Жити так, щоб залишити добрий слід на Землі
Штрихи до портрета Юрія Виноградова
Бувають у житті знайомства, які не просто залишають приємний слід у душі, а й додають наснаги, вселяють надію, впевненість, що тебе обов’язково вислухають, зрозуміють, підтримають.
Завдячуємо долі за зустріч з небайдужою, порядною людиною, для якої неабияке значення має поняття обов’язку, стремління принести користь, використати найменшу можливість для допомоги кожному, хто цього потребує. Переконані, що багаторічна співпраця з Юрієм Вікторовичем Виноградовим, який з 9 грудня 1989 року очолює Дніпропетровське міське об’єднання ветеранів Афганістану, чотири скликання поспіль обирався депутатом Дніпропетровської міської ради, дає нам повне право на високу оцінку його діяльності.
Міцне родинне коріння й заповзятість донських козаків, працьовитість і енергійність донецьких шахтарів дали поштовх для прояву у хлопця, який з’явився на цей світ 25 березня 1963 року в Донецьку, кращих якостей, отриманих у спадок від своїх пращурів: допитливість і діловитість від матусі-бібліотекарки; жагу до знань, наполегливість батька-юриста; стриманість, поміркованість від бабусі-домогосподарки; рішучість, надзвичайну відповідальність і вимогливість від діда – керівника шахти, ветерана Другої світової війни.
Так склалось, що Юрко рано став главою сім’ї. Аби заробити на навчання в Донецькому сільгосптехнікумі, а пізніше й на власні солдатські проводи, займався домашнім господарством, розводив кролів, кількість яких доходила до двохсот п’ятидесяти! Уявити лише, скільки щодня доводилось однієї трави накосити його невтомним рукам...
Афганістан випробував на мужність і людяність. На війні виявляються різні риси, буває й не найкращі. Дворічна служба в 1982–1984 роках, у в Кабульському приаеродромному евакуаційному пункті, інфекційному та центральному військових шпиталях мобілізувала в ньому надзвичайне милосердя, відповідальність, готовність допомогти в будь-яку хвилину. Тому, навчаючись пізніше в Дніпропетровському сільгоспінституті, не вагаючись прийняв рішення з липня по листопад 1987 року знову поїхати до Афганістану в складі першого студентського інтернаціонального будівельного загону «Дружба» для відбудови Кабульського домобудівного комбінату. Серед двадцяти представників колишніх республік він був єдиним з України. Повернулися не всі… До Юрія Виноградова доля була прихильною і цього разу.
Після закінчення інституту йому запропонували роботу в Жовтневому райкомі комсомолу міста Дніпропетровська. Так утворюється військово-патріотичне об’єднання воїнів запасу Жовтневого району (в подальшому реорганізоване в Жовтневу районну раду ветеранів Афганістану, яка успішно діє й сьогодні). Вперше у Дніпропетровську з’являється об’єднання з елементами громадської організації і кооперативу, із статутом, рахунком у банку, штатним розписом. Життя диктувало нові умови, необхідно було вчитись самостійно заробляти гроші.
Згодом за порадою чи допомогою в Жовтневий район потяглися з усього міста, і товариші почали наполягати, щоб Юрій виставив свою кандидатуру на посаду голови міського «афганського» об’єднання, установча конференція якого готувалась. Довго вагався, але згоду дав. Із запропонованих трьома кандидатами програм присутні на конференції віддали перевагу його. Так міські «афганські» збори 9 грудня 1989 року визначили свого лідера.
Незабаром до Жовтневого району завітала заступник голови Дніпропетровського міськвиконкому Валентина Тальян: «Хлопці, – відразу кинула з порогу, а чого ви тут сидите? Ми підготували для вас дві кімнати і два телефони у будівлі міськвиконкому, збирайтесь!» Приємно здивовані тим, що прохання про надання приміщення у центрі міста не залишилось поза увагою, довго не барились і після швидкого переїзду почали буквально задихатись від роботи.
Використовуючи досвід роботи в районі, створювали базу даних «афганців», інвалідів, сімей загиблих. Усі вони потребували соціального захисту і підтримки, а вирішення проблем – фінансування. Почали з аукціону дефіцитної на той час побутової техніки, яку взяли на заводі-виробнику. Різницю у вартості спрямували на благодійні цілі статутної діяльності міського об’єднання.
З часом вкотре переконалися: діяти на громадських засадах об’єднання не повинне. Тут потрібний дуже серйозний підхід, повна віддача сил. Пішли за методом штатного розкладу, скромних зарплат і високого ентузіазму.
Всіляко сприяли створенню організацій в усіх районах міста. Працювали з вогником. Таким чином утворилась чітка система міського «афганського» руху. Сьогодні діють 8 районних і 7 первинних організацій (майже 2000 членів), міська рада сімей загиблих воїнів, організація сімей померлих ветеранів війни, первинні осередки підприємств і організацій та інші.
Влітку 1990 року Юрій зі своїми побратимами з інших міст і областей України був одним із засновників Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Брав активну участь у розробці Статуту Спілки та її становленні в областях України. Тоді й познайомився з головою УСВА Сергієм Васильовичем Червонопиським, ділові конструктивні стосунки з яким переросли у міцну чоловічу дружбу на все життя. Сьогодні у складі Правління та Ревізійної комісії УСВА залишилось загалом п'ять «аксакалів» тієї установчої конференції УСВА.
Громадська ветеранська робота, та ще й у всеукраїнській команді, потребує завжди бути на зв’язку і координувати свої дії з іншими членами команди задля досягнення спільного результату. Юрій Виноградов упродовж багатьох років постійно брав участь у роботі Правління УСВА, згодом на черговій звітно-виборчій конференції його обирають головою Ревізійної комісії, до роботи голови міської організації і члена правління обласного об’єднання додалась відповідальність за контроль статутної діяльності УСВА і виконанням вимог Статуту всіма організаціями, які входять в структуру Української Спілки ветеранів Афганістану.
З перших днів роботи на посаді голови міського об’єднання Юрію Виноградову довелось зіткнутися з недосконалістю законів щодо соціального захисту «афганців», інвалідів, сімей загиблих воїнів. Стало нагальною необхідністю представляти їх інтереси в органах влади, і до роботи міського афганського лідера додалась робота депутата міської ради.
Звернувся з пропозиціями до тодішнього міського голови Миколи Швеця, а згодом і до його наступника Івана Куліченка, колег депутатів міської ради. Вирішили питання надання щорічної матеріальної компенсації сім’ям загиблих воїнів за рахунок міського бюджету, додаткового вихідного в день виведення військ для афганців, багато іншого. Сьогодні міський голова Дніпра Борис Філатов осучаснив цю міську програму, до неї додалися можливості санаторно-курортного лікування, надання допомоги на придбання ліків, на проведення поточного ремонту житла, утримання міського об’єднання (офісне приміщення, комунальні витрати і матеріальне заохочення).
«Немає в мерії і депутатському корпусі людей, – які б байдуже ставились до наших справ і наших проблем – наголошує Юрій Вікторович. Я вдячний всім і кожному, з ким співпрацюємо, за розуміння і підтримку».
Багато років поспіль у місті працювала житлова програма. Нині квартирами забезпечено більш як 450 сімей офіцерів запасу, військовослужбовців і воїнів-«афганців». Мало хто знає, скільки довелося докласти зусиль і міській владі, і особисто Юрію Виноградову, аби одними з перших в Україні застосувати закон про оподаткування прибутку підприємств з метою залучення коштів для вирішення житлових питань. Неодноразові поїздки до Кабміну, Верховної Ради, Держкомітету у справах ветеранів дали позитивний результат, бо там зрозуміли: інших джерел для забезпечення житлом, окрім як державних, на місцях немає. Звичайно, цього недостатньо, але так чи інакше, «афганська», здавалось, вже «мертва» житлова черга за невеликий період скоротилася наполовину.
Щоправда з пожвавленням цього процесу відразу додалася нова проблема. Питання з отриманням житла надзвичайно складні. Завжди були й будуть задоволені й навпаки. Комусь не підходить район, будинок і навіть під’їзд. Хтось, як це було за радянських часів, претендував ще й на допомогу в ремонті... Тож об’єднання не було незастраховане від образ і скарг.
«Ми завжди намагалися допомогти, зробити все, що тільки в наших силах, – говорить Юрій Виноградов. – У тих, хто дійсно вкрай потребував житла, як правило, нарікань немає».
Дуже несправедливо, на думку «афганського» лідера, що зі смертю «афганця» втрачаються пільги його сім’єю. Таких сімей вже понад триста і кількість їх, на жаль, стрімко зростає –, дають про себе знати все пережите й хвороби. Закон у цьому випадку нічого не передбачає. Але є й інший – людський. Тож об’єднанню по можливості доводиться брати на себе моральну і матеріальну підтримку й тут.
Важливою ланкою у роботі міського об’єднання, на думку голови, була військово-патріотична робота з молоддю. Свого часу існувало 14 секцій і клубів, де юнаків до армії готували «афганці». За домовленістю з військкоматами їхні вихованці за бажанням обирали рід військ, після служби об’єднання клопотало за них при вступі до вузів. Посіяне хлопцями зерно любові і добра, безумовно, давало хороші сходи. Тому ця робота, особливо в теперішній воєнний час, знову потребує підйому і нового дихання.
Невід’ємною частиною життя «афганського» лідера стало проведення фестивалю солдатської пісні «Афганський вітер» відомого далеко за межами Дніпра та області. Добре знаємо яких душевних сил і енергії коштують такі пісенні свята. Але вони цього варті. Кожний фестиваль - це справжнє єднання сердець, зустріч людей, які через роки пронесли пам’ять, дружбу, мужність. Про значимість «Афганського вітру» для дніпровських «афганців» завжди свідчила переповнена зала Палацу культури і спорту «Шинник».
Юрія Виноградова знають як людину, для якої другорядних справ не існує. Для нього важливо все. Пам’ятаємо, як багато років тому містом прокотилася хвиля жебрацтва під виглядом ветеранів «афганців». Швидко провели рейди, зустрілися з усіма, хто вирішив заробляти таким чином. Неподобство припинилось. І це не єдиний приклад миттєвого реагування на все, що стосується життя об’єднання та його членів, його честі, благополуччя, авторитету.
Приємно було почути про надзвичайну відповідальність Юрія Виноградова й у депутатській роботі впродовж усіх майже двадцяти років. У ті роки на окрузі було багато людей похилого віку, тож і звернення були пов’язані з питаннями лікування, харчування. Бюджетних коштів, звісно, не вистачало і доводилось залучати до цієї справи підприємців округу. Цілком справедливо, коли долею бідніших переймаються більш заможні. Спасибі, знаходилися такі. Хоча, як переконався Юрій Вікторович, це в основному були середні бізнесмени. До тих, хто володіє солідним капіталом, достукатись практично неможливо. І все ж таки питання, які ставились перед депутатом виборцями, вирішувались майже всі, за винятком тих, які потребували великих фінансових затрат.
Ю. В. Виноградов входив до складу комісії з депутатської діяльності, був заступником голови адмінкомісії при міськвиконкомі, координував спостережну комісію з забезпечення житлом офіцерів запасу, військовослужбовців і «афганців».
Великою радістю для Юрія Вікторовича стає вихідний день, коли він разом з донечками Валерією і Вікторією, онукою Машею і дружиною Анастасією Дмитрівною може прогулятись улюбленим містом над Дніпром, поспілкуватися з людьми.
24 лютого чорною тінню увірвалось у життя Юрія Виноградова, як і у життя всіх українців. Військове вторгнення перекреслило мирні життєві особисті й громадські плани. Багато зусиль довелося докласти, щоб ситуація в громадському ветеранському житті не виходила за рамки людяності, порядності і законності. Багато побратимів, кому дозволяло здоров’я і вікова планка, пішли захищати Україну зі зброєю в руках, у цих умовах виникла необхідність зберегти життєздатність міського об’єднання та його осередків, зберегти роботу міських соціальних програм допомоги і підтримки членів сімей загиблих воїнів, осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій в Афганістані. Виникла необхідність надання посильної допомоги побратимам – військовослужбовцям, вимушеним переселенцям із східних областей України, де велись активні бойові дії з агресором.
З плином часу ситуація стабілізувалась, разом із помічниками розпочали волонтерську роботу, налагодили контакти із побратимами-переселенцями із Кремінної і Сіверськодонецька Продовжують працювати міські соціальні програми допомоги і підтримки членів сімей загиблих воїнів, осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій в Афганістані завдяки підтримці міського голови Дніпра Бориса Філатова, його заступника із соціальних питань Едуарда Підлубного, департаменту соціальної політики міської ради і депутатського корпусу Дніпра.
А завтра – новий день, нові проблеми. Але ж обов’язково й цікаві зустрічі, людська вдячність. Заради цього, переконаний Юрій Виноградов, варто жити і працювати. Тільки так можна залишити добрий слід на Землі.
Юлія Бабенко,
член Спілки журналістів України,
Віктор Волошин,
голова ДОО УСВА.
