Минуло 32 роки, як родину Франчуків, яка мешкає у селі Жолудках Шепетівського району на Хмельниччині, спіткало велике горе — в Афганістані загинув їхній син Михайло Іванович Франчук.
27 липня, у день народження і загибелі Михайла, до батьків героя — Ганни Степанівни та Івана Степановича завітали його бойові побратими: активісти Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Олександр Гуринович, Ростислав Широкий, Віктор Чорноус, Сергій Хомяк, Микола Ліончук.
У скорботних заходах із вшанування пам’яті Михайла взяли участь батьки полеглого героя, сестра Галина з дочкою Діаною, рідні, староста і мешканці села.
Від Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану і депутата обласної ради Аврама Македоновича Мовсісяна була надана батькам матеріальна допомога. У місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбулася панахида за упокій душі Михайла і всіх загиблих воїнів на полі бою і за тих, хто відійшов у вічність вже після війн. Панахиду відправив священик, отець Володимир.
Воїни-«афганці» і рідні відвідали кладовище, де хвилиною мовчання вшанували пам’ять Михайла Франчука та поклали живі квіти на його могилу (на знімку).
Батьки запросили усіх на поминальний обід, за яким згадали про дитинство, шкільні роки та юність Михайла, про його допомогу батькам.
Бойові друзі згадували, як їхній побратим потрапив на службу у містечко Чірчік, що в Узбекистані, у десантну частину. Як було важко навчатись в учбовому підрозділі, де постійно проходили тренувальні навчання механіків-водіїв, вивчення бойової техніки та її керування у гірських умовах. Напевно, командири знали, куди потраплять ці молоді бійці і вимагали від них високої майстерності, витримки та дисципліни.
Через півроку і Михайло Франчук потрапив у Афганістан, у містечко Газні, у військову десантну частину на посаду механіка-водія бойової машини.
Афганські дороги були важкими для наших водіїв — піщані, заміновані, з крутими підйомами та спусками, а також заважала спека… Усе це потребувало високої майстерності та досвіду.
Михайло став виїжджати на бойові операції. Під час однієї з них групу десантників душмани оточили в ущелині. Серед наших бійців були поранені та загиблі. На їхній порятунок виїхала моторизовано-маневрова група, у складі якої був і Михайло Франчук.
Проте наші бійці потрапили у засідку. Першу бойову машину душмани підірвали, заблокувавши прохід. На другій БМП рухався Михайло і за наказом командирів вирішив розчистити прохід бойовою машиною. Але граната, випущена з душманського гранатомета, обірвала життя молодого юнака. Того дня йому виповнилося дев’ятнадцять років...
Так загинув у свій день народження мужній воїн-десантник, простий український юнак Михайло Франчук, якого за подвиг посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.
27 липня, у день народження і загибелі Михайла, до батьків героя — Ганни Степанівни та Івана Степановича завітали його бойові побратими: активісти Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Олександр Гуринович, Ростислав Широкий, Віктор Чорноус, Сергій Хомяк, Микола Ліончук.
У скорботних заходах із вшанування пам’яті Михайла взяли участь батьки полеглого героя, сестра Галина з дочкою Діаною, рідні, староста і мешканці села.
Від Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану і депутата обласної ради Аврама Македоновича Мовсісяна була надана батькам матеріальна допомога. У місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбулася панахида за упокій душі Михайла і всіх загиблих воїнів на полі бою і за тих, хто відійшов у вічність вже після війн. Панахиду відправив священик, отець Володимир.
Воїни-«афганці» і рідні відвідали кладовище, де хвилиною мовчання вшанували пам’ять Михайла Франчука та поклали живі квіти на його могилу (на знімку).
Батьки запросили усіх на поминальний обід, за яким згадали про дитинство, шкільні роки та юність Михайла, про його допомогу батькам.
Бойові друзі згадували, як їхній побратим потрапив на службу у містечко Чірчік, що в Узбекистані, у десантну частину. Як було важко навчатись в учбовому підрозділі, де постійно проходили тренувальні навчання механіків-водіїв, вивчення бойової техніки та її керування у гірських умовах. Напевно, командири знали, куди потраплять ці молоді бійці і вимагали від них високої майстерності, витримки та дисципліни.
Через півроку і Михайло Франчук потрапив у Афганістан, у містечко Газні, у військову десантну частину на посаду механіка-водія бойової машини.
Афганські дороги були важкими для наших водіїв — піщані, заміновані, з крутими підйомами та спусками, а також заважала спека… Усе це потребувало високої майстерності та досвіду.
Михайло став виїжджати на бойові операції. Під час однієї з них групу десантників душмани оточили в ущелині. Серед наших бійців були поранені та загиблі. На їхній порятунок виїхала моторизовано-маневрова група, у складі якої був і Михайло Франчук.
Проте наші бійці потрапили у засідку. Першу бойову машину душмани підірвали, заблокувавши прохід. На другій БМП рухався Михайло і за наказом командирів вирішив розчистити прохід бойовою машиною. Але граната, випущена з душманського гранатомета, обірвала життя молодого юнака. Того дня йому виповнилося дев’ятнадцять років...
Так загинув у свій день народження мужній воїн-десантник, простий український юнак Михайло Франчук, якого за подвиг посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.
Микола ЛІОНЧУК,
учасник бойових дій в Афганістані.
учасник бойових дій в Афганістані.