Наболіле
  В УСВА звернувся учасник бойових дій з Хмельниччини В. М. Кудря з низкою актуальних пропозицій, що випливають з власного життєвого досвіду. Ревкомісія УСВА вважає за доцільне розмістити текст цього звернення на сайті Спілки, не поділяючи при цьому окремих підходів і оцінок автора. Але дискусію навколо порушених питань є сенс продовжити.
В. Сіроштан,
голова Ревкомісії УСВА.
ЗВЕРНЕННЯ
(відкритий лист Голові Української Спілки ветеранів Афганістану)
Звертаюся до Вас з деяких питань, що назріли напередодні відзначення 20-ої річниці виведення військ колишнього СРСР з республіки Афганістан.
1. Відповідно до рішення РНБО України від 17 червня 2008 року, особам, які виконували миротворчу місію у деяких закордонних державах, буде надаватися статус учасника бойових дій.
Моральна сторона даного питання.
Враховуючи свою службу по «гарячих точках», а саме:
- командиром взводу загородження 21 окремої десантно-штурмової бригади у м. Кутаїсі (Кавказ), де частина була готова до участі в зоні ірано-іракського конфлікту в 1986 році;
- командиром взводу розмінування 70 омсбр у провінції Кандагар (Афганістан 1986-88 рр.), де приймав участь старшим групи розвідки та розмінування загону забезпечення руху в 30 бойових операціях по знищенню незаконних бандоформувань, 14 реалізаціях розвідувальних даних та 200 супроводженнях автотранспортних колон через „зелену зону" провінції Кандагар, був відповідальним за стан мінних полів в зоні охорони навколо міжнародного аеропорту АРІАНА та в зоні охорони „Кільце" 1мсб 70 омсбр, забезпечував прийом біженців на початку національного перемир'я, навчав інженерно-саперний батальйон армійського корпусу афганської армії інженерній справі, забезпечував вивід частини з Афганістану в район Кушки;
-  командиром інженерно-саперної роти 90 рбр у Марнеульському районі (Кавказ), де в період подій у Нагірному Карабахові (1988-91рр.) приймав участь у заходах по захисту частини від нападів «федеїнів»;
- старшим помічником начальника мобілізаційного відділення 4600 БЗОТ у Ямпільському районі Вінницької області (1991-97 рр.), де також виконував завдання на нештатній посаді командира підрозділу по прикриттю державного кордону з Молдовою;
- начальником циклу вибухонебезпечних предметів – заступником начальника відділу підготовки спеціалістів з розмінування Центру розмінування, де готував спеціалістів з розмінування для Збройних Сил України, в миротворчі місії, а також для МНС та МВС, а восени 2003 року на посаді заступника командира оперативної групи розмінування від Кам'янець-Подільського гарнізону приймав участь у ліквідації наслідків вибухів від пожежі на артилерійських складах в місті Артемівську, за що нагороджений нагрудним знаком «За розмінування І-го ступеню»;
- заступником командира батальйону - інструктором (з мінно-вибухової справи) Укрбату в Південному Лівані (2004-2005), де був одним із організаторів підготовки та проведення акредитації на міжнародному рівні саперів,
а також пункт 11 ст.6 Розділу II Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який говорить «особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об'єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час» в редакції від 1994 року, який став гарантованою лазійкою для охочих отримати незаслужені пільги, максимум – виїхавши кілька разів до іржавої залізяки, і в результаті, в незалежній Україні за 15 років «липових» ветеранів стало набагато більше, ніж справжніх учасників війни, тих, хто дійсно ходив під кулями, ризикував життям,
крім цього, всупереч Конституції України в Ірак був направлений військовий контингент з ротаціями в кілька тисяч молодих хлопців, які в 2005 році, після поїздки Президента України в Ірак, були визнані учасниками бойових дій,
і накінець, той факт, що в погоні за великою сумою доларів в миротворчі місії попадають, переважною більшістю, родичі великих чиновників і т.д., або за хабарі, до того ж, миротворці направляються в інші країни з мандатом та укладають контракт, який не передбачає участі в бойових діях, що показав бій у колишній Косово

Економічна сторона даного питання
Враховуючи суперечливість законодавства України при його виконанні вищими посадовими особами та прийняттям вигідних для бізнесу тимчасових законопроектів, а саме:
- на протязі десяти років Верховна Рада в кінці року приймає державний бюджет на наступний рік, звужуючи права та пільги ветеранам війни, потім Кабінет  Міністрів приймає постанову про надання відповідної разової грошової допомоги до Дня Перемоги в березні-квітні, потім ветерани отримують гроші, а через місяць Конституційний Суд України визнає все це неконституційним. Тепер з року в рік ветерани наймають оплачуваних адвокатів, адміністративні суди областей задовольняють їх позовні скарги, а далі рішення судів та виконавчі листи залишаються припадати пилом в бухгалтеріях управлінь праці та соціального   захисту   населення,   оскільки   міністерство   фінансів   подає   апеляцію   та відповідь  про  відсутність  коштів, а збільшення кількості ветеранів ще більше ускладнить фінансування осіб, дійсно потребуючих соціального захисту;
- в той же час, за  17 років незалежності в результаті вседозволеності високих посадовців, всупереч нормативним законам держави майже знищився ліс у Карпатах, що стало одним із факторів стихійного лиха, і за це ніхто із винуватців не відповів по закону, грошами за знищені ліси збагатилися особи, яких не називають; паралельно цьому, знову ж таки порушуючи законодавство, вздовж річки Дністер після наслідків повені 1967 року в зоні можливого затоплення були зведені житлові будинки як багатих громадян, так і високопосадовців та рівних їм, і тут же Президент з Премєр-міністром швидко знаходять 6 млрд гривен для компенсації таким людям за збитки (це мені нагадує ситуацію із дачами бізнесменів навколо складів з артбоєприпасами в м. Артемівську, коли трапилася пожежа);
- і накінець, кожен пункт Закону про ветеранів в ході реалізації попадає під уточнення відомчими наказами та інструкціями, які звужують дані пільг на рівні місцевих органів влади.
Вважаю за доцільне Правлінню Спілки ветеранів Афганістану поставити питання перед Конституційним судом України, Верховною Радою про осудження та визнання антиконституційним прийняття вищезазначеного рішення.
Починаючи з 1988 року, я неодноразово звертався до Спілки з питання чистоти рядів «афганців», тобто визнавати учасниками бойових дій осіб, документи яких підтверджують дійсну участь в бойових операціях, рейдах, реалізаціях розвідувальних даних, супроводженнях автотранспортних колон. Це, в більшості, військовослужбовці – сапери, танкісти, десантники, мотострілки, артилеристи, авіатори, зв'язківці, медики тобто особовий склад підрозділів бойового забезпечення, але не фінансисти, кадровики, секретчики і т.д. Але до моєї думки не прислухалися. Ми дочекаємось скоро багатомільйонної армії ветеранів неіснуючих війн у невоюючій Україні, які вже закривають героїчну пам'ять справжіх фронтовиків та «афганців», про що вже йдуть гострі дебати в суспільстві.
2. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 липня 2008 року, №105-р «Про заходи щодо підготовки та відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 20-ї річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан» затверджено план, тому хочу звернути увагу на більш справедливе виконання, а саме:
а) пункту 4: «Розглянути питання щодо присвоєння учасникам бойових дій на території інших держав чергових військових звань (у тому числі військовослужбовцям, звільненим у запас) відповідно чинного законодавства»; хочу нагадати обстановку перед 15 лютого 1999 року, коли було прийнято рішення всім «афганцям» присвоїти військові звання на ступінь вище займаної посади, як у відношенні з ветеранами Великої Вітчизняної війни (я був слухачем 2-го курсу Національної академії оборони України, підполковником з березня 1998 року і однокашники вже вітали мене з полковником, готувалися подарувати мені папаху), а 13-го лютого телеграмою НГШ по вузах Київського гарнізону було уточнено, що присвоєння звань провести згідно Положення про проходження служби. В результаті 23 офіцера були морально принижені в честь 10-річчя виводу. Таких, як я, немало. Тим більше, що у зв'язку із вступом України в НАТО, наше вище військове керівництво, всупереч керівним документа МО з кадрової роботи, старається всіма способами позбутися чесних та порядних «афганців» в українській армії.
Тому пропоную і вважаю це доцільним, «афганцям» запасу присвоїти військові звання на ступінь вище займаної посади за умов:
- якщо особа не отримувала раніше звання на ступінь вище займаної посади;
- якщо особа нагороджена орденами або медалями колишнього СРСР відповідно до нагородних листів за участь у бойових діях на території ДРА;
- старшому офіцерському складу – при наявності академічної освіти та вислузі в існуючому званні не менше одного терміну – на ступінь вище займаної посади, до полковника включно;
б) пункту 12: «Під час складання проектів місцевих бюджетів розглянути питання можливості надання за рахунок місцевих бюджетів адресної матеріальної підтримки ветеранам війни в Республіці Афганістан, інших локальних конфліктах».
Враховуючи хронічне невиконання управліннями праці та соціального захисту населення рішень судів щодо виплат у повному обсязі разової грошової допомоги до Дня Перемоги, та низький рівень соціально-побутових умов більшості афганців пропоную:
- Правлінню Спілки Ветеранів Афганістану поставити питання перед Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, відповідними міністерствами про виділення фінансів в бюджеті на 2009 рік на відзначення 20-ї річниці виводу військ з Афганістану для виплати кожному учаснику бойових дій в Афганістані, кожному інваліду війни в Афганістані відповідної недоплаченої суми одноразової грошової допомоги за 2006, 2007, 2008 роки включно та виконання рішення Конституційного суду України від 2007 та 2008 років при формуванні бюджету на наступний 2009 рік, особливо при прийнятті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки нині діючий прийнято до кінця поточного року.
На завершення вважаю необхідним висловити точку зору з питання відношення чиновників до «афганців», а також військово-патріотичного виховання молоді (на власному прикладі):
- моє прагнення навчити війська тому, що необхідно на війні, після повернення в Союз, а потім і в Україні зустрічало опір зі сторони командування, і тільки, коли «грімне грім» - зверталися до мене, а це бачили підлеглі та молодші офіцери;
- призначення на вищі посади, поступання в академію відбувалося складним шляхом у зв'язку з тим, що потрібні були «свої, потрібні, корисні» люди, хай і безграмотні;
- на вакантну посаду полковника в ГОМУ ГШ в Києві після проходження на ній стажування по закінченню академії мені було відмовлено за відсутності житла;
- при реформуванні армії, такі викладачі, як я, стали вважатися непотрібними для курсантів, хоча останні довідавшись, що я не буду вже їх навчати, відверто були обурені;
- моя реальна робота по соціальному захисту ветеранів війни (в 2006 році добився пільгової оплати для них за проживання в гуртожитках МО), організовані зустрічі «афганців» з діючими військовими, мої виступи перед військовими ліцеїстами, школярами, студентами, на зустрічі ветеранів СНД – учасників бойових дій в Москві, зібрані відеоматеріали нікого з керівництва наших громадських та військових огранізацій не цікавлять, хоча і реальної підтримки з їх сторони у всіх відношеннях я теж не відчуваю;
- нажаль, і газета «Третій Тост» не стала, поки що, бойовим масовим листком, а залишилась чисто інформаційним громадським виданням; щоправда, було три випуски «Довідника з актуальних соціальних питань».
Як висновок, став не потрібен армії наш бойовий досвід, на поту та крові зароблений, і буде наше державне керівництво годувати за рахунок народу, включаючи бізнесменів, НАТОвську армію, якщо вже її не годує.
«За державу обидно...»
Честь маю!
Вересень 2008 року

Кудря Володимир Миколайович,
 учасник бойових дій в  Афганістані,
 підполковник запасу,
 інвалід війни 3-ої групи,
 кавалер 2-х орденів Червоної Зірки,
 мешканець м. Кам’янець-Подільський
 Хмельницької області.