Звертається до вас громадянин України, мешканець Кремінського району Луганської області, член Національної спілки журналістів України Віктор Миколайович Сидоренко.
До вас порадив мені звернутися мій колишній однокурсник, воїн-«афганець», який наразі живе і працює в Київській області, і постійно читає газету «Третій тост». У нього про вас дуже добрі відгуки.
Діяльністю журналіста на регіональному рівні я почав займатися з січня 2018 року і моєю першою спробою пера, був саме матеріал у нашу районну газету «Кремінщина» про моїх земляків і односельців, які були учасниками Афганської війни. Стаття мала назву «Вони були на рубежі» і вийшла саме до Дня виведення радянських військ з Афганістану, в трьох номерах вищевказаної газети.
У лютому 2019 році в районній газеті «Сельская новь» Троїцького району Луганської області було опубліковано мій матеріал про двох воїнів-«афганців», які мешкали на той час в населеному пункті. Був і третій воїн, який теж проходив службу в Афганістані, але, на жаль, він помер в 2014 році в РФ. За нього навіть нічого не зазначено у книги про воїнів-інтернаціоналістів Троїцького району, тому що він був призваний на військову службу не Троїцьким РВК, а Сєвєродонецьким МВК. Це – Андрій Анатолійович Самойленко, 20 січня 1967 року народження, нагороджений медаллю «За відвагу». Тому я вирішив відновити справедливість і по можливості зібрати матеріал для статті про цього воїна. Він уродженець села Ольшани Троїцького району Ворошиловградської (нині Луганської) області, мешкав з родиною у селі Привілля цього району.
На військову службу був призваний 29 травня 1985 року. Після проходження навчального підрозділу в узбецькому місті Чирчик з 27 жовтня 1985 року по 6 травня 1987 року виконував інтернаціональній обов’язок в Афганістані в 668-у окремому загону спеціального призначення, 15-ї окремої бригади спеціального призначення (в/ч пп 44653) місто Баракі, провінція Логар. Указом ПВР СРСР від 17 березня 1987 року нагороджений медаллю «За відвагу». Ось і всі дані про його службу в ДРА, які довелося зібрати.
Після демобілізації А. А. Самойленко виїхав на заробітки на північ РФ. Зі слів його родичів в подальшому одружився і в родині народилася донька. В останні роки він мешкав у Воронезькій області РФ, де і раптово помер. З нашого регіону ніхто разом з Андрієм Анатолійовичем не служив, тому розповісти про нього поки що нікому.
Його друзі та однокласники повідомили, що знають про службу Андрія в Афганістані, але про неї він мало, що розповідав. Коли Андрій повернувся зі служби в рідне село, то разом з ним приїхали і три його побратима. За непідтвердженими даними, один із них був з міста Сочі (його Андрій пораненого виносив з поля бою), інший з Ростовської області, а третій з України, але не відомо звідки конкретно. Ще є декілька фото воїнів-десантників біля аеропорту міста Ташкент, серед яких і наш земляк.
З урахуванням викладеного звертаюся до вас з проханням опублікувати вищевказані дані про А. А. Самойленко на сайті УСВА і в газеті «ТТ», з метою знайти його товаришів по службі, які б змогли надати більші інформації про цю людину. Вважаю він вартий того, щоб за нього знали земляки і саме за період служби в ДРА.
З повагою – Віктор СИДОРЕНКО.
На знімках:
– воїн-десантник Андрій САМОЙЛЕНКО;
– воїни-десантники, нагороджені медалями «За відвагу) у Ташкентському аеропорту, (третій зліва А. А. САМОЙЛЕНКО).