Виготовлена ветераном війни в Афганістані, членом Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану О. В. Гуріновичем, вона стала іменем незгасної пам’яті, поруч з іменами загиблих в АТО Я. Давидова і В. Числюка.
Сергій Васильович Фурман народився 10 серпня 1965 року в селі Сохуженці Ізяславського району на Хмельниччині в селянській родині. Був пізнім, єдиним і дуже бажаним сином. Батько душі не чув у допитливому та слухняному хлопчикові, а тому, здавалось, жодного кроку не робив без сина: водив його з собою на колгоспний тік, навчав бачити красу безмежного поля, садовив на трактор і вмивав холодною джерельною водою.
Коли хлопчик мочив босі ноги ранішньою росою, батько, щиро всміхаючись сонцю, піднімав руки сина догори – зростай, мовляв, дужим – батькам на радість.
Воно так і було. Сергій успішно закінчив школу і вирішив здобути робітничу спеціальність. У 1983 році він закінчив Шепетівський професійний ліцей (тоді – ТУ-10), отримавши бажану спеціальність – фрезерувальника. Працював у Шепетівці на заводі «Комуніст», а згодом повернувся в рідне село і працював в колгоспі.
29 жовтня 1983 року був призваний до лав армії, і вже через півроку молодший сержант Сергій Фурман виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Брав участь в бойових операціях, проявляючи при цьому мужність, героїзм та військову майстерність. 10 квітня 1985 року в бою юнак отримав поранення, несумісне з життям. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
Минув час. Нова війна принесла до нашого ліцею сумні звістки, в АТО загинули наши випусники – 20-річний Ярослав Давидов і 30-річний Валерій Числюк, проте ім’я Сергія Фурмана ніколи не забувалось.
У мітингу з нагоди відкриття пам’ятної дошки Сергію Фурману взяли участь представники Спілки воїнів-«афганців» Ізяславщини на чолі з Василем Івановичем Тележинським, Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану, сестри Сергія – Тетяна, Галина, Валентина і Юлія. Вони у розповідях згадали невідомі присутнім сторінки із життя хлопця, передали фотокартки із його дитинства.
На мітингу виступили учасники бойових дій Ігор Ростиславович Карчевський і настоятель храму Святих Мучениць Віри, Надіі, Любові та їхньої матері Софії отець Анатолій. Мама Ярослава Давидова – Світлана Романівна вручила переможцям змагань зі стрільби – учням групи №103 Івану Літнаровичу і Михайлу Бабичеву, групи №204 Іллі Костюку перехідний кубок імені Ярослава Давидова.
Слід відзначити, що пошукову роботу, пов’язану з Сергієм Фурманом, підготовку та проведення мітингу здійснювали члени гуртка «Історичне краєзнавство» Андрій Кірик і Андрій Марушкевич.
Л. СИДОРУК,
заступник директора з виховної роботи
Шепетівського професійного ліцею.
Того ж дня, з ініціативи Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану у Шепетівському професійному ліцеї №20 було проведено фінал конкурсу творчих робіт на тему: «Про що плачуть ветерани».заступник директора з виховної роботи
Шепетівського професійного ліцею.
Задумка виникла після того, як на одному із виховних заходів , після перегляду документального фільму «Пам’ять серця жива», поважна людина, сивочолий ветеран афганських подій не зміг стримати сліз.
Як розуміють і чи розуміють взагалі молоді люди душу ветерана? Таке питання поставив перед студентами тоді воїн-інтернаціоналіст В. С. Пипич. Згодом він став головою журі проведеного конкурсу.
Викладаючи у творах свої незаангажовані думки, учні розуміють, що, перш за все, у кожного ветерана «.. на все життя залишились спогади про важкі пережиті часи боїв, втрат друзів, земляків, бойових побратимів. Мій дідусь, – пише учень групи №304 Вадим Болюх, – розповідав мені, що на війні гинули такі хлопці, як зараз я…».
А учениця групи №203 з гіркотою говорить про те, що ветеранів згадують лише напередодні Дня Перемоги. Важко звучать слова дівчини: «Часто, поспішаючи у своїх «надзвичайно важливих» справах, молоді люди можуть штовхнути ветерана, котрий проходить поруч, і навіть не подумати про вибачення.
Почасти до ветеранів ставляться, як до порожнього місця в транспорті, громадських місцях та лікарнях їх просто не помічають. Невже ці люди не заслуговують на повагу? Вони гідні кращої долі, ніж та, яку їм пропонують нинішні можновладці, що говорять красиві промови з безсоромно брехливими очима!»
Члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану вручили нагороди переможцям конкурсу творчих робіт «Про що плачуть ветерани» Олександрі Меленчук, Валентині Бойко (гр. №203) та Вадиму Болюху (гр.№304). Дівчата ще й отримали солодкий подарунок – торт, який вручив їм заступник голови спілки О. В. Гурінович.
А ось вірш учениці групи №203 Меленчук Олександри.
Чого ж це плачуть ветерани?
Питаю я себе щодня.
Болять, напевно, їхні рани,
Котрі залишила війна,
А їх загоїти не в змозі –
Вони у болю, у тривозі…
Гірка сльоза на орден впала –
Вона нам знову нагадала:
Вклоніться, друзі, ветерану –
Для нього це найвища шана,
Бо ж він себе не шкодував,
Життя за тебе віддавав,
За мирне небо без війни…
Його ти друзів пам’яни…
Любов хай буде, буде шана
До старших і до ветерана!
Марія ОНІЩУК,
голова учкому Шепетівського професійного ліцею.
голова учкому Шепетівського професійного ліцею.