незалежної України. З багатьма учасниками бойових дій на території інших держав він підтримував добрі стосунки, сприяв розвитку культури у середовищі ветеранів.
2001 року очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
ТАРАСЮК Борис Іванович — український політик і дипломат, народний депутат, міністр закордонних справ України. співпрезидент Парламентської асамблеї ЄвроНЕст, директор Інституту євроатлантичного співробітництва, голова громадської ради часопису «ЄвроАтлантика»,
Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет міжнародних відносин і міжнародного права (1975).
У 1975–1981 роках — аташе, третій, другий, перший секретар МЗС УРСР.
1981–1986 — другий, перший секретар Постійного Представництва України при ООН, Нью-Йорк. 1986–1987 — перший секретар відділу міжнародних організацій МЗС УРСР. 1987–1990 — інструктор відділу закордонних зв'язків ЦК КПУ. 1990–1991 — радник, заступник начальника відділу головного радника МЗС України. У 1991–1992 — керівник секретаріату Міністерства закордонних справ України — начальник відділу політичного аналізу і координування, МЗС України.
З березня 1992 — заступник міністра закордонних справ України, голова Національного комітету України з питань роззброєння (червень 1992 — квітень 1995), голова Державної міжвідомчої комісії з питань вступу України до Ради Європи (1993–1995).
З грудня 1994 до вересня 1995 — перший заступник міністра закордонних справ України.
З вересня 1995 до квітня 1998 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, в Королівстві Нідерланди і Великому Герцогстві Люксембург (за сумісництвом, листопад 1995 — квітень 1998); глава Місії України при НАТО (жовтень 1997 — квітень 1998).
З квітня 1998 до вересня 2000 року – міністр закордонних справ України.
Залишивши дипломатичну службу, активно зайнявся політикою. Став співзасновником і директором Інституту євроатлантичного співробітництва (ІЄАС). У 2002 році був обраний народним депутатом. Очолив Комітет з питань європейської інтеграції.
У травні 2003 року обраний головою Народного Руху України, 2006 року переобраний народним депутатом. Знову очолив Комітет з питань європейської інтеграції.
Навесні 2003 року з групою однодумців заснував перший національний недержавний ілюстрований часопис міжнародного життя «ЄвроАтлантика» Інституту євроатлантичного співробітництва.
У 2005 році вдруге призначений міністром закордонних справ України. 1 грудня 2006 року формально був звільнений Верховною Радою України (247 голосів), проте надалі продовжував свою роботу на посаді, вважаючи це рішення неконституційним. 30 січня 2007 року Президент України прийняв відставку Бориса Тарасюка.
Народний депутат України 6-го скликання з 2007 до 2012. Втретє очолив Комітет з питань європейської інтеграції.
З грудня 2012 року — народний депутат України 7-го скликання. Голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО і Міжпарламентською конференцією з питань Спільної політики безпеки та оборони Європейського Союзу, питань Східного Партнерства та ПА ЄВРОНЕСТ Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції.
15 червня 2013, після об'єднання частини Народного Руху України і Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», був обраний одним із заступників лідера «Батьківщини».
Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол України (1992).
З 1993 року — член Українсько-американського консультативного комітету, член ради директорів Інституту досліджень Схід–Захід (Нью-Йорк).
Працюючи на відповідальних посадах у МЗС, з повагою ставився до ветеранів війни, сприяв розвитку міжнародної діяльності Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) у реалізації гуманітарних програм, зокрема у розшуку військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані у період війни 1979–1989 рр.
Нагороджений орденами «За заслуги» третього (1996), другого (1999), першого (2005) ступенів, відомчими відзнаками, нагородами неурядових організацій, зокрема медаллю «За заслуги» УСВА, а також нагородами зарубіжних держав.
ТЕЛЕШУН Сергей Александрович — доктор политических наук (2001), кандидат исторических наук, доцент (1996), профессор (2001); Заслуженный деятель науки и техники Украины (2012); заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования, руководитель Учебно-научного комплекса «Анализ политики» Национальной академии государственного управления при Президенте Украины; профессор кафедры теории государства и права Национального университета внутренних дел; профессор кафедры общественно-политических наук Национального педагогического университета им. М. Драгоманова. Президент общественной правозащитной организации «Общественная амнистия», Глава наблюдательного совета БФ «Содружество». Председатель Украинского национального комитета Платформы «Диалог Евразии».
Родился 31 августа 1962 года. Окончил с отличием Киевский педагогический институт им. М. Горького (1983–1988), исторический факультет, преподаватель истории и общественных дисциплин; Национальную Академию МВД Украины (1998—2000), факультет правоведения, юрист, аспирантуру Киевского педагогического университета им. М. Драгоманова (1991—1994), кандидатская диссертация «Национальный вопрос в программах украинских политических партий конца ХІХ — начала ХХ в.в.» (защитил в 1996 г.), доцент; доктор политических наук, профессор, докторская диссертация "Государственное устройство Украины: проблемы теории и практики (защитил в 2000 г.); Институт государства и права им. Корецкого НАН Украины.
С 1989 — преподаватель истории и обществоведения, заместитель директора по воспитательной работе Киевской средней специальной школы им. Н. Лысенко; 1989 — преподаватель, заведующий методическим кабинетом кафедры политической истории Киевского пединститута им. М. Горького; с 1992 — ведущий специалист, Совет безопасности при Президенте Украины; с 1994 — заведующий отделом связей с объединениями граждан; руководитель управления внутренней политики Администрации Президента Украины (1995—1997).; консультант Президента Украины (1997—2000).; с января 2005 по ноябрь 2006 — советник Президента Украины (вне штата); 1992 — 2006 — президент Благотворительного фонда «Содружество»; с 2006 – руководитель Украинской юридическо-промышленной группы; профессор кафедры теории государства и права Национальной Академии внутренних дел; профессор кафедры общественно-политических наук Национального педагогического университета им. М. Драгоманова. С 2006 года — заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования, руководитель Учебно-научного комплекса Национальной Академии государственного управления при Президенте Украины.
Основатель и руководитель журналов «Спецслужбы и мир», «Безопасность и мир», «Национальный интерес». Глава общественного экспертного совета Украины. Почетный магистр права.
Автор более 700 работ по проблемам права, политики, истории, этнологии, конфликтологии, национальной безопасности, опубликованных в Украине, России, Германии, Франции, США, Турции, Польше, Великобритании и других странах.
Работая на ответственных должностях в Администрации Президента Украины, с особым вниманием и уважением относился к проблемам и деятельности организаций ветеранов войны, способствовал реализации важнейших гуманитарных программ, укреплению ветеранского движения, его общественной и политической активности, пользовался высоким авторитетом в среде ветеранов Украины.
Награды: Заслуженный деятель науки и техники Украины (2012), ведомственные награды, неправительственных организаций, в том числе медаль УСВА «За заслуги» третьей степени, награды зарубежных государств.