Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "ТРЕТІЙ ТОСТ" №15-16 (639-640) СЕРПЕНЬ 2019 РІК

Дорогі ветерани Повітряно-десантних військ!

Воїни сучасних Десантно-штурмових військ!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас з професійним святом – Днем Повітряно-десантних військ!

Цього року відзначається 89-а річниця Повітряно-десантних військ. Великий і славетний шлях пройшли вони за період свого існування, і їхня героїчна історія триває.

Однією з бойових сторінок Повітряно-десантних військ є майже 10-річна війна в Афганістані, де наші воїни-десантники завжди виявляли мужність, стійкість і героїзм. Десятки тисяч воїнів-десантників були відзначені бойовими орденами і медалями, а 17 – стали Героями Радянського Союзу.

Сучасні Десантно-штурмові війська є спадкоємцями Повітряно-десантних військ, створені на їхньому досвіді, базі й традиціях, поєднують в собі бойові якості авіації і сухопутних формувань, володіють високою вогневою могутністю, рухомістю, стійкістю.

Легендарний десантник номер один, Герой Радянського Союзу генерал армії Василь Пилипович Маргелов був родом з Дніпропетровщини, який назавжди об’єднав усіх справжніх воїнів-десантників, а його девіз «Ніхто, крім нас!» залишається донині на прапорі ПДВ. Воїни-десантники України пишаються своїм земляком!

Сьогодні наша країна переживає складні часи, більше п’яті років тривають бойові дії на сході, не виконуються мінські угоді, зруйновані міста і села, збільшується число переселенців, гинуть наші воїни і мирні мешканці.

Ветерани-десантники, серед яких багато «афганців», знову змушені одягнути бойову форму і в рядах ЗСУ захищають суверенітет і незалежність держави. На превеликий жаль, є загиблі серед наших бойових побратимів. Вічна їм пам'ять!

Бажаю усім ветеранам Повітряно-десантних військ, воїнам ДШВ України міцного здоров’я, добробуту, успіхів у житті й роботі, служби на благо народу України, а головне – мирного блакитного неба над головою!

З повагою –

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,

голова УСВА,

ветеран Повітряно-десантних військ.

2 серпня – День Повітряно-десантних військ

Свято десантного братерства

Несмотря на то, что в стране не только переименовали Воздушно-десантные войска, сменили цвет беретов, но и перенесли праздник ДШВ на ноябрь, в украинских городах 2 августа всё равно выходили на улицы те, для кого десантное братство и расплескавшаяся синева по погонам куда важнее лозунгов. Тысячи людей отметили традиционный день «войск дяди Васи».

Київ

Урочисті заходи, присвячені 89-й річниці Повітряно-десантних військ, відбулися в містах і селах України.

Голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, члени Правління УСВА, ветерани Повітряно-десантних військ, представники Київської міської Спілки ветеранів Афганістану, інших громадських організацій 2 серпня поклали квіти до Всеукраїнського меморіалу загиблим в Афганістані.

Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих і померлих після війни бойових друзів. Настоятель церкви Воскресіння Христового – Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану протоієрей отець Сергій (Ющик) відслужив панахиду.

Ветерани-десантники продовжили святкування Дня ПДВ біля церкви Воскресіння Христового, на території Національного музею історії України у Другій світовій війні. Вони згадували загиблих друзів, свої молоді бойові роки, обговорювали сучасну економічну і політичну ситуацію в країні.

Прес-служба УСВА.

Фото Валерія АБЛАЗОВА.

Відзначили день ВДВ

Військові відзначають не тільки дні української армії, захисника вітчизни, а й свята за професійною ознакою, наприклад, зв’язківців, танкістів, артилеристів. Проте одним із найяскравіших, найколоритніших є день ВДВ.

У радянські часи цю абревіатуру перекладали як Воздушно-дісантные войска, українською – Повітряно-десантні війська. Пізніше з’явилася назва – Високомобільні десантні війська. Це свято відзначають 2 серпня. За одними даними 1930 року були створені радянські ВДВ, за іншими – це свято пророка Іллі, покровителя десантників. 2017 року Президент України скасував святкування 2 серпня, перенісши День десантно-штурмових військ на 21 листопада. Проте старше покоління «голубих беретів», особливо ті, хто пройшов горнило війни в Афганістані, за радянською, зрештою і українською традицією, святкує й далі за старою датою.

Після кількарічної перерви в Острозі 2 серпня відзначали День ВДВ. З нагоди цього в сквері імені Сагайдачного був проведений короткий імпровізований мітинг, концерт, покладали квіти, хвилиною мовчання вшанували полеглих у боях військовослужбовців за межами та в Україні, багато спілкувалися, фотографувалися, смакували солдатську кашу, пили чай і не тільки…

Ще до 18 години в згаданому сквері лунала музика, пісні (про них наприкінці). На кузові автомобіля ГАЗ-66 облаштували сцену, привезли польову кухню з готовою кашею та чаєм, звукопідсилювальну апаратуру, установили столи та мішки для сміття, навіть облаштували місце збору пожертв.

Розпочав, так би мовити, офіційну частину свята головний натхненник та організатор заходу, а також фестивалю «Відлуння…», колишній голова Острозької міськрайонної, а тепер Рівненської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану Володимир Гурницький. Він, як завжди, сердечно, щиро, дуже емоційно, десь із гумором, привітав присутніх ветеранів ВДВ зі святом. Володимир також пригадував службу в Афганістані, роботу на посаді райвійськома в Острозі, загиблих в Афганістані уродженців Острожчини, говорив про особливості служби в десантних військах, бажав міцного здоров’я, мирного неба та веселого святкування.

Хвилиною мовчання вшановано пам’ять загиблих військовослужбовців у Афганістані, інших країнах та на Донбасі. На мітингу виступала перша заступниця міського голови Ольга Логвін, голова Острозької міськрайонної організації УСВА, депутат міської ради Володимир Прокопчук. Він після вітань представив учасників АТО, яких присутні привітали оплесками. Першими квіти до пам’ятника поклали Ольга Логвін та Володимир Гурницький. Після того це робили ветерани ВДВ, острожани й гості міста.

Після покладання квітів і фотографування присутніх запросили в глиб скверу. Там почався концерт «Ніхто, крім нас!». Під час нього пісні на «афганську» тематику виконував острожанин Андрій Дяков та гість міста, учасник фестивалю «Відлуння…» Леонід Мухін. Паралельно організатори роздавали ветеранам ВДВ та всім охочим гарячу кашу та чай.

Загалом описаний захід і фестиваль були добре організованими, майже все чудово й тішило присутніх. Це тому, що Володимир Гурницький, міськрайонна організація УСВА за сприяння Острозької міської ради провели велику роботу. За що їм усім честь і хвала.

Іван МОЧЕРНЯК.

Болград

По традиции Болград (Одесская область) в этот день был наполнен людьми в тельняшках, звучало «Слава ВДВ!», а десантные знамена развивались над проезжающими машинами. Об этом сообщает корреспондент «Топора».

В 2017 году День ВДВ в Украине официально был отменен, и теперь украинские десантники отмечают свой профессиональный праздник — День Десантно-штурмовых войск Вооруженных сил Украины 21 ноября, для ветеранов, которых достаточно много в Болграде и районе, 2 августа навсегда останется днем, когда они вспоминают свою армейскую службу.

Собравшихся поздравили руководители города и района, представители городской общественной организации ветеранов Воздушно-десантных войск. На митинге звучали слова благодарности тем, кто верен присяге и стоит на защите рубежей нашей Родины. Солисты городского Дома культуры и самодеятельные артисты исполнили десантные песни.

Празднику были посвящены показательные выступления воспитанников клубов единоборств города, которым аплодировали ветераны ВДВ, вспоминая те дни, когда они так же лихо крошили кирпичи и черепицу и выполняли приемы рукопашного боя.

Все желающие могли в этот день посетить городской музей боевой славы, основная экспозиция которого посвящена истории Воздушно-десантных войск, а также 98-й воздушно-десантной и 1-й аэромобильной дивизии, которые дислоцировались в Болграде с 1968 по 2003 год.

Примечательно, что в фонтанах никто не купался — для болградских десантников это неприемлемо.

Николаев

В парке «Победы» на аллее Славы возле памятника воинам-интернационалистам поздравить десантников и почтить память погибших героев собрались ветераны-«афганцы», воины-интернационалисты и десантники.

Праздник, который в этом году организовали николаевские десантники, это теплая встреча друзей. Воины разных званий и возрастов шли с цветами поздравить друг друга и вспомнить о тех, кого рядом нет.

Поздравить всех пришли председатель Союза десантников Николаевской области Сергей Ольшанский, председатель областной общественной организации ветеранов разведки Юрий Чапленко, председатель Николаевского областного Союза воинов-интернационалистов и запаса Юрий Соловей и его заместитель Александр Завражин, председатель городской организации воинов-интернационалистов Сергей Паливода, а также выпускники Военной кафедры десантного профиля, окончившие десантный взвод. Поздравить ветеранов и возложить цветы пришел депутат областного совета Владимир Фроленко.

Полковник запаса Сергей Ольшанский рассказал об истории становления десантных войск и своем отношении к этому празднику.

«Праздник Воздушно-десантных войск отмечается не просто так 2 августа. В далеком уже 1930 году именно в этот день впервые в истории был сброшен десант в составе 12 человек, которым была поставлена боевая задача. Спустя несколько лет во время маневров под Киевом было высажено с воздуха до двух тысяч человек. Английский атташе тогда сказал, что если бы сам все это не увидел, никому бы не поверил. Поэтому можно сказать, что именно 2 августа в мире родились Воздушно-десантные войска, которые до сегодняшнего дня считаются элитой Вооруженных сил. Для сравнения, в США имеется всего одна военно-воздушная десантная дивизия, в бывшем СССР было семь боевых дивизий, в современной Украине насчитывается четыре воздушно-десантных бригады. Я считаю, что не нужно изменять историю, необходимо создавать свои традиции и праздники и сохранять то, что у нас уже есть», — отметил Сергей Ольшанский.

Своими воспоминаниями с «Николаевскими известиями» поделился председатель общественной областной организации ветеранов разведки полковник запаса Юрий Чапленко:

«Еще когда был школьником, я посмотрел фильм «В зоне особого внимания» и загорелся идеей стать десантником. С семнадцати лет с гордостью ношу голубой берет. За все время службы самым незабываемым моментом для меня стало событие 1996 года, когда в Боснии-Герцеговине мы в голубых беретах впервые вышли на построение, просто нужно было видеть, как на нас смотрели французы. Это был неповторимый момент гордости».

Заместитель председателя Николаевского областного Союза воинов-интернационалистов и запаса Александр Завражин рассказал, что для него 2 августа – это праздник, это память, которую, как бы кому ни хотелось, никуда не денешь.

«Все, кто сегодня сюда пришли, это неравнодушные люди, которые служили в ВДВ, и те, кто их поддерживает. Здесь повсюду знакомые лица. Поэтому этот день – самый настоящий праздник. Ведь память не может основываться только на слезах и горе, должно же быть что-то светлое».

Юрий Чапленко сообщил, что десантники из Большой Коренихи при поддержке других организаций ветеранов до 1 декабря 2019 года планируют установить на месте бывшего расположения бригады памятный знак. Кроме того, стало известно, что в следующем году к 90-летию образования Воздушно-десантных войск, в Николаеве планируют установить памятник.

После церемонии награждения военных памятными медалями и возложения цветов всех пригласили на «фронтовые 100 грамм».

Суми

З нагоди свята воїнів у блакитних беретах близько сотні людей зібралися біля пам’ятника загиблим в Афганістані воїнам. На честь героїв звучали слова, сповнені гордістю й подякою, адже десантники – еліта армії. Вони завжди там, де найважче, де потрібна відвага і стійкість, швидкість і рішучий натиск.

— Вас поважають і навіть бояться. І я хочу, щоб ми завжди згадували тих, хто віддав найдорожче заради нашого мирного неба. Дякую, що на цивільному фронті ви так само перебуваєте на перших барикадах подолання труднощів у державі, – звернувся до героїв свята Сумський міський голова Олександр Лисенко.

Грамотами за активну громадянську позицію, патріотизм і співпрацю у військово-патріотичній роботі з військовослужбовцями та молоддю України відзначили десантників рядового Володимира Гулого, гвардії старшину Володимира Артюха, сапера Володимира Кравця, розвідника Олександра Черниха і, гвардії підполковника Василя Якимовича.

— Ми пам’ятаємо ваші подвиги в Кандагарі, Баграмі, Шинданді, Кундузі, Гераті… На жаль, сьогодні наша Батьківщина теж перебуває в стані конфлікту, гинуть наші хлопці. Я вдячний, що ми збираємося разом. Бажаю, щоб покоління, яке ми виховуємо, жило в мирі й злагоді. Нехай вони не знатимуть тих моментів, які пережили з вами ми й проходимо наразі, – відзначив десантник, ветеран АТО Юрій Удовиченко.

Десантників вітали юні вихованці військово-спортивного клубу «Патріот» і Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Г. Харитоненка» Держприкордонслужби України.

— Ми, «афганці», воювали чесно, з честю й гідністю виконали свій інтернаціональний обов’язок. Сьогодні ми намагаємося передавати молоді те найкраще, що несли наші діди-прадіди в Повітряно-десантних військах, – сказав голова Сумської міської організації УСВА Володимир Рикун.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів-десантників, до пам’ятника поклали квіти.

Акомпанував святу народний гурт «Баграм». Такий подарунок воїнам-десантникам зробив голова Сумської обласної організації «Спілка ветеранів Афганістану» Анатолій Линник.

Після урочистого мітингу відбувся автопробіг.

Прес-служба Сумської обласної організації «Спілка ветеранів Афганістану».

Кривой Рог

Более двух десятков мужчин прошли по центру города в тельняшках и голубых беретах. В этот день они возложили цветы к памятникам погибшим товарищам и украинским военнослужащим.

Председатель общественной организации ветеранов Высокомобильных десантных войск Вадим Плосконос уверен, что 2 августа праздновали и будем праздновать. "Все равно, в какой армии служили. В этот день ВДВшники поминают своих товарищей, погибших в любой войне. Отмечать 21 ноября они пока не собираются, очевидно, эту традицию внедрят украинские военнослужащие, которые носят бордовые береты, – считает он.

Депутат горсовета Николай Колесник по этому поводу отметил: «Для мене 2 серпня – це тепер виключно день пам'яті та скорботи, бо скільки ж крилатої піхоти лягло у рідну українську землю, за рідну українську землю. Вже нема у війську блакитних беретів. День ДШВ відзначають у листопаді, але не календарні дати та форма роблять справжнього десантника. Відданість рідній країні, професійні навички, сталевий характер і ні кроку назад, – ось з чого, на мою думку, складається десантник».

Напомним, теперь у воинов Десантно-штурмовых войск ВСУ бордовые береты. Темно-бордовый берет используют 59 стран мира, в том числе 19 стран НАТО. Армии мира признают такой цвет как международный общепринятый цвет берета десантных подразделений с 1942 года. В некоторых странах десантные подразделения, выполняющие роль специальных сил, используют зеленые береты. И только 6 стран мира используют для своих десантных подразделений голубой цвет – Россия, Таджикистан, Казахстан, Киргизия, Армения, Беларусь.

Арциз

Ежегодно 2 августа в Арцизе (Одесская область) районная организация УСВА проводит празднование Дня Воздушно-десантных войск.

В программе – возложение цветов к памятникам воинам-интернационалистам, погибшим во Второй мировой, минута молчания, проезд автоколонной по городу и фуршет.

Представители «клана десантников» независимо от того, как давно они служили в армии, продолжают общественно полезную работу. Группа ветеранов-десантников сейчас работает с детьми в спортивно-патриотическом клубе «Афганец-Десант», воспитывая в них силу духа и стойкость. Благодаря их знаниям и опыту, ребята получают хорошую физическую подготовку и умеют постоять за себя. Юные десантники – активные участники турниров по казацкому поединку и ММА.

Пресс-служба Одесской областной организации УСВА.

Народна дипломатія

Встретились друзья-однополчане

В Риге состоялась встреча ветеранов 395-го мотострелкового полка, воевавшего в Афганистане.

В Келагайской долине Афганистана (официально – гарнизон города Пули-Хумри) в 1980 году были размещены колоссальные запасы материальных и технических средств, горючего и боеприпасов, предназначенных для полноценного функционирования частей и соединений 40-й армии. Все 11 складов вошли в состав 59-й бригады материального обеспечения (в/ч 92053).

Гарнизон советских войск Келагайской долины к 1988 году состоял из 25 военных городков и оценивался в 6700 человек. На вооружении бригады было 1350 автомобилей.

Для создания безопасной режимной зоны вокруг складов требовалась крупная воинская часть, которая обладала бы достаточными людскими резервами и боевой техникой для обеспечения сторожевого охранения на подступах к складам. Зона безопасности вокруг складов в первую очередь должна была защитить от артиллерийского обстрела со стороны противника.

5 апреля 1980 года в Келагайскую долину был передислоцирован 395-й мотострелковый полк 201-й Дважды Краснознаменной Гатчинской мотострелковой дивизии (в/ч 24785), сформированной 25 мая 1943 года. Сторожевые заставы 395-го мсп были выставлены на всех господствующих высотах вокруг долины. Личного состава 395-го мсп развёрнутого по полному штату, как и у всех однотипных полков в составе 40-й армии, было около 2200 человек.

26 января 1944 года приказом Верховного Главнокомандующего Вооружённых Сил СССР 201-й стрелковой дивизии за успешное участие в освобождении Гатчины присвоено почётное наименование «Гатчинская». 20 июня 1944 года 201-я стрелковая дивизия в составе 8-й армии за взятие Луги награждена первым орденом Боевого Красного Знамени. 4 мая1985 года Указом Президиума Верховного Совета СССР за мужество и героизм, проявленные личным составом при выполнении интернационального долга в Демократической Республике Афганистан, 201-я мсд награждена вторым орденом Боевого Красного Знамени.

Части и подразделения 201-й мсд в период Афганской войны принимали участие в боевых операциях в разных провинциях, в том числе и наиболее крупных войсковых: «Удар», Панджшерских и Мармольских операциях, «Маневр», «Западня», «Гранит», «Удар-1», «Магистраль», «Восток» и многих других.

Более 15 тысяч воинов 201-й мсд за мужество и героизм награждены боевыми орденами и медалями. Троим присвоено звание Героя Советского Союза, среди них был наш земляк Игорь Николаевич Плосконос.

Встреча ветеранов 395-го полка в этом году состоялась в Риге. До этого собирались в Витебске (Белоруссия), Белой Церкви и Умани (Украина). Нашу сторону представляли члены Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) из разных областей: Валерий Чередниченко, Василий Медведев, Владимир Черненко, Александр Остапчук, Владимир Мельник, Виктор Черненко и другие.

В Тихом саду ветераны минутой молчания почтили память погибших товарищей и возложили цветы и венки к памятнику «Сыновьям Латвии, погибшим в Афганской войне», открытому в 2014 году.

Командир – председатель ветеранов 395-го полка «Латвия» Карлис Калнымьшин пожелал однополчанам здоровья и новых запоминающихся встреч. Ветераны смогли пообщаться, вспомнить боевую молодость, побратимов, обсудить проблемы. Они увидели исторические места столицы Латвии, побывали в Юрмале на побережье Балтийского моря.

Валерий ЧЕРЕДНИЧЕНКО,

участник боевых действий в Афганистане.

Фото автора.

Дружба на все життя

З нагоди 75-річчя визволення Ратнівщини від фашистських загарбників районна організація Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану організувала на території парку Дружби зустріч побратимів-«афганців» Ратнівського і сусіднього Малоритського (Білорусь) районів.

Парк Дружби засновано у 1967 році на прикордонній українській території й тут на честь 10-ї річниці виведення військ з Афганістану встановлено пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам України та Білорусі.

Ветерани війни в Афганістані – це приклад чоловічої дружби та взаємопідтримки, це люди, які пройшли крізь горнило Афганської війни, які знають ціну життя, й саме вони сьогодні продовжують демонструвати міць ветеранського руху.

У зустрічі взяли участь представники Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану, Старовижівської, Шацької районних організацій ВОСВА, а також побратими Ратнівського та Малоритського районів.

Урочистості розпочали біля пам’ятного знаку. З вітальним словом до присутніх звернулись голова Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану Григорій Павлович, голова Ратнівської районної організації ВОСВА Сергій Філіпчук, голова Брестської обласної організації ветеранів війни в Афганістані Володимир Базанов і голова Малоритської районної спілки Олег Шишацький.

Медаллю Республіки Білорусь «30 років виведення радянських військ із Афганістану» нагороджено Григорія Павловича, Миколу Оніщука, Володимира Мельника, Василя Середу, Адама Пословського, Івана Мороза, Бориса Колядюка, Степана Дмитрука, Володимира Носуліча та Анатолія Штика.

У свою чергу, з української сторони медаль «Учасник локальних воєн» вручено Григорію Павловичу, Миколі Нікітюку, Василю Корецькому, Олегу Шишацькому та іншим білоруським побратимам. Медаллю «Честь. Мужність. Пам’ять» за допомогу в організації зустрічі нагороджено начальника ВПС «Доманове» Андрія Решетилова і Млинівського сільського голову Анатолія Оніщука.

Після вручення нагород і вшанування пам’яті загиблих учасників бойових дій хвилиною мовчання було покладено квіти до пам’ятного знаку.

У теплій дружній атмосфері продовжилася зустріч побратимів за святковим столом просто неба. Лунали пісні, спогади, які повертали кожного в буремні молоді роки.

За сприяння у забезпеченні транспортом висловлюємо щиру подяку начальнику відділу культури райдержадміністрації Олені Горнік.

Сергій ФІЛІПЧУК,

голова Ратнівської районної організації ВОСВА.

Память без границ

В Гомеле у монумента воинам-интернационалистам состоялся митинг и плац-парад кадетов в рамках Международного слёта «Память без границ».

Встречу посвятили 30-летию вывода советских войск из Афганистана и 75-летию освобождения Беларуси от фашистских захватчиков. На слёт пригласили более 200 ветеранов боевых действий, миротворческих операций, военной службы, сотрудников силовых структур и членов их семей из России, Украины, Литвы, Латвии, Эстонии и Молдовы.

– Восемь лет назад наши начинания были весьма скромны, собралось двадцать ветеранов на берегу реки Сож. – Сегодня слёт такого масштаба – единственный в Беларуси, – говорит председатель Гомельской областной организации общественного объединения «Белорусский союз ветеранов войны в Афганистане» Михаил Жукевич. – Это настоящее событие для воинов-интернационалистов.

Эдик Тамбуев из Эстонии в Афганистане служил с 1986 по 1988 год. У него во взводе было 28 бойцов разных национальностей. Война стирала между ними все барьеры. Сегодня они тоже стёрты. На гомельской земле Эдик Тамбуев второй раз. Говорит, что слёты здесь проходят по-семейному и душевно.

– Мы общаемся, вспоминаем погибших. Сегодня встречусь с сослуживцем из Минска. Нам есть, что вспомнить, – говорит он.

Вместе участники слёта провели три незабываемых дня. Состоялся диалог с руководством области и города, возложение цветов у вечного огня на площади Труда, награждение активистов ветеранских движений, круглый стол, подписание договоров. Все запомнят реконструкцию сражений рыцарей, эпизодов Великой Отечественной войны, Афганской войны, фестиваль единоборств, дегустацию национальных блюд, экскурсии, концерты и песни под гитару, турнир по мини-футболу, соревнования по стритболу, пляжному волейболу, стрельбе, армреслингу, дартсу, стрельбе из лука, ловле рыбы.

Ольга АСТАПЕНКО.

ВРУЧЕНО СЕРТИФІКАТИ НА ЖИТЛО

30 липня в Тернопільській облдержадміністрації відбулися урочисті заходи з нагоди вручення інвалідам війни в Афганістані, інвалідам АТО-ОСС, сім'ям загиблих учасників АТО сертифікатів на придбання житла в рамках діючої державної програми.

Четверо ветеранів Афганської війни Тернопільщини з числа інвалідів війни другої групи отримали кошти на придбання житла. Понад тридцять років пройшло, як вони повернулися з війни, отримавши там як фізичні так і моральні травми, вже й не мали надії отримати нормальне житло, проживаючи з великими родинами в маленьких кімнатах у гуртожитках, але правда і справедливість є, і в це треба вірити, що держава подбає про своїх ветеранів, бо так повинно бути в цивілізованих країнах.

Виконуючий обов'язки голови Тернопільської облдержадміністрації Іван Крисак привітав та висловив подяку українським воїнам, які захищали територіальну цілісність держави на сході України, а також військовим, які брали участь у бойових операціях на територіях інших держав і побажав всім миру, здоров'я та достатку.

Василь КОГУТ,

перший заступник голови ТОО УСВА.

Не зупинятися на досягнутому

На Дніпропетровщині у сесійній залі Межівської селищної ради відбулася звітно-виборна конференція районної організації УСВА. Прибули делегати з усіх сіл району. На обліку в організації зараз перебуває 70 учасників бойових дій в Афганістані.

У звітній доповіді за п'ятирічний термін роботи голова організації, учасник бойових дій в Афганістані Микола Скочко (на знімку) відзначив, що завдяки тісній співпраці з місцевою владою вдалося увічнити пам’ять загиблих в Афганістані воїнів, встановивши меморіальні дошки на фасадах навчальних закладів, де вони навчалися, в районному центрі – меморіальні знаки землякам і воїнам-прикордонникам. Привели в належний стан місця поховань учасників бойових дій і пам'ятники, встановили п’ять надгробків померлим ветеранам.

Організація неодноразово збирала кошти й направляла їх на утримання блокпостів у прифронтовій зоні Донецької області, а також на придбання продуктів харчування, майна, теплих речей для особового складу ЗСУ.

Воїни-«афганці» брали активну участь у відзначенні державних свят, місцевих дат і подій. Надавалася практична допомога ветеранам, позитивно вирішувалися питання організації лікування та обстеження, проведення операцій хворим. Належно організовано співпрацю з іншими громадськими і ветеранськими організаціями району. Добрих справ зроблено багато, і завдання організації – не зупинятися на досягнутому, дбати про бойових побратимів.

У виступах при обговоренні доповіді і звіту ревізійної комісії делегати визнали роботу правління та його голови задовільною. Як основний недолік було визнано занадто низьку активність членів організації у вирішенні спільних завдань, особливо в соціально-побутовому напрямі.

Головою Межівської районної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) на новий термін одноголосно обрано учасника бойових дій в Афганістані, кавалера медалей «За відвагу» і «За відмінну охорону Державного кордону СРСР» Миколу Івановича Скочка. Також обрано новий склад правління і ревізійної комісії.

У роботі звітно-виборної конференції взяли участь голова Дніпропетровського обласного об’єднання УСВА Віктор Волошин, начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації Ірина Сергієнко, начальник Першотравенського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ПФУ Ольга Романенко.

Прес-служба ДООВА УСВА.

Вдячні за допомогу

Члени правління Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані вручили інвалідний візок учаснику бойових дій в Афганістані Віктору Демчуку.

Інвалід загального захворювання третьої групи Віктор Сергійович Демчук мешкає в селі Писарівка Калинівського району Вінницької області.

Воїни-інтернаціоналісти висловлюють щиру подяку керівництву Соціалістичної партії України, голові обласного осередку СПУ Тарасу Алексюку, голові Калинівської районної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петру Шуманському за допомогу в придбанні візка.

Петро КИРИЛІШИН,

голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

За покликом душі

Збереження пам’яті про загиблих бойових побратимів – один з головних напрямів роботи Новомосковської об’єднаної ради ветеранів Афганістану на Дніпропетровщині.

Було відновлено і впорядковано пам’ятник воїнам, загиблим при виконанні військового обов'язку в Афганістані та в інших військових конфліктах, а також прилеглої до нього території.

Днями ветерани-«афганці» Олександр Каземір, Ігор Качуровський, Вячеслав Якименко, Євген Волинець знов за покликом душі провели поточний ремонт пам’ятника. За рахунок членських внесків придбали фарби і відповідний інструмент. У вільний від основної роботи час активісти зробили все заплановане.

Вадим СІЧНИЙ,

голова об’єднаної ради ветеранів Афганістану Новомосковщини,

учасник бойових дій в Афганістані.

Стаємо згуртованішими

На Вижниччині відбулося чергове виїзне засідання правління Чернівецької обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Проведення таких зустрічей вже стало традиційним і, за словами голови обласної організації УСВА Георгія Козьми, є пріоритетним і вкрай важливим, адже, спілкуючись безпосередньо в районах, є можливість ближче познайомитися з побратимами й ретельніше вивчити ситуацію на місцях.

Одне з обговорених на зустрічі питань – підготовка до майбутніх виборів у місцеві ради. «Ми можемо і повинні впливати на всі процеси, які відбуваються в країні, оскільки необхідно відстоювати питання нашого соціального захисту і свою громадську позицію», – наголосив голова Партії ветеранів Афганістану в Чернівецькій області Юрій Шутак.

Долучилися до засідання «афганців» керівники району з очільником Вижницької районної ради Михайлом Андрюком і виконувачем обов’язків голови райдержадміністрації Юрієм Татарином. Крайові очільники справили приємне враження гостинністю й підтримали усі пропозиції про подальшу співпрацю. За словами Михайла Андрюка, проведення саме таких робочих зустрічей сприяє оперативному вирішенню нагальних проблем.

Голова Вижницького районного осередку УСВА Василь Коновчук зазначив, що це саме ті органи самоврядування, з якими ми активно співпрацюємо і які надають нам можливість фінансувати спілку (близько 130 тисяч гривень на рік). Прийнята у Вижницькому районі програма підтримки організації «афганців» свідчить про реальну співпрацю, адже саме ветерани-«афганці» сьогодні є депутатами, сільськими головами і старостами в районі.

З 2007 року в селі Мигове традиційно проводиться турнір з волейболу на честь загиблого воїна-«афганця» Василя Токаря. Наступного року в змаганнях запросили взяти участь команду ветеранів-«афганців» обласної організації УСВА.

Правління Чернівецької обласної організації УСВА дало високу оцінку діяльності побратимів з Вижниччини, яка може стати прикладом для інших районних осередків. За пропозицією голови буковинських «афганців» Георгія Козьми на засіданні було обрано секретарем правління Нелю Спіжавку, яка вже не одне десятиліття поспіль сумлінно працює на благо розвитку обласної організації ветеранів Афганістану.

У попередніх матеріалах ми інформували про створення спільної організації ветеранів-«афганців» з ветеранами АТО – Асоціації ветеранів «За Україну. За її волю». Було оголошено пропозицію, яка ініційована ветеранами АТО-ООС, про проведення спільного заходу в День захисника України у Чернівецькому літньому театрі, де буде запропоновано об’єднати учасників бойових дій.

Наступне виїзне правління Чернівецької обласної організації УСВА заплановано провести в місті Сторожинці.

Вячеслав ХАБАЙЛО.

Фото автора.

Воїни-«афганці» – Герої України

Наші бойові товариші

11 липня 2014 року в Луганській області, захищаючи незалежність і суверенітет країни, героїчно загинув наш бойовий товариш, член Української Спілки ветеранів Афганістану генерал-майор Герой України Ігор Момот.

Ігор Федорович народився 18 серпня 1965 року. Учасник бойових дій в Афганістані, був активний членом Черкаської обласної Спілки ветеранів Афганістану та учасників бойових дій.

В Афганістані – заступник начальника з політичної частини мінометної батареї 1ММГ 47-го прикордонного загону. Згодом служив помічником начальника політвідділу з комсомольської роботи Керкинського прикордонного загону до 1990 року.

У складі групи політпрацівників Червонопрапорного Середньоазійського прикордонного округу в лютому 1990 року перебував у Баку, в Нахічевані, за що отримав другу медаль «За відзнаку в охороні Державного кордону СРСР». З 1990 по 1992 рік служив заступником начальника з політичної частини Першого прикордонного загону в районі Ширам.

В Україні служив на посадах коменданта Котовського прикордонного загону і начальника Ізмаїльського прикордонного загону. Здобув юридичну освіту. Був заступником начальника оперативного управління в центральному апараті Державної прикордонної служби України в Києві.

Очолював Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Держприкордонслужби України в селище Оршанець. Після ускладнення ситуації на українсько-російському кордоні особисто сформував і очолив мотоманеврену групу центру, яка виконувала завдання з охорони державного кордону на найбільш вразливих ділянках. Підрозділ під командуванням полковника Ігоря Момота неодноразово вступав у бій з незаконними військовими формуваннями в Донецькій області.

Загинув 11 липня 2014 року внаслідок ракетної атаки з установки «Град» біля Зеленопілля.

На численні звернення керівництва УСВА Указом Президента України №176/2019 від 29 квітня 2019 року Ігор Федорович Момот удостоєний посмертно високого звання Герой України.

Мужність і героїзм нашого бойового побратима під час виконання бойових завдань є прикладом самовідданого служіння Батьківщині, українському народові, патріотизму і вірності обов'язку, мужності та стійкості в ім’я збереження цілісності України.

20 серпня 2014 року під Луганськом, захищаючи незалежність і суверенітет країни, героїчно загинув наш бойовий товариш, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Герой України Олег Міхнюк.

Народився Олег 27 жовтня 1965 року в селищі Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. У 1982 році вступив до Київського політехнічного інституту, після закінчення першого курсу був призваний до лав Збройних Сил і направлений до Республіки Афганістан.

У період з 1983 по 1985 рік старший сержант Міхнюк служив у складі 56-ї окремої десантно-штурмової бригади, брав участь у багатьох операціях, був двічі поранений, але, не зважаючи на жодні обставини, після лікування завжди повертався до своєї частини і з честю продовжував виконувати військовий обов’язок. За мужність і героїзм Олег Міхнюк нагороджений двома орденами Червоної Зірки і медаллю «За відвагу».

Після звільнення з лав Збройних Сил активно включився в роботу із захисту ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій. У 1989 році був одним з засновників Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

У 1990 –1991 роках – комсорг ЦК ВЛКСМ Центру реабілітації для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», з 1991 року – начальник медико-соціального управління УСВА. З 1998 року Олег Міхнюк – заступник голови УСВА з питань медико-соціальної реабілітації і військово-патріотичного виховання молоді.

Він користувався авторитетом серед молодих ветеранів рядового і сержантського складу, а також був дуже емоційним і не стримував себе у спілкуванні з бюрократами при захисті прав побратимів.

Олег Іванович з перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану 2013–2014 років у Києві, був командиром восьмої «афганської» сотні Самооборони Майдану. Маючи бойовий досвід, багато зусиль доклав до організації, підготовки й навчання бійців, які брали участь у бойових операціях на сході країни.

За особисту відвагу і значні досягнення в соціальному захисті ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій став повним кавалером ордена «За мужність».

За виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №494/2015 від 21 серпня 2015 року удостоєний посмертно високого звання Герой України.

Звитяга, мужність і героїзм нашого бойового побратима упродовж всього його короткого життя залишаться яскравим прикладом самовідданого служіння Батьківщині, українському народові в ім’я миру і збереження України.

Прес-служба УСВА.

Незабутні

Командир легендарной «девятки»

Сергей Ткачёв, командовавший легендарной 9-й ротой, о которой Федор Бондарчук снял свой знаменитый фильм, скончался 18 июля. Ему еще не исполнилось и шестидесяти. 7-8 января 1988 года в ходе двенадцатичасового боя они отстояли высоту 3234 у пакистанской границы во время вывода советских войск. Уйдя в запас, герой Афгана работал начальником охраны, долгое время таксовал. Предлагаем вниманию читателей интервью с Сергеем Ткачёвым «Седьмой» пассажиров взял!..», которое он дал газете «Ока-инфо» в марте 2011 года.

Подполковник в запасе, бывший «афганец», кавалер боевых орденов, а ныне серпуховский таксист считает: «Если работа нравится и приносит благо, то она не может быть плохой»

Его зелёный, уже далеко не новенький «Фольксваген» с «шашечками» на крыше не первый год колесит по дорогам Серпуховского региона. Кого только не приходилось возить. Но мало кто из пассажиров догадывается, что за рулём иномарки не просто профессиональный водитель Сергей Ткачёв, а десантник, кавалер орденов Красного Знамени и Красной Звезды, командир легендарной 9-й роты. Той самой, о которой в 2005 году снял фильм Фёдор Бондарчук.

Родился Сергей в 1962 году в подмосковных Озёрах. Ещё в детстве, в отличие от своих приятелей, мечтал стать десантником, поэтому после школы прямиком отправился в Рязанское воздушно-десантное училище. Однако, несмотря на отличный аттестат и два десятка парашютных прыжков в активе, конкурс Ткачёв не выдержал. Впрочем, отступать от мечты не собирался и стал курсантом училища. Правда, с третьего раза.

— Я в то время уже срочную службу проходил в Чехословакии, поэтому приняли меня в училище вне конкурса, – вспоминает Сергей. – ВДВ – войска мобильные, в течение получаса в грузовой самолёт Ил-76 загружаются три машины и взвод. Десантник автономен, как подводная лодка, потому что всегда всё носит с собой. Прыгнул, приземлился, парашют скинул и готов вести бой.

Чуть больше четырёх лет Ткачёв постигал азы и секреты, тактику и стратегию десантных войск. Упорства и терпения ему было не занимать. И не только в учёбе. Однажды увидел красивую девушку и влюбился. Год настойчиво и красиво ухаживал, а потом сделал предложение. Отказать Марина не смогла. Сегодня в семье Ткачёвых двое детей: 15-летняя Лидия и 13-летняя Вера.

— Училище окончил в 1985 году, и нас с женой направили служить в 97-й Гвардейский парашютно-десантный полк в Литву, – рассказывает Сергей. – А через два года меня вызвало командование: пора, говорят, ехать в Афганистан. Впрочем, я и сам хотел рапорт написать. Но знающие люди мне сказали: на войну не просятся, но скажут, что надо ехать, отказываться не смей. Я и не отказался.

Направили Ткачёва заместителем командира 9-й роты. 345-й полк, в который входило это подразделение, базировался в Баграме – прикрывал аэродром и вход в Панджшерское ущелье. Это уже позже Ткачёв узнал, что полк противники окрестили «Баграм командос» и относились к нему с уважением.

— Офицеры, тем более на боевых действиях, никогда не носили опознавательных знаков, погон, эмблем, – говорит Сергей Борисович. – Только на рукавах хлоркой был нарисован знак «Роза ветров». Два раза мы летали в город Шинданд, обеспечивали вывод дивизии. Никто не знал, что мы прибудем. Но когда сели в Шинданде, нам встретился местный дед. Старый, в чалме, с бородой. И говорит: «О, Баграм командос! Здравствуйте, ребята! Безам, безам (стрелять) не надо. Баграм командос все уважают. Хороший солдат. Погостите и езжайте домой. С вами воевать не будем…». Я колонну проводил от Шинданда до Кушки. Это достаточно большое расстояние. Ни одного выстрела не прозвучало, ни когда туда шли, ни на обратном пути. А за нами шли колонны – их обстреливали…

Тогда, по воспоминаниям Ткачёва и его сослуживцев, Афганистан представлял собой засилье безграмотных диких племён, которые между собой делили землю, воевали. И хотя с мирным населением запрещено было контактировать, наши солдаты к афганцам нормально относились, еду давали. Кстати, в аулы ходить было запрещено. Особенно по одному. Этим фильм тоже отличается от реальности. Герой Крюкова благополучно сходил в аул за спичками. На самом деле такие походы были чреваты всякими проблемами.

— У нас был такой случай. Сержант и солдат пошли в аул за дынями и арбузами, – вспоминает Сергей Борисович. – И не вернулись. Мы их потом нашли – раздетых, растерзанных, с вырезанными внутренностями. Издевались над ребятами, как хотели. Я такую же жестокость видел потом в Азербайджане в 1989 году. Армянский район в Гяндже (бывший Кировабад) местные полностью выжгли, резали, убивали. Не разбирались – старики, женщины, дети… У меня слёзы от обиды текли – куда мы приехали? Что со страной сделали?...

В Афганистане расслабляться было некогда. Двухнедельная подготовка к боевым действиям, а затем выход на боевые действия. То колонны с провизией и техникой прикрывали, то с душманами в бой вступали. Причём, там, где нога шурави не ступала совсем.

— Мы пытались пробить дорогу к провинции Хост, – вспоминает Ткачёв. – Пуштунские племена держали эту территорию под своим контролем. Даже моджахеды платили им дань, чтобы пройти. Снабжение всем необходимым шло только по воздуху – по земле подойти туда было слишком затруднительно. Сплошные мины.

В середине декабря роту нашу направили на прикрытие отдельного инженерно-сапёрного полка, который должен был разминировать перевал. В день больше 300 метров не проходили, несмотря на хорошее оснащение. Неделю мы их прикрывали, но подрывов всё равно было много даже после разминирования. Да и когда перевал прошли, обстрелы колонн не прекращались. Причём, били душманы нашими же реактивными снарядами, придуманными ещё в годы Отечественной. Они настолько просты, что их можно с камня запускать или от пороховой дорожки.

Кстати, «духи» и переговоры наши прослушивали. Мы, когда это дело просекли, стали этим пользоваться: скидывали дезинформацию, переходили на другую частоту, быстро, в течение минуты, пока не запеленговали, передавали реальные данные, и вновь возвращались на прежнюю частоту. Однако после нескольких серьёзных обстрелов было принято решение блокировать ущелье Срана. Но командиру роты, капитану Алиму Махотлову, пришлось срочно уехать. Командовать подразделением остался я. Мне на тот момент 26 лет было…

Первое столкновение у роты Ткачёва случилось на подходе к ущелью. Под шквальный обстрел диверсионно-истребительного элитного полка моджахедов «Чёрный аист» попала армия афганских союзников. Но из-за удалённости расположения «девятка» помочь ничем не могла. Чудом уцелевшие союзники вызвали артиллерийский огонь. Промахнулись. Первый же снаряд попал не к душманам, а в подразделение Ткачёва. Раненые, контуженые и один погибший.

Тогда и случился тот бой, который увековечил Бондарчук в своём фильме. Правда, не всё, что показано в фильме, было на самом деле. Например, командира роты, которого сыграл актёр Алексей Кравченко, в этом самом бою убивают, а в живых остаётся всего один солдат. На самом деле на высоте 3234 оборонялись 39 солдат. 6 из них погибли.

— Днём выйти было нереально, – вспоминает Ткачёв. – Постоянно вёлся прицельный огонь. Высоты захватывали постепенно и по ночам. В чужой стране, через мины, пробирались в темноте, по отвесным сторонам скал и холмов. Высота 3234, на которой всё и случилось, была главенствующей. Мы, разделившись на два взвода, смогли занять её и соседнюю. На соседней командование на себя взял старший лейтенант Виктор Гагарин.

В ночь с 7 на 8 января нас атаковали и в районе трёх часов дня предприняли попытку захвата одной из наших высот. С утра начались потери. Погиб сержант Андрей Федотов: осколок снаряда пробил радиостанцию, а другой попал ему в голову. Затем не стало пулемётчика Вячеслава Александрова. Будучи тяжело раненым, он вёл огонь из пулемёта по душманам, сумел перезарядить ленту, и, когда противник вошёл в «мёртвую» зону, вытащил пулемёт на открытое место и прикрыл своих.

До пяти утра – постоянные атаки. А в районе 21 часа я понял, что на той высоте народ не удержится, и запросил разрешение у командира полка переместить свой командный пункт на высоту 3234… Это потом мы уже узнали, что атаковали нас «Чёрные аисты». Кстати, по данным разведки, после этого боя некоторые их командиры были расстреляны за то, что не смогли выбить нас с высоты… Мы дождались подкрепления и выстояли. Но на отход, однозначно, я бы команду не дал…

Спрашивать у боевого офицера про страх, наверное, глупо. Но не раз слышала от ребят, кто был там, что не боятся только дураки. Страх есть. Только в бою он куда-то уходит, и голова начинает работать совсем по другому: ни о еде, ни о собственной безопасности, да и вообще ни о чём уже не думаешь. Цель одна – любой ценой выполнить боевую задачу.

— В части было жёсткое правило: на боевых действиях – ни грамма спиртного и никаких женщин, – говорит Ткачёв. – Выпивать – выпивали. На День Победы стол накрывали, на Новый год. Когда приходили с войны, отмечали и поминали тех, кто не вернулся. Но, как показывают и говорят, что пьяными ходили в бой – это чушь. Ну как может человек с похмелья или пьяным на жаре бегать с рюкзаком и оружием?

После этого боя роту доукомплектовали, и она под постоянными обстрелами на позициях оставалась ещё две с половиной недели. Двоим бойцам посмертно было присвоено звание Героя Советского Союза, многие участники той битвы награждены орденами Красного Знамени и Красной Звезды. Кстати, за всю историю войны в Афганистане ни в одной роте не было такого количества героев: их в «девятке» четверо! И неудивительно, что когда 21 января рота под командованием старшего лейтенанта Ткачёва вернулась на базу, её встречали с почестями, оркестром и Боевым Знаменем…

А через два года советские войска уже покидали Афганистан. Последним с чужой земли, прикрывая знаменитый перевал Саланг, уходил 345-й полк. 11 февраля ребята пересекли госграницу.

— Готовились к встрече с Родиной всю ночь, – вспоминает Ткачёв. – Мылись, брились, костюмчики чистили. А когда мост пересекли, от нашей чистоты только белые зубы да блестящие глаза остались – запылились, пока доехали. Так что снова пришлось мыться, бриться и чиститься, – смеётся. – Кстати, вместе со мной в 9-й роте служил и нынешний председатель Серпуховского отделения «Боевое братство» Игорь Цапов.

Но на Афганистане военная жизнь Сергея Ткачёва не закончилась. Потом было Закавказье, Дальний Восток, где Сергей Борисович прослужил 10 лет. А когда здоровье пошатнулось, подполковнику Ткачёву предложили пойти преподавателем на военную кафедру Брянской государственной инженерно-технологической академии.

— Скучал, конечно, по службе, переживал, – признаётся Ткачёв. – Это ведь образ жизни. Для десантника практически потерять подвижность – это удар ниже пояса. Но ничего, свыкся потом. А там уж – и на пенсию. Долго думать, где осесть, не стали. В Пущине родители похоронены, сестра живёт. Вот и купили квартиру в Серпухове по сертификату. До сих пор обживаемся. Работаю в такси. Обидно? Да нет, что вы! Если работа нравится и приносит благо, то она не может быть плохой. Недавно ночью рожать барышню возил. Раньше «скорой» приехал по вызову. Но ничего, успел аккуратно довести, – смеётся. – Ну, а если б начались у неё роды в машине, то не страшно: мы ж десантники – справились бы!

Анастасия ДАНЬШИНА.

Нове видання

Загартовані полум’ям війни

«Вони пройшли крізь вогонь» – новий альбом, присвячений землякам-вінничанам, які пройшли горнило Афганської війни і нині боронять східні рубежі України.

Минуло понад тридцять років, але для учасників тієї війни Афган — це пам'ять і біль за тими, хто загинув. Тільки час не стирає гіркі спогади «афганців» про пережитий біль і втрати. Таке не забувається! Своєрідна данина пам'яті тим, хто загинув у Афганістані, та шана воїнам-інтернаціоналістам, які повернулися з афганського пекла – альбом «Незаживаюча рана Афгану», що вийшов друком у 2013 році. Видання містить матеріали про участь земляків-вінничан у неоголошеній війні, висвітлює історію створення і діяльність двадцяти районних спілок ветеранів Афганістану, розповідає про долі воїнів-«афганців».

Альбом «Вони пройшли крізь вогонь» — продовження попереднього видання і розкриває нові теми, що не увійшли в першу частину. Починається розділом «Діяльність спілок ветеранів війни в Афганістані», який знайомить читачів із роботою Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і дев'ятьох громадських організацій Вінницької області.

Військові будні земляків, служба в далекій азійський країні, виконання миротворчої місії – у наступній частині «Вінничани — учасники Афганської війни, воїни-інтернаціоналісти та миротворці». Нині у Вінниці проживає понад 1000 учасників бойових дій в Афганістані, і кожен із них заслуговує на те, щоб про нього знали.

Усім поколінням випадають певні випробування. Наші діди захищали Батьківщину від нацистських загарбників, їхнім синам судився Афганістан, онукам — схід України. Про службу батьків у Афганістані та їхніх синів на сході України йдеться у розділі «Є така професія — захищати Батьківщину». А скільки життів вдалося врятувати завдяки кваліфікованій допомозі медиків! Вони виявили надзвичайну жертовність і справжній героїзм, їм присвячено розділ «Місія військових медиків».

Події на сході України не залишають байдужим нікого. Українці виявляють високий патріотизм, допомагаючи нашим воїнам. Осторонь не залишилися і «афганці». Одні з них взялися боронити суверенність держави, інші — доставляти гуманітарну допомогу бійцям. Про це розповідають матеріали «Афганці» на сході України» і «Волонтери».

Митці організовують концерти у госпіталях, військових частинах. У зону АТО діти надсилають малюнки. Підтримка бойового духу не менш важлива, ніж гуманітарна допомога. Кілька разів на сході України з концертною програмою побував музичний гурт «Аскер», художній керівник якого – Сергій Котляревський (на знімку внизу). Гурт «Перевал» (художній керівник – Олександр Скрипник) — частий гість навчальних закладів міста. Учасники бойових дій діляться спогадами про службу в Афганістані, піднімаючи моральний дух учнівської молоді. «Війна відгукнулась струною гітари» — так називається розділ про гурти, які виконують пісні на військово-патріотичну та «афганську» тематику.

Криваві жорна неоголошеної війни на сході України продовжують забирати найцінніше — людське життя. Серед загиблих — доброволець із Саїнки Чернівецького району, учасник бойових дій в Афганістані Василь Галяс і кадровий офіцер, учасник Євромайдану Сергій Коврига. Пам'ять про славних і мужніх земляків, які віддали своє життя за Україну, назавжди залишиться у наших серцях. Їм присвячено розділ «Вічна слава героям!».

Завершує видання розділ «Музею Пам'яті — 25 років». Заклад продовжує започатковані традиції попередників: збирає, вивчає, зберігає безцінні реліквії, пов'язані зі службою наших земляків у Афганістані, життям до і після повернення з цієї війни.

Час і події, які сьогодні відбуваються у світі, щоразу віддаляють від нас неоголошену війну в Афганістані. Але всі, хто відчуває свою особисту причетність до неї, бережуть події тієї буремної пори в історії нашої Батьківщини. Ще одна така сторінка пам’яті – цей альбом, виданий з ініціативи Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані за підтримки обласної ради і Вінницького обласного краєзнавчого музею. Він чудово ілюстрований фотографіями з колекції музею, громадських організацій ветеранів, приватних збірок учасників бойових дій. Цей альбом є одним із кращих, які було видвано ветеранськими організаціями України.

Страницы истории

Афганский Штирлиц

Во время войны в Афганистане все советские солдаты были вынуждены так или иначе соблюдать обычаи и традиции местного населения. Но настоящим афганским Штирлицем можно назвать подполковника Марселя Габитова, который три года играл роль муллы Абдуллы – известного «духовного лидера» душманов.

Справедливый замполит

К началу Афганской войны уроженец Ульяновска майор Марсель Халиулович Габитов служил на Семипалатинском полигоне. В 1985 году после длительной подготовки он был отправлен в Афганистан замполитом по работе с населением провинции Герат. В сборнике воспоминаний «Горячие ветры» Габитов назван легендарной личностью, пользовавшейся огромным авторитетом у афганцев.

«Как правило, именно Марсель возглавлял кампании по раздаче местному населению припасов, участвовал во всех мероприятиях, проводимых с местными, – писал подполковник запаса Николай Стародымов. – Говорили, что за голову Марселя руководитель местных моджахедов Туран Исмаил назначил немалую премию. Однако местные жители взяли его под свою охрану. И потому никто из душманов не решался на акции против Марселя».

Мулла Абдулла

Однако работа замполитом была лишь прикрытием для более важной миссии Габитова. Командование понимало, что поддержку афганцев одними гуманитарными раздачами – рисом, керосином и калошами – не купишь. Большое значение имела религиозная сторона войны, на которую с самого начала сделали ставку вожаки душманов.

Советский режим моджахеды называли «безбожным». Клин, как известно, вышибают клином. Среди афганцев большим влиянием пользовался некий мулла Абдулла, внешне поразительно похожий на Габитова. В какой-то момент настоящего служителя культа подменили советским майором.

«Перевоплощение» в афганца далось Габитову непросто. Хотя он и вырос в татарской семье, но к религии был равнодушен. Поэтому перед отправкой в Афганистан помимо местных языков ему пришлось выучить Коран и все тонкости исламских ритуалов. Габитов вспоминает, что зубрил материал по 20 часов в сутки. Немало помогли встречи с самим муллой Абдуллой, который тем временем загорал на советских курортах.

Двойник муллы Абдуллы, внедрившийся в среду моджахедов Герата, доказывал им, опираясь на Коран, что поддерживать войну – грех перед Аллахом. Однажды он несколько часов подряд читал священную книгу, чтобы хотя бы на это время афганцы прекратили стрельбу. Речи муллы-миротворца обеспокоили западных инструкторов на базах в Иране и Пакистане, где Габитов также побывал с визитами. Однако моджахеды, которым полюбились проповеди советского майора, не дали его в обиду.

16 вождей

Миссия Габитова продолжалась до 1987 года. По свидетельству Николая Стародымова, он сумел убедить перейти на сторону правительства несколько тысяч афганцев. Оружие сложили 16 банд мятежников. Сам Габитов считает одним из главных достижений вербовку полевой командирши по имени Рауза.

«Её слушали так, как не слушали бы мужчину, и переход Раузы на нашу сторону я считаю одним из своих главных достижений. Она была грозой моджахедов», – рассказывал ветеран.

Своим личным приятелем Габитов называл вождя душманов Шамсутдина, под контролем которого находилось 38 кишлаков на реке Герируд. Его «мулла Абдулла» лично обучал чтению и письму. Впоследствии Габитов организовал для афганских вождей поездку в Москву и приём в Кремле.

За свой подвиг сотрудник агентурной разведки ГРУ Марсель Габитов получил орден Красной Звезды. А афганский президент Наджибулла вручил ему национальный орден Мужества.

Тимур САГДИЕВ.

Битва у Майванда

27 июля 1880 года у селения Майванд (недалеко от города Газни) произошло одно из ключевых сражений Второй англо-афганской войны. В ходе боя афганская армия эмира Мухаммеда Аюб-хана разгромила британский корпус генерала Бэрроуза.

Вторая англо-афганская война (1878—1880) стала очередным эпизодом так называемой Большой игры (GrandGame). Этим термином принято называть многолетнее геополитическое противостояние России и Англии, в ходе которого две империи боролись за влияние на Кавказе, в Средней Азии и примыкающих к ним регионах.

Как и в Первую англо-афганскую войну (1838—1842), англичане начали вторжение в Афганистан вследствие недовольства его ориентацией на Россию.

В 1878—1879 годах англо-индийские войска под командованием генерал-майора Фредерика Робертса, одержав над афганцами серию побед, смогли взять под контроль огромные территории, включая самые крупные города — Джелалабад, Кандагар и Кабул.

Потерпев поражение, эмир Афганистана Шир-Али, передав власть своему сыну Якуб-хану, бежал в 1878 году в русские владения. Чтобы удержаться на троне, новый эмир 26 мая 1879 года заключил Гандамакский договор, по которому уступил Англии часть своей территории и согласился на присутствие в Кабуле британской администрации во главе с сэром Луи Каваньяри.

Однако уже в сентябре 1879 года противники британского владычества подняли в афганской столице мятеж, в результате которого английский резидент и вся его свита были убиты. Это повлекло за собой новую эскалацию вооруженного конфликта.

Якуб-хан отрекся от престола и бежал под защиту британцев в Индию, а в Афганистане к концу года разрослось народное восстание, в котором приняли участие до 100 тысяч человек. Его возглавил эмир Герата Мухаммед Аюб-хан.

В ходе нового наступления Кандагар был снова занят английскими войсками, а в самом Кабуле продолжал держаться английский гарнизон, отражая атаки восставших.

В этих условиях в конце июня 1880 года Аюб-хан во главе своих отрядов выступил из Герата к Кандагару. Узнав об этом, англичане выслали ему навстречу войско лояльного правителя Кандагара Шер Али-хана, что было несомненной ошибкой.

Это войско переправилось на правый берег Гельманда, где бездействовало, пока воины Аюб-хана не заняли Фарах. После этого значительная часть кандагарских отрядов перешла на сторону Аюб-хана, в результате чего его армия увеличилась до 25 тысяч человек.

Уже осознав свою оплошность, британское командование выслало на помощь Шер Али-хану бригаду (до трех полков) генерала Бэрроуза, однако тот прибыл к реке Гельманд слишком поздно, не сумев предотвратить предательство кандагарских командиров.

Британцы и присоединившиеся к ним остатки армии Шер Али-хана двинулись навстречу противнику, пытаясь предотвратить его вступление в стратегически важный город Газни, который находится на пути из Кандагара в Кабул.

Для решающего боя Бэрроуз выбрал большое поле около селения Майванд, не подозревая, что войска Аюб-хана были уже там. 27 июля 1880 года в этом месте разыгралось одно из самых известных в истории Афганистана сражений, названное битвой при Майванде.

Бэрроуз, уповая на превосходство английской армии в вооружении, дисциплине и тактике ведения боя, был абсолютно уверен в победе. Не проведя должной разведки и не имея понятия о точной численности и расположении войск противника, он приказал атаковать.

Десятикратно превосходящее по численности афганское войско пришло в движение — отряды Аюб-хана сами атаковали англичан и охватили противника с флангов. Британская бригада держалась до тех пор, пока артиллерия не израсходовала все боеприпасы. Спасая свои орудия, британские конные артиллеристы свернули позиции и спешно покинули поле боя (этот эпизод запечатлен на картине Р. Вудвилла).

Набранный в Бомбее туземный полк отступил под натиском афганских войск, оголив фланг сражавшихся англичан. В итоге британские войска были наголову разбиты, и лишь нерешительность афганцев спасла их от гибели.

Выжившие британские солдаты укрылись в Кандагаре. Из 2476 британцев, принявших участие в сражении, было убито 969 (среди них 21 офицер) и ранено 177 (включая 8 офицеров). Потери афганцев, однако, были несравненно больше: их войско только убитыми потеряло от 2050 до 2750 воинов.

Несмотря на победу, Аюб-хан потерял слишком много воинов, что сказалось на будущем ходе кампании. Афганские войска не смогли с ходу взять Кандагар и начали его осаду.

1 сентября 1880 года у стен Кандагара Мухаммед Аюб-хан был разгромлен подошедшим из Кабула британским корпусом Фредерика Робертса и отступил обратно в Герат. В 1881 году он вновь двинулся к Кандагару, но, потерпев поражение, бежал в Персию.

Интересный факт: военный хирург доктор Джон Ватсон, герой романов Артура Конан Дойля о сыщике Шерлоке Холмсе, был ранен именно в сражении при Майванде и чуть не попал в плен.

Lentainform.

Пам'ять

Рятував побратимів у бою

Минуло вже багато років, але не заростає стежка до могили Сергія Зайчука, який загинув від душманської кулі у далекому 1980 році на афганській землі.

Звідусіль приїздять вже сивочолі бойові друзі, з якими він служив у Афганістані: з Хмельниччини, Вінниччини, Рівненщини, Тернопільщини, Львівщини, Києва, Криму, щоб вклонитися до землі й віддати шану вірному товаришеві.

Сергій народився 24 квітня 1961 року в селі Орлинці в багатодітній сільській родині. Батьки ще змалечку прищеплювали йому любов до землі і людей. Ріс чесним, працьовитим і слухняним. Навчався в Орлинецькій середній школі, був секретарем комсомольської організації. Зі слів учителів, добре навчався, любив багато предметів, був ввічливий, справедливий, щохвилини готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував. Хлопець дуже любив фотосправу, займався у шкільному фотогуртку.

Після закінчення школи навчався у Хмельницькому ПТУ. Багато займався спортом, готував себе до служби. Восени 1979 року мав іти до армії. Хотів відслужити два роки і повернутися до рідної домівки.

З призовного пункту Сергія направили в Хирівську десантно-штурмову бригаду, яка дислокувалась у Львівській області.

Служба тривала важко: стройова і фізична підготовка, марш-кидки, стрільба з різних видів зброї... Навчали поводити себе в бою, укладати парашути, керувати бойовою технікою. І так – кожного дня. На перепочинок майже не було часу. Всі солдати, як і Сергій, пишалися, що потрапили в таку військову частину. Навчання дуже згодилося в майбутньому, і ті, хто пройшов таку школу, не раз дякували своїм командирам.

У січні 1980 року батальйон, в якому служив Сергій, по тривозі відправляють до Узбекистану, в Термез. Коли їхали в поїзді, зрозуміли, що їх направляють на кордон. На той час наша армія вже перейшла кордон Афганістану.

Сергій служив у 1-му взводі 3-ї роти гранатометником. Коли приїхали в Термез, у роті захворів санінструктор і потрібно було його терміново замінити. Командир роти старший лейтенант Сергій Карабаєв, вишикувавши роту, запропонував бійцям, щоб хтось замінив санінструктора. Усі мовчали. Тоді він призначив Зайчука, бо був упевнений, що цей солдат виконає будь-яке його доручення.

Так за два тижні, підучившись у батальйонного фельдшера, Сергій став санінструктором 3-ї десантно-штурмової роти.

24 лютого 1980 року батальйон увійшов до Афганістану, пройшов через всю країну своїм ходом бронетехнікою на південь під Джелалабад і у складі 66-ї окремої мотострілецької бригади почав бойові дії.

Під час бойових операцій Сергій проявив себе мужнім солдатом: часто під свистом куль витягував бійців у безпечне місце і надавав їм першу медичну допомогу. Він врятував не один десяток бійців: командира кулеметного взводу лейтенанта Юрія Гуськова, рядових Василя Бабовала, Ігоря Годецького, Олександра Міщого, Володимира Климчука, Головацького та багатьох інших.

…У районі провінції Лагман банда душманів блокувала дорогу і не давала жителям возити господарські вантажі та продукти – все забирали собі. Влада провінції звернулася до наших військових по допомогу.

Командування запланувало операцію на 17 серпня 1980 року. Роту розділили на дві частини. Половина солдат у призначений час на двох афганських вантажівках під’їхала до кишлаку, але там уже чекали вороги і вони потрапили у засідку. Зав’язався бій. Старшина роти Анатолій Іванов (на знімку праворуч) навстоячки вистрілив із протитанкового гранатомета по душманах. У відповідь ворожа куля влучила йому в груди, він упав. Сергій Зайчук підбіг до старшини, відтягнув за вантажівку в безпечніше місце й приступив до перев’язки. Під натиском бійців бандити почали відходити у напрямку гір.

Солдати кинулися навздогін, а в цей час з протилежного боку дороги з-за дувалу душман вистрілив санінструктору в спину. Коли друга частина роти приїхала на бойових машинах, щоб пітримати бій, Сергій ще був живий... За кілька годин його не стало.

За мужність і героїзм санінструктор 3-ї десантно-штурмової роти Сергій Дмитрович Зайчук нагороджений посмертно медаллю «За відвагу».

Микола ЛІОНЧУК,

учасник бойових дій в Афганістані.

Санінструктор

Сергію Зайчуку,

який загинув 22 серпня 1980 року

під час бою в провінції Лагман

Яскравий день, жара пекельна

І сонце, наче апельсин.

Дорога на Кабул пустельна,

Серед чужих пісків твій син.

Він санінструктор і рятує

Поранених в страшнім бою.

Стріляє ворог і лютує,

Сергій Зайчук завжди в строю.

Знов кличе хтось… На допомогу

Він кинувсь і прикрив бійця.

Забув умить пересторогу…

За іншого молив Творця.

Був день ясний, світило сонце,

Помалу ворог відступав.

Синочка зупинилось серце,

На небо хлопець відлітав…

Наш батальйон в бою запеклім

Душманів нищив без жалю.

У погляді Сергія згаслім

Краплина стигла кришталю.

З гір санінструктора-сердегу

На плечах виніс побратим.

Медаль посмертно «За відвагу»

Отримав батько, а не син…

Віра КУХАРУК.

Не забувають подвиг

На фасаді Самгородоцького загальноосвітнього навчально-виховного комплексу І-ІІІ ступенів Козятинського району на Вінниччині урочисто відкрито меморіальні дошки випускникам – воїнам-інтернаціоналістам Олександрові Сушку та Олександрові Чернипку.

Дитячі й шкільні роки Олександра Сушка пройшли на самгородоцькій землі. Тут він писав портрети і пейзажі, адже мав дар художника. Він також мріяв стати військовим льотчиком і закінчив Васильківське військове авіаційно-технічне училище у Київській області.

Проходив службу в Афганістані. На жаль, немає подробиць останнього польоту капітана Сушка. Його життя обірвалося 30 грудня 1983 року при виконанні військового обов’язку.

Олександр Чернипко проходив службу в Афганістані з 26 грудня 1983 року, мав чимало подяк від командування. 25 квітня 1984 року рядовий Чернипко загинув, виконуючи бойове завдання. За мужність посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований на цвинтарі в селі Самгородок.

У відкритті меморіальних дошок взяли участь заступник голови облдержадміністрації Олександр Крученюк, голова Козятинської РДА Юрій Слабчук, голова районної ради Віктор Слободянюк, голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин, воїни-інтернаціоналісти і жителі села.

– Ми зберігаємо в наших серцях і душах пам’ять про хлопців, які полягли на полі бою в Афганістані. Та війна ввійшла сумною сторінкою в історію держави, адже з неї не повернулися тисячі наших хлопців, і серед них п’ятеро жителів району. Разом із Олександром Чернипком і Олександром Сушком ми вшановуємо і їхню пам'ять, – сказав Олександр Крученюк і подякував воїнам-«афганцям», які беруть участь у війні на сході України. – На жаль, та війна не стала останньою, лихо знову прийшло на нашу землю. І сьогодні хлопці мужньо захищають кордони держави, щоб ворог не пішов далі. Героїзм ветеранів є прикладом для наших дітей.

– Воїни-«афганці» три десятиліття тому демонстрували зразки вірності присязі, служіння Батьківщині, – наголосив голова Козятинської РДА Юрій Слабчук. – Ветерани сьогодні своїм прикладом вчать українську молодь захищати рідну землю. Вони знову на передовій і передають свій досвід на полі бою. Наше завдання – не забути подвиги кожного героя, гідно вшанувати й зберегти пам’ять про них.

Відкрили меморіальні дошки голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин і голова Козятинської міськрайонної спілки ветеранів війни в Афганістані Тетяна Драмарецька.

Петро Кирилішин відзначив, що сьогодні в Самгородку присутні керівники ветеранських «афганських» організацій області, які прибули вшанувати пам’ять бойових побратимів, подякував за гостинний прийом і вручив набір літератури, присвяченої війні в Афганістані, директору Самгородоцького загальноосвітнього навчально-виховного комплексу Світлані Черешнюк, Подяки УСВА – голові Козятинської РДА Юрію Слабчуку, начальнику відділу культури та туризму РДА Володимиру Воронову за надану допомогу у виготовленні та встановленні меморіальних дощок благочинному Козятинського району ПЦУ, протоієрею Роману Масирі. За активну громадську діяльність вручив медаль УСВА «За заслуги» третього ступеня учаснику бойових дій в Афганістані Юрію Меркуну.

Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих героїв, до меморіальних дошок поклали квіти.

Протоієрей Роман Масира освятив меморіальні дошки й відслужив панахиду за загиблими воїнами.

Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Пам’ятають у рідному селі

32 роки тому в свій день народження, 27 липня, у далекій азійській країні загинув наш земляк Михайло Франчук.

Саме цього дня члени Шепетівської Cпілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський, Олександр Гурінович, Ростислав Широкий, Сергій Хом’як, Валерій Лук’янчук, Олександр Мугель, Віктор Чорноус і Віктор Бєлкін відвідали батьків Михайла – Івана Степановича і Ганну Трохимівну, які мешкають у селі Жолудках.

Можна казати, що влада у нашій державі не завжди підтримувала ветеранів, які пройшли горнило Афганської війни. Але на Шепетівщині завдяки тісній співпраці з органами місцевого самоврядування «афганська» організація таку підтримку відчуває.

І цього пам’ятного дня представники Судилківської ОТГ Алла Товстюк, Людмила Охрімець, працівники культури Валентина Огородник і Тетяна Сверчевська разом із заступником голови Шепетівської райради Артуром Мовсісяном приєдналися до воїнів-інтернаціоналістів.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглого земляка і поклали квіти до пам’ятного знаку, що у полі, яке носить ім’я Михайла Франчука, та на сільському цвинтарі. Відбувся молебень за загиблим у місцевому храмі, батьки Михайла отримали матеріальну допомогу.

Родина Франчуків і Шепетівська СВА висловлюють щиру вдячність депутату обласної ради Враму Мовсісяну, корпорації «Сварог Вест Груп», її благодійному фонду за багаторічну моральну й матеріальну підтримку.

Володимир ПИПИЧ,

член Шепетівської СВА, учасник

бойових дій в Афганістані.

Відкритий фестиваль військово-патріотичної пісні «Відлуння…»

2-4 серпня в місті Острозі на майдані Свободи відбувся перший відкритий фестиваль військово-патріотичної пісні «Відлуння…», присвячений 30-річчю виведення радянських військ з Афганістану.

Ініціатором і організатором фестивалю виступила Рівненська обласна організація УСВА.

Під час понад чотиригодинного заходу виступили солісти і ансамблі з Рівненської та інших областей України. Звучало багато вітань, побажань, вручали подарунки, працювала виїзна торгівля, солдатська кухня. Для дітей і молоді підприємці пропонували пострибати на батуті.

Розпочався фестиваль вступним словом ведучих Світлани Панченко і Андрія Дякова, у якому вони відзначили, що Острог вперше на своїх теренах приймає таку кількість людей, яких об’єднала сила дружби й відданості, любов до рідної землі та пісні. З повагою згадували про мужність і подвиг воїнів-інтернаціоналістів, ветеранів Афганської війни. Завдяки їм та для них був організований фестиваль «Відлуння…».

Виступали голова Української Спілки ветеранів Афганістану Герой України Сергій Червонописький, Острозький міський голова Олександр Шикер, голова Острозької райради Валентина Стрілецька, голова спілки ветеранів Рівного Іван Боровик.

У пісенному святі взяли участь більше 20 солістів і гуртів з Києва, Острога, Рівного, Білої Церкви, Квасилова, Вараша, Івано-Франківська, Ужгорода, Корецького, Сарненського, Гощанського, Рокитнівського, Костопільського і Березнівського районів. Відкрив фестиваль білоцерківський народний аматорський колектив «Ташакор».

Учасники фестивалю розповідали про пісні, життя, службу в Афганістані, бойових побратимів. Майже після кожної пісні глядачі гаряче аплодували, викликаючи артистів «на біс», багато разів звучало «браво». Багато пісень виконували українською мовою, хотілося, щоб таких творів на наступних фестивалях, де б їх не проводили, звучало якомога більше.

Під час виступу гурту «Команда Афган» із Прикарпаття разом з присутніми на фестивалі вшанували пам’ять загиблого на Донбасі воїна-«афганця», командира 8 «афганської» сотні Самооборони Майдану в Києві під час Революції Гідності, заступника голови УСВА Героя України Олега Міхнюка.

Було підбити підсумки фестивалю, вручені дипломи учасникам. Висловлено подяку організаторам і співорганізаторам – голові Рівненської обласної організації УСВА Володимиру Гурницькому, голові УСВА Герою України Сергію Червонопиському, Острозькому міському голові Олександру Шикері і його першої заступниці Ользі Логвіній.

За вагомий особистий внесок у формування та реалізацію державної соціальної та гуманітарної політики України голова ветеранів Рівного Іван Боровик вручив подяку Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості, пенсійного забезпечення Володимиру Гурницькому.

Закрив фестиваль автор-виконавець, учасник бойових дій в Афганістані Леонід Мухін, який виконав «афганський» гімн «Віват, шурави!».

Завершився фестиваль спільним фотографуванням та вечерею.

Іван ГЛУШМАН.

Спорт і відпочинок

Вершини велодрайву

На Полтавщині в селі Красногорівці Білоцерківської ОТГ відбувся чемпіонат України з пішохідного і велосипедного туризму серед юнаків.

330 учасників – 18 команд спортсменів-туристів з пішохідного спортивного туризму і 13 команд з велосипедного спортивного туризму взяли участь у цих змаганнях. Команду Хмельниччини склали городищенські майстри велотуризму «меридіанівської» школи, а також спортсмени з Красилова, Полонного, Волочиського району на чолі з тренерами Віталієм Василишиним та Олегом Яворським. Суддею від команди на чемпіонаті був Олександр Мельник.

Поїздка відбулася під егідою Хмельницького обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Традиційним спонсором команди виступила й Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану.

Вправність у володінні велосипедом наші спортсмени Владислав Коломієць, Максим Главацький, Максим Береза, Богдан Андрійчук, Анастасія Кухар, Анастасія Ковальчук продемонстрували на комплексній дистанції, яка включала тріал, велокрос, фігурне водіння. Серйозним випробуванням для велосипедистів було велоралі завдовжки майже 40 кілометрів. Учасники вправно долали круті спуски і підйоми, піщані ділянки, в’язали вузли й переправлялися з велосипедами через яр по колоді.

І хоча жорстка конкуренція нашим землякам завадила дістатися до перших сходинок п’єдесталу, але вони продемонстрували гідний виступ і повернулися зі змагань з нагородами. Срібну медаль за вищий клас у фігурному катанні здобув Владислав Коломієць. А «бронзу» в особистому заліку в тріалі отримав «меридіанівець» Максим Главацький. Загалом у комплексній дистанції наші велотуристи засвідчили непогані результати та увійшли до десятки кращих команд.

Переможці, призери та їхні тренери нагороджені дипломами Міністерства освіти і науки України, Українського державного Центру національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді.

Усі учасники змагань отримали пам’ятні подарунки і грамоти від організаторів.

Володимир ПИПИЧ,

член Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану.

Кубок пам’яті героя

У Вінницькому районі на стадіоні села Хижинці Сокиринецької ОТГ проведено футбольний турнір, присвячений пам’яті воїна-«афганця» Валентина Любенка.

Започатковано його чотирнадцять років тому ветераном футбольного руху, хижинчанином Романом Вишневським.

Позмагатися й вшанувати пам'ять земляка приїхали команди чотирьох футбольних клубів. Вони продемонстрували гарний футбол, високий рівень командної та індивідуальної гри. Перше місце завоювали гравці ФК «Щітки», переконливо перемігши своїх суперників. На другу сходинку п’єдесталу піднялися футболісти ФК «Сокиринці», на третю – ФК «Вороновиця». Було визнано кращих гравців, це Ігор Блідченко з «Вороновиці», Владислав Коломієць («Сокиринці») і Михайло Петренко з команди «Лука-Мелешківська».

Усі учасники отримали грамоти, футбольні м’ячі, сувеніри, а команда-переможець – перехідний кубок.

Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Свято на новому стадіоні

У селі Підзамочок на Тернопільщині з ініціативи Бучацької районної організації УСВА відбувся традиційний турнір з футболу пам’яті бойових побратимів, загиблих в Афганістані.

У змаганнях на новозбудованому стадіоні взяли участь чотири команди Бучацького району з сіл Підзамочок, Пилява, Переволока, Старі Петликівці.

В урочистостях з нагоди відкриття стадіону і футбольного турніру пам’яті полеглих воїнів-«афганців» взяли участь народний депутат України Микола Люшняк, голова Бучацької районної ради Віталій Фреяк, Переволоцький сільський голова Михайло Соловій, голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий, жителі району, представники громадськості, ветерани Афганської війни, учасники миротворчих операцій і молодь.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих земляків, місцевий священослужитель освятив новозбудований стадіон й відправив панахиду за полеглими на полі брані під час Афганської війни.

Турнір пройшов у запеклій боротьбі. Голова ТОО УСВА Сергій Лісовий вручив переможцям – команді села Старі Петликівці кубок. Усім колективам вручено грамоти й цінні подарунки, а заступник голови Бучацької районної організації УСВА Богдан Меньків – аптечки і запросив учасників турніру обов’язково зустрітися через рік.

Правління обласної організації УСВА висловлює щиру вдячність за матеріальну допомогу учаснику бойових дій в Афганістані, кавалеру двох медалей «За бойові заслуги» Богдану Романів.

Василь КОГУТ,

перший заступник голови ТОО УСВА.

Про дозвілля дітей

Ковельські воїни-інтернаціоналісти дбають про дозвілля дітей під час літніх канікул.

У ПЗОіВ «Оберіг» відбулася зустріч голови Ковельської міськрайонної організації ветеранів Афганістану Миколи Савосюка з начальником служби у справах дітей райдержадміністрації Сергієм Ілюшиком і старшим інспектором сектору ювенальної превенції Ковельського відділу поліції Юрієм Кузьмуком.

Микола Савосюк вів розмову про фізичне загартування юнаків і дівчат з подальшим формуванням майбутнього захисника Вітчизни. Юрій Кузьмук провів профілактичну бесіду про недопущення асоціальних явищ у підлітковому середовищі.

Було проведено змагання зі стрільби з пневматичної зброї. Долю призового місця подекуди вирішувала не тільки різниця в кілька залікових очок, а й показники попадання. Найвлучнішим був Артур Покальчук, на другому місті – Вікторія Кальчик, на третьому – Іван Хільчук.

Григорій ПАВЛОВИЧ,

голова Волинської обласної організації УСВА.