23 березня в Краснопіллі на Сумшине відбувся турнір з волейболу, присвячений пам’яті воїна-інтернаціоналіста Миколи Савоненка.
33 років тому, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок, під час спеціальної операції в ущелині Дарай-Сабз, загинув краснопільчанин, прикордонник Микола Савоненко. Правду кажуть, що людина живе до тих пір, поки про неї пам’ятають інші. Тож Микола живий. Живий у пам’яті рідних, друзів, однокласників, бойових товаришів.
Відкрили змагання голова Краснопільської районної ради, брат Миколи Савоненка – Віталій Савоненко, перший заступник голови Краснопільської райдержадміністрації Андрій Петров і начальник відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Іван Матлахов, які привітали учасників турніру, побажали гарної гри, влучних передач та яскравих моментів.
Віталій Савоненко подякував за щорічне вшанування пам’яті його брата, адже він любив спорт, присвячував йому багато свого вільного часу, грав у футбольній команді «Явір», мав хист до волейболу.
У турнірі взяли участь команди сіл Угроїди, Великий Бобрик, Самотоївка, селищ Краснопілля (ветерани), Краснопілля «Прикордонник», збірна команда Миропільської громади (ветерани) та села Миропілля (молодь).
Усі учасники, призери та переможці турніру з волейболу пам’яті Миколи Савоненка нагороджені грамотами відділу освіти, молоді та спорту, пам’ятними магнітами з логотипами турніру. Команда-переможець отримала кубок.
Саме завдяки спогадам воїнів-«афганців, викладених на спеціалізованих сайтах, присвячених Афганській війні, маємо можливість відновити трагічні події тієї операції та обставини, при яких загинув прикордонник Микола Савоненко.
Трагедія Муштіва
28 червня 1986 року почалася спеціальна операція щодо захоплення й розгрому гірської бази Мушта, розташованої в зоні відповідальності Московського прикордонного округу. Вже багато місяців бандватажок Саміало, що ховався в печерах цієї бази, дошкуляв і представникам народної влади, і прикордонникам. Збільшилися випадки нападу бандитів на колгоспників, які проводили сільгоспроботи в прикордонній зоні, не рідко обстрілювали прикордонні наряди й навіть і на території Союзу. Тож, вирішил провести операці. з ліквідації гірської бази Мушта.
Із спогадів українського Євгенія, стрілка-гранатометника 3 ДШЗ Керкінської ДШМГ (1985-1986).
27 червня 1986 року пізно увечері вертольоти висадили бійців Керкінської ДШМГ на схилі гір, в районі кишлака Даргак, що в кількох кілометрах від Муштіва. Це була перша бойова операція для майора С. Д. Махліновського після прийняття під своє командування Керкінської ДШМГ.
Висадка пройшла швидко і спокійно. Скоро стемніло. Застави розмістилися на схилах гір і підготувалися до ночі. Ніч була тихою і зоряною. Підйом пролунав близько 4:30 годин, було ще темно. Швидко зібрали ранці, екіпірувалися. Пройшла постановка бойового завдання і групи рушили в бік Муштіва.
Перше, з чим довелося зіткнутися, було дуже важко йти. На висоті 2800-3200 м катастрофічно не вистачало кисню, хоча група близько тижня проходила акліматизацію в Шуробаді. З повною викладкою вдавалося пройти 5-7 метрів і наступало відчуття задухи, тому доводилося рухатися повільно, часто робити привали. Хоча через кілька годин усі бійці вже адаптувалися до даних умов і просування прискорилося.
При постановці бойового завдання, «керкінці» повинні були підійти до Муштіву з трьох сторін. 1 ДШЗ спустилася по схилу до річки Дарай Сабз і повинна була рухатися у напрямку Муштіву, практично, по самому дну ущелини. По дорозі хлопці з 1 ДШЗ прочесали Худжамак, але він був порожній, жодної живої душі в ньому не виявилося. 2 і 3 ДШЗ спочатку йшли разом, паралельно уздовж хребта.
Близько 10 години ранку, коли головні дозори і основні групи втягнулися в улоговину, обидві групи потрапили під обстріл. Десь попереду зі скель били кілька снайперів. Їх було зовсім не видно, а ось вогонь вони вели досить точний. На довгий час обидві групи були притиснуті до каменів і не могли просунутися ані на метр. Через 20 хвилин після початку обстрілу тиловий дозор помітив кілька старих дідів у білих чалмах і з білим полотнищем в руках. Як пізніше з’ясувалося, це були старійшини з кишлаку Даргак. Вони прийшли, щоб попередити «шураві»: «Ваша висадка не пройшла непоміченою, попереду вас чекає велика і добре замаскована засідка. Туди рухатися не можна!». У певний момент «духівський» снайпер зосередив весь вогонь на цих старих, бажаючи змусити їх мовчати. Отримані дані були передані командувачу операцією. У відповідь надійшов наказ швидше просуватися до печер Муштіва. Бійці стали методично придушувати вогневі точки духів. Ближче до полудня інтенсивність обстрілу вщухла. 2 ДШЗ, а з нею і КП на чолі з майором С. Д. Махліновським рушили вперед вздовж хребта.
Було близько 20 години, коли пролунали автоматні черги високо на схилі, де продовжувала свій маршрут 2 ДШЗ і КП. Щільність вогню стрімко наростала, і буквально через 2 хвилини вся сопка світилася від спалахів трассерів, гриміла від пострілів і рвалася від розривів гранат. З радіостанції надійшли перші повідомлення про те, що застава потрапила в засідку.
Досить велика група духів зачаїлася серед каменів на схилі гори, і, підпустивши заставу на 30-40 метрів, стала розстрілювати її впритул. Бійці зайняли оборону. Під час зміни позиції, рухаючись за своїм першим номером ПК А. Макаровим, був смертельно поранений Микола Савоненко (другий номер ПК). Коля хотів перебігти ближче до ранців, де лежали коробки зі стрічками патронів до ПК, але був убитий чергою в груди.
З’явилася велика кількість поранених. Бій наростав, пройшло близько 45 хвилин. В ефірі прозвучала інформація про те, що важко поранений «01-й». Майор Махліновський хотів прикрити групу поранених бійців, прийняв рішення переміститися за сусідні камені. Як тільки він піднявся на повний зріст, по ньому з 20-ти метрів вдарила автоматна черга. Кулі перебили обидві ноги і важко поранили у живіт.
Були викликані вертольоти. Коли один з Мі-8 здійснив посадку на крихітному майданчику, щоб забрати поранених і загиблого Колю Савоненка, знову розгорівся бій. Духи, затаївшись, дозволили вертольоту сісти і з усіх стволів відкрили вогонь по ньому і по всій групі. Кількість поранених зросла, вертоліт отримав багато пробоїн. У момент завантаження на борт вертольота повторне поранення в спину отримав майор Махліновський. Бійці 1 і 3 ДШЗ лише могли з жахом спостерігати, як душмани розстрілюють їх товаришів і кусати лікті від того, що нічим не можуть їм допомогти. Швидко стемніло. Далеко за північ чорне небо над вершиною горіло вогнем трассерів і вибухів. Близько 4-х годин ранку по рації прийшло повідомлення, що командир Керкінської ДШМГ майор С. Д. Махліновський від отриманих поранень помер.
Ця звістка шокувала бійців не лише Керкінської ДШМГ, а й усіх підрозділів, що брали участь у цій операції. Втрати страшні. А втратити в бою командира було просто жахливо. Такого у нашій історії не було ніколи. Переживши тягар втрати бойових товаришів, бойову задачу керкінці виконали.
Завершилася операція 23 липня 1986 року. Вона, як і деякі інші, увійшла в історію як одна з найтрагічніших операцій Керкінської ДШМГ. Вічна пам’ять героям-прикордонникам! Поки ми пам’ятаємо про них, вони живі в наших серцях!
Олег Волчек, учасник війни в Афганістані.
Мені не довелось брати участь у цієї операції, я захворів важкою формою інфекційного захворювання й був відправлений у госпіталь. У вертольоті летів разом із загиблим Миколою Савоненком і пораненими хлопцями. Я зрозумів: ось він — кінець життя для цієї людини. Цікаво, чи розкажуть усю правду про подвиг Миколи? А якщо б його не вбили, адже він кимось би став, щось творив та й просто жив повноцінним життям.
Прес-служба «Совеаф».