Цікавою і змістовною для мене стала недавня зустріч з генерал-майором у відставці Ігнатовим Миколою Павловичем, жителем столиці.
На війну Микола Ігнатов пішов добровольцем у вересні 1943 року у віці 17 років. На той час його батько Павло Степанович вже рік воював, залишивши вдома п’ятеро дітей, серед яких Микола був найстаршим.
У 1941 році, після закінчення семирічної школи, Микола закінчив курси механізаторів і працював трактористом, комбайнером у місцевому колгоспі с. Іванівське Володимирської області. Якраз тому він і потрапив у танковий батальйон з підготовки механіків-водіїв 9-го навчального танкового полку, який дислокувався у Володимирі. Через 4 місяці він отримав військову спеціальність механіка-водія 3-го класу та військове звання – сержант.
Після укомплектування екіпажів їх було направлено на танковий завод у місто Сормово Горьківської області, де вони отримали танки Т-34-85 – найбільш досконалі, на той час, середні танки.Свій перший бій Микола Ігнатов провів у січні 1944 року у складі 95-ї танкової бригади 1-го Білоруського фронту на території Польщі біля м. Будзіськ. Після сильної артилерійської підготовки радянські війська пішли у наступ. Цей бій запам’ятався йому тим, що поле бою було усіяне тілами мертвих і поранених солдат обох сторін, а також тим, що він вперше зім’яв ворожу самохідну артилерійську установку.
Згодом були бої за визволення польських міст Радом, Жгув, Лодзь. У боях за ці міста у період з 14.01 по 26.01.1945 сержант Ігнатов, як зазначено у нагородному листі, гусеницями свого танка розчавив 4 станкових кулемети з розрахунками, 9 автомашин з вантажем, 2 міномети і близько 30 солдат і офіцерів противника, а також у складі екіпажу знищив 2 танки «Пантера», 2 самохідні гармати, 4 бронетранспортери, 30 автомашин і більше 120 ворожих солдат і офіцерів, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.
У бою за місто Лодзь підрозділ, у якому воював Микола, втратив 6 танків із 22-х. Після зазначеного бою, на танку Миколи почав пересуватися командир батальйону старший лейтенант Денисов.
М. Ігнатов брав участь у визволенні Варшави. Вже після війни він був нагороджений двома польськими медалями.
Далі бої на території Німеччини: на Кюстринському плацдармі, форсування річці Одер, бої на Зеєловських висотах.
У лютому 1945 року танк Миколи Ігнатова було підбито. Вдалося врятуватися лише йому, оскільки він знаходився у нижній частині танка.
У бою біля с. Зітцинг старший сержант Ігнатов у складі екіпажу знищив танк «Пантера», 2 самохідні гармати, 2 бронетранспортери і до 15 солдат та офіцерів противника, а також гусеницями танка зім’яв протитанкову гармату та станковий кулемет і був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня.
Під час вуличних боїв у Берліні одна гусениця танка Ігнатова М. П. провалилась у тунель метрополітену. Екіпаж був змушений евакуюватися. Однак, командир танка молодший лейтенант Коровін вирішив повернутись і забрати свій планшет, який забув у танку. Коли він вилазив із танка, його вбила ворожа куля.
Екіпаж танка Ігнатова не брав участі у штурмі рейхстагу. Він проїхав біля Брандербургських воріт і згідно з наказом командування направився до Дрездена. Так завершилася війна для механіка-водія старшого сержанта Ігнатова.
За роки війни він був легко поранений в руку і ногу (1944) та контужений (1945) але відбувся тільки недовготривалим лікуванням у медсанбаті..
Ігнатов М. П. продовжив службу у Німеччині до 1950 року на посаді механіка-водія танка, на якому і воював. Йому було присвоєно звання – старшина. Службу проходив у містах Ваймер, Гале, Айзінах.
У 1950 році він був направлений на навчання до Горьківського військово-політичного училища, після закінчення якого проходив службу у Київському танко-технічному училищі на посадах заступника командира роти з технічної частини, командира роти, батальйону курсантів. Заочно закінчив Військову академію бронетанкових військ. З посади заступника начальника училища з навчальної частини був направлений на два з половиною роки до Алжіру в якості старшого групи радянських військових спеціалістів.
Після повернення з відрядження його направлено до Київського військового округу та призначено старшим офіцером позавійськової підготовки – початкової військової підготовки у школах, на військових кафедрах.
У 1991 році Ігнатов М. П. закінчив військову службу у званні полковника. Працював 8 років у Міністерстві освіти. У 1997 році йому, як члену Ради ветеранів країн СНД, присвоєно звання генерал-майора.
На жаль, у Миколи Павловича вже померли дружина та двоє дочок, але життя продовжується. Душу ветерана зігріває тепло сердець дочки, чотирьох онуків, трьох правнуків і двох правнучок. Два внуки пішли стопами дідуся. Олександр служив у танкових військах, дослужився до звання підполковника, зараз на пенсії. Сергій, майор танкових військ, вже четвертий рік служить у зоні АТО. Внук Олексій теж обрав професію захисника – служить у СБУ. Внук Олег працює в інституті імені М. М. Амосова.
Фронтові і мирні дороги відважного танкіста, мужнього захисника Вітчизни, генерал-майора у відставці Ігнатова М. П. відзначено орденом Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Вітчизняної війни II ступеня, орденами Червоної Зірки, «За службу Родине», Богдана Хмельницького III ступеня, «За мужність», більш як 20 медалями.
Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської
громадської організації
«Закінчимо війну».
член Всеукраїнської
громадської організації
«Закінчимо війну».